Як же зробити, щоб народ був володарем країни і свого життя? Пригадаємо повсякденну практику нашого життя. Людина поступає на роботу і підписує трудовий договір. Представники двох фірм дійшли згоди про товарну операцію і також підписують договір. Існують договори ринкові, міждержавні і багато інших. За старих часів існували на Київській Русі суспільні договори між народним зібранням, віче та правителями, претендентами на князівський стіл. І якщо цей князь не виправдовував довіри, йому говорили: «Йди геть! Ми виберемо іншого».

Скажи, читачу, за п'ятнадцять років декларованої незалежності України народ міг сказати комусь із своїх обранців: «Йди геть!» Хіба не було тих, хто втрачав народну довіру? Були і є! Але й донині немає закону, механізму відкликання депутатів.

Давно вже витає в повітрі ідея юридичної відповідальності народних депутатів і Президентів перед народом за невиконані передвиборні зобов'язання. У 2002 році проект Всеукраїнського договору був представлений мною, Л.П. Ігруновим (тоді кандидатом в народні депутати України) і моєю командою підтримки. Ідею договору схвалили деякі народні депутати, але далі справа не пішла. Потім проект договору був запропонований в 2004 р. сімнадцяти кандидатам у Президенти; як ідея він був
схвалений деякими кандидатами в Президенти. Але у них не було часу на його юридичне оформлення, оскільки вони багато їздили по країні. Ідею договору як юридичного документа, який обмежує владу правом, я виніс на обговорення громадськості. Одержав її підтримку. Була створена ініціативна група, до якої увійшли учені, письменники, ветерани війни, журналісти, ветерани праці, пенсіонери.

У чому сенс такого договору? Насамперед — в його юридичній силі, що визначає взаємні зобов'язання двох сторін — народу та його обранця, що скріпляються підписами. У договорі вказано не тільки конкретні пункти зобов'язань (а це обіцянки претендентів і накази народу), за виконання яких у судовому порядку несе відповідальність майбутній депутат або Президент, але й конкретні терміни виконання цих зобов'язань. Щоб нерозпливчастими були обіцянки — поліпшити, забезпечити і так далі, а конкретно — до якого терміну вони мають бути запроваджені в життя.

Такий договір пропонується запровадити на всіх рівнях виборчої системи — від сільських, міських, районних, обласних органів влади до найвищого законодавчого органу держави — Верховної Ради і гаранта Конституції — Президента України. Встановлюючи терміни виконання, народ може їх контролювати, заслуховувати звіт свого обранця. І якщо він не виправдав довіри, суд скаже йому: «Йди геть!»

Є в проекті такого договору немало того, що доповнює і покращує статті Конституції України, інших законодавчих актів. У кожному пункті договору інтереси народу і країни на першому плані, в ньому фіксуються обмеження можливостей обранця спекулювати довірою, діяти від імені народу в особистих інтересах.

У проекті договору простежується чітка система впровадження його в життя згідно зі ст. 5 і 69 Конституції України.

Виборці в більшості своїй розгублені перед виборами, якому блоку, партії віддати перевагу, кому довірити владу й турботу про людей села, міста, області, країни. І Всеукраїнський договір може прояснити ситуацію: якщо блок, що пропонує своїх кандидатів в депутати, підпише договір з виборцями, візьме на себе юридичну відповідальність за його реалізацію, такому блоку або партії більше довіри, і їх виберуть.

Народ, даючи владу над собою, зберігає в своїх руках важелі контролю над цією владою юридично оформленим єдиним Всеукраїнським договором! І ось тоді граничне обмеженими будуть протистояння депутатів, їх поділу на лівих і правих, опозицію і більшість.

Кажуть, що на Заході немає подібних парламентських договорів. Але там відпрацьована система відповідальності парламентарія за свою поведінку. Той, хто прокрався, помічений в корупції, інших брудних справах, негайно складає свої повноваження, не чекаючи прокурорського нагляду. У нас же депутати грудьми стають на захист своїх кримінальних колег. Тут діє проста логіка: сьогодні я здав тебе, завтра здадуть мене. Створюється своєрідна кругова порука, яку народ розцінює як аналогію взаємної зв'язки в певних кримінальних групах. Звичайно, така аналогія не завжди правомірна, але у народу є своя думка.

Підписання договору як юридичного документа з конкретними формулюваннями зобов'язань кандидатів в народні депутати і в президенти може обмежити амбіції багатьох претендентів пожити за рахунок народу, забезпечити себе і свою сім'ю довічними благами, утекти від правосуддя. А таких претендентів з кожною виборчою компанією стає все більше. Народе, пам'ятай! Будь-яка влада, якщо вона не контролюється народом і йому непідвладна, стає злочинною!

Отже, хто за суспільний Всеукраїнський договір між кандидатами в депутати блоків та партій і народом-виборцями? Хто проти? Подайте свій голос, поважні читачі, захисники справжньої-демократії.


Леонід ІГРУНОВ,
заступник голови Партії
захисту пенсіонерів
України, кандидат
медичних наук,
екс-кандидат у народні депутати України

-----------------------------------
В тему:

Раціоналізація держави

Час змінювати Систему