Полтава. Сквер, що праворуч від Жовтневої, однієї з головних, але затишних вулиць старого міста. Завжди думав, що то й не місто, де немає давніх забудов. Тепла, камерна, змістовна розмова, довкола раює літо, багато сонця, а сонце – радість… Дуже не хотілось, щоб хтось швиденько запхав літо у лантух, вкравши його у нас, та поніс, пришвидшуючи ходу, десь ген аж за обрій. Співрозмовниця відома мисткиня молодої генерації, зовнішньо стримана, рівним голосом веде мовлення, від початків, себто, епізоди – згадки про дитинство. Та несподівано прорвався щирий сміх, смішинки покотилися срібними краплинами і загубилися у густій траві… Радісно людині від споминів про дитячі роки, і від сновидінь, які наснилися у Сон – Країні. Ніколи так солодко, так спокійно, не спиться, як у ті літа, коли дитинча зачароване теплом маминого слова, або пісні. « На кінці уяви , На кінці молитов, Де сходяться дві паралелі, Рожево – фіолетна, кучерява, Пропахла айстрами Моя Сон – Країна…». ( з вірша « На кінці молитов», Ліди Палій ). Це обдароване дівчатко малювало з двох з половиною рочків, з п’яти - займалася гімнастикою, досягла другого розряду, з десяти – танцювала у професійному гуртку. В шістнадцять років, як митець ілюструвала книжки серйозних авторів. Навчалася у студії « Соняшник», при Палаці дитячої та юнацької творчості. Опановувала знання художника – кераміста, тепер її приваблює живопис ( у широкому контексті ), станкова графіка. У 1995 році була учасницею міжнародного фестивалю дитячої творчості « Підводні фантазії», у віці … 9 років. Загалом же, за роки дитячі і юнацькі, неодноразово визнавалася лауреатом конкурсів і фестивалів. Прагнення пізнання, вдосконалення і бажання стати професійним художником привели Марію Панченко ( саме так звуть головну героїню публікації ), до лав студентства архітектурного факультету ПНТУ імені Юрія Кондратюка, за фахом – образотворче і декоративно – ужиткове мистецтво. По здобутті вищої освіти залишилася працювати асистентом кафедри образотворчого мистецтва. Митець має бути наділений різнобічними хистами, - ірреальне бачення, асоціативне мислення, винахідливість… Думати, аналізувати, вигадувати – зовсім не аномалія, це індивідуальне дихання розуму. Панна Марія мисткиня обособлена, вона – виразна індивідуальність. У її картинах помічаєш – застиглість, статичність, вміння малярським способом, - на папері, полотні зупинити мить, а кожна з миттєвостей своєрідно прекрасна і неповторна. Звідкіля саме таке підґрунтя, із котрого « зростають» роботи художниці ? В цих роботах багато повітря і помітна об’ ємність. Вона практикує заняття йогою ( індуська філософська система ), у якій важливими є – різні методи медитації, психічний тренінг, дихальні практики. Мешканці Тибету перекладають санскритський термін « йога» як «налджор», що означає – повний ментальний спокій, відповідно, майстерність споглядання, медитації. Ось ця, одна із східних практик знайшла не пряме, швидше, дзеркальне відображення у творчості Марії Панченко. Доречними будуть слова великого Боргеса : « Бути – значить бути віддзеркаленим». Зосередження на внутрішньому, впливає на придання першорядного значення формі і лінії, тоді кольористика відходить на другий план. ЇЇ вабить і захоплює можливість трансформації форм. Нині поширене помилкове судження, згідно якому, плутають знання з поінформованістю. Адже можна володіти грандіозним масивом інформації і при цьому нічого не знати, тобто, не вміти. Можна знати, не займаючись накопиченням огрому інформації, - уміти практично керувати особистою волею на всіх рівнях проявленого буття. Другий підхід застосовує у творчому житті Марія. У ролі художника – ілюстратора ( співавтора ), оформила тридцять книжок. « Спочатку як читач мушу відчути поезію, потім, як художник… А тридцять проілюстрованих книжок – це старт», - впевнено твердить мисткиня. ( Серед них, дві книжки поезій Інни Снарської, Наталії Баклай, Діани Штепи, Л. Таран – Пономаренко, історичної прози В. Ковпака ). « Я пірнула у їх світ, завітала у гості до Поезії…», - зізнається Марія. Посутній вплив на її творчість справляє висока Музика : « Я відчуваю ноктюрни Шопена, твори Дебюссі. Залюбки слухаю народні мелодії». Денний галас, гамір тихне. У другій половині дня сонце вже не таке палюче, та воно розігріло іншу музику, музику запахів… Звідкілясь долинула ностальгійна мелодія, чи то з уяви ? « Кінцями пальців чую Звуки фортепіано З чужих вікон, Сидячи на ганку, Всотую теплий вечір На те, щоб покласти його На горище, мов яблуко Й заховати на зиму». ( з вірша « Цвіркуни косять трави», Ліди Палій ). А про що мріє Марія ? Довідатися буде змога лише при наступній зустрічі… Андрій Будкевич.
