Зло нуртує в синіх жилах. Його давлять, викорінюють, його труять, наче популяцію щурів. Але воно вперто проростає. Знову й знову, радісними будяками невідворотності.

Збереження самототожності – зло. Бо апріорі заперечує підлаштування. Дія як прояв власної природи - і конфлікт неминучий. Потім шукаєш мить рокової помилки, пестячи ублюдочну химеру ілюзії. Проте те, що відбулося, і було доказом того, що саме так і мало статися. Лишається текст, який, можливо, влучить в адресата.

Джерелом оптимізму є тверде розуміння того, що рано чи пізно, але все це закінчиться. Позитивом біомеханічного погляду на довкілля є саморегуляція. Практично кожен є директором власного проекту. Право ставити крапку цінуйте.

І не варто надто перейматися, впадати в розпач, уявляти себе центром якогось там Всесвіту. Все це людське, надто людське (плагіат ).

Ось де знадобиться раціоналізм, витримка, методичність – зануритися в калюжу тонких матерій, і чекати на зелене світло інтуїції. Крок має бути чітко усвідомленим, на рівні елементу відлагодженого технологічного процесу.

Зрештою протистояти будуть паперові тигри. Паперові тигри на тлі індустріального пейзажу, змальованого лагідною рукою схильної до невмотивованого насильства майстрині пензля й мольберта. Тест на силу волі, в якому ніхто не програє.

Доцільно прибити сподівання на пам’ять. Бо породжені вони отруйним зерном самопихатості. Менше шоу, більше пафосу. Культ самодостатності, холодної та буйної, - єдине, що вартує на увагу. Решта замішано на грошах, сексі і голоді (звідти й зради двоногих).

У кожного – свій шлях. Крок в бік – затягне соплива трясовина, що вкрай огидно. Крізь це можна пройти, але лишатися в якості заручника сопливої трясовини є ознакою відсутності внутрішньої довершеності. Трансформація на суповий набір вимагає довершеного мінімалізму. Це – якісно інший вимір. Безодня космічного холоду. Фініш.