Я довго не міг зрозуміти, з чим у мене асоціюється Майдан. Це й не революція, і не заворушення, і тим більше - не Болотна, не "Оккупай». Це й не війна. І не протест як такий - в його чистому вигляді. І навіть не протистояння з владою, незважаючи на барикади і блокаду площі військовими вантажівками. Так, і протест, і революція - все це тут є, але це все - бульйон із соціальних і політичних явищ, потроху від кожного. Жодне з них не є превалюючим і не може цілком характеризувати Майдан.

Але сьогодні, дивлячись на концерт і багатотисячний натовп о 3-ій ночі, який не збирається розходитися, чергування і перезміни на барикадах, напіввійськову організацію, армійські намети з написами «перша сотня», «друга сотня», барикаду, що перегороджує Хрещатик, яку тепер іменують «Козацьким редутом» - зрозумів. 

Майдан - це Січ. Та сама Запорізька Січ, про яку ми всі читали у Гоголя.

Той самий напівпоходний - напіввійськовий - напівгромадянській спосіб життя, який асоціюється з козаками.

Майдан - це територія волі. Не свободи і не вольниці, а саме волі - це українське слово найкраще характеризує те, що відбувається тут.

І барикади, якими протестувальники огородили свою площу, захищають не цей конкретний клаптик землі, а саме саму їх «волю», їх право жити так, як вони хочуть самі, а не так, як їм нав'язує влада. Та й влади тут як такої немає. 

Майдан - це спільнота вільних людей, які не визнають над собою ніякої влади, крім тієї, яку вони готові визнати над собою самі. 

Три лідера опозиції - Кличко, Тягнибок і Яценюк - не є тут командирами. Вони не можуть змусити Майдан зробити те, чого він не хоче, і не можуть змусити його відмовитися від того, що зробити він вже намірився. І навіть на минулий круглий стіл з президентом Януковичем лідери питали у Майдану мандат. І Майдан їм цей мандат видав. Саме Майдан дозволив їм піти і переговорити з противником від імені людей, зробивши їх ретрансляторами своєї волі, а не навпаки. Ніякої змови з владою тут не може бути в принципі. Її просто не приймуть.

Майдан - взагалі сам по собі. Це окремий організм, окремий інститут суспільства, що вміє самоорганізовуватися і саморегулюватися. Пряма демократія. 

Народне віче, гурт зі скрипками і щось схоже на курінь в Міськраді, який ці люди охороняють. І на вході в який змушують всіх знімати шапки - з поваги до товариства присутніх тут людей.

І безліч людей в козацьких шапках, шароварах, полковницьких одежах та інших національних костюмах позаминулого століття, з оселедцями на виголених головах і довгими вусами до плечей і козацькими люльками - дивовижним чином виглядають тут доречними, в своєму середовищі, хоча в будь-яких інших обставинах здавалися б рядженими. Як і численні священнослужителі всіх конфесій, які під час штурмів виходять вперед барикад, разом з усіма, і стоять перед людьми, а не за їхніми спинами.

Віра взагалі тут дуже органічна. Тригодинний молебень того ранку, коли Майдан дізнався, що він опинився у блокаді, люди з касками в руках хрестяться на барикадах, різдвяні ясла, що вже встановлені біля ялинки - все це цілком відповідає місцю і духу. Віра, виявляється, дійсно може вести людей за собою, якщо не ставить собі мету перетворювати їх на бездумних фанатів. І навіть плакат «Хай живе св. Миколай, дiда Мороза геть!» не дратує. І гімн, коли тисячі людей стоять, приклавши руку до серця, і співають «душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем, что ми, браття, козацького роду».

Запорізька Січ як вона є. Хортиця. Тарас Бульба. Воля.

Кияни, дізнавшись про початок штурму, стали приходити пішки з усього міста, брали каски і ставали до лав. І в якийсь момент їх стало так багато, що у міліції просто не вистачило сил і прозвучала команда «щити на землю» - зі сцени скандувалі: «Ми - нація! Ми - нація! Ми - нація!»

І це дійсно нація. Депутати Верховної Ради стоять разом з людьми на барикадах. Перед людьми. Захищаючи своїх виборців собою. Ви можете уявити депутатів Держдуми, що встали на Болотній між поліцією і протестуючими громадянами і не дають поліції бити людей? Таксисти везли людей в ту ніч на Майдан безкоштовно, оголосивши про це в соцмережах. Готелі пускали обігрітися і оговтатися всіх бажаючих. Дійсно всіх - у тому числі і міліціонерів.

Це досить дивне видовище, коли в одній черзі в туалет стоять і бійці «Беркута» , і «мітингувальники». Як тут кажуть: «Ті, хто в червоних касках, ті - наші. Ті, хто в чорних - теж наші, просто вони ще не знають про це».

Хостели дають житло. Автомобілісти залишають на стінах оголошення про готовність БЕЗКОШТОВНО відвезти людей додому. Люди везуть їжу, дрова і солярку з усього міста. Потік підтримки табору не припиняється тут ні на годину. Група кримських татар приїхала і тиждень варила плов у величезному казані. А Міс Україна - 2013 в якості звичайного волонетра розносить по табору чай. Я бачу її щодня. Останнім часом вона працює, сховавши обличчя за медичною маскою, щоб зайва увага не заважала виконувати топ-моделі низову - але головну зараз - роботу.

Чи є тут націоналісти ? Так. Їх тут більшість. Ментально Майдан - західноукраїнський. Партія «Свобода» - націоналістична. Прапори УПА досить часті. А речівки «Слава Україні ! Героям Слава!», «Слава нації! Смерть ворогам!», «Україна! Понад усе!» чути кожну хвилину з кожного кута. Націоналізм тут не персоніфікований. Спрямований не на окремих людей і взагалі не всередину, а назовні, проти політики сусідніх держав, що намагаються нав'язати свою волю. Не проти країн - саме проти політики держав, і це важливо.

Я абсолютно не поділяю бандерівських гасел. Але ніяких проблем з моєю російською мовою і російським паспортом у мене не виникає. Тут велика турецька діаспора і до них абсолютно спокійне, навіть шанобливе, ставлення. Незважаючи на те, що на барикадах було чути про «поганих яничар», яким козаки ніколи не давали правити собою. Так, бійки з лівими бувають. Так, пам'ятник скидали під крики «комуняку на гіляку». Але ножами один одного ніхто не ріже і в під'їздах у голову не стріляє. «Досить годувати гуцулів» ніхто не кричить.

- Хто не скаче, той москаль, - каже, дивлячись мені в очі, стрибаючий хлопець у козацькій шапці.

- Я москаль , - відповідаю.

Прикурили один у одного і розійшлися по своїх справах.

Майдан - це абсолютно не хіпстерска історія. Переважна більшість людей тут - звичайні мужики. Роботяги. Люди від землі. Просто одягнені. Хлопчиків у вузеньких джинсах з айфонами тут не зустрінеш. Тобто, на вихідні вони приходять, звичайно, як в театр, пофотографувати, але все інше час життєзабезпечення, кров табору складають люди з не найвищих шарів суспільства.

Думаю, про євроінтеграцію вони мають досить віддалене поняття. Відмова Віктора Януковича підписувати угоду була лише самим самим початком. Але влада повела себе зовсім по-ідіотськи. Тридцять побитих людей, навіть якщо вони і кидалися камінням і палицями в загін спецназу, - це непрофесііоналізм. І наступного дня на Майдан прийшли вже тисячі. Потім було зіткнення на Банковій, де людей добивали вже лежачих, і на вулиці вийшов мільйон. Потім були зноси барикад і абсолютно безглузда спроба зачистки Майдану. Кожен раз влада робить все, щоб Майдан збільшувався в розмірах раз від разу. Тепер тут навіть ночами постійно перебуває тисяч по десять. З початкових трьохсот.

Майдан вже не нагадує гри в «Зірницю». Замість знесених іграшкових барикад побудовані справжні кріпосні стіни - з мішків зі снігом , политих водою і армованих звареної арматурою - весь день позавчора варили, - тросами, колючим дротом, їжаками, бочками, металевими щитами і взагалі всім, що підвернулася під руку. Нерозуміння того, що і як треба робити і навіщо ми взагалі тут зібралися, пішло, і служба налагоджена чітко і рівно, зі змінами, взводами, сотнями, розподілом обов'язків, секторами спостереження, постами, посадами та пропускним режимом. Службу на постах несуть ветерани Афганістану, яких тепер шістсот чоловік. Для відбиття атаки заготовлені фанерні щити - як ми в дитинстві робили, коли грали в лицарів. Вулиці перегороджені їжаками. Все стало серйозно. Янукович розворушив цей мурашник і, розворушивши, розлютив його. Люди веселі, злі, підготувалися і чекають.

На мосту, над барикадою на Інститутській, висить плакат «Беркут, ласкаво просимо до пекла».

Знести, звичайно, можна і це. Знести можна все що завгодно. Чотири тисячі одягнених в броню навчених і підготовлених бійців зі щитами, газом, гранатами, пластиковими кулями і водометами здатні творити чудеса. Але тоді тут буде вже пів-України.

Плакати тут - окрема тема. Можна ще один репортаж написати. Буйство креативу, дотепності і винахідливості. Але мені найбільше сподобалися два, серйозні. «Вони не дають нам жити - ми не дамо їм правити». І другий, який був написаний на знесеній барикаді - «Рабів до раю не пускають». Дивно, як людям п'ятнадцятьма словами вдалося висловити весь мій сенс життя.

Майдан зростає з кожним днем. Змінюється з кожною годиною. Кожен раз, виходячи на моніторинг ситуації, я не впізнаю тих місць, де проходив ще пару годин тому. З наметів вибудували вже цілі вулиці і я починаю плутатися в них, не в змозі відшукати знайомий шлях до готелю. Фортифікації зміцнюються постійно, і постійно знаходяться якісь нові інженерні рішення. З останнього - обмотані колючим дротом їжаки і простелений на нейтралці широкою смугою все той же колючий дріт.

Люди постійно прибувають. Населення табору зростає. Кожен знає своє місце, кожен виконує свої обов'язки. Одні тягають дрова, інші розносять чай і бутерброди, треті їх готують, четверті варять суп, кашу і гуляш, п'яті чергують на барикадах, шості їх будують, сьомі в загонах самооборони, восьмі встановлюють намети, дев'яті прибирають сміттяі... Вражаюче, але сніг, який випав, прибрали з площі всього за одну ніч - за допомогою всього лише палиць і молотків. Прибрали, розфасували по мішкам і склали в барикади.

Як написано тут на одній з листівок: «Я крапля в океані». Але разом вони - океан.

На одному з проходів через барикади тут так і написано: «Вхід до Європи». І лежить цей вхід саме через Майдан. У всіх сенсах.

Матеріал поданий з незначними скороченнями. Переклад з російської наш, О.К.