- Якби тільки від тебе залежало, якою має бути Україна, як все було б?

- Як "Країна мрій".

- Зранку до ночі всі співали б і танцювали?

- Так. Там є і майстри, хтось майструє, потім танцює. Харчувалися б імбирним чаєм і здоровою їжею. Жили б десь 150-160 років. Не ходили в супермаркет. Якщо б ми перестали ходити в супермаркет і купувати синтетику, то супермаркетам довелося б приваблювати нас чимось іншим. Вони почали би імбирний чай продавати і більше усміхатися.

Чому люди сумні? Бо думають, що вони залежні від зовнішнього світу. А коли ти сам починаєш бути домінантою, то вибираєш те, що подобається. Всі знають, що в транспорті грубіянять, крутять шансон – і їздять в транспорті. Будуйте життя, щоб не їздити цим транспортом, не слухати шансон. Можна, наприклад, возити з собою диски. Сів у маршрутку – диск подарував водію, і поки їдеш, слухаєш нормальну музику. Вийшов – все, нормальний настрій, тебе не завантажили.

- Ти щасливий?

- Глобально – щасливий.

- Що саме є умовою твого щастя?

- Як співалося, є тільки мить між минулим і майбутнім, ця мить називається "життя". Тобто ти спираєшся на минуле, воно тебе підтримує, але обов’язково мусить бути перспектива, стріла. Ти сидиш зверху на стрілі, десь посередині. Коли все збалансовано центрально – ти летиш вперед. Тоді все круто.

- Чому українці такі нещасливі?

- В мене є дуже проста відповідь. Українці такі нещасливі, тому що вони нещасливі.

- Дуже буддиська відповідь. В Південо-Східній Азії люди дуже бідні.

- Але щасливі.

- Так. Їм дуже важко, але немає такої депресивності.

-З іншого боку, ми теж узагальнюємо. Українці не всі нещасливі. Я є частиною українського етносу, я щасливий. Є люди реалізовані.

- Кожного разу, повертаючись до Києва, даю собі обіцянку не зважаючи ні на що, усміхатися і не впускати сумні думки. Мене вистачає на три дні. Зранку виходиш на вулицю, або ввечері в супермаркет, і бачиш довкола похмурі обличчя.

- То не заходь в супермаркет. Йди на базар. Там веселіше, на базарі краще. Є рецепт: обирай місця, де більше усміхнених людей.

- У мене таке відчуття, що час стає більш щільним. Його все менше, тому це - найважливіший ресурс. Як ти будуєш ієрархію пріоритетів?

- Так і є. Таке відчуття, що ми залітаємо в чорну діру, все ущільнюється, а потім буде тунельний перехід. "ВВ " – пріоритет. Після "ВВ " – мої сольні проекти. Це – "Країна мрій ", джаз, дискотека, вечорниці. Більше виділяю часу спілкуванню з родиною – походи в басейн, поїздки до батьків і відпочинок. Обов’язково треба вміти все зупинити і відпочивати.

Час ущільнюється, але з іншого боку – він гумовий. Як ти час свій розпишеш, таким він і буде. Думаєш, що якщо ти підеш на класний фільм чи проведеш час на природі, то все зупиниться? Це не так. Просто ти вирішив, що в тебе цей час – на кіно, а все інше чекає.
Якщо постійно займаєшся тим, що треба, і не тим, що хочеться, то ти просто живеш не своїм життям.

- Які в тебе справжні цінності?

- Спілкування, бажано з гарними людьми, яких знаєш і які цікаві. Чим якісніше спілкування, тим краще життя. Я думаю, це основне. А потім – антураж: побут, харчування, музика, робота. Якщо побудувати таку схему, то все йде від спілкування.

- Ідеї для творчості під час спілкування приходять?

- Ідеї приходять на самоті. Треба сконцентруватися на задачі, і тоді приходить рішення, залежно від таланту, ресурсу. Треба вміти поставити задачу. Наприклад, треба придумати назву альбому. Виділив час – і все, прийшло. Якщо не виділити час, воно саме не прийде. Ти ж кажеш, що часу немає, ми бігаємо постійно. Я не знаю, як раніше люди жили, але на сьогоднішній день…

Людина їде, наприклад, з пункту А в пункт Б бричкою, і в нього думки приходять. У нас же такої можливості зараз немає. Якщо ти навіть на машині кудись їдеш у пробках, ти робиш технічні дзвінки, у тебе і тут часу немає. Тому обов’язково треба виділити час на розумову діяльність. Ти сідаєш під платаном, як Борис Гребєнщиков, і медитуєш на якусь тему – і рішення приходить.

- Ти знаєш, що людство стає більш ектравертним, тобто раніше більше народжувалось інтровертів, зараз навпаки. Можна припустити, що біологічна потреба виду – люди більш активні в комунікації.

- Cвіт дійсно екстравертивний. Проблема українців у тому, що вони інтроверти. Це переважно інтровертивна нація. У порівнянні з європейцями чи росіянами, ми інтроверти. Тому це типова садомазопарочка – росіяни і українці. Екстраверт наступає, а інтроверт терпить і мовчить. Мовчить і нічого не робить, терпить.

- Стосовно національного характеру. Якось слідкувала за полемікою в блогах, там була така теза – українці не люблять ні владу, ні гроші, бо якби любили, ми б жили в значно кращій країні.

- Так, абсолютно вірно. Українці не люблять ні гроші, ні владу, бо вони інтроверти.

- А ти?

- Я з іншої епохи – з Радянського Союзу. Мені треба адаптуватися під цей світ. Я – інтроверт, але працюю, розвиваю свою екстравертивну сторону. В принципі, весь цей рок-н-рол і всі ці стадіони – це був результат спочатку несвідомої праці. У мене взагалі в дитинстві була проблема великих скупчень людей. Для мене було шоком спілкуватись з людьми, якщо їх більше п’яти. Причому це дуже сильна штука була. Мені було складно з дітьми спілкуватися, в школі було складно. Я читав театральну літературу, такий самий феномен був у Михайла Чехова, геніального актора ХХ століття. Він якось на сцені це компенсував.

- Чому українці один одного не люблять?

- Ні, люблять. Українці – це типова романтична, лірична натура. У них з комунікацією проблеми. Вони люблять природу, жінок, їжу, життя.

- Але сусідів – ні.

- Проблеми з комунікацією. Українці не вміють спілкуватися. Одне діло – любити чи не любити, а інше – вміти спілкуватися. Наприклад, одесит ніколи не скаже, він тебе любить чи не любить, але він вміє дуже класно спілкуватися. Чому Одеса майже найбагатше місто України? Бо вони комунікабельні.

- Яке місце в твоєму житті займає релігія?

- Бог є, звичайно. І є інтерпретації бога. У кожної людини своя інтерпретація бога. Є ще інституції церкви, які експлуатують інтерпретацію бога. Коли ти починаєш ходити по церквах, тобі починають розказувати, що богів дуже багато, і наш бог найкращий.
Ясно, що це якась мулька, от і все. Як в усьому, ти від бога береш найкраще, що тобі до душі. В церкву приходиш – там тебе завантажують інформацією. Просто треба зразу (зрозуміти): оце з моїм баченням бога резонує, а це – не резонує. Останнє відкидаєш.
Приходиш, а тобі кажуть: чому хреста немає або чому він неправильний? Треба цей хрест посвятити, чи треба ще щось зробити. Чому ви не ходите сповідуватися? У вас є гріхи. В мене немає гріхів. Ні, у всіх є гріхи. Та що це за підхід?! Немає в мене гріхів, немає мені в чому сповідуватися. А якщо я захочу сповідуватися, зроблю це сам перед собою чи перед своїми близькими, і все. Чи до психіатра вже піду, він фахово зі мною попрацює.

Церква – це місце сили. Там молиться дуже багато людей. Взагалі церква для чого побудована? Для того, щоб свої таємні містичні обряди використовувати в позитивному сенсі. Тобі треба, наприклад, побажати здоров’я своїм близьким (наприклад, якщо хтось із близьких у небезпеці). Треба вибрати гарну церкву, гарну молитву, ікону правильну – і все, воно працює, якось добробут, здоров’я поліпшується. Це реально працює. Не можна ж обманювати людей стільки тисячоліть.

- Про родину хочу спитати. Хто в домі хазяїн?

- Я.

- Не вірю, що маєш на це час. Всі-всі рішення приймаєш?

- Тактичні – ні, стратегічні – так.

- Ти вирішив стати батьком у зрілому віці. чому так сталося?

- Прочитав одну розумну книжку. Там написано, що в давнину люди жили не так, як ми. Дійсно, люди народжували дітей молодими, але виховували дітей баби з дідами. Соціальна проблема на сьогоднішній день полягає в тому, що виховують дітей незрілі люди. Як пів-рішення – це народжувати дітей пізно, коли ти більш-менш можеш свідомо їх виховувати. Раніше я був не готовий.

- Якось чула, що Олег Скрипка такий ревнивий, що власну дружину нікуди не відпускає. Це справді так? Чи це рішення Наталки – уникати публічності?

- Є світ зовнішній і світ внутрішній. В давнину українська хата чи будь-який дім був таким: є парадний вхід, а є чорний вхід-вихід. От і все. Ти показуєш чужим людям парадний вхід, гості сюди заходять, всі свої користуються дверима ззаду. Одна мудра людина сказала, що чоловік пахне вітром, а дружина – димом. Чоловік – це паблік-рілейшнз, а дружина – кризовий-менеджер.

- Згадую наші колишні суперечки стосовно національного характеру і мови - блискавки літали. Зараз дивуюсь, ти став дуже врівноваженим. Що трапилось?

- Вік просто. Я думаю, що всі заспокоїлися. До речі, це завдяки Ющенку-Януковичу. Це такі нібито полярні чувачки, а насправді все те саме. Ти розумієш, що полярність ілюзорна. Що помінялося? Нічого не помінялося. Так, нюанси.

- Чи змінились переконання? Наприклад, стосовно мови.

- Це питання освіти. Я хочу, щоб люди правильно харчувалися, правильну музику слухали, розмовляли українською. Це для мене єдине. Завжди треба створювати домінанту. Ти створюєш домінанту і нічого не забороняєш. От і все.

- Але щось створювати значно складніше, ніж боротися проти того, що не подобається.

- Абсолютно вірно. Тому що завжди легше собі сказати, у мене не виходить, бо оці козли мені заважають це робити. Дуже просто. Ти нічого не робиш, тобі заважають, і ти називаєш винних. Але умови завжди складні.

- Та тобі все одно деякі речі не подобаються. Куди направляєш агресію?

- В роботу. В мене вже декілька разів був такий досвід, коли ти реально щось робиш, йде складний процес – зйомки кліпу. А насправді ти куриш бамбук, смієшся і розказуєш анекдоти. А весь процес йде. Коли в тебе є знання, весь процес організований – все йде. Ти ніби сидиш у потязі і п’єш чай. Знаходиш модель спілкування, коли не треба кричати. Ми ж всі розуміємо, що кричати і щось виборювати – це не дає ніколи результату, ніколи.

Далі буде