З Києва ми їхали машиною через Житомир, Бердичів, Вінницю, Летичів, Хмельницький, Волочиськ, Тернопіль, Бучач, Монастириську, Тисменицю, Отинію та Коломию. На дорогу пішло більше 12 годин. До Космача в гори – дорога погана і важка. Тому їхати довелося повільно. Від центра села до садиби відпочинку йшли пішки 2 км. Туди дорога вела круто вгору й була кам’яниста, з ямами. Машині легше було туди їхати без пасажирів.

З однієї людини за день проживання в новозбудованій дерев’яній хаті з усіма зручностями в Космачі господар садиби Петро Линдюк, 26 років, зараз бере 25 гривень. Каже, що це ціна “на почин”, оскільки тільки 2 місяці тому почав приймати туристів. Хоче подивитися на попит і заохотити людей приїздити до нього. Він має веб-сторінку на великому інтернет-порталі karpaty.info. Там представлені садиби зеленого туризму Закарпатської, Львівської та Івано-Франківської областей.

У селі Татарів Івано-Франківської області, що знаходиться у 18 км від міста Яремче, ціни за проживання в подібних котеджах – 50 гривень з людини. Кімната на двох разом з душем і туалетом коштує 60-90 гривень за добу. В Татарів добиратися легше й дорога туди значно краща. Через це село з Івано-Франківська регулярно ходять маршрутки на Коломию, Яблуницю, Ворохту. В селі Осмолода, що також на Івано-Франківщині, за 20 гривень на добу можна зупинитися в садибі “У Руслани”. Правда, всі “зручності” там на дворі. В Осмолоді є ще одна садиба зеленого туризму — двоповерховий будинок подружжя Худяків. Вони беруть за проживання 40 гривень з людини. Кімнати в них на другому поверсі, туалет і душ – на першому.

Садиба Петра Линдюка поки що єдина, що пропонує комфортний відпочинок у Космачі. Вона розташована в 200 метрах від гір, в присілку Дощаний. Космач – це типове гуцульське село, що розкинулося майже на 90 квадратних кілометрів. Хати там стоять не одна біля одної вздовж вулиць, як в лісо-степових регіонах, а як завгодно. Згруповані в одному місці півтора-два десятка хат формують так звані присілки. Їх в Космачі 32. Всього в Космачі живе біля 8 тисяч осіб. Навколо хат – величезні двори із зеленою травою й копицями сіна. У дворах де-не-де ростуть дерева. Переважно це яблуні. Городи невеликі – космачани садять в основному картоплю, іноді ще буряк і моркву.

У двоповерховій хаті Линдюка кімнати для туристів знаходяться на другому поверсі. Там можна розміститися п’ятьом. В одній кімнаті – два односпальні ліжка, в другій – одне двоспальне. В кімнатах приємно пахне деревом, бо стіни, стеля, підлога — все з дерева. Ліжка також дерев’яні – зроблені господарем вручну. Стіни прикрашені різьбленими дерев’яними тарілками. В одній кімнаті на стінах – дві гуцульські рушниці, невеличка трембіта та гуцульська кресаня (чоловічий головний убір). В іншій – на дерев’яній балці розвішаний автентичний національний гуцульський одяг. В ньому за 5 гривень можна сфотографуватися. Між спальними кімнатами – невеличка кімната-вітальня. Там стоїть розкладний диван і телевізор. На першому поверсі – ванна кімната, кухня та їдальня. У ванній кімнаті, окрім ванни з душем, – туалет, умивальник і пральна машина-автомат. Гаряче й холодне водопостачання є постійно. Петро із сусідом у травні цього року протягнули від гірського джерела труби до своїх будинків. Насос не потрібний – вода сама стікає з гір.

- На оплату праці майстрів і всі необхідні матеріали в мене пішло 3000 гривень. Сусіду обійшлося трохи менше, бо в нього будинок стоїть ближче до гір – менше труб було потрібно. Якби інші сусіди вступили в частку, пішло б ще менше, - каже Петро.

Цей будинок він будував для себе більше трьох років разом з братом і батьком. Потім вирішив, що буде займатися зеленими туризмом. Він заочно вчиться у Львівському університеті на географічному факультеті. Там вивчає менеджмент зеленого туризму. Його дружина Ганна, 21 рік, чудово готує. За окрему плату вона приготує обід або вечерю. Порція борщу коштує 4 гривні, грибної юшки – 3,50. Чинахи – м’ясо з морквою, цибулею, квасолею, картоплею та великою кількістю підливки в горщику – 7 гривень, вареники – 5 гривень, деруни – 4 гривні, голубці – 6 гривень. Стакан компоту – 50 копійок. Є типово гуцульські страви – бануш (9 гривень) і кулеша (3,50 гривень). Бануш – це варена на домашній сметані кукурудзяна каша. Кулеша – кукурудзяна каша, варена на воді. Її їдять з топленим салом і шкварками. Ситний обід на одного обходився від 8 до 13 гривень.

Вечерю готували самі – з тих грибів, що назбирали протягом дня. У вівчарів на полонині Лидескул купили справжньої гуцульської вурди (12 гривень – кілограм) і твердого сиру (15 гривень кілограм). Вурда — це м’який сир. Окрім походу на полонину (6 км від садиби) варто здійснити підйом на гору Штевйора (1114 м). З неї видно весь Космач і навколишні гуцульські села.