« Ми не вічні усі, тільки б Ворскла текла…»
(Спроба бодай частково розгледіти психологізм і символізм у творчості знакового живописця – Анатолія Лавренка ).
« Так було і до нас, і надалі так буде -
Ми не вічні усі, тільки б Ворскла текла.
Щоб отак же, як ми, нею тішились люди.
Вирувало життя і лілея цвіла.»
( із вірша Алли Проскурні ).
… у буддійській Махаяні однією з найважливіших сутр (священних текстів), вважається Ланкаватара – сутра. Давні перекази свідчать, що вона була записана, ніби – то зі слів самого Будди, які він промовив на острові Шрі – Ланка :» В нашій реальності не існує зовнішніх об’єктів . Всі вони існують лише у свідомості – подібно сну або чудесно створеному образу.» І світ форм, і світ без форм є результатом особливого різновиду свідомості, який називається УЯВОЮ.
Дивишся на краєвиди авторства Лавренка і постає питання :» Що це, реальність чи вимисел ?». Бачення краєвиду є породженням свідомості художника. Тому, той краєвид настільки ж реальний, наскільки в це вірить митець.
Дух Природи і нуртуюча підсвідомість художника, це невід’ємні частини його робіт. Цим, поміж – іншого, пояснюється велика притягальна сила картин Лавра. Коли пише, перебуває у стані трансу, з – якого виходить, після останнього торкання пензля до полотна.
Споглядання світу змістилося проникненням у нього. Опинитися на лоні природи, спробувати пізнати першооснови світобудови, - де ж зберігаються ключі від таємниць всіх початків ? Пауль Клеє недаремно писав: « Для художника – діалог з природою являється необхідною умовою творчості».
Історія символів демонструє, – символізм може бути присутній в чому завгодно, у природних об’єктах (каміння,рослини, тварини, вітер,вода,вогонь), у створених речах людиною (будинок, автомобіль ), навіть у абстрактних формах ( числа, трикутники, кола ). Весь Космос є нічим іншим, як потенційним символом. Д – р Юнг відзначав, істинний символ з’являється тільки тоді, коли потрібно висловити ДЕЩО, не охоплене думкою, чи здогадку, або відчуття.
Що є символізм ? « Символічним, можна назвати таке слово або образ, значення якого виходить за рамки прямого, і не піддається точному визначенню чи поясненню. Коли розум намагається осягнути певний символ, то невідворотно приходить до ідей, що лежать за межами логіки «, - К.Г.Юнг.
А тепер, дуже важлива зупинка… Група вчених, серед них, - Л.Леві – Брюль доводили, що окрім звичайної душі, людина наділена «лісовою душею «. Ця інша душа втілена в тій тварині і рослині, з якою людина має психічну спорідненість. Пізніше французький етнолог під гамір критики, відмовився від свого наукового бачення. Та от у чім цікавинка, не будь – хто, сам Юнг був переконаний у його правоті !
Жоден художник не сприйняв містичну складову мистецтва так чітко і сердечно, як В. Кандинський, Значення світових шедеврів мистецтва, до якої епохи вони б не належали, визначається на його думку :» Не ззовні, а в корінні всіх основ – в містичному змісті мистецтва». І далі, у продовження лінії засадничої думки : « Око художника повинно бути спрямоване на його внутрішнє життя, а вухо його завжди має бути направлене до голосу внутрішньої необхідності…Такий єдиний шлях, він приведе до висловлення містично необхідного». Кандинський називав свої картини :» …духовним відображенням космосу, музикою сфер, гармонією кольору і форми». Рясне цитування видатного митця має просте пояснення, потік його думок близько дотичний до творчості полтавського Майстра.
Зупинка не менш важлива, друга… Щодо простоти… Італійський митець Карло Карра писав таке :»Дуже звичайні речі мають ту форму простоти, через яку ми можемо зрозуміти те, - найбільш високе, тобто, більш значний стан буття, в якому живуть усі чари мистецтва».Трохи інакше, по – українськи, італійцю вторить поет – полтавець Борис Чіп :
« До простоти ще треба дорости.
Тепер не та земля і в журавля…»
Зупинка третя, поруч із картинами, повз які не проходять, а обов’язково зупиняються, у тривалій задумі… « Колядники». Зима. Ніч, віконця хатинок світяться, бо господарі очікують колядників. Старі люди казали : « До кого в хату не зайдуть, щастя не чекай». А ось і вони, іде Різдвяний вертеп, без цього ритуалу нема великого свята. Попереду хлопчак, з традиційно восьмикутною зіркою. Мороз міцний, сніг рипить під ногами, та вони цього не помічають. Отак могутньо передати всю сутність величного празника : з письменників під силу, таки Миколі Гоголю, з сучасних художників – Анатолію Лавренку.
« Зелені свята «. Ця картина теж заслуговує на увагу, навіть дуже прискіпливого поціновувача живопису. Невеселу картинку можемо спостерегти у день Святої Трійці нині. Окрім звичаю прикрашати свої домівки зеленими гілками і святити зілля, від давньої містерії мало що залишилось. Зовнішня атрибутика свята не може повернути людині стан раювання душі, силу відчування повноти життя, спогади далекого дитинства.
А були Часи ! … Про ці часи картина полтавця. Кожна хата села була заклечана, чи замаєна, навіть поріг був прикрашений гілками ясена і клена. Радість гостювала у кожній хаті, радістю світилися обличчя і очі людей. У самому процесі клечання оживало щось магічне, гармонія панувала у кожного із самим – собою і довкіллям. Може, у цьому простому вияві радощів людського буття і криється захована загадка величної містерії Русалій ? Свято Пятдесятниці відзначають ще й як Рахманний Великдень. Предки вірили, що десь далеко існує країна рахманів. У цьому означенні – найвища духовна глибина цього празника. Зауважмо. Наскільки слово рахман, по звучанню наближене до – брахман… Парохіяни прямують до церкви, так на картині Лавренка, а ті, що виходять поважно, по закінченні служби Божої, з тихою радістю на обличчях, бо просвітлені… А довкруж, зелений розмай.
Робота « Ніч на Івана Купала «. Шапки, наче гострі скіфські клобуки. Золоті акінаки, десь приховані від людського ока. Дивно ? Та ні, бо скіфи – наші давні предки. Палає купальський вогонь, котиться огненне колесо… Молодь готується до участі у ритуалі, аби взявшись за руки, парами перестрибнути через багаття. Ніч чорним – пречорна. Осяяна блиском, не тільки від полум’я, а й від празникової атмосфери. Картина подібна до реконструкції, історично – мистецької. Художник здається запитує нас :» Кому до сну в Купальську ніч ? «. Купальська містерія символізує парування сонця і води, у всіх формах земного життя. В час рівноваги їхніх сил. Іменем Купало називається дуальний союз – символ : Купало – сонце і Купало – вода. До речі, купа із санскриту – це вогонь, що запалюється у ту незвичайну ніч. Художник попереджує : « Остерігаймось заземленої побутовізації прадавнього дійства».
І нарешті, щось на кшталт коротенького епілогу. Підсвідомість намагається « повідомити « щось кожному з нас, якщо прислухатися до сигналів, нею надісланими, наше життя наповниться новими смислами. Такими сигналами служать сновидіння, вони при всій невизначеності і нелогічності являються вісточками підсвідомості. Підсвідомість намагається вести спілкування з нами, мовою образів і символів. Це добре передано у вірші Бодлера « Відповідності :
«Природа – древній храм, де ряд живих стовпів.
Уривки туманних фраз кидає хтось порою.
Я входжу у цей храм в сум’ятті, а за мною -
Ліс символів німих слідкує із усіх боків».
Андрій Будкевич.