Народний Оглядач

Як любить висловлюватись Олександр Філатович, "це чудо, і це факт", який, до речі, офіційно визнали і навіть прийняли "на озброєння" в царській Росії. Численні повір’я різних куточків світу підтверджують те, що місця, де не лунає дзвін, більш небезпечні для життя, люди більш схильні до хвороб і нещасть, на таких землях можуть відбуватись жахливі трансформації живих істот. Для ознайомлення з такими повір’ями достатньо зайти в вікіпедію.

Останнє відео цінне тим, що там показано цікаву модель гри на дзвонах. Якщо на першому дзвонар "деригує", грає своїм тілом, то в останньому відео - натискає на клавіші.

Голос, звук дзвону складається з різнорідних тонів, котрі чуємо під час удару серцевини об стінку дзвона; створюють вони гармонійну цілісність. Тож маємо головний тон, тобто слуховий та побічні тони, котрі складаються: терція та верхня квінта, нижня октава, децима, дуодецима та різні побічні тони. Звучання дзвона залежить не тільки від металу, а й від будови та товщини стінок – товщини профілю. Натомість на тон впливає не тільки сам корпус дзвона, а  також і стовп повітря, що в ньому знаходиться, котрий має особливе значення при зміцненні тону. До того ж, при одинаковій вазі дзвони можуть мати дуже різну частоту звучання.

Дзвони здавна використовуються практично по всій Євразії. Буддисти чи індуїсти не менш набожно ставляться до дзвонів, ніж православні. До того - в деяких течіях кожен буддист повинен мати свій персональний дзвоник, розміром менше як куряче яйце, і використовувати його під час духовних практик: в одній руці чотки, в іншій - дзвоник. В індуїзмі дзвоноподібні інструменти є важливими для музики, що прославляє Бога. Правда, вони схожі в них на "тарілки" ( на ті, які в нас на барабани кріплять). Чув східну прикмету - якщо подорожуєш і випадково чуєш дзвін - до удачі. Та  й не дивно - почув дзвін - трішки очистився сам, і простір очистився - успіху легше трапитись! На наших територіях з незапам’ятних часів люди любили дзвони ще більше.

Колись читав дослідження (автора вже не пам'ятаю), згідно з яким кожна заможна українська хата мала свій дзвін, розміром з глечик, який розміщувався у покутті, там де свічка, рушники, дідух, кутя, там де пізніше опинились образи/ікони. Чим далі живем, тим більше забруднюємо простір, і тим паче забуваєм, як його очистити. Свічка, дзвін, молитва, пісня, оберіг... Свічка очищає вогнем, а дзвін - звуком. Оскільки ефір найтонший з п’яти першоелементів грубої матерії (див. Музика Золотої епохи), і з нього беруть свій початок та перебувають у ньому інші 4, логічно припустити, що очищення дзвоном є суттєвішим/глибшим за очищення простору вогнем. Українські дзвонарні традиції закарбувались навіть у нашій мові: дзвін (звук), дзвінка мова/людина, дзвонити людині, пішов дзвін (мова про новину) та ін. І ми це сприймаєм як щось природнє, само собою зрозуміле.. а от в англійців двін - bell, а по телефону вони роблять call, дзвінко - loud, а те, що по селі пішло - rumor.

Не легко виготовити дзвін, який буде цілком очищувати і збагачувати простір. Але треба бути ще більшим віртуозом, щоб створити на дзвонах святі мелодії. Ті, які запрограмують ефір на рух до Творця, на чистоту й щастя. Чув телерепортаж кілька років тому, що в Україні функціонує одна-єдина, з солідним віком справжня школа дзвонарів, місце, де передають досвід прадідів із видобування звуку з металу. Якщо у когось із читачів є вагома інформація на тему дзвонів - обов'язково діліться нею у коментарях! Нам треба накопичувати і класифікувати інформацію про дзвони, щоб за можливістю повернути мудрі, корисні традиції!