« Сховані у скрині рушників мережки,

   В довгі зими ткане, грубе полотно.

    Чорне і червоне, наче долі стежки,

    Дивні візерунки, як хмільне вино».

( із вірша Бориса Кононенка ).

Є у Полтаві цікавий будинок, належав він представнику козацького роду на прізвище Шпигун. З часом, мешкав у тій садибі здібний юрист – захисник, Володимир Обидало, він захищав родини, що потерпали від радянської влади. Був есером, укапістом, його розстріляли 1937 року. У тому будинку була чималенька бібліотека, її розікрали  у буремні роки. Будинок же, на щастя зберігся. Нині у ньому живе щаслива родина майстрині народних ляльок – Наталки Свиридюк,  Козак Шпигун, юрист Обидало, - це славні попередники родоводу майстрині.

                Вперше з народною лялькою Наталка познайомилася завдяки бабусі, Дарі Іванівні. Вона виготовляла ляльки з різних хусточок, шматочків тканини, паличок, використовуючи шовкову і вовняну матерію.

                Короткий, ніби спалах, спогад мисткині :» Пофарбована дощата підлога старого будинку, я мала дитина, з великою лялькою в руках, лечу по цій підлозі, через кімнати, лялька наче жива і відчуття руху…»

                Тепер, коли стала відомою майстринею, талановита українка може подякувати тим, хто звільнив її з роботи у бібліотеці 2004 року. А тоді, на душі було гірко, тихо оповивав сірий смуток… Та потрапила до рук ( не випадково ! ), книжка « Українська народна лялька». Пожадливо читала, та ні, вбирала в себе, в серце і душу зміст цього видання. На одній сторінці, зі світлини дивилась на неї лялька, так подібна до тієї, котру витворила бабуся. « Промайнула думка, зроблю ляльку, а там, і друга, і третя…», - з невимовним захватом розповідає авторка ляльок.

                      Зі з’явою ляльок у її життя увійшли нові люди, творчі однодумці. Майстриня запевняє :» Виставкові зали наповнюються магією душ ляльок, гадаю, вони спілкуються з відвідувачами мовою мистецтва».

                      Поняття « майстерність « не так часто здобувало визнання в українському мистецтві. У « Майстрі корабля « Яновського, проспівано гімн рукам :» Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці – тремтячі і нервові, … найбільш мені до вподоби руки творців». Майстерність, натхнення і любов, знання історії вдяганок і костюмів, усе це, вкладає своїми творчими руками в ляльок – мотанок, полтавська майстриня. Про ляльок – мотанок пані Наталя може розповідати безкінечно. І вся розповідь, кожна думка, кожне слово, нагадує добірне зерно… Відтак, давайте почуємо продовження розповіді :» Ляльки, це пам'ять нашого народу про своє минуле. Вони є виразниками духовної культури народу». Мотанки  також виконували своєрідну роль у різних обрядах, та володіли магічною силою. Ще від 19- го століття серед посагу української дівчини мусіли  бути ляльки – мотанки. Лялька бере свій початок від трипільських глиняних фігурок берегинь. Малою Батьківщиною ляльок – мотанок  є середнє Подніпров’я. Традиційний український малюнок – дубові листочки, гілки, хміль, все геометризоване, додається власна уява, своє бачення, ось і поява – однієї серії ляльок, або іншої, де одяг витриманий у жовтогарячо – сіро – чорних тонах.

                      Майстриня обдаровує нас не тільки ексклюзивними ляльками, вона і народна вишивальниця – сорочок, рушників, обрусів. « Унікальною є гадяцька вишивка,також архаїчні рушники з наскельними малюнками, будь – яка вишивка – це закодоване письмо «, - наголошує Наталка.

                      У кожнім рушнику, ляльці, іншому витворі людських рук, присутня енергетика тих, котрі сіяли льон, збирали, ткали, білили… Окрема розмова про фарбування тканин, воно виконується виключно рослинними барвниками, згідно з традиційною технологією. « У нашій місцевості всі рослини фарбують, наприклад, салатний колір містить сім відтінків», - розповідає по секрету народна майстриня.

                      Наталка Свиридюк – майстер народної ляльки, має членство у Національній спілці майстрів народного мистецтва України, лауреат премії імені В. Короленка ( 2010 рік ), учасниця багатьох виставок. Ніяк не обійтися без короткої оповідки про виставку 2012- го року, авторка ляльок присвятила її своїй родині. Бо в ляльці втілюється образ предків, вони захищають родину і допомагають їй, а сама лялька символізує безперервність життя, зв'язок поколінь .Своїх вузлових ляльок вона виготовляє, відштовхуючись від легенд, переказів, пісень, творів художників і письменників. Взагалі, вузлова лялька має тисячолітню історію. В ранніх, землеробських культурах вона відігравала роль культового зображення Матері богів і всього живого. З плином часу отримала призначення хатнього оберега  від хвороб, засухи, різних негараздів. Хрест на обличчі – солярний знак, сонячний символ.

                      Пані Наталя – щаслива мати, бо традицію створення народної ляльки передала доньці Олександрі. Свиридюк Олександра активна учасниця виставок, проводить майстер – класи  з витинанки та народної ляльки. Сім’я Свиридюків полюбляє мандри, від Шишацького району рідної області – до західних країв України. Неодноразово відвідували Львів, Кам’янець – Подільський, інші місцевості.

                      І усе – таки, лялька – мотанка сьогодні, що це ? Гарне тлумачення – відповідь дає Наталка : « Це і предмет магії, дитяча забавка, окраса житла, святковий подарунок, спомин дитинства. Не забуваймо свого коріння…»

                      Смуток, журба, радість, любов, переплетені у нашому житті, як на перехресті двох стежок…Добра і світла побільшає, віриться, так буде .

Андрій  Будкевич.