Ім’я «Атлантида» нині застосовують для позначення всієї доарійської цивілізації. Проте очевидно, що вона так себе не називала. Крізь морок тисячоліть до нас дійшла назва Борія, що означає «потужна, сильна, енергійна, вогненна». Це ім’я також перекладають як «Земля Вепра», оскільки Святий Вепр («бор») був тотемом народу Борії.

Початок: Ной, вара і Великий Потоп

Нагадаємо, що напередодні потопу Їма–Ной організовано вивів кращих людей у прекрасну країну Ар’янам Вейджу, де вони побудували собі вару. Згідно з Авестою, територію для заснування Арійського простору обрав сам Агура Мазда на повноводній і мальовничій ріці Вахві Датія, що бере свій початок на горі Гукар’я. Назву ріки перекладають як «благодатна» – це звичний епітет, часто застосовуваний для річок («вахві» – благо, «датія» – та, що дає, подателька).

Оскільки потоп захопив Чорне море, то заснований Агура-Маздою Арійський простір мав бути десь неподалік Чорного моря, найвірогідніше – поблизу місця найбільшого скупчення землеробського населення, адже саме там найлегше було відібрати все найкраще. На думку дослідників, найбільшого процвітання доарійське (борійське) населення досягнуло в широкій плоскій долині на північному заході Понтійського озера (сучасне мілководдя між Кримом і Румунією).

Про цю важливу обставину повідомляє на своєму сайті Фред Колбурн (Fred Colbourne) – канадський фахівець з економічної географії та геопросторового аналізу. Він поставив за мету оцінити гіпотезу Райана і Пітмана про те, що Великий Потоп прискорив поширення неолітичних хліборобів як углиб Європи, так і в південному напрямку – в Малу Азію та Месопотамію.

Гіпотетичне розселення неолітичних землеробів після Циркумпонтійської катастрофи з книги Вільяма Раяна і Волтера Пітмана «Ноїв потоп: нові наукові відкриття про подію, що змінила історію» (Ryan, W. and Pitman, W. Noah’s Flood, The New Scientific Discoveries about the Event that Changed History, Touchstone, Simon and Shuster, 1997).

Нагадаємо, що ці затоплені території згодом назвали «старою землею» і позначали словом Альт-ланд («alt», «old» — стара; «лан», «land» — земля), у сучасній вимові — Атлантида. На наведеній вище мапі видно, що двома головними територіями Атлантиди були землі на схід і на захід від Кримського півострова, за оцінками Фреда Колбурна тут проживало понад 90% всього населення «старої землі».

Ім’я «Атлантида» нині також застосовують для позначення всієї доарійської цивілізації. Проте очевидно, що вона так себе не називала. Крізь морок тисячоліть до нас дійшла назва Борія, що означає «потужна, сильна, енергійна, вогненна». Це ім’я також перекладають як «Земля Вепра», оскільки Святий Вепр («бор») був тотемом народу Борії. Отже, для позначення доарійської цивілізації будемо використовувати ім’я Борія.

Варто додати, що цивілізація Борії виявилася значно розвиненішою, чим досі здавалося. Найголовнішим доказом став нещодавно розкопаний мезолітичний храм Гобеклі-Тепе в Малій Азії (на півдні сучасної Туреччини, неподалік старовинного міста Едесса), побудований у 10 тис. до н.е. (12 тисячоліть тому).

Урфа – сучасна назва древнього міста Едесса в Північній Месопотамії.

Частково розкопаний мезолітичний храм Гобеклі-Тепе в Малій Азії, 10 тис. до н. е.

Сам факт існування цього храму вказує на наявність держави. Так, за приблизними оцінками, для виготовлення і транспортування на 500 м з кар’єру кам’яних колон масою 10–20 тон за відсутності тяглових тварин потрібні були добре організовані зусилля півтисячі людей. Проте деякі колони важили до 50 тон, тож потрібно було ще більше людей. Такі роботи вимагали планомірних зусиль і соціальної ієрархії на чолі з військовим або релігійним лідером.

Храм добре зберігся завдяки тому, що з невідомих причин на початку 8 тис. до н. е. його цілеспрямовано засипали землею. Схоже, що кризові процеси в Борії розпочалися за два-три тисячоліття до Великого Потопу.

Реконструкція вигляду храму Гобеклі-Тепе.

Описана знахідка в Малій Азії – далеко не єдине свідчення високих можливостей цивілізації Борії. Серед інших можна згадати рукотворні піраміди в Боснії (одна з них має 220 м і є найвищою у світі) і мегалітичну статую Великої матері у Карпатах (див.: Терношорська Лада, або патріотизм по-кроманьйонськи).

Німецький археолог Клаус Шмідт (Klaus Schmidt) біля стели з зображенням вепра (Гобеклі-тепе, 10 тис. до н.е.)

Але повернімось до затоплених територій Борії. Фред Колбурн скористався цифровою моделлю наземного і підводного рельєфу планети «ETopo2». В результаті отримав зображення територій, затоплених водами Великого Потопу.

Фред Колбурн наводить профілі Східної і Західної Атлантиди:

Профіль рельєфу Західної Атлантиди (між Кримом і Румунією) – плоска рівнина, ідеальна для землеробства.

Профіль рельєфу Східної Атлантиди (нинішнє Азовське море) – круті схили навколо річки, мало придатні для землеробства.

З малюнків добре видно, що найсприятливішим для сільського господарства був рельєф Західної Атлантиди, отже саме ця територія була головним центром землеробства на «старій землі». Відповідно, внаслідок Великого Потопу головна хвиля первісних землеробів поширилася саме звідси. Рухались вони від наступаючого моря, тобто в північно-західному напрямку. Найлегше це було зробити долинами річок, що текли рівниною Західної Атлантиди.

Борія-Атлантида після Великого потопу 55 ст. до н. е. Червоним пунктиром показані опановані нею території. Ілюстрація з книги «Атлантіс і Великий потоп»: Prof. Dr. Siegfried G. Schoppe, Christian Schoppe, MBA «Atlantis und die Sintflut», 2004 (німецькою мовою), http://www.atlantis-schoppe.de

Якщо затоплення відбувалося повільно, то землероби могли більш-менш спокійно покинути насиджені місця і освоїти нові території. Проте схоже на те, що Потоп мав катастрофічний характер, тож багато населення пішло під воду разом з тваринами і домашнім скарбом. Саме про це і розповідає міфологія, акцентуючи увагу на тому, що група праведників врятувалася завдяки завчасному виходу на нові землі. Навіть якби вода піднімалася відносно повільно, грунт плоскої прибережної рівнини (довжиною 175 км) Західної Атлантиди швидко розмокав, що значно утруднювало би пересування втікачів (за деякими розрахунками, вода наступала зі швидкістю не менше 800 м на добу).

Таким чином, з погляду геопросторового аналізу найімовірнішим місцем, де Ной-Їма побудував вару і заснував нову цивілізацію, є північно-західне Надчорномор’я. Якщо це справді так, то мають бути археологічні підтвердження. І вони є.

Продовження: Звідки почався Арійський простір.
 


В тему:

Ной, вара і Великий Потоп

Атлантида: Знайдено кам’яні кола, які на 7 тис. років давніші за Стоунхендж

Борія, тобто сонячно-потужна

Центр і периферія, або пробудження Пульсара
 

Гравець: 
Народний Оглядач
800

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка