Зображення користувача Володимир Щербина.
Володимир Щербина
  • Відвідувань: 2
  • Переглядів: 2

Комбат Мамай: "Українська армія – це має бути 400 тисяч професіоналів"

Полковник Олег Чуйко (позивний "Мамай") в інтерв’ю "Висновкам" - про проблеми української армії, можливі шляхи їх вирішення, офіцерів-нездар та сержантів-героїв.

Комбат Мамай палить люльку і шанує воїнське завзяття. Він міг би відсидітися десь в штабі або військкоматі. Адже до війни входив до складу командування Сухопутних військ України, потім – працював у військкоматі Київської області. Але пішов у саме горнило війни.

Створена ним 5-та батальйонна тактично-розвідувальна група виконує свої обов’язки на лінії фронту. Рік війни дав йому не лише досвід бойових дій на своїй землі, але й бажання будувати нову армію країни, яка здатна здобути перемогу.

Олеже, в який момент ви вирішили йти на війну?

- Найемоційнішим поштовхом стали для мене похорони товариша – командира 11 батальйону тероборони полковника Гуменюка. Я побачив його трьох близняток по 11 років – хлопчики один-в-один, з оселедцями. І так мене рубануло по серцю, що через 3 дні я вже був з рапортом у командувача Сухопутними військами. Він мене не відпускав, але я таки знайшов аргументи. І пішов одразу в 11-й батальйон. Там повоював з місяць, потім став заступником Київського обласного військового комісара. Попрацював-подивився, і стало мені сумно, тоскно…

Чому?

- Бо куражу нема в тій роботі. Хоч і був замом по АТО, їздив в 11-й батальйон, в 25-й –"Київську Русь". Але сама атмосфера все одно дуже специфічна, і не передбачає отримання бойового куражу. Тому я й сформував 5-ту батальйонно-тактичну групу і пішов нею командувати.

За яким принципом підбирали людей?

- Перш за все підбирав кістяк – людей, з якими воював, пройшов вогонь та воду, яких бачив у бойовій обстановці. До батальйону влилися бійці з "Айдару", "Донбасу", "ОУН", із частин, які з тих чи інших причин перестали існувати.

З таким контингентом ваш батальйон міг би бути пілотним проектом справжньої української армії.

- Хотілося б. Але формування батальйону йде дуже важко. Перш за все – через відсутність сучасної техніки. Та, яку нам дають, вона вчорашня, а то й позавчорашня, яка стала на озброєння в 1970-80-х роках.

В армії досі є проблеми з озброєнням?

- В армію досі йдуть перебірки радянського озброєння. В Національну гвардію йде найсучасніша зброя. Можете подивитися в зоні АТО, що я не брешу жодним словом. Армія, я так розумію, не потрібна цій державі. У мене, наприклад, автомат 1963-го року народження. Тоді як я сам – 62-го. Автомат – мій ровесник!

Багато таких речей, які мене дивують…. Коли я виходив з Афганістану в 1988-му, не думав, що можна йти в наступ на автобусах типу "Богдан". Я б в морду плюнув тому, хто мені таке б сказав, вибачте за мою кепську французьку. А минулого року я наступав в Луганській області саме на автобусі типу "Богдан". І, скажу, не отримав жодного задоволення від того. Я був у сучасному Афганістані в 2009-2010, бачив, як воюють армії НАТО, за якими стандартами, знаю гарні приклади і не зовсім, м’яко кажучи. Маю з чим порівнювати.

Повернімося до причин, які не дають нам формувати "правильну" армію. Крім проблем з технікою, сучасним озброєнням - що ще заважає?

- Статути всі застарілі. Їх треба міняти. Законодавчу базу треба змінювати, щоб армія була контрактна. Хоча, здається, Черчіль казав, що починають війну кадрові військові, а закінчують мобілізовані. Зараз так і є. Кадрових військових практично не лишилося. Вони всі розпорошені по частинах, а основна маса – мобілізовані. Переконаний, в армії мають служити за контрактом, отримувати за це чималі гроші. Звичайно, треба чистити військо від старих кадрів радянської закваски. А людей, які проявили себе в боях, ставити на офіцерські посади – не зважаючи на відсутність в них на даний час військового училища чи кафедри за плечима.

Кадрове питання для мене проблема – багатьох офіцерів я просто не беру в батальйон, бо вони не проходять випробування навіть полігоном. Не кажучи про війну. А сержантів з вищою освітою, які хочуть і вміють воювати, вже пройшли бої, – на офіцерські посади призначати не дають. Я подаю документи, а їх не призначають, не підписують їм контракти.

А чого так?

- Бо застаріла система, заскорузла. Надзвичайно інерційна. Не знаю, хто там нагорі гальмує процеси, але гальмує, і дуже сильно. Я б третину офіцерів там точно розігнав.

А в нас достатньо кадрів, які вже мають досвід і дійсно можуть зайняти офіцерські посади?

- Буду відповідати не за всю армію, а за свою батальйонно-тактичну групу. Я можу вирішити всі кадрові проблеми за рахунок своїх солдат та сержантів, закрити ними всі ключові посади. Думаю, що є багато офіцерів, які служать в інших частинах, можуть бути заступниками начальника і Генерального штабу, і міністра оборони. Це ті, які вже готові, пройшли і Крим, і Рим, і знають точно, що потрібно армії. Але потрібна політична воля – президент має прийняти рішення щодо кадрових питань, тільки тоді їх можна розв’язувати на місцях.

І який результат можемо отримати, якщо все залишиться, як є?

- Ну, вангувать, як кажуть у нас на Полтавщині, я не вмію. Прогнози давати – то не моє. Моя справа мущинська, сувора – воювати. На своїй окремій ділянці я можу навести лад, але те, що вище – не є в моєму підпорядкуванні…

Як з передової бачиться – що зараз треба робити чимшвидше?

- Висновок один – треба міняти хлопців свіжими частинами, мотивованими бійцями, техніку давати і йти вперед. Не треба цієї оборонної тактики! Найкращий вид оборони – це наступ.

У вас в батальйоні частина бійців, з якими ви пройшли вже майже рік війни, а частина – новомобілізованих. Як ви їх об’єднуєте разом, у них же різна мотивація?

- Всі люди різні. І серед мобілізованих є високомотивовані. Багато хто пішов під мобілізацію фактично добровольцями, але щоб мати пільги та гарантії від цієї держави. Вони звуться мобілізованими, а насправді – добровольці, їх 80-85%. Звичайно, є й такі, що під гребінку потрапили – таких 10-15% . Випадкові люди також є, шкідники всілякі…

І як легко та правильно позбутися тих шкідників?

- Дуже важко. Майже неможливо. Механізми не відпрацьовані. Щодо кожної людини треба виходити на командувача високомобільних десантних військ, на заступника начальника Генерального штабу – це важко.

Від кого мають виходити ініціатива та пропозиції щодо тих механізмів – якщо ми говоримо про те, що Міністерство оборони, Генштаб з певних причин не хочуть, не можуть, не знають як, не вміють?

- Це рутина. Всі досі працюють за режимом мирного часу. Якби я кожного солдата наказом по частині міг за потреби звільнити, то був би найкращий варіант. Звільнити протягом доби – і все. Або якби командувач добовим наказом міг зачистити цю гидоту. Бо "аватари" – то таке лихо…

А чого ж їх набирають?

- Їх ніхто не відслідковує. По суті, військкомати їх гребуть під гребінку – виконують план. А потім ми тут мучаємося.

Була ідея всі добровольчі батальйони об’єднати в одну лінійну бригаду. Наскільки, на вашу думку, це доцільно, чи матиме вона розвиток?

- Я б не збирав добровольців в окремі підрозділи. Я б розчиняв їх серед регулярних частин. Бо в добробатах багато махновщини. Люди, звичайно, героїчні, високомотивовані. Але коли кожен ротний, взводний чи командир батальйону починає сам собі бути начальником генштабу, коли відмовляється від єдиного плану, від єдиного командування… В жодній армії світу не бачив такого.. Якщо ми хочемо воювати за натовськими зразками, то маємо дотримуватися чітких правил. Армія передбачає жорстоку дисципліну, ієрархію та єдиноначальність. Це основні принципи.

Але якщо в нашій ситуації це "єдиноначальність" інколи такі "дивні" рішення приймає чи накази віддає…

- У нас в статуті написано: не виконуй злочинних наказів. Бачиш, що наказ злочинний – оскаржуй в прокуратурі. Я не виконував і не виконуватиму злочинних наказів. Але мені їх ніхто ніколи й не ставив. Я намагаюся воювати в межах здорового глузду і статуту.

Ви маєте величезний досвід – чи знаєте, якою має бути реформа української армії? Саме в умовах війни. Яким має бути кінцевий результат?

- Зараз реформувати дуже складно, саме тому, що йде війна. У цих умовах кожен має чітко виконувати свої обов’язки. Я зібрав, сформував батальйон, провів бойове злагодження, пішов воювати. Генштаб відповідає за планування і ведення бойових дій в стратегічних масштабах. Хай несе відповідальність за свою діяльність. Хто відповідає за військові реформи – хай їх роблять. У нас є законодавчі органи, є комбати, які народними депутатами працюють. Хай вони займаються реформуванням. Я буду воювати. Хай кожен виконує свою роботу…

А якщо вони не зацікавлені в тому?

- Вище керівництво має знімати їх з посад і віддавати під суд.

А якщо вище керівництво не зацікавлене це робити, бо нема на те політичної волі? Замкнуте коло?

- Я відповідаю виключно за свою ділянку військової праці.

То якою має бути українська армія?

- Професійною. І контрактною. До єдиного. Якщо нас 40 млн залишилось населення, то армія має бути 400 тис, і в ній мають бути професіонали.

Хто має готувати армію?

- Якщо люди хочуть вчитися, хай викликають на допомогу американців, канадців. Я бачив їхні армії в сучасному Афганістані. Воюють вони так, як треба. Якщо ми будемо по таких стандартах воювати, то нас чекає успіх. Але до того нам треба підняти і зарплати, і технічне оснащення. А якщо все буде так, як зараз, коли у нас незрозуміло – чи ми залишили в радянському минулому армію, чи ми йдемо уперед, – толку не буде. Я за те, щоб іти за сучасними світовими стандартами, за американськими, за канадськими, натовськими. Якщо хтось зі мною не згоден, хай доведе свою правоту. Але я бачу, що вони працюють.

Джерело: Олена Нагорна, "Висновки"

 

Олег Чуйко (позивний Мамай) – 52 роки, командир 5-ї батальйонно-тактичної групи 81-ї десантно-штурмової бригади. Спадковий військовий, полковник у третьому поколінні, ветеран двох афганських воєн. Входив до складу командування Сухопутних військ України, обіймав посаду заступника Київського обласного військового комісара. На фронті - з серпня 2014.

 

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Цей Мамай справжній!
Він розрізняє роботу і працю!

Цитата:
"Я відповідаю виключно за свою ділянку військової праці"

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Коментарі

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Цей Мамай справжній!
Він розрізняє роботу і працю!

Цитата:
"Я відповідаю виключно за свою ділянку військової праці"

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Явсе Світ.
0
Ще не підтримано

400 000*1000$(мін.зарплата військового у місяць)=400 000 000$*12(місяців)=4 800 000 000$
5 млрд. доларів США у рік...тільки зарплата для вояків..(5*24=120 млрд.грн)...
Що можна зробити за ці гроші,якщо йти за швейцарським методом розбудови української армії...

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача Сірко Крутивус.
0
Ще не підтримано

Отож. Гроші є проблемою.