_{1. Родовід Ісуса Хреста, сина Давида, сина Авраама. 2. Авраам породив Ісаака, Ісаак породив Яакова, Яаков породив Юду і братів його. 3. Юда породив Фареса та Зару від Тамари. Фарес породив Есрома, Есром породив Арама, 4. Арам породив Амінадава, Амінадав породив Наасона, Наасон породив Салмона, 5. Салмон породив Вооза від Рахави, Вооз породив Йоведа від Рути, Йовед породив Єссея, 6. Єссей породив царя Давида, Давид породив Соломона від жінки Урії. 7. Соломон породив Ровоама, Ровоам породив Авію, Авія породив Асафа, 8. Асаф породив Йосафата, Йосафат породив Йорама, Йорам породив Озію, 9. Озія породив Йоатама, Йоатам породив Ахаза, Ахаз породив Єзекію, 10. Єзекія породив Манасію, Манасія породив Амоса, Амос породив Йосію, 11. Йосія породив Єхонію і братів його за вавилонського переселення. 12. А після вавилонського переселення Єхонія породив Салатіїла, Салатіїл породив Зоровавела, 13. Зоровавел породив Авіюда, Авіюд породив Еліякима, Еліяким породив Азора, 14. Азор породив Садока, Садок породив Ахима, Ахим породив Еліюда, 15. Еліюд породив Єлеазара, Єлеазар породив Маттана, Маттан породив Яакова, 16. Яків породив Йосипа, чоловіка Марії, з якої народився Ісус, що зветься Хрестос. 17. Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Хреста — поколінь чотирнадцять.}

_{1. Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім за днів Герода царя, маги прийшли в Єрусалим зі сходу 2. і спитали: Де цар юдейський, що народився? Бо ми бачили його зорю на сході і прийшли поклонитись йому. 3. Почувши це, цар Герод стривожився, і весь Єрусалим з ним. 4. Зібравши всіх первосвящеників та вчених народу, він випитував у них, де Хрестос має народитись. 5. Вони йому сказали: У Вифлеємі Юдейськім, бо так написано пророком: 6. і ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менший між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля. 7. Тоді Герод, покликавши тайкома магів, випитав у них пильно про час, коли з’явилась зоря, 8. і відіслав їх у Вифлеєм, кажучи: Ідіть та розпитайтесь пильно про дитя, і коли найдете, сповістіть мені, щоб і я пішов йому вклонитись. 9. Вислухали вони царя і пустилися в дорогу. І ось зоря, що бачили на сході, ішла перед ними, аж поки прийшла й стала зверху, де було дитятко. 10. Побачивши зорю, вони зраділи радістю вельми великою. 11. Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір’ю його, і, впавши ниць, поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро. 12. І, попереджені вві сні не завертати до Герода, пустились іншою дорогою у край свій.}

1. Того часу з’явивсь Іван Омиватель і проповідував у пустині _{Юдейській}. 2. Він говорив: Оновлюйтесь, бо наблизилося Царство _{Небесне. 3. Це той, про якого говорив пророк Ісая, кажучи: Голос волаючого в пустині: приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки його.} 4. Сам же Іван мав одежу з верблюжого волосу й шкіряний пояс на крижах у себе; їжа ж його була — боби й дикий мед. 5. Тоді виходили до нього _{Єрусалим і вся Юдея^,} і вся околиця _{йорданська}, 6. і приймали омивання від нього в ріці Йордані, сповідаючись у своїх гріхах. 7. Побачивши, що сила фарисеїв _{та садукеїв} іде на омивання до нього, він до них мовив: Гадюче кодло! _{Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву?} 8. Принесіть же плід, гідний оновлення, 9. і не гадайте, що можете самі собі казати: маємо за батька Авраама. _{Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може збудити дітей Авраама. 10. Сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть.} 11. Я вас омиваю водою на оновлення, а той, хто йде за мною, від мене потужніший; я негідний носити Йому взуття. Він вас омиватиме Духом Святим і вогнем._{12. Лопата вже в руці в нього, і він очистить тік свій та збере свою пшеницю до засіків, а полову спалить вогнем незагасним.}

1. Тоді Дух повів Ісуса в пустинь, щоб диявол спокушав Його. 2. Він постив сорок днів і сорок ночей і нарешті зголоднів_{. 3. Тоді підійшов до нього спокусник і сказав: Коли ти Син Божий, вели, щоб це каміння стало хлібом. 4. Він відповів: Написано: чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих. 5. Тоді диявол бере його у святе місто, ставить на наріжник храму і каже: Коли ти Син Божий, кинься додолу, написано бо: він ангелам своїм велітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти ногою не спіткнувсь об камінь. 7. Ісус сказав до нього: Написано також: не будеш спокушати Господа, Бога твого. 8. Знову бере його диявол на височенну гору й показує йому всі царства світу і їхню славу, 9. кажучи: Оце все дам тобі, як упадеш ниць і поклонишся мені. 10. Тоді Ісус сказав до нього: Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити.} 11. Лишив тоді Його диявол. І ось ангели приступили й почали Йому служити.

1. Побачивши натовп, Він зійшов на гору. І коли сів, підійшли до Нього його учні; 2. і Він, відкривши уста, почав навчати їх:

3. Щасливі скромні, бо їхнє Царство боже. 4. Щасливі лагідні, бо вони успадкують землю. 5. Щасливі засмучені, бо вони отримають допомогу. 6. Щасливі голодні та спраглі праведності, бо вони наситяться. 7. Щасливі милосердні, бо вони зазнають милосердя. 8. Щасливі чисті серцем, бо вони побачать Бога. 9. Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть. _{10. Щасливі, що витримали переслідування через праведність, бо їхнє Царство Боже. 11. Щасливі ви, коли вас будуть зневажати, гонити та наговорювати всяке лихе на вас, обмовляючи, мене ради.} 12. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небесах; _{так бо переслідували пророків, які були перед вами.}

_{1. Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які б вас бачили, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небесах.} 2. Отож, коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по зібраннях та вулицях, щоб їх хвалили люди. _{Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду. 3. Ти ж, коли даєш милостиню, хай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: 4. щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, воздасть тобі.}

● 1. Вставка, що суперечить попередній настанові: «Тож хай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небесах» (Мт 5.16). Настанова таємності стосується тільки милостині. Милостиня і добрі вчинки — це різні речі. Милостиня — це компроміс, який зазвичай консервує існуючий гріховний стан людини. Вчинок вважається добрим тільки тоді, коли він допомагає усвідомити проблему і вирішити її, зробивши людину досконалішою. ● 2. Сенс цієї настанови: милостиня — це не та добра справа, якою варто хвалитися. ● 2–4. Вставка, зроблена за зразком наступного абзацу. Мета вставки — представити милостиню жебракам як добру справу.

5. А коли молитеся, не будьте як лицеміри, що люблять молитися перед усіма на зібраннях та на перехрестях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду. 6. Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що в тайні, і Отець твій, що бачить таємне, воздасть тобі.

● Головне призначення молитви — підтримка постійного зв’язку між земною і божественною свідомістю, між людиною і Богом-Отцем. Цей зв’язок найлегше підтримувати у тиші, коли зовнішні впливи не відволікають людину від концентрації на своїх внутрішніх глибинах, в яких перебуває твоя індивідуальна частинка Бога-Отця. Контакт з Богом-Отцем здійснюється через контакт з власною індивідуальною божественною сутністю.

1. Не осуджуйте, щоб вас не осудили; 2. бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють. 3. Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці не бачиш? 4. Або як можеш твоєму братові сказати: дай, вийму скалку в тебе з ока, як он колода в твоїм оці? 5. Лицеміре! Вийми спершу із свого ока колоду і тоді побачиш, як вийняти з ока брата твого скалку.

● Продовження повчання про етику стосунків у Хрестовій громаді. ● 1–2. Не судіть несправедливо. Ідеться про Золоте правило етики: роби іншим те, що хотів би, аби робили тобі. Хрестос дає ще одне його формулювання: за яким законом судиш інших, за таким же законом судитимуть тебе. Наприклад, людина, яка намірилась на вбивство, має бути готовою до того, що її саму вб’ють — згідно із Золотим правилом етики. ● 3. Хрестос відразу ж дає чітке правило, як уникнути несправедливого суду: перед тим, як судити іншого, приглянься до себе. Перед тим, як виправляти недоліки інших людей, виправ свої недоліки. Варіант цієї мудрості: «Спасися сам, і тисяча спасеться навколо тебе». Запропонований підхід формує здоровий і відповідальний народ, очищує його від лицемірства і марнословності, закладає потужний механізм індивідуального і колективного вдосконалення. «Даєш братові пораду — підкріпи її особистим прикладом»: у виконанні цього правила заховані сила і динамізм нових аріїв.

6. Не давайте святого псам, і не кидайте перел ваших перед свиньми, щоб не потоптали їх ногами і, обернувшись, не роздерли вас.

● 6. Це продовження попередньої теми про те, як давати своїм братам поради і повчання. Річ у тім, що Хрестове вчення про тайни Царства Божого доступне не всім, а лише людям з творчим мисленням: «Підійшовши, учні сказали Йому: Чому ти говориш до них притчами? А Він у відповідь сказав їм: Бо вам дано пізнати таємниці Царства Божого, а їм не дано» (Мт 13.11). Люди зі спрощеним, емпіричним мисленням можуть мати добре серце, проте вони спроможні пізнавати лише очевидні, елементарні, перевірені власним досвідом істини. Якщо ж їм давати нові знання у незрозумілій для них формі, то це їх не лише дратуватиме, але й викликатиме у них небезпечну агресію. Так само свині та собаки, будучи в арійському суспільстві найближчими помічниками людини, можуть стати агресивними і небезпечними, якщо їх дратувати незрозумілими, «неїстівними» речами. До речі, у наведених вище Хрестових словах нема жодної образи, оскільки, повторимо, арійці сприймали більшість тварин, особливо домашніх, як своїх друзів. Наприклад, у давній українській міфології вовк фігурує не інакше, як «вовчик-братик», а свиня — як «свинка золота щетинка»: символ матеріального статку, фізичного здоров’я і плодючості[199] (у протилежність юдейським поглядам на свиню як уособлення бруду і гріховності). Тож Хрестос, розуміючи обмеженість простих людей, ставиться до них з любов’ю і милосердям, бо вони також є втіленими божественними сутностями і потенційними носіями Царства Божого. Ще одним підтвердженням саме такого трактування образів «псів» та «свиней» є те, що в іншому місці Хрестос порівнює простих людей зі щенятами (див.: Мт 15.21–28).

7. Просіть, і дасться вам; шукайте, і найдете; стукайте, і відчинять вам. 8. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, находить; хто стукає, тому відчинять. 9. Чи ж є між вами хто такий, що коли син попросить у нього хліба, дасть йому камінь? _{10. Або коли попросить риби, дасть йому змію?}11. Тож коли ви, навіть будучи поганими, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більше Отець ваш, що на небесах, дасть добра тим, що його просять. 12. Все, отже, що ви бажаєте, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм; _{це бо закон і пророки.}

● 7–8. Схоже, що ці два речення були сказані Ісусом у віршованій формі арамейською мовою. ● 9. Хліб і камінь — це виразне протиставлення: хліб їстивний, а камінь — ні. ● 10. Вставка. З арійської точки зору, риба і змія не є виразним протиставленням, адже вони багато в чому подібні, скажімо, вугор — це змієподібна риба, що навіть може повзати по траві. Протиставлення цих двох подібних істот характерне для іудаїзму, де риба вважається чистою, а змія — нечистою. Риба в іудаїзмі є символом правовірних іудеїв і святковою їжею, яку їдять у суботу[200]. Також риба вважається у них символом плодючості і достатку: у деяких єврейських громадах Північної Африки донині прийнято кидати рибу до ніг наречених, що виходять з-під вінця. Негативна для іудеїв змія є дуже позитивною істотою в арійській традиції, де вона уособлює життєві сили природи. Так, символіка змії широко представлена в трипільській культурі у формі знаку «Інь-Ян» (еволюційна змагальність протилежностей) і у формі безконечника (змія кусає свій хвіст або хвіт наступної змії), що символізує реінкарнацію — розвиток через багаторазове земне втілення. У всьому тексті Євангелія прослідковуються спроби поставити рибу поряд з хлібом (Мк 8.7, Мт 14.17–18, Мт 16.36, Мт 15.34, Лк 9.13, Ів 6.9, Ів 21.9) або взагалі замінити хліб рибою (Лк 24.42). ● 12. Це Золоте правило етики — найвищий, універсальний принцип людського співжиття. «Бо це закон і пророки» — вставка, насправді фарисейська етика «обраного народу» базувалася на принципі власної вищості, а всі неюдеї вважалися недолюдками, напівтваринами.

13. Входьте вузькою брамою, бо простора брама й розлогий шлях, що веде до погибелі, і багато ним ходять. 14. Але тісна брама й вузький шлях, що веде до життя, і мало таких, що його находять.

● Символіка понять «життя» і «погибель» має аспекти як духовні, так і земні, адже Євангеліє Царства Божого — це вчення про поєднання божественного і земного, підтверджене фактом земного втілення Сина Божого.

Неважко здогадатися, що в духовному аспекті «життя» — це посмертне перебування в райському (ангельському) просторі світу духів, а «погибель» — це скочування на пекельний рівень згаданого світу.

У земному аспекті «життя» — це розвиток до Царства Божого, тобто боголюдського стану. Йдеться про розвиток саме в цьому напрямі, адже якби малося на увазі звичайне земне існування, яким сьогодні живуть мільярди людей, то для нього зовсім не обов’язково проходити «вузькою брамою».

Але тоді виникає запитання: а що в земному аспекті означає «погибель»? Розгадка суті цього терміну знаходиться в усвідомленні гострої глобальної кризи, в яку нині втягнулося все людство. Криза викликана вичерпанням існуючої екологічної ніші, тобто всієї системи стосунків «людина — Творець» (духовна криза), «людина — людина» (соціальна криза), «людина — природа» (екологічна криза) і «людина — техносфера» (техногенна криза)[201]. Ця криза є планетарною еволюційною розвилкою і може мати лише два розв’язання: або самознищення людства і зникнення його як біологічного виду (його погибель), або Перехід до нової екологічної ніші — до цивілізації 4-го рівня розвитку (рівня мудрості і святості).

Цей перехід зможе здійснити лише спільнота, яка володіє для цього необхідними якостями: в термінах психоінформатики — це раса четвертого рівня (нові арії, раса-4), в термінах Євангелія — боголюдство, новий народ Божий. Тобто перехід до нової екологічної ніші буде цивілізаційно-расовим переходом. Додамо, що протягом історії людського роду цей перехід буде четвертим[202].

Два тисячоліття тому Ісус Хрестос приніс нам знання про шлях здійснення Четвертого переходу і підкріпив їх особистим прикладом. З цих позицій набувають ясності загадкові слова про «вузьку браму» і «вузький шлях».

«Вузька брама» — це точка входу до нової цивілізації, це істинний світогляд і якісне, правильно організоване людське середовище. З цієї причини спільноти людей (гуртки, клуби, школи), де культивується євангельське перетворення людини, називаємо «Брамами Переходу», «Брамами у майбутнє» або «Расотворчими Брамами».

Слово «вузька» означає, що цю браму треба постаратися знайти, а щоб увійти до неї, треба докласти цілеспрямованих зусиль. Так само «вузький шлях» (в термінах Переходу-IV — «Золота Стежка») — це оптимальні стратегія і тактика переходу до нової екологічної ніші, шлях вірних пропорцій і точних кроків. Увійти крізь Браму і пройти Золотою Стежкою («по лезу бритви») зможе лише спільнота, яка здійснить внутрішнє преображення згідно із вченням і прикладом Хреста. Лише такий новий народ спроможний пройти крізь «вушко голки» міжциклової кризи, яка вже охопила всю планету (є глобальною), всі аспекти життя (є тотальною) і неминуче несе радикальні перетворення (є трансформаційною).

Відповідно «простора брама» і «розлогий шлях» — це «очевидні» (примітивні) рішення, безбожний світогляд, етичний нігілізм, безвідповідальна політика, пасивне існування, духовна розслабленість, нездатність до концентрації, самодисципліни, вольових рішень і сміливих вчинків. У цю «простору браму» вже увійшов сучасний світ і все швидше котиться «розлогим шляхом» до своєї погибелі.

15. Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині — хижі вовки. 16. Ви пізнаєте їх за їхніми плодами; хіба збирають виноград з тернини або з будяків — смокви? 17. Так кожне добре дерево родить гарні плоди, а лихе дерево — плоди погані. 18. Не може добре дерево приносити плодів поганих, ані лихе дерево — плодів добрих. 19. Всяке дерево, що не родить доброго плоду, рубають і в вогонь кидають. 20. За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх.

● 15. Лжепророки — це люди, які під виглядом шляху до життя пропонують шлях до погибелі. ● 16. Хрестос дає абсолютний критерій, як їх розпізнати — за плодами їхньої діяльності. Про «євангельську антропологію» див. Ів 10.7–17. ● 19. Явне порушення логіки викладу, властиве для вставок. Ця ж сама фраза-вставка приписується Іванові Предтечі (Мт 3.10). ● 20. Продовження речення 18.

_{21. Не кожний, хто до Мене каже: «Господи, Господи!», ввійде в Царство Боже, але той, хто чинить волю Отця мого, що на небесах. 22. Багато мені того дня скажуть: Господи, Господи! Хіба ми не твоїм ім’ям пророкували? Хіба не твоїм ім’ям бісів виганяли? Хіба не твоїм ім’ям силу чудес творили? 23. І тоді я їм скажу прилюдно у вічі: я вас не знав ніколи! Відійдіть від мене, ви, що чините беззаконня!}

● 21. «Отця мого, що на небесах» — вказівка на авторство вставки представника школи Філона Юдея (див. коментар до Ів 1.1). Щойно Ісус говорив про «Отця вашого, що на небесах» (Мт 7.11), а тут раптом «Отця мого» (а не вашого), наче йдеться про двох різних Творців Всесвіту. Цей же вираз у формі вставки знаходимо у Мт 26.29, Ів 2.26 та ін. ● 22. Вставка, що відбиває юдохрістиянські уявлення про те, наче Царство небесне — земний рай у формі месіанської юдейської держави — настане лише після «кінця світу» і «страшного суду», а суддею буде месія — Владика Ізраїлю.

24. Кожний, хто слухає оці слова й виконує їх, подібний до розумного чоловіка, що збудував свій дім на скелі. 25. Полилася злива, розлились потоки, подули вітри й натиснули на той дім, та він не повалився, бо був збудований на скелі. 26. А кожний, хто слухає оці мої слова й не виконує їх, подібний до необачного чоловіка, який збудував свій дім на піску. 27. Полилась злива, розлились потоки, подули вітри й ударили на той дім, і він повалився, і руїна його була велика. _{28. І як Ісус скінчив ці слова, натовпи не могли надивуватись Його навчанню, 29. бо Він навчав їх як повновладний, а не як їхні вчені.}

● 24. Продовження попередньої думки (перед вставкою) про необхідність підкріплення слів добрими справами. ● 28–29. Вставка. Натовпи не могли дивуватися, оскільки нагірна проповідь призначалася лише Хрестовим учням.

1. Коли ж Ісус зійшов з гори, за Ним ішла слідом сила народу. 2. І приступив до Нього прокажений, вклонивсь Йому і мовив: Господи, коли хочеш, можеш мене очистити. 3. Ісус простягнув руку й доторкнувся до нього, кажучи: Хочу, очисться! І він негайно ж очистився від прокази. 4. Ісус промовив до нього: Гляди, не кажи нікому; _{іди, покажися священикові й принеси дар, приписаний Мойсеєм, їм на свідоцтво.}

● Мк 1.40, Лк 5.12–16. ● 4. Ісус ніколи нікому не наказував виконувати приписи Мойсея. Можна було б припустити, що цей прокажений був юдеєм, а згідно з юдейським законом (книга Левіт XIV), «прокажений, що очистився, мав іти до Єрусалима, там представитися для огляду священикам і принести визначені жертви» (ТБ, с. 612). У такий спосіб Ісус міг зробити демонстративне послання в Єрусалим, яке мало повідомити юдейських старшин про прихід Боголюдини («їм на свідоцтво»). Проте в такому посланні не було жодної необхідності, оскільки значно раніше Матвій повідомляє, що «йшла за ним велика сила людей з Галілеї, з Десятимістя, з Єрусалима, з Юдеї та з Зайордання» (Мт 4.25). Отже, фраза «іди, покажися священикові…» є вставкою. Тим більше, що цей очищений прокажений зовсім не збирався йти до Єрусалима: «Як тільки той вийшов, став говорити уголос та ширити усюди про те чутку, так що Ісус не міг одверто ввійти в місто і пробував осторонь у самітних місцях» (Мк 1.45). Важко припустити, що цей чоловік після чудесного оздоровлення міг так проігнорувати категоричний наказ Господа. Отже, ніякого наказу виконувати приписи Мойсея не було.

5. Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до Нього сотник, благаючи Його: 6. Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко. 7. Ісус каже до нього: Я прийду й оздоровлю його. 8. Сотник у відповідь мовив: Господи, я недостойний, щоб Ти ввійшов під мою покрівлю; скажи лише слово, і слуга мій видужає. 9. Бо і я підвладний чоловік, маю вояків під собою і кажу цьому: — і він іде; і тому: ходи — і він приходить; і слузі моєму: зроби це — і він робить. 10. Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що за Ним ішли: Істинно кажу вам: ні в кого _{в Ізраїлі} Я не найшов такої віри. _{11. Кажу вам, що багато прийде зі сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у царстві небеснім, 12. а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів.} 13. І сказав Ісус сотникові: Іди, хай тобі станеться за твоєю вірою! І слуга видужав тієї ж години.

● 10. «В Ізраїлі» — вставка, адже в євангельські часи слово «Ізраїль» не вживалося як географічне поняття, натомість були конкретні топоніми «Галілея», «Юдея», «Перея», «Десятимістя» тощо. Це слово вживали лише юдейські ідеологи, що мріяли про відновлення імперії Давида і Соломона під іменем «Ізраїль». ● 11. Згідно з юдохрістиянськими поглядами, Царство небесне — це земний рай, первісно призначений для юдеїв, але вони виявилися негідними і тому будуть викинуті геть. ● 12. Ця залякуюча вставка про «плач і скрегіт зубів» зустрічається ще в кількох місцях «Євангелія від Матвія» (13.42, 13.50, 22.13, 24.51, 25.30) і в одному місці «Євангелія від Луки» (13.28). ● 13. Продовження речення 10.

14. Як Ісус прийшов до Петра в хату, побачив його тещу, що лежала в гарячці. 15. Він доторкнувсь до її руки, і гарячка її покинула, і вона встала, і услуговувала Йому.

16. І як настав вечір, принесли до Нього багато біснуватих, і Він словом вигнав духів і зцілив усіх недужих, _{17. щоб збулося сказане пророком Ісаєю: він узяв наші недуги й поніс наші хвороби.}

● 17. Цілком безглузда вставка: Ісус лікував хвороби, а не брав їх на себе. Це спроба прив’язати особистість Хреста до «раба Єгови», пророкованого в «Книзі Ісаї» (53) — чоловіка, який має врятувати свій народ, добровільно взявши на себе його хвороби, гріхи і страждання. Якщо він це зробить, то матиме велику винагороду: «Тому то дам уділ йому між великими і з потужними буде ділити здобич» (Іс 53.12). Очевидно, що йдеться про політичного лідера, до того ж з недалекого майбутнього, а то й тодішньої сучасності, адже Ісая брав активну участь в політичному житті Юдеї 8 ст. до н. е.

Прагнення якось раціонально пояснити цю вставку викликало серед дослідників багато суперечок і найрізноманітніших тлумачень. Як подає ТБ, сучасні дослідники бачать у пророцтві Ісаї чоловіка, «який відповідає за народ перед месниками, що за вчинену образу вимагають видачі однієї особи — в якості відповідача за спільну провину, з погрозою, у випадку невиконання цієї вимоги, знищити всіх, як це вимагалось у відповідності до древніх понять про помсту» (ТБ, с. 614). Тобто візії пророка збігаються з традиційними юдейськими уявленнями про те, що хтось може взяти на себе гріхи інших. Практичним проявом цих уявлень є юдейський звичай на свято очищення приносити в жертву «козла для відпущення» («цапа-відбувайла»), на якого первосвященик урочисто покладає гріхи всього народу згідно із законом Мойсея: «І понесе той козел всі їхні гріхи» (Левіт 16.22). Звідси походить юдохрістиянське уявлення про те, що Ісус Хрестос є месією («помазаником», рабом Єгови), який прийшов у фізичний світ для того, щоб взяти на себе гріхи світу. Наприклад, у статті «Козел для відпущення» після опису згаданого юдейського звичаю стверджується: «Значення цього величного звичаю очевидне: він був прообразом добровільної смерті Богочоловіка за гріхи всього роду людського»[203]. Додамо, що справжньою метою Ісуса Хреста було навчання людей Царству Божому — стану поєднання божественного і земного в окремій людині і цілому суспільстві. Богочоловік приніс нам «не рибу, а вудку» — тобто здійснив не одноразовий акт очищення від гріхів, а навчив, як досягати стану безгрішності і постійно перебувати у ньому. Див. також: 2.2. «Хрестос і Хрістос».

18. Побачивши силу народу навколо себе, Ісус велів відплисти на другий бік. _{19. І приступив один вчений та сказав до нього: Учителю, куди б ти не пішов, я піду за тобою. 20. Ісус каже до нього: Лисиці мають нори і птиці небесні — гнізда, а Син людський не має де голови прихилити. 21. Другий з учнів сказав до нього: Господи, дозволь мені піти спершу поховати мого батька. 22. Ісус сказав до нього: Іди за мною і зостав мертвим ховати своїх мертвих.}

19-20. Різке переривання плавного викладу. Сама ж вставка позбавлена внутрішньої логіки. Схоже, що таким чином містифікатор хотів підкріпити попередню вставку (8.17) про «раба Єгови», бідного і безпритульного. Насправді ж Ісус мав власний дім, а при бажанні міг легко знайти притулок в різних містах і селах у великої кількості своїх послідовників. Щодо бідності, то гурток Ісусових учнів не був зібранням жебраків: він володів скарбницею, яка дозволяла не лише оплачувати харчування і ночівлю, але й допомагати іншим. Згадаймо, що апостоли могли легко викласти 200 денарів для нагодування хлібом 5-тисячного натовпу (Мк 6.37). ● 21–22. Продовження вставки з невластивою для Ісуса жорсткою і черствою відповіддю (індикатор фальсифікації № 2).

23. Як Він увійшов до човна, то слідом за Ним увійшли його учні. 24. Аж ось зірвалася на морі така велика буря, що хвилі заливали човен. Він спав. 25. Ті кинулись до Нього, збудили Його й кажуть: Рятуй, Господи, ми погибаємо! 26. А Він до них каже: Чого ви полохливі, маловіри? Тоді Він встав, дав наказ вітрам і морю, і настала велика тиша. _{27. І зачудувались люди та й заговорили між собою: Хто це такий, що і вітри і море слухають його?}

● 23. Продовження розповіді, обірваної вставкою 19–22. ● 24–26. Невже човен був настільки великим і комфортним, що на ньому можна було навіть спати під час бурі? Вірогідніше виглядає інше пояснення: на той час Ісус навчав своїх учнів керувати стихіями силою віри, тож навмисне удав сплячого, щоб випробувати їх «у ділі». Проте в учнів нічого не вийшло, тому Він і піджартував над ними: «Чого ви полохливі, маловіри?» і ще раз показав, як це робиться. Про вміння апостолів керувати стихіями див. 1.5. «Воанергес — Сини грому». Якби учні потенційно не могли б самі заспокоїти бурю, тоді слова «Чого ви полохливі, маловіри?» виглядали б як знущання над людською обмеженістю. Додамо, що Ісус спав значно менше за учнів або майже не спав (жодного разу, окрім згаданого, Його не бачили сплячим). Це ще одне підтвердження того, що і цього разу Він лише вдавав сплячого. ● 27. Вставка, спрямована на дискредитацію апостолів, представлення їх збіговиськом затурканих і полохливих неуків. При цьому замість слова «учні» вставка містить слово «люди» (ἄνθρωποι), яке вживається стосовно неозначених людей, випадкового натовпу.

28. Коли ж Він прибув на той бік, у край гадаринський, _{зустріли} Його _{два біснуваті}, що _вийшли з гробів, _{такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою.} 29. І стали кричати: Що Тобі до нас, сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом? 30. Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. 31. Біси попросили Його: Як Ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней. 32. Ідіть! — сказав їм. І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді все стадо кинулося з кручі в море й утопилось у хвилях. 33. А пастухи втекли і, прибігши в місто, все розповіли, і про _{біснуватих}. 34. І ось все місто вийшло Ісусові назустріч, і, побачивши Його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць.

● 28. «Ніхто не міг перейти тією дорогою» — очевидне перебільшення. Якби біснуватий нападав на людей, його б просто убили. ● 28. «Два біснуваті». В автентичному тексті йшлося про одного біснуватого, проте переписувач додав ще одного, аби логічно погодити з наступним текстом, де біси називають себе у множині: «Що тобі до нас, сину Божий?…» Переписувач не був знайомий з іншими євангеліями, в яких говориться про те, що в одному біснуватому було багато бісів — «легіон» (Мк 5.1–20, Лк 8.26–39). В оригіналі мало бути так: 28. Коли ж Він прибув на той бік, у край гадаринський, зустрів Його біснуватий, що вийшов з гробу. 29. І став кричати: Що тобі до нас, сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом? 30. Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. 31. Біси попросили Його: Як Ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней. 32. Ідіть! — сказав їм. І вийшли з нього, і ввійшли у свиней. Тоді все стадо кинулося з кручі в море й утопилось у хвилях. 33. А пастухи втекли і, прибігши в місто, все розповіли, і про біснуватого. ● 28. Гадара — місто з населенням європейського (арійського) походження на південний схід від Галілейського моря. «Місто було зруйноване юдеями, а потім відновлене Помпеєм» (ТБ, с. 616). Гадара входила до десяти міст т. зв. Десятимістя, до якого також належали міста Скіфополь[204] (столиця цього союзу міст), Іпон, Діон, Пелла (Пелея), Гергес, Філадельфія, Рафана (Рофон), Канафа і Дамаск. «Ці міста складали свого роду союз, подібно до Ганзейських міст, і користувалися особливими правами»[205] (можливо, щось на зразок Магдебурзького права). ● 30. Навколо Галілейського моря масово розводили свиней. Етнологи і расологи знають, що розведення народом свині вказує на осілий спосіб життя і є для дослідників надійним етнозвичаєвим орієнтиром. Наприклад, євангельське оповідання про гадаринських свиней є доказом того, що навколо Галілейського моря жили арійські народи. Додамо, що свиняче м’ясо і особливо сало є надійним расовим ідентифікатором. Народи семітського, тюркського, угро-фінського походження не володіють арійською культурою обробки свинини, тому здебільшого вважають її «нечистою» (ця обставина неодноразово рятувала українців від голодної смерті, коли завойовники забирали з господарства все їстівне, окрім свиней). Однією з причин такого упередженого ставлення є те, що свиняче м’ясо швидко псується, тож його якісна обробка потребує від людей спеціальних знань і навичок. Найвища у світі культура обробки свинини збереглася на прабатьківщині арійців — в Україні, де відповідні знання протягом тисячоліть передаються з покоління в покоління (див. «Земля вепра» // Перехід-IV, випуск 11).

1. Сівши у човен, Він переплив і прибув у своє місто. 2. І от принесли до Нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: Дерзай, сину! — твої гріхи відпускаються. 3. Тут деякі з _вчених заговорили між собою: Він хулить. 4. Ісус, знаючи їхні думки, каже: Чого лукаве думаєте в серцях ваших? 5. Що легше сказати: відпускаються тобі гріхи — чи сказати: встань і ходи! 6. Та щоб ви знали, що Син людський має владу на землі гріхи відпускати, — каже розслабленому, — встань, візьми твої ноші і йди до свого дому. 7. Встав той і пішов до свого дому. 8. Натовпи, бачивши це, зачудувалися і славили Бога, що дав таку владу людям.

● 2. Ісус прийшов пробудити в людях їхні боголюдські потенції (Царство Боже). Тому він зцілював лише тих, хто виявляв віру. У даному випадку вірив і розслаблений чоловік, і ті, що його принесли. Фактично, Хрестос навчав людей самим зцілювати себе і лише допомагав їм це робити. Керування своїми боголюдськими можливостями людина здійснює за допомогою віри, яка є вищим проявом волі. Тому Ісус перед зціленням закликав людей бути сміливішими, бадьорішими, навчав їх входити у стан піднесення і впевненості що все відбудеться так, як вони прагнуть. Слово «дерзай!»[206] означає вищий прояв сміливості, шляхетну рішучість переступити межу і наважитися на те, що вважається неможливим. Арійський корінь «дер»-»дра» пов’язаний зі здійсненням надзусилля, рішучої концентрованої дії (звідси «дерти» — бити, «драка» — бійка, «дракар» — арійський бойовий човен, «Андрій» або «Індра» — від Ан-дерій, тобто небесний воїн, «драгун» — воїн-кіннотник тощо). ● 3–4. Замість «учених» має бути «фарисеїв» (Лк 5.21). Фарисеї перемовлялися між собою пошепки, Ісус не чув їхніх слів, але прочитав їхні думки. ● 5. «Відпускаються тобі гріхи» — в оригіналі: Ἀφίενταί σου αἱ_ἁμαρτίαι. Гелленське ἁμαρτημα означає «промах, помилка, погрішність, проступок, вада, хиба». Життєві помилки і вади, які заважають людині і суспільству наближатися до стану Царства Божого (боголюдського стану), називаємо гріхами. Гріхи обмежують людські можливості, руйнують біополе, деформують психіку, сковують свободу, роблять невільниками. Відпущення гріхів — це звільнення від кайданів, які накладають на людину згадані життєві проступки, фізичні вади, помилкове мислення. Гріховні деформації тонких і фізичних структур людини здійснюються передусім неправильними думками і словами, тому ліквідація, «розчинення» цих деформацій (відпущення гріхів) здійснюється світлими думками і словами. ● Ім’я «Син людський» означає, що Ісус Христос прийшов на землю відстоювати інтереси людей — утілених духовно-божественних сутностей. ● 6. Якщо людина спромоглася силою віри повністю зцілити себе, то це означає, шо бодай на короткий час вона увійшла в стан Царства Божого і відчула його силу. Тобто ця людина всупереч всім своїм попереднім помилкам у цей момент впритул наблизилася до головної мети людини (осягнення Царства Божого), отже, її гріхи втратили всю свою колишню злу силу, людина звільнилася, гріхи відпустили її, а вона відпустила свої гріхи. Таким чином, існує прямий зв’язок між актом зцілення, відпущенням гріхів і станом Царства Божого. Хвороба є наслідком гріхів — людини чи її батьків, здійснених у цьому житті чи попередніх життях. Навіть тимчасово входячи в боголюдський стан, людина очищається від гріхів і, як наслідок, зцілюється, оскільки стан гріховності (і хворобливості) є несумісний зі станом Царства Божого.

Якщо короткотривалі акти входження в стан Царства Божого перетворяться на стабільний контрольований стан, то це означатиме, що людина піднялася на рівень Боголюдини і досконало наслідує Хреста. Оскільки існує описаний вище зв’язок між станом здоров’я і станом Царства Божого, то чимраз більше оздоровлення тіла і психіки сприяє наближенню до Царства Божого: «В здоровому тілі — здоровий дух». Це стосується як окремої людини, так і суспільства в цілому. ● 8. «…Дав таку владу людям», тобто кожній людині, адже розслаблений зцілився силою своєї віри, хоча й за допомогою Ісуса.

9. Ідучи звідтіля, Ісус побачив мимохідь чоловіка, на ім’я Матвій, що сидів на митниці, і сказав до нього: Слідуй за Мною! Той устав і пішов слідом за Ним. 10. Коли Ісус був при столі в його домі, прийшло багато митарів і _{грішників}, і посідали з Ним і з Його учнями. 11. Побачивши це, фарисеї почали говорити Його учням: Чого ваш учитель їсть з митарями та грішниками? 12. Почувши те, Ісус озвався: Здорові не потребують лікаря, лише недужі. _{13. Ідіть, отже, і навчіться, що значить: я милосердя хочу, а не жертву. Я бо прийшов покликати не праведних, а грішних.}

● 9. «Слідуй за Мною!» — в оригіналі: Ἀκολούθει μοι, буквально «Слідуй мені!» Це формула, якою Ісус запрошує стати Його послідовниками. Тому цю фразу можна було б перекласти «Стань моїм учнем!» ● 10. Має бути «митарів та інших» — так як у Лк 5.29. Інакше виходить, що митарі є безгрішними, які протиставляються грішникам. З іншого боку, випадає так, наче євангеліст відразу ж вішає на багатьох незнайомих йому людей ярлик грішників. ● 11. Для фарисеїв усі, окрім них самих, вважалися грішниками. ● 13. Відверта вставка з посиланням на фрагмент з книги Осії (6.6), в якому картається невірність Юди і Єфрема: «Бо я милості хочу, а не жертви, і Богопізнання — більше від цілопалень. Вони заповіта мого порушили…» Очевидно, що ця вставка тут зовсім недоречна — просто дивно, наскільки грубо працював фальсифікатор. Вставка відсутня в паралельному місці Мк 2.17. ● 13. «Я бо прийшов покликати не праведних, а грішних» — вставка, подібна на Мт 18.11–14 та Лк 15.7. Фальсифікатор стверджує, що Ісус прийшов лише до грішників.

14. Тоді приступили до Нього учні Івана й кажуть: Чому ми _{й фарисеї} постимо, а Твої учні не постять? 15. Ісус відповів їм: Чи ж личить весільним гостям сумувати, поки молодий з ними? _{Надійдуть дні, коли від них візьмуть молодого, і тоді будуть постити.} 16. Ніхто не пришиває латки з нової тканини до старої одежі, бо латка в одежині збіжиться, і діра стане гірша. 17. І не вливають нового вина в старі бурдюки, а то бурдюки тріснуть, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть; а вливають молоде вино в нові бурдюки, і одне й друге збережеться.

● Мк 2.18, Лк 5.33 ● 14. Формально це запитання стосується лише постів, хоч насправді йдеться про всю усталену систему ритуалів та звичаїв. ● 14. «Й фарисеї» — вставка. Фарисеї не були авторитетом для учнів Івана Предтечі, більш того — фарисеї ненавиділи Івана та його учнів (Мт 3.7), і всі про це знали. Неймовірно, щоб у запитанні учні Івана поставили себе в один ряд зі своїми ненависниками і гонителями. ● 15. Перша частина відповіді стосується конкретного питання про піст. ● 15. «Надійдуть дні, коли від них візьмуть молодого, і тоді будуть постити» — іудохристиянська вставка, в якій Ісуса представлють як нещасну жертву. Це суперечить всьому ходу подій, адже Ісуса ніхто не забирав — Він все робив з власної волі й завжди перемагав. До того ж, Він завжди з нами, тому нема підстав для смутку: «Ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28.20). ● 16. Друга частина відповіді має узагальнюючий характер. «Тканина» і «бурдюки» — це зовнішній прояв релігійної системи, її ритуали та звичаї, в тому числі й пости. З одного боку, ритуали нової релігії не допоможуть старій релігії, а ще більше її зруйнують. З іншого боку, старі ритуали не придатні для оформлення вільного духу нового вчення. Нове вчення потребує нових форм, нових ритуалів. На думку частини теологів, тут конкретно йдеться про несумісність юдаїзму і християнства: «Юдаїстичне християнство, яке, визнаючи благодать і Євангеліє, намагається зберегти закон і заохочує праведність за законом, ще більше огидне в очах Божих, чим лицемірний Ізраїль, що в минулому поклонявся ідолам»[207]. Інший теолог стверджує те ж саме: «Так Цар застеріг своїх учнів від змішування старого і нового. І все ж таки це якраз те, що було зроблено у християнському світі. Юдаїзм залатано і повсюдно прийнято до християнських церков, і на старий одяг наклеєно ярлик «Християнство». В результаті — хаотична суміш: ні юдаїзм, ні християнство, а обрядова заміна віри в живого Бога мертвими ділами»[208].

18. Коли Він їм казав це, приступив один начальник і, вклонившися, мовить Йому: Дочка моя _{щойно померла}. Прийди, поклади на неї руку, і вона житиме. 19. Підвівсь Ісус і пішов за ним з учнями. 20. І от одна жінка, що дванадцять років нездужала на кровотечу, приступила ззаду й доторкнулась до краю його одежі. 21. Казала бо сама до себе: «Як тільки доторкнуся до краю його одежі, видужаю». 22. Ісус, обернувшись, побачив її і каже: Дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе. І видужала жінка тієї ж години. 23. Коли Ісус прибув до дому начальника й побачив там сопільників і схвильовану юрбу, сказав: Уступіться, бо дівчинка не вмерла, а спить. І насміхалися з Нього. 25. Як же випроваджено людей, Він увійшов, узяв її за руку, і дівчинка встала. 26. Чутка про це розійшлась по всій тій країні.

● 18. «Щойно померла» — має бути «при смерті» (Мк 5.23, Лк 8.42). ● 22. Хрестос підтримав ініціативу жінки, яка намірилася випробувати можливості своєї віри. «Віра твоя спасла тебе» — Ісус підкреслює, що не Він ізцілив жінку, але вона сама це здійснила силою своєї віри. Найбільша радість для Ісуса — коли люди йдуть Його шляхом і пробуджують у собі боголюдські можливості. ● 23. Протягом кількох днів після смерті людська психіка (душа) ще є живою (див. 2.10.3. «Воскресіння живих і «воскресіння мертвих»»).

_{27. І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пішли два сліпці, кричачи: Помилуй нас, сину Давидів! 28. І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, і він спитав їх: Чи віруєте, що я можу це зробити? Так, Господи! — вони йому кажуть. 29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, кажучи: Хай вам станеться за вашою вірою! 30. І відкрились їхні очі. Ісус суворо наказав їм: Глядіть, щоб ніхто не знав про це. 31. Та вони, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні.}

● Вставка у формі скороченого і спотвореного переказу Мк 10.46–52.

_{32. Як вони виходили, привели до Нього німого, що був біснуватий. 33. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: Ніколи чогось такого не видано в Ізраїлі. 34. Фарисеї ж говорили: Він виганяє бісів князем бісівським!}

● Неточний переказ Мт 12.22–32 і Мк 3.20–30.

35. Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх громадах, проповідуючи Євангеліє _{царства} та вигоюючи всяку хворобу й недугу. 36. Він, бачачи натовпи народу, милосердився над ними, _{бо вони були стомлені і прибиті, ніче вівці, що пастуха не мають.} 37. Тоді Він каже своїм учням: Жнива великі, та робітників мало. 38. Просіть, отже, господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива.

● 35. Євангеліє, або Євангеліє Царства Божого — це добра звістка про можливість боголюдського преображення людини за прикладом Хреста. «Євангеліє царства» — це юдохрістиянська вигадка. ● 36. Символіка «овець і пастиря» характерна для іудейських текстів (див. Мк 6.34, 14.27). ● 38. Ісус закликав учнів молитися разом з Ним до Творця, щоб допоміг відібрати 12 апостолів — організаційну основу Хрестової церкви: «Тими днями Він вийшов на гору молитись і провів усю ніч у молитві до Бога. А як настав день, покликав своїх учнів і вибрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами» (Лк 6.12–13).

1. Прикликавши своїх дванадцять учнів, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч. 2. Ось імена дванадцятьох апостолів: перший Симон, прозваний Петром, і Андрій, брат його; Яків, син Заведея, та Іван, брат його; 3. Филип та Вартоломей; Тома й Матвій, митар; Яків, син Галфея, і Тадей; 4. Симон Кананій та Юда Іскаріот, що зрадив його.

● 1. Продовження речення 9.38. Через стрімке зростання маси людей, які жадали зцілень і Слова Божого, Хрестос створив організаційну структуру: Учитель — три найближчі і найсильніші апостоли (Іван, Петро, Яків) — три трійки решти апостолів — інші учні — прихильники і симпатики. ● 1. Апостоли («посланці», «повноважні представники») вже пройшли достатню підготовку, навчилися входити у стан Царства Божого і могли змінювати світ силою своєї віри, а також володіли мистецтвом пробудження віри (вищого прояву волі) в інших людей. «Учням на той час було, вірогідно, років по двадцять»[209]. ● Призначення апостолів і різка активізації Ісусом проповідницької діяльності відбулися відразу ж після того, як було ув’язнено Івана Предтечу (Мт 4.12). ● 3. Вартоломей, тобто «син Толомея» (Толомейович), мав справжнє ім’я Натанаїл. Про це повідомляє лише апостол Іван, оскільки ім’я Натанаїл, вірогідно, вживалося лише всередині апостольського гуртка (Ів 21.2). ● 3. «Матвій, митар». Вказівка на професію Матвія може означати, що окрім апостола Матвія був ще один Матвій, не митар. Можливо, автор цього євангелія — Матвій — хотів повідомити, що йдеться не про нього. Тим більше, що уточнення «митар» нема в інших євангеліях (Мк 3.13, Лк 6.12). Це означає, що євангеліст Матвій не був апостолом. З чотирьох євангелістів апостолом був тільки Іван.

5. Оцих дванадцятьох Ісус вислав і наказав їм: _{У дорогу до народу не пускайтесь і в самарійське місто не заходьте. 6. Ідіть радше до погиблих овець дому Ізраїлю.} 7. Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Боже близько. 8. Оздоровляйте недужих, воскрешайте мертвих, очищайте прокажених, бісів виганяйте. Даром ви взяли — даром давайте. 9. Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у череси ваші. 10. Ні торби на дорогу, ні двох одежин, ні взуття, _{ні палиці,} бо робітник вартий утримання свого. 11. Як зайдете в яке місто чи село, спитайте, хто в ньому достойний, і там пробувайте, поки вийдете. 12. Входячи ж у дім, вітайте його, кажучи: мир дому цьому! 13. І як той дім достойний, хай ваш мир зійде на нього; а як недостойний, хай ваш мир до вас вернеться. 14. Як хто вас не прийме й не послухає ваших слів, то ви, виходячи з дому чи з міста, обтрусіть порох із ніг ваших. _{15. Істинно кажу вам: легше буде судного дня землі содомській і гоморській, ніж місту тому.}

● 5–6. «У дорогу до народу не пускайтесь…» — вставка, відсутня у Мк 6.7 і Лк 9.1. ● 8. Хрестос навчив апостолів робити багато з того, що вмів робити сам, навіть воскрешати померлих. Здійснення чудес було наочною демонстрацією можливостей людей, які осягнули стан Царства Божого. ● 9–10. Це потрібно було для того, щоб апостоли відчули свободу, самодостатність і небесну підтримку, яку забезпечував їм Хрестос. Після Його відходу ситуація радикально змінюється: «Тепер же, хто має гаманець, хай візьме ще й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу і купить меч» (Лк 22.35–36). ● 10. «Ні палиці» — вставка, яка не відповідає наступному поясненню «бо робітник вартий утримання свого»: за свою роботу апостоли мали отримувати винагороду від людей у вигляді їжі, одягу, взуття і всього іншого, потрібного для життя. Палиця ж потрібна для полегшення руху по пересіченій місцевості, окрім того, вона традиційно вважається символом духовної, брахманської влади (натомість символом кшатріївської влади є меч). У сучасній християнській церкві символом духовної влади служить єпископський жезл. Порівняйте Мк 6.8: «І наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу, крім самої палиці — ні хліба, ні торбини, ні мідяків у черес». ● 11. «Достойний» — гостинна людина, відкрита до сприйняття Доброї Новини. ● 14. «Обтрусити порох з ніг» — не мати нічого з ними спільного, не бути їм ні в чому зобов’язаним. ● 15. Неприховане залякування: прояв юдейських уявлень про жорстоку помсту всім «невірним» у день «страшного суду» (індикатор фальсифікації № 3).

_{16. Оце я посилаю вас, наче овець поміж вовків. Будьте, отже, мудрі, як змії, і прості, як голубки. 17. Стережіться людей, бо вони видадуть вас синедріонам і бичуватимуть вас по своїх синагогах. 18. Волочитимуть вас і до правителів, і до царів за мене, щоб свідчити перед ними й поганами. 19. І коли видадуть вас, не журіться, як або що вам говорити; вам буде дано на той час, що маєте говорити; 20. не ви бо будете говорити, а Дух Отця вашого в вас говоритиме. 21. Брат видасть на смерть брата й батько дитину; діти повстануть на батьків і будуть їх убивати. 22. Вас ненавидітимуть усі за моє ім’я, але хто витримає до кінця, той спасеться. 23. А як будуть вас переслідувати в тому місті, тікайте в інше. Істинно кажу вам: не встигнете обійти міст ізраїльських, як прийде син людський. 24. Учень не є понад учителя, ні слуга понад пана свого. 25. Досить для учня, коли стане, як його вчитель, а слуга — як його пан. Коли господаря назвали Вельзевулом, то скільки більше — його домашніх.}

● 16–25. Вставка подібно до Лк 12.2–12. Насправді ця апостольська місія (Мт 10.7) пройшла цілком успішно і ніхто з апостолів не постраждав. ● 16. «Мудрі як змії» — насправді зміями Іван Предтеча і Ісус називали фарисеїв (Мт 3.7, 23.33). «Прості як голубки» — апостоли, які вміли воскрешати померлих і керувати стихіями, зовсім не нагадували беззахисних голубок. ● 21–22. Програмуюча на ненависть вставка, яка цілком відповідає юдейським уявленням про те, що народи будуть ненавидіти і переслідувати «обраний народ», тобто юдеїв (див. також Мк 13.12). Прототипом вставки є фрагмент з Ісаї: «І будуть воювати брат проти брата, і кожен із ближнім своїм…» (Іс 19.2). Фраза «вас ненавидітимуть усі за Моє ім’я» вочевидь не може стосуватися справжніх хрестиян, оскільки вони несуть світло і любов, тож викликають ненависть тільки в «дітей диявола» (Ів 8.44). ● 23. «Не встигнете обійти міст ізраїльських…» — юдохрістиянські уявлення про швидкий прихід месії і відновлення ним імперії Давида.

_{26. Тож ви їх не лякайтесь. Нема нічого схованого, що не виявиться; нічого тайного, що не стане знаним. 27. Що вам кажу в темноті, кажіть при світлі; і що чуєте на вухо, звіщайте з покрівель. 28. Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть, бійтесь радше того, хто може погубити душу й тіло в пеклі. 29. Хіба не за шага продається пара горобців? Проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого. 30. У вас все волосся на голові пораховано. 31. Не бійтесь, отже: ви вартніші за багатьох горобців. 32. Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. 33. А хто мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним.}

● Продовження вставки подібно до Лк 12.2–12.

_{34. Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, а меч. 35. Я прийшов розлучити чоловіка від його батька, дочку від її матері і невістку від її свекрухи. 36. І ворогами чоловіка будуть його домашні.}

● Продовження вставки на основі вставки з Лк 12.49–53.

_{37. Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той мене недостойний. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той мене недостойний. 38. Хто не бере свого тавра й не йде слідом за мною, той мене недостойний. 39. Хто знайшов своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить задля мене, той його найде. 40. Хто вас приймає, той Мене приймає; хто ж Мене приймає, той приймає того, хто Мене послав. 41. Хто приймає пророка, тому що він пророк, той одержить пророчу нагороду, і хто приймає праведного, тому що він праведний, той одержить праведничу нагороду. 42. Хто напоїть, як учня, одного з цих малих тільки кухликом холодної води, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди.}

● 37–38. Продовження вставки, скомпільованої на основі Лк 14.26–27. «Хто не бере свого тавра…» — в гелленському оригіналі вживається слово «σταυρὸς» («ставрос»), яке позначає Т-подібну конструкцію з дерева, тобто палю з поперечною перекладиною нагорі. В основі цього слова лежить корінь *тавр-*тур (бик), оскільки буква Т (тау) нагадує голову бика з рогами. Тому-то Т-подібні опори для мостів називаються «биками», звідси ж у металопрокаті такі терміни, як «тавр» (Т-подібний профіль) і «двотавр». За часів Римської імперії на ставросах розпинали злочинців, прирікаючи їх на повільну смерть у важких муках від палючого сонця, нестерпної пози, хижих птахів і комах. Верхня планка ставроса потрібна була для того, щоб прив’язати або прибити до неї людину, аби її тіло не сповзало вниз. Переклад слова «ставрос» як «хрест» є пізнішим непорозумінням, так само як і те, що неуки пояснюють ім’я Хрестос розп’яттям Ісуса «на хресті». Додамо, що так само некоректним є вираз «хрест тау» або «Т-подібний хрест», адже хрест — це завжди перехрещення відрізків прямої, а в знаку Т жодного перехрещення нема. ● 39. Продовження вставки на основі Мк 8.35, Лк 9.24, Ів 12.25. ● 40. «Філонівська» вставка (див. Ів 1). ● 41–42. Вставка, подібна до вставки Мк 9.41.

1. Коли Ісус скінчив навчати дванадцятьох своїх учнів, пішов звідти навчати і проповідувати по їхніх містах. 2. Почувши у в’язниці про діла Хрестові, Іван через своїх учнів послав спитати Його: 3. Ти єси той, що має прийти, чи іншого маємо чекати? 4. У відповідь на це Ісус сказав їм: Ідіть і сповістіть Івана про те, що чуєте й бачите: 5. сліпі бачать і криві ходять, прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. _{6. Щасливий, хто через Мене не спокуситься.}

1. Того часу Ісус проходив ланами в суботу. Учні ж його, зголоднілі, стали рвати колоски і їсти. 2. Побачили це фарисеї і кажуть до Нього: Он твої учні роблять те, чого не можна робити в суботу. 3. Він відповів їм:_{Хіба ви не читали, що зробив Давид, як зголоднів був він і ті, що були з ним? 4. Як він увійшов у дім Божий і їв хліби предложення, яких, за винятком самих священиків, не можна було їсти ні йому, ні тим, що з ним були. 5. Або хіба ви не читали в законі, як священики в суботу порушують у храмі суботу й не мають провини? 6. А я кажу вам, що тут більше, ніж храм. 7. Якби ви зрозуміли, що значить: я милосердя хочу, а не жертви, — ви безвинних не осуджували б.} 8. _Бо Син людський — Господь і суботи.

1. Того дня Ісус вийшов з дому і сів край моря. 2. І зібралася коло Нього така сила народу, що Він увійшов у човен і сів у ньому, а ввесь народ стояв на березі. 3. Він повчав їх багато у притчах, кажучи: Вийшов сіяч сіяти. 4. І коли він сіяв, деяке впало край дороги, і прилетіло птаство і видзьобало його. 5. Інше впало на кам’янистий ґрунт, де не було багато землі, і зараз же проросло, бо земля була неглибока. 6. Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло. 7. Інше впало між тернину, і вибуяла тернина й заглушила його. 8. Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять. 9. Хто має вуха, хай слухає.

● Мк 4.1–9, Лк 8.4–8. ● 1–2. За тихої безвітряної погоди над дзеркалом води дуже добре поширюється звук. ● 9. Попередження, що йдеться про приховану мудрість.

10. І приступили його учні й сказали до Нього: Чому Ти у притчах говориш до них? 11. Він у відповідь сказав їм: Тому, що вам дано знати тайни Царства Божого, а тим не дано. _{12. Бо хто має, тому дасться, і він надто буде мати; а в того, хто не має, візьмуть і те, що має.}13. Через це у притчах до них говорю, тому що дивлячись, не бачать і, слухаючи, не чують і не розуміють. _{14. На них збувається пророцтво Ісаї, що каже: Слухом почуєте, та не зрозумієте, і, дивлячись, не побачите, 15. бо серце в цього народу затверділо. Вони на вуха тяжко чують і заплющили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не зрозуміти серцем, та не навернутись, щоб я зцілив їх.} 16. Ваші ж очі щасливі, бо бачать; та й ваші вуха, бо чують. _{17. Істинно кажу вам: багато пророків і праведних хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули.}

● Мк 4.10–20, Лк 8.9–15. ● 11. Здатність сприйняти тайни Царства Божого залежить від духовного розвитку людини і наявності у неї вірної світоглядної моделі. Ісус дає людям знання у тій формі, в якій вони здатні його сприйняти: духовно зрілим — «хліб» (тверда їжа), духовно незрілим — «молоко» (їжа немовлят). ● 12. Фрагмент вставки з Мт 25.29. ● 13. Бо кожна людина сприймає нові знання в міру свого розвитку. Якщо простим людям давати знання «в чистому вигляді», то вони все одно їх не зрозуміють, так, ніби вони не бачать і не чують. ● 14–15. Юдейська вставка (Іс 6.9–13), наче на народ накладене прокляття не бачити і не чути, аж доки земля його не буде спустошена. ● 16. Продовження речення 13 про відмінність між учнями (посвяченими) і простолюдом (непосвяченими, профанами, або, що те ж саме — поганами, язичниками). ● 17. Продовження вставки у тому самому стилі, що й 14–15. Затягування і повторювання того ж самого, що не властиво для лаконічної мови Ісуса.

18. Слухайте, отже, притчу про сіяча: 19. До кожного, хто чує слово Царства Божого і його не розуміє, приходить лукавий і викрадає те, що посіяне в його серці. Це той, хто був прийняв насіння край дороги. 20. А той, хто був прийняв його на кам’янистім ґрунті, це той, що чує слово і зараз же з радістю його приймає, 21. але він коріння в собі не має, непостійний, і коли настане яка скрута чи переслідування задля слова, він швидко зневірюється. 22. А той, хто прийняв його між тернину, це той, хто слухає слово, але турботи цього світу та омана майна заглушують те слово, і воно не приносить плоду. 23. Той же, нарешті, хто прийняв його на добрій землі, — це той, хто слухає і розуміє слово, і плід приносить; і приносить один у сто разів, інший у шістдесят, ще інший у тридцять.

● 20. «Слово» — повідомлення, що несе знання.

24. Ще одну притчу подав Він їм, кажучи: Царство Боже подібне до чоловіка, що був посіяв добре зерно на своїм полі. 25. Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю й пішов. 26. Коли виросло збіжжя і вигнало колосся, тоді й кукіль появився. 27. Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі? Звідки взявся кукіль? 28. Він відповів їм: Ворог-чоловік зробив це! Слуги йому кажуть: Хочеш, ми підемо його виполемо? 29. Ні! — каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не вирвали разом з ним пшениці. 30. Лишіть, хай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: зберіть перше кукіль та зв’яжіть його в снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню.

● Кукіль — бур’ян з родини гвоздикових із темнорожевими, зрідка білими квітками й отруйним насінням; росте серед хлібних злаків (Новий тлумачний словник української мови. — Київ: Аконіт, 2001).

31. Іншу притчу Він подав їм, кажучи: Царство Боже подібне до зерна гірчиці, що його взяв чоловік і посіяв на своїм полі. 32. Воно, щоправда, найменше з усіх зерен; але як виросте, стає найбільшим з усієї городини, і навіть стає деревом, так що птаство небесне злітається і гніздиться на його гілках.

33. Ще іншу притчу оповів їм: Царство Боже схоже на закваску, яку бере жінка і кладе до трьох мірок муки, аж поки все не скисне. 34. Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого, _{35. щоб збулося сказане пророком. Уста мої відкрию в притчах, оповім тайни, сховані від початку світу}.

● 35. Хрестос говорив у притчах не тому, що виконував чиюсь програму (див. 1.4.1. Архетип «Біоробот), а тому, що простолюддя здатне сприймати і передавати знання саме в такій образній формі. Згаданий фрагмент «пророцтва» взято з Книги псалмів (Пс 77.2), точніше, з «Пісні повчальної Асафової». Окрім слова «притча», у ньому нема нічого спільного з Хрестовими повчаннями.

36. Тоді Він відіслав народ і прийшов додому. І підійшли до Нього його учні й кажуть: Виясни нам притчу про кукіль, що на полі. 37. Він у відповідь сказав їм: Той, хто сіє добре зерно — це Син людський; 38. поле — _{це світ;} добре зерно — _{це сини царства;} кукіль — _{це сини лукавого;} 39. ворог, що його посіяв — _{це диявол;} жнива — це кінець епохи; женці — _{це ангели.} 40. Так, як збирають кукіль і в вогні палять, так само буде при кінці епохи: _{41. Син людський пошле своїх ангелів, які зберуть із його царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня, 42. і кинуть їх до вогненної печі: там буде плач і скрегіт зубів. 43. І тоді праведні засяють, як сонце, в царстві Отця свого. Хто має вуха, хай слухає.}

● 38. Насправді, згідно з поясненням до притчі про сіяча (Мт 13.18–23), «поле» — це серце людини (її свідомість), «добре зерно» — це слово про Царство Боже. Легко здогадатися, що «кукіль» — це протилежність Божому слову істини, тобто брехня, дезінформація. Терміну «сини царства» нема ні в старозавітних, ні в новозавітних текстах. ● 39. «Ворог» — це людина, ворог Хреста («ворог-чоловік», Мт 13.28), кодло гадюче (Мт 23.33), діти диявола (Ів 8.44). Кінець епохи в гелленському тексті: συντέλεια αἰῶνός — кінець еону (епохи, ери, великого циклу). «Женці» — це Хрестові послідовники.

44. Царство Боже подібне до скарбу, схованого в полі, що чоловік, найшовши, ховає і, радіючи тим, іде й продає все, що має, і купує те поле. 45. Царство Боже іще подібне до купця, що шукає добрих перел. 46. Найшовши одну дорогоцінну перлину, іде, продає все, що має, і купує її.

● Фрагмент 44–48 має бути після речення 32. ● Стан Царства Божого — це найкраще і найприємніше, що людина може досягнути в земному житті. Один раз відчувши, що це таке, людина вже ні на що його не проміняє.

47. Подібне також Царство Боже до невода, що, закинутий у море, набрав усякої всячини. 48. Коли він виповниться, тягнуть його на берег і, сівши, збирають, що добре, в посуд, а непридатне викидають. _{49. Так буде при кінці світу: ангели вийдуть і відділять злих від праведних і 50. кинуть їх до вогненної печі: там буде плач і скрегіт зубів.}

● 49–50. Автор вставки взагалі не розумів, про що йдеться, тобто був повним профаном. У притчі ж ідеться про те, що людина, розвиваючись до стану Царства Божого, неминуче робить радикальну переоцінку життєвих цінностей, залишає лише корисне і рішуче відмовляється від усього шкідливого та зайвого.

51. Чи ви це все зрозуміли? — Так, — Йому відповіли. 52. Тоді сказав їм: Ось чому кожний освічений, навчений про Царство Боже, подібний до господаря, який виймає зі свого скарбу нове і старе.

● 52. Освічений, гелленською γραμματεὺς (граматеус) — букв. грамотний (грамотій), учений, письменний. «Виймає зі свого скарбу нове і старе» — переосмислює свій життєвий досвід і відділяє нове та перспективне від того, що має залишитися у минулому.

53. Як же Ісус скінчив ці притчі, пішов звідти. 54. Прибувши в свою батьківщину, Він навчав їх на їхньому зібранні, так що вони дивувалися і говорили: Звідкіля в нього ця мудрість і сила чудодійна? 55. Хіба він не син майстра? Хіба не його мати зветься Марія? І його брати Яків, Йосип, _{Симон та Юда? 56. І його сестри хіба не всі між нами?} Звідки ж йому це все? 57. І зневірювалися в Ньому. Ісус же сказав їм: Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома. 58. І не зробив там багато чудес через їхню невіру.

● 54. «На їхньому зібранні» — на зібранні громади Назарета (див. коментар до Мт 4.23). ● 55. Матір Ісуса, окрім Нього, не мала інших дітей, тому Ісус, вмираючи, доручив опікування Нею своєму найкращому і найнадійнішому учневі — апостолові Івану: «Потім каже до учня: Ось мати твоя. І від тієї хвилини учень взяв її до себе» (Ів 19.27). Докладніше див. 2.14.4. «Чи були в Ісуса рідні брати?» ● 55. Фальсифікатор намагався ввести в середовище Ісуса якомога більше юдеїв, тому серед братів Ісуса раптом з’являються Юда і, для маскування цієї вставки, якийсь Симон. Подібним чином у компанію до «поганого юдея» Юди-зрадника був вигаданий ще один «добрий юдей» — «апостол Юда» (Ів 14.22), арієць апостол Матвій перетворився на юдея Леві (Мк 2.14), а апостол Симон з Кани Галілейської став Симоном Зелотом, тобто юдейським фанатиком (Лк 6.15). ● 57. Це оповідання підтверджує, що Ісус ніколи на тривалий час не залишав Назарет (див. 2.14.3. «Чи були «східні мандри»?»). ● 58. «Багато» — вставка, див. Мк 6.5. Ісус зазвичай робив чудеса лише для тих, хто мав віру — див. Мт 9.2.

_{1. Того часу чутка про Ісуса дійшла до Герода четвертовласника, 2. І він сказав до своїх слуг: Це Іван Омиватель! Це він воскрес із мертвих, і тому чудодійні сили діють у ньому. 3. Бо Герод був схопив Івана, зв’язав його і вкинув у темницю — через Геродіяду, жінку брата свого Филипа; 4. Іван бо говорив до нього: Не можна тобі її мати. 5. Він хотів його вбити, та боявсь народу, бо його мали за пророка. 6. Коли настав день народження Герода, дочка Геродіяди танцювала перед усіма й догодила Геродові; 7. і він, клянучись, обіцяв їй дати, чого тільки попросить. 8. Вона, під намовою матері своєї, сказала йому: Дай мені тут на полумиску голову Івана Хрестителя. 9. І засмутивсь цар, але задля клятви і тих, що разом за столом були, велів дати. 10. І послав стяти голову Іванові в темниці. 11. Принесли, отже, на полумиску його голову й дали дівчині, а та подала своїй матері. 12. І прийшли його учні, взяли тіло й поховали його. І пішли та сповістили про те Ісуса.}

● 1–12. Фрагмент про страту Івана Предтечі, де тетрарх Герод раптом починає називатися царем, суперечить історичним реаліям того часу. Вірогідно, що подібна історія відбулася століттям раніше за правління царя Юдеї Александра Янная (103–76 рр. до н. е.)[212], в якого була дружина Александра-Саломея, що була царицею Юдеї від його смерті до 67 р. до н. е. і мала дочку Саломею від першого шлюбу. Титул царя прийняв попередник Александра Янная — Арістобул I (104–103). На ті часи Юдея все більше набувала рис гелленістичної монархії. Див. також коментар до Мк 6.14–29.

13. _{Почувши це}, звідти Ісус відплив човном у пустинне й самітне місце; народ же, довідавшись про це, пішов за Ним із міст пішки. 14. Вийшовши, Ісус побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. 15. Як же настав вечір, підійшли до Нього Його учні й кажуть: Пустинне це місце та й час минув уже. Відпусти людей, хай ідуть по селах та куплять собі поживи. 16. Ісус сказав їм: Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти. 17. Вони ж мовлять до Нього: Ми маємо тут тільки п’ять хлібів _{і дві риби}. 18. Тоді Він каже: Принесіть мені їх сюди. 19. І, велівши народові сісти на траві, взяв п’ять хлібів _{і дві риби}, підвів очі до неба, поблагословив і розламав хліби і дав учням, а учні — людям. 20. Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. 21. Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч людей, _{окрім жінок та дітей}.

● 13. Схоже, що у визначений час Ісус прибув туди, де наперед домовився зустрітися з апостолами після закінчення їхньої місії. «Почувши це» — вставка для зв’язку з попередньою вставкою. ● Мк 6.32–44, Лк 9.10–17, Ів 6.1–15. ● 19. «І, велівши народові сісти на траві…» — щоб не створювати штовханини і масового психозу, натовп було організовано: як повідомляє Лука, людей розсадили рядами по 50 чоловік (Лк 9.14). ● 19. Ісус здійснив чудо помноження (копіювання) хліба за наявним зразком. Для здійснення цього чуда достатньо було однієї хлібини. Хрестос здійснив це чудо передусім для навчання учнів, адже сам процес помноження такої великої кількості хлібів передбачав їхню активну участь: хліб множився не лише у руках Ісуса, але й у руках апостолів. Можливо, саме з цією навчальною метою Хрестос зібрав такий великий натовп людей. Як зазначає ТБ, «Апостоли повинні були перш за все навчитися, що їм треба було виконати доручення наситити народ навіть тоді, коли для цього не вистачало природних засобів» (ТБ, с. 648). ● 19. У всьому тексті Євангелія прослідковуються спроби поставити рибу поряд з хлібом (Мк 8.7, Мт 7.10, Мт 14.17–18, Мт 15.34, Ів 21.9) або взагалі замінити хліб рибою (Лк 24.42). ● 20. Наголошення євангелістів на тому, що після насичення людей залишилося багато куснів хліба, потрібне для констатації, що це не була масова ілюзія. Схоже, що євангелісти були знайомі з можливостями колективного гіпнозу. Людям протягом обмеженого часу можна навіяти, наче вони поїли і наситилися, проте 12 кошів куснів хліба свідчать про реальність здійсненої Хрестом матеріалізації. Додамо, що коли люди наїлися, то ще взяли з собою хліба — стільки, скільки могли позапихати в торби і кишені. Можна собі уявити, в якій ейфорії перебував народ, бо 12 кошів куснів хліба — це те, що лежало на землі і за чим уже ніхто не хотів нагинатися. Ісус наказав зібрати залишки їжі передусім з поваги до хліба — трепетне ставлення до хліба властиве народам з хліборобською ментальністю. Окрім того, прибравши після себе територію, він показав приклад екологічного мислення і досконалої поведінки. ● 21. «окрім жінок та дітей» — вставка, відсутня у трьох інших євангелістів. Для нагодування людей не має значення їхня стать, а щодо дітей, то вони нерідко їдять більше за дорослих. Гелленське слово «ανδρες» в даному контексті означає «людей», а не «чоловіків» або «мужчин», як це подають в деяких перекладах. Така ж сама вставка — Мт 15.38. Вона вказує на іудейську ментальність автора вставки, для якої жінки традиційно вважалися істотами другого сорту.

1. Тоді приступили до Ісуса фарисеї _{та вчені} з Єрусалима й кажуть: 2. Чому твої учні порушують передання старших: не миють рук, коли споживають страву? 3. А Він у відповідь сказав їм: А ви чого порушуєте заповідь Божу вашим переданням? 4. Бог бо заповів: шануй батька твого й матір. І далі: хто проклинає батька-матір, хай буде караний на смерть. 5. А ви кажете: хто скаже батькові чи матері: добро, яким би я міг помогти вам, є дар Божий, 6. той може не шанувати свого батька чи матір свою. Так вашим переданням ви усуваєте заповідь Божу. 7. О лицеміри! Добре про вас пророкував був Ісая: 8. Народ цей устами мене поважає, а серце їхнє далеко від мене. 9. Та вони марно мене шанують, навчаючи людських наказів.

● Мк 7.1–15. ● 1. «Книжники і фарисеї прибули до Галілеї з Єрусалима, про що одноголосно стверджують Матвій і Марко. У порівнянні з місцевими ці люди відрізнялися найсильнішою ненавистю до Христа. Вірогідно, ці фарисеї і книжники були прислані Єрусалимським Синедріоном» (ТБ, с. 649). ● 1. «Та вчені» — вставка, див. 2.16. «Синедріон, садукеї, фарисеї, книжники». Відповідь Ісуса спрямована конкретно проти фарисеїв, а не невизначених учених. Додатковим підтвердженням є те, що в Мт 15.12 йдеться лише про фарисеїв. ● 2. Ідеться про ритуальне обмивання рук в юдейських обрядах. «У фарисеїв була багато обмивань, дотримання яких доходило до крайньої дріб’язковості. Розрізнялись, наприклад, різні сорти води, що мали різну очищувальну силу, числом до шести, причому було точно визначено, яка вода підходить для того чи іншого обмивання. Особливо ретельно розписувалися процедури обмивання рук. Усі ці обмивання були не законними приписами, а т. зв. переданням старців» (ТБ, с. 649). ● 3. Ісус не виправдовується, а відразу ж переходить у контратаку. Єрусалимські емісари намагаються нав’язати юдейські обряди учням Ісуса, з яких майже всі були галілеянами. На їхні закиди Ісус відповідає: яке ви маєте право нав’язувати іншим свої звичаї, засновані на далекому від релігії усному переданні, якщо самі не виконуєте вимоги власного писаного закону — заповідей Мойсея. ● 5. Звичай, що його засуджує Ісус, полягав у тому, що фарисеї дозволяли людині посвячувати свою власність храму і у такий спосіб ухилятися від обов’язку допомагати своїм батькам (ТБ, с. 650). ● 7–9. Ісус добре знав юдейські писання. Інколи Він їх цитує, але лише тоді, коли намагається в чомусь переконати юдеїв, використовуючи для цього звичні для них поняття, або коли перемагає фарисеїв їхньою ж зброєю.

10. І, прикликавши людей, сказав їм: Слухайте й розумійте! 11. Не те, що до уст входить, сквернить людину, а те, що з уст виходить, те сквернить людину. 12. Тоді приступили учні й кажуть Йому: Чи знаєш, що фарисеї взяли Тобі за зле, як почули, що Ти так говориш? 13. Ісус озвався: _{Кожна рослина, яку не посадив мій Отець небесний, буде вирвана з корінням.} 14. Лишіть їх: це сліпі проводарі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму. 15. Тоді Петро заговорив до Нього й каже: З’ясуй нам ту притчу. 16. Він відповів: То й досі ви без розуміння? 17. Хіба не розумієте, що все те, що до уст входить, іде до нутра й геть виходить? 18. А те, що з уст виходить, іде з серця і сквернить людину; 19. із серця бо виходять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства. 20. Це сквернить людину, а їсти немитими руками не сквернить людину.

● 12. Ідеться лише про фарисеїв, що підтверджує вставку «та вчені» в Мт 15.1. ● 13. Вставка: перехід на іншу тему з порушенням логіки викладу (індикатор фальсифікації № 1). Вираз «Отець мій небесний» вказує на школу Філона Юдея. ● 14. На зауваження учнів, що фарисеї Його не зрозуміли і, як неважко здогадатися, ще більше возненавиділи, Ісус радить не звертати на них уваги і не намагатися у чомусь переконати, адже це «сліпі проводарі сліпих». ● 20. Ідеться про ритуально невмиті руки — це дещо інше, ніж звичайне гігієнічне миття.

21. Ісус вийшов звідти й пішов в сторони тирські та сидонські. 22. Аж ось жінка хананейка вийшла з тих околиць і стала кричати: Змилуйся надо мною, Господи, _{сину Давида}! Біс тяжко мучить мою дочку. 23._{Він не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали Його просити: Відпусти її, бо вона кричить за нами. 24. Він у відповідь сказав: Я посланий лише до погиблих овець дому Ізраїля.} 25. Вона підійшла і, вклонившись Йому в ноги, каже: Господи, поможи мені! 26. Він відповів їй: Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам. 27. А вона каже: Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу _{в панів їхніх}. 28. Тоді Ісус у відповідь сказав їй: О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш. І видужала її дочка від тієї години.

● Мк 7.24–30. ● 22. «Хананейка» — вставка фарисейського фальсифікатора, який жив ностальгічними уявленнями тисячолітньої давнини, тому і застосував цей архаїчний етнонім. В євангельські часи ніяких хананеян вже не було, так само як і топоніму Ханаан. Вставка зроблена для того, щоб показати неюдейське походження жінки і подати подію так, наче неюдеїв Ісус уважав «людьми другого сорту». ● 22. Лише юдеї, які очікували свого месію, іноді називали Ісуса сином Давида, жінка ж походила з Сирії, яка в ті часи була населена арійською людністю, передусім галлами. Нагадаємо, що Юдея знаходилася на півдні Палестини, а Тир і Сидон — на півночі, тож юдейські впливи там були ще меншими, ніж у Самарії та Галілеї. ● 23–24. Суцільна вставка з тією ж самою метою: наче Ісус демонстративно ігнорує прохання жінки-неюдейки. Такого роду черствість абсолютно не властива Ісусові, який допомагав усім, хто до Нього звертався. При цьому використовується фраза зі вставки Мт 10.6. ● 26. У перекладі з символічної мови: не личить роздавати знання («хліб») випадковим неосвіченим людям («щенятам») на шкоду своїм учням («дітям»). ● 27. «У панів їхніх» — вставка. Йдеться не про панів, а про «дітей», тобто учнів. Марко уточнює: «Так, Господи, але й щенята їдять під столом кришки по дітях» (Мк 7.28). ● 28. Жінка твердо вірила, що Ісус зцілить її дитину, тому наполягала на своєму, вступивши з ним у полеміку.

29. Звідти Ісус прийшов до Галілейського моря і зійшов на гору й сів там. 30. Сила народу прийшла тоді до Нього, що мали при собі кривих, калік, сліпих, німих, чимало й інакших, та й клали їх до його ніг, і Він зціляв їх. 31. І чудувались люди, бачачи, що німі говорять, каліки одужують, криві ходять і сліпі бачать. І прославляли Бога _{Ізраїлю}.

● 31. Вставка, якої нема в паралельному місці у Мк 7.37. Як зауважує ТБ, виразу «прославляли Бога Ізраїлю» нема в жодному іншому місці Нового Заповіту (ТБ, с. 651). Окремо вираз «Бог Ізраїлів» зустрічається лише в юдохрістиянській вставці у Луки 1.68. Принагідно нагадаємо, що арійська назва «Ізраїль» означає «Із сонячного Бога» (див. 2.15.2. «Протистояння «Північ» — «Південь»»). Це ім’я дав Давид своїй імперії, в якій переважна кількість населення мала арійське походження. Після смерті Соломона імперія розпалася на дві ворогуючі держави: порівняно невелику семітську Юдею і вчетверо більший аріїзований Ізраїль (див.: 2.15.3. «Юдея проти Ізраїлю»).

1. І приступили фарисеї _{та садукеї}, і, спокушаючи Його, просили, щоб показав їм знак з неба. 2. А Він у відповідь сказав їм: _{Як настане вечір, ви кажете: буде гарна погода, бо червоне небо; 3. а вранці: сьогодні буде негода, бо небо щось червонясто-похмуре. То вигляд неба ви вмієте розпізнавати, а знаків часу ви не здатні розпізнавати?} 4. Рід лукавий і перелюбний шукає знаку, але знаку йому не дасться, _{хіба що знак Йони}. І покинув їх і пішов звідти.

● Мк 8.11–13. ● 1. «Та садукеї» — вставка, відсутня у Мк 8.11. Це спроба фарисеїв перекласти частину відповідальності на садукеїв, що вказує на фарисейське авторство фальсифікації. Про подібні спроби див. Мт 16.6, Мт 20.18, Мт 26.3, Мк 8.15. ● Фарисеї вимагають гарантій. Ісус не бажає переконувати фарисеїв і садукеїв, бо вони ставлять запитання не для того, щоб навчитися і осягнути Царство Боже, але щоб спіймати Ісуса на слові й осудити Його. При цьому вони ігнорують Його науку і всі зроблені Ним чудеса, які самі по собі вже є найвиразнішим «знаком». ● 2–3. Вставка, відсутня у Мк 8.11–12. Її також нема у Ватиканському кодексі. ● 4. «Хіба що знак Йони» — вставка, якої нема у паралельному місці в Мк 8.12.

5. Коли перепливали учні на той бік, _{забули взяти хліба}. 6. Ісус сказав їм: Глядіть, бережіться закваски фарисейської _{і садукейської}. 7. Вони ж перемовлялись між собою і говорили — тому що не взяли хліба. 8. Помітив це Ісус і каже: Чого перемовляєтеся між собою, маловіри, що не взяли хліба? 9. І ви досі не збагнули? Чи ж ви не пам’ятаєте п’ять хлібів для п’яти тисяч, і скільки ви кошів зібрали? 10. Ані тих сім хлібів для чотирьох тисяч, і скільки ви кошів зібрали? _{11. То ж як не розумієте, що я не про хліб вам говорив, коли казав: бережіться закваски фарисейської і садукейської? 12. Тоді ті зрозуміли, що він говорив їм стерегтися не хлібної закваски, а фарисейської та садукейської науки.}

● «Забули взяти хліба» — вставка з метою надати метафорі «закваска фарисейська» (лицемірство) значення закваски для хліба. ● 6. «І садукейської» — вставка, відсутня у Мк 8.14 і Лк 12.1. Садукеї були консервативною аристократією, натомість лицемірство і брехливість були характерною рисою саме фарисеїв. ● 7. «І говорили» — вставка, яка порушує плавний виклад, адже перед цим уже сказано «перемовлялись між собою». Мета вставки: створити враження, наче учні не зрозуміли метафору про закваску фарисейську. Насправді ж, коли Ісус ужив слово «закваска», хтось із учнів асоціативно подумав про хліб і згадав про його відсутність. ● 9–10. Ісус нагадує учням, що вони можуть отримати стільки їжі, скільки потрібно. Тобто проблема не в їжі, яку можна отримати в будь-якій кількості, а в осягненні боголюдського стану та істинних знань: «Шукайте перше Царства Божого та правди його, і все те вам додасться» (Мт 6.33). ● 11. Вставка, відсутня у Мк 8.21. Проблема була не в тому, що учні не зрозуміли виразу про «закваску фарисейську», а в іншому — вони почали тривожитися щодо нестачі хліба, хоч щойно взяли участь у його примноженні і нагодували хлібом масу людей. Саме через це Ісус назвав їх маловірами, бо вони ще не звикли до своєї здатності надалі примножувати їжу. Якби вони не зрозуміли метафори про закваску, то Ісус назвав би їх не «маловірами», а «некмітливими» (Мк 7.18).

13. Прийшовши в околицю Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: За кого мають люди Сина людського? 14. Ті відповіли: Одні _{за Івана Омивателя, інші} за Іллю_{, ще} інші за _{Єремію або} одного з пророків. 15. На вашу ж думку, — каже до них, — хто Я? 16. Озвався Симон Петро і заявляє: Ти — Хрестос, Син Бога живого. _{17. У відповідь Ісус сказав до нього: Щасливий ти, Симоне, сину Йони, бо не тіло й кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. 18. Тож і я тобі заявляю, що ти — Петро-Скеля і на цій скелі збудую мою Церкву й адові ворота її не подолають. 19. Я дам тобі ключі Царства Небесного, і що ти зв’яжеш на землі, буде зв’язане на небесах; і те, що ти розв’яжеш на землі, буде розв’язане на небесах.} 20. Тоді Він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що Він Хрестос.

● Мк 8.29–30, Лк 9.19–21. ● 14. «За Івана Омивателя» — вставка. Ісуса могли вважати Іллею (тобто предтечею). Проте Ісуса аж ніяк не могли сприймати за втілення Івана Предтечі, оскільки вони жили і діяли в один і той самий час. Не могли їх і переплутати, оскільки їхня діяльність суттєво відрізнялася: Іван здійснював очищення психіки через специфічний обряд омивання водою, натомість Ісус здійснював масові зцілення. Про це чітке розрізнення народом Івана і Ісуса читаємо: «Багато людей зійшлося до Нього й казали: Іван не зробив ні одного чуда, але все, що Іван говорив про Нього, була правда» (Ів 10.41). Метою згаданої вставки є підтвердження наклепу на Герода Антипу, що начебто він винен у смерті Івана Предтечі (див. Мт 14.1–12, Лк 9.7–9). ● 14. «За Єремію» — вставка (див. Мк 8.28). ● 15. Ісус запитує у всього апостольського гуртка. ● 16. Петро як логіко-сенсорний екстраверт мав найшвидші реакції, тому відразу ж і відповів, поки інші ще думали, як про це краще сказати. Те, що Петро вже мав готову відповідь, пояснюється тим, що він висловив вже раніше сформовану думку всіх апостолів (див. 2.2. «Хрестос і Хрістос»). ● 17–19. Юдохрістиянська вставка, якої нема ні у Марка, ні у Луки. Мета вставки — вивищення Петра і надання йому статусу «найголовнішого апостола» та «глави Церкви». Це суперечить заповіді Хреста: «Ви ж не давайте себе звати: равві; один бо ваш Учитель, а ви усі брати. Та й отця собі теж не іменуйте на землі: один бо у вас Отець — той, що на небесах. Ані наставниками не давайте себе називати, один бо ваш Наставник — Хрестос» (Мт 23.8–10). ● 17. «Плоть і кров» (гебраїзм) — прийняте у юдейських рабинів позначення людини з підкресленням її тілесної слабкості (ТБ, с. 654), що вказує на юдейське авторство цієї вставки. Так само на вставку вказує вираз «сину Йони», який більше ніде не зустрічається, адже батько Симона-Петра називався Іваном. ● 18. Симон отримав ім’я Петро ще тоді, коли Ісус вибрав його в апостоли (Мк 3.16). Так само тоді Іван і Яків отримали ім’я Воанергес — «Сини грому» (Мк 3.17). Саме ці троє апостолів утворили внутрішнє (езотеричне) коло всередині апостольського гуртка. Вірогідно, що вони пройшли особливу ініціацію, тому, як прийнято в таких випадках, отримали нове ім’я. Характер вставки дозволяє поставити запитання: кому це вигідно? Вочевидь, у фальсифікаторів був план перетворення Риму на головний оплот юдохрістиянської ересі, тому вставка була зроблена для вивищення контрольованої фарисеями римської юдохрістиянської громади («якщо рух не можна зупинити, то його треба очолити»). ● 19. Вираз «ключі Царства Небесного» автор вставки розумів як «ключі» до небесного раю. Насправді в Євангелії всюди йдеться про Царство Боже як стан поєднання божественного і земного, тому ключі до Царства Божого не є ключами до небесного раю. Наявність лише у Петра ключів від раю фактично означає релігійну монополію, подібну до монополії Єрусалимського храму (юдейського бізнес-центру) на спілкування з Богом. Вірогідно, що після зруйнування колишньої імперської столиці — Єрусалима в 70 році юдейські бізнесмени від релігії вирішили перенести свій центр до нової імперської столиці — Рима, де згодом і було розгорнуту масштабну торгівлю мощами, освяченими предметами, індульгенціями, сувенірами тощо. ● 20. Передчасне розкриття перед народом цієї істини могло перешкодити здійсненню Ісусом своєї місії. З цієї думкою логічно пов’язані наступні його повчання.

21. З того часу Ісус почав виявляти своїм учням, що Йому треба йти в Єрусалим і там багато страждати від старших, первосвящеників _{та вчених}, і бути вбитим, і на третій день воскреснути. 22. Тоді Петро, взявши Його набік, став Йому докоряти: Пожалій себе, Господи! Хай це не станеться з Тобою! 23. Він обернувся і сказав Петрові: Геть від Мене, _сатано! Ти Мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське. 24. Тоді Ісус сказав до Своїх учнів: _{Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною. 25. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради Мене, той його найде.} 26. Яка користь людині, коли здобуде увесь світ, але пошкодить своє життя? Що може людина дати взамін за своє життя? _{27. Син людський має прийти в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді воздасть кожному згідно з його ділами.} 28. Істинно кажу вам: є деякі між тут присутніми, які не зазнають смерті, поки побачать Сина людського, що приходить в царстві його.

● Мт 10.38–39, Мк 8. 32–38, Лк 14.27. ● 21. Єрусалим був головним центром «кодла гадючого» (Мт 3.7, 12.34, 23.33) — ворогів Ісуса і його вчення. Незабаром єрусалимський центр зла було стерто з лиця землі, як і пророкував Ісус Хрестос. ● 21. «Та вчених» — вставка, див. 2.16. «Синедріон, садукеї, фарисеї, книжники». ● 22. Швидка і безпосередня реакція Петра є яскравим проявом його характеру (див. коментар до Мт 14.28 і Мт 16.16) з властивим для нього типом мислення — конкретним, практичним, відвертим, діловим, прямолінійним. Люди цього соціотипу схильні до швидких реакцій, а це нерідко виявляється в тому, що вони спочатку говорять і діють, а потім думають. Петро завжди говорив те, що думав, причому відразу ж, як у нього з’являлася ця думка (Мт 14.28, 16.16, 17.4, 19.27, 26.33, 26.35, Мк 11.21, Лк 5.8, Лк 8.45, Ів 13.6–9, 13.24, 18.10, Ів 20.6, 21.7). Нерідко він відразу ж і прямо казав те, про що думали інші апостоли, але не насмілювалися відразу про це запитувати або обмірковували, в якій формі краще поставити це запитання. Петро відрізнявся ясним, конкретним і практичним мисленням, проте у справах, які виходили за межі чуттєвої реальності, він почувався менш упевнено і часто виявляв у них дитячу наївність. На аспектах метафізики найкраще знався Іван (етико-інтуїтивний інтроверт, «Миротворець», «Син грому»). ● 23. Нагадаємо, що Євангеліє Матвія було написане арамейською мовою (три інші євангелія — гелленською, тобто давньогрецькою). Слово «сатана» на арамейській мові означає «противник», «той, що противиться»[213]. На Ісуса чекали надзвичайно серйозні випробування, тож умовляння Петра підривали Його рішучість здійснити свій задум. У щирій любові до Учителя Петро мимоволі виступив у ролі спокусника. Ісус дорікає Петру, що той мислить у категоріях не божественного, а земного. У наш час слово «сатана» означає «диявол», тому це арамейське слово треба перекладати, подаючи його первинне значення, зафіксоване в арамейському оригіналі — «противник», «той, хто противиться». Інакше виходить, що Ісус начебто називає Петра дияволом (злим духом), що є безглуздям, адже Петро входив до трійки найближчих Ісусових учнів і пізніше став уособленням організаційної основи Хрестової церкви. ● 24–25. Вставка, що програмує страждання і самознищення. Див. також коментар до Мт 11.38. ● 26. Цінність земного життя перевищує всі багатства світу. Тоді що може бути вищим за земне життя? — запитує учнів Ісус. ● 27. Типова юдохрістиянська вставка, яка перериває плавний виклад Євангелія. ● 28. Вище земного життя є лише боголюдський стан Царства Божого. Щоб дійти до нього, потрібно вдосконалюватися протягом багатьох земних втілень — у палінгенезії (Мт 19.28). Це вдосконалення відбувається через шляхетні та саможертовні вчинки. Тож заради Царства Божого, тобто індивідуального і колективного боголюдського стану, можна пожертвувати своїм земним життям. Деякі учні ще в цьому житті побачать силу і красу майбутньої боголюдини, що покаже їм Ісус (під час преображення). Ці боголюдські можливості очікують у наступних втіленнях тих послідовників Хреста, які присвятять його справі своє життя. Так Ісус пояснив мету своєї жертовної смерті. Зауважимо, що під «царством його» тут мається на увазі Царство Боже (див. паралельні місця Мк 9.1, Лк 9.27).

1. По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Івана, його брата, повів їх окремо на високу гору 2. і преобразився перед ними: обличчя його сяяло, наче сонце, а одежа стала білою, наче світло. _{3. І ось з’явилися їм Мойсей та Іліяху і з ним розмовляли.} 4. Озвавсь Петро й каже до Ісуса: Господи, добре нам тут бути! _{Як хочеш, зроблю тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іліяху. 5. Він говорив іще, аж ось ясна хмара повила їх і з хмари було чути голос: Це — мій улюблений Син, якого Я вподобав: Його слухайте. 6. Почувши це, учні впали лицем до землі і злякались вельми. 7. Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: Устаньте, не бійтеся! 8. Підвівши очі, вони не бачили нікого, крім самого Ісуса.} 9. Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: Нікому не розповідайте про це видіння, аж поки Син людський воскресне з мертвих.

● 1. Ісус взяв лише апостолів, які належали до внутрішнього кола — Петра («Скелю») і двох Воанергес («Синів грому»). Згідно з християнською традицією, подія відбулася на горі Тавор (Фавор) у Галілеї, 8 км східніше Назарета. ● 2. Ісус продемонстрував учням можливості свого преображеного тіла (тіла, що здійснило метаморфозу). ● 3. Юдохрістиянська вставка на основі біблійне оповідання про сяюче обличчя Мойсея, коли він отримав скрижалі (Вихід 34.29), та про Іліяху, якого «з тілом» було забрано «до неба». ● 4. Петро, який без вагань говорив те, що думав, відразу ж повідомив про своє відчуття блаженства. ● 5–8. Вставка на основі уявлянь про залякуючого іудейського бога. ● 9. У кондаку на свято Преображення співається: «На горі преобразився Ти і, скільки змогли, учні твої славу твою, Христе Боже, бачили, щоб коли побачать, як Тебе розпинатимуть, зрозуміли добровільність твого страждання, а свíтові проповідять, що Ти єси во істину Отче сяяння». Тобто преображення Ісуса в силі і славі мало переконати учнів, що його страждання, які незабаром мали відбутися, є добровільними і є частиною його задуму, а зовсім не перемогою Синедріона і керованого ним натовпу. Заборона розповідати про це видіння зроблена для того, щоб не вплинути на добровільний вибір юдеїв між Богом і дияволом під час Єрусалимської кризи.

10. Тоді учні його спитали Його: Чому вчені кажуть, що спершу має прибути Ілля? 11. Він відповів їм: Ілля справді приходить й підготовлює все. 12. Але Я вам кажу, що Ілля вже прийшов був, та вони його не пізнали і вчинили над ним сваволю. Так і Син людський має від них постраждати. 13. І зрозуміли тоді учні, що Він їм говорив про Івана Омивателя.

● 10. Після преображення учні остаточно переконалися, що перед ними богочоловік, хрестос. Тому запитують Вчителя, чи не помиляються вчені (οἱ_γραμματεῖς, «грамматеіс», тобто грамотні люди, вчені, освічені, письменні), коли кажуть, що перед пришестям Хреста спочатку має прийти Ілля? ● 11. Спочатку Ісус дає визначення, хто такий Ілля: це той, хто приходить і відновлює порядок, підготовлюючи прихід Боголюдини, тобто Ілля — це предтеча (не плутати з юдейським пророком Іліяху). Адже для того, щоб правильно почався новий цикл, спочатку має з’явитися той, який підіб’є підсумки попереднього циклу і оголосить його завершення. Це архетипова ситуація, яка постійно відтворюється в людській історії. ● 12. Предтеча — Іван Омиватель — вже прийшов був. Проте, всупереч юдейським уявленням, він не був втіленням пророка Іліяху[214], про що однозначно висловився сам Іван: «І запитали його (юдейські священики і левіти з Єрусалима): То хто ж ти? Чи не Іліяху? Відповів: Ні. Чи ти пророк? Відповів: Ні. Сказали йому: Хто ж ти такий? Щоб дали ми відповідь тим, які послали нас. Що скажеш про себе самого? Відповів: Я голос того, що волає в пустині: Рівняйте дорогу Господові» (Ів 1.21–23). Зауважимо, що в цій розмові з юдеями Іван використав зрозумілі для них поняття і образи, у даному випадку подібні до пророцтва Ісаї. Такий самий риторичний прийом використовував Ісус у дискусіях з юдеями. При спілкуванні ж з неюдеями Він жодного разу не цитує юдейських пророків, а використовує арійські хліборобські образи: «сіяч», «ґрунт», «зерно», «жнива» тощо. ● 12. Ісус постраждав від юдейської верхівки — первосвящеників і фарисеїв на чолі з Синедріоном, підтриманих юдейським народом. Отже, згідно з прямим свідченням Ісуса, Іван також постраждав саме від них, тобто Синедріон організував убивство Івана Предтечі. Пізніше в Єрусалимі Ісус привселюдно висловив це обвинувачення безпосередньо первосвященикам (Мт 21.25, Мк 11.30, Лк 20.4). Фальсифікатори Євангелія знали про це, тому здійснили спробу перекласти вину за даний злочин на галілейського тетрарха Герода Антипу, для чого вигадали історію про Геродіяду та Саломію — див. вставки Мк 6.14–29 і Лк 9.9. Імовірно, що подібна історія (з іншими дійовими особами) відбулася століттям раніше за правління царя Юдеї Александра Янная (103–76 рр. до н. е.), схильного до буйних оргій[215]. ● 13. Лише тепер Ісус пояснює учням місію Івана Омивателя як свого предтечі. Це ще раз підтверджує той факт, що фрагмент Мт 11.7-12, 13–15 є вставкою, адже якби апостоли вже знали про Іллю, то не ставили б тепер такого запитання. ● Чому предтечу називали Іллею? Тому, що ім’я Ілля означає «той, хто ллє воду». Справді, Іван Омиватель здійснював очищувальний ритуал поливанням водою: «Я вас омиваю водою на оновлення» (Мт 3.11). Сутність ритуалу: для того, щоб прийняти нове вчення, треба спочатку очистити душу. Підтвердженням зв’язку «предтеча—Ілля — той, хто ллє» є те, що в арійсько-слов’янській традиції Іллею називали бога дощу і зливи. Дощ готує ґрунт до прийняття зерна. Тому перед приходом Сіяча (Сина Божого), який омиває Святим Духом, спочатку з’являється Ілля (предтеча), який омиває водою, готуючи людську свідомість («ґрунт») до сприйняття зерна Божого Слова (істинного знання). В арійській символіці поєднання води і сонячного вогню дає життя. Ця ідея життя втілена в арійському жовто-блакитному прапорі (нагорі божественне сонце, внизу земна вода). Нагадаємо, що поєднання божественного і земного позначається словом «хрещення», відповідно жовто-блакитний прапор є еквівалентом символу хреста.

14. Коли ж прийшли до народу, приступив до Нього один чоловік і, припавши Йому до ніг, 15. каже: Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. 16. Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити. 17._{Роде невірний та розбещений,} — відповів Ісус, — _{доки я маю бути з вами?} Приведіть Мені його сюди! 18. Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; і юнак видужав тієї ж хвилі. 19. Тоді підійшли учні до Ісуса на самоті й спитали: Чому ми не могли його вигнати? 20. Ісус сказав їм: Через вашу малу віру; бо істинно кажу вам: коли матимете віру, як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідси туди — і вона перенесеться, і нічого не буде для вас неможливого. _{21. А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом.}

● 16. Ісус навчав учнів методам зцілення, а також іншим боголюдським можливостям (керування вітром, ходіння по воді тощо. Див. також 1.5. «Воанергес — Сини грому»). ● 17. Вставка, яка намагається показати Ісуса зверхнім і роздратованим. Вона викликала багато суперечок у дослідників: одні вважали, що ці різкі і зневажливі слова стосуються присутніх юдеїв, інші — апостолів. Схоже, що саме друге є головною метою цієї вставки: показати апостолів темними, недолугими і зіпсованими профанами. Саме ця теза про нікчемність апостолів уже неодноразово просувалася фальсифікатором у попередніх вставках. ● 20. Віра — це вищий прояв волі. Людина, яка володіє вірою, керує не лише своїм тілом, а й своїми намірами, уявою, фантазіями, бажаннями. Віра — це сила, яка пересуває гори і творить галактики. Її джерело — божественна сутність людини, через яку вона єднається із всемогутністю Творця Всесвіту. Пояснимо, що людина — це духовна істота, що занурилась у фізичний світ (здобула плоть, воплотилась), а кожна духовна істота — це божественна істота, що занурилась у світ духів (здобула духовне тіло). ● 21. Вставка, якої нема у давніших рукописах, тому її нема у багатьох сучасних версіях Євангелія[216]. Ця вставка логічно суперечить попередньому реченню, оскільки подає іншу причину невдачі учнів у зціленні хвороби: Ісус каже про недостатню віру, а автор вставки — про відсутність посту і молитви. Мета цієї фарисейської вставки — поставити ритуал вище живої віри.

22. Як вони зібралися в Галілеї, Ісус сказав до них: Син людський готується бути виданим у руки людям, 23. і вони Його уб’ють, але третього дня Він воскресне. _{І вони тяжко зажурились.}

● Мк 9.30 ● 22. «Як вони зібралися в Галілеї» — здавалося б, незрозуміло, навіщо це було писати, адже і так ясно, що події відбуваються в Галілеї, під горою Тавор поблизу Назарета. Тобто виглядає, що між Мт 17.20 і Мт 17.22 пропущено суттєвий фрагмент. І справді, цей відсутній у Матвія великий фрагмент подає Іван в оповіданні про воскресіння Лазара, коли Ісус несподівано прийшов в Юдею і непомітно повернувся в Галілею (Ів 11.1–11.54). ● 22–23. Ісус розповідає учням про свої смерть і воскресіння, від моменту ув’язнення до воскресіння пройде неповні три доби. Учні мають усвідомити, що всі наступні події — це не випадковість і не прояв слабкості, а рішуча реалізація Ісусового задуму. Слово «готується» вказує на близькість цієї події. ● 23. «І вони тяжко зажурились» — чудо воскресіння є підставою для радості, а не зажури.

24. Коли вони прийшли в Капернаум, _{підійшли збирачі дидрахми до Петра й питають: Чи заплатить ваш учитель дидрахму? 25. Так, — каже. І як увійшов до хати, Ісус випередив його, кажучи: Як тобі, Симоне, здається? Земні царі з кого беруть данину чи податок? Із своїх синів чи з чужих? 26. Коли він відповів: з чужих, Ісус сказав до нього: Отже, сини вільні. 27. Однак, щоб вони нам цього не взяли за зле, піди до моря, закинь вудку, візьми першу, яка попадеться, рибу, і відкрий їй рота: там найдеш ти статир, візьми його й дай їм за мене й за себе.}

● Мк 9.33 ● Після слова «Капернаум» — суцільна юдейська вставка, якої, до речі, більше ніде нема, зокрема в паралельному місці у Марка. Мета вставки — переконати хрестиян, що Ісус начебто підтримав Єрусалимський храм, заплативши обов’язковий для всіх юдеїв храмовий податок. Наявність вставки визнає ТБ: «Паралельна розповідь синоптиків (до Мт 17.23, Мк 9.32, Лк 9.45) була перервана вставкою в Мт 17.24–27 розповіді про сплату податку, якої нема в інших євангелістів» (ТБ, с. 657).

_{1. Того часу підійшли до Ісуса учні й мовлять: Хто найбільший у Царстві Небеснім?} 2. Ісус покликав дитину, поставив її серед них 3. і каже: Істинно кажу вам: якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Боже. _{4. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Царстві Небесному.} 5. Хто приймає дитину в Моє ім’я, той Мене приймає.

● Мк 9.33–37, Лк 9.46 ● Текст цього оповідання цілком спотворено автором вставки. Точний виклад події знаходимо у Марка: «33. Прибули до Капернаума. І коли був у домі, запитував їх: Що це дорогою ви сперечалися? 34. Вони ж мовчали. Бо сперечалися один з одним дорогою, хто з них є більшим. 35 Сівши, покликав дванадцятьох і каже їм: Якщо хто хоче бути першим — хай буде всім слугою. 36. Узяв дитину, поставив її посеред них, обняв і сказав їм: 37. Якщо хто отаку одну дитину прийме в Моє ім’я, той Мене приймає». Тут Ісус дає пояснення про роль керівника громади і робить це у виразно арійському дусі: найголовніший має ревно дбати про всіх своїх підопічних, особливо дітей. Тож керівник, який турбується про найменшого зі своєї громади, перебуває в духовній єдності з Сином Божим. ● 4. Спроба дитячу чистоту і потужну енергетику зростання підмінити закликом до приниження і слабкості.

6. А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено було йому на шию і він був утоплений у глибині моря. 7. Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять! _{8. Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненим у вогонь вічний. 9. І коли око твоє призводить тебе до гріха, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогненне пекло}.

● 6. Продовження попереднього речення, побудоване на контрасті: «хто прийме…» (5) — «хто спокусить…» (6). «У мене» — вставка, адже маленькі діти ще ні в кого не вірять — вони просто перебувають у стані Царства божого і несвідомо володіють вірою, тобто внутрішньою духовною силою. Той, хто шкодить душі чи тілу дитини, чинить страшний гріх. Краще вмерти, ніж чинити таке зло. ● 7. Прихід спокус є закономірним явищем, проте це не виправдовує носіїв зла. ● 8–9. Різкий перехід на іншу тему і зміна стилістики вказують на юдейську вставку. Мотив цієї вставки висвітлює відповідний коментар: «Згідно з жидівським поняттям, деякі члени тіла є місцем пожадань; разом з цими членами можна викорінити жадобу» (ЄЛ, с. 58). З цієї причини в деяких семітських державах досі існує звичай відрубувати злодіям руки, щоб у такий спосіб викоренити їхні пороки.

10. Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Отця Небесного. _{11. Бо Син людський прийшов спасти те, що загинуло. 12. Що ви гадаєте? Коли хто має сто овець і одна з них заблудить, чи він не кине дев’ятдесят дев’ять у горах і не піде шукати ту, що заблудила? 13. І коли пощастить найти її знову, істинно кажу вам, що він радіє нею більше, ніж дев’ятдесят дев’ятьма, що не заблудили. 14. Так само і в Отця вашого небесного нема волі, щоб загинуло одне з тих малих.}

● 10. Кожна людина має ангела-охоронця, який завжди може звернутися за допомогою до всемогутнього Бога-Отця. Той, хто скривдить просту беззахисну людину, матиме справу з Божою справедливістю. ● 11–14. Порушення логіки викладу, адже вираз «те, що загинуло» найменше стосується дітей. ● 13. Неявне заохочення до того, щоб грішити, адже випадає так, що начебто Бог більше радіє одному розкаяному грішникові, ніж 99-ти праведникам.

15. Коли брат твій завинить супроти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав брата твого. 16. Коли не послухає тебе, візьми з собою ще одного або двох, щоб усяка справа полагоджувалась за словом двох або трьох свідків. 17. І коли він не схоче слухати їх, скажи _Церкві; коли ж не схоче слухати Церкви, хай буде для тебе як поганин і податківець. _{18. Істинно кажу вам: усе, що ви зв’яжете на землі, буде зв’язане на небесах, і все, що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небесах.}

● 15–16. Продовжується повчання про етику стосунків між членами Хрестової громади — новими аріями. Дається технологія подолання заподіяної кривди. ● 17. Слово «церква» (έκκλησία — «екклезія») означає «народне зібрання» (порівн. з лат. circus — «ціркус», коло). В Чотириєвангелії слово «церква» вживається лише двічі і лише у Матвія. Перший раз (Мт 16.18) — усередині вставки, другий раз (Мт 18.18) — перед вставкою. Якби йшлося про таку фундаментальну річ, як організовану Хрестову громаду, то це слово мало б уживатися в інших місцях Євангелія. Оскільки воно вживається лише один раз, то це дає підстави вважати, шо замість слова «церква» (έκκλησία) має бути звичне слово «громада» (συναγωγη). ● 17. Конфлікти, які не вдалося полагодити приватним чином, виносяться на суд духовної громади. Якщо ж людина не слухається авторитету громади, тоді вона автоматично випадає з неї: сприймається її членами як поганин, тобто «непосвячений у Хрестове вчення», «темний», «неук». ● 17. «І податківець» — в оригіналі τελώνης (збирач податків). Ісус, подібно як Іван Предтеча, нормально ставився до митарів-податківців, один із них — Матвій — навіть став апостолом. Натомість юдейська верхівка їх ненавиділа, оскільки вони збирали гроші для Риму, а не для Єрусалима. Можна сказати, що Рим був конкуруючою структурою для юдейського псевдорелігійного бізнес-центру в Єрусалимі. ● 18. Повторення слів зі вставки Мт 16.19, проте вони вже говоряться не самому Петрові, а всім учням. Сутність цієї вставки доволі туманна, тож дає простір для найрізноманітніших тлумачень. «Це місце зазвичай трактується як право духовних осіб відпускати людям або утримувати за ними гріхи» (ТБ, с. 654). Наведена інтерпретація органічно випливає з юдейських уявлень про те, що гріх — це щось таке, що можна зняти з людини і перекласти, наприклад, на цапа-відбувайла (див. коментар до Мт 8.17). Насправді духовна особа лише допомагає людині пробудити приховане в ній божественне начало і самостійно позбутися власного гріха (тобто помилок, слабкостей, хиб і проступків), подібно як Ісус допомагав людям оздоровлюватися силою їхньої власної віри (див. коментар до Мт 9.2). У земних умовах гріх — це все те, що заважає людині та громаді досягнути стану Царства Божого, зокрема тому, що гріховні думки, слова і вчинки руйнують дух, психіку і плоть людини, деформують індивідуальне і колективне біополе.

19. Істинно кажу вам _{ще раз: коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем небесним; 20. бо} де двоє або троє зібрані в Моє ім’я, там Я серед них.

● Продовження речення 17 про те, що найвищим авторитетом після Ісуса є організація його послідовників — громада, церква. Там, де створюється організація хоча б з двох чи трьох Хрестових послідовників — виникає нова системна якість, де за Його сприяння народжуються вищі можливості. Тому істинні хрестияни мають діяти не наодинці, а згуртовано, починаючи від груп з двох або трьох однодумців. ● 19. Фрагмент від слів «ще раз» є вставкою. Імовірно, що її першоджерелом послужили речення 17.20 і 21.22, в яких ідеться про могутність віри. Варто додати, що у Бога-Отця треба просити не «що б там не було», а найголовнішого, найсокровеннішого — просвітлення Святим Духом, істинних знань, любові, незламної волі, духовних дарів. Саме про це вчив Ісус, даючи нам молитву «Отче наш» (Мт 6.9). Для реалізації ж більш «земних і конкретних» прохань треба звертатися до Ісуса Хреста і робити це з непохитною вірою.

21. Тут підійшов Петро й каже до Нього: Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до семи разів прощати? 22. Ісус промовив до нього: Не кажу тобі: до семи разів, а до семидесяти семи. _{23. Тому царство небесне похоже на царя, що хотів звести рахунки з рабами своїми. 24. Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що був винен десять тисяч талантів. 25. А що не мав той чим віддати, пан велів продати його, жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. 26. Тоді раб, впавши йому до ніг, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі верну. 27. І змилосердився пан над тим рабом, відпустив його й подарував йому борг той. 28. Вийшовши, той раб здибав одного з своїх товаришів по рабству, який винен був йому сто денарів, схопив його й почав душити його, кажучи: Верни, що винен. 29. Товариш по рабству впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі верну. З0. Та той не хотів; пішов і кинув його в темницю, аж поки верне борг. 31. Коли товариші його побачили, що сталось, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про всю справу. 32. Тоді пан покликав його і сказав йому: Рабе лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. 33. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? 34. І, розгнівавшись, його пан передав його катам, аж поки верне йому всього боргу. 35. Отак і мій Отець небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.}

● 22. «До семидесяти семи» — завжди, без обмеження. ● 23. Юдохрістиянська вставка, якої нема в інших євангелістів, до того ж без жодного стосунку до поняття Царства Божого як стану поєднання божественного і земного. Вставка відбиває похмурі юдейські уявлення, згідно з якими Царство небесне подібне до рабовласницької держави, а Бог нагадує суворого і примхливого рабовласника, який після смерті грішників віддасть їх на катування. Це абсолютно суперечить арійським уявленням про Бога-Отця, Вишнього і Святого, люблячого батька для всіх людей, «який велить своєму сонцю сходити на праведних і неправедних» (див. коментар до Мт 5.48).

1. І коли Ісус скінчив ці слова, покинув Галілею і прибув у сторони Юдеї на протилежний берег Йордану. 2. Сила народу йшла за Ним, і Він їх оздоровив там. 3. І підійшли до Нього фарисеї і, спокушаючи Його, спитали: Чи можна чоловікові відпустити свою жінку з якої-будь причини? 4. Він відповів їм: Хіба ви не читали, що Творець від початку створив їх, чоловіка і жінку, 5. і мовив: тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і вони будуть двоє єдиним тілом, 6. так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог злучив, людина хай не розлучає. 7. Кажуть вони до Нього: Чому ж тоді Мойсей велів дати розвідний лист і відпустити її? 8. Він сказав їм: Задля жорстокості сердець ваших Мойсей дозволив вам відпускати жінок ваших; спочатку ж не було так. 9. А Я кажу вам: хто відпускає свою жінку — _{за винятком розпусти} — і жениться з іншою, той чинить перелюб; і хто жениться з розведеною, чинить перелюб.

● Мк 10.1, Лк 9.51, Ів 7.10 ● 4. Спілкуючись з юдеями, Ісус у звичній для нього манері посилається на юдейські тексти і використовує зрозумілі для них порівняння (див. також коментар до Мт 15.7, Мт 17.12). У даному випадку Він посилається на книгу Буття 2.24. ● 8. Ісус відповідає фарисеям, тому його відповідь стосується лише юдеїв. Закони Мойсея були спрямовані на семітів-кочівників, які в порівнянні з арійським населенням Ханаану перебували на суттєво нижчому рівні культурного, організаційного і цивілізаційного розвитку (див. 2.15. «Галілеяни і юдеї»). ● 9. «За винятком розпусти» — вставка, якої нема у вставці Лк 16.18. Це свідчить про те, що ці слова були додані фальсифікатором при остаточному редагуванні тексту Доброї Новини. Див. коментар до Мт 5.32.

_{10. Кажуть до нього учні: Коли така справа чоловіка з жінкою, то ліпше не женитись. 11. Він відповів їм: Не всі розуміють це слово, лише ті, кому дано. 12. Бувають бо скопці, що з матірнього лона такими народились; бувають і скопці, яких люди оскопили; бувають і скопці, що самі себе оскопили задля Царства небесного. Хто може збагнути, хай збагне.}

● 10. Вставка, якої нема в інших євангелістів. Запитання 10 могли поставити лише семіти, призвичаєні до багатоженства, а не учні-галілеяни з арійськими традиціями одноженства. Згідно з юдейськими звичаями, чоловік міг на власний розсуд «відпустити» (фактично вигнати) дружину, якщо вона йому набридла, і взяти собі кілька інших. Для таких фраза Ісуса про перелюбство виглядала великим обмеженням їхніх «законних прав». ● 12. Наступні ж банальні міркування про скопців і неплідних від народження взагалі не мають жодного відношення до стосунків між чоловіком і жінкою. Потворна ідея про «самооскоплення заради царства небесного» могла визріти лише в семітському середовищі з його традиціями обрізання, але аж ніяк не в арійському, де людське тіло вважається досконалим Божим творінням, тож всяке його «хірургічне вдосконалення» є брутальною зневагою Творця. Згадана диявольська вставка призвела до того, що багато людей, бажаючи наблизитись до Бога, покалічили себе. Прикладом може бути Оріген, який у молодості в запалі релігійного ентузіазму оскопив себе, в чому вже на старість розкаявся (ТБ, с. 664). Варто додати, що правовірні юдеї мали скопців за неповноцінних і такими, що не можуть «увійти на збори Господні» (Второзаконня 23.2), тому єресь «релігійного оскоплення» спрямована на руйнування неюдеїв. Останнє зауваження дає додаткові підстави розглядати юдохрістиянство як духовно-інформаційну зброю, створену для руйнування носіїв Хрестового вчення (див. коментар до Мт 9.16). Що стосується взагалі традиції обрізання та іншого «вдосконалення» людського тіла, то вона поширена у негроїдів і семітів, тож не випадково, що ісламісти (в основному семіти і негроїди) і сьогодні вперто відстоюють свій протиприродний звичай «жіночого обрізання» (травмування жіночих геніталій).

13. Тоді привели до Нього дітей, щоб Він, поклавши на них руки, помолився. Учні ж боронили їм. 14. Ісус сказав їм: Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до Мене, бо таких Царство Боже. 15. І, поклавши на них руки, пішов звідти.

● Мк 10.13, Лк 18.15 ● 13. Учні намагалися не перевтомлювати Учителя справами, які вважали несуттєвими. ● 14. Людина від народження призначена для Царства Божого. Незіпсовані діти мають найбільше шансів його осягнути — якщо їм дати добре виховання і добрий приклад. Наші діти мають перевершити нас у боголюдській самореалізації. Ще один важливий момент: діти схильні вірити в те, що дорослі вважають неможливим. Стан Царства Божого для багатьох людей здається неможливим і навіть неіснуючим, позаяк їхня уява і віра паралізовані шаблонами «життєвого досвіду» та атеїстичного виховання. Діти ж вільні від цих шаблонів, тому відкриті для чудесного. Окрім того, маленькі діти нерідко пам’ятають свої попередні життя і певний час усвідомлюють себе втіленими духовними сутностями, поки дорослі їх врешті-решт не переконають у протилежному. До речі, від фахівців і просто спостережливих батьків часто можна почути, що немовлята спочатку ведуть себе розумніше, ніж пізніше, тобто в міру дорослішання обмежена земна свідомість починає домінувати над значно ширшою духовною свідомістю.

16. Аж ось один приступив до Нього й каже: Учителю! Що благого маю чинити, щоб мати життя вічне? 17. Ісус сказав до нього: Чому питаєш Мене про благе? Тільки один є Благий. Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей. 18. Яких? — питає його. Ісус до нього: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідчи неправдиво, 19. поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого. 20. Каже юнак до Нього: Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує? 21. Якщо хочеш бути досконалий, — сказав Ісус до нього, — піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі, потім приходь і слідуй за Мною. 22. Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно. 23. Тоді Ісус сказав до своїх учнів: Істинно кажу вам: важко багатому входити в Царство Боже. _{24. Іще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже. 25. Почувши це, учні здивувались вельми і сказали: Хто ж тоді може бути спасенний? 26. Ісус глянув на них пильно й мовив: У людей це неможливо, Богові — все можливо.}

● Мк 10.17, Лк 18.18. ● 17. Ісус у непрямій формі підтверджує свою божественність: «Чому називаєш мене благим? Чи не тому, що тільки Бог є благим?» (подібне трактування пропонує ТБ, с. 665). Цей молодий чоловік інтуїтивно відчув божественність Ісуса. ● 18–19. Дотримання цих загальнолюдських моральних норм є обов’язковою умовою духовного розвитку. ● 20. Багатий юнак був праведником, тому в паралельному місці Мк 10.21 сказано: «Тоді Ісус, глянувши на нього, полюбив його». ● 21. Ісус запрошує чоловіка стати учнем: «Слідуй за Мною» — будь моїм послідовником. ● 22–23. Через своє багатство цей праведний чоловік відмовився від честі стати Хрестовим учнем, хоч після цього йому вже не потрібно було б це багатство: володіючи надзвичайними здібностями та якостями (цілительство, телепатія, мистецтво примноження їжі, красномовство, краса, могутнє здоров’я тощо), Хрестові учні легко могли стати забезпеченими людьми. Тому фраза «важко багатому входити в Царство Боже» природно викликала як цілковите розуміння серед учнів, так і співчуття до цього багача, який відмовився від набагато ціннішого скарбу. ● 24–26. Відверта юдохрістиянська закладка, спрямована на підрив економічної бази хрестиянства і розчистку простору для юдейського бізнесу. Ця вставка повторена містифікатором також у Мк 19.24–27 і Лк 18.25–27 — з причини її принципової важливості в інформаційній війні між фарисейським і арійським началом. ● 24. «Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже». Як повідомляє ТБ, подібне прислів’я зустрічається у Талмуді для позначення будь-яких труднощів (с. 665). Буквальне розуміння цього фрагменту було і є підставою для обґрунтування пролетарських революцій, продовжує ТБ. До сьогодні значення цих слів залишається незрозумілим, підсумовує ТБ.

27. Тоді озвавсь Петро і сказав до Нього: Ось ми покинули все й пішли за Тобою; що будемо за те мати? 28. Ісус відповів їм: Істинно кажу вам: ви, що пішли за Мною, в палінгенезії,_{коли Син людський сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять колін Ізраїлю. 29. І кожний, хто задля мене покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля,} у сто разів більше одержите і життя вічне успадкуєте. _{З0. Багато з перших будуть останніми, а останні — першими.}

● 28. У гелленському тексті вжито слово «παλινγενεσίᾳ» («палінгенезія», у слов’янському перекладі — «пакибитіє»). Цей термін, який також вживається у «Посланні апостола Павла до Тита» (3.5), використовували гелленські філософи, зокрема Платон і Піфагор, для позначення реінкарнації, тобто феномену перевтілення людського духу і його багаторазового земного існування[217]. Йдеться про перевтілення саме духовної істоти, а не душі (психіки), оскільки для перевтілення душі вживається термін «метемпсихоз». У природі існують обидва феномени, проте палінгенезія — це універсальне правило, а метемпсихоз — це надзвичайно рідкісний виняток з цього правила. Людина, яка йде за Хрестом, поліпшує свою долю (карму) в цьому житті і у наступних земних утіленнях, і вона не потрапить до пекла, тобто матиме вічне життя (існування в пеклі не вважається життям). Детальніше див. 2.10. «Палінгенезія, тобто реінкарнація». ● 30. Вставка, яка є частиною ширшої вставки у Євангелії від Луки: «Там буде плач і скрегіт зубів, — коли побачите Авраама, Ісаака, Яакова і всіх пророків у Царстві Божім, а себе — вигнаними геть. І прийдуть зі сходу, із заходу, з півночі, з півдня і засядуть у Царстві Божім. І тоді останні будуть першими і перші будуть останніми» (Лк 13.28–30). Останнє речення знайшло відображення в словах сатанинського гімну «Інтернаціонал» — «кто бил нічєм, тот станєт всєм». Ця вставка була потрібна фальсифікаторові для того, щоб для її «пояснення» здійснити велику наступну вставку (20.1–16).

_{1. Царство небесне подібне до чоловіка-господаря, що рано-вранці вийшов найняти робітників у свій виноградник. 2. Домовившись із робітниками по денарію денно, він послав їх у свій виноградник. 3. А вийшов коло третьої години, побачив інших, що бездільно стояли на ринку. 4. І сказав їм: Ідіть і ви в мій виноградник, що буде по справедливості, дам вам. 5. І ті пішли. Коли він знову вийшов, біля шостої та дев’ятої години, зробив так само. 6. Вийшовши коло одинадцятої, стрінув інших, що стояли, і сказав їм: Чого тут увесь день стоїте бездільно? 7. Кажуть йому: Бо ніхто не найняв нас. 8. І він сказав їм: Ідіть і ви у виноградник. 8. Коли ж настав вечір, власник виноградника наказав своєму управителеві: Поклич робітників і дай їм заплату, почавши від останніх аж до перших. 9. Ті, що прийшли коло одинадцятої години, взяли по денарію. 10. Коли приступили перші, думали, що дістануть більше. 11. Але й вони взяли по денарію. І, взявши, стали ремствувати на господаря, 12. кажучи: Ті останні одну годину працювали, і ти зрівняв їх з нами, що несли тягар і спеку дня. 13. Той, відповідаючи одному з них, сказав: Друже, не кривджу тебе; чи не за денарія ти згодився був зо мною? 14. Бери своє та йди! Хочу бо й цьому останньому дати, що й тобі. 15. Хіба не вільно мені робити зо своїм, що захочу? Чи око твоє лукаве тому, що я добрий? 16. Так то останні будуть перші, а перші — останні, бо багато є покликаних, та мало обраних.}

● Вставка, якої нема в інших євангеліях. Її мета — показати Бога-Отця як примхливого господаря з нелюдськими уявленнями про справедливість. Вставка цілком відповідає юдейським уявленням про абсолютну прірву між людиною і незбагненним для неї Богом (див. 1.4.1. «Архетип «Біоробот»), який дає людині свої дари не тому, що вона їх заслужила, а тому, що він так хоче. Запропонований у вставці принцип оплати праці є руйнівним для будь-якої організації. ● 1. Як ми вже казали, термін «Царство Боже» (стан поєднання божественного і земного) фальсифікатор замінив терміном «Царство небесне», трактуючи його як посмертне життя в раю. Мета такої підміни зрозуміла: послабити земну активність хрестиян, переконавши їх, що земне життя — це в основному страждання, а щастя можливе лише після смерті в раю. Людина, яка сприймає такий свідогляд, легко стає жертвою агресора-кочівника, рішучого в досягненні своїх чисто земних цілей — влади, багатства, рабів, самовпевненого і переконаного, що його грізний і ревнивий бог пообіцяв йому «великі і гарні міста, які ти не будував, та доми, повні всякого добра, яких ти не наповнював, і тесані колодязі, яких ти не тесав, і виноградники та оливки, яких ти не садив, і будеш їсти і наситишся… А худоба твоя велика і худоба твоя мала розмножиться, і срібло та золото розмножаться тобі… І ти винищиш всі ті народи, що господь, бог твій, дає тобі, — не змилосердиться око твоє над ними… Кожне місце, що на нього ступить ваша нога, буде ваше» (Второзаконня 6.10–11, 7.16, 8.13). Останній пасаж, до речі, точно відповідає гаслу інших кочівників — московських: «Гдє ступіла наґа русскава чєлавєка, там русская зємля». ● 16. Цікаво, що «Тлумачна Біблія» (як і деякі інші видання) дає речення «бо багато є покликаних, та мало обраних», і тут же вказує, що його «треба визнати пізнішою вставкою, як на основі свідчення кращих і авторитетніших рукописів, так і з погляду внутрішніх міркувань» (ТБ, 667). У деяких інших виданнях Євангелія цей фрагмент подається в дужках, а в деяких (напр., ЄЛ) його взагалі нема.

17. І коли наближались до Єрусалима, Ісус узяв набік дванадцятьох і дорогою сказав їм: 18. Оце ми піднімаємось до Єрусалима, і Син людський буде виданий первосвященикам _{і вченим}, і засудять Його на смерть. 19. І видадуть Його грішникам, щоб ті глумилися, катували та розіп’яли Його; і третього дня Він воскресне.

● Мк 10.32, Лк 18.31. ● 17. Продовження речення 19.29, коли Ісус, поблагословивши дітей (19.15), пішов з учнями до Єрусалима, на ходу відповідаючи Петрові про винагороду тим, хто пішов за Ним (19.27). ● 17–19. Ісус пояснює апостолам основні елементи свого плану, причому робить це утаємничено, оскільки передчасне оприлюднення цього плану може призвести до його порушення. Принциповим аспектом Господнього задуму було те, щоб юдеї зробили вільний вибір між Ним і дияволом. Якби Ісус оприлюднив інформацію про те, що юдеї незабаром винесуть Йому присуд смерті через розп’яття, то наступні події можна було б пояснити тим, що Ісус сам сформував цю подію, а юдеї були лише вимушеними виконавцями його волі. ● 18. «І вченим» — фальсифікація. Має бути «і фарисеям», оскільки рішення про убивство Ісуса було прийняте Синедріоном, який складався з первосвящеників (садукеїв) та фарисеїв (Ів 11.45–53). Ця вставка чітко вказує на її фарисейське авторство, адже тут фальсифікатор намагається «вигородити» лише фарисеїв. Див. 2.16. «Синедріон, садукеї, фарисеї, книжники». ● 19. «Грішникам» — гелленською τοῖς_ἔθνεσιν. Слово τα_ἔθνη тут вживається у значенні: простолюд, профани, неуки, простаки. Не маючи знань, вони постійно припускалися життєвих помилок, тому були грішниками. На цій підставі, в залежності від контексту, гелленське слово «етне» можна перекласти і як «грішники», і як «неуки». У слов’янському перекладі Євангелія цьому слову відповідає «язичники», в латинському перекладі — слово paganus, що означає «сільський, простонародний».

1. Наближаючись до Єрусалима, вони прийшли у Витфагію, коло Оливної гори. Тоді Ісус послав двох учнів, 2. кажучи їм: Ідіть у село, що перед вами; зараз же найдете прив’язану _{ослицю й} осля _{з нею}, відв’яжіть і приведіть до Мене. 3. А як хто вам що скаже, ви відповісте, що Господь _їх потребує _{і Він незабаром поверне їх. 4. Сталось це, щоб збулося слово пророка, який говорив: 5. Скажіть дочці сіонській: Ось цар твій іде до тебе, лагідний і верхи на ослиці, на осляті, синові під’яремної.} 6. Учні пішли й зробили так, як Ісус велів їм: 7. привели вони _{ослицю та} ослятко, поклали на _них одіж і Ісус сів на _них. 8. Багаточисельний натовп стелив свою одіж по дорозі, а інші різали з дерев гілки і клали по дорозі. 9. Натовпи, що йшли попереду й ззаду, викрикували:_{Осанна синові Давида!} Благословен той, що йде в ім’я Господнє! Осанна на висотах небес! 10. І коли Він увійшов у Єрусалим, було вражене все місто, питаючи: Хто це такий? 11. Натовпи казали: Це пророк, Ісус із Назарета в Галілеї.

● Мк 11.1, Лк 19.29, Ів 12.12 ● 1. Витфагія й Витанія — це два невеликі селища в трьох-чотирьох кілометрах східніше Єрусалима. Між ними і цим головним юдейським містом була полога Оливна гора заввишки 800 м. ● 2. У трьох інших євангеліях згадується про молодого осла, на якого ще ніхто не сідав. Вставка про ослицю потрібна була для прилучення цієї події до старозавітних «пророцтв». ● «І Він незабаром поверне» — вставка. Насправді перед нами класичний пароль: запитання «Навіщо відв’язуєте?» і лаконічна відповідь «Господь його потребує» (Лк 19.31). Метою вставки є спроба зобразити цю наперед сплановану акцію як якусь випадкову подію, мовляв, господарі турбуються про свою власність, а учні їх заспокоюють, що незабаром повернуть. ● 4–5. Вставка, якої нема в інших євангеліях, звідси й очевидне переривання плавності розповіді. Вставлений фрагмент взято з розділу 9 книги Захарії (6 ст. до н. е.), зміст якого, окрім згадки про царя, Єрусалим і віслюка, не має жодного стосунку до євангельського оповідання. Судіть самі: «Пророцтво Господнього слова на землю Хадрах та Дамаск, місця спочинку його, бо око Господнє на Арам та на всі Ізраїлеві племена, а також на Гамат, що межує із ним, на Тир та Сидон, бо він став дуже мудрий. І Тир твердиню собі збудував, і срібла нагромадив, як пороху, а щирого золота як багна на вулицях. Ось Господь зробить бідним його, і на морі поб’є його потугу, і він сам буде пожертий огнем. Побачить це Ашкелон, та й злякається, і Азза, і дуже настрашиться, і Екрон, бо надія його засоромиться. І згине цар із Аззи, а Ашкелон не буде заселений. І буде в Ашдоді сидіти байстрюк, і Я вигублю гордість филистимлян. І викину кров його з його уст, а гидоту його з-між зубів його, і для нашого Бога достанеться й він, і він буде, як князь той у Юді, а Екрон як євусей. І стану табором біля Свого дому проти війська, проти того, хто переходить і хто вертається; і вже не перейде гнобитель повз них, бо тепер Я це бачив Своїми очима. Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалима! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці. І вигублю Я колесниці з Єфрема, і коня з Єрусалима, і військовий лук знищений буде…» і так далі. Після того, як в євангельське оповідання вставили ослицю, воно втратило свою логічну стрункість, а у дослідників викликало величезну кількість суперечок і запитань: «Навіщо була ще й ослиця?», «Як Ісус міг сісти одночасно на них обох?» тощо. ● 9. «Осанна синові Давида!» — вставка, якої нема у Лк 19.38. Галілеяни не могли цього вигукувати, оскільки Ісус не вважав себе сином Давида (Мт 22.41–46).

12. Ісус увійшов у храм і вигнав усіх, що продавали й купували в храмі; перевернув столи міняйлів і ослони тих, що продавали голубів, 13. і сказав їм: Написано: дім мій домом молитви буде зватись, ви ж чините з нього печеру розбійників. 14. І підійшли до Нього в храмі сліпі та кульгаві, і Він зцілив їх. _{15. Первосвященики ж та вчені, побачивши чуда, які Він творив, і дітей, що кричали в храмі: «Осанна синові Давида!», обурилися 16. і мовили до Нього: Чуєш, що оці кажуть? А Ісус відповів їм: Хіба ви ніколи не читали: устами немовлят та ссущих ти вчинив собі хвалу?} 17. І, покинувши їх, вийшов з міста у Витанію і там заночував.

● 12. Прямий удар по «канонічному» бізнесу юдейської верхівки, розкриття його аморальності і злочинності. Згідно з Мк 11.11–15, ця подія відбулася наступного дня після входу в Єрусалим. ● 15–16. Вставка, відсутня у всіх інших євангеліях. Виявляється, що первосвященики обурилися не через енергійне очищення храму від торговців, а через вигуки дітей. Мета вставки — відвернути увагу від бізнесових інтересів первосвящеників, перевівши конфлікт чисто в формальну площину: син Давида чи не син Давида? В даному випадку фальсифікатор намагається «вигородити» первосвящеників. ● 17. Ісус не бажав ночувати в Єрусалимі — як з погляду безпеки супроводжуючих Його учнів (юдейська старшина вже віддала наказ про вбивство Ісуса), так і через погану енергетику цієї столиці «кодла гадючого». Що стосується Витанії, то в цьому поселенні поблизу Єрусалима компактно жили галілеяни (див. 2.15.2. «Протистояння «Північ» — «Південь»»).

18. Уранці, вертаючись до міста, _{Він зголоднів}. 19. Побачивши край дороги смоковницю, Він підійшов до неї, та не найшов на ній нічого, крім самого листя, і сказав до неї: Хай повік не буде з тебе плоду! І _{тут же} смоковниця всохла. 20. Побачивши це, учні здивувались і говорили: Як це смоковниця _{тут же} засохла? 21. Ісус у відповідь сказав їм: Істинно кажу вам, коли матимете віру й не завагаєтесь, зробите таке не тільки зі смоковницею, але коли й горі цій скажете: двигнись і кинься в море! — воно станеться. 22. І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите.

● Мк 11.12 ● 18. Імовірно, всю ніч Ісус провів у молитві та пості. ● 19. Можливо, через почуття голоду Ісус звернув увагу на смоковницю, хоч не мав жодного наміру їсти її плоди, адже вони дозрівають влітку, а це була весна. Тобто увага Ісуса до смоковниці виникла через асоціацію з почуттям голоду. ● 19. На смоковниці ж не було нічого, крім листя, не було навіть незрілих плодів. Схоже, що дерево було хворе і йшло до загибелі або було безплідним. На прикладі цієї смоковниці Ісус показав учням свою могутність, щоб підбадьорити їх перед тим, як увійти до ворожого, темного і небезпечного міста. ● 19–20. «Тут же» — вставка. У Мк 11.20 уточнюється, що смоковниця засохла наступного ранку. З метою увиразнення сенсу того, що відбулося, Матвій сконцентрував ці дві події в одну. ● 21. За допомогою смоковниці Ісус показав учням силу віри — вищого прояву людської волі. Якщо вони володітимуть вірою, то нічого не буде для них неможливого. Дуже імовірно, що Ісус постійно звертав увагу апостолів на цю істину, за кожної зручної нагоди підтверджуючи її наочними прикладами (див. коментар до Мт 17.20).

23. Коли Він увійшов у храм і почав навчати, прийшли до Нього первосвященики і старші народу і мовили: Якою владою ти чиниш це? Хто тобі дав цю владу? 24. Ісус у відповідь сказав їм: Я теж спитаю вас одну річ, і коли Мені на неї відповісте, Я вам теж скажу, якою владою Я чиню це. 25. Іванове омивання звідки було? З неба чи від людей? Вони почали міркувати між собою: «Як скажемо: з неба, він нам скаже: чого ж тоді ви не увірували в нього? 26. А як скажемо: від людей, — боїмось народу, всі бо вважають Івана за пророка». 27. І вони відповіли Ісусові: Не знаємо. Тоді Він сказав їм: І Я вам не скажу, якою владою чиню це.

● Див. коментар до Мк 11.27–31. ● 25. Приховане звинувачення юдейської верхівки у вбивстві Івана Предтечі, див. Мт 17.12. ● 27. Вимушеною відповіддю «не знаємо» первосвященики і старші виставили себе на посміховисько, оскільки змушені були лукавити, причому це лукавство було виявлено перед усім народом, який добре знав про їхнє однозначно негативне ставлення до Івана Омивателя і наполегливі спроби зашкодити йому. Вони змушені були піти на це приниження, оскільки була загроза розкриття Ісусом їхньої причетності до смерті Івана Омивателя.

_{28. Як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Звернувшись до першого, він мовив: Піди, дитино, нині працювати у винограднику. 29. Той озвався: Піду, Господи. І не пішов. 30. Звернувшись до другого, сказав так само. А цей відповів: Не хочу. Але потім, розкаявшись, пішов. 31. Котрий з двох учинив волю батька? Останній, — відповіли ті. Тоді Ісус сказав їм: Істинно кажу вам, що митарі й блудниці вас випереджають у Царстві Божім. 32. Прийшов бо був до вас Іван дорогою правди, та ви не повірили йому; митарі і блудниці повірили йому, а ви, бачачи це, навіть потім не розкаялися, щоб повірити йому.}

● Вставка, відсутня в інших євангеліях, яка перериває логіку розгортання подій.

_{33. Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, найняв його виноградарям і відійшов. 34. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяли від них належні плоди. 35. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. 36. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, та й ті вчинили з ними те саме. 37. Нарешті послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 38. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Ходімо, вб’ємо його й візьмемо собі його спадщину. 39. І, взявши його, вивели геть з виноградника й убили. 40. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями? 41. Лютих люто вигубить, — відповіли йому, — а виноградник найме іншим виноградарям, що будуть давати йому своєчасно його плоди. 42. Тоді Ісус сказав їм: Чи ви в Писанні ніколи не читали: Камінь, що відкинули будівничі, став наріжним каменем. Від Господа це сталось, і дивне в очах наших. 43. Тому кажу вам: відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його. 44. Хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого він упаде, того роздушить.} 45. Почувши _{ці притчі}, первосвященики й фарисеї _{зрозуміли, що Він про них говорить.} 46. _І намагалися схопити Його, та боялися людей, бо ті мали Його за пророка.

● Мк 12.1, Лк 20.9 ● 33–44. Вставка з імітацією Ісусової притчі. Поведінка господаря абсурдна: переконавшись у злочинності орендарів, він посилає на смерть свого єдиного сина. На думку фальсифікатора, під господарем виноградника треба розуміти Бога-Творця, а під орендарями — юдеїв. месія прийшов до свого «обраного народу», але його не прийняли, тому його спадок дістанеться неюдеям. Ця вставка внесла велике збурення у хрестиянську свідомість, адже Син Божий у ній символізується каменем. Та головна мета вставки: приховати справжню причину того, чому юдейська старшина хотіла схопити Ісуса. Псевдопритча про виноградарів вклинюється в логіку Євангелія і розриває зв’язок між причиною та наслідком. ● 45. Замість «ці притчі» має бути «ці слова». Юдеїв обурила не туманна притча, а Ісусові слова з непрямим звинуваченням Синедріона у смерті Івана Предтечі. Після цих слів (27) первосвященики і фарисеї сповнилися такої шаленої люті, що готові були Його вбити, але боялися людей. Натомість вставка 28–44 має на меті переконати, що юдеї обурилися через теологічні нюанси: «блудниці вас випереджають у Царстві Божім», «ви, бачачи це, навіть потім не розкаялися» (31), «відніметься від вас Царство Боже» (43), «хто впаде на цей камінь, розіб’ється» (44). ● У всі три синоптичні євангелія вставлено практично той самий текст «притчі про виноградарів»; відсутність нової та доповнюючої інформації додатково вказує на вставку (індикатор фальсифікації № 4).

_{1. Ісус, озвавшися, знову заговорив до них у притчах: 2. Царство небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. 3. Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти. Тоді він знову послав інших слуг, кажучи: Скажіть запрошеним: ось я зготував обід мій, зарізано волів та годовану худобу, все готове, ідіть на весілля. 5. Та вони ним знехтували й пішли геть, хто на власне поле, хто до свого крамарства; 6. інші ж, схопивши слуг, знущалися з них і вбили. 7. Розгнівався цар і вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило. 8. Тоді він мовив своїм слугам: Обід готовий, але запрошені були негідні. 9. Підіть, отже, на роздоріжжя, і кого лише здибаєте, кличте на весілля. 10. Вийшли ці слуги на дороги й зібрали всіх, кого тільки спіткали, і злих і добрих, так що весільна світлиця була повна гостей. 11. Як же ввійшов цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж, 12. і сказав до нього: Як ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? Той мовчав. 13. Тоді цар промовив до слуг: Зв’яжіть йому ноги й руки й киньте геть у темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів. 14. Багато бо покликаних, але мало вибраних.}

● Тексту 22.1–14 нема в інших євангеліях. Це очевидна юдохрістиянська вставка — плутана і залякуюча, яка намагається імітувати Ісусові притчі, але фактично є пародією на них. У фрагменті нема нічого про досягнення стану Царства Божого, а сам цар — це вже знайомий нам старозавітний рабовласник, примхливий і жорстокий (див. Мт 18.23). Зауважте: цей самодур закликає на весілля випадкових перехожих, після чого висуває звинувачення, що хтось не вбраний у весільний одяг. Уся ця незграбна імітація притчі закінчується улюбленим юдохрістиянським залякуванням: «Там буде плач і скрегіт зубів».

15. Тоді фарисеї пішли й радили раду, як би Його піймати на слові. 16. І вислали до Нього своїх учнів _{разом з Геродіянами}. Учителю, — кажуть вони, — ми знаємо, що ти щирого серця і що дороги Божої навчаєш по правді і не зважаєш ні на кого, бо не дивишся на лице людей. 17. Скажи нам, як тобі здається: чи вільно давати кесареві[219] податок, чи ні? 18. Ісус, знаючи їхнє лукавство, озвався: Чого Мене спокушаєте, лицеміри? 19. Покажіть Мені податковий гріш. Ті принесли Йому денарій. 20. Він спитав їх: Чий це образ і напис? 21. Відповідають Йому: — Кесарів. Тоді Він до них каже: Віддайте кесареве кесареві, а Боже — Богові. 22. Почувши це, вони здивувались і, лишивши Його, відійшли.

● Логічне продовження 21.46, яке додатково підтверджує фальшивість фрагменту 22.1–14. Події ж розвиваються дуже динамічно. Після програшу у дискусії з Ісусом (21.23–46) фарисеї прагнули реваншу. Для цього вони вигадали запитання про податок імператорові (на той час ним був Тиберій), яке мало б поставити Ісуса в безвихідне становище. Адже податок, що його збирали з юдеїв римляни («язичники», «гої», «невірні»), суперечив теократичній ідеї, викликав народне обурення і вважався юдеями ознакою рабства. Якщо Ісус висловиться за податок, то викличе проти себе народне обурення, а якщо заперечить його, то стане підбурювачем проти римської влади. ● 16. «Разом з Геродіянами» — вставка, відсутня в паралельному місці Мт 12.14. Зроблена з метою перекласти частину провини на Герода Антипу, якого люто ненавиділи фарисеї — див. коментарі до Мк 3.6, Мк 10.33 і Лк 23.11. ● 18–21. Ісус дає відповідь у максимально зрозумілій, наочній і однозначній формі. Її сенс: служіння кесареві не заважає істинному служінню Богові, у ширшому значенні — земне не суперечить божественному. ● 22. Ісусова відповідь виявилася цілковитою несподіванкою для фарисеїв.

23. Того ж самого дня приступили до Нього садукеї, що кажуть, ніби нема воскресіння, і спитали Його: 24. Учителю, Мойсей сказав: коли хто вмре бездітним, хай брат його одружиться з його жінкою і дасть потомство братові своєму. 25. Було в нас сім братів. Перший, одружившись, умер, не маючи потомства, і зоставив свою жінку братові своєму. 26. Так само і другий, і третій — аж до сьомого. 27. Нарешті, після всіх померла й жінка. 28. У воскресінні, отже, котрого з сімох буде жінка? Всі бо мали її. 29. Ісус у відповідь сказав їм: _{Помиляєтеся, бо не знаєте ні Писання, ні Божої сили.} 30. _{У воскресінні} не женяться і не виходять заміж, але є як ангели в небесах._{31. А щодо воскресіння мертвих, то хіба ви не читали слова Божого, яке вам каже: 32. Я бог Авраама, бог Ісаака і бог Яакова? Бог — не мертвих, але живих!} 33. І, чувши це, народ дивувався його навчанню.

● Мк 12.18, Лк 20.27. Детальне пояснення цього оповідання див.: 2.10.3. «Воскресіння живих і «воскресіння мертвих»». Згідно з ученням фарисеїв, після смерті психічні оболонки людей-біороботів певний час перебувають у напівсвідомому стані в шеолі — «царстві тіней». У «кінці віку» душі всіх людей утіляться у новостворені копії своїх колишніх тіл: чудесне нарощування плоті на сухих кістках описує «батько юдаїзму» Єзекеїль (37.1–13). Після «Страшного суду» начебто відбудеться розділення праведників і грішників: перші насолоджуватимуться життям у відновленому земному юдейському царстві месії («Царстві небесному»), а другі зі своїми тілами підуть на вічні муки в «геєну вогненну» (земне пекло). Ісус виразно заперечив це недолуге вчення фарисеїв, проте воно стало головною догмою юдохрістиянства — інформаційно-духовної зброї, спеціально створеної юдейською релігійною верхівкою для знищення Хрестового вчення та його носіїв. Характерно, що юдейське «Царство небесне» є цілком земним, а юдохрістиянське «Царство небесне» — виключно духовним, неземним. З погляду інформаційної війни ця підміна мала на меті переключити увагу хрестиян на неземні речі, у такий спосіб ЗВІЛЬНЯЮЧИ ЮДЕЯМ ПРОСТІР ДЛЯ ЧИСТО ЗЕМНОГО ПАНУВАННЯ. ● 23. Садукеї були супротивниками партії фарисеїв, яка претендувала на духовну монополію, посилаючись на начебто отриманий від Мойсея особливий усний переказ. Тож запитання садукеїв явно спрямоване на те, щоб показати абсурдність фарисейського вчення. ● 29. «Помиляєтеся, бо не знаєте ні Писання, ні Божої сили» — вставка, відсутня в Лк 20.34, де цей епізод описаний найдетальніше. Ісус відповідав садукеям, які визнавали священним текстом лише П’ятикнижжя Мойсея (Тору). Проте там нічого не говориться про воскресіння, тож Ісус не міг посилатися на ці писання. Це фарисейська вставка з метою дошкулити садукеям, які не визнавали фарисейських вигадок. ● 30. Замість «у воскресінні» має бути «у тій епосі» (Лк 20.34–35). Ісус пояснює, що в новій епосі стосунки між чоловіками і жінками будуть суттєво відрізнятися від існуючих звичаїв одруження. ● 31. Вставка, подібна до Лк 20.37–38. Воскресіння можливе лише протягом кількох днів після смерті тіла, коли ще жива психіка людини (душа), яка й визначає земну особистість людини. Тобто воскресіння — це відновлення людського тіла за живої душі, що й було продемонстровано Ісусом Хрестом шляхом власного воскресіння на третій день після смерті тіла. Іншими словами, «воскресіння мертвих» не буває.

34. Довідавшись, що Він замкнув уста садукеям, фарисеї зібралися навколо Нього. 35. І от один із них, законовчитель, спитав Його, спокушаючи: 36. Учителю, котра найбільша заповідь у законі? 37. Він сказав до нього: Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: 38. це найбільша й найперша заповідь. 39. А друга подібна до неї: люби ближнього твого, як себе самого. _{40. На цих двох заповідях стоять весь закон і пророки.}

● 34. «Замкнув уста садукеям» — ця фраза передає зловтіху фарисеїв, для яких садукеї були політичними конкурентами. ● 39. Лука подає продовження цієї розмови притчею про милосердного самарянина — див. Лк 10.25–37. ● 40. Вставка, відсутня у Мк 12.28–34.

41. Коли фарисеї були вкупі, Ісус спитав їх: 42. Що ви думаєте про месію? Чий він син? Кажуть йому: Давидів. 43. Він до них мовить: Як же Давид у натхненні називає його Господом, 44. кажучи: Господь промовив владиці моєму: Сідай праворуч мене, доки покладу твоїх ворогів тобі під ноги. 45. Коли, отже, Давид його називає Господом, як він може бути його сином? 46. Ніхто не міг Йому відповісти й слова, _{і від того дня ніхто не важився більше Його питати.}

● Мк 12.35, Лк 20.41 ● Ісус, запитуючи про месію, зовсім не має на увазі себе — йдеться лише про суперечність фарисейського вчення. ● 42. Ця фарисейська ідея походить від Єзекеїля: «А Я, Господь, буду їм Богом, а раб Мій Давид князем серед них. Я, Господь, це сказав!» (34.23–24, 37.24–25) ● 45. Ісус показує фарисеям, що їхнє вчення про месію (раба Єгови) суперечить їхнім же священним текстам. Відповідно, все їхнє вчення, яке було побудоване саме на месіанських очікуваннях, є облудним. Після руйнування Єрусалима фарисейське вчення стало фундаментом юдаїзму[220]. ● 46. «І від того дня ніхто не важився більше Його питати» — вставка, яка суперечить подальшому розгортанню подій, оскільки й пізніше Ісуса запитували і Він відповідав. Фраза «і ніхто не смів більше Його питати» описує попередню ситуацію — Мк 12.34 і Лк 20.40.

1. Тоді Ісус промовив _{до натовпу й} до своїх учнів: 2. На сідалищі Мойсея сіли _{вчені та} фарисеї. _{З. Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять.} 4. В’яжуть тяжкі, не під силу тягарі і кладуть людям на плечі; самі ж і пальцем своїм рушити не хочуть. 5. Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди; поширюють свої філактери[221] й побільшують свої китиці. 6. Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження на зібраннях 7. та вітання на майданах многолюдних, щоб люди звали їх: равві! 8. Ви ж не давайте себе звати: равві; один бо ваш Учитель, а ви усі брати. 9. Та й отця собі теж не іменуйте на землі: один бо у вас Отець — той, що на небесах. 10. Ані наставниками не давайте себе називати, один бо ваш Наставник — хрестос. _{11. Найбільший з вас хай буде вам слугою. 12. Хто себе вивищить, той буде принижений, а хто себе принизить, той буде вивищений.}

● 1. У паралельному місці: «І коли весь народ слухав, Він сказав своїм учням…» (Лк 20.45). Таким чином, наведене вище повчання було призначене не натовпу, а Хрестовим учням і, відповідно, майбутній Хрестовій Церкві. ● 2. Фарисеї паразитують на авторитеті Мойсея. «Вчені та» — вставка, оскільки частина вчених підтримувала первосвящеників (садукеїв) і була в гострій опозиції до фарисеїв. ● 3. Вставка з метою виправдання вчення фарисеїв, проти якого щойно виступив Ісус. Чітко вказує на фарисейське авторство цієї вставки. ● 8–10. Ісус наголошує, що всі учні є братами, членами єдиної духовної громади, батьком якої є Творець Всесвіту, а учителем і наставником — хрестос, боголюдина, зразок для наслідування. Головна думка полягає в тому, що земні титули не повинні руйнувати духовну єдність. ● 11. Вставка, взята з навчання Ісуса про стосунки між керівниками і громадою (Мк 10.43). ● 12. Ще одна видерта з контексту фраза, взята з імітації притчі про весілля (Лк 14.7-11). Мета вставки — формування серед хрестиян культу самоприниження, що не має нічого спільного зі скромністю, адекватною самооцінкою і смиренністю (відкритістю) перед Богом.

13. Горе вам, _{вчені та} фарисеї, лицеміри, що людям замикаєте Царство Боже! Самі не входите й не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти. _{14. Горе вам, вчені та фарисеї, лицеміри, бо ковтаєте хати вдовиць, а про людське око довго молитеся, — за це матимете дуже тяжкий осуд.} 15. Горе вам, _{вчені та}фарисеї, лицеміри, що проходите море й землю, щоб придбати одного новонаверненого, і коли найдете, робите його удвоє більше, ніж ви, гідним пекла. 16. Горе вам, сліпі проводирі, що кажете: хто клянеться храмом, це — нічого; а хто клянеться золотом храму, той винуватий. 17. Нерозумні й сліпі! Що більше — золото чи храм, який освячує золото? _{18. І хто клянеться жертовником, це — нічого; хто ж клянеться даром, що на ньому, той винуватий. 19. Сліпі! Що більше? Дар чи жертовник, який освячує дар? 20. Хто клянеться жертовником, той клянеться ним і всім тим, що на ньому. 21. І хто клянеться храмом, той клянеться ним і Тим, хто живе в ньому. 22. І хто клянеться небом, той клянеться Божим престолом і Тим, хто сидить на ньому.} 23. Горе вам, _{вчені й} фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а занедбуєте, що найважливіше в законі: справедливість, милосердя і віру. _{І те слід робити, і того не слід лишати.} 24. Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда. 25. Горе вам, _{вчені й} фарисеї, лицеміри, що очищаєте зверху чашу й миску, а всередині вони повні здирства та нездержливості. 26. Сліпий фарисею! Очисть спершу середину чаші й миски, щоб і назовні були чисті. 27. Горе вам, _{вчені й} фарисеї, лицеміри, що схожі на побілені гроби, які зверху здаються гарними, а всередині повні мертвих кісток і всякої нечисті. 28. Отак і ви: назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви повні лицемірства й беззаконня. _{29. Горе вам, вчені й фарисеї, лицеміри, що будуєте гроби пророків та прикрашуєте нагробники праведних, 30. і кажете: якби ми жили за батьків наших, ми не були б причетні з ними крови пророчої. 31. Ви, таким чином, самі признаєтесь, що ви сини тих, які вбивали пророків. 32. Доповнюйте мірку батьків ваших!} 33. Змії, гадюче кодло! Як ви можете уникнути пекельного засуду? _{34. Тому-то посилаю до вас пророків, мудреців і вчених. Ви деяких з них уб’єте й розпнете, а деяких бичуватимете у ваших синагогах і гонитимете з міста в місто, 35. щоб, таким чином, упала на вас уся кров праведна, пролита на землі, від крові праведного Авеля до крові Захарії, сина Варахії, якого ви вбили між святинею і жертовником. 36. Істинно кажу вам: усе це впаде на цей рід! 37. Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Скільки разів хотів я зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат своїх під крила, але ви не бажали! 38. Ось дім лишиться вам порожній. 39. Кажу бо вам: ви не побачите мене віднині, доки скажете: благословен той, що приходить в ім’я Господнє!}

● Лк 11.39–48 ● Після повчання своїх учнів Ісус звертається до фарисеїв, розкриваючи їхні лицемірство, нелогічність, засліпленість і беззаконність, а також деструктивність їхнього диявольського вчення. ● 13. Тут і далі перед словом «фарисеї» фальсифікатором усюди вставлено «вчені» для того, щоб пом’якшити звинувачення, спрямовані саме на фарисеїв, переклавши більшу частину відповідальності на вчених, адже в переліку обвинувачених їх поставили на перше місце. Насправді за допомогою цієї вставки знімається відповідальність з фарисеїв, бо відповідальність не ділиться, тобто там, де відповідає більше одного, вже не відповідає ніхто. ● 14. Цей рядок відсутній у Ватиканському кодексі. ● 15. Фарисейська діяльність псує духовну сутність людини і веде її до пекла. ● 18–22. Багатослівна вставка, зроблена за аналогією з попереднім реченням. ● 23. «Даєте десятину з м’яти, кропу і кмину» — виконуєте дрібні, несуттєві приписи. ● 25–28. Фарисеї були брудні духом (мали темні духовні сутності), тож не могли бути чистими душею (психікою) і поведінкою. ● 26. Тут ідеться лише про фарисея. Це підтверджує, що багатократно повторюване слово «вчені» є вставкою. ● 29–32. Фальсифікатор, прочитавши слово «гроби», вирішив розвинути цю тему у вигляді нелогічної і неправдоподібної вставки. Наприклад, з неї випливає, наче фарисеї мали звичай відбудовувати гроби пророків, а діти несуть повну відповідальність за гріхи своїх батьків і навіть повинні їх доповнювати. ● 32–33. Фарисеї вже ухвалили рішення вбити Ісуса, тому втратили шанс «уникнути пекельного засуду». Після цих гострих слів Ісус покидає храм, не бажаючи продовжувати розмову зі своїми майбутніми вбивцями. ● 34–36. Юдохрістиянська вставка, пов’язана з епізодом старозавітної другої Книги Хронік (24.20), до того ж помилкова, бо «в тексті є переплутання між Захарією, сином Йоада, і пророком Захарією, сином Варахія» (ЄЛ, с. 74). ● 34–39. У паралельному місці у Луки (11.49) це не слова Ісуса, звертає увагу ТБ (с. 684), а цитата з невідомого джерела, схожа на деякі місця з юдейської книги Ездри.

1. Ісус вийшов з храму, і коли Він ішов, учні Його приступили до Нього, щоб показати Йому храмові будівлі. 2. Він у відповідь сказав їм: Чи бачите все це? Істинно кажу вам: не лишиться тут камінь на камені, який не був би перевернений.

● 1. Марко уточнює: «Як виходив з храму, каже Йому один з його учнів: Учителю, поглянь, яке каміння, яка будова!» (Мк 13.1). Легко здогадатися, що цим учнем був Юда, оскільки лише він походив з Юдеї, був знайомий з Єрусалимом і, як і всі юдеї, захоплювався храмовими будівлями. Для всіх інших апостолів Єрусалим був чужоземним і ворожим містом. ● 2. Пророцтво про руйнування Єрусалима, яке точно збулося.

3. І коли Він сів на Оливній горі, його учні приступили до Нього на самоті й питали: Скажи нам, коли це буде _{і який буде знак твого приходу й кінця віку}? 4. Ісус у відповідь мовив їм: _{Глядіть, щоб ніхто не звів вас. 5. Багато бо прийде в моє ім’я, що будуть казати: я Хрестос, і зведуть багатьох.}6. Ви почуєте про війни та воєнні поголоски; глядіть же, не тривожтесь, бо треба, щоб це все сталось, _{але це ще не кінець. 7. Народ бо на народ повстане і царство на царство. Голод, чума та землетруси будуть по різних місцях, 8. та все це — початок страждання. 9. Тоді видадуть вас на муки й уб’ють вас; вас будуть ненавидіти всі народи імені мого ради. 10. Багато тоді спокусяться і видаватимуть один одного й будуть ненавидіти один одного. 11. Чимало лжепророків устане і зведуть багато людей. 12. Тому, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне. 13. Але хто витримає до останку, той спасеться. 14. І це євангеліє царства буде проповідуватись по всьому світі, на свідоцтво всім народам. І тоді прийде кінець.}

● 3. Після звичайного запитання учнів — «Коли це буде?» — зроблена юдохрістиянська вставка, якої нема у Марка (13.3–4). Юдохрістияни були переконані, що руйнування Єрусалима відбудеться при кінці світу, тобто в час приходу месії і Страшного суду. З цього, між іншим, безперечно випливає, що принаймні частина вставок у Євангеліє була зроблена до руйнування Єрусалима. ● 6. Ісус застерігає своїх послідовників від паніки. «Треба, щоб це все сталось» — столиця «гадючого кодла» повинна бути зруйнованою. ● 7–15. Зі словами «голод, чума і землетруси» починається суцільна юдохрістиянська фантазія, туманна і плутана, яка до того ж суперечить іншим синоптикам. Як визнає ТБ, «ця есхатологічна промова Христа сповнена непереборних труднощів для тлумачення» (с. 686). Такі «непереборні труднощі» зазвичай є прямою вказівкою на фальсифікацію, оскільки Ісус висловлювався точно, ясно, лаконічно.

_{15. Отож коли побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, поставлену на святім місці — хто читає, хай розуміє! —} 16. тоді ті, що в Юдеї, хай тікають у гори; _{17. а хто на покрівлі, хай не сходить узяти речі зі своєї хати,} 18. і хто в полі, хай не вертається назад _{узяти свою одіж}. 19. Горе вагітним і годуючим у ті дні! 20. Моліться, щоб ваша втеча не сталася зимою, _{ані в суботу. 21. Тоді буде скорбота велика, якої не було від початку світу аж понині, та й не буде. 22. І коли б ті дні не були вкорочені, ніяка плоть не врятувалася б; але заради обраних будуть вкорочені дні тії.}

● 16–18. Усе відбудеться дуже швидко і несподівано. ● 21. Очевидне перебільшення, викликане очікуваннями катастрофічного кінця світу. У Луки в цьому місці читаємо: «Бо на землі буде насильство велике і гнів проти народу цього» (Лк 21.23) — мається на увазі гнів проти юдеїв, адже Єрусалим був столицею Юдеї. ● 22. Продовження вставки, яку зробили також у Марка (13.20). «“Ніяка плоть” — гебраїзм, що означає — ніхто з живучих людей і навіть з тварин» (ТБ, 688), це ще одне очевидне перебільшення. «Заради обраних» — юдохрістиянська теза про наперед обраних Богом, який їх урятує, а всіх інших знищить.

_{23. І коли хто скаже тоді вам: глянь, ось месія чи онде, — не вірте, 24. бо встануть лжемесії і лжепророки, які чинитимуть великі знаки й чуда, щоб, коли можна, звести навіть і вибраних.} 25. Ось я попередив вас. _{26. Коли вам, отже, скажуть — ось він у пустині, — не вірте! 27. Як блискавка, що на сході блисне і вмить аж на самім заході сяє, так буде й прихід Сина людського. 28. Де бо є труп, там і орли зберуться. 29. Негайно по тих днях скорботних сонце затьмиться, місяць не дасть більше свого блиску, зорі падатимуть з неба і захитаються небесні сили. З0. Тоді на небі з’явиться знак Сина людського, і тоді усі племена землі битимуть себе у груди й побачать Сина людського, коли він приходитиме на небесних хмарах з потугою та славою великою. 31. Він пошле своїх ангелів із сурмою вельми голосною, і ті зберуть обраних його з чотирьох вітрів, від одного аж до другого кінця неба.}

● 26–27. Використання фрагмента з Луки 17.23–24, вставленого в інший контекст. ● 28. Фрагмент із вставки у Луки 17.37, цілком видертий з контексту. ● 29. Суцільний юдохрістиянський «потік свідомості» за мотивами юдейських книг: Ісаї 5.30, 13.10, Єремії 4.28, Єзекеїля 32.7–8, Йоіля 2.10–11, Амоса 8.9–10, Міхея 3.6. Як визнає ТБ (с. 689), уся ця писанина не надається раціональному поясненню.

32. Від смоковниці навчіться порівняння. Коли віття її стає м’яке й вона виганяє листя, ви знаєте, що близько літо. 33. Отак і ви: коли це все побачите, знайте, що він уже близько, при дверях. 34. Істинно кажу вам: це покоління не промине, поки збудеться це все. _{35. Небо й земля пройдуть, але слова мої не пройдуть.}

● 32. «Порівняння» — гелленською παραβολή («параболе»): образ, загадка, притча, алегорія. ● 33. Коли дійдуть до вас чутки про війну — отже, вже наблизилося велике лихо, жорстока війна і руйнування Єрусалима. ● 34. Руйнування Єрусалима неминуче відбудеться протягом життя одного покоління. І справді, все це сталося через 40 років після пророцтва. ● 35. Вставка, подібна до Мт 5.18, яка не несе нової інформації. Це речення додане також у Мк 13.31 і Лк 21.33, після нього в усіх трьох місцях йде велика вставка.

_{36. А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, ані Син, лише один Отець. 37. Як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина людського. 38. Бо як за днів перед потопом їли й пили, женилися та віддавались аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег, 39. і ніхто не знав нічого, аж поки прийшов потоп і змив усіх, так буде й прихід Сина людського. 40. Тоді з двох, що будуть у полі, одного візьмуть, другий лишиться. 41. Дві молотимуть на жорнах: одну візьмуть, друга лишиться. 42. Чувайте, отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде. 43. Знайте те, що коли б господар відав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би і не дав би підкопати свого дому. 44. Тому й ви будьте готові, бо Син людський прийде тієї години, про яку ви й не думаєте.}

● Тут і далі — велика суперечлива вставка з метою затуманити пророцтво про руйнування Єрусалима і перетворити його на пророцтво про близький прихід месії-месника. ● 36. Див. коментар до Мк 13.32.

_{45. Хто є вірний та мудрий слуга, якого пан настановив над челяддю своєю давати їм поживу у свій час? 46. Щасливий той слуга, як його пан, вернувшися, найде його при роботі. 47. Істинно кажу вам, що він поставить його над усім своїм маєтком. 48. Коли ж той злий слуга скаже в своєму серці: мій пан бариться 49. і почне бити своїх товаришів-слуг, їсти та пити з п’яницями, 50. пан того слуги прийде в день, якого він не сподівається, і в годину, якої він не знає, 51. і розітне його надвоє і долю його покладе з лицемірами. Там буде плач і скрегіт зубів.}

_{1. Тоді царство небесне буде подібне до десятьох дів, що взяли свої лямпи й вийшли назустріч молодому. 2. П’ять з них були нерозумні, а п’ять мудрі. 3. Нерозумні взяли з собою світичі, та не взяли оливи з собою. 4. Мудрі ж узяли в посудинках оливу. 5. А що молодий забарився, всі задрімали й поснули. 6. Та опівночі залунав крик: Ось молодий! Виходьте йому назустріч! 7. Схопились тоді ті діви і приготували свої світичі. 8. І нерозумні кажуть до мудрих: Дайте нам вашої оливи, бо наші світичі гаснуть. 9. Мудрі ж у відповідь їм кажуть: Щоб часом і нам, і вам не забракло — підіть краще до продавців і купіть собі. 10. І як вони пішли купувати, прибув молодий, і ті, що були готові, ввійшли з ним у весільну світлицю, і замкнули двері. 11. Нарешті приходять також інші діви й кажуть: 12. Господи, Господи, відчини нам! Він у відповідь сказав їм: Істинно кажу вам: я вас не знаю. 13. Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години.}

_{14. І царство небесне буде мов той чоловік, що, пускаючись у дорогу, прикликав своїх рабів і передав їм своє майно. 15. Одному він дав п’ять талантів, другому — два, а третьому — один, кожному за його здібністю, і від’їхав. 16. Той, що взяв п’ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і придбав других п’ять талантів. 17. Так само і той, що взяв два, також придбав два других. 18. А той, що взяв один, пішов, викопав у землі яму і сховав гроші пана свого. 19. По довгім часі приходить пан рабів тих і зводить з ними рахунок. 20. Приступив той, що узяв був п’ять талантів, і приніс других п’ять талантів: Мій пане, каже, ти мені дав п’ять талантів, ось я придбав других п’ять талантів. 21. Сказав до нього його пан: Гаразд, рабе добрий і вірний. Ти був вірний у малому, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого. 22. Приступив і той, що взяв був два таланти й каже: Пане, два таланти дав ти мені. Ось других два придбав я. 23. Сказав до нього пан його: Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти був вірний у малому, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого. 24. Приступив і той, що взяв був один талант, і каже: Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. 25. Тому, зо страху, я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він, маєш твоє. 26. Озвався його пан і каже до нього: Лукавий рабе й лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав. 27. Тож треба було тобі дати мої гроші торгівцям, і я, вернувшись, взяв би своє з відсотками. 28. Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має десять. 29. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, візьмуть і те, що має. 30. А нікчемного раба того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів.}

● У відповідності до юдейських уявлень, Бог у цій притчі подається як жорстокий рабовласник, який «жне, де не сіяв, і збирає, де не розсипав». Сама ж притча закінчується залякуючим образом «темряви кромішньої», де буде все той же «плач і скрегіт зубів».

_{31. Коли Син людський прийде у славі своїй, і всі ангели з ним, він сяде на престолі своєї слави. 32. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; 33. і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. 34. Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Ходіте, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від створення світу. 35. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; 36. нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. 37. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? 38. Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39. Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі і прийшли до тебе? 40. А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили. 41. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його, 42. бо я голодував, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; 43. був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і ви не навідались до мене. 44. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? 45. Він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх найменших братів, і мені не зробили. 46. І підуть ті на вічну муку, а праведники — на життя вічне.}

● Вставка про очікуваний юдеями «кінець світу» і «Страшний суд». Фальсифікатор взяв за зразок старозавітні писання — Ісая 58.7 і Єзекеїль 18.7.

1. Як же скінчив усі ці слова, сказав до своїх учнів: 2. Ви знаєте, що через два дні буде Пейсах й Син людський буде виданий на розп’яття. 3. Тоді зібралися первосвященики, _вчені і старші народу в палаті первосвященика, що звався Каяфа, 4. і радились, як би підступом схопити Ісуса й убити. 5. Тільки ж казали: Не в свято, щоб не було в народі заколоту.

● 2. На переконання кращих екзегетів, ці слова Ісуса були сказані у вівторок увечері, Тайна вечеря відбулася вночі з четверга на п’ятницю, а розп’ятим Він був у п’ятницю. На думку Орігена, Ісус говорив не про юдейське свято Пейсах, а про нову Пасху (ТБ, с. 696), тобто Перехід. Нагадаємо, що слово «Пасха» походить від арійського кореня «пас» і буквально означає «перехід». Наприклад, в англійській мові, відомій своїми архаїзмами, слово «pass» має головні значення «рухатися вперед», «переходити», «перетворюватися», «передавати». В українській мові цей корінь зберігся у слові «пас» в значенні ременя для переходу-передачі від одного шківа до іншого. У єврейській мові, яка багато запозичила з арійських мов, від кореня «пас» походить слово «пассах» (перехід). ● 3. «Слів “і вчені” нема в кращих кодексах, тому вони мають бути випущені», — читаємо в ТБ, с. 696. Річ у тім, що головну роль в Синедріоні відігравали саме первосвященики і фарисейська старшина, натомість вчені (юристи, законовчителі, знавці традиції) виконували допоміжні функції.

6. Коли ж Ісус був у Витанії в домі Симона «Прокаженого», 7. підійшла до нього одна жінка з алебастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла Йому на голову, як Він сидів при столі. 8. Побачивши це, учні нарікали й казали: Навіщо таке марнотратство? 9. Це можна б було дорого продати й дати бідним! 10. Ісус зауважив це і сказав їм: Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для Мене: 11. завжди бо бідних маєте з собою; Мене ж не завжди маєте. 12. Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на мій похорон. 13. Істинно кажу вам: де тільки буде проповідуватися це Євангеліє по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин.

● Подія 6–12 є цілковитим протиставленням попередній події 3–5, для підкреслення контрасту Матвій вживає вираз «коли ж». Ось як про це пише ТБ (с. 697): «Христові вороги радилися, як хитрістю захопити Його і вбити, але не хотіли робити це під час свята, бо боялися народу. І тут же євангеліст переносить нас з дому первосвященика в мирний дім у Витанії. Там — ворожість, ненависть, підступність, злоба, страх перед народом. Тут — люблячі Христа і віддані Йому друзі вже готують Його до поховання». ● 6. Витанія була поселенням галілеян, тому тут Хрестос знаходився серед своїх, у любові та безпеці. «У Витанії, на Оливній горі, знаходилось галілейське поселення (в 1923 році знайшли склеп 1-го століття з назвою «Галілеяни»). Мешканці Витанії також переважно були галілеянами. Ось чому, коли Ісус відвідував Марію, Марту і Лазаря, то радо залишався на ночівлю у своїх земляків. Цей факт також пояснює ту легкість, з якою учні змогли роздобути віслюка для тріумфального в’їзду Ісуса в Єрусалим у вербну неділю»[222]. Витанія (Віфанія) знаходилась поблизу Єрусалима. ● За деякими переказами, Симон «Прокажений» був батьком Лазара, Марії і Марти[223] ● 7. Жінка мала чисту душу, вона інтуїтивно зрозуміла, що перед нею богочоловік, який готується до Переходу і потребує підтримки, тож учинила нестандартний, магічний вчинок. Він повчає нас, що треба бути чуйними один до одного, підтримувати своїх ближніх і робити для них добрі справи, доки вони ще живі. ● 8. Євангеліст Марко замість «учні» дає уточнююче «деякі» (Мк 14.4), тобто хтось з учнів, натомість Євангеліст Іван, який був свідком цієї події, конкретно вказує, що нарікав лише Юда Іскаріот (Ів 12.4) — бо в нього вже «увійшов сатана» (Лк 22.3), у нього затьмарився розум, тож лише він один бачив події у спотвореному світлі і виявляв неадекватну реакцію. ● 13. Мільйони людей у всьому світі з любов’ю згадують про цю жінку і її надзвичайний вчинок, допомагаючи цим її духу в палінгенезії, поліпшуючи її долю у нових і нових земних втіленнях.

14. Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, пішов до первосвящеників 15. і каже: Що хочете мені дати, я вам його видам? Ті відважили йому тридцять срібняків. 16. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб Його видати.

● Юдейська старшина вже давно полювала на Ісуса, проте так і не змогла Його вбити — таємно чи відкрито через підбурений юдейський натовп, який кілька разів намагався Його каменувати. Тому Ісусові вороги радо вдалися до послуг зрадника — єдиного юдея серед апостолів-галілеян, який походив з міста Каріот в Юдеї. Прізвище Із-Каріот вказує на те, що його дали Юді люди, що спілкувалися арійською мовою, так само як слово Із-Ра-Їль — «від сонячного Бога» (див. 2.15.2. «Протистояння «Північ» — «Південь»»), іс-к-ра — «від кусочка сонця», с-таврос — «з тавра», «від тавра», «тавроподібний» (Т-подібна конструкція, яку ще називають «тавр» або «бик», оскільки вона нагадує голову тура-бика з рогами, звідси гелленська назва букви Т — «тау», див. коментар до Мк 15.32). ● 15. Тридцять срібняків — це, згідно з Торою, була вартість раба (Вихід 21.32). Цією символічною сумою первосвященики висловили свою зневагу до Ісуса Хреста, прирівнявши його до раба. Дивовижно, як на це пішов Юда, адже, погодившись на таку плату, він також принизив свого Учителя до рівня звичайного раба. Вочевидь, голос крові виявився сильнішим за голос розуму і сумління, адже Юда суттєво відрізнявся від інших апостолів за своїм походженням: географічно (походив з юдейського міста Каріот), антропологічно (належав до семітської раси), культурно (виховувався у традиціях юдейської зверхності, наче лише юдеї є повноцінними людьми, а всі інші, згідно з Торою і усною релігійною традицією, — це недолюдки, гої, напівтварини). Це архетипова ситуація, коли минуле людини керує її сьогоденням — хоча б тому, що принаймні 80 % людської особистості формується у дитинстві. Особливо це стосується юдеїв, у яких з дитячих років надзвичайно велика увага приділяється релігійно-ідеологічному вихованню[224].

17. Першого дня _{Опрісноків} приступили учні до Ісуса й питають: Де хочеш, щоб ми приготовили Тобі їсти паску? 18. Він відповів їм: Ідіть до такого й такого в місто і скажіть йому: Учитель каже — час Мій близько, у тебе я справлю Перехід з учнями Моїми. 19. Учні зробили так, як їм велів Ісус, і приготовили паску. 20. Коли ж настав вечір, Він сів до столу з дванадцятьма учнями, 21. і коли вони їли, Він промовив: Істинно кажу вам: один з вас Мене зрадить. 22. Засмучені глибоко, почали кожний з них питати Його: Чи то часом не я, Господи. 23. Він відповів: Хто опустив зо Мною руку в миску, той Мене зрадить. 24. Син людський іде, _{як написано про Нього,} та горе тому чоловікові, через якого Син людський зраджується. Ліпше було б тому чоловікові не народитись! 25. Юда, зрадник Його, і собі озвався: Чи то часом не я, равві? _{Каже Ісус до нього: ти мовив.}

● 17. Мається на увазі, першого дня нового року, тобто у четвер 22 березня 31 р. 21–22 березня — це час весняного рівнодення. Слово «опрісноки» є вставкою, оскільки юдейське свято Опрісноків святкувалося починаючи з другого дня юдейського свята Пейсах протягом 7-ми днів. Пейсах же починався у п’ятницю ввечері (див. Мт 26.2, а також 2.12. «Пейсах чи Перехід?»). ● 17. «Їсти паску» — урочистою трапезою відсвяткувати арійський Новий рік, здійснити ритуал Переходу від старого до нового року. ● 18. Ісус чітко назвав ім’я того, до кого треба було йти, проте Матвій не називає його, щоб не накликати на людину ненависть і помсту юдеїв. Це є підтвердженням того, що дане євангеліє було написане «по свіжих слідах» зображених у ньому подій, коли їхні учасники ще були живими. «Справлю Перехід» — відсвяткую Новий рік. ● 22. Апостоли подумали, що можуть зрадити ненароком, несвідомо, проти власної волі. Вони не могли собі навіть уявити можливість свідомої і добровільної зради. ● 23. Сутність цього вислову: Мене зрадить той, хто їсть зі Мною (а їли з Ним усі апостоли), тобто один з дванадцяти, про що так і сказано у Марка 14.20: «Він же сказав їм: Один з дванадцятьох, що вмокає зі Мною в мисці». ● 24. У жодній зі старозавітних книг не ідеться про те, що месія буде зраджений, тому слова «як написано про Нього» свідчать про спотворення, свідомо зроблене юдейським фальсифікатором, який у всьому вбачав виконання записаної давніми пророками програми. Точне формулювання цього речення збереглось у Луки: «Син людський іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що Його видає» (22.22). Фраза «як призначено» вказує на ясний задум і наперед розроблений план, згідно з яким чітко діяв Ісус. ● 24. «Горе тому чоловікові, через якого Син людський зраджується…». Ісус востаннє делікатно застерігає Юду не робити злочину зради. ● 25. Щоб приховати свою зраду, Юда й собі запитав, вживаючи при цьому форму звертання «равві» (учителю), тоді як всі інші зверталися «Господи». Тобто для Юди Хрестос лишається тільки учителем, коментує ЄЛ, с. 82. ● 25. «Каже Ісус до нього: ти мовив» — вставка, відсутня у трьох інших євангеліях (Мк 14.18–21, Лк 22.21–23, Ів 13.21–30). На зрадника Ісус непомітно вказав лише апостолу Івану (Ів 13.23–26). Розкриття зрадника фразою «ти мовив» призвело б до порушення природного ходу подій. Ісус не хотів впливати на добровільне рішення Юди, оскільки вже почалася криза Переходу (т. зв. «Єрусалимська криза»), коли мала виявитися справжня, глибинна сутність кожної людини, причетної до цього кризового іспиту. Тут спадає на думку афоризм Френка Герберта: «Сутність випробовування — криза і спостереження». Найпростішим прикладом випробовування є шкільний іспит, під час якого вже ніхто не має права впливати на рішення випробовуваного. З іншого боку, якби Ісус відкрито вказав на зрадника, тоді Іванові не було б сенсу приховано про це Його запитувати. Додамо, що Юда, покинувши Таємну вечерю, міг зупинитися і не зраджувати Господа — в нього ще була година для вільного вибору. В цей час ніхто на нього не тиснув, тож він міг спокійно обміркувати останнє застереження-заклик Учителя, проголошене персонально для Юди: «Син людський іде, як призначено, та горе тому чоловікові, через якого Син людський зраджується. Ліпше було б тому чоловікові не народитись!» (Мт 26.24).

26. Як же вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: Беріть, їжте: _{це моє тіло.} 27. Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: Пийте з неї всі, _{28. бо це кров мого Заповіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів.} 29. Кажу вам: не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до того дня, коли питиму з вами _{нове вино} в царстві _{Отця Мого}. 30. І, проспівавши славлення, вони вийшли на Оливну гору.

● Здійснення ритуалу ламання ОДНОГО хліба і його споживання, а потім пиття з ОДНІЄЇ чаші — це, згідно з хліборобською арійською традицією, є запровадженням непорушної інтелектуальної і духовної єдності, клятвою завжди любити один одного і ніколи не зраджувати. У такий спосіб учні підтвердили свою рішучість виконати заповідь: «Як Я любив вас, так любіте й ви один одного! По тому всі знатимуть, що ви Мої учні, коли матимете любов один до одного» (Ів 13.34–35). Освячений і розділений між учнями хліб є символом Хрестового вчення, яке об’єднуватиме учнів навіть тоді, коли вони розійдуться по всьому світу. Освячене вино, яке випили учні з однієї чаші, символізує те, що вони назавжди сповнені того ж самого Хрестового духу і взаємної любові. Відсутність же любові, що виявляється у відсутності інтелектуальної і духовної єдності, вказує на те, що люди не є Хрестовими учнями, хоча й називають себе такими. ● 26. «Це моє тіло» — брутальна вставка того ж самого «філонівця», який нахабно здійснив велику вставку в Ів 6.48–58 (див. коментар). ● 28. Вставка того ж автора. Про «відпущення гріхів» див. коментар до Мт 8.17. ● 29. Замість «коли питиму з вами нове вино в царстві Отця Мого» має бути «буду його пити з вами новим у Царстві Божім» (Мк 14.25). Ідеться про зустріч Ісуса з учнями після воскресіння у Просторі волі, коли Він став НОВИМ, тобто вже перебував в оновленому тілі. Справді, після воскресіння Ісус їв і, природно, пив зі своїми учнями (Лк 24.30, 24.41–43, Ів 21.5, 12–13).

31. Тоді Ісус сказав їм: Усі ви потрапите у безвихідь _{в мені} цієї ночі. _{Написано бо: вражу пастиря і розбіжаться вівці стада.} 32. Але після Мого воскресіння Я випереджу вас у Галілеї. 33. Озвався тоді Петро й каже Йому: Навіть якби всі потрапили у безвихідь _{в тобі}, я не потраплю ніколи. 34. Ісус мовив до нього: Істинно кажу тобі: цієї ж ночі, перше ніж заспіває півень, ти тричі відмовишся від Мене. 35. Каже йому Петро: Навіть якби я мав з Тобою вмерти, не відмовлюся від Тебе! Так само говорили всі учні.

● 31. Безвихідь (σκάνδαλον, «скандалон», буквально: «гачок у пастці, до якого чіпляється принада»), також має значення: випробування, перешкода, безвихідь (СНЗ). Цієї ночі апостоли потраплять у безвихідь, коли все розвиватиметься незалежно від їхньої волі, і вони нічого з цим не зможуть зробити. Тому їм треба лише обережно спостерігати з безпечної відстані, щоб часом самим не постраждати. Але все минеться — каже Ісус, і Я чекатиму вас у Галілеї. ● 31, 33. «У мені», «у тобі» — вставки, яких нема у Марка 14.27. ● 31. «Написано бо: вражу пастиря і розбіжаться вівці стада» — це вставка з книги Захарії (13.7) для того, щоб штучно прив’язати євангельські події до юдейських пророцтв, а також принизити Ісуса (якого начебто можна було вразити проти його волі) і апостолів (які начебто були полохливими простаками). Вставка наведена з помилкою, ось оригінальний текст: «О, меч! піднімись на пастиря Мого и на ближнього Мого, говорить Господь Саваот: врази пастиря, і розсіються вівці! І я поверну руку Мою на малих. І буде на всій землі, говорить Господь, дві частини на ній будуть винищені, вимруть, а третя залишиться на ній» (Зах 13.7–8). Зрозуміло, що цей фрагмент не має жодного стосунку до слів Ісуса. ● 32. «Тлумачна Біблія» коментує: «Всі учні, окрім Юди, були з Галілеї, тож Ісус Хрестос вказує їм, що зустріне їх або явиться їм на їхній батьківщині» (ТБ, с. 705). Це дуже важливий момент: напередодні своєї смерті Ісус призначає учням місце зустрічі в Галілеї. Про конкретне місце не йдеться: головне, щоб апостоли були разом, а Він вже їх сам знайде. З Галілеї має розпочатися поширення хрестиянства по всьому світу, тому в гелленській мові слово Γαλιλαιοζ (галілеос) означає і галілеянин, і хрестиянин (СД), а протягом кількох століть послідовників Ісуса Хреста називали галілеянами. ● 33. Петро з властивим йому молодечим запалом стверджує, що за будь-яких, навіть найважчих обставин керуватиме собою, що його поведінка залежатиме лише від його волі, що він не потрапить під неконтрольований прес страху, зневіри чи чогось іншого. ● 34. Ісус іронічно зауважує, що обставини будуть сильнішими за Петра, тож попри свою волю він змушений буде формально відмовитися від Учителя. ● 35. Петро знову це заперечує, явно недооцінюючи серйозність ситуації і переоцінюючи власні сили. При цьому він, а за ним і всі учні заявляють, що готові вмерти за Вчителя. ● 35. Євангеліє від Івана пояснює, що, згідно з Ісусовим планом, учням необхідно буде залишити Учителя, щоб зберегти своє життя, потрібне їм для наступної проповіді Євангелія. Це й зрозуміло, адже не для того Ісус стільки часу навчав апостолів, щоб тепер вони безглуздо загинули від рук темного натовпу. Для того, щоб зберегти своє життя, учням треба буде стрімко розсіятися (σκορπίσω — розсіювати, розкидати, σκορπίδιον — невеликий стріломет), а Петру навіть доведеться заперечити своє знайомство з Ісусом. Тому Ісус дає їм чіткий наказ: «Ось надходить година, і [вже] настала, що розсієтеся кожний окремо, а мене самого залишите. Та я не сам, бо зі мною Батько. Це я сказав вам, щоб ви були спокійні за Мене. У світі на вас тиснутимуть. Але будьте відважні: Я переміг світ» (Ів 16.32–33). Іншими словами: вам потрібно розійтися і лишити Мене самого. Але хай вас не мучить сумління і скорбота, бо Я не один — зі Мною Творець Всесвіту. Тож Я сам дам собі раду, а ви виконуйте цей наказ і будьте мужніми. ● 35. «Так само говорили всі учні» — всі учні разом з Петром засвідчили свою вірність. Проблема Петра полягала в тому, що він не розрахував свої сили, тож, потрапивши до самого центру «гадючого кодла» (будинку первосвященика), змушений був рятувати своє життя всіма засобами. У цей час інші апостоли спостерігали за розгортанням подій, не привертаючи до себе уваги. А щодо апостола Івана, то він, перебуваючи в будинку первосвященика, був невидимим для ворогів, бо володів мистецтвом характерника.

36. Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гетсиманія, і каже до учнів: Сидіть тут, поки Я піду та помолюся там. _{37. І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити. 38. І сказав їм: Душа моя смутна до смерті. Зостаньтесь тут і чувайте зо Мною. 39. І пройшовши трохи далі, упав лицем до землі, молячися й промовляючи: Отче мій, якщо можливо, хай мине Мене ця чаша. Одначе не як Я бажаю, але — як Ти. 40. Вернувся Він до учнів і, бачачи, що вони заснули, каже до Петра: То так ви й однієї години не могли чувати зо Мною?}41. Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, та тіло немічне. _{42. Знову вдруге відійшов Він і почав молитись: Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб Я її не пив, хай буде Твоя воля!} 43. І, вернувшися, _знову побачив, що вони спали, бо очі в них були отяжілі. _{44. Лишив Він їх, пішов знову й почав молитись утретє, повторюючи ті самі слова.} 45. _{Потім вернувся до учнів} і каже до них: спите, значить, і відпочиваєте? Наблизилась уже година, і Син людський буде виданий грішникам у руки. 46. Уставайте, ходімо! Ось наблизився мій зрадник.

● Усе це оповідання виглядає дуже довгим і затягнутим, особливо в порівнянні з лаконічним викладом Луки 22.39–46. Трикратне повторення тієї ж самої ситуації властиве для народних казок — для кращого запам’ятовування, але не для Доброї Новини. Насправді ж події розвивалися стрімко, оскільки Юда вже повертався з озброєним натовпом. Первосвященикам було принципово важливо убити Ісуса до святкування Пейсаху, адже його проповідь перед десятками тисячами прочан, що вже масово прибували до Єрусалима, могла остаточно підірвати їхню псевдорелігійну бізнес-монополію. Зрада Юди давала їм останній шанс. ● 36. Гетсиманія — це оливний сад біля підошви Оливної гори, який був відділений від Єрусалима Кедронським потоком. ● 37–40. Вставка в дусі вчення Філона Юдея про месію, який не має власної волі, а є лише виконавцем волі Творця (див. коментар до Ів 1.1). Ключова фраза «філонівської» фальсифікації: «Не може Син від себе діяти нічого, як тільки те, що бачить, як Отець діє» (Ів 5.19). Звідси: «Одначе не як Я бажаю, але — як Ти» (Мт 26.39). Незрозуміло лише, хто міг почути цю молитву, щоб вона потрапила до Євангелія. По-перше, всі учні спали. По-друге, навіть якщо не заснули, то все одно нічого б не почули, адже Ісус «відійшов від них так далеко, як кинути каменем» (Лк 22.41), тобто метрів на 50. Важко уявити, що Ісус молився, голосно декламуючи, — якби Він це робив, то учні б уважно слухали і не заснули. Їхній сон попри наказ Учителя свідчить про те, що вони опинилися в повній тиші, тому заспокоїлися і заснули. ● 42, 44. Вставки того ж самого походження. Випадає так, що замість зосередженої молитви Ісус начебто метушливо ходив між апостолами і місцем молитви. Також випадає, що попри свою рішучість пройти через страждання і смерть Він в останній момент начебто вирішив «домовитися» з Отцем і все «переграти». Неймовірно і те, що навіть після двох попереджень апостоли знову заснули. Мета цих вставок: 1) зобразити Ісуса «рабом Єгови», якого Єгова приносить в жертву незалежно від волі самого месії; 2) представити апостолів слабкими і безвідповідальними типами, які зовсім не здатні керувати собою.

47. Він говорив ще, як надійшов Юда, один з дванадцятьох, і з ним великий натовп з мечами та кілками, від первосвящеників та старших народу. 48. Зрадник його дав їм знак, кажучи: Кого я поцілую, то він, беріть його. 49. І відразу він підійшов до Ісуса й каже: Радій, Равві! І поцілував Його. 50. Ісус його питає: Чого прийшов єси, друже? І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили Його. 51. Аж тут один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив меч і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв йому вухо. 52. Ісус сказав до нього: Вклади твій меч назад до піхов: _{всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть. 53. Чи гадаєш, що Я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би Мені більш як дванадцять легіонів ангелів? 54. Як же тоді збулося б Писання, що воно так мусить статись?} 55. Тоді Ісус промовив до натовпу: Наче на розбійника вийшли ви з мечами та кілками, щоб Мене схопити! Щодня сидів Я, навчаючи у храмі, і ви Мене не взяли. _{56. Та все це сталося, щоб збулися Писання пророків.} Тоді всі учні лишили Його і розбіглися.

● 48. Воїни потребували чіткого знаку, щоб уночі помилково не схопити когось іншого (див. також: 2.11. «Чи був Хрестос юдеєм?») ● 49. «Радій!», гелленською Χαῖρε (Хайре) — це поширене тогочасне арійське вітання. Імовірно, походить від слів «Хай» (Хай буде) і «Ра» (Сонце, сонячний Бог), тобто перекладається як «Хай буде Сонце з тобою» або «Хай буде Бог з тобою». На санскриті це вітання звучить як «Свасті!» (Сва з тя), тобто «Святість з тобою!» або «Хай буде Святість з тобою!» Як бачимо, «Хайре!» і «Свастя!» — це те ж саме арійське вітання. Інший можливий варіант походження слова «Хайре!» — від слова «Ярій!», тобто «Будь сонячний, ярий, пасіонарний». ● 52–54. Юдохрістиянська вставка з характерною спробою подати всі події як виконання стародавніх юдейських пророцтв. Безглузда фраза «всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть» зроблена для того, щоб підірвати волю хрестиян до опору ворогові. Насправді ж усе навпаки: хто ходить без свого меча, той ризикує загинути від чужого, бо своєю беззахисністю провокує хижаків. ● 56. Вставка в дусі архетипу «Біоробот» (див. 1.4. «Метафізичні архетипи»). ● 56. «Тоді всі учні лишили Його і розбіглися». Згідно з Євангелієм від Івана (18.3), Ісус цілком контролював ситуацію і наказав учням лишити Його, щоб вони часом не постраждали. Лука (22.47) ж навіть розповідає про рішучість учнів «вдарити мечем» і взагалі нічого не каже про їхню втечу. Таким чином, апостоли залишили Вчителя організовано, згідно з Його наказом. Юдохрістиянська інтерпретація використовує факт «втечі» для приниження апостолів-галілеян і виставлення їх боягузами та зрадниками, не набагато кращими за юдея Юду. Насправді ж Ісус НАКАЗАВ учням залишити Його, щоб зберегти їхні життя для поширення Божого Слова народам усього світу. Див. також коментар до Мк 14.50.

57. Ті, що схопили Ісуса, повели Його до первосвященика Каяфи, де зібралися вчені та старші. 58. Петро ж ішов слідом за Ним оподалік, аж до палати первосвященика і, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться. 59. Первосвященики та весь Синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб Його вбити, 60. і не найшли, дарма що було з’явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє 61. і кажуть: Цей казав: я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати. 62. Тут підвівся первосвященик і сказав до нього: Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать? 63. Але Ісус мовчав. Первосвященик каже до Нього: Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти хрестос — Син Божий. 64. Тоді Ісус сказав до нього: Ти мовив. _{Тільки ж кажу вам: віднині побачите Сина людського, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах.} 65. Тоді первосвященик роздер свою одежу, кажучи: Він сказав богохульство! Нащо нам іще свідків? Ось ви тепер чули богохульство! 66. Як вам здається? Ті відповіли: Він винен смерті. 67. Тоді вони почали плювати Йому в лице та бити кулаками; інші ж били Його в лице 68. і промовляли: Проречи нам, хресте, хто тебе вдарив?

● 57. Замість «вчені» має бути «первосвященики», див. 2.16. «Синедріон, садукеї, фарисеї, книжники». ● 58. Петро таємно йшов за Ісусом — і це є додатковим підтвердженням того, що учні не розбіглися в переляку, а за Його наказом відійшли на достатню відстань, щоб не потрапляти на очі озброєному фанатичному натовпу. Євангеліє від Івана (18.15) додає, що разом з Петром за Ісусом пішов також апостол Іван. Інші апостоли теж непомітно спостерігали за розвитком подій (не могли ж вони просто піти додому відпочивати). ● 63. Ісус визнав себе Сином Божим лише перед апостолами, суворо заборонивши їм про це розповідати людям до свого воскресіння. Первосвященник міг дізнатися про те, що Ісус визнавав себе Сином Божим, лише від Юди Іскаріота. ● 64. «Ти мовив». Лука (22.70) уточнює цю фразу: «Ти мовив, що це Я». Тобто, це ваші слова, самі вирішуйте. У цей час кризи кожен мав сам вирішувати, на чиєму він боці — Боголюдини чи диявола. ● 64. «Тільки ж кажу вам…» — відверта юдохрістиянська вставка, порівняйте з вставкою: «Тоді на небі з’явиться знак Сина людського, і тоді усі племена землі битимуть себе у груди й побачать Сина людського, коли він приходитиме на небесних хмарах з потугою та славою великою» (Мт 24.30). ● 65. Богохульством для юдеїв було саме поняття «хрестос, Син Божий», оскільки юдейська концепція категорично відкидала навіть можливість земного втілення божественної особистості через начебто неподоланну прірву між Богом і людиною (див. 1.4.1. «Архетип «Біоробот).

69. Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: І ти був з Ісусом Галілеєм. 70. Але той перед усіма відмовився і заявив: Не знаю, що говориш. 71. Коли ж він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих, що там були: Цей був з Ісусом з Назарета. 72. Він знову, кленучись, відмовився: Не знаю я цього чоловіка. 73. Трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє. 74. Тоді Петро почав клястися та божитися: Я не знаю цього чоловіка. І враз заспівав півень. 75. І Петро згадав слово, що Ісус казав був: «Раніше ніж півень заспіває, ти тричі відмовишся від мене». І вийшовши звідтіль, заплакав гірко.

● Петро таки потрапив у пастку, передбачену Ісусом (Мт 26.34), у можливість якої він ніяк не міг повірити. З одного боку, йому потрібно було зберегти себе, щоб через три дні зустрітися з Учителем у Галілеї. З іншого боку, для цього йому треба було заперечити перед ворогами свій зв’язок з Ним. Тож у Петра не було іншого виходу і йому довелося відректися від Учителя попри свою волю. Петро потрапив у ситуацію жорсткого розгортання наперед визначеного сценарію, коли від нього вже мало що залежало. І він заплакав від свого безсилля, йому стало соромно за свою самовпевненість і недовіру до слів Учителя. Юдохрістияни облудно трактують цей момент «відречення Петра» як зраду, що йде в річищі їхніх системних зусиль дискредитувати апостолів, показати їх темними і слабкими невігласами. Додамо, що ситуація жорсткого розгортання подій попри людську волю («безвихідь», «пастка») нерідко трапляється в житті кожної людини.

1. Як же настав ранок, усі первосвященики і старші народу прийняли рішення проти Ісуса, щоб Його умертвити. 2. І, зв’язавши Його, повели й видали правителеві Пилатові._{3. Тоді Юда, що зрадив його, побачивши, що його засудили, розкаявся й вернув назад тридцять срібняків первосвященикам і старшим. 4. Згрішив я, — сказав, — видавши кров невинну. Ті ж відповіли: Що нам до того? Ти побачиш! 5. Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть і повісився. 6. Первосвященики взяли ті гроші й кажуть: їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови. 7. Порадившись, вони купили за них гончарське поле, щоб ховати там чужинців. 8. Тому це поле й досі зветься Полем крови. 9. Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: І взяли вони тридцять срібняків, ціну того, що був оцінений синами Ізраїлю, 10. і дали їх за гончарське поле, як Господь мені велів був.}

● 2. Понтій Пилат (лат. Pontius Pilatus) був п’ятим римським прокуратором Юдеї, Самарії та Ідумеї за імператора Тиберія. Відомо, що він належав до стану вершників. Відносно тривалий час його правління (26–36 р. н. е.), вочевидь, свідчить про його компетентність. Його діяльність викликала ненависть в юдеїв, про що свідчить твір Філона Юдея «Про посольство до Гая», де правління Пилата показане жорстким і безжальним. У згаданому творі розповідається про делегацію до імператора Калігули (офіційне ім’я — Гай Юлій Цезар Германік), очолену Філоном Юдеєм (див. 8.2. «Два центри фальсифікацій»). ● 3–10. Ця юдохрістиянська вставка, що її нема в іншіх євангеліях, різко перериває розповідь. Мета вставки — спроба виправдати Юду, який начебто не хотів, щоб засудили Ісуса. Тоді незрозуміло, на що він розраховував, видаючи Ісуса юдейській старшині, яка ще до згаданого формального судилища прийняла рішення Його вбити. До того ж Юда видав Учителя за принизливу суму в 30 срібняків, яка в юдеїв була символічною ціною раба. ● 7–10. Фальсифікатор продовжує спроби подати євангельські події як виконання старозавітної програми, знайшовши у книзі Захарії (11.12) слова про 30 срібняків і гончара, сказані в зовсім іншому контексті. Як пояснює ЄЛ, фрагмент 3–10 «виходить з народного переказу, який зв’язує смерть зрадника з назвою місця Гакельдамаг — Поле крові» (с. 86). Зрозуміло, що богонатхненне Євангеліє і народні перекази — це зовсім різні речі.

11. Привели вони Ісуса перед правителя, і правитель спитав Його: Ти цар юдейський? Ісус відповів: Ти кажеш. 12. Та коли первосвященики і старші Його обвинувачували, Він не відповідав нічого. 13. Тоді Пилат каже до Нього: Хіба не чуєш, скільки свідчать проти тебе? 14. Він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався. 15. На свято правитель звик був відпускати народові одного в’язня, якого вони хотіли. 16. Був же тоді визначний в’язень, що звавсь Варавва. 17. І от коли вони зібрались, Пилат каже до них: Кого бажаєте, щоб я відпустив вам: Варавву чи Ісуса, називаного месією? 18. Знав бо він добре, що вони з зависти видали Його. 19. І коли він сидів на судилищі, його жінка прислала йому сказати: Нічого не роби праведникові тому, _{бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради Нього.}

● 11. Продовжується речення 2, що підтверджує наявність вставки 27.3–10. ● 11. У ситуації кризи (κρίσις — суд, вирок, осудження), що виникла після схоплення Ісуса, кожен повинен був сам вирішувати, на чиєму він боці. Тому-то в цей час, коли визначається справжня сутність людини, Ісус уже майже нічого не каже, натомість знову вживає вираз «ти кажеш». ● 19. «Бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради Нього» — вставка. Згідно з нею, дружині Пилата начебто приснився жахливий сон. Через це коментатори вважають, що це був сон «від диявола» (ТБ, с. 716), адже сни від вищих сил завжди світлі і приємні. Мета вставки зрозуміла: будь-яким способом прив’язати Ісуса до диявола, див.: Мт 50.12, Мк 3.20, Мк 1.24, Лк 4.41. ● 19. За деякими повідомленнями, дружина Пилата була галілеянкою. Це цілком імовірно, адже римський намісник був арійцем, на що вказує його ім’я. Так, слово «Понтій» вказує на зв’язок з Понтом, тобто Руським морем (сучасним Чорним морем, яке геллени називали Понтом Евксинським) і прилеглими до нього територіями (Понтом також називався край на півночі Східної Галлії, на південному березі моря). Слово Пилат (лат. Pilatus) означає «списометальник» і походить від слова «пилум», латинське homo pilatus означає «людина з пилумом». Це важкий дротик (метальний спис), що його римляни запозичили в іберійських (тобто іспанських) галлів-кельтів, так само як і короткий двогострий меч «гладіус» (тому він у науці отримав назву Gladius Hispanicus). Цілком можливо, що Пилат чи його предок отримав своє прізвисько через майстерне володіння пилумом; подібне походження мають українські прізвища Бартко (від «бартка» — топірець, кельт), Боярчук (від «бояр» — воїн), Довбня (таран), Кінько (від «кінька» — катапульта), Пилат, Сагайдачний (від «сагайдак» — сумка або футляр для стріл), Сокирко, Таран тощо. Тож цілком природно, що арієць Понтій, маючи скоріше всього галльське походження, взяв собі за дружину жінку-галілеянку, а не семітку чи негритянку. Згідно з переказами, Понтій Пилат став хрестиянином, тому в Коптській та Ефіопській церквах він долучений до святих — день святого Пилата відзначається 25 червня. Його дружина Клавдія Прокула (Прокла) канонізована Грецькою церквою, день цієї святої відзначається 27 жовтня (ТБ, с. 716).

20. Та первосвященики і старші намовили народ просити, щоб пустив Варавву, а Ісуса видав на смерть. 21. Заговорив правитель і сказав їм: Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам? Ті відповіли: Варавву. 22. Каже до них Пилат: А що маю робити з Ісусом, називаним месією? Усі відповіли: Хай буде розп’ятий! 23. Він спитав: Що злого вчинив він? Вони ж ще більше стали кричати: Хай буде розп’ятий. 24. Пилат, бачачи, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: Я невинний крові його; ви бачили. 25. Увесь же народ відповів, кажучи: Кров його на нас і на дітей наших! 26. Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття.

● 24. Фанатичний юдейський натовп, опанований психозом ненависті, кричав і вже нікого не слухав. Тоді Пилат зробив несподіваний крок — почав демонстративно умивати руки (згідно зі стародавнім звичаєм, що символізує невинність). Здивований натовп на хвилю затамував подих, тому почув Пилатові слова — «Я невинний крови його; ви бачили» — і відповів на них жахливою формулою-самопрокляттям: «Кров його на нас і на дітей наших!»

_{27. Вояки правителя, взявши Ісуса у преторію, зібрали на Нього всю когорту 28. і, роздягнувши Його, накинули на Нього червоний плащ, 29. і, сплівши вінець з тернини, поклали Йому на голову і дали тростину в праву руку. Потім, падаючи перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: Радуйся, царю юдейський! 30. І плювали на Нього, брали тростину й били Його по голові. 31. Насміявшись з Нього, скинули з Нього плащ, надягнули на Нього його одіж і повели на розп’яття.}

● 27–31. Вставка, оскільки накладення тернового вінця і одягання в багряницю відбулися до винесення остаточного вироку (Ів 19.1–16). Пилат улаштував бичування для того, щоб, частково покаравши Ісуса, викликати до Нього жалість з боку юдеїв і врятувати Його від несправедливої смерті. Натомість ця вставка зроблена з тією метою, щоб перекласти на римських воїнів частину провини за знущання над Ісусом і відповідно пом’якшити вину юдеїв. Нагадаємо, що глузування, плювання в лице і побиття відбулися раніше на зібранні Синедріона (Мт 26.59–68, Мк 14.53–65, Лк 22.63–65), тут же фальсифікатор приписує ці самі ганебні дії римським воякам. ● 27. Неймовірно, щоб у такий напружений момент (загроза масових заворушень) для знущання над Ісусом спеціально зібрали «всю когорту», тобто приблизно 500 вояків (ТБ, с. 718). ● 29–30. Римські вояки, що славилися залізною дисципліною, зображені як збіговисько садистів. Неймовірно, щоб Пилат, який доклав стільки зусиль для врятування Ісуса, дозволив би це безглузде знущання. ● 31. Зі вставки випливає, що начебто римським воякам не було чим зайнятися, тому вони для розваги влаштували комедію з переодяганням. У цій вставці юдейський фальсифікатор висловив усю свою ненависть і зневагу до римлян, представивши їх як жорстоких бездушних тварин.

32. Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка Киринеянина, на ім’я Симон, і примусили його нести тавр Його. 33. Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто Череп, 34. дали Йому пити вина, змішаного з _жовчю, але Він, покуштувавши, не хотів пити. 35. Ті ж, що розп’яли Його, поділились Його одежею, кинувши жереб. 36. А потім сіли, щоб Його стерегти там. 37. Над головою в Нього прибили напис, за що Його засуджено: «Це Ісус — цар юдейський». 38. Тоді розп’яли з Ним двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч. 39. Ті ж, що проходили повз Нього, лихословили Його й кивали головою, 40. кажучи: Ти, що руйнуєш храм і за три дні будуєш знову, спаси себе самого; _{якщо ти Син Божий}, зійди з тавра! 41. Так само й первосвященики насміхалися з _{ученими та} старшими, кажучи: 42. Інших спасав — себе спасти не може! Він цар Ізраїлю: хай тепер зійде з тавра, і ми увіруємо в нього. 43. Він покладався на Бога, хай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: я — Син Божий. 44. Так теж і розбійники, що були з Ним розп’яті, ображали Його.

● 32. Тавр, гелленською σταυρὸς (ставрос) — це Т-подібна дерев’яна конструкція, див. коментар до Мк 15.32, яку помилково перекладають словом «хрест». На таврах розпинали невільників і злочинців. Ісус, а потім і Симон Киринеянин несли на місце страти не весь тавр (бо він надміру тяжкий), а лише поперечку до нього. «Чужинець помагає Ісусові нести поперечку хреста» — пояснює ЄЛ, с. 88. ● 34. «Змішаного з жовчю» — має бути «змішаного зі смирною» (Мк 15.23), тому ЄЛ тут дає такий коментар: «Ісус відмовляється пити знеболюючий напій з вина і смирни. Пс 69.22 говорить про жовч» (ЄЛ, с. 88). Тобто ЄЛ вказує нам джерело вставки: «І жовчі поклали у мій хліб потішення, а в спразі моїй оцтом мене напували… Бодай пасткою стала їм їхня трапеза, а їхні учти тенетами, бодай їхні очі потемніли, щоб їм не бачити, а їхні клуби хай завжди хитаються! Вилий на них Свою ревність, а полум’я гніву Твого хай їх доганяє! Хай їхнє село опустошене буде, хай мешканця в їхніх наметах не буде!» — Псалом 68(69). Мета вставки зрозуміла — здійснити ще одне «пророцтво», а оскільки в цьому епізоді не було хліба, то фальсифікатор домішав жовч до вина. ● 40, 43. «Якщо ти Син Божий» — вставка, відсутня у Мк 15.30. Перехожі не могли казати цих слів, бо цього не знали. Про те, що Ісус визнавав себе Сином Божим, знали лише члени Синедріона від Юди-зрадника, оскільки Ісус заборонив своїм учням про це розповідати до воскресіння: «Озвався Симон Петро і заявляє: Ти — Хрестос, Син Бога живого. Тоді Він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що Він Хрестос» (Мт 16.16–20, Мк 8.29–30, Лк 9.20–21). ● 41. «Ученими» — вставка, див. 2.16. «Синедріон, садукеї, фарисеї, книжники».

45. Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години. 46. А коло дев’ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі Елі, лема савахтані, _{тобто: Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?} 47. Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: Він Іліяху кличе. 48. І негайно один із них підбіг, узяв губку і, намочивши її в кислому напої, настромив на тростину й дав Йому пити. 49. Інші ж казали: Лиши, побачимо, чи прийде Іліяху його рятувати. 50. Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. _{51. Тоді завіса храму роздерлася надвоє, від верху аж до низу, земля затряслася, скелі розпались; 52. гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали 53. і, вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з’явились. 54. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталось, вельми налякались і мовили: Це справді був Син Божий.} 55. Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом з Галілеї і служили Йому: 56. між ними Марія Магдалина, Марія — мати Якова та Йосипа, і мати синів Заведея.

● 46. Ісус скрикнув сильним голосом, проте присутні юдеї Його не зрозуміли, хоч добре почули. Отже, вони не зрозуміли мову, якою були сказані ці слова. А сказані вони були рідною мовою галілеян («Лельо, лельо, лем в мя ся остані!») і буквально означали: «Тату, тату, лише (ти) в мене остався!» в розумінні «Тату, тепер лише на тебе надія!», «Тепер усе в Божих руках» або «Боже, помагай!» — так кажуть, коли починають ризиковану справу: йдуть на іспит, стрибають з великої висоти, починають хірургічну операцію тощо. У нашому випадку Ісус вирішив, що вже час Йому увійти в стан смерті (так, наче він стрибав з високої кручі у бурхливу річку), щоб пробути у ньому більше доби і наступного дня завершити свій Перехід воскресінням. Тут ніхто з людей вже не міг Йому допомогти — лише Бог-Отець. Імовірно, слова «Лельо, лельо, лем в мя ся остані!» були усталеним виразом (фразеологічним зворотом, ідіомою), тому їх не можна перекладати буквально — подібно до фразеологізмів «як з неба на голову» (тобто несподівано), «впало в око» (привернуло увагу), «з’їсти зуби» (мати великий досвід) тощо. Галілейському фразеологізму «Лельо, лельо, лем в мя ся остані!» Лука дає грецький еквівалент — «Отче, у Твої руки віддаю дух Мій!», тобто цілком покладаюся на Твою волю (Лк 23.46). Це вже не перший випадок, коли один євангеліст наводить звучання слів в оригіналі, а другий їх перекладає. Наприклад, сказані арамейською мовою слова «Таліта, кум!», наведені в Мк 5.41, перекладаються як «Дитинко, пробудися!» у Лк 8.54. ● 47. Йдеться про юдеїв, що не розуміли галілейської мови, зате вірили в пророка Іліяху. ● 48. «Кисле вино» — в оригіналі ὄξος (оксос): «кисле вино, кислий напій» (СНЗ), «винний оцет» (СД, СВ), «кислий, квасний напій», «квас». У даному випадку йдеться, найімовірніше, про дуже розбавлене водою кисле (сухе) вино, яке мали з собою люди, що стояли біля розп’ятого Ісуса. Завдяки наявності кислоти і алкоголю вода була захищена від хвороботворних бактерій, що особливо важливо в умовах спекотної погоди. ● 51–54. Плутана і неправдоподібна вставка, відсутня в інших євангелістів, написана в дусі юдейських уявлень про кінець світу. Ісус щойно помер, а фальсифікатор уже написав «по його воскресінні…».

57. Як же настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім’я Йосип, що й сам був навчений Ісусом. 58. Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат велів видати тіло. 59. Йосип узяв тіло, загорнув його в чисте полотно 60. і поклав у свою нову гробницю, що її висік був у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов. 61. Була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці.

● 57. Ариматея, або Рама (ТБ, с. 721), або гелленською Рамафаїма, була самарійським містом у 15 км північно-східніше Лідди. Тут при розкопках були знайдені залишки мозаїк середньовічної церкви, освяченої на честь Йосипа Ариматейського. Юдохрістиянські інтерпретації про те, що Йосип Ариматейський був членом юдейського Синедріона (ТБ, с. 761), не враховують один принциповий психологічний момент: Пилат ніколи не віддав би тіло Ісуса тим, хто шантажем примусив його видати на смерть невинного праведника. Пилат ненавидів цю зграю фарисеїв і первосвящеників, тому, в якості дрібної помсти, наказав назло юдеям прибити на таврі напис трьома мовами «Ісус Назарянин, цар юдейський» (Ів 19.19). Крім того, Пилат міг остерігатися, що юдеї поглумляться над тілом померлого, тому не захотів би брати ще один гріх на душу. Якби Йосип, згідно з твердженнями фальсифікатора, був членом Синедріона, він не зміг би переконати Пилата, що насправді був таємним учнем Ісуса. Принаймні, довідки про «таємне учнівство» у Йосипа не було, а його словам Пилат не повірив би, оскільки знав ціну словам юдейської верхівки (ще зранку вони брехливо обвинувачували Ісуса в його претензіях на юдейське царство). Те, що Пилат без зайвих розмов віддав тіло Йосипу, безперечно свідчить про те, що Йосип Ариматейський був людиною не лише авторитетною і впливовою, але й користувався довірою Пилата. Найімовірніше, Йосип був радником Пилата — «поважним радником» (Мк 15.43). ● 60. Нова гробниця була спеціально зроблена для тимчасового збереження Ісусового тіла від години його смерті до Воскресіння (трохи більше доби). Її за дорученням Ісуса заздалегідь спорудив начебто для себе Йосип Ариматейський — щоб не викликати зайвих підозр і потенційної протидії з боку юдеїв. Гробниця була спеціальної конструкції з величезним каменем, призначеним для одноразового закривання гробниці без можливості її наступного відкривання. Згідно з деякими відомостями, для того, щоб відкотити від гробниці велетенський камінь, потрібні були зусилля двадцятьох чоловіків (див. коментар до Мк 16.4), тобто без спеціальних технічних засобів її неможливо було відкрити. Камінь котився по спеціально зробленому жолобу. Вся конструкція була зроблена так, щоб для надійного закриття входу до гробниці досить було вибити клин, що і зробив Йосип. Цей камінь згодом відкотив воскреслий Ісус силою своєї віри, спроможною пересувати гори. Про невипадковість спорудження цієї гробниці свідчить і те, що інших гробниць у цьому районі не було. Це й не дивно, адже хто захоче влаштувати свій посмертний спочинок поряд з місцем страт і катувань, яким була Голгота, і звідки періодично лунали зойки страждання та прокляття. Знаємо також, що навколо гробниці був сад (Ів 19.41).

_{62. На другий день, що після п’ятниці, зібралися первосвященики й фарисеї до Пилата й кажуть: 63. Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя сказав був: я по трьох днях воскресну. 64. Вели, отже, щоб гріб був добре забезпечений аж по третій день, щоб часом не прийшли його учні та не вкрали його й не сказали людям: він воскрес із мертвих! І буде ця остання омана гірша за першу. 65. Пилат каже до них: Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте. 66. Вони пішли й забезпечили гріб, запечатавши камінь, і поставили сторожу.}

● Вставка, якої нема в інших євангелістів. Автор вставки вважав, що відсутність тіла є головним аргументом на користь Воскресіння Ісуса. Насправді єдиним аргументом було Його з’явлення учням у трансформованому (оновленому, прославленому) тілі.

1. Після вечора суботи, як зайнялося на світання першого дня тижня, прийшла Марія Магдалина та інша Марія навідатися до гробниці. 2. І ось _{зчинився великий землетрус,} ангел _бо Господній зійшов із неба_{, приступив, відкотив камінь і сів на ньому}. 3. Вигляд його був наче блискавка, а одежа, як сніг, біла. _{4. Зо страху перед ним сторожа затремтіла і стала наче мертва.} 5. Тоді ангел заговорив до жінок, кажучи: _{Не бійтесь:} знаю бо, що ви шукаєте Ісуса розп’ятого. 6. Нема Його тут, бо Він воскрес, як сказав був. Ходіть, гляньте на місце, де Він лежав. 7. І біжіть хутко, скажіть Його учням, що Він воскрес із мертвих. Он Він вас випередить у Галілеї, там ви Його побачите. _{Ось я} вам сказав.

● 1. Перший день тижня — неділя, арійський «День Сонця». ● 2. Землетрус — це очевидна фантазія для того, щоб воскресіння виглядало дивовижнішим. Так само безплотний ангел не міг відкотити важкого каменя — це зробив сам Ісус Хрестос силою своєї віри для того, щоб жінки і учні могли увійти до вже порожньої гробниці. ● 4. Жодної сторожі не було, тому більше ніхто з євангелістів про неї не згадує. ● 5. «Не бійтесь» — вставка. Світлі сили несуть тільки позитивні емоції, тому не може бути мови про жоден страх. Окрім того, фраза «Не бійтесь!» сприймається підсвідомістю як «Бійтесь!», тому ангел не міг її сказати. Див.: Мт 14.27. ● 7. «Ось я вам сказав» — має бути так, як у Мк 16.7: «Як Він сказав вам».

8. І вони поспішно лишили гріб з _{страхом і} великою радістю, і побігли сповістити його учнів. 9. Аж ось Ісус зустрів їх і каже: Радійте! Ті підійшли й, упавши Йому в ноги, вклонились. 10. Тоді Ісус сказав їм: _{Не бійтесь!} Ідіть і сповістіть Моїх братів, щоб ішли назад у Галілею: там Мене побачать.

● Ісус зустрів жінок тоді, коли вони бігли сповістити учнів про його воскресіння. Він підтвердив слова ангела про те, що його зустріч з учнями відбудеться в Галілеї — так, як про це вони домовились напередодні Єрусалимської кризи (Мт 26.32). ● 8. Страх — це емоція, що протилежна до радості. ● 9. Від несподіванки, радості й великого здивування у жінок підкосилися ноги. ● 10. «Не бійтесь» — вставка. Жінки перебували у стані радісної ейфорії, тому не могли відчувати жодного страху. Окрім того, фраза «Не бійтесь!» сприймається підсвідомістю як «Бійтесь!», тому Ісус не міг її сказати. ● 10. Після пережитих пригод учні змінилися, здобули незламну віру і безстрашність, тому тепер Ісус називає їх братами.

_{11. Коли ті йшли, деякі зі сторожі прийшли до міста й оповіли первосвященикам про все, що сталося. 12. Вони, зібравшись із старшими та скликавши раду, дали воякам досить грошей 13. і веліли: Скажіть, що його учні прийшли вночі і вкрали його, коли ми спали. 14. А як почує це правитель, ми умовимо його й він не буде вас турбувати. 15. Вони, узявши гроші, зробили так, як їх навчили. І рознеслася про це чутка поміж юдеями — аж по цей день.}

● Вставка, відсутня в інших Євангеліях, описує абсурдну ситуацію. Мало того, що насправді такий величезний камінь не можна було безшумно відкотити, тож цій брехні ніхто б не повірив. Виявляється, що за гроші вояки визнали, що спали на посту і здійснили злочин, який карався смертю, а правитель «крізь пальці» дивився на те, як юдеї розкладають хабарями його військо.

16. А одинадцять учнів пішли в Галілею на гору, куди їм призначив Ісус. _{17. Побачивши Його, вони вклонились Йому; але деякі сумнівались.} 18. Ісус приступив і промовив до них: Дана Мені всяка влада на небесах і на землі. 19. Ідіть, отже, і зробіть учнями усі народи, оновлюючи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, 20. навчаючи їх берегти все, що Я вам доручив. Ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку.

● 16. Продовження речення 10. ● 17. Вставка, яка свідчить те, що її автор був знайомий з Євангелієм від Івана, куди вставлена вигадка про невіруючого Тому (Ів 20.24–28). Це додатково вказує на те, що остаточне редагування сфальсифікованої версії Чотириєвангелія було здійснене однією рукою. ● 18. Новий, прославлений стан Ісуса означає Його цілковиту владу над духовним і фізичним світами. ● 19. Відразу ж після свого воскресіння Ісус дає учням наказ розійтися на навколишні території, поширюючи Його вчення і засновуючи хрестиянські громади. ● 19. «Оновлюючи» (змінюючи душу і тіло) — гелленською βαπτίζοντες (баптізонтес), буквально — «омиваючи». ● 20. «До кінця віку» — довіку, вічно, завжди. ● 20. «Доручив» — гелленською ένετειλάμην, від έντελλω — доручати, пропонувати, наказувати (СД).

1. Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було Бог. 2. З Богом воно було споконвіку. 3. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього. 4. У ньому було життя, і життя було світло людей. 5. Світло світить у темряві, і не пойняла його темрява. 6. Був чоловік, посланий Богом, якому ім’я Іван. 7. Прийшов він свідком, щоб свідчити про світло, щоб усі через нього увірували. 8. Не був він світло, був лише, щоб свідчити про світло. 9. То було справжнє світло, що просвічує кожну людину. Воно прийшло у цей світ. 10. Було у світі, і світ постав через нього, і світ не пізнав його. 11. Прийшло до своїх, і свої його не прийняли. 12. Котрі ж його прийняли, тим дало змогу дітьми Божими стати, тим, що вірують в ім’я його; 13. які не з крові, ні з тілесного бажання, ні з волі людської, але від Бога народилися. 14. І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми бачили його славу — славу Єдинородного від Отця, повного благодаті та істини. 15. Іван свідчить про нього і проголошує, кажучи: «Ось той, про кого я говорив: той, що йде за мною, існував переді мною, був раніш за мене». 16. З його повноти ми всі прийняли — благодать за благодать. 17. Закон був даний Мойсеєм, благодать же та істина прийшла через Ісуса месію. 18. Бога ніхто не бачив ніколи: Єдинородний Син, що в лоні Отця, той об’явив.

● Згідно з поясненнями ЄЛ: «Іван починає своє Євангеліє первісно-християнською піснею… Ця пісня написана мовою християн жидівсько-гелленістичного походження, які намагаються мисленно збагнути Божу дію в світі в роздумі про “Премудрість” і “Слово”» (с. 230). ● 1. Поняття Логос (Слово) належить Геракліту[240]. Як стверджує авторитетний американський інтелектуал Джекоб Корнер, «саме геллен Геракліт вперше написав: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було Бог», а це було запозичене юдеєм Філоном і таким чином увійшло до Нового Заповіту»[241]. Фактично «Євангеліє від Івана» починається підписом його головного фальсифікатора, який, вочевидь, належав до школи юдейського філософа Філона Юдея, або Філона Александрійського (21/28 рр. до н. е. — 41/49 рр. н. е.). Найімовірніше, фальсифікатором був сам Філон, який походив зі священичого роду, був лідером юдейської громади Александрії і ревним апологетом юдейства. Як ми вже знаємо, Євангеліє було сфальсифіковане до руйнування Єрусалима, тобто у 30–60-і роки, а це якраз той період, коли активно творив Філон — «автор синкретичної концепції, в якій намагався поєднати юдаїзм з гелленською філософією; вплинув на ранньохристиянську думку»[242]. Філон був одним з творців юдохрістиянської отрути: серед іншого, він висунув ідеї про природжену гріховність людини та про необхідність урятування душі за допомогою страждання. Цей юдейський авторитет (до речі, він очолював делегацію юдеїв до імператора Калігули) вважається попередником християнської (точніше, юдохрістиянської) теології. Як повідомляє о. Олександр Мень у шостому томі своєї «Історії релігії», на Філона як авторитетного автора постійно посилаються Климент Александрійський, Оріген, св. Василь Великий, св. Григорій Нісський, бл. Ієронім, св. Ісидор Пелусіот та ін. Не випадково відомі дослідники історії первісного християнства Бруно Бауер і Фрідріх Енгельс називали Філона Юдея «батьком християнства». ● 6. Як і всі інші три євангелія, Євангеліє Івана починається з оповідання про Предтечу. ● 10–11. «І свої його не прийняли» — насправді якраз свої, галілеяни та інші арійські народи, Його прийняли, завдяки чому за короткий період хрестиянство миттєво поширилося по всій Східній Галлії і Припонтиді (території навколо Чорного моря). Автор вставки має на увазі, що Ісуса не прийняли юдеї, які начебто були для Нього «обраним народом», тобто «своїми».

19. Ось свідчення Івана, коли юдеї з Єрусалима були до нього послали священиків і левітів, спитати його: хто ти? 20. І він признався, _{не заперечив, признався:} Я не месія. 21. Вони спитали його: Що ж — Іліяху ти? Ні, — мовив він. Пророк ти? Ні, — відповів він. 22. Тоді вони сказали йому: Хто, отже, ти? — щоб відповісти тим, які нас вислали. Що про себе кажеш? 23. Він промовив: Я — голос волаючого в пустині: вирівняйте дорогу Господню_{, як сказав пророк Ісая}. 24. Були ж посланці з фарисеїв. 25. І спитали його, кажучи до нього: Чого ж ти омиваєш, коли ти ні месія, ні Іліяху, ні пророк? 26. Іван їм відповів: Я здійснюю очищення водою, але серед вас стоїть той, якого ви не знаєте; 27. Він — той, що йде після мене, і я не гідний розв’язати Йому ремінь сандалів. 28. Сталося те _{у Витанії} по той бік Йордану, де Іван омивав.

● 23. «Як сказав пророк Ісая» — фраза, дописана фальсифікатором, пор. з Мт 8.17, 12.17, 13.35 тощо. Насправді пророкові Ісаї належать слова: «Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!» (Ісая 40.3). Іван передає єрусалимській верхівці натяк, що він лише готує дорогу для сильнішого від себе. ● 28. Замість «Витанії» має бути «Витаварі» (що означає «місце переправи», «брід») — містечко на східному березі Йордану — пояснює ТБ (с. 842), на території Переї, що була разом з Галілеєю підвладна тетрархові Героду Антипі. На деяких картах це містечко позначають як Витанія Зайорданська. Звернімо увагу, що Іван Предтеча проповідував не в Юдеї, а спочатку в Переї, на території якої знаходилася Витавара, а пізніше на західному березі Йордану, на місці броду біля Енона — на території Десятимістя. Своєю проповіддю і ритуальним очищенням Іван підривав владу юдейської верхівки, яка стверджувала, що справжнє («канонічне») очищення може бути лише в Єрусалимі. Таким чином, Іван руйнував їхній псевдорелігійний бізнес, через що вони його пізніше ув’язнили і вбили (див. Мт 17.12). ● 28. «По той бік Йордану» — вказівка на те, що автор цих рядків мешкав на західному березі Йордану (див. також Ів 10.40). Справді, євангеліст Іван походив з Галілеї, що знаходиться на західному березі ріки.

_{29. Наступного дня бачить він Ісуса, що йде до нього, і каже: Ось Агнець Божий, який бере геть гріх світу. 30. Це той, про якого казав я: за мною йде муж, сущий переді мною, бо Він був раніш за мене. 31. Я його не знав. Та я на те прийшов, омиваючи водою, щоб він був об’явлений Ізраїлеві.} 32. І тоді Іван свідчив, кажучи: Я Духа бачив, що, мов голуб, сходив з неба й почив на Ньому. 33. Я його не знав, але той, хто послав мене омивати водою, сказав мені: Над ним побачиш Духа, який сходить і над ним почиває, той омиває Духом Святим. _{34. І я бачив і засвідчив, що він — Син Божий.}

● 29–31. Юдохрістиянська вставка, де Ісус зображується жертовним агнцем, тобто юдейським «козлом відпущення», що «об’явлений Ізраїлеві». Вираз «я його не знав» взято з реч. 33. ● 30. «Сущий переді мною, бо Він був раніш за мене» — «філонівська вставка»: нічого подібного Іван не казав, принаймні в Євангелії про це нема жодного слова. ● 32. Видіння Духа, що сходив з неба, відкрилося лише Іванові Предтечі. ● 33. До того часу Іван не був знайомий з Ісусом, проте відразу ж інтуїтивно впізнав Його. Перед тим Іванові було сказано, що він внутрішнім зором побачить знак з неба, який ясно вкаже на того, хто «сильніший за нього». ● 34. Іван не міг цього сказати, оскільки навіть значно пізніше запитував: «Ти той, що має прийти, чи іншого нам чекати?» (Мт 11.3, Лк 7.19).

35. Наступного дня Іван знову стояв там і двоє з його учнів. 36. Побачивши Ісуса, що надходив, _{мовив: Ось Агнець Божий. 37. Почули двоє учнів, як він сказав те, і} пішли за Ісусом. 38. Обернувшись і побачивши, що вони йдуть, Ісус сказав до них: Чого шукаєте? Вони сказали: Равві (що в перекладі означає: Учителю), де зупинився? 39. Він відповів їм: Ходіть і подивіться. Пішли, отже, і побачили, де пробуває, і того дня лишилися в Нього. Було ж близько десятої години. 40. Андрій, брат Симона, Петра, був одним із двох, що, почувши Івана, пішли за ним. 41. Зустрів він спершу брата свого Симона _{і сказав до нього: Ми найшли месію (що у перекладі означає: Хрістос).} 42. І привів його до Ісуса. _{Ісус, глянувши на нього, сказав: Ти — Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа (що у перекладі означає: Петро-скеля).}

● 35. Цими учнями Івана Предтечі були Андрій та Іван. Це були не «прості рибалки», а молоді люди, які щиро цікавилися питаннями сенсу життя і духовного розвитку. Вони мали подібних до себе друзів, яких пізніше долучили до кола Ісусових учнів. ● 38. Ісус з учнями спілкувалися арамейською мовою. Арамейське слово «равві», можливо, є редукованим від «друвід-дравід» — так кельти-галли називали своїх мудреців-волхвів. Як стверджує Рене Генон, слово «друїд» походить від давнішого «dru-vid» («сила-відати» — знавець сили). ● 41. Андрій цього не міг сказати, оскільки Ісус ніколи не називав себе месією — рабом Єгови, а лише Сином людським. Ця вставка суперечить вставці в Ів 1.34 «Він — Син Божий», оскільки месія за визначенням не може бути Сином Божим. ● 42. Насправді своє друге ім’я Петро отримав пізніше. Ісус з великої маси учнів відібрав 12 апостолів, а потім з них вибрав трьох: Симона, Якова та Івана, яким в ході ініціації дав нові імена — Петро (Скеля) і Воанергес (Сини грому). Ці троє склали внутрішнє (езотеричне) коло апостольського гурту (Мк 3.13–19, Мт 10.1–4, Лк 6.12–16).

43. Наступного дня вирішив піти в Галілею. І, найшовши Филипа, мовив до нього: Пішли зі мною. 44. А був Филип з Витсайди — міста Андрія та Петра. 45. Филип же знайшов Натанаїла. _{І сказав до нього: Ми найшли того, про якого писав Мойсей у законі і пророки, — Ісуса, сина Йосипа, з Назарета. 46. Натанаїл сказав йому: Що доброго може бути з Назарета? Мовив до нього Филип: Прийди й подивися. 47. Ісус, побачивши, що до нього надходить Натанаїл, сказав про нього: Ось справжній ізраїльтянин, в якому нема лукавства. 48. Натанаїл сказав: Звідкіль ти мене знаєш? Сказав Ісус і промовив до нього: Перше ніж Филип тебе покликав, я тебе бачив, як був єси під смоковницею. 49. Натанаїл відповів йому: Учителю, ти — Син Божий, ти — цар Ізраїлю. 50. Ісус у відповідь сказав йому: Тому що я мовив до тебе: я бачив тебе під смоковницею — віруєш. Побачиш більше, ніж те. 51. І сказав до нього: Істинно, істинно кажу вам: побачите небеса відкриті і ангелів Божих, як вони возходять та сходять на Сина людського.}

● 43. Після зустрічі з майбутніми учнями Ісус пішов у пустиню, а Андрій з братом Симоном — у Галілею, щоб розповісти своїм друзям про зустріч з Учителем. ● 43–45. Іван подає ці подробиці для того, щоб пояснити механізм формування первісної громади учнів. Це був гурт молодих людей, приблизно двадцятирічних, знайомих між собою. Здебільшого саме у такий спосіб формуються людські спільноти, об’єднані навколо певної ідеї або особистості. «Пішли зі мною» — звернувся Андрій до Филипа. ● 44. Филип був мешканцем Витсайди. З цього ж міста походили Андрій і Петро, які мешкали в Капернаумі, де в Петра була теща. ● 45. «І сказав до нього…». У цій вставці Натанаїл (він же Вартоломей, тобто син Толомея) зображений ортодоксальним юдеєм, що чекає месію і зневажливо ставиться до галілейського Назарета. ● 47. В євангельські часи слова «Ізраїль» та «ізраїльтяни» вживали хіба що фарисейські ідеологи, що жили в уявному світі тисячолітньої давнини. Натомість уживалися конкретні топоніми «Юдея», «Перея», «Галілея» і відповідні етноніми. ● 49. Ортодоксальний юдей ніколи не сказав би «Ти — Син Божий», оскільки юдейський месія — це «раб Єгови». Згідно з юдейськими (фарисейськими) уявленнями, між Творцем і людиною існує нездоланна прірва (див. 1.4.1. «Архетип «Біоробот»), тому сама думка про можливість бути в єдності з Творцем вважалася богохульством. Усвідомлення учнями, що Ісус є Сином Божим, прийшло до них значно пізніше (Мт 16.1, Мк 8.29, Лк 9.20). ● 51. Жодне Євангеліє не повідомляє, що учні колись побачили «небеса відкриті і ангелів Божих» — немислимо, що Ісус обіцяв їм це показати, але обманув.

1. Через три дні було весілля в Кані Галілейській, і була там мати Ісуса. 2. Запросили на весілля також Ісуса та його учнів. 3. Коли ж забракло вина, мати Ісуса каже до Нього: Вина не мають. 4. Ісус відповів їй: Що Мені й тобі, жінко? Ще не прийшла Моя година. 5. Але мати його мовила до слуг: Що тільки скаже вам, робіть. 6. Було ж там шість кам’яних посудин на воду, _{для юдейських очищень,} кожна вміщала дві або три міри. 7. Сказав їм Ісус: Наповніть посудини водою. Вони наповнили їх по вінця. 8. Далі каже: Зачерпніть тепер і несіть до весільного старости. І понесли. 9. Коли староста покуштував воду, що стала вином, — не знав він, звідки воно взялося, знали лише слуги, котрі зачерпнули воду, — закликав молодого 10. і мовив до нього: Кожен чоловік дає спершу вино добре, а як нап’ються — гірше. Ти ж добре вино зберіг досі. 11. Ось такий початок чудес учинив Ісус у Кані Галілейській і тим об’явив свою славу, і учні його увірували в Нього. 12. Після цього зійшов у Капернаум Він і мати його, і брати, і учні його, і пробули там кілька днів.

● 1. Каня Галілейська знаходилась у двох годинах ходу на північ від Назарета. ● 4–5. Матір і син розуміли один одного без слів. Ісусова фраза «ще не прийшла Моя година» насправді була запитанням сина до матері: «А чи прийшла Моя година?» Наступний крок Марії фактично був твердою відповіддю на це запитання — «Твоя година прийшла!» ● 5. Скоріше всього, що тут жили родичі Ісуса, адже Матір Ісуса розпоряджалася на весіллі так впевнено, наче у себе вдома. ● 6. Одна мірка — це близько 40 л (ЄЛ, с. 235). Це були ємності для звичайного запасу води. Неймовірно, щоб у галілейському поселенні тримали запас води для «юдейських очищень». ● 8. Ісус наказав принести вино весільному старості, щоб той дозволив подавати його гостям, адже весільний староста персонально відповідає за якість їжі та напоїв (цього звичаю, до речі, донині дотримуються українці). Жодна інша людина, навіть господар дому, не має права віддавати накази щодо їжі та напоїв — це звичайна практика на весіллях задля безпеки учасників, оскільки помилка може призвести до масового харчового отруєння і навіть смерті (що інколи трапляється на весіллях). ● 12. В Ісуса були нерідні брати: Яків, Іван, Яків Молодший і Йосип — див. 2.14.4. «Чи були в Ісуса рідні брати?» ● 12. Ісус ще раніше переселився з Назарета до Капернаума, оскільки це людне приморське місто було зручнішим для поширення Доброї Новини. Про переселення прямо говориться у Мт 4.13.

13. Наближався юдейський Пейсах, і Ісус вирушив до Єрусалима. 14. Найшов Він у храмі продавців волів, овець і голубів; сиділи там і міняйли. 15. І, зробивши бич із мотуззя, вигнав із храму всіх, і овець, і волів; гроші міняйлів розсипав, і столи перевернув. 16. А продавцям голубів сказав: Візьміть геть оце звідси і не робіть дому _{Отця мого} торговельним домом. _{17. Пригадали тоді його учні, що написано було: ревність дому твого мене з’їдає.} 18. Юдеї ж озвались і мовили до Нього: Який знак даєш нам, що таке чиниш? 19. Ісус у відповідь сказав їм: Зруйнуйте храм цей, і Я його за три дні поставлю. 20. Юдеї відповіли: Храм цей будовано сорок і шість років, а ти його за три дні поставиш? 21. Та Він говорив про храм свого тіла. _{22. І коли воскрес із мертвих, згадали його учні, що він те говорив їм, і увірували писанню та слову, яке Ісус сказав був.}

● 13. Це оповідання має бути в кінці євангелія, але з волі фальсифікатора опинилося на його початку. Як подає ЄЛ, «у самому євангелії первісний порядок, здається, був порушений (напр., гл. 5.1–12.50). Можливо, що в дуже ранньому часі листки рукопису помішано, а потім хтось із учнів, який опрацьовував книгу, знайшов такий рукопис і не наважився нічого змінювати» (ЄЛ, с. 229). Неймовірно, щоб такі радикальні спотворення відбулися випадково, через недогляд якогось учня. Ісусові послідовники дуже трепетно ставилися до Святого Письма, намагаючись не пошкодити в ньому жодної букви. Присутні в Євангелії від Івана очевидні та брутальні спотворення могли бути спричинені лише свідомою фальсифікацією та її організованою підтримкою. ● 16. Замість «дому Отця мого» (це «філонівська вставка») має бути «дому Божого». Подібна вставка є в Мт 26.29. ● 17. Вставка, автор якої посилається на фрагмент з псалму 68.6–11: «Боже, Ти знаєш глупоту мою, а гріхи мої перед Тобою не сховані! Хай через мене не матимуть стиду оті, хто на Тебе надіється, Господи, Господи Саваоте; хай через мене не матимуть сорому ті, хто шукає Тебе, Боже Ізраїлів, бо я ради Тебе зневагу ношу, ганьба покрила обличчя моє!.. Для братів своїх став я відчужений, і чужий для синів своєї матері, бо ревність до дому Твого з’їдає мене, і зневаги Твоїх зневажальників спадають на мене, і постом я виплакав душу свою, а це сталось мені на зневагу…». Очевидно, що це «пророцтво» не має жодного стосунку до Ісуса. ● 18. Пряме продовження речення 16. ● 22. Вставка, яка виставляє учнів розумово відсталими бовдурами. Ісус багаторазово говорив учням про своє воскресіння, причому не притчами, а прямим текстом. Натомість юдеям про це Ісус казав метафорично, бо для них Єрусалимська криза була часом випробувань, коли їм треба було самостійно визначитися, з ким вони надалі будуть — з Богом чи з дияволом.

_{23. Коли він був на святі Пейсаху в Єрусалимі, численні, бачачи чуда, що він творив, увірували в його ім’я. 24. Але Ісус не звірявсь їм, бо знав усіх, 25. і не мав потреби, щоб хто йому свідчив про людину, відав бо сам, що було в людині.}

● Вставка. Друге речення логічно не пов’язане з першим. Окрім того, Ісус ніколи не був у Єрусалимі на святкуванні юдейського Пейсаху — у п’ятницю напередодні Пейсаху Він був убитий, а в неділю вранці воскрес і відразу ж пішов до своїх учнів у Галілею.

_{1. Був чоловік з фарисеїв, Никодим на ім’я, один із визначних серед юдеїв. 2. Прийшов він до Ісуса вночі й каже до Нього: Равві, ми знаємо, що ти прийшов як учитель від Бога: ніхто бо, як Бог не з ним, не може таких чудес творити, які Ти твориш. 3. Озвався Ісус і мовив до нього: Істинно, істинно кажу тобі: коли хто не родиться згори, не побачить Царства Божого. 4. Никодим сказав Йому: Як може чоловік родитись, коли вже старий? Чи може він увійти знову в утробу матері своєї й народитись? 5. Ісус відповів: Істинно, істинно кажу тобі: коли хто не родиться з води та Духа, не може увійти в Царство Боже. 6. Що родиться від тіла — тіло; що родиться від Духа — дух. 7. Не дивуйся, що я сказав тобі: вам треба родитися згори. 8. Вітер дме, куди хоче, і шум його чуєш, але не відаєш, звідкіль приходить і куди йде. Так воно з кожним, хто родиться від Духа. 9. Відповів Никодим і мовив до нього: Як воно може статись? 10. Ісус у відповідь сказав йому: Ти — вчитель Ізраїлю і не знаєш того? 11. Істинно, істинно кажу тобі: ми говоримо про те, що знаємо, і свідчимо про те, що бачили, та ви нашого свідчення не приймаєте. 12. Коли я говорив вам про земне і ви не віруєте, як увіруєте, коли вам про небесне говоритиму? 13. Ніхто не зійшов на небо, крім того, хто зійшов з неба: Син людський. 14. І як Мойсей підняв змія в пустині, так Син людський має бути піднесений, 15. щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним. 16. Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним. 17. Бо Бог не послав у світ Сина, щоб світ засудити, але щоб ним спасти світ. 18. Хто вірує в нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той уже засуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого. 19. Суд же такий: світло прийшло у світ, та люди більше полюбили темряву, ніж світло, бо діла їхні були лихі. 20. Кожен бо, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не виявились діла його. 21. А хто правду чинить, іде до світла, щоб виявилися діла його, бо вони зроблені у Бозі.}

● Суцільна вставка, відсутня в інших Євангеліях. Має переконати читача, що серед фарисеїв була ціла група віруючих у Хреста. Ще неймовірнішим є те, що цей «фарисей» і «визначний серед юдеїв» мав гелленське ім’я, хоч фарисеї ненавиділи гелленську культуру і затято намагалися відокремитися від усього неюдейського. ● 2. «Ми знаємо» — тобто, ми, фарисеї, знаємо, що «ти прийшов як учитель від Бога». Виходить, наче фарисеї чи якась їхня частина визнали Ісуса за Вчителя. Насправді все Євангеліє цілковито заперечує цю тезу. ● 3. Порушення логіки викладу: Ісус відповідає на запитання, яке Йому не ставили. «Царство Боже» — це стан, який треба не бачити, а відчувати. ● 4. Цей «визначний фарисей» подається як простак, що не розуміє елементарної символіки. ● 10. Фарисей Никодим подається як «учитель Ізраїлю», хоча в кращому разі міг претендувати лише на «вчителя Юдеї», оскільки імперія Давида і Салимона з назвою Ізраїль припинила своє існування у 937 р. до н. е., після чого Ізраїль існував як арійська держава, яка неодноразово воювала з Юдеєю. ● 11–21. Сумбурний виклад у дусі Філона Юдея, що не витримує жодної критики. Характерний момент: Ісус завжди говорив від свого імені, а тут раптом «ми говоримо про те, що знаємо, і свідчимо про те, що бачили, та ви нашого свідчення не приймаєте». Див. також вставку в Ів 4.22.

22. Після того вирушив Ісус зі своїми учнями в Юдейський край і пробував там із ними, і здійснював обряд омивання. 23. Іван теж омивав, в Еноні біля Салима, _{бо там було багато води.} І приходили туди і омивалися. 24. Ще бо не вкинули були Івана у темницю.

● 22. «Юдейський край» — йдеться про «околицю Йорданську» (Лк 3.3), до якої прилягала північно-східна частина Юдеї — адже Йордан не протікав територією Юдеї, бо його долина політично належала до Переї. Найвірогідніше, що Ісус здійснював омивання в Йордані поблизу Витавари — там, де раніше Він прийняв омивання від Івана Предтечі. На думку ТБ, обряд омивання здійснювався лише для тих, хто хотів стати Хрестовим учнем (ТБ, с. 849). Проте навряд чи це є достатнім поясненням, чому Ісус здійснював омивання не в безпечних місцях у верхній течії Йордану, а саме поблизу ворожої Юдеї, причому після того, як юдейська верхівка вже шукала способів Його погубити (Мт 12.14, Мк 3.6, Лк 6.11). Річ у тім, що це омивання відбулося незадовго перед призначенням 12-ти апостолів, тож цілком можливо, що Ісус вирішив здійснити ритуальне очищення і посвячення (ініціацію) учнів у тому ж самому місці, де й сам їх отримав. Це повинно було ще більше поєднати Ісуса з його майбутніми апостолами, адже апостоли — це його повноважні представники, а переживання небезпеки і випробування страхом є важливими елементами ініціацій. Додатковим аргументом на підтвердження версії про посвячення-ініціацію учнів є те, що в цей час Ісус не здійснював ані проповіді для народу, ані зцілень — Він займався лише учнями. ● 23. «В Еноні» — на місці броду через Йордан поблизу поселення Енон, що знаходилось південніше Скіфополя і політично належало до Десятиграддя. «Бо там було багато води» — вставка. Справа не у воді, адже у нижній течії річки води завжди більше, ніж у її верхів’ях. Іван піднявся вище по течії Йордану для того, щоб віддалитися від Юдеї, бо звідти на нього чинився дедалі небезпечніший тиск з боку єрусалимської верхівки. ● 24. Проте й там первосвященики з фарисеями дістали Івана і згодом організували його вбивство.

25. І от знялася суперечка між учнями Івана та юдеями про очищення. 26. Прийшли вони до Івана й кажуть йому: Учителю, той, що був із тобою по той бік Йордану і про якого ти свідчив — он він омиває, і всі йдуть до нього. 27. Іван у відповідь промовив: Не може чоловік нічого взяти, коли йому не дано з неба. 28. Ви ж пам’ятаєте, що я сказав: _{я не месія, але} мене послано поперед Нього. 29. У кого молода, той молодий. Дружба молодого, що стоїть і слухає, радіє вельми голосом молодого. Така й моя радість, яка тепер сповнилася. 30. Йому треба рости, мені ж — маліти.

● 25. Що це за «юдеї» і що вони могли робити на межі Десятимістя і Самарії, яку вважали країною найбільших грішників? Серед правовірних юдеїв, особливо фарисеїв, вважалося, що навіть вимовляння слова «самарянин» опоганює людину. Чому вони захотіли сперечалися про очищення, пройшовши для цього понад сотню кілометрів? Яке їм було діло до того, що робилося в іншій державі? Адже Енон, повторимо, належав до Десятимістя — союзу десяти арійських (гелленістичних) міст зі столицею Скіфополь. Неважко здогадатися, що до Івана прийшли представники єрусалимських «бізнесменів від релігії», які доводили, що справжнє, «канонічне» очищення може бути лише в Єрусалимському храмі. ● 26. Ці посланці юдейської верхівки намагаються розпалити амбіції Івана, викликати його заздрість до Ісуса і нацькувати їх один на одного. Саме для цього вони прийшли з далекого Єрусалима до Енона. ● 28. Іван проігнорував провокацію. «Я не месія» — вставка, адже ці слова були відповіддю, яку Іван дав раніше на конкретне запитання священиків і левітів з Єрусалима, які знаходилися в очікуванні месії — «раба Єгови» (Ів 1.20). Іван же був предтечею Хреста, Боголюдини, натомість вставка «я не месія» створює уявлення, наче Івана було «послано перед месією» і він уважав, що таким месією є Ісус Хрестос. Додамо, що в Івана Предтечі на цей час ще не було повного переконання про особистість Ісуса, оскільки пізніше він запитував: «Ти той, що має прийти, чи іншого нам чекати?» (Мт 11.3, Лк 7.19).

_{31. Хто з висоти приходить, той — над усіма. Хто з землі, той земний, і говорить по-земному. Та хто з неба приходить, той — над усіма. 32. Що бачив і що чув, про те він свідчить, та свідчення його ніхто не приймає. 33. Хто прийняв його свідчення, той ствердив, що Бог правдивий. 34. Кого Бог послав, той говорить слова Божі, бо не мірою дає йому Бог Духа. 35. Отець любить Сина і все дав йому в руки. 36. Хто вірує в Сина, живе життям вічним. Хто не вірує в Сина, той життя не побачить; гнів Божий над таким пробуває.}

● 31–36. Малозмістовна вставка, індикатор фальсифікації № 4. Як стверджує ЄЛ, «розділ 31–36 належить до проповіді (реч. 14–21) і повинен стояти перед реч. 13» (ЄЛ, с. 238), тобто за змістом це фрагмент вставки 3.9–21.

1. Коли Господь дізнався, що фарисеї зачули, що Ісус збирає більше учнів _{і омиває}, ніж Іван, _{— 2. сам же Ісус не омивав, але Його учні,} — 3. лишив він Юдею й пішов знову в Галілею. _{4. А треба було йому переходити Самарію. 5. І він прибув до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, близько поля, що дав був Яків своєму синові Йосипові. 6. Була ж там криниця Яакова. Ісус, утомившись з дороги, сів біля криниці. Було ж близько шостої години. 7. Аж ось надходить жінка з Самарії води брати. Ісус каже до неї: Дай мені напитися. 8. Учні його пішли були до міста купити харчів. 9. Каже до нього жінка-самарянка: Юдей єси і просиш пити в мене, жінки-самарянки? Не мають бо зносин юдеї з самарянами. 10. Ісус у відповідь сказав до неї: Якби ти знала дар Божий і хто той, що тобі каже: дай мені напитися, — ти попросила б у нього, і він дав би тобі води живої. 11. Мовить до нього жінка: І зачерпнути чим не маєш, пане, і криниця глибока; звідкіль, отже, у тебе вода жива? 12. Хіба ти більший від батька нашого Яакова, що дав нам цю криницю, і сам пив з неї, і сини його, і худоба його? 13. Ісус у відповідь сказав їй: Кожен, хто п’є цю воду, знову хоче пити. 14. Той же, хто питиме воду, якої я дам йому, не матиме спраги повіки. Вода бо, що я дам йому, стане в ньому джерелом води, яка б’є в життя вічне. 15. Каже до нього жінка: Дай мені, пане, тієї води, щоб я не мала більше спраги й не ходила сюди черпати. 16. Він каже до неї: Іди, поклич твого чоловіка й вернися сюди. 17. Озвалася жінка й каже: Нема в мене чоловіка. Він відповів їй: Добре єси сказала: нема в мене чоловіка. 18. П’ятьох бо мала ти чоловіків, і той, що тепер у тебе, не чоловік тобі. Правду єси сказала. 19. Жінка каже до нього: Бачу, пане, що ти пророк. 20. Батьки наші на цій горі поклонялися, ви ж говорите, що в Єрусалимі місце, де треба поклонятися. 21. Ісус каже до неї: Повір мені, жінко: надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете поклонятись Отцеві. 22. Ви поклоняєтесь тому, чого не знаєте; ми ж поклоняємося тому, що знаємо, бо від юдеїв спасіння є. 23. Але надходить час, — ба вже й тепер він, — що справжні поклонники Отцеві кланятимуться в Дусі і правді. І таких поклонників Отець собі шукає. 24. Бог — Дух; і ті, що йому поклоняються, повинні в Дусі і правді поклонятися. 25. Жінка каже до нього: Знаю, що має прийти месія, тобто Хрістос, і як прийде, все звістить нам. 26. Каже їй Ісус: Це я, що розмовляю з тобою. 27. Тут надійшли його учні й дивувалися, що він розмовляє з жінкою. Однак ні один не спитав: «Чого хочеш від неї?» або: «Чому розмовляєш з нею?» 28. Жінка покинула свій глечик, побігла в місто й каже людям: 29. Ходіть, подивіться на чоловіка, який сказав мені все, що я робила. Чи не месія він? 30. І вийшли з міста й пішли до Нього. 31. Учні тим часом стали просити його, кажучи: Їж, Учителю. 32. Він сказав їм: Я маю їсти їжу, якої ви не знаєте. 33. Учні заговорили один до одного: Чи не приніс хто йому їсти? 34. Каже до них Ісус: Їжа моя — чинити волю Того, хто послав мене, і завершити його діло. 35. Хіба ви не кажете: ще чотири місяці, і жнива настануть? А я кажу вам: підведіть очі ваші і гляньте на ниви — вони вже для жнив спілі. 36. Хто жне, бере свою нагороду: плоди збирає для життя вічного, щоб сіяч із женцем раділи укупі. 37. В цьому справджується приказка: хто інший сіє, а хто інший жне. 38. Я послав вас жати те, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили. 39. Численні самаряни з того міста увірували в нього через слова жінки, що посвідчила: «Він сказав мені все, що я робила». 40. І коли прийшли до нього самаряни, просили, щоб лишився в них, і він лишився там два дні. 41. Та й багато інших увірували через його слово. 42. І вони сказали жінці: Тепер уже віруємо не через твоє слово, але тому що самі чули й знаємо, що він справді Спаситель світу.}

● 1. Продовження речення 3.30. Це повідомлення підтверджує, що Ісус прийшов на Йордан сáме для здійснення обряду омивання та ініціації своїх учнів (Ів 3.22), щоб потім вибрати з них найкращих — 12 апостолів. Фарисеї дізналися, що школа Ісуса стала потужнішою, ніж школа Івана Предтечі — тому подальше перебування Ісуса з учнями в Юдеї ставало дедалі небезпечнішим. ● 1. «Омиває» — вставка. Ісус пішов над Йордан для ритуального омивання лише своїх учнів і встановлення з ними особливого містичного зв’язку. Їхня ініціація повинна була відбутися на тому ж самому місці, де Він отримав ініціацію від Бога-Творця під час обряду омивання Івана Предтечі. Це місце знаходиться поблизу Витавари, див. коментар до Ів 1.28. ● 2. «Сам же Ісус не омивав, але Його учні» — вставка, яка спотворює мету, з якою Ісус та його учні прийшли до Йордану. Насправді сторонніх людей не омивали ні Ісус, ні його учні. Ця вставка явно порушує первісну структуру речення і робить його складним для прочитання, що не властиво чіткій і лаконічній мові Євангелія. ● 3. «Юдею» — мається на увазі «околиці Юдеї». Ідеться про західний берег Йордану поблизу Юдеї, див. коментар до Ів 3.22. ● 4. Початок суперечливої юдохрістиянської вставки. ● 8. Порушення літературної логіки викладу. ● 9. Самарянка чомусь прийняла Ісуса за юдея, хоча галли-галілеяни і юдеї суттєво відрізнялися вимовою, одягом, формою обличчя, кольором шкіри, очей і волосся (як європейці відрізняються від семітів), зростом (галли зазвичай були на голову вищими за юдеїв, а Хрестос мав зріст близько 180 см — див. 2.11. «Чи був Хрестос юдеєм?»). ● 10–15. Уся ця вигадана розмова нагадує діалог двох глухих: самарянка каже про земне, а Ісус начебто розмовляє з цією простою жінкою надзвичайно складною мовою туманних образів, чого Він ніколи не робив: Він завжди говорив тією мовою, яку розуміли співрозмовники. ● 22. «Ви поклоняєтесь тому, чого не знаєте; ми ж поклоняємося тому, що знаємо» — знайома вставка, див. Ів 3.11. ● 26. Ісус начебто визнав себе юдейським месією, що є абсурдом. Серед людей Ісус називав себе Сином людським. Свою боголюдську природу Він відкрив лише апостолам, причому суворо заборонив комусь про це розповідати до його воскресіння (Мт 16.20, Мк 8.30, Лк 9.21). Він себе усвідомлював Сином Божим — Боголюдиною (Хрестом), а це є несумісним з поняттям месії — «раба Єгови». ● 27. «Надійшли його учні й дивувалися, що він розмовляє з жінкою» — вказівка на юдейське авторство вставки. Юдеї вважали жінок істотами другого ґатунку, натомість Ісуса постійно супроводжували жінки-учениці, бо в арійських традиціях між жінками і чоловіками підтримувалася гармонійна рівновага і взаємне доповнення. ● 37–38. Заперечення універсального етичного принципу: «Що посіє людина, те й пожне». Перегукується з юдейськими уявленнями про те, що Єгова начебто їм пообіцяв володіння чужим добром: «великі і гарні міста, які ти не будував, та доми, повні всякого добра, яких ти не наповнював, і тесані колодязі, яких ти не тесав, і виноградники та оливки, яких ти не садив, і будеш їсти і наситишся…» (Второзаконня 6.10–11). ● 42. Слово «спаситель» не вживається в жодному з євангелій, воно присутнє тільки у двох відвертих вставках Лк 1.47, 2.11.

_{43. По двох днях він вийшов звідти в Галілею. 44. Сам бо Ісус посвідчив: «Нема пошани для пророка у своїй батьківщині». 45. Коли він прибув у Галілею, прийняли його галілеяни, бачили бо все, що він учинив був на святі в Єрусалимі, бо й вони ходили на те свято. 46. Отже, він знову прийшов у Кану Галілейську, де з води зробив був вино. І був один царський урядовець, якого син нездужав у Капернаумі. 47. Зачувши, що Ісус прибув з Юдеї в Галілею, він прийшов до нього і став просити, щоб він прийшов і зцілив його сина, бо той мав уже вмирати, 48. Ісус каже до нього: Ви не вірите, якщо не побачите знаків і чудес! 49. Царський урядовець сказав йому: Господи, прийди, поки не вмерла моя дитина! 50. Ісус мовив до нього: Іди, твій син живе. Повірив чоловік слову, що сказав Ісус, і пішов. 51. Коли він був уже в дорозі, слуги, що вийшли йому назустріч, сказали йому, що син його живий-здоровий. 52. Він спитав їх, о котрій годині стало йому легше. Учора ввечорі о сьомій годині пропасниця покинула його, — вони йому сказали. 53. І зрозумів батько, що те сталося о тій самій годині, коли Ісус сказав йому: Син твій живе. І увірував сам він і увесь дім його. 54. Це друге чудо, що зробив Ісус, вернувшися з Юдеї у Галілею.}

● Вставка, що є спотвореним переказом Мт 8.5–13, Лк 7.1–10. Насправді подія відбувається не в Кані Галілейській, а в Капернаумі. ● 44. Фраза «пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома» була сказана Ісусом у Назареті (Мт 13.57, Мк 6.4). Фальсифікатор же натякає, що Ісус походить з Юдеї, проте «на батьківщині» він не мав пошани, зате Його «прийняли галілеяни», які бачили Його чудеса в Єрусалимі, хоч насправді «ходив Ісус по всій Галілеї, навчаючи по громадах їхніх, звіщаючи Добру новину і зціляючи всяку хворобу та всяку недугу в народі» (Мт 4.23). ● 46. «Царський урядовець» — на ті часи царя вже давно не було, натомість був тетрарх (провінційний князь) Герод Антипа.

_{1. По тому було юдейське свято, й Ісус прибув до Єрусалима. 2. А є в Єрусалимі овеча купіль, що зветься по-єврейськи Витесда й має п’ять притворів. 3. У них лежала сила недужих, сліпих, кривих і сухих, які чекали, коли зворушиться вода: 4. бо ангел Господній сходив час від часу в купіль і зворушував воду, і хто перший по зворушенні води спускався у купіль, видужував, хоч би яка була його недуга. 5. Був там один чоловік, що нездужав тридцять вісім років. 6. Побачив Ісус, що він лежить, і, довідавшися, що він вже дуже довго нездужає, каже до нього: Бажаєш видужати? 7. Відповідає йому недужий: Не маю нікого, пане, хто б мене спустив у купіль, коли зворушиться вода, бо коли я туди приходжу, інший передо мною сходить. 8. Ісус мовить до нього: Устань, візьми ложе твоє й ходи! 9. І відразу видужав той чоловік і взяв своє ложе й почав ходити. А був то день суботній. 10. Юдеї кажуть тому, що видужав: Та ж то субота. Не личить тобі носити ложе. 11. Той їм відповів: Той, хто мене оздоровив, сказав мені: візьми твоє ложе й ходи. 12. Спитали його: Хто той, що сказав тобі: візьми й ходи? 13. Але той, що видужав, не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці. 14. Потім Ісус найшов його у храмі й мовив до нього: Оце ти видужав, не гріши ж більше, щоб що гірше тобі не сталось. 15. Чоловік пішов і оповів юдеям, що то Ісус оздоровив його.}

● Суцільна вигадка. Ісус тільки повернувся до Галілеї, бо в Юдеї стало небезпечно — а тут виходить, що Він знову пішов у Єрусалим, де концентрувалися Його смертельні вороги. ● 4. Казкова історія про «ангела», який усіх мордував тривалим очікуванням, а потім одного зцілював за принципом «хто перший добіжить».

_{16. Тому юдеї і переслідували Ісуса, що він учинив те в суботу. 17. Ісус відповів їм: Отець мій діє понині, і я дію. 18. За те юдеї ще більше намагались його убити, та не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що називав Бога своїм Отцем, видаючи себе за рівного Богові.}

● 18. Ісус ніколи привселюдно не називав себе Сином Божим, натомість завжди — Сином людським.

_{19. Ісус відповів їм, кажучи: Істинно, істинно кажу вам: не може Син від себе діяти нічого, як тільки те, що бачить, як Отець діє. Бо що Отець діє, те саме також і Син діє. 20. Отець бо любить Сина й усе йому показує, що сам діє. І більші від цих діла йому покаже, щоб ви дивувалися. 21. Бо як Отець воскрешає померлих і оживляє, так і Син, кого хоче, оживляє. 22. Отець бо не судить нікого, але дав Синові увесь суд, 23. щоб усі почитали Сина, як почитають Отця. Хто не почитає Сина, той не почитає Отця, який послав його. 24. Істинно, істинно кажу вам: хто слухає моє слово й вірує в Того, хто послав мене, живе життям вічним і на суд не приходить, бо від смерті перейшов у життя. 25. Істинно, істинно кажу вам: надходить час, ба вже й тепер він, коли померлі почують голос Сина Божого, і, почувши, оживуть. 26. Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі, 27. і дав йому владу суд чинити, бо він — Син людський. 28. Не дивуйтеся тому, бо надходить час, коли всі, що у гробах, почують його голос 29. і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а ті, що чинили зло, на воскресіння суду. 30. Не можу я нічого діяти від себе самого; я суджу так, як чую, і суд мій справедливий, бо я шукаю не моєї волі, але волі Того, хто послав мене.}

● Характерна юдохрістиянська вставка з елементами вчення Філона Юдея. ● 19. Син Божий виставляється як вигаданий Філоном Логос, який не є втіленою божественною сутністю, а лише досконалішим за інших біороботом (див. 1.4.1. «Архетип «Біоробот»), безвольним посередником між Творцем і людьми. Тому він не може нічого робити як творча особистість, а лише повторює те, що робить Творець. ● 21. Юдейські уявлення про те, що доля людини залежить не від її самої, а від того, як заманеться Єгові. ● 25–29. Очікування швидкого Страшного суду (кари всім ворогам юдеїв), оживлення мертвих і настання царства месії. ● 30. Син Божий знову виставляється безвольним біороботом.

_{31. Коли б я свідчив сам за себе, свідчення моє було б недостовірне. 32. Але за мене свідчить інший, і я знаю, що свідоцтво, яким він за мене свідчить, вірне. 33. Послали ви були до Івана, і він свідчив правді. 34. Та я не потребую від людей свідчення, але кажу вам це, щоб ви спаслися. 35. Той був світич, що горить і світить, і ви бажали деякий час тішитись його світлом. 36. Та в мене свідчень більше, ніж Івана: діла, що Отець дав мені, щоб я зробив, — ці самі діла, що я роблю, свідчать про мене, що Отець мене послав. 37. І Отець, який послав мене, свідчить за мене, та ви ні голосу його не чули, ні виду його не бачили ніколи. 38. І не маєте слова його, яке б у вас пробувало; ви бо не віруєте в того, кого він послав. 39. Розслідіть Писання, в яких, як гадаєте, маєте життя вічне. І вони свідчать за мене. 40. Але ви не бажаєте прийти до мене, щоб жити життям вічним.}

● Продовження вставки — туманної і багатослівної. ● 39. Відверте стверджування того, що Син Божий є пророкованим у юдейських писаннях месією.

_{41. Я не приймаю слави від людей. 42. Та я пізнав вас, що не маєте в собі любові до Бога. 43. Я прийшов в ім’я Отця мого, і ви мене не приймаєте; якби хто інший прийшов у власному імені, ви б його прийняли. 44. Як ви можете вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від єдиного Бога, не шукаєте? 45. Не гадайте, що я буду звинувачувати вас перед Отцем; ось той, що вас звинувачує: Мойсей, на якого ви надієтесь. 46. Бо якби ви вірили Мойсеєві, може б і мені вірили: про мене бо писав він. 47. Коли ж не вірите його писанням, як моїм словам повірите?}

● Продовження вставки з посиланням на авторитет Мойсея. У п’ятикнижжі Мойсея нема жодного слова про месію.

1. По тому Ісус пішов на узбережжя Тиверійської Галілеї. 2. Ішла за Ним сила народу; бачили бо чуда, які Він учинив над недужими. 3. Ісус зійшов на гору й сів там з учнями своїми. _{4. А було вже недалеко до Пейсаху, свята юдейського.} 5. Підвівши очі й побачивши, що сила людей іде до Нього, каже до Филипа: Де нам купити хліба, щоб ці їли? 6. Казав Він так, щоб випробувати його, знав бо сам, що має робити. 7. Филип озвався до Нього: Та й за двісті денарів хліба не вистачило б, щоб кожному хоч трохи дісталось. 8. Каже до Нього один з учнів, Андрій, брат Симона Петра: 9. Є тут один хлопчина, що має п’ять ячмінних хлібів _{і дві риби}; але що це на таку силу людей! 10. Сказав Ісус: Веліть людям сісти. Було ж багато трави на тому місці, і сіли вони числом яких п’ять тисяч чоловіків. 11. Узяв Ісус хліби і, воздавши хвалу, роздав тим, що сиділи; _{так само й риби, скільки хотіли.} 12. Коли ж вони наситилися, мовив до своїх учнів: Зберіть шматки, що зосталися, щоб ніщо не пропало. 13. І зібрали та наповнили дванадцять кошів куснями ячмінного хліба, які були лишилися в тих, що їли. 14. Побачивши чудо, яке зробив Ісус, люди заговорили: Це справді пророк, що має прийти у світ. 15. Довідався Ісус, що вони хочуть прийти й узяти Його силоміць, щоб зробити царем, і відійшов сам-один знову на гору. 16. Коли ж настав вечір, учні Його зійшли до моря і, 17. ввійшовши в човен, попливли на той бік моря, до Капернаума. 18. Уже стало темніти, й Ісус ще не був прийшов до них, і море схвилювалося, бо дув сильний вітер. 19. Пропливли вони яких двадцять п’ять чи тридцять стадій, аж бачать — Ісус іде до них по морю й наближається до човна _{— і налякались}. 20. Він до них каже: Це Я, _{не бійтесь}! 21. І хотіли Його взяти у човен, але човен зараз же причалив до землі, до якої прямували.

● 1. Герод Антипа заснував місто Тиверію між 17 і 22 рр. н. е., зробивши його столицею Галілеї. ● 3. Ісусові треба було переговорити з апостолами, що повернулися з проповіді (Мк 6.30–31). ● 4. Фальсифікатор чомусь був зациклений на святкуванні Пейсаху, тому робив про це вставки в найнедоречніших місцях. ● 5. Ісус звернувся до Филипа, бо той був мешканцем Витсайди (Ів 1.44), тож повинен був добре знати цей край. ● 9. У всьому тексті Євангелія прослідковуються спроби поставити рибу поряд з хлібом (Мк 8.7, Мт 14.17–18, Мт 16.36, Мт 15.34, Лк 9.13, Ів 21.9) або взагалі замінити хліб рибою (Лк 24.42). ● 17. Іван уточнює, що фраза «по той бік моря» в даному контексті означає не «на протилежний бік моря», а «вздовж моря», адже Капернаум знаходився вище Висайди на тому ж західному березі Галілейського моря. На східному березі була ще одна Витсайда, але вже до народження Ісуса вона була перейменована і отримала назву «Юлія» — на честь дочки римського імператора Октавіана Августа. ● 19. Двадцять п’ять чи тридцять стадій — це приблизно 5 кілометрів. ● 19. «І налякались» — має бути: «І були вражені» (Мк 6.50).

_{22. Наступного дня народ, що стояв по той бік моря, бачив, що не було там іншого човна, тільки один, до якого Ісус не ввійшов разом зо своїми учнями і яким його учні відпливли самі. 23. Інші ж човни прибули з Тиверіяди близько до того місця, де їли хліб, коли Господь воздав хвалу. 24. Отож коли народ побачив, що нема там ні Ісуса, ні його учнів, сіли в човни і прибули до Капернаума, шукаючи Ісуса. 25. Найшовши його по тім боці моря, мовили до нього: Учителю, коли ти прибув сюди? 26. Ісус відповів їм: Істинно, істинно кажу вам: ви шукаєте мене не тому, що чуда бачили, а тому, що їли хліб і наситилися. 27. Дбайте не про їжу, що минає, а про їжу, що лишається на життя вічне, яку вам дасть Син людський, бо його Бог Отець призначив. 28. Вони ж мовили до нього: Що нам робити, щоб діла Божі чинити? 29. Ісус у відповідь сказав їм: Діло Боже — вірувати в того, кого він послав. 30. Вони сказали: Який знак робиш, щоб ми побачили й увірували в тебе? Що чиниш? 31. Батьки наші їли в пустині манну, як написано: дав їм їсти хліб з неба. 32. Ісус сказав їм: Істинно, істинно кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба, але Отець мій дає вам правдивий хліб з неба. 33. Бо хліб Божий — той, що з неба сходить і дає життя світові. 34. Мовили тоді до нього: Господи, давай нам завжди такого хліба! 35. Ісус сказав їм: Я — хліб життя. Хто приходить до мене, не голодуватиме; хто в мене вірує, не матиме спраги ніколи. 36. Та я сказав вам: ви бачили мене і не віруєте. 37. що мені дає Отець, прийде до мене, і того, хто до мене приходить, я не відкину; 38. бо я зійшов з неба не для того, щоб мою волю чинити, а волю Того, хто мене послав. 39. Ось така воля того, хто мене послав: щоб з усього, що він мені дав, я нічого не погубив, але воскресив його в останній день. 40. Така бо воля мого Отця: щоб кожен, хто бачить Сина й вірує в нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його в останній день. 41. Обурились юдеї на нього за те, що сказав був: «Я хліб, що зійшов із неба», 42. і говорили: Хіба то не Ісус, син Йосипа, якого батька-матір ми знаємо? Як же він тепер твердить: я зійшов із неба? 43. Озвався Ісус і сказав їм: Не ремствуйте між собою. 44. Ніхто не може прийти до мене, коли Отець, який послав мене, не приведе його, і я воскрешу його в останній день. 45. Написано в пророків: усі будуть навчені Богом. Кожен, хто чув від Отця й навчився, приходить до мене. 46. Не щоб хто бачив Отця, бо той тільки бачив Отця, хто від Бога. 47. Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в мене, має життя вічне. 48. Я — хліб життя. 49. Батьки ваші їли манну в пустині й померли. 50. А це — хліб, що з неба сходить, щоб той, хто його їстиме, не вмер. 51. Я — хліб живий, що зійшов з неба. Коли хто їстиме цей хліб, житиме повіки. І хліб, що я дам, — то моє тіло за життя світу. 52. Тут юдеї стали сперечатися між собою, кажучи: Як отой може нам дати своє тіло їсти? 53. Ісус сказав їм: Істинно, істинно кажу вам: як не їстимете тіла Сина людського й не питимете його крові, не матимете життя в собі. 54. Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, той живе життям вічним, і я воскрешу його в останній день. 55. Бо тіло моє — правдива їжа, і кров моя — правдиве питво. 56. Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, у мені пробуває, і я — в ньому. 57. Як мене послав живий Отець і я живу Отцем, так і той, хто їсть мене, житиме мною. 58. Це — хліб, що зійшов з неба. Не як батьки ваші їли манну й померли: хто їстиме цей хліб, житиме повіки. 59. Так говорив він, коли навчав у громаді, в Капернаумі.}

● Довга, туманна і багатослівна вставка, абсолютно не властива чіткій, ясній і афористичній мові Ісуса. Автор цієї вставки вкладає в його уста суцільні метафори, незрозумілі ні народові, ні навіть його учням. ● 24. Усе це начебто відбувається в Капернаумі, хоча згідно з синоптиками після ходіння по воді Ісус з учнями прибули до землі Генезаретської. Приморське місто Генезарет знаходилось південніше Капернаума. ● 38. «Раб Єгови» каже, що не має своєї волі — він лише виконавець-біоробот. ● 39–40. Фарисейська ідея про воскресіння померлих в останній день, тобто день покарання ворогів юдеїв і заснування вічного царства месії. ● 48–58. Символічний «хліб життя», що символізує правдиві знання, раптом перетворюється на «правдиву їжу». Після цього висувається шокуюча вимога їсти «тіло сина людського» і «пити його кров». Це цілковите заперечення арійської символіки хліба (знань) і вина (натхнення духу, інтуїції), нахабний удар по глибинній, архетиповій, абсолютній забороні канібалізму[243] — навіть у символічній формі. Ми вже знаємо, що для пояснення свого вчення Ісус завжди використовував природні, органічні, світлі, здорові, зрозумілі людині образи і метафори. Тут же маємо абсолютну протилежність: шок, протиприродність, огидність, протест. «Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, той живе життям вічним…» — це сатанинська насмішка над Хрестовими послідовниками згідно з пророцтвом Ісаї про майбутнє приниження ворогів «обраного» народу: «І будуть царі за твоїх вихователів, а їхні цариці за няньок твоїх. Лицем до землі вони будуть вклонятись тобі та лизатимуть пил твоїх ніг… І Я змушу твоїх гнобителів їсти тіло своє, і вони повпиваються власною кров’ю, ніби вином молодим…» (Іс 49.23–26). Цей сатанинський припис було реалізовано «дітьми диявола» шляхом Голодомору українського народу в 1932–1933 роках.

_{60. Почувши це, багато хто з його учнів говорили: Жорстока ця мова! Хто може її слухати? 61. Ісус, знаючи в собі, що учні його ремствують, мовив до них: Це вас спокушає? 62. А що, коли побачите, як Син людський восходить туди, де був перше? 63. Дух оживляє, від тіла ж нема жодної користі. Слова, що я сказав вам, — дух і життя. 64. Та дехто з вас не вірує. Ісус бо знав від самого початку, хто ті, що не вірують, і хто той, що його зрадить. 65. І додав: Ось чому я сказав вам, що ніхто не може прийти до мене, коли його не буде дано моїм Отцем. 66. 3 того часу багато хто з його учнів відійшли від нього й більше з ним не ходили. 67. Тому Ісус сказав до дванадцятьох: Невже й ви хочете відійти? 68. Озвався до нього Симон Петро: Господи, до кого нам іти? У тебе — слова життя вічного. 69. Ми увірували й пізнали, що Ти — святий Божий. 70. Ісус відповів їм: Хіба я не вибрав вас дванадцятьох? Та один же з вас — диявол! 71. Він говорив про Юду, сина Симона Іскаріота, той бо, один з дванадцятьох, мав його зрадити.}

● 60–61. Автор вставки хоче переконати, що Ісус був поганим учителем, оскільки говорив своїм учням незрозумілі, руйнівні для їхньої свідомості речі. ● 63. «Від тіла ж нема жодної користі» — властива для юдохрістиянства зневага до людського тіла, яке насправді є храмом Святого Духа. Чим досконаліше тіло, тим більше можливостей має духовна сутностість, що є господарем цього тіла. ● 65. «Філонівська вставка» згідно з архетипом «Біоробот». ● 66. Фальсифікатор каже про розкол в середовищі Ісусових учнів. Якби він справді мав місце, то про цю важливу подію було б повідомлено в інших євангеліях, але про це навіть не натякає жоден інший євангеліст. ● 69. Вираз «святий Божий» вживається в Євангелії у двох інших вставках — Мк 1.24, Лк 4.34. ● 70. Зрада Юди відбулася значно пізніше, в ході Єрусалимської кризи. До того часу в Юди були всі можливості залишитися вірним учнем. У цій вставці — властива юдеям віра в запрограмованість усього нашого життя і зневага до людської волі. ● 71. «Юду, сина Симона Іскаріота» — див. коментар до Ів 13.2.

1. По тому ходив Ісус по Галілеї; Він не хотів більше ходити по Юдеї, бо юдеї бажали убити Його. _{2. Наближалося ж юдейське свято Кучок. 3. І мовили до нього брати його: Іди звідси в Юдею; хай учні твої побачать діла, що ти робиш. 4. Ніхто бо не чинить нічого тайно, коли бажає бути явним. Якщо ти таке робиш, яви себе світові. 5. Бо й брати його не вірували в нього. 6. Тоді Ісус відповів їм: Не надійшов іще час мій; ваш час — готовий завжди. 7. Світ не може вас ненавидіти; мене він ненавидить, бо я свідчу проти нього, що діла його лихі. 8. Ідіть, отже, ви на свято; я не піду на те свято, мій час ще не настав. 9. Сказавши це до них, він лишився у Галілеї. 10. Та коли брати його пішли на свято, він так само пішов, однак не явно, а наче потай. 11. Юдеї шукали його на святі й питалися: Де він? 12. І люди говорили багато про нього між собою; одні твердили: він добрий, а інші відповідали: ні, він лише народ туманить. 13. Однак ніхто не говорив про нього явно, зо страху перед юдеями.}

● 1. Продовження реч. 4.3, яке прямо пояснює, чому Ісус повернувся до Галілеї. З цього випливає, що оповідання 6.1–24 має бути в іншому місці. ● 1. Після того, як фарисеї і первосвященики побачили, що Ісус несе їм ще більшу загрозу, ніж Іван, вони вирішили вбити Його (Мт 12.14). Тому з огляду на безпеку своїх учнів (сам же Ісус був невразливим для ворогів) Він повернувся до рідної Галілеї, яка була первинною базою поширення Хрестового вчення (див. 2.13.1. «Етнічна основа хрестиянства»). ● 2–12 — вставка. ● 3. З’явилися якісь юдействуючі «брати», які штовхають Ісуса на смерть. «Хай учні твої побачать діла, що ти робиш» — насправді учні вже достатньо побачили Ісусових діянь і пересвідчилися в його боголюдських можливостях. ● 4. Ісус уже показав себе в Галілеї, проте автор вставки вважає, що явити себе світові можна лише в Юдеї. Очевидно, що «світом» для фальсифікатора була напівпустельна Юдея, натомість розкішно плодюча Галілея вважалася ним «окраїною» (див. 2.15.3. «Юдея проти Ізраїлю»). ● 7. Ненависть юдейської верхівки до Ісуса подається як ненависть до Нього з боку всього світу.

_{14. О половині свята Ісус увійшов у храм і почав навчати. 15. І дивувались юдеї, кажучи: Як він знає Писання, не вчившись? 16. Ісус озвався й мовив до них: Моя наука не моя, а того, хто послав мене. 17. Якщо хто хоче чинити його волю, знатиме, чи ця наука від Бога, чи я говорю від себе. 18. Хто говорить від себе, той шукає власної слави. Хто ж шукає слави того, який його послав, той правдивий, і неправди нема в ньому. 19. Хіба Мойсей не дав вам закону? Та ніхто з вас закону не виконує. Чому хочете мене вбити? 20. Озвався народ: Чи не навіжений ти? Хто тебе хоче вбити? 21. Ісус у відповідь сказав їм: Одне діло зробив я, і ви всі дивуєтеся. 22. Мойсей дав вам обрізання — не щоб воно було від Мойсея, але від предків — і ви обрізуєте чоловіка в суботу. 23. Чоловік приймає обрізання в суботу, щоб не був порушений закон Мойсея; ви ж нарікаєте на мене, що я в суботу оздоровив всю людину. 24. Не судіть по зовнішньому виду; судіть судом справедливим.}

● 14–24. Продовження юдохрістиянського «потоку свідомості». ● 16. Філонівський Логос — це лише безвольна передаточна ланка між Творцем і людьми.

_{25. Казали, отже, деякі з єрусалимлян: Чи це не той, якого хочуть убити? 26. Ось він говорить явно, і не кажуть йому нічого. Невже й старшина справді визнала, що він — месія? 27. Та про цього ми знаємо, звідкіля він; а месія, коли прийде, ніхто не знатиме, звідкіля він. 28. Ісус промовив голосно, навчаючи у храмі: І мене знаєте, і знаєте, звідкіля я. Однак я прийшов не від себе самого; але правдивий той, хто послав мене, і його ви не знаєте. 29. Я ж його знаю, бо я від нього, і він мене послав. 30. Тому й хотіли вони його схопити. Та ніхто не наклав рук на нього, бо ще не настала його година. 31. Численні з народу увірували в нього й казали: Невже месія, як прийде, більше чудес чинитиме, ніж учинив цей?}

_{32. Зачули фарисеї, що народ так гомонів про нього, і первосвященики й фарисеї вислали слуг, щоб його схопити. 33. Тоді Ісус промовив: Ще трохи часу я з вами — і піду до Того, хто мене послав. 34. Шукатимете мене і не найдете. І де я буду, не зможете прийти. 35. Юдеї ж говорили між собою: Куди він хоче йти, що ми його не найдемо? Чи не до розсіяних між гелленами хоче йти і гелленів навчати? 36. Що значить це слово, яке він сказав: шукатимете мене і не найдете; і де я буду, не зможете прийти?}

_{37. Останнього великого дня свята стояв Ісус і скрикнув на весь голос: Коли хто спраглий, хай прийде до мене й п’є! 38. Хто вірує в мене, як каже Писання: ріки води живої потечуть із нутра його. 39. Так він говорив про Духа, що мали прийняти ті, які увірували в нього. Не прийшов бо був ще Дух Святий, тому що Ісус не був ще прославлений.}

● 37. Згідно із синоптичними євангеліями, Ісус не брав участі в юдейських святах і не впадав у стан релігійної екзальтації. ● 38. «Неясно, яке місце зі Св. Писання мається на увазі» (ЄЛ, с. 249).

40. Деякі з народу, чуючи ті слова, казали: Він справді пророк. 41. Інші говорили: Він — месія. Ще інші мовили: Чи месія прийде з Галілеї? 42. Хіба не сказано в Писанні, що месія має прийти з роду Давида, з села Вифлеєма, звідки був Давид? 43. І виник роздор через Нього серед народу. 44. Деякі хотіли Його схопити, та ніхто не наклав рук на Нього. 45. Вернулись слуги до первосвящеників та фарисеїв, і ті їх питають: Чому ви його не привели? 46. Слуги відповіли: Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить. 47. Фарисеї казали: Чи й ви дали себе звести? 48. Невже хто зі старшини або фарисеїв увірував у нього? 49. Та проклятий цей народ, що не знає закону! _{50. Озвавсь до них Никодим, що приходив до нього вночі, один з них: 51. Хіба закон наш судить чоловіка, не вислухавши його спершу й не довідавшись, що він робить? 52. Ті йому у відповідь сказали: Чи й ти з Галілеї? Розсліди й побачиш: з Галілеї пророк не приходить. 53. І розійшлися кожен до свого дому.}

● 40–53. Фрагмент, розташований не на своєму первісному місці. Події відбуваються після урочистого в’їзду Ісуса до Єрусалима. Це оповідання має бути після 2.21. ● 48. Вірити юдеям дозволялося лише в те, у що вірять старшина і фарисеї. Ніхто з юдейської старшини не увірував в Ісуса. ● 50. Дивовижно, що цей фарисей мав гелленське ім’я, хоч фарисеї ненавиділи гелленську культуру і намагались відмежуватися від усього арійського. Історія про нічну бесіду Никодима з Ісусом (Ів 3.1–21) є вставкою. ● 51. Апеляції до «закону» були безглуздими, оскільки фарисейська верхівка саме на основі свого «закону» вже давно прийняла рішення вбити Ісуса (Мт 12.14, Мк 3.6, Лк 6.11), див. коментар до Мт 12.15–16. Тому коли Ісус ішов у Єрусалим, то вже чітко знав, що фарисеї і первосвященики мають твердий намір Його вбити, про що неодноразово повідомляв своїх учнів. ● 52. «З Галілеї пророк не приходить» — насправді з Галілеї походили Іліяху, Йона та Наум[244]. ● 52. Дивовижний коментар дає ЄЛ: «Видно, що четвертий євангеліст не знав історій народження, як вони передаються в Матвія (розд. 1–2) і в Луки (розд. 1–2)» (ЄЛ, с. 252). Фактично апостол Іван звинувачується у некомпетентності. Насправді це фальсифікатор-«філонівець» не знав про «творчий доробок» фальсифікаторів синоптичних євангелій (дві групи з фальсифікації працювали ізольовано), а головний фальсифікатор, що здійснював остаточну редакцію, не помітив суперечливість через поспішність своєї підлої роботи. «Суперечності євангелій» — це не що інше, як суперечності між вставками до них. Чотириєвангеліє є цілісним, логічно і літературно досконалим твором, натхненним Святим Духом, який не допускає помилок, суперечностей і недомовок.

1. Ісус пішов на Оливну гору. 2. Вдосвіта знову прибув до храму, і весь народ прийшов до Нього; Він сів і став їх навчати. 3. Привели тоді _{вчені й} фарисеї до Нього жінку, пійману на перелюбстві, поставили її посередині 4. і кажуть до Нього: Учителю, цю жінку піймано саме тепер на перелюбстві. 5. Мойсей у законі велів нам таких каменувати. А Ти що кажеш? 6. Це вони так говорили, спокушаючи Його, щоб мати в чому Його оскаржити. Ісус же нахилився додолу й писав пальцем по землі. 7. А що вони наполягали та допитувалися в Нього, Він підвівсь і каже до них: Хто з вас без гріха, хай перший кине на неї каменем! 8. І знову нахилившись, писав по землі. 9. Почувши те, вони стали виходити один по одному, почавши від найстарших, і лишилися тільки Ісус та жінка, що стояла посередині. 10. Підвівсь Ісус і, не побачивши нікого, крім жінки, мовить до неї: Жінко, де ті, що тебе обвинувачували? Ніхто не осудив тебе? 11. Та відповіла: Ніхто, Господи. Тоді Ісус сказав: І Я тебе не осуджую; іди та не гріши вже більше.

● «Учені» — вставка, див. 2.16. «Синедріон, садукеї, фарисеї, книжники». ● 3–5. Схоже, що у фарисеїв не було достатніх доказів проти жінки. Проте у неї, вочевидь, таки були певні «проблеми» щодо перелюбства, тому саме її вирішили використати для провокації проти Ісуса: якби Він її почав виправдовувати, то це було б підставою для звинувачення Його в підбуренні проти юдейського закону. ● 7. Ісус не піддався на провокацію: Він не став ні осуджувати її (не брав на себе функцію судді), ні виправдовувати. Він лише звернув увагу «на процедурний момент», а саме на те, що осуджувачі жінки не були офіційно призначеними суддями. «Від офіційних суддів, звісно, не вимагається, щоб вони самі були абсолютно чисті від гріхів, що насправді й неможливо. Річ у тім, що обвинувачувачі жінки самовільно взяли на себе цю роль» (ТБ, с. 866). ● 10. «Не побачивши нікого, крім жінки» — не побачивши нікого, хто прийшов з жінкою, проте в храмі було повно людей, які прийшли слухати Ісуса. ● 1–11. Як повідомляють ЄЛ (с. 252) і ТБ (с. 866), деякі авторитетні дослідники вважають це оповідання пізнішою вставкою, натомість не менш авторитетні вчені вважають цей фрагмент автентичним. Зауважимо від себе, що за стилем це оповідання різко відрізняється від попередніх і наступних вставок, натомість є близьким до «Притчі про милосердного самарянина» (Лк 10.30–37) — там також описана спроба юдейської старшини піймати Ісуса в пастку, проте Він інтелектуально красиво і невимушено ламає їхні злі задуми. Це оповідання про жінку цілком відповідає афористичному духу Євангелія, натомість абсолютно не схоже на примітивні і психологічно невірогідні витвори юдохрістиянських містифікаторів.

_{12. І знову говорив до них Ісус, кажучи: Я — світло світу. Хто йде за мною, не буде в темряві блукати, а буде мати світло життя. 13. І мовили до Нього фарисеї: Ти свідчиш сам про себе: твоє свідчення недостовірне. 14. Ісус відповів їм: Хоч я й свідчу сам про себе, свідчення моє достовірне, бо Я знаю, звідкіль Я прийшов і куди йду; ви ж не знаєте, звідкіля приходжу і куди йду. 15. Ви судите по тілу; я не суджу нікого. 16. І коли я суджу, суд мій правдивий, бо я не сам, але я і Отець, який послав мене. 17. Таж і в законі вашім написано, що свідчення двох свідків достовірне. 18. Я свідчу про себе самого, і Отець, який послав мене, свідчить про мене. 19. Тоді вони йому сказали: Де твій Отець? Ісус відповів: Ні мене ви не знаєте, ні Отця мого. Якби ви мене знали, може б, і Отця мого знали. 20. Він промовив ті слова біля скарбниці, коли навчав у храмі. І ніхто Його не схопив, бо не прийшла іще його година.}

● Багатослівна і малозмістовна вставка.

_{21. Знову сказав їм: Я відходжу, і ви мене шукатимете, і в гріху вашім помрете. Куди я йду, ви не можете прийти. 22. Юдеї казали: Чи не вб’є він, бува, себе самого, коли каже: куди я йду, ви не можете прийти? 23. Далі додав: Ви — здолу, я — згори. Ви — з цього світу, я — не з цього світу. 24. Тому я сказав вам: помрете у гріхах ваших; бо коли не увіруєте, що я є, помрете у ваших гріхах. 25. Вони йому сказали: Хто ти? Ісус відповів: Я той, що говорив до вас спочатку. 26. Багато маю я про вас сказати й осудити. Та той, хто послав мене, правдивий, і що я чув від нього, те у світі говорю. 27. Вони не збагнули, що він їм про Отця говорив. 28. Тоді Ісус мовив до них: Коли ви Сина людського піднесете вгору, тоді взнаєте, що я є і що від себе не чиню нічого, але як навчив мене Отець мій, говорю. 29. Той, хто послав мене, — зо мною і не лишив мене самого, бо я завжди чиню те, що йому до вподоби.}

● 21. Після смерті і воскресіння Ісуса юдеї не шукали Його, натомість доклали зусиль, щоб спотворити пам’ять про Нього і перекрутити Його вчення. 23. «Я — не з цього світу» — фарисейські уявлення про абсолютну прірву між Творцем і Його творіннями. ● 25. «Я той, що говорив до вас спочатку» — як пояснює ЄЛ, «зміст грецького тексту тут не можна напевно з’ясувати» (с. 255), це місце має кілька суттєво відмінних перекладів і викликає у дослідників багато суперечок щодо його змісту. ● 28–29. Слова безвольного біоробота.

30. Коли Він говорив так, численні увірували в Нього. 31. Сказав, отже, Ісус до юдеїв_{, які повірили Йому}: Коли ви пробуватимете в Моїм слові, будете справжніми учнями Моїми; 32. і ви пізнаєте істину, і істина визволить вас.

● 30. Продовження речення 8.11. ● 31. «Які повірили Йому» — вставка, що суперечить реченню 40. ● 31–32. Юдеї є жертвами брехні, культивованої фарисеями та їхніми нащадками. Але й для них відкритий шлях до свободи.

33. Вони Йому відповіли: Ми потомки Авраама й не були ніколи невільниками ні в кого. Як же ти говориш: будете визволені? 34. Ісус відповів їм: Істинно, істинно кажу вам: кожен, хто чинить гріх — гріха невільник. _{35. Невільник не пробуває в домі повіки; син пробуває повіки. 36. Отже, як Син вас визволить, справді будете вільні. 37. Знаю, що ви потомки Авраама, одначе хочете Мене вбити, бо моє слово не має місця у вашому серці. 38. Я говорю те, що бачив в Отця мого, а ви робите те, що чули від батька вашого. 39. Ті йому у відповідь сказали: Авраам — наш батько. Каже їм Ісус: Якби ви були дітьми Авраама, чинили б діла Авраама. 40. Та ось тепер хочете вбити Мене, чоловіка, який вам сказав правду, яку він чув від Бога. Так Авраам не робив. 41. Ви чините діла батька вашого. Ті Йому кажуть: Ми не народилися з чужоложства; один у нас Отець — Бог. 42. Ісус сказав їм: Якби Бог був Отець ваш, ви б Мене любили, бо я від Бога вийшов і прийшов; не від себе самого прийшов Я, але Він послав Мене.} 43. Чому ви не розумієте моєї мови? Бо ви не можете слухати мого слова. 44. Диявол — ваш батько, і ви прагнете чинити волю батька вашого. Він був душогубець від початку і не тримався правди, бо правди нема в ньому: коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і брехні батько. _{45. Мені ж, що правду вам кажу, ви не вірите. 46. Хто з вас може оскаржити Мене за гріх? Чого, отже, коли кажу вам правду, ви Мені не вірите? 47. Хто від Бога, слухає слова Божі. Ви тому не слухаєте, що не від Бога.}

● 35–42. Ісус ніколи привселюдно не називав себе Сином Божим і заборонив учням говорити про це до Воскресіння. ● 39. Деякі «діла Авраама» (напр., торгівля своєю дружиною в Єгипті) виглядають не вельми привабливо, тому навряд чи Ісус посилався б на нього як на моральний авторитет. ● 44. Серед фарисеїв домінували особистості з темними духовними сутностями. У духовному світі ці сутності посідають низький рівень, який прийнято називати диявольським. При земному втіленні цих темних духовних сутностей з’являються обмежені, пихаті й озлоблені люди, яких Ісус називає дітьми диявола. Фарисеям вдалося духовно і організаційно підкорити юдейський народ, тому він у своїй масі фактично перетворився на слухняне знаряддя темної волі фарисеїв. Фарисейське вчення є основою сучасного юдаїзму, а його світоглядна модель глибоко проникла в юдохрістиянство. ● 45–47. Багатослівна вставка, що написана в стилі попередніх фальсифікацій і не несе жодної нової інформації.

_{48. Озвались юдеї і сказали Йому: Хіба не добре кажемо, що самарянин єси і біса маєш? 49. Відповів Ісус: Я не маю біса, але шаную Отця Мого; ви ж зневажаєте Мене. 50. Я не шукаю слави для себе; є, хто шукає й судить. 51. Істинно, істинно кажу вам: хто берегтиме Моє слово, повіки не побачить смерті. 52. Юдеї Йому сказали: Тепер ми знаємо, що біса маєш. Авраам помер і пророки, а ти кажеш: хто берегтиме моє слово, смерті повіки не зазнає. 53. Невже ти більший, ніж Авраам, наш батько, який помер? І пророки померли. Кого ти з себе робиш? 54. Ісус відповів: Якщо я самого себе прославляю, слава моя — ніщо. Отець Мій, про якого кажете: він Бог наш — він Мене прославляє. 55. Та ви Його не знаєте, Я ж Його знаю. І якби Я сказав, що Його не знаю, я був би такий, як ви — брехун. Та Я Його знаю й бережу Його слово. 56. Авраам, ваш батько, був радий на думку, що побачить день Мій; і він бачив, і зрадів. 57. Юдеї йому сказали: П’ятдесят років ще не маєш, і ти бачив Авраама? 58. Сказав їм Ісус: Істинно, істинно кажу вам: перше ніж був Авраам, Я є.} 59. І сягнули по каміння, щоб кинути на Нього; та Ісус пройшов серед них і вийшов із храму.

● 48–58. Характерна «філонівська» вставка. ● 59. Юдеї захотіли каменувати Ісуса після того, як він назвав їх дітьми диявола (8.44). Юдейська релігійна старшина вже винесла Йому смертний вирок, тому виконання його не потребувало зайвих «законних» формальностей. Згідно з юдейським законом кожен, визнаний винним у богохульстві, мав бути побитим каменями: «Виведи того, що хулив, поза табір, і покладуть усі, хто чув, свої руки на голову його, і закидає його камінням уся громада» (Левіт 24.14). Інша справа, що, перебуваючи під владою Риму, юдейська громада не мала права призначати і виконувати смертні вироки. А проте в ході запальної полеміки і масового психозу міг відбутися вже санкціонований духовною владою «звичаєвий самосуд» без огляду на римські закони і святість Єрусалимського храму. Це тим імовірніше, що семітському темпераментові властиві запальність і фанатизм.

1. Проходячи, Ісус побачив чоловіка, сліпого зроду. 2. Спитали Його учні: Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що він сліпим родився? 3. Відповів Ісус: Ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб діла Божі виявились на ньому. _{4. Поки день, я мушу робити діла того, хто послав мене; бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. 5. Поки я у світі, я — світло світу.}6. Сказавши те, плюнув на землю, зробив глей із слини і помастив глеєм очі сліпому. 7. І сказав до нього: Іди, вмийся в Силоамській купелі. І пішов той, умився, і вернувся зрячим. 8. Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: Чи то не той, що все сидів і жебрав? 9. Одні казали: То він. Інші: Ні, але подібний до нього. Він же каже: Це я! 10. І спитали його: Як прозріли твої очі? 11. Він відповів: Чоловік, що зветься Ісус, зробив глей, помастив мені очі і сказав: піди до Силоама й умийся. Пішов я, умився і прозрів. 12. Вони його спитали: Де він? Каже той: Не знаю.

● 3. Сліпонародженість мала якусь причину, проте вона не була пов’язана ні з гріхами батьків, ні з гріхами цього чоловіка у його колишніх втіленнях. Ісус за браком часу не став пояснювати глибинні причини сліпонародженості, натомість обмежився фразою «щоб діла Божі виявились на ньому», констатуючи завершення його багаторічних страждань. Відповідь Ісуса є непрямою вказівкою на наявність палінгенезії (реінкарнації), тобто багаторазового втілення людського духу — див. 2.10. «Палінгенезія, тобто реінкарнація». Буде помилкою вважати, що небесні сили спеціально «організували» сліпонародження для наступної демонстрації Ісусових можливостей. Порівняйте з оповіданням про Лазара, де Ісус також уживає подібну фразу: «Недуга ця не на смерть, але на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився» (Ів 11.4). Очевидно, що хвороба і смерть Лазара не були спричинені Ісусом чи ангельськими силами, натомість мали природний характер. ● 4–5. Багатослівна вставка, невластива лаконічному стилю Ісуса. «Світлом світу» Ісус називав не себе, а своїх учнів (Мт 5.14).

13. І ведуть того, що був сліпий, до фарисеїв. _{14. Була ж субота, коли Ісус зробив глей і відкрив йому очі.} 15. Фарисеї спитали його, як він прозрів. Він сказав їм: Він поклав мені на очі глей, я вмився і бачу. 16. Деякі з фарисеїв казали: Цей чоловік не від Бога, бо не шанує суботи. Інші мовили: Чи може грішний чоловік такі чудеса чинити? І виникла серед них незгода. 17. І знову кажуть сліпому: Ти ж що кажеш про того, що відкрив тобі очі? Той відповів: Він — пророк. 18. Однак юдеї не вірили, що він був сліпий і прозрів, аж поки покликали батьків того, що прозрів. 19. Спитали їх: Чи то ваш син, про котрого кажете, що він сліпим родився? Як же воно, що він тепер бачить? 20. Батьки його у відповідь сказали: Знаємо, що то наш син і що сліпим родився. 21. А як він тепер бачить — не знаємо, і хто відкрив йому очі — не знаємо. Спитайте його: він дорослий і скаже сам про себе. 22. Так казали його батьки, бо боялися юдеїв: юдеї бо вже були змовилися, щоб виключити з громади кожного, хто Його визнаватиме месією. 23. Тому батьки його сказали: він дорослий, його спитайте. 24. І вони покликали удруге чоловіка, що був сліпим, і кажуть йому: Воздай славу Богові! Ми знаємо, що той чоловік — грішник. 25. Озвався той: Чи він грішник, не знаю. Знаю одне: я був сліпим і тепер бачу. 26. Вони йому сказали: Що він тобі зробив? Як він відкрив тобі очі? 27. Той відповів: Я вже сказав вам, і ви чули; що іще хочете чути? Чи не хочете й ви його учнями стати? 28. Ті з лайкою накинулись на нього і сказали: Ти — його учень! Ми — учні Мойсея. 29. Ми знаємо, що до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він. 30. У відповідь чоловік сказав їм: То ж воно й дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, і він відкрив мені очі. 31. Знаємо, що Бог не слухає грішників; а хто побожний і чинить його волю, того він слухає. 32. Одвіку нечувано, щоб хто відкрив очі сліпому зроду. 33. Якби він не був від Бога, не міг би був зробити нічого. 34. Ті у відповідь йому сказали: Ти весь у гріхах родився і нас навчаєш? І прогнали його геть.

● 14. Вставка, яка перериває плавний літературний виклад і суперечить хронології подій. Ісус перебував у Єрусалимі менше тижня. За шість днів до Пейсаху, тобто в суботу, Він прибув у Витанію, і лише наступного дня — у Єрусалим. Розіп’яли ж Його наступної п’ятниці, тому зцілення сліпонародженого аж ніяк не могло відбутися в суботу.

_{35. Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, сказав до нього: Віруєш у Сина людського? 36. Той відповів: Хто він, Господи, щоб я увірував у нього? 37. Сказав йому Ісус: І бачив єси його, і той, хто говорить з тобою, — це він. 38. Тоді той сказав: Вірую, Господи! І поклонився Йому. 39. І мовив Ісус: Я прийшов у цей світ на суд: щоб ті, що не бачать, бачили, і ті, що бачать, сліпими стали. 40. Почули те деякі з фарисеїв, що були при цьому, і кажуть Йому: Невже й ми сліпі? 41. Ісус їм сказав: Якби ви були сліпими, гріха б не мали; але тому що кажете: ми бачимо — гріх ваш зостається.}

● 35–38. Неправдоподібно, щоб Ісус спеціально шукав зціленого ним чоловіка. ● 39–41. Вставка, де Ісус представляється як суддя, хоча насправді Він прийшов як вісник Доброї Новини. «Я прийшов» — вираз, характерний для вставок, напр. Мт 5.17, Мт 10.34–35, Мт 18.11, Мт 20.28, Лк 13.49, Лк 19.10, Ів 5.43, Ів 7.28, Ів 12.27 тощо. «Щоб ті, що не бачать, бачили, і ті, що бачать, сліпими стали» — парадоксальне висловлювання, властиве для вставок,

_{1. Істинно, істинно кажу вам: хто входить в овечу кошару не ворітьми, а влізає деінде, той — злодій і розбійник. 2. Хто ж увіходить ворітьми, той — пастир овець. 3. Йому воротар відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і він кличе своїх овець по імені й виводить їх. 4. Коли виведе свої вівці, іде поперед них, і вівці йдуть слідом за ним, бо знають його голос. 5. За чужим вони не підуть, втечуть від нього, бо не знають голосу чужих. 6. Сказав їм Ісус цю притчу, та вони не зрозуміли, що Він казав їм.}

● Вставка з характерною юдейською символікою пастиря і овець. «Та вони не зрозуміли, що Він казав їм» — насправді Ісус сáме для того й говорив притчами (тобто порівняннями), щоб його зрозуміли навіть прості люди.

_{7. Тому Ісус іще раз промовив до них: Істинно, істинно кажу вам: Я — для овець ворота. 8. Усі, скільки б їх не було прийшло переді мною, — злодії і розбійники, і вівці не слухали їх. 9. Я — дорога. Хто ввійде через мене, спасеться. Він увійде, вийде і найде пасовисько. 10. Злодій не приходить, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя і мали його вповні. 11. Я — добрий пастир. Добрий пастир життя своє дає за овець. 12. Наймит, який не пастир і якому вівці не належать, бачить вовка, що надходить, і кидає вівці та біжить геть, і вовк хапає їх і розполохує. 13. Наймит же втікає, бо він наймит і не дбає про вівці. 14. Я — добрий пастир і знаю моїх, і мої Мене знають. 15. Отець мій знає Мене, і Я знаю Отця; Я життя моє кладу за мої вівці. 16. Ще й інші вівці маю, що не з цієї кошари; і їх мушу привести: вони почують мій голос, і буде одне стадо й один пастир. 17. Тому Отець Мене любить, бо Я кладу моє життя, щоб знову його взяти. 18. Ніхто не бере його від Мене, Я сам від себе кладу його. Владу маю його покласти і владу маю його назад узяти. 19. І знову постала суперечка між юдеями за ті слова. 20. Численні з них казали: Він біса має; він божевільний. Чому його слухаєте? 21. Інші ж казали: То не слова біснуватого. Хіба біс може відкрити сліпим очі?}

● Багатослівна вставка. «Біблеїсти дискутують над тим, чи не поплуталась послідовність розділів (реч. 19–29, 1–18, 30–39)» — повідомляє ЄЛ, с. 259. ● 11. В жодному місці Євангелія Ісус не називає себе пастирем. ● 15–21. Відверта «філонівська» вставка. Ісус казав людям про нашого спільного небесного Батька, не наголошуючи на своїх виняткових відносинах з Ним. Натомість, згідно з концепцією Філона Юдея, Логос є особливим, унікальним творінням Бога, і вони перебувають між собою в унікальних стосунках, принципово недоступних людям. «І буде одне стадо й один пастир» — це ідея «батька юдаїзму» Єзекеїля (34.23, 37.24).

_{22. Сталося тоді свято обновлення в Єрусалимі. Негода була, 23. і Ісус проходжувався у храмі Соломона у притворі. 24. Обступили Його юдеї і Йому кажуть: Доки триматимеш душу нашу? Коли ти месія, скажи нам одверто! 25. Ісус відповів їм: Казав Я вам, та ви не віруєте. Діла, які я чиню в ім’я Отця мого, — вони свідчать за Мене. 26. Та ви не віруєте, бо Ви не з Моїх овець. 27. Вівці мої голосу мого слухаються, і Я їх знаю: вони йдуть слідом за Мною, 28. і я даю їм життя вічне, не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх. 29 Отець мій, який мені дав їх, більший від усіх, і ніхто не вирве їх з рук Отця мого! 30. Я і Отець — єдині.} 31. Юдеї _знов сягнули по каміння, щоб каменувати Його. 32. Ісус до них мовив: Багато добрих діл Я показав вам _{від Отця мого}. За котре з тих діл каменуєте Мене? 33. Юдеї відповіли Йому: За добре діло ми тебе не каменуємо, а за богохульство! За те, що, будучи людиною, ти робиш з себе бога! 34. Озвався до них Ісус: Хіба не написано в законі вашім: Я сказав: ви — боги? _{35. Коли, отже, закон зве богами тих, до яких було слово Боже, а Писання не може бути порушеним, 36. як до того, кого Отець освятив і послав у світ, ви говорите: ти богохулиш; бо Я сказав, що Я — Син Божий? 37. Не вірте Мені, якщо я не роблю діл Отця Мого! 38. Коли ж роблю, і ви не хочете Мені вірити, ділам вірте, щоб ви пізнали й увірували, що Отець у Мені і Я в Отці. 39. І знову вони бажали Його вхопити, та Він уник їхніх рук.}

● 22. Свято Обновлення — це Свято посвячення святині, яке святкували у грудні, описувані ж події відбуваються навесні. ● 24–25. «Казав Я вам, та ви не віруєте» — Ісус ніколи не називав себе месією. ● 31–34. Цей фрагмент має бути перед Ів 8.59. ● 33. «За те, що, будучи людиною, ти робиш з себе бога!» — Ісус розмовляв з юдеями як боголюдина, тобто людина, яка усвідомлює себе втіленою божественною сутністю, що є частинкою Бога-Творця. Таке взаємопроникнення божественного і людського абсолютно не вкладалося в стереотип юдейських уявлень про людину як біоробота. ● 34. Для захисту ідеї боголюдської природи людини, яка є втіленою божественною сутністю, Ісус скористався фрагментом з псалма 81.1–8. Сам текст цього псалма просто дивовижний і є відображенням арійського світогляду: «Бог на божім зібранні стоїть, серед богів він судить: Аж доки ви будете несправедливо судити, і доки будете ви підіймати обличчя безбожних? Розсудіть нужденного та сироту, оправдайте убогого та бідаря, порятуйте нужденного та бідака, збережіть з руки несправедливих! Не пізнали та не зрозуміли, у темряві ходять вони… Всі основи землі захитались… Я сказав був: Ви боги, і сини ви Вишнього всі, та однак повмираєте ви, як людина, і попадаєте, як кожен із вельмож. Устань же, о Боже, та землю суди, бо у владі Твоїй всі народи!» ● 32. «Від Отця мого» — «філонівська» вставка, яка заперечує наявність у Логоса власної волі. ● 35–38. Багатослівна вставка. До того ж Ісус ніколи привселюдно не казав «Я — Син Божий» і навіть заборонив про це говорити апостолам аж доки воскресне.

40. І пішов знову на той бік Йордану, на місце, де Іван раніш омивав, і пробував там. 41. Багато людей зійшлося до нього й казали: Іван не зробив жодного чуда, але все, що Іван говорив про Нього, була правда. 42. І численні увірували в Нього.

● Згідно з реконструйованим текстом Євангелія, Ісус ішов із Галілеї до Єрусалима через Самарію, але коли Його з учнями не прийняли в самарійському селі, Він бродом перейшов Йордан у районі Енона, пішов лівим берегом до Витавари, там знову перейшов убрід Йордан, увійшов до Юдеї і далі рухався в напрямку Єрусалима. Цей фрагмент має бути після Ів 11.54.

1. Був один недужий, Лазар, з Витанії, села Марії та її сестри Марти. 2. Марія, якої брат Лазар був хворий, була та, що миром була помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. 3. Послали сестри до Нього сказати Йому: «Господи, ось той, кого Ти любиш, хворіє». 4. Почувши те, Ісус мовив: Недуга ця не на смерть, але на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився. 5. Любив же Ісус Марту, і її сестру, і Лазара. 6. І як почув, що цей хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де пробував. 7. По тому мовив до учнів: Ходімо знову в Юдею. 8. Учні Йому казали: Учителю, оце недавно юдеї Тебе хотіли каменувати, і Ти знов туди йдеш? 9. Відповів Ісус: Чи не дванадцять годин у дні? Коли хто ходить удень, не спотикається, бо бачить світло світу цього. _{10. Коли ж хто ходить уночі, спотикається, бо в ньому нема світла.} 11. Сказавши це, мовив до них: Лазар, наш приятель, спить; але Я піду збуджу його. 12. Учні Йому кажуть: Господи, коли спить, видужає. 13. Ісус говорив про його смерть; вони ж гадали, що Він говорив про спочинок у сні. 14. Тоді Ісус каже їм одверто: Лазар помер, 15. і я за вас радію, що Мене там не було, щоб ви увірували. Та ходімо до нього. 16. Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: Ходімо й ми з Ним, щоб разом умерти.

● 2. Євангеліст Іван називає ім’я жінки, яка помазала Ісуса миром перед Його смертю (Мт 26.6–13, Мк 14.3–9). Фактично Іван посилається на відомості з двох інших євангелій, оскільки Чотириєвангеліє — це один цілісний твір. Це місце засвідчує, що євангеліст Іван мав перед собою інші євангелія. ● 7. Про перебування в Юдеї див. Ів 3.22. ● 8. «Каменувати» — здійснити ритуальне вбивство, адже згідно з юдейським законом кожен, визнаний винним у богохульстві, мав бути побитим каменями: «Виведи того, що хулив, поза табір, і покладуть усі, хто чув, свої руки на голову його, і закидає його камінням уся громада» (Левіт 24.14). ● 9. Час сприятливий, тому треба діяти. ● 10. Суперечлива вставка, зроблена за аналогією з попереднім реченням. Ісус каже про світло денної частини доби, а фальсифікатор — про відсутність світла в людині. ● 16. Перебування в Юдеї було смертельно небезпечним, оскільки юдейська верхівка вже винесла Ісусові (можливо, і його найближчим учням) смертний вирок. Апостоли були мужніми молодими людьми, до кінця відданими своєму Учителеві: заради Нього вони ладні були піти на вірну смерть. Принаймні, Тома оцінював подорож до Витанії, що поблизу Єрусалима, як акт самогубства.

17. Прибувши, Ісус застав його вже чотириденним у гробі. 18. Була ж Витанія недалеко Єрусалима, стадій з п’ятнадцять, 19. і багато з юдеїв зійшлось до Марти та Марії, щоб їх розважити по братові. 20. Марта, почувши, що Ісус наближається, кинулась Йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. 21. Заговорила Марта до Ісуса: Господи, якби Ти був тут, мій брат не вмер би! 22. Та й тепер знаю, що все, що Ти попросиш у Бога, Бог дасть Тобі. 23. Ісус їй каже: Твій брат воскресне. 24. Каже до Нього Марта: Знаю, що воскресне у воскресіння в останній день. 25. Ісус відповів їй: Я — воскресіння і життя. _{Хто в Мене вірує, навіть коли помре — житиме. 26. Кожен, хто живе й вірує в Мене, не помре повіки.} Віриш тому? 27. Каже Йому: Так, Господи, вірую, що ти — хрестос, Син Божий, який гряде у світ цей.

● 17. Повідомлення про «чотири дні» має вказати, що Лазар, без жодного сумніву, є справді мертвий. ● 18. «Стадій з п’ятнадцять», тобто близько 3 км (ЄЛ, с. 262). ● 24. Якщо вжити порівняння, то за своїм характером практична Марта була подібна до Петра, натомість інтуїтивна Марія нагадувала апостола Івана. Марта мала поверхові релігійні уявлення, тому їй відразу ж прийшли на гадку юдейські очікування воскресіння в день «страшного суду». ● 25. Ісус заперечує їй, кажучи про зовсім інше воскресіння, коли людський дух силою волі може повернути до життя мертве тіло. ● 25–26. «Хто в Мене вірує, навіть коли помре, — житиме. Кожен, хто живе й вірує в Мене, не помре повіки» — багатослівна вставка, позбавлена внутрішньої логіки. Фразу «хто в Мене вірує» зустрічаємо тільки у реченнях Ів 6.35 та Ів 14.12, які також є вставками. ● 27. «Хрестос, Син Божий» — боголюдина, втілена духовна сутність найвищого рівня (див. 2.2. Хрестос і Хрістос).

28. Сказавши це, пішла й покликала свою сестру Марію й каже пошепки: Прийшов Учитель і тебе кличе. 29. Як тільки вона те почула, встала хутко і пішла до Нього. 30. Ісус ще не ввійшов був у село, Він був на тому місці, де Його зустріла Марта. 31. Юдеї, що були з нею в хаті та її розважали, побачивши, що Марія встала хутко й вийшла, пішли за нею, бо думали, що вона йде до гробу, щоб там плакати. 32. Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус і, побачивши Його, впала Йому до ніг і сказала Йому: Господи, якби Ти був тут, мій брат не вмер би! 33. Ісус, побачивши, що вона плаче і що юдеї, які прийшли з нею, також плачуть, розжалобився духом і, зворушений, 34. спитав: Де ви його поклали? Кажуть йому: Іди, Господи, і подивись. 35. Просльозився Ісус. 36. Тоді юдеї стали казати: Бач, як Він його любив! 37. А деякі з них мовили: Чи цей, що зробив зрячими сліпого очі, не міг так учинити, щоб і той не помер?

● 37. До цього часу Ісус повернув зір багатьом сліпим, див.: Мт 12.22, 15.31, Лк 7.22, Мк 8.22.

38. Ісус знову розжалобився й пішов до гробу. Була то печера, і на вході був камінь. 39. Ісус сказав: Відкотіть камінь. Марта, сестра померлого, каже Йому: Господи, вже чути, бо четвертий день уже. 40. Озвався Ісус: Хіба Я не казав тобі, що, як увіруєш, побачиш славу Божу? 41. І відкотили камінь. Ісус звів очі вгору й мовив: Отче, дякую Тобі, що вислухав єси Мене. _{42. Я знаю, що Ти завжди Мене вислуховуєш, але задля людей, що стоять навколо, сказав я, щоб вони увірували, що Ти мене послав.} 43. Промовивши те, скликнув на весь голос: Лазаре, вийди сюди! 44. І мертвий вийшов з обв’язаними крайкою руками й ногами, та з лицем, обмотаним хусткою. І сказав їм Ісус: Розв’яжіть його і пустіть, хай іде.

● 42. Багатослівна «філонівська вставка», де Ісус зводиться до несамостійного виконавця волі того, хто Його послав (див. Мк 9.37). Доказом сили Божої були не слова, а сам акт воскресіння Лазара. ● 44. Оскільки Витанія знаходилась на території Юдеї, тіло Лазара, згідно з місцевим звичаєм, було обмотане бинтами.

45. Бачачи, що зробив Ісус, увірували в Нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії. 46. Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв і оповіли їм, що зробив Ісус. 47. Зібрали тоді первосвященики та фарисеї Синедріон і говорили: Що нам робити? Той чоловік робить силу чудес! 48. Якщо ми лишимо його так, усі увірують у нього _{і прийдуть римляни, знищать місто наше й народ наш}! 49. Один же з них, Каяфа, що був первосвящеником того року, мовив до них: Ви не розумієте нічого 50. і не знаєте, що ліпше буде вам, коли один чоловік помре за народ, а не весь люд загине. 51. Сказав він це не від себе самого, але тому, що був первосвящеником того року і пророкував, що Ісус мав умерти за народ; _{52. і не тільки за народ, але й щоб зібрати воєдино розсіяних дітей Божих.} 53. Від того, отже, дня вони радились між собою, як би Його вбити.

● 48. «І прийдуть римляни, знищать місто наше й народ наш» — вставка з метою виправдання первосвящеників і фарисеїв, які начебто боялися, що юдейський народ може постраждати від римлян. Насправді Ісус не висував жодних політичних цілей і не налаштовував людей проти Риму. Хрестове вчення несло загрозу не Римові, а юдейській верхівці, яка перетворила релігію на прибутковий бізнес, а Єрусалим зробила своїм псевдорелігійним бізнес-центром. ● 49. «Каяфа був первосвящеником 18–37 р. по Хр.» (ЄЛ, с. 265). ● 50. «А не весь люд загине» — мається на увазі — загине «духовно», тобто вийде з-під духовної влади первосвящеників і фарисеїв. ● 50–51. Каяфа пропонує здійснити вбивство Ісуса як ритуальну жертву (див. коментар до Мт 8.17). ● 52. Вставка задля посилення аргументації щодо вбивства Ісуса. Вона добре проглядається з конструкції речення. Окрім того, іудеї називають себе не дітьми Бога, а його рабами.

54. Тому Ісус не ходив уже більше явно серед юдеїв, але пішов звідти _{в околицю біля пустині}, у місто, зване _Ефраїм, і пробував там з учнями своїми. 55. Наближався юдейський Пейсах, і багато людей з краю прибуло перед Пейсахом до Єрусалима, щоб очиститися. 56. Вони шукали Ісуса і, стоячи у храмі, говорили між собою: Як вам здається? Чи не прийде Він на свято? 57. Первосвященики ж і фарисеї дали були наказ, що коли хто довідається, де Він, має донести, щоб Його схопити.

● 54. «Околиця біля пустині» — беззмістовна вставка. Слово έρήμος означає «безлюдне місце», «пустку», «пустиню», а така безлюдна місцевість може бути де завгодно. Застосування такого невизначеного позначення території виглядає безглуздим, адже далі дається точна назва міста. Ця недолуга вставка зроблена тому, що назва «Ефраїм» є фальсифікацією. Це місто розташовується на території Юдеї в 20 км південніше Єрусалима, тож виглядає неймовірним, щоб тут Ісус шукав захисту для своїх учнів від юдейської верхівки, що прийняла рішення Його вбити. Фраза «пішов звідти в околицю біля пустині, у місто, зване Ефраїм» відверто суперечить попередній фразі «не ходив уже більше явно серед юдеїв», адже Ефраїм — це юдейське місто, в якому неможливо було б заховатися. ТБ повідомляє, що в деяких кодексах замість Ефраїма вказується на галілейське місто Сепфоріс (ТБ, с. 878). До 25 року н. е. це місто було столицею Галілеї (пізніше столиця була перенесена до Тиверіади). Сепфоріс знаходився на відстані 5 км від Назарета. Згідно з переказами, саме з Сепфоріса походила Діва Марія, тож цілком природно, що тут Ісус почувався у безпеці. Ця версія підтверджується тим, що після цього речення в реконструйованому тексті Євангелія читаємо: «Вийшовши звідти, проходили крізь Юдею, і Він не хотів, щоб хто знав…» (Мк 9.30), а далі — «Як вони зібралися в Галілеї…» (Мт 17.22). Таким чином, вставка «околиця біля пустині» була зроблена для того, щоб фальсифікація виглядала переконливіше, адже біля Ефраїма була пустеля. В результаті й вийшла літературно і логічно неоковирна конструкція «пішов звідти в околицю біля пустині, у місто, зване Ефраїм».

1. За шість днів до Пейсаху прибув Ісус у Витанію, де був Лазар, який був помер і якого воскресив Ісус. 2. Там, отже, справили Йому вечерю, і Марта услуговувала. І Лазар був один з тих, які сіли з Ним до столу. 3. Марія взяла фунт мира зі щирого нарду, вельми дорогоцінного, помазала ноги Ісуса й обтерла їх своїм волоссям; і наповнився дім пахощами мира. 4. Каже тоді один з Його учнів, Юда Іскаріот, що мав Його зрадити: 5. Чому не продано це миро за триста денарів і не роздано бідним? _{6. Сказав він так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій; він мав при собі калиту і виносив те, що туди кидали.} 7. Ісус промовив: Лишіть її. Вона зберегла те миро на день Мого похорону. 8. Бідних маєте з собою завжди, Мене ж не маєте завжди.

● 3. Фунт мира — це приблизно 327 грамів (див. коментар до Ів 19.39). ● 6. Важко повірити, що один з апостолів був банальним злодієм. Перед нами спроба фальсифікатора пояснити зраду Юди його пристрастю до грошей, приховавши глибшу причину зради: юдейське виховання у дусі расової винятковості «обраного народу», презирство до неюдеїв як до недолюдків-напівтварин, заперечення універсальних етичних принципів і як наслідок — уразливість щодо одержимості демонічними сутностями. Диявольська програма, закладена в Юду з дитинства, несподівано «спрацювала» і дала свої отруйні плоди: «Увійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскаріот, що був з числа дванадцятьох, і він пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би Його видати» (Лк 22.3–4). Це той випадок, коли минуле людини, закладене в неї на рівні підсвідомості, починає керувати її майбутнім. Нагадаємо, що 80 % людської особистості формується протягом перших 8-ми років її життя, а у юдеїв релігійне виховання на основі Тори і Талмуду (фактично — зомбування) починається з раннього дитинства.

9. Тим часом багато юдеїв дізналися, що Він там, і зійшлися не тільки Ісуса ради, але також щоб Лазаря побачити, якого Він воскресив з мертвих. 10. Тоді первосвященики змовилися і Лазара вбити, 11. бо численні юдеї лишили їх через нього й увірували в Ісуса.

● 10. «Змовилися і Лазара вбити» — незадовго перед цим вони змовилися вбити Ісуса (Ів 11.47–53).

12. Наступного дня сила людей, які прийшли на свято, почули, що Ісус іде в Єрусалим, 13. і взяли пальмове гілля й вийшли Йому назустріч з окликами: Осанна! Благословен грядущий в ім’я Господнє_{, цар Ізраїлів! 14. І, найшовши осля, Ісус сів на нього, як написано: 15. Не бійся, дочко Сіону, ось їде твій цар верхи на жереб’яті ослиці. 16. Цього не збагнули його учні спершу, але коли Ісус прославився, вони згадали, що це було написано про нього і що таке вчинено йому.} 17. Та й натовп, що був при Ньому, коли Він викликав Лазара з гробу й воскресив його з мертвих, свідчив про те. 18. Тому натовп і вийшов Йому назустріч, бо довідався, що Він учинив те чудо. 19. Тоді фарисеї між собою говорили: Бачите, що нічого не вдієте, бо весь світ іде за Ним.

● 13. «Цар Ізраїлів» — Ісус ніколи не називав себе царем, а щодо архаїчної назви «Ізраїль», то її вживали лише фарисейські ідеологи, що жили в своєму уявному світі тисячолітньої давності. ● 14–16. Див. коментар до Мт 21.4–5.

20. Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі геллени. 21. Вони приступили до Филипа, що був з Витсайди Галілейської, і стали його просити, кажучи: Пане, хочемо побачити Ісуса. 22. Приходить Филип і говорить Андрієві, а Андрій з Филипом знову приходять і кажуть Ісусові. 23. Ісус відповів їм: Прийшла година, щоб прославився Син людський. 24. Істинно, істинно кажу вам: пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не вмре, лишиться саме-одне; коли ж умре, багато плоду приносить. _{25. Хто любить життя своє, той його погубить; хто ненавидить життя своє на цьому світі, той його збереже на життя вічне. 26. Хто мені служить, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Хто мені служитиме, того шануватиме Отець. 27. Тепер стривожилась душа моя, і що мені казати: Отче, спаси мене від цієї години? Таж тому я й прийшов — на цю годину! 28. Отче, прослав ім’я своє! І злинув голос із неба: І прославив, і знову прославлю! 29. Народ, що стояв там і чув те, говорив: То був грім. Інші ж казали: Ангел промовив до нього! 30. Ісус у відповідь сказав: Не ради мене злинув той голос, але ради вас. 31. Тепер цьому світові суд; тепер буде вигнаний геть князь цього світу. 32. І я, коли буду піднесений з землі, притягну всіх до себе. 33. Це він казав, щоб зазначити, якою смертю мав умерти. 34. Народ озвався до нього: Ми чули в законі, що месія пробуватиме повіки. Як, отже, ти кажеш, що Син людський має бути піднесений? Хто він — той Син людський? 35. Ісус відповів їм: Ще трохи часу світло з вами. Ходіть, поки світло у вас, щоб не обгорнула вас темрява. Хто ходить у темряві, не знає, куди йде. 36. Поки маєте світло, віруйте у світло, щоб стати синами світла. Сказавши це, Ісус відійшов і скрився від них.}

● 23. Ісус дає зрозуміти, що вже нема часу для розмов із зацікавленими людьми — починається Перехід. ● 24. Арійська символіка трансформації, коли вмирає стара форма і народжується нова. ● 25–26. Филип і Андрій розмовляли з Ісусом насамоті, а вставка змальовує Його серед натовпу. ● 25. Подібні сентенції є у вставках Мт 10.39, Мк 8.35, Лк 9.24.

_{37. Та хоч і як багато чудес він зробив перед ними, вони не вірували в нього, 38. щоб збулося слово пророка Ісаї, який сказав був: Господи, хто повірив тому, що ми чули, і рам’я Господнє кому об’явилось? 39. Вони не могли увірувати, тому що Ісая ще й так сказав був: 40. Він засліпив їм очі й закам’янив їм серце, щоб очима не бачили, щоб серцем не розуміли і не навернулись та щоб я їх не вигоїв. 41. Це сказав Ісая, коли бачив славу його й говорив про нього. 42. Однак чимало з вельмож увірувало в нього, але через фарисеїв не признавалися, щоб їх не виключили з громади; 43. бо вони любили людську славу більше, ніж славу Божу.}

_{44. Тоді Ісус скрикнув на весь голос: Хто вірує в мене, вірує не в мене, а в Того, хто послав мене. 45. І хто мене бачить, той бачить Того, хто послав мене. 46. Я — світло, і я прийшов у світ, щоб кожен, хто вірує в мене, не пробував у темряві. 47. Коли хто слухає моїх слів і не береже їх, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ. 48. Хто відкидає мене і слів моїх не приймає, той має суддю свого: слово, яке я сказав, — воно його судитиме в останній день. 49. Бо не від себе говорив я; Отець, який послав мене, дав мені заповідь, що маю казати й що промовляти. 50. І я знаю, що заповідь його — життя вічне. Те, отже, що я кажу, кажу так, як мені казав Отець.}

● 37–50. Беззмістовний юдохрістиянський словесний потік з «пророцтвами», релігійною екзальтацією і філонівським Логосом, який від себе нічого не говорить, а лише повторює те, що йому наказав його творець.

_{1. Перед святом Пейсаху Ісус, знаючи, що прийшла Його година перейти з цього світу до Отця, возлюбивши своїх, що були в світі, возлюбив їх до кінця.} 2. Під час вечері, коли диявол уже вклав у серце Юди Іскаріота, _{сина Симона,} щоб Його зрадив, 3. Ісус, знаючи_{, що Отець дав Йому все в руки і що Він вийшов від Бога й вертається до Бога, 4.} встав від вечері, скинув одежу, узяв рушник і підперезався. 5. Тоді налив води до умивальниці й почав умивати учням ноги й обтирати рушником, яким був підперезаний. 6. Підходить, отже, до Симона Петра, і той Йому каже: Ти, Господи, вмивати мені ноги? 7. Ісус у відповідь каже йому: Те, що роблю, ти тепер не знаєш; зрозумієш потім. 8. Петро Йому каже: Ні, не митимеш мені ніг повіки! Ісус йому відповідає: Коли Я тебе не обмию, не матимеш зо Мною частки. 9. Каже до Нього Симон Петро: Господи, не тільки ноги, але й руки, і голову! 10. Ісус каже йому: Тому, хто обмитий, нічого не треба вмивати, крім самих ніг; увесь бо він чистий. І ви чисті, але не всі. 11. Знав бо, хто мав Його зрадити, тому й мовив: «Не всі ви чисті».

● 1, 3. Ісус готувався не до відходу «з цього світу до Отця», а до добровільної смерті і воскресіння в оновленому тілі. ● 2. З якогось дива Юда Іскаріот раптом стає «сином Симона»; вперше ця конструкція трапляється у великому містифікованому фрагменті Ів 6.71. Це очевидна вставка. По-перше, в Євангелії для точної ідентифікації прізвисько або по батькові людини наводиться лише тоді, коли є двоє людей з однаковим іменем, наприклад, Симон-Петро (Симон Іванів) і Симон Кананій (Симон з Кані Галілейської). Натомість в Євангелії не розповідається про жодного іншого Юду. По-друге, цей Юда майже з самого початку Євангелія вже мав прізвисько Іскаріот (Юда з Каріота Юдейського), тобто був однозначно ідентифікований за іменем і прізвиськом, хоч достатньо було самого імені. Прізвисько ж указувалося євангелістами лише для того, щоб однозначно вказати на юдейське походження Юди — на відміну від галілейського походження інших 11-ти апостолів. По-третє, ім’я Симон є арійським (мон, ман — людина), а не юдейським (на відміну від юдейського імені Симеон). Приписування Юді Іскаріоту батька з арійським іменем має на меті приховати або принаймні приглушити юдейське походження цього апостола-зрадника. Це головна причина даної вставки, тому вона зроблена двічі при згадці про Юдину зраду (вперше у реченні Ів 6.71).

12. Обмивши їм ноги, надів знову одежу, сів до столу й каже до них: Чи знаєте, що Я зробив вам? 13. Ви звете Мене: Учитель, Господь, і добре кажете, бо Я є. 14. Коли, отже, Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні мити ноги один одному. 15. Я дав вам приклад, щоб, як Я зробив вам, так і ви робили. _{16. Істинно, істинно кажу вам: слуга не більший від пана свого, і посланий не більший від Того, хто послав його. 17. Знаючи те, щасливі будете, коли так чинитимете. 18. Говорю я не про всіх вас, знаю бо, кого я вибрав, але щоб збулося Писання: хто їсть зо мною хліб, п’яту свою підніс на мене. 19. Ось нині говорю вам, перед тим, як воно настане, щоб, коли настане, ви увірували, що я є. 20. Істинно, істинно кажу вам: хто приймає того, кого я пошлю, мене приймає, і хто мене приймає, приймає того, який послав мене.}

● 16. Вставка, подібна до Мт 10.24, Лк 6.40, Ів 15.20. ● 18. Вставка з псалма 40, яка не має жодного стосунку до описуваної події: «Я промовив був: Господи, май же Ти милість до мене, вилікуй душу мою, бо я перед Тобою згрішив! Вороги мої кажуть на мене лихе: Коли вмре та загине імення його? А коли хто приходить відвідати, мовить марне, його серце збирає для себе лихе, і як вийде надвір, то говорить про те… Всі мої вороги між собою шепочуться разом на мене, на мене лихе замишляють: Негідна річ тисне його, а що він поклався, то більше не встане!.. Навіть приятель мій, на якого надіявся я, що мій хліб споживав, підняв проти мене п’яту! Але, Господи, помилуй мене, і мене підійми, і я їм відплачу» (5–11).

21. Сказавши так, Ісус стривожився духом і посвідчив: Істинно, істинно кажу вам: один з вас Мене зрадить! 22. Учні, збентежені, дивилися один на одного, не знаючи, про кого Він говорив. 23. Був же за столом, при Його грудях, той з Його учнів, якого Ісус любив. 24. До нього й кивнув Симон Петро та сказав йому: Спитай, хто той, про якого Він говорить. 25. І він, нахилившись до грудей Ісуса, каже Йому: Господи, хто то? 26. Ісус відповів: Той, кому Я, вмочивши у тарілку, дам кусень хліба. І вмочив кусень, і подав Юді _{Іскаріотові, синові Симона. 27. І за куснем увійшов у нього сатана}. Сказав йому Ісус: Що робиш, роби швидше! 28. Але ніхто з тих, що були при столі, не зрозумів, про що Він йому говорив. 29. А що Юда мав калитку, дехто гадав, що Ісус сказав йому: Купи, чого нам треба на свято; або щоб дав що бідним. 30. Узявши кусень, той зараз же вийшов. Була ж ніч…

●24. Типовий прояв характеру логіко-сенсорного екстраверта, яким був Симон-Петро. Люди цього психотипу не люблять неясностей і недомовок, тож схильні виявляти нетерплячість задля негайного з’ясування всіх деталей. ● 26. «Синові Симона» — вставка, див. Ів 13.2. ● 27. «І за куснем увійшов у нього сатана» — вставка. Душа Юди була опанована сатаною значно раніше — ще до помазання Ісуса миром у Витанії. Тому цей розділ починається з констатації того, що «диявол уже вклав у серце Юди Іскаріота, сина Симона, щоб Його зрадив» (2). Автор вставки проводить думку, наче Ісус у певному сенсі ініціював гріхопадіння Юди, спровокував його на зраду. ● «Що робиш, роби швидко!» — Ісус дав зрозуміти Юді, що все знає, і випровадив його, щоб лише у колі апостолів-галілеян розпочати Перехід. Отим-то головні слова Таємної вечері були сказані лише для арійців. ● 29. «Купи, чого нам треба на свято» — ця фраза свідчить, що Таємна вечеря відбулася не на юдейський Пейсах, коли будь-яка торгівля була заборонена, а напередодні — у четвер (ТБ, с. 885). Тобто Ісус з апостолами ніяк не міг святкувати Пейсах, оскільки здійснення цього юдейського ритуалу у четвер було протизаконно і могло б стати головним пунктом майбутнього обвинувачення у «підриві закону» і «богохульстві».

31. Коли він вийшов, Ісус промовив: _{Тепер прославився Син людський і Бог прославився в ньому. 32. І коли Бог прославився в ньому, Бог і його прославить у собі, і прославить його скоро. 33. Дітоньки, ще трохи Я з вами. Шукатимете мене, та, як я сказав юдеям: куди я йду, ви не можете йти; так само й вам кажу нині.} 34. Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного. Як Я любив вас, так любіть і ви один одного! 35. По тому всі знатимуть, що ви Мої учні, коли матимете любов один до одного.

● 31. «Тепер прославився» — насправді прославленням стало Хрестове воскресіння. ● 32–33. Маємо справу з уявленнями про Логос, розробленими Філоном Юдеєм. Згідно з ними, між Логосом і людьми — величезна прірва, хоча й менша, ніж між людьми і Творцем. Насправді ж після воскресіння Ісус неодноразово зустрічався з учнями, а після своєї смерті апостоли мали можливість спілкуватися з Ним у світі духів. ● 34. Ісус дає цю заповідь лише після того, як вийшов Юда. Заповідь любові не стосується відвертих ворогів Хрестових і зрадників Божої справи.

_{36. Каже до нього Симон Петро: Господи, куди йдеш? Відповів йому Ісус: Куди я йду, не можеш тепер іти за мною; потім підеш за мною. 37. Петро каже до нього: Господи, чому не можу тепер іти за тобою? Життя моє покладу за тебе! 38. Відповів Ісус: Життя твоє покладеш за мене? Істинно, істинно кажу тобі: заки запіє півень, ти тричі мене зречешся.}

● Вставка, прив’язана до вставки «куди я йду, ви не можете йти» (33).

_{1. Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте. 2. В домі Отця мого осель багато. Коли б не так, я б сказав вам, бо я йду приготовити вам місце. 3. І коли відійду й приготую вам місце, вернуся й вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я. 4. Куди я йду, дорогу знаєте. 5. Каже до нього Тома: Господи, не знаємо, куди ти йдеш, і як нам дорогу знати? 6. Ісус йому сказав: Я — дорога, істина і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене. 7. Якби ви мене знали, і Отця мого знали б. Віднині знаєте його й бачили його. 8. Филип каже йому: Господи, покажи нам Отця, і доволі буде нам. 9. Мовить Ісус до нього: Стільки часу я з вами, і ти мене не знаєш, Филипе? Хто бачить мене, той бачить Отця. Як же ти говориш: покажи нам Отця? 10. Невже не віруєш, що я в Отці і Отець у мені? Слова, які говорю до вас, не від себе говорю. Отець, який у мені пробуває, він творить діла. 11. Віруйте мені, що я в Отці і Отець у мені; коли ж ні, через самі діла віруйте. 12. Істинно, істинно кажу вам: хто в мене вірує, такі самі від них робитиме, бо я йду до Отця. 13. І все, що будете просити в моє ім’я, зроблю, щоб Отець прославився у Сині. 14. Зроблю все, чого б ви не просили в моє ім’я.}

_{15. Якщо ви Мене любите, зберігайте мої заповіді. 16. Я проситиму Отця, і він дасть вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, 17. Духа істини, якого світ не може прийняти, бо його не бачить і не знає. Ви ж його знаєте, бо він пробуває з вами і у вас буде. 18. Я не лишу вас сиротами, я до вас прийду. 19. Ще трохи, і світ мене не буде бачити більше. Ви ж мене будете бачити, бо я живу і ви будете жити. 20. І взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, і я у вас. 21. Хто має мої заповіді й береже їх, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець любитиме, і я його любитиму, і об’явлюся йому. 22. Юда ж, не Іскаріот, каже йому: Господи, як воно, що ти не світові, а нам об’явишся? 23. Ісус озвався до нього й мовив: Коли хто мене любить, слово моє берегтиме, і Отець мій буде його любити, і ми прийдемо до нього, і в ньому зробимо оселю. 24. Хто ж мене не любить, слів моїх не береже. Слово, що ви чуєте, не моє, але Отця, який послав мене. 25. Це я мовив до вас, коли пробував з вами. 26. Утішитель же, Дух Святий, якого Отець зішле в моє ім’я, навчить вас усього і все вам нагадає, що я був сказав вам.}

● На вставку додатково вказує присутність «Юди не Іскаріота» (22), який є вигаданим персонажем. Див. Лк 6.16. ● 26. Насправді воскреслий Ісус особисто ввів учнів у потік Святого Духа (Ів 20.22).

_{27. Мир лишаю вам, Мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його.}Хай не тривожиться серце ваше й не лякається! 28. Ви чули, що Я вам сказав: відходжу і до вас вернуся. _{Якби ви мене любили, зраділи б, що я йду до Отця; Отець бо більший, ніж я. 29. Тепер я вам сказав, перед тим, як воно станеться, щоб, коли станеться, ви увірували. 30. Небагато говоритиму більш з вами; надходить бо князь світу цього. Він, щоправда, у мені не має нічого. 31. Але щоб світ знав, що я люблю Отця і, як Отець мені заповідав, так чиню.} Уставайте, ходімо звідси!

● 28. Вказівка на швидку зустріч з учнями після Переходу, тобто відразу ж після воскресіння. ● 31. Говориться «ходімо звідси!», натомість продовжується тривала промова, насичена метафорами і повторами того ж самого.

_{1. Я — виноградина правдива, і Отець мій — виноградар. 2. Кожну гілку в мені, що не приносить плоду, він відтинає. Кожну ж, що плід приносить, він очищає, щоб більше плоду приносила. 3. Ви вже очищені словом, яке я промовляв до вас. 4. Пробувайте у мені, і я у вас! Як не може гілка сама з себе приносити плоду, коли не пробуватиме на виноградині, так і ви, коли не пробуватимете в мені. 5. Я — виноградина, ви — гілки. Хто пробуває в мені, і я в ньому, той багато плоду приносить. Без мене нічого не можете чинити. 6. Якщо хто не пробуває в мені, того, як гілку, викинуть геть, і він усохне; зберуть їх і у вогонь кинуть, і вони згорять. 7. Коли ж ви в мені пробуватимете і коли мої слова у вас пробуватимуть, чого б ви не хотіли, просіть, і воно вам буде. 8. Отець мій тим прославляється, що ви приносите плід щедро і станете моїми учнями. 9. Як мене Отець возлюбив, так і я возлюбив вас. Пробувайте у моїй любові! 10. Ви в моїй любові будете пробувати, коли заповіді мої будете зберігати, як і я зберіг заповіді Отця мого і в його любові пробуваю.}

● Символіка виноградної лози широко використовується у священних юдейських текстах: Ісая 5.1; Єремія 2.21; Псалом 79.9–18; Єзекеїль 15.2–6. Наприклад: «Заспіваю ж я вам про свого улюбленого пісню любовну про його виноградник! На плодючому версі гори виноградник мав був мій приятель. І обкопав він його, й від каміння очистив його, і виноградом добірним його засадив, і башту поставив посеред його, і витесав у ньому чавило, і чекав, що родитиме він виноград, та він уродив дикі ягоди! Тепер же ти, єрусалимський мешканче та мужу юдейський, розсудіть-но між мною й моїм виноградником: що ще можна вчинити було для мого винограднику, але я не зробив того в ньому? Чому я чекав, що родитиме він виноград, а він уродив дикі ягоди? А тепер завідомлю я вас, що зроблю для Свого виноградника: живопліт його викину, і він буде на знищення, горожу його розвалю, і він на потоптання буде, зроблю я загубу йому, він не буде обтинаний ані підсапуваний, і виросте терня й будяччя на ньому, а хмарам звелю, щоб дощу не давали на нього! Бо виноградник Господа Саваота — то Ізраїлів дім, а муж Юди — коханий його саджанець. Сподівавсь правосуддя, та ось кроволиття, сподівавсь справедливості Він, та ось зойк…» (Ісая 5.1–7).

_{11. Я говорив вам це, щоб у вас була моя радість і щоб ваша радість була повна. 12. Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас возлюбив. 13. Більшої від цієї любові ніхто не має, як та, коли хто життя своє кладе за друзів. 14. Ви — мої друзі, коли робите все, що я вам заповідаю. 15. Я вас більше не називатиму слугами: слуга бо не відає, що його пан робить. Я вас зву друзями, бо я об’явив вам усе, що чув від Отця мого. 16. Не ви мене вибрали, а я вибрав вас і настановив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб ваш плід тривав, і щоб усе, що б ви не просили у Отця в моє ім’я, дав вам. 17. Це вам заповідаю: щоб ви любили один одного.}

● 15. Ісус ніколи не називав своїх учнів слугами.

_{18. Вас ненавидить світ — знайте, що він мене перше, ніж вас, ненавидів. 19. Якби ви були від світу, світ своє любив би. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, тому світ вас ненавидить. 20. Згадайте слово, що я був сказав вам: слуга не більший від пана свого. Якщо переслідували мене, переслідуватимуть і вас; і якщо слово моє зберігали, зберігатимуть і ваше. 21. Та все те робитимуть вам за моє ім’я, не знають бо Того, хто послав мене. 22. Якби я не прийшов був і не говорив до них, гріха не мали б. Але тепер вони виправдання за їхній гріх не мають. 23. Хто ненавидить мене, і Отця мого ненавидить. 24. Якби я не чинив був серед них діл, яких ніхто інший не чинив, гріха не мали б. Тепер же й бачили й зненавиділи — і мене, й Отця мого. 25. Але щоб здійснилося слово, що написане в законі їхньому: ненавиділи вони мене без причини. 26. Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, він свідчитиме про мене. 27. Та й ви свідчитимете, бо ви зо мною від початку.}

● 18. Ісуса ненавиділи лише фарисеї і первосвященики, а також ті юдеї, що потрапили під їхній вплив.

_{1. Сказав я вам те, щоб ви не спокусились. 2. Вас виключать із громад, і настане година, коли кожен, хто вас убиватиме, гадатиме, що служить Богові. 3. Вам чинитимуть те, бо ні Отця, ні мене вони не пізнали. Я сказав вам це, щоб, коли прийде та година, ви згадали те, що я говорив вам.}

_{4. Спочатку я не казав вам того, бо я був з вами. 5. Тепер же я йду до Того, хто послав мене, і ніхто з вас мене не питає: куди йдеш? 6. Але тому, що я вам це сказав, серце ваше сповнилося смутком. 7. Однак кажу вам правду: ліпше для вас, щоб я відійшов, бо коли я не відійду, Утішитель до вас не прийде. Коли ж відійду, пошлю його до вас. 8. І коли він прийде, виставить на яв у світі гріх, справедливість і суд: 9. щодо гріха — бо не вірують у мене; 10. щодо справедливості — йду до Отця мого, і ви мене більш не побачите; 11. і щодо суду — бо князь цього світу вже засуджений. 12. Багато ще маю вам казати, та не можете знести тепер. 13. Однак коли прийде той Дух істини, і він наведе вас на всю правду; бо він не говоритиме від себе, але говоритиме, що почує, і звістить, що має настати. 14. Він мене прославить, бо з мого візьме і звістить вам. 15. Усе, що Отець має — моє. Тому я сказав вам, що він з мого візьме і звістить вам.}

● Вставка має переконати, що зіслання Святого Духа під час благословення Ісусом апостолів (Мт 28.19, Мк 16.15, Лк 24.50, Ів 20.21) зі словами «прийміть Духа Святого» (Ів 20.22) було якимось «несправжнім».

_{16. Ще трохи, і ви мене не будете бачити більше, і знову трохи, і мене побачите, бо я йду до Отця. 17. Тоді деякі з його учнів заговорили один до одного: Що значить те, що він говорить: Ще трохи, і ви мене не будете бачити, і знову трохи, і мене побачите? І: я йду до Отця? 18. Казали, отже: Що значить те трохи, про яке він говорить? Не знаємо, що він хоче сказати. 19. Ісус же, знаючи, що вони хочуть його спитати, мовив до них: Питаєте один одного, що я хотів сказати словами: ще трохи, і ви мене не будете бачити, і знову трохи, і мене побачите? 20. Істинно, істинно кажу вам: ви голоситимете й ридатимете, а світ радітиме. Ви журитиметеся, але журба ваша стане радістю. 21. Жінка у болях, коли родить, бо вибила її година; коли ж родиться дитятко, з радощів, що на світ людина народилась, не пам’ятає більше своєї муки. 22. Та й ви тепер у журбі. Але я вас знову побачу, і ваше серце зрадіє, і ніхто ваших радощів від вас не відійме. 23. Того дня ви не будете мене питати нічого. Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не просили в Отця в моє ім’я, він дасть вам. 24. Досі ви нічого не просили в моє ім’я. Просіть — і одержите, щоб радість ваша була повна.}

_{25. Я говорив вам це у притчах. Надходить година, коли більш не буду говорити до вас у притчах, але одверто звіщу вам про Отця. 26. Того дня проситимете в моє ім’я, і не кажу, що буду за вас Отця благати: 27. сам бо Отець вас любить, бо ви маєте любов до мене і віру, що я від Бога вийшов. 28. Я вийшов від Отця і прийшов у світ, і знову світ лишаю й вертаюсь до Отця. 29. Кажуть до нього учні: Ось тепер ти говориш одверто і не кажеш ніякої притчі. 30. І тепер ми знаємо, що ти всевідаючий і не потребуєш, щоб хто тебе питав; тому ми віруємо, що ти від Бога вийшов. 31. Відповів їм Ісус: Віруєте тепер?} 32. Ось надходить година, і тепер вона, коли ви розсієтеся кожен у свій бік і Мене лишите самого. Та Я не сам, бо зо мною Отець. 33. Сказав Я вам це, щоб ви мали мир у Мені. У світі на вас тиснутимуть. Але дерзайте! Я переміг світ.

● 32. Ісус попереджає учнів, що незабаром їм треба буде лишити Його самого, оскільки від них вже нічого не залежатиме (див. також Мт 26.31, Мк 14.27). Натомість фальсифікатор подає це дружнє попередження так, наче Ісус дорікає апостолам і звинувачує їх у слабкості віри.

_{1. Так мовив Ісус і, підвівши очі до неба, сказав: Отче, прийшла година. Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, 2. згідно з владою, яку ти дав йому над усяким тілом. Дати життя вічне тим, яких ти дав йому. 3. Це — вічне життя, щоб пізнали тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса месію, якого послав єси. 4. Я прославив тебе на землі: виконав діло, яке ти дав мені виконати. 5. Тепер, отже, прослав мене, Отче, у себе, тією славою, яку я мав у тебе, перш ніж постав світ. 6. Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зо світу. Вони були твої, і ти дав їх мені, і вони зберегли твоє слово. 7. Тепер вони зрозуміли, що все, що ти дав мені, від тебе походить, 8. слова бо, що ти дав мені, я дав їм, і вони прийняли й таки справді зрозуміли, що я від тебе вийшов, і увірували, що ти мене послав.}

_{9. Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. 10. І все моє — твоє, і твоє — моє, і я прославився в них. 11. Я більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче святий, ради імені твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були в єдності, як і ми. 12. Коли я був з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; Я стеріг тих, яких ти дав мені, і ніхто з них не пропав, крім сина погибелі, щоб збулося Писання. 13. Тепер же йду до тебе й говорю це у світі, щоб вони мали у собі радість мою повну. 14. Я дав їм твоє слово, і світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і я не від світу. 15. Не молю, щоб ти узяв їх від світу, але щоб зберіг їх від лукавого. 16. Вони не від світу, як і я не від світу. 17. Святи їх у твоїй істині. Слово твоє — істина. 18. Як послав єси мене у світ, так і я послав їх у світ. 19. Даю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині.}

_{20. Та не лише за цих молю, але й за тих, які через їх слово увірують в мене, щоб усі були в єдності, як ти, Отче, в мені, і я в тобі, 21. щоб і вони були в нас єдиними, щоб світ увірував, що ти мене послав. 22. І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб були вони єдиними, як і ми — єдині. 23. Я — в них, і ти — в мені, щоб вони були довершені і в єдності, щоб світ зрозумів, що ти послав мене, і що ти возлюбив їх, як возлюбив єси мене. 24. Отче! Хочу, щоб ті, яких ти дав мені, були там, де я, щоб і вони були зо мною й бачили мою славу, яку ти був дав мені, бо возлюбив єси мене перед заснуванням світу. 25. Отче праведний, світ не пізнав тебе, але я пізнав тебе, і ці пізнали, що послав єси мене. 26. І я їм об’явив твоє ім’я, і буду об’являти, щоб любов, якою ти возлюбив мене, в них була, і я в них.}

● Затягнута, нудна і багатослівна «філонівська» вставка з кількаразовим повторенням того ж самого, в якій Ісус начебто звертається до Творця перед відходом з цього світу: «Тепер же йду до тебе» (11, 13); «Хочу, щоб ті, яких ти дав мені, були там, де я» (24). Насправді ж Ісус готувався не до відходу з цього світу, а до Переходу: «Хай не тривожиться серце ваше й не лякається! Ви чули, що я вам сказав: відходжу і до вас вернуся» (14.27–28), і навіть призначив зустріч зі своїми учнями після Воскресіння, яка мала відбутися третього дня після смерті: «Уб’ють Його та третього дня Він воскресне» (Лк 18.33, Мт 20.19, Мк 10.34); «Після мого воскресіння Я випереджу вас у Галілеї» (Мт 26.32, Мк 14.28).

1. Сказавши це, Ісус вийшов зі своїми учнями на той бік Кедрон-потоку, де був сад, куди увійшли Він та Його учні. 2. Юда ж, що Його зрадив, знав також те місце, бо Ісус та Його учні часто там збиралися. 3. Юда, отже, узявши _{відділ війська і} слуг первосвящеників та фарисеїв, прибув туди з ліхтарями, смолоскипами та зброєю. 4. Ісус, знаючи все, що мало з Ним статися, вийшов і мовив до них: Кого шукаєте? 5. Ті відповіли: Ісуса Назарянина. 6. Каже їм Ісус: Це Я. Стояв же з ними Юда, що Його зрадив. Коли Він їм сказав «це Я», вони подалися назад і впали на землю. 7. Тоді Він спитав їх удруге: Кого шукаєте? Вони сказали: Ісуса Назарянина. 8. Озвався Ісус: Я вам сказав, що це Я. Коли, отже, шукаєте Мене, пустіть цих, хай ідуть. _{9. Так збулося слово, яке він сказав був: «Із тих, яких ти дав мені, я не погубив нікого».} 10. Тоді Симон Петро, який мав меч при собі, добув його і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв у нього праве вухо. Слуга той звався Малхом. 11. Ісус озвався до Петра: Сховай меч у піхви! _{Чашу, яку дав мені Отець, не мав би я пити?}

● 1. Кедрон — потік у долині між Єрусалимом і Оливною горою. ● 3. «Відділ війська: дослівно — відділ (когорта). Так звичайно означували римську залогу в Єрусалимі, хоч це неправдоподібно, щоб римські жовніри брали участь в ув’язненні Ісуса», — пояснює ЄЛ, с. 280. Фальсифікатор намагається перекласти частину вини на римлян. ● 9. Див. вставку 17.12. ● 10. Схоже, що саме Малх першим простягнув свої брудні руки, щоб схопити Ісуса. Петро не зміг витримати такої наруги над Учителем і, недовго думаючи, покарав нападника, точним ударом відрубавши йому вухо. ● 11. «Чашу, яку дав мені Отець, не мав би я пити?» — вставка у «філонівському» дусі. Серед галасу і сум’яття, коли юрба схопила Ісуса, неможливо було промовляти довгі метафоричні речення, можна було лише вигукнути: «Сховай меч у піхви!». Див. також коментар до Мт 26.47–56.

12. Тоді _{військовий відділ, тисяцький та} юдейські слуги схопили Ісуса і, зв’язавши Його, 13. повели спершу до Анни, який доводився тестем Каяфі, що був первосвящеником того року. 14. То був Каяфа, що був пророкував юдеям: «Ліпше, щоб за народ помер один чоловік».

● 12. Римські воїни не могли брати участь у схопленні Ісуса, оскільки підкорялися лише Пилату. Це ще одна спроба юдеїв перекласти вину на римлян.

15. Слідом за Ісусом ішов Симон Петро з іншим учнем. _{А що} учень той _{був знаний первосвященикові, він} увійшов у двір первосвященика з Ісусом. 16. Петро ж стояв надворі біля дверей. Вийшов той інший_{, знаний первосвященикові} учень і промовив до воротар_ки і увів Петра. 17. Служниця _{воротарка} ж каже до Петра: Чи й ти не з учнів того чоловіка? Він відповів: Ні. 18. Слуги й сторожа, розклавши вогонь, стояли і грілися, бо було холодно. Петро теж стояв там з ними і грівся.

● Мт 26.68–75, Мк 14.66–72, Лк 22.54–62. ● 15–16. Цей епізод викликає багато запитань. По-перше, звідки Іван міг бути особисто знайомим з первосвящеником? По-друге, чому вночі ворота охороняла жінка? По-третє, чому в одному абзаці двічі сказано «знаний первосвященикові»? Чому на це так хотіли звернути увагу, порушуючи нормальний літературний виклад?

Річ у тім, що слова «знаний первосвященикові» і «воротарка» є вставками. Фальсифікатор намагався приховати описаний в євангелії факт, що Іван так просто увійшов до двору первосвященика, який, безумовно, добре охоронявся. Врешті-решт, була ніч, а схоплення Ісуса було бойовою операцією, що могла закінчитися й повстанням галілеян та місцевих прихильників Хреста. Тож цей дерзновенний і неймовірний вчинок Івана зовсім не стикувався з образом переляканих простаків-галілеян, що його фальсифікатор уперто вибудовував протягом усього Євангелія. Тому він вигадав фантастичну версію про те, що Іван настільки часто бував у дворі первосвященика і настільки вважався його охороною «за свого», що вони його у цей тривожний нічний час запросто пустили всередину (друга можлива версія, що «знаного первосвященикові» Івана впустили за особистим наказом цього первосвященика, виглядає вже зовсім неймовірною). Видно, фальсифікатор відчував, що Іван занадто легко проник до садиби, тому вигадав ще одну брехню — наче його впустила жінка, яка вночі охороняла ворота (мовляв, що з жінки візьмеш…).

А що ж було насправді? Все доволі просто: навчений Ісусом апостол Іван був магом-характерником, спроможним не лише випалювати території небесним вогнем (див. 1.5. «Воанергес — Сини грому»), але й впливати на людську психіку. Петро не володів такою здатністю, натомість дуже хотів бути поряд з Ісусом. І хоча Ісус напередодні виразно сказав Петрові, що не в його волі щось змінити, Петро вирішив наполягти на своєму. Тому попросив Івана провести його до садиби, що той з легкістю і зробив. Цікаво, що Івана так ніхто всередині і не помітив, хоч Петра зафіксували тричі.

19. Спитав, отже, первосвященик Ісуса про його учнів і про його науку. 20. Ісус відповів йому: Я говорив світові одверто. Я завжди навчав на зібранні та в храмі, куди сходяться всі юдеї, і нічого не говорив Я потайки. 21. Чому мене питаєш? Спитай тих, які чули, що Я до них промовляв. Вони знають, що Я говорив. 22. На ті слова один зі сторожі, який стояв там, ударив Ісуса в лице, кажучи: Так відповідаєш первосвященикові? 23. Озвався Ісус до нього: Як Я зле сказав, доведи, що воно зле; а як добре, за що б’єш Мене? 24. І відіслав Його Анна зв’язаного до первосвященика Каяфи.

● 21. Ісус не мав наміру брати участь у судовому фарсі, де вже все було наперед вирішено.

25. Стояв там Симон Петро й грівся. Мовили до нього: Чи й ти не з його учнів? Він заперечив і відповів: Ні. 26. Каже тоді один із слуг первосвященика, родич того, якому Петро відтяв вухо: Чи не тебе я бачив у саду з ним? 27. Тоді Петро ще раз заперечив. І зараз же запіяв півень.

28. Повели тоді Ісуса від Каяфи у Преторію. Був же ранок. Та не увійшли вони у Преторію, щоб не осквернились і щоб могли їсти пейсах. 29. Вийшов тоді до них Пилат і промовив: Яку вину принесли ви на цього чоловіка? 30. Ті йому у відповідь закричали: Якби він не був злочинець, ми б його тобі не видали! 31. Пилат їм каже: Візьміть його й судіть за вашим законом. Юдеї йому кажуть: Нам не дозволено нікого вбивати! _{32. Так збулось слово Ісуса, яке він казав був, вказуючи, якою смертю має вмерти.} 33. Ввійшов Пилат знов у Преторію, покликав Ісуса і каже до Нього: Ти цар юдейський? 34. Ісус відповів: Кажеш те від себе, чи інші так тобі про Мене оповіли? 35. Озвався Пилат: Хіба я юдей? _{Народ твій і} первосвященики видали мені тебе. Що ти зробив? 36. Відповів Ісус: Царство Моє не від цього світу. Якби Моє царство було від цього світу, слуги Мої воювали б, щоб Я не був виданий юдеям. Та Моє царство не таке. 37. Мовив до Нього Пилат: То ти — цар? Відповів Ісус: Ти кажеш, що Я — цар. Я на те родився і прийшов у світ, щоб засвідчити Істину. Кожен, хто від Істини, слухає мій голос. 38. Озвався Пилат до Нього: Що таке Істина?

● 28. Слово «пейсах» позначає і юдейське свято, і ритуальну їжу для цього свята. ● 28–32. «Представники жидівського начальства ведуть ув’язненого Ісуса до Пилата. Через те, що, переступивши поріг поганського дому, вони стали б перед Пасхою нечистими, Пилат веде переговори з ними перед будинком. Жиди хочуть святкувати їхню Пасху» (ЄЛ, с. 281). ● 35. «Народ твій» — вставка, насправді: «Пилат відповів їм, кажучи: Хочете, щоб я вам відпустив царя юдейського? Знав бо, що первосвященики видали Його зі заздрощів» (Мк 15.9–10). Пилат добре розумів, що натовп здатний до цілеспрямованих учинків тільки за наявності керівників. ● 33–38. Між Ісусом і Пилатом відбулась доволі відверта розмова. Досі про своє небесне походження Він розповідав лише своїм учням.

39. І, сказавши те, вийшов знову до юдеїв і каже до них: Я не находжу в ньому ніякої вини. Та є у вас звичай, щоб я вам на Пейсах відпускав одного. Хочете, отже, щоб я вам відпустив царя юдейського? 40. Ті знову закричали: Ні, не його, а Варавву! Варавва ж був розбійник.

● 39. «Перша заява Пилата про невинність Ісуса. Римлянин покликається на Пасхальну амністію; та “жиди”, проте, наважуються на звільнення злочинця» (ЄЛ, с. 282).

1. Узяв тоді Пилат Ісуса й велів Його бичувати. 2. Вояки, сплівши вінок із тернини, поклали Йому на голову і одягли Його у багряницю, 3. _{і, підступаючи до Нього, казали: Радуйся, царю юдейський! І били Його по лиці.}

● 3. Із цими словами Ісуса побили члени Синедріона та їхні слуги. Це відбулося напередодні, відразу ж після винесення Синедріоном смертного вироку (Мт 26.67–68, Мк 14.65, Лк 22.63–65).

4. Знову вийшов Пилат надвір і промовив до них: Ось я виводжу вам його, щоб ви знали, що я ніякої вини не находжу в ньому. 5. І вийшов Ісус у терновім вінку та в багряниці. Пилат сказав їм: Ось чоловік! 6. Як тільки побачили Його первосвященики та слуги, закричали: Розіпни! Розіпни його! Каже їм Пилат: Візьміть його ви й розіпніть, бо я ніякої вини не находжу в ньому. 7. Юдеї йому відповіли: У нас є закон, і за законом він мусить умерти, бо він зробив себе Сином Божим. 8. Як Пилат почув те слово, налякався ще більше. 9. Вернувся він ще раз у Преторію й каже Ісусові: Звідкіля ти? Ісус не дав йому одвіту. 10. Каже Йому Пилат: Зі мною не розмовляєш? Хіба не знаєш, що я маю владу відпустити тебе, і маю владу розіп’яти тебе? 11. Відповів Ісус: Ти не мав би проти Мене ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через це той, хто Мене тобі видав, має більший гріх. 12. З тієї хвилини Пилат шукав, як би Його відпустити. Та юдеї кричали: Як відпустиш його, не будеш другом кесаря! Усяк, хто з себе робить царя, противиться кесареві! 13. Пилат, почувши те слово, вивів Ісуса і сів на судилищі, на місці, що зветься Літостротон, _{по-єврейськи —} Гаввата. 14. А був то день, коли приготовляли Пейсах, близько шостої години. І каже до юдеїв: Ось цар ваш. 15. Ті закричали: Геть! Геть із ним! Розіпни його! Пилат каже їм: Царя вашого розіп’яти? Первосвященики відповіли: Нема у нас царя, крім кесаря! 16. І видав Його їм на розп’яття.

● 1. «Бичування було здійснене, як гадають, перед преторієм, на виду у Пилата і народу» (ТБ, с. 717). ● 2–3. Накладання на голову тернового вінця викликало сильну кровотечу, тож обличчя Ісуса було закривавленим, що, на думку Пилата, мало викликати жалість у юдеїв і почуття милосердя. Для цього не було потреби бити Ісуса по обличчю, оскільки перед тим Його побили члени Синедріона та їхні слуги (Мт 26.59–68, Мк 14.53–65, Лк 22.63–65). ● 3. «Радуйся, царю юдейський!» — фрагмент вставок у Мт 27.27–31 і Мк 15.16–20. ● 1–7. Коментар ЄЛ: «Пилат каже бичувати Ісуса, опісля виводить Його перед жидів, проголошує Його невинність і хоче Його звільнити. Слова “Ось чоловік” вказують на те, що Пилат уважає Його невинним і політично нешкідливим. Архієреї та їхні прибічники наполягають, однак, на смерті Ісуса на хресті. Втретє Пилат підтверджує невинність обвинуваченого. Пилат бажає перекласти справу Ісуса на жидівську владу. Жиди не погоджуються. Вони оскаржують Ісуса в релігійному богохульстві, а не політичному злочині». ● 5–6. Ісус піднявся на видне місце. Пилат сподівався, що спотворене бичуванням тіло Ісуса викличе у ворогів жалість до нього. Але «діти диявола» не знають жалості й милосердя. ● 8–12. «Пилат хоче Ісуса звільнити, але тоді «жиди» погрожують, що оскаржать його перед цісарем. Тим вони вимушують вирок Пилата» (ЄЛ, с. 283). ● «Ти не мав би проти Мене ніякої влади, якби тобі не було дано згори…», тобто «насправді ти лише виконавець, справжній винуватець інший». ● 11. «Той, хто мене тобі видав, має більший гріх» — мається на увазі юдейський народ, керований своїм священством, пояснює ТБ (с. 900). ● 13. «По-єврейськи» — має бути «по-арамейськи», оскільки після Вавилонського полону євреї розмовляли арамейською мовою. ● 13–16. Коментар ЄЛ: «Пилат піддається зовнішньому натискові й засуджує Ісуса. Літостротон (кам’яна плита) — місце всередині палати Герода Великого. Гаввата означає підвищення, пагорбок». ● 14. «Ісуса засуджено і страчено дня 14 нісана (року 30), у п’ятницю. Шоста година означає полудень, бо відлік ведеться від сходу сонця» (ЄЛ, с. 283).

17. Взяли вони Ісуса, і, несучи свій тавр, Він вийшов на місце, зване Череп, _{по-єврейськи} Голгота. 18. Там Його розп’яли і з Ним двох інших з одного й з другого боку, Ісуса ж посередині. 19. Пилат велів зробити напис і прибити на таврі. Написано було: «Ісус Назарянин, цар юдейський». 20. Багато з юдеїв читали той напис, бо місце, де був розп’ятий Ісус, було близько міста. Написано було _{по-єврейськи}, по-гелленськи і по-римськи. 21. Тоді первосвященики юдейські мовили до Пилата: Не пиши: цар юдейський; але що він сказав: я — цар юдейський! 22. Пилат відповів: Що написав я, те написав.

● 17. «По-єврейськи» — має бути «по-арамейськи», оскільки після Вавилонського полону євреї розмовляли арамейською мовою. ● 20. Насправді написано було не по-єврейськи, а по-арамейськи, оскільки, повторимо, юдеї на той час розмовляли арамейською мовою. Ця арійська мова була найпоширенішою в Палестині поряд з гелленською. Пилат наказав зробити напис трьома мовами для того, щоб його прочитало якомога більше людей. Що ж стосується давньоєврейської мови, то на той час вона була мертвою, тобто використовувалася лише в священних текстах і богослужінні (див.: 2.11.2. «Місце проживання»). Писати нею повідомлення «для широкого загалу» було безглуздо — так само, якщо б сьогодні робити рекламні щити церковнослов’янською мовою. ● 22. Вочевидь, Пилат хотів у такий спосіб помститися юдеям за те, що примусили його всупереч його волі винести Ісусові смертний вирок.

23. Тоді вояки, розп’явши Ісуса, взяли Його одіж і розділили на чотири частини, по одній частині кожному воякові, і хітон. Хітон же не був зшитий, але весь згори додолу тканий. 24. Тому сказали один до одного: Не дерімо його, киньмо на нього жереб, на кого впаде. _{Так збулось Писання: Розділили між собою одіж, і на одежу мою кинули жереб.} Так і зробили вояки.

● 24. Розділення і привласнення одягу страченого було звичайною справою, узаконеною в Давньому Римі. ● 24. «Так збулось Писання…» — вставка. Мається на увазі речення 19 з псалма 21: «Вони ділять для себе одежу мою, а про шату мою жеребка вони кидають…». У цьому псалмі описуються переживання Давида, який потрапив у безвихідну ситуацію: з одного боку були гори, з іншого — пустеля Маон, а назустріч йому ішов цар Саул з військом. Давид був цілком деморалізований і вже уявляв собі, що його страчують, пояснює ТБ (том 1, с. 800). Від страху у нього «серце зробилося як віск і розтопилося серед нутрощів» (Пс 21.15). Усі ці панічні зойки смертельно переляканої людини не мають жодного стосунку до Ісуса, який свідомо і добровільно прийняв смерть, щоб третього дня воскреснути, показавши людям їхні потенційні боголюдські можливості. Додамо, що цей псалом, найімовірніше, не належить Давидові, принаймні описані в ньому переживання є ганебними для воїна. Наприклад, арійська «Бгаґавад-ґіта» пропонує цілком інший стандарт поведінки: «Той, хто у нещасті здригнувся душею, — не воїн. Арієць такий лиш ганьби і зневаги достоїн».

25. При таврі Ісуса стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. 26. Коли Ісус побачив матір і учня, якого Він любив, що стояв біля неї, сказав до матері: Жінко, ось син твій. 27. Потім каже до учня: Ось мати твоя. І від тієї хвилини учень узяв її до себе.

● 25. «Сестра його матері» — Саломія, матір Якова та Івана (синів Заведея). Іван уточнює трьох інших євангелістів, що згадані жінки стояли не з усіма знайомими Ісуса оподалік, а біля самого тавра. ● 26–27. З причини своєї тимчасової земної відсутності, Ісус доручає опіку над своєю Матір’ю найкращому учневі. Цим Він засвідчив особливу довіру до апостола Івана і його особливе призначення.

28. По тому Ісус_{, знаючи, що все звершилося, щоб збулося Писання,} мовив: Маю спрагу. 29. Стояла там посудина, повна кислого напою. І подали Йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу кислим напоєм. 30. Скуштувавши кислого напою, Ісус сказав: Звершилося. І, схиливши голову, віддав духа.

● 28. «Писанням» є все той же псалом 21, а саме: «Висохла сила моя, як лушпиння, і прилип мій язик до мого піднебіння, і в порох смертельний поклав Ти мене» (16). ● 29. «Кислий напій» — в оригіналі ὄξος (оксос): «кисле вино, кислий напій» (СНЗ), «винний оцет» (СД, СВ), «кислий, квасний напій», «квас», «кисляк». В даному випадку йдеться, найімовірніше, про дуже розбавлене водою кисле (сухе) вино, яке мали з собою люди, що стояли біля розп’ятого Ісуса. Вино додавали до води для її захисту від хвороботворних мікроорганізмів. ● 30. Звершилася перша фаза Переходу. Далі було перебування у стані смерті протягом суботи і наступне воскресіння у неділю вранці — повне відновлення Ісусом свого тіла і повернення його до життя.

31. Через те, що то була п’ятниця та щоб тіла не лишилися в суботу на таврі, бо був великий день тієї суботи, юдеї просили Пилата, щоб переламали їм голінки і їх зняли. 32. Вояки прийшли й переламали голінки першому і другому, що були з Ним розп’яті. 33. Та коли приступили до Ісуса і побачили, що Він уже помер, голінок Йому не ламали, 34. але один з вояків проколов Йому списом бік, _{і зараз же виступила кров і вода. 35. І той, який бачив, свідчить те, і свідчення його правдиве; і він знає, що говорить правду, щоб ви теж увірували. 36. Бо сталося те, щоб збулося Писання: кістка у нього не буде поламана. 37. І знову інше Писання каже: дивитимуться на того, кого прокололи.}

● 31. «Великий день тієї суботи» — того року на суботу припав юдейський Пейсах. ● 32. Для того, щоб дихати, розп’ятим потрібно було впиратися ногами, коли ж їм ламали ноги, вони відразу ж провисали на руках, задихалися і помирали. ● 34. «І зараз же виступила кров і вода» — вставка. «Із тіла померлого при проколі не витікає кров і вода» — зауважує ТБ (с. 902). Це вставка викликала величезну кількість суперечок серед дослідників. У прагненні дати їй раціональне пояснення науковцями висувалися гіпотези навіть про смерть Ісуса від інфаркту чи наявність у Нього рідкісної фізичної патології. Насправді ця вставка мала на меті підтвердити юдохрістиянську догму, що Ісус був «рабом Єгови», принесеним у жертву задля очищення людства від гріхів на кшталт «козла відпущення» (див. коментар до Мт 8.17). В юдейських ритуалах очищення здебільшого використовується саме кров і вода: «Коли бо Мойсей сповістив був усі заповіді за Законом усьому народові, він узяв кров козлів та телят із водою й червоною вовною та з ісопом, та й покропив і саму оту книгу, і людей, проказуючи: Це кров заповіту, що його наказав для вас Бог!» (Євр 9.19–20). ● 35–37. Для юдохрістиянського фальсифікатора головним підґрунтям віри є не факт воскресіння, а здійснення сумнівних юдейських «пророцтв». Віра для нього — це довіра до чужих слів, а не сила, що гори пересуває. ● 36. «Кістка у нього не буде поламана». Читаємо «пророцтво»: «І сказав Господь до Мойсея й до Аарона: Це постанова про пейсах: жоден чужинець не буде їсти його. А кожен раб людський куплений за срібло, коли обріжеш його, тоді він буде їсти його. Приходько та наймит не буде їсти його. В самому домі буде він їстися, не винесеш із дому назовні того м’яса, а костей його не зламаєте» (Вихід 12.43–46). У такий спосіб при бажанні можна знайти «пророцтво» про що завгодно, причому у будь-якій більш-менш товстій книзі. ● 37. «Дивитимуться на того, кого прокололи». Про це «пророцтво» Захарії див. коментар до Лк 18.31.

38. Після того Йосип з Ариматеї, що був учнем Ісуса, але потай, _{зі страху перед юдеями,} просив Пилата, щоб зняти тіло Ісуса. Пилат дозволив. Прийшов він, отже, і взяв тіло Ісуса. 39. Прийшов також і Никодим_{, який раніше приходив уночі до Нього,} і приніс смирни, змішаної з алое, фунтів зо сто. 40. І взяли вони тіло Ісуса й обгорнули його полотном з пахощами, як ховають за юдейським звичаєм. 41. На тому місці, де Його розп’яли, був сад, і в саду — нова гробниця, в яку нікого ще не клали. 42. Там_{, отже, з уваги на день приготування, бо гробниця була близько,} поклали Ісуса.

● 38. Про Йосипа згадують три інші євангелія (Мт 28.57, Мк 15.43, Лк 23.51). Цей Ісусів учень із самарійського міста Ариматея був заможною людиною, поважним радником (вірогідно, у Пилата), людиною доброю, праведною і сміливою. Займатися переховуванням від юдеїв він міг лише в одному з двох випадків — якби сам був юдеєм (що малоймовірно через його самарійське походження і наближеність до римської влади) або якби виконував таємне Ісусове доручення. З цього місця євангелія зрозуміло, що цим дорученням, яке таємно обговорювалося ночами, було надійне поховання Ісусового тіла на короткий період від Його смерті у п’ятницю ввечері до недільного ранку. ● 39. Це єдина згадка про людину з гелленським іменем Никодим. У двох недолугих вставках (Ів 3.1–21, 5.50) фальсифікатор намагався представити його фарисеєм (з арійським іменем!), який начебто був таємним учнем Ісуса. Насправді ж з тексту Євангелія логічно випливає, що Йосип Ариматейський і Никодим були наближеними до Ісуса учнями, яким було доручено таємно організувати і надійно здійснити Його поховання. Йосип підготував гробницю спеціальної конструкції (з величезним каменем, не призначеним для відкривання гробниці), а Никодим — велику кількість рідини з соку смирни та алое[245]. ● 39. «Сто фунтів — це близько 32 кілограмів» (ЄЛ, с. 285). В оригіналі: ὡς λίτρας ῡκατόν — «приблизно літрів сто». Одна гелленська літра становила приблизно 327 грамів[246]. Схоже, що тканину просто занурили у рідину, після чого у цю просякнуту алое і смирною (або міррою, що те ж саме) плащаницю загорнули Ісусове тіло, а решту рідини вилили на камені гробниці. Справді, дослідження Туринської плащаниці показали, що вона була просякнута соком алое і смирни. Велика кількість рідини (понад 30 літрів) потрібна була для того, щоб повністю занурити у неї тканину площею майже 5 кв. м (4,36 х 1,10 м). Тіло перед загортанням у плащаницю не було ні змащене пахощами, ні навіть обмите, про що свідчать значні сліди крові на тканині. Сама плащаниця виготовлена з льону, характер плетіння вказує на її сирійсько-палестинське походження. «Зіткане полотно відбілювали, використовуючи мак. У результаті таких процедур полотно набувало натурального кольору. Паузиній (І ст. після Христа) уточнює, що «льон палестинський має дуже гарний жовтий колір. Галілея є центром вирощування льону у місцевості Арбеель»»[247]. ● 40. За юдейським звичаєм ховають по-іншому, зокрема, руки і ноги обвивають окремими вузькими пеленами (бинтами). Ісусове ж тіло було оголене, його поклали на одну половину суцільного полотна (плащаниці) і накрили другою половиною. На очі поклали монети з іменем імператора (див. 2.11. «Чи був Хрестос юдеєм?»), що було немислимим для юдеїв. ● 41. «На тому місці». В оригіналі: έν τῷ_τόπῳ — «там, у тому районі». Тобто сад був поряд з Голготою. ● 42. Спеціальну гробницю з величезним каменем-колесом було заздалегідь підготовлено для надійного збереження тіла Ісуса — від моменту Його поховання до запланованого воскресіння.

1. Першого дня тижня Марія Магдалина прийшла до гробниці вранці, як ще не розвиднілось; аж ось бачить — камінь відкочено від гробниці, 2. Отож побігла вона і прийшла до Симона Петра й до іншого учня, якого Ісус любив, 4 і розповідає їм: _{Взяли Господа з гробу, і не знаємо, де його поклали.} 3. Пішов Петро й той інший учень, і приходять до гробу. 4. Бігли вони обидва разом, та той інший учень біг швидше за Петра, тому й прибув до гробниці перший. 5. Нахилившись, він бачить — лежить полотнище, однак він не ввійшов. 6. Приходить тоді слідом за ним Симон Петро і, ввійшовши до гробниці, бачить, що лежить полотнище _{7. і хустка, що була на голові в Нього; лежала ж вона не з полотнищем, а згорнена збоку, на іншому місці.} 8. Тоді ввійшов і той інший учень, який перший був_{, і побачив, і увірував. 9. Вони бо не знали ще Писання, що він мав воскреснути з мертвих. 10. Тоді учні вернулися знову до себе.}

1. В арійських народів тиждень починався з неділі, яка вважалася найкращим днем для творчої, передусім духовної роботи — див. коментар до Мт 12.1. Марія Магдалина (тобто Марія з Магдали) прийшла до гробниці з іншими жінками. Євангеліст Іван не згадує про них, оскільки його мета — доповнити і уточнити три «синоптичні» євангелія. В даному випадку від розповідає про цікавий, психологічно вірогідний епізод з Марією Магдалиною, коли вона побачила Ісуса і спочатку Його не впізнала. ● 1. Після «камінь відкочено від гробу» має бути фрагмент 14–17. ● 7. Ніякої хустки не було, про що безперечно свідчать зображення на Туринській плащаниці, а також відсутність згадок про неї в інших євангеліях. Хусткою сповивали голову померлим юдеї за своїм поховальним звичаєм, тож фальсифікатор у такий спосіб намагався довести, що мало місце юдейське поховання. Ісусове ж тіло не ховали, а лише загорнули у просякнуту пахощами тканину, де тіло мало перебувати трохи більше доби. Тканина потрібна була для того, щоб залишити на ній відбиток Ісусового тіла в момент його трансформації-воскресіння — як найпереконливіше послання для нащадків, яке неможливо підробити через відсутність відповідних технологій. Тканину просякли бальзамічним соком смирни та алое для захисту її від мікроорганізмів та комах протягом двох тисячоліть. ● 8. «І побачив, і увірував» — вставка. Іван на прізвисько Син Грому вже володів непохитною вірою (Лк 9.51–56), навіть свого часу попросив Ісуса дозволу зробити Перехід разом з ним (Мт 20.20–28, Мк 10.35–45). ● 9–10. Про майбутнє воскресіння учні знали не з юдейських «писань», а від самого Ісуса.

_{11. Марія ж стояла назовні при гробі і плакала. І, плачучи, вона нахилилась до гробу, 12. і бачить двох ангелів у білій одежі, що сиділи один у головах, другий у ногах, де лежало тіло Ісуса. 13. І кажуть їй: Жінко, чого плачеш? Вона їм каже: Узяли мого Господа, і не знаю, де його поклали. 14. Сказавши це,}обернулась і бачить — стоїть Ісус. Та вона не знала, що то Ісус. 15. Каже їй Ісус: Жінко, _{чого плачеш}, кого шукаєш? Вона, гадаючи, що то садівник, каже йому: Пане, як ти взяв Його, скажи мені, де ти Його поклав, і я Його візьму. 16. Мовить до неї Ісус: Маріє! Вона_{, обернувшись,} каже до Нього _{по-єврейськи}: Раввуньо! _{(що у перекладі значить: Учителю).} 17. Ісус їй каже: _{Не торкайся мене, бо я ще не зійшов до Отця мого, але} йди до Моїх братів і розкажи їм_{: я йду до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого. І пішла Марія, щоб звістити учням, що вона бачила Господа і що він те сказав їй}.

● 11–13. У синоптичних євангеліях не говориться, що Марія чи хтось із інших жінок плакав. Ця вставка перериває послідовність викладу. ● 12. Має бути один ангел, див. коментар до Лк 24.2. ● 17. Після «йди до моїх братів» має бути «2. Отож побігла вона і прийшла до Симона Петра й до іншого учня, якого Ісус любив…». ● 16. «Обернувшись» — точніше, озирнувшись. Марія гадала, що перед нею незнайомий садівник, тож коли почула, що знайомий голос кличе її на ймення, не повірила своїм очам і вухам. Тому-то вона й роззирнулася, щоб подивитися, чи не сказав це слово хтось інший. Не побачивши нікого навколо себе, Марія впізнала Ісуса і радісно звернулася до Нього люблячо-пестливим «Раввуньо!» (на зразок українських «татуньо», «мамуньо», «синуньо», «дідьо» тощо). Це слово було сказано не єврейською, а арамейською мовою — цією арійською (індоєвропейською) мовою розмовляли тоді як галілеяни, так і юдеї (після повернення з Вавилонського полону давньоєврейська мова вживалася лише як мова богослужень і сакральних текстів). Слово «Раввуньо!» походить від «равві» (учитель, наставник), що вірогідно є редукованим від «равід-дравід-друїд» — так кельти-галли називали своїх мудреців-волхвів. Як стверджує Рене Генон, слово «друїд» походить від давнішого «dru-vid» («сила-відати» — знавець сили)[248]. ● Подія розгорталася наступним чином. Галілейські жінки, в т. ч. Марія Магдалина, з великою вірою і дуже близько до серця сприйняли повідомлення Ісуса про його триденне воскресіння, тому на світанні пішли до гробниці, аби в цьому переконатися. Вони зазирнули у відкриту гробницю і не знайшли там Ісусового тіла. Марія у збентеженні подалася назад з гробниці, роззирнулася і побачила Ісуса. Гадаючи, що це садівник, відповіла цій незнайомій людині словами, які їй першими спали на думку, аж нарешті впізнала Його. У цей час жінкам у гробниці з’явився ангел, повідомив про Ісусове воскресіння і наказав усім повертатися до Галілеї. Марія не чула ангела, інакше б не запитала «садівника» про мертве тіло. У ранковій тиші, почувши зовні розмову між Марією та Ісусом, особливо радісний вигук «Раввуньо!», інші жінки вибігли з гробниці і побачили Його (Мт 28.8–10). ● 17. «Не торкайся мене, бо я ще не зійшов до Отця мого» — вставка, яка дала підстави чисельним єресям про «несправжність», «ефемерність» Хрестового тіла після Воскресіння. Ісус не міг «сходити до Отця», оскільки був живим у здоровому тілі і збирався незабаром зустрітися з іншими учнями в Галілеї.

19. Як же звечоріло, _{того самого дня, першого по суботі,} і двері були зачинені там, де були учні, _{зі страху перед юдеями,}прийшов Ісус, став посередині _{й каже їм: Мир вам! 20. Сказавши це, показав їм руки й бік.} І зраділи учні, побачивши Господа. 21. І _знову каже їм Ісус: _{Мир вам!} Як Мене послав Отець, так Я посилаю вас. 22. Сказавши це, дихнув на них і каже їм: Прийміть Духа Святого. 23. Кому відпустите гріхи — відпустяться їм_{, кому ж задержите — задержаться}.

● 19. «Того самого дня, першого по суботі». Учні не могли зібратися в Галілеї у неділю, оскільки їм треба було б більше доби для подолання понад сотні кілометрів від Єрусалима до Галілеї. Очевидно, описана подія відбулася у понеділок ввечері, тобто наступного дня після Воскресіння. Додатковим підтвердженням того, що учні зібралися саме в Галілеї, є оповідання про двох учнів, які йшли з Єрусалима до Галілеї через місто Емаус (Лк 24.13), яке розташовувалося приблизно на третині шляху від Єрусалима до Галілеї. Відлік днів «від суботи» вказує на юдейське авторство вставки. ● 19. Двері просто були зачинені, як це зазвичай буває, особливо увечері (вони для цього і призначені, щоб їх зачиняти). Про зачинені двері євангеліст Іван згадав тому, що Ісус увійшов до кімнати, не відчиняючи їх. ● 19. «Зі страху перед юдеями» — у Хрестових апостолів, які вміли керувати собою і земними стихіями (див. 1.5. «Воанергес — Сини грому»), не було страху перед юдеями ні в Юдеї (де вони ладні були дати бій для оборони Вчителя і вмерти за Нього — Лк 22.49), ні тим більше на своїй батьківщині у Галілеї — за сотню кілометрів від ворожої столиці. ● 19. «Мир вам» — це місце в Євангелії від Луки (24.36) є вставкою. ● 20. «Показав їм руки й бік» — подібне речення в Євангелії від Луки (24.40) є вставкою. Ісусове тіло було цілком оновленим, тобто на ньому вже не було слідів від ран. До того ж неправдоподібно, щоб, поставши перед ошелешеними учнями, Ісус відразу ж почав їм показувати різні частини свого тіла. ● 21. «Мир вам» — така сама вставка. Незрозуміло, навіщо Ісус вітається двічі, повторюючи те ж саме. ● 22. Відбулася ініціація апостолів, що змінила їх і вивела на вищий рівень. Опинившись у потоці Святого Духа, вони отримали здатність вводити в цей потік інших людей. ● 23. «Відпускати гріхи» — зцілювати, оновлювати, допомагати людині ліквідувати невідповідність між її ідеальним (природовідповідним, правильним) і реальним (деформованим, неправильним) станом. Гріх — це відхилення від установленої Творцем здорової норми. Гріхи відпускаються лише тій людині, яка щиро прагне оновлення і змінює свідомість (здійснює «метанойю», тобто покаяння); хто ж не хоче оновлюватися, тому відпустити гріхи просто неможливо. ● 23. «Кому ж задержите — задержаться» — вставка, оскільки затримувати людські гріхи, якщо людина хоче їх позбутися, — це диявольська справа. Ісус відпускав гріхи, але не задержував їх. Повторимо, що відпущення гріхів — це духовно-психічне зцілення людини, звільнення її від минулих ментальних помилок, стресів і фобій, рішуче оновлення її свідомості, обов’язковим наслідком якого є покращання фізичного здоров’я людини аж до випадків швидкого чудесного зцілення. Фізичне оздоровлення без оновлення свідомості призводить лише до тимчасового поліпшення самопочуття. ● 23. Коротке, лаконічне закінчення — подібне до закінчення трьох інших євангелій. Далі починається заключне слово до всієї книги Чотириєвангелія.

_{24. Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвище Близнюк, не був з ними, коли прийшов Ісус. 25. Інші учні йому сказали: Ми бачили Господа. Він відповів: Як не побачу на його руках ран від цвяхів і не вкладу мого пальця у місце, де були цвяхи, і коли руки моєї не вкладу в його бік, не повірю! 26. По вісьмох днях учні його знову були в домі, і Тома був з ними. Увіходить Ісус — а двері були замкнені — і стає посередині й каже: Мир вам! 27. Потім каже до Томи: Вложи сюди твій палець і глянь на мої руки. І простягни твою руку і вклади її у бік мій. І не будь невіруючий, але віруючий! 28. Тома відповів і сказав до нього: Господь мій і Бог мій! 29. Каже йому Ісус: Тому, що ти бачив мене, віруєш. Щасливі ті, які не бачили й увірували!}

● 24–29. Вставка, яка суперечить трьом синоптичним євангеліям, які стверджують, що воскреслий Ісус з’явився відразу одинадцятьом апостолам — усі апостоли зібралися в умовленому місці згідно з його чітким наказом про зустріч у Галілеї (Мт 28.16, Мк 16.14, Лк 24.33). Важко припустити, щоб Тома не послухався наказу Господа через якісь свої «важливіші» справи. «Розповідь про зустріч Воскреслого з Томою має радше катехитичну тенденцію» — визнає ЄЛ (с. 288). Сутність цієї катехизи (повчання) полягає у приниженні раціонального мислення і вивищенні сліпої довіри.

_{30. Багато ще й інших чудес сотворив Ісус на очах своїх учнів, що їх не записано в цій книзі. 31. А ці записано, щоб ви увірували, що Ісус — месія, Син Божий, та, увірувавши, щоб мали життя в його ім’я.}

● Продовження вставки з пафосним закликом «увірувати» — такого закінчення нема у жодного іншого євангелія. Додаткова мета цієї вставки — посіяти сумніви в автентичності наступного, надзвичайно важливого розділу цього євангелія з пророцтвом про майбутнє Хрестової церкви.

1. По тому Ісус явився своїм учням при _{Тиверійському} морі. Явився ж так: 2. Симон Петро, Тома, на прізвисько Близнюк, Натанаїл з Кани Галілейської, сини Заведея і двоє інших його учнів були разом. 3. Каже до них Симон Петро: Іду рибу ловити. Ті йому кажуть: Підемо й ми з тобою. Отож пішли й сіли в човен, але тієї ночі нічого не піймали. 4. Як настав ранок, стояв над берегом Ісус, але учні не знали, що то Ісус. 5. Каже до них Ісус: Дітоньки, чи маєте чого перекусити? Ті Йому відповіли: Ні. 6. Тоді Він каже до них: Закиньте лишень сіті праворуч від човна і піймаєте. Вони закинули, але не могли їх витягнути, така була сила риби. 7. Каже тоді той учень, якого любив Ісус, до Петра: То — Господь! Симон Петро, почувши, що то Господь, накинув одежу, був бо роздягнений, і кинувся в море. 8. Інші учні припливли човном, були бо недалеко від землі, ліктів зо двісті, і притягнули сіті з рибою. 9. Коли, отже, вони вийшли на землю, бачать — жар розкладено і на ньому риба й хліб. _{10. І мовить їм Ісус: Принесіть тієї риби, яку ви тепер піймали. 11. Пішов Симон Петро, витягнув на землю сіті, повні великої риби — сто п’ятдесят три. І хоч як багато її було, сіті не прорвалися.} 12. Мовить до них Ісус: Ходіть снідайте! _{І ніхто з учнів не зважився його питати: Хто ти? Знали бо, що то Господь. 13. Підходить тоді Ісус, бере хліб, роздає їм теж і рибу. 14. Це вже втретє явився Ісус учням по тому, як воскрес з мертвих.}

● З погляду психології весь цей епізод надзвичайно правдоподібний. Іван (етико-інтуїтивний інтроверт, «Миротворець») перший інтуїтивно відчув Господа і повідомив про це. Петро (логіко-сенсорний екстраверт, «Адміністратор») як людина швидкої дії негайно приймає рішення і кидається у воду. Описані два психологічні типи є дуальною парою, тобто взаємодоповнюючими типами — перший є активнішим у сфері інтуїції та людських стосунків, другий — у практично-діловій сфері. Подібна ситуація взаємного доповнення описана у Ів 20.3–8, коли Іван перший прибіг до гробниці і зупинився в нерішучості, а Петро відразу ж, без усяких сумнівів увійшов усередину. ● 1. Має бути «при Галілейському морі». Метою цієї підміни є спроба послабити зв’язок між Ісусом і всім, що стосувалося Галлії-Галілеї. ● 8. «Двісті ліктів, тобто близько 90–100 метрів» (ЄЛ, с. 289). З такої відстані важко розпізнати людину, Іван же впізнав Ісуса завдяки швидкій інтуїції. ● 9. Слово «риба» додано подібно до Мк 8.7, Мт 7.10, Мт 14.17–18, Мт 15.34, Лк 24.42. Ісус або підігрів уже спечений хліб, або приготував рідку кашу, яку в давнину також називали хлібом (слово «хліб» походить від «хлебтати»). ● 10–11. Сніданок уже був готовий, тож не було сенсу тягнути до Ісуса велику кількість спійманої риби. Ісус запросив апостолів не для того, щоб лічити рибу, а щоб відкрити їм дещо важливе. ● 12. «І ніхто з учнів не зважився його питати» — типова юдохрістиянська вставка (Мт 22.46, Мк 9.32, Лк 9.45), яка показує учнів переляканими і затурканими простаками. Очевидно, що тут не було потреби з’ясовувати «Хто ти?», бо учні вже зустрічалися з Ісусом після його воскресіння (20.19). Тому зараз вони сприйняли цю зустріч без жодних сумнівів і з великою радістю. ● 13. Не Ісус підійшов до апостолів, а вони підійшли до Нього і до їжі, яку Він приготував на жару. ● 14. Можливо, що після свого воскресіння Ісус неодноразово зустрічався з учнями, здійснюючи навчання вищого рівня і даючи їм останні настанови. Можна припустити, що кожна з цих зустрічей відбувалася несподівано для учнів, цікаво та захоплююче.

15. Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: Симоне Іванів! Чи любиш ти Мене більше, ніж оці? Той Йому відповів: Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе. _{Каже йому: Паси мої ягнята!} 16. І знову, вдруге каже до нього: Симоне Іванів! Чи любиш Мене? Відповідає Йому: Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе. _{І мовить Йому: Паси мої вівці!} 17. Тоді Він утретє йому каже: Симоне Іванів! Чи любиш Мене? Засмутився Петро, що втретє його питає: чи любиш Мене? — і каже йому: Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що я люблю Тебе. Каже йому Ісус: _{Паси мої вівці!} 18. Істинно, істинно кажу тобі: Коли ти був молодший, підперізувався сам і ходив, куди сам хотів. А як постарієшся, простягнеш твої руки, і інший підпереже тебе і поведе, куди ти не хочеш. _{19. Сказав він це, вказуючи, якою смертю прославить Бога.} І, промовивши те, сказав йому Ісус: Іди за Мною! 20. Обернувшись, Петро бачить, що за ним іде учень, якого любив Ісус і який під час вечері схилився Йому на груди і спитав: «Господи, хто той, що Тебе зрадить?» 21. Побачивши його, Петро каже Ісусові: Господи, а цей що? 22. Каже до нього Ісус: Якщо Я хочу, щоб він лишився, поки прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною! 23. І розійшлось це слово між братами, що той учень не вмре. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: Якщо Я хочу, щоб він лишився, поки прийду, що тобі до того?

● 15. Продовження речення 12. «Коли ж поснідали»: приймання їжі — це річ конкретна і земна, натомість закінчення сніданку може символізувати перехід до справ духовних і символічних. ● 15. «Симоне Іванів» (тобто Симоне, сине Івана). В оригіналі: Σίμων Ἰωάννου, читається приблизно як «Симон Іваннов» (звук «в» вимовляється як коротке «у» або «о»). Поєднання голосних невластиве для арійських мов (на відміну від, наприклад, семітських чи угро-фінських[249]). ● 15, 16, 17. Символіка «ягнят», «овець» і «пастиря» характерна для іудейських текстів і є індикатором вставок (див. Мк 6.34, 14.27). ● 15. Ісус уживає слово ἀγαπᾷς (агапас), а Петро відповідає словом φιλῶ (філо). Ці два слова позначають різні види любові: ἀγάπη (агапе) — це досконала, даруюча, творча, жертовна, божественна любов; це любов, якою Творець любить людину і якою людина любить Бога; це любов, заснована на принципах. Натомість φιλία (філіа) — це земна любов з відтінком дружби, прив’язаності; це любов до друзів, дружня прив’язаність; це любов, заснована на симпатіях і взаємності. Оскільки в сучасній українській мові ці два поняття позначаються тим самим словом «любов», то точний переклад може виглядати так: «Чи любиш ти Мене божественною любов’ю більше, ніж оці? Той Йому відповів: Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе земною любов’ю». Гелленському слову «агапе» відповідає давнє українське слово «милість», від якого походить «милосердя». Тому вираз «полюбив божественною любов’я» правильно перекладається як «змилосердився» або «змилувався». ● 16. Ситуація повторюється: Ісус запитує про любов-агапе, а Петро каже про любов-філіа. ● 17. Утретє Ісус уже запитує не про божественну, а про земну любов-філіа, і Петро її підтверджує словом любов-філіа. ● 18. Петрові доведеться робити те, чого він не хотів би робити. Йдеться не про мученицьку смерть, оскільки її Петро прийняв би з радістю. Чого Петро не хотів би зробити, так це не виправдати Хрестові сподівання, зрадити Його очікування, спотворити Його вчення. ● 19. «Сказав він це, вказуючи, якою смертю прославить Бога» — недолуга вставка-коментар, яка нахабно вклинюється у мову Ісуса. ● 20. «Якого любив Ісус». Уточнимо: любив божественною любов’ю, оскільки тут уживається слово «агапе» (так само як і в інших повідомлення про любов Ісуса до Івана).

● 15–23. Увесь цей фрагмент при буквальному його прочитанні виглядає дуже дивно: Ісус запитує Петра про божественну любов, а той уперто Йому засвідчує свою земну любов. Потім робиться пророцтво про те, що Петро на старості зробить щось богопротивне, хоч насправді нічого такого не сталося (принаймні, про це не відомо). Найбільш дивним є речення 20: Ісус кудись іде, за ним прямує Петро, а за останнім тихо йде Іван. І тут Ісус промовляє дивовижну фразу: «Я хочу, щоб він лишився, поки прийду». Ми ж знаємо, що апостол Іван помер, а Хрестос так і не прийшов. Отже, не виконав свою обіцянку? Але ж це просто неможливо.

Насправді у цьому фрагменті ми маємо справу з символічною конструкцією, в яку Іван зашифрував пророцтво про майбутнє Хрестової церкви і якою закінчив Чотириєвангеліє. Ви вже звернули увагу, що кожне з трьох синоптичних євангелій завершується якось дуже швидко і скупо, наче це не окремі твори, а лише розділи більшої книги. Так воно і є: Добра Новина — це цілісна книга, яка складається з чотирьох євангелій, остаточні підсумки якої підбиває апостол Іван. Після лаконічного закінчення свого євангелія 20.23 (подібного до закінчення трьох інших євангелій), він написав заключне слово до всього Чотириєвангелія у розділі 21 — у вигляді прихованого пророцтва про майбутнє Хрестової церкви. Пояснимо його:

● 15–17. Іменем Петро позначається Церква, яка володіє земною любов’ю (філіа) і виконує функцію управління. Відповідно ця Церква-адміністратор володіє земною (практичною) мудрістю, оскільки для пізнання божественної мудрості потрібна божественна любов, якої у неї нема. Досконало пізнати можна лише те, що любиш: любов-філіа дає пізнання земного світу, любов-агапе — пізнання божественного. Істинність такого розуміння символіки «Петра» підтверджується соціотипом апостола Петра — логіко-сенсорний екстраверт, «Адміністратор». Люди цього типу дуже ефективні у сфері управління і організації практичних справ. За своїм найвищим призначенням «Адміністратор» — це ідеальний кшатрій (воїн і державний управитель). Петро — це символ сучасної Церкви, в якій домінує адміністративно-політичне начало. Найяскравішим вираженням цієї Церкви є Римська церква, яка побудована за військовим принципом: єдиноначальність, «командир завжди правий» — догмат про безпомилковість Папи Римського, чіткість управління, естетичний аскетизм тощо. ● 18. Коли Церква «постаріє», вона мимоволі (несвідомо) ухилиться від виконання свого призначення, покладеного на неї Хрестом-засновником. ● 19. Незважаючи на наявні проблеми, Церква-кшатрій повинна іти за Хрестом («Іди за мною!»). ● 20. За Хрестом і «Церквою Петра» тихо йде «Церква Івана», яка володіє любов’ю-агапе і завдяки цьому відкрита до пізнання божественної мудрості. Іван — це символ майбутньої, оновленої Церкви. Це Церква-брахман, яка наповнить інфраструктуру Церкви-кшатрія духом мудрості, божественної любові, цілеспрямованості, чіткого розрізнення добра і зла, волею до земної реалізації волі Хреста. Функція брахмана притаманна соціотипу апостола Івана, який був етико-інтуїтивним інтровертом, псевдонім — «Миротворець». ● 21. У «Церкви Петра» виникнуть ревнощі щодо «Церкви Івана». ● 22. «Церкві Петра» потрібно подолати ці ревнощі і за допомогою «Церкви Івана» оновитися (здійснити метанойю), перейти на вищий рівень мислення та організації. Цьому допоможуть повна психологічна сумісність між дуальними соціотипами «Миротворець» і «Адміністратор», а також природна взаємодоповнюваність функцій брахмана і кшатрія. Тому нова Хрестова Церква, окрім кшатріянської організаційної основи, матиме брахманську надбудову, якої не було на підготовчому етапі її розвитку, що тривав майже 2 тисячоліття. Нова Церква (організована громада Хрестових послідовників) подолає перехідну кризу і доживе до наступного пришестя Сина Божого. ● 23. Повторне підтвердження життєспроможності нової Церкви, яка дочекається наступного втілення Сина Божого.

Пояснимо, що викладення пророцтва у зашифрованій формі було здійснено Іваном для надійного захисту цього пророцтва від спотворень і фальсифікацій протягом 2-х тисячоліть. Повідомлення величезної ваги було замасковане під майже буденний епізод ловіння риби, сніданку і прогулянки берегом озера.

24. Це той учень, який те свідчить і який написав те, і знаємо, що його свідчення правдиве. 25. Є ще й багато іншого, що зробив Ісус, та якби воно було записане кожне зокрема, гадаю, що й самий світ не вмістив би написаних книг.

● 24–25. Цим стриманим лаконічним текстом завершується все Чотириєвангеліє. Фактично це підпис керівника проекту, який засвідчує свою компетентність і відповідальність за якість розробленого за його участі і за його керівництва інформаційного продукту — праці «Добра Новина», яка складається з 4-х книг і заключного слова з пророцтвом про майбутні розвиток, кризу і преображення Хрестової Церкви.