Фрагментований світ: чому більше не існує єдиної глобальної гри

Світ, який ми знаємо, змінюється стрімко й безповоротно. І хоча фраза звучить як банальний заспів чергової політичної аналітики, її сенс криється в куди глибших і структурніших змінах. Ідеться не лише про війну, санкції чи боротьбу демократій з автократіями. Йдеться про розпад старої світової моделі — і появу нової, ще не до кінця окресленої гри.

Щоб зрозуміти, де сьогодні перебуває Україна, слід поглянути ширше — на те, як перебудовується весь світовий порядок.

Світ після 90-х: як ми звикли бачити глобальну систему

У 90-ті роки, після розпаду СРСР і перемоги Заходу в «холодній війні», виник майже сакралізований наратив: є "правильний світ" (тобто західна ліберальна демократія), і є решта, яка має прагнути цього стандарту. Захід диктував правила гри — через глобальні інституції, економіку, моральну перевагу та воєнну силу. Це був умовно “американський світовий порядок” — світ єдиних правил, свободи ринків і просування демократії.

Ця система існувала кілька десятиліть і здавалася безальтернативною. Але вона трималася не на угодах чи законах, а на переконанні, що саме так працює «нормальний світ».

Сьогодні ця ілюзія розбита.

Новий етап: фрагментація та кластери

Ми вступили в етап фрагментації світу. Умовно кажучи, замість одного великого поля з єдиними правилами тепер маємо кілька економічно-силових блоків — і кожен із них грає за власними правилами. Це не «глобалізація 2.0», а зовсім інша конструкція.

Нова реальність — це не багатополярність у класичному сенсі, а система економічних і технологічних кластерів, де кожен блок (США, Китай, ЄС, умовна БРІКС) створює свій ланцюг виробництва, контролю, безпеки. Кластери починають замикатися на собі: відмова від взаємозалежності, протекціонізм, автономізація критичних технологій.

Світ розходиться не по ідеологіях, а по інфраструктурі: логістиці, фінансових потоках, технобезпеці.

Україна: інтеграція ззовні, система зсередини

Війна Росії проти України прискорила перехід до нового світового порядку. І водночас кинула Україну в центр глобальної геополітики. Але в чому парадокс: Україна ніби входить у нову систему — в західний безпековий і економічний кластер — але її внутрішня структура залишилася з пострадянського минулого.

Це проявляється у всьому — від управлінської культури до економічних інституцій. Зовні — ми вже у новому клубі, всередині — живемо за логікою старого. І це стає проблемою.

Стара система більше не годує. А нова ще не включила. В результаті — вакуум.

Що далі? Світ без центру, країна без шляху?

Ми більше не живемо в світі, де можна «приєднатися до правильного боку» й просто копіювати модель. Сьогодні навіть демократичний світ не є монолітом. Правила різні. Ланцюги виробництва різні. Пріоритети різні.

Це відкриває ризики — але й можливості. Якщо Україна зуміє не просто інтегруватися в західний кластер, а стати повноцінним гравцем, із власними технологіями, автономними рішеннями, модернізованою інституційною структурою — у неї є шанс.

Але щоб це сталося, потрібне головне — усвідомлення, що світова гра змінилася. І старі стратегії тут вже не працюють.