Дуже рідкісне затемнення

Про те, що Місяць час від часу затуляє Сонце, знають майже всі. Трохи менше людей згадають, що, крім Місяця, на тлі сонячного диску іноді видно також так звані внутрішні планети – Венеру та Меркурій. Звичайно, через величезну відстань видимі розміри планет значно менші, ніж Сонця, і жодна з них не може закрити його цілком, як це робить Місяць під час повних затемнень… У вівторок трохи сонячного сяйва в нас украде наша найближча і найяскравіша космічна сусідка – Венера.

Астрономічне явище, під час якого планета спостерігається на тлі Сонця, називається транзитом. Для того, щоб це явище відбулося, необхідно, щоб вона опинилася достатньо близько до уявної прямої, що сполучає центри Сонця та Землі або, точніше, в межах конусу, дотичного до поверхні обох небесних тіл. При наближенні до Сонця конус ширшає, тому неважко зрозуміти, що Меркурій, незважаючи на більший нахил його орбіти до земної, має більше шансів туди потрапити. До того ж ця планета має найкоротший період обертання, отже, її транзити спостерігаються порівняно часто – в середньому раз на сім років. Востаннє Меркурій гостював на сонячному диску 7 травня 2003 року.

Ситуація з Венерою дещо складніша. Діаметр “конусу транзиту” біля її орбіти помітно менше, і на додаток особливості орбітального руху Землі та Венери призводять до того, що планети, так би мовити, уникають одночасного проходження поблизу лінії перетину своїх орбіт (“лінії вузлів”). Але якщо це все-таки сталося, тоді – завдяки тому ж “небесному механізму” – через вісім років таке зближення відбудеться знову.

Остання пара транзитів Венери спостерігалась у грудні 1874 та 1882 років. Ціле двадцяте століття “ранкова зірка” під час наближень до Землі старанно оминала Сонце, і ось, нарешті, по інший його бік, вона знову опиниться між ним та нашою планетою. Червневі транзити не настільки сприятливі для спостережень, тому що Земля у цей період знаходиться поблизу перигелію, тобто в найдальшій від Сонця частині своєї орбіти – й відповідно найдалі від Венери, відстань якої від Сонця майже не змінюється. 8 червня відстань між планетами складатиме 43 млн. 220 тис. кілометрів – це майже у три з половиною рази менше середньої відстані від Землі до Сонця. Видимий розмір диску Венери дорівнюватиме усього 58 кутовим секундам (під час грудневих транзитів він перевищує 64"), а його площа буде в 1065 разів менша за площу сонячного диску. Побачити Венеру неозброєним оком у таких умовах дуже важко, тим більше що взагалі не варто дивитися на Сонце, не захистивши зір за допомогою темного скла. Тому при можливості, крім такого скла, варто “озброїти” око хоча б невеликим біноклем з 7-8-кратним збільшенням. А ще можна спробувати зробити голкою дірочку в аркуші щільного паперу або фольги та з відстані 1-2 метри спроєктувати крізь неї зображення Сонця на білий екран. Існують дані, що саме так уперше спостерігали транзит Венери арабські астрономи в кінці позаминулого тисячоліття (у 910 році).

Перше офіційно задокументоване спостереження Венери на диску Сонця здійснив англієць Джеремі Горрокс 4 грудня 1639 року. Він передбачив це явище, базуючись на розрахунках Кеплера. На той час праця Горрокса виявилася дуже важливою для астрономічної науки. Вона допомогла не тільки точніше визначити розміри Венери, але й фактично уперше виміряти відстань між Землею та Сонцем – так звану астрономічну одиницю, своєрідний “метр” Сонячної системи.

До наступної пари транзитів готувалися астрономи усієї планети. Під час першого з них, 6 червня 1761 року, російський науковець Михайло Ломоносов помітив світіння навколо частини диску Венери, яка ще не вступила на Сонце, і правильно трактував це явище (пізніше назване “явищем Ломоносова”) як доказ наявності у планети газової оболонки. А в кінці XIX століття, з допомогою вдосконалених методів спостережень і вимірювань (вже існувала фотографія та спектроскопія), транзити Венери дозволили отримати дані про склад її атмосфери.

І хоча у час космічних телескопів та міжпланетних перельотів спостереження планетних транзитів являють собою скоріше спортивний інтерес, все ж дуже радимо подивитися це рідкісне явище – хоча б тому, що воно дійсно рідкісне. Можна спробувати перенестися в уяві в далекий 1761 рік і відчути те, що відчував Ломоносов, коли побачив світлий обідок навколо “невидимої” частини Венери. А можна, навпаки, перенестися в майбутнє й уявити себе марсіанськими поселенцями, які у 2030 році теж зможуть спостерігати венеріанський транзит (щоб побачити на тлі Сонця Землю з Місяцем, їм доведеться чекати аж до 2085 року…).

Умови для спостережень в Україні будуть винятково сприятливими. Кияни побачать початок вступу Венери на сонячний диск о восьмій годині дев’ятнадцятій хвилині двадцятій секунді (час місцевий літній); повністю на ньому планета опиниться о 8 год. 38 хв. 57 сек., сходження з диску почнеться о 14 год. 2 хв. 50 сек., а о 14 год. 22 хв. 15 сек. явище закінчиться. Відповідні моменти для різних міст України будуть трохи іншими: для Харкова - 8 год. 19 хв. 5 сек., 8 год. 38 хв. 40 сек., 14 год. 2 хв. 35 сек., 14 год. 21 хв. 57 сек.; для Львова - 8 год. 19 хв. 35 сек., 8 год. 39 хв. 15 сек., 14 год. 3 хв. 12 сек., 14 год. 22 хв. 37 сек.; для Одеси - 8 год. 19 хв. 28 сек., 8 год. 39 хв. 3 сек., 14 год. 3 хв. 8 сек., 14 год. 22 хв. 30 сек. Сподіваймося, що погода нам не перешкодить. Наступний транзит Венери (точніше, його кінець) ми побачимо, як уже згадувалося, через вісім років – уранці 6 червня 2012 р.