Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
  • Відвідувань: 3
  • Переглядів: 3

Палінгенезія, тобто багаторазове втілення людського духа

Світ:

Питання одноразового чи багаторазового втілення людського духа надзвичайно хвилює сучасну людину, проте на нього не дає ясної відповіді ні наука, ні релігія. Наш буденний досвід свідчить про те, що людина не пам’ятає своє попереднє життя, з чого робиться поспішний висновок, що людина втілюється лише один раз. У той же час достеменно відомо, що з цього правила бувають винятки: деякі люди пам’ятають своє попереднє життя в іншому тілі. Значно частіше зустрічаються випадки туманного передчуття свого попереднього існування, з яким ми спонтанно зіштовхуємося в різних незвичайних ситуаціях і змінених станах свідомості, передусім у своїх снах.
Факт багаторазового втілення людського духа (реінкарнація) протягом багатьох тисячоліть у народів всього світу вважався самоочевидним. Інша річ, що він по-різному інтерпретувався і враховувався різними народами при організації свого життя: аборигенами Австралії та ескімосами Гренландії, давніми єгиптянами і греками, індіанцями Бразилії і Нової Зеландії, індо-арійцями і кельтами, японцями і українцями. Проте всі ці етнічні варіації об’єднує тверде переконання в наявності причинно-наслідкового зв’язку: життя людини у майбутніх втіленнях залежить від життя в попередніх втіленнях. Українські козаки казали так: “Хто помре рабом у цьому житті, той народиться рабом у наступному”. Очевидно, що тут йдеться про рабський стан духу, оскільки наступне життя людини залежить від якості її втіленої духовної істоти.

Уявлення про багаторазове втілення людського духу були поширені в часи Ісуса Христа і також вважалися самоочевидними. Наприклад, Івана Хрестителя багато хто вважав втіленням пророка Ілії. Тому коли Івану поставили запитання “То хто ж ти? Чи не Ілля? Відповів: Ні. Чи ти пророк? Відповів: Ні.” (Євангеліє від Івана 1.21-23). Тобто можливість повторного втілення не було для Івана чимось неймовірним чи екзотичним: чітке запитання — однозначна відповідь.

Факт багаторазового втілення був самоочевидним для Христа і апостолів, тому не потребував з Його боку спеціального пояснення. Згадайте хоча б оповідання про сліпонародженого. “1. А коли йшов, побачив чоловіка, який був сліпим від народження. 2. Запитали його учні його, кажучи: Учителю, хто згрішив, — він чи батьки його, що сліпим народився? 3. Відповів Ісус: Ані він не згрішив, ані його батьки; але — щоб виявилися на ньому Божі діла” (Євангеліє від Івана 9.1-3). Яким чином міг згрішити чоловік, що вже народився сліпим? Очевидно, причина його нинішнього стану може бути лише в його минулому житті — в попередньому втіленні його безсмертного духа. Тобто апостоли поставили коректне запитання і отримали на нього чітку відповідь. Якби запитання було нерозумне, то відповідь могла б бути приблизно в такому дусі: “Нерозумні! Які гріхи міг здійснити він ще навіть не народившись, щоб бути покараним за них сліпотою? Як може людина до народження бути покараною за свої гріхи?”.

А ось фраза Христа з Нагірної проповіді: “Яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам” (Євангеліє від Матвія 7.2) — це ніщо інше, як точне формулювання закону карми. Цей закон передбачає багаторазове втілення, бо протягом одного життя описаний вище принцип справедливості справджується далеко не завжди. З іншого боку, якщо Христос учив, що ми зобов’язані розплатитися за свої злі вчинки, то це передбачає, що у нас має бути можливість виправити свої гріхи якщо не в цьому, то в наступному житті.

Уявлення про багаторазове втілення людського духа є природним для людини. Без нього втрачається цілісність розуміння нашого світу, він перетворюється на щось незрозуміле, хаотичне, несправедливе і жорстоке, а людське життя — на суцільний стрес і страх перед смертю. І навпаки: багаторазове втілення духа є єдиною природною концепцією, яка просто і логічно пов’язує всі проблеми долі, шляху, гріха, кари, воздаяння, благодаті тощо. Врешті-решт, лише вона спроможна пояснити, чому люди народжуються з різними нахилами, здібностями, фізичними кондиціями, іншими стартовими.

Арійська ідея багаторазового втілення протягом століть співіснувала з юдеохристиянською ідеєю одноразового втілення. Переломним моментом став П’ятий вселенський собор, який відбувся у 553 р. у Константинополі і проходив за активної участі імператора Юстиніана. На цьому соборі було засуджено вчення Орігена про передіснування людської душі та її повернення до єдності з Богом. Щоправда, папа римський відмовився брати участь у цьому соборі (що робило його нелегітимним), а коли пізніше папа підтвердив його рішення, то при цьому не згадав анафему вченню Орігена. Так що питання про Орігена насправді залишилося відкритим, проте “процес пішов”...

Зауважимо, що з таким же успіхом могла перемогти ідея багаторазового втілення і тоді вона стала б ключовим догматом християнства. Але чому все ж таки перемогла ідея одноразового втілення? На це є кілька причин.

1. Спрацювали інформаційні вставки, закладені в Євангеліє юдеохристиянськими містифікаторами (“Пшениця і кукіль”: притча про інформаційну війну.

2. Протягом багатьох століть відбувалося (і продовжується нині) цілеспрямоване просування в християнську свідомість архетипу “Біоробот”. Цей архетип найпослідовніше реалізований в юдаїзмі (Мистецтво Золотої Ери). Сприйняття людьми цього архетипу підриває їхню віру в себе і робить максимально придатними для зовнішнього керування.

3. Візантійські імператори підтримали світоглядну концепцію на базі архетипу “Біоробот”, оскільки вона дозволяла їм тримати під ефективним контролем населення багатомільйонної імперії.

4. Церковна ієрархія не дуже опиралася концепції одноразового втілення, оскільки вона посилювала керованість християнським світом.

5. Деякі інтерпретації вчення про реінкарнацію набули явно збочених форм, проти яких боролася (і бореться) християнська церква. Наприклад, чого варті уявлення, наче людський дух може втілитися в тварину, рослину чи камінь. З іншого боку, деякі облудні вчення про реінкарнацію принижують гідність земного існування і зневажають людське тіло, що суперечить християнській концепції людського тіла як Храму Святого Духа. Боротьба церкви зі спотвореннями ідеї реінкарнації на якомусь етапі призвела до заперечення самої цієї ідеї (“виплеснули брудну воду разом з дитиною”).

5. Багато проблем виникло від термінологічної плутанини, наприклад, коли слово “душа” (земна психіка) плутається зі словом “дух” (духовна сутність людини) і словом “життя” (в Євангелії нерідко слово “душа” вживається для позначення життя, зокрема, в багатьох його втіленнях). Реінкарнація — це перевтілення духу, а не душі (перевтілення психіки-душі – метемпсихоз - відбувається лише як виняток з правила). Бувають надзвичайно рідкісні випадки, коли людина досить чітко пам’ятає своє попереднє життя, проте зазвичай психіка і пов’язана з нею земна самосвідомість після смерті не зберігається, то ж людина нічого й не пам’ятає. Найчастіше спогади про попереднє існування трапляються в маленьких дітей, проте по мірі дорослішання наша земна метушня всі ці спогади успішно стирає.

На сучасному етапі розвитку християнства маємо всі підстави повернутися до первинних уявлень про багаторазове втілення людського духу, які відповідають не тільки вченню Христа і науковій картині світу, але й нашому вродженому відчуттю правди (не випадково в реінкарнацію нині вірить мало не половина християн).

До речі, в Євангелії є спеціальний термін, який позначає багаторазове втілення — це “παλιγγενεσιας”, “палінгенезія” (Матвій 19.28, Послання ап. Павла до Тита 3.5), що перекладається з грецької як “перенародження”, на старослов’янській — “пакибитіє”.

Врешті-решт, “все пізнається за плодами” (Матвій 7.16-20) або “істинне все, що продуктивне” (Гете). Прийняття вчення про реінкарнацію-палінгенезію, серед іншого, формує в людей відповідальність перед своїм майбутнім, природним середовищем і грядущими поколіннями. Дослідники феномену реінкарнації на основі опитування великої кількості людей дійшли висновку, що людина як правило перевтілюється в рамках свого роду, свого народу і своєї Батьківщини. Тому треба завжди пам’ятати, що у наступному втіленні ми отримаємо те, що залишили після себе:
— якщо залишимо після себе здорових дітей, то народимося в здорових тілах;
— якщо залишимо після себе чисту природу, то народимося в раю, а не на смітнику;
— якщо залишимо після себе культуру, то народимося в світлі і добре знатимемо, звідки прийшли і куди йдемо.

І навпаки, концепція одноразового втілення неминуче призводить до уявлень на кшталт “після нас хоч потоп” з повною безвідповідальністю і байдужістю до того, що людина залишає після себе на цій землі. Сам же цей світ стає похмурим, несправедливим, страшним, жорстоким і нелогічним. Для того, щоб хоч якось пояснити вроджені відмінності між людьми з погляду різних схильностей, талантів, здоров’я, краси, а також наявність зла і страждань, юдействуючі християнські теологи висунули концепцію відначальної зіпсованості людини через “первородний гріх”. При цьому Бога-Отця вони у своєму духовному засліпленні перетворили на самодура, який з незрозумілих причин одним дає земні блага (здібності, красу, здоров’я), а іншим не дає. Таким чином юдеохристияни, намагаючись пояснити абсурд, які вони ж самі й створили, цілковито спотворили образ Бога — доброго, справедливого і святого.

Ось така дуже стисла відповідь на запитання про реінкарнацію—палінгенезію. Коли буде можливість, я це зможу викласти значно системніше і обґрунтувати на основі як сучасних наукових уявлень, так і дохристиянських і християнських вірувань, які насправді є послідовними етапами розвитку тієї ж самої Примордіальної (первинної) традиції, тобто системи істинних знань божественнного походження.

------------------------------------
В тему:

Згадай себе!

Гіперборійські традиції українців

В тему: 
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Вічно юний Купало-Аполлон та його стріла

Гіперборійська традиція і сім чеснот Нагірної проповіді: внутрішнє і зовнішнє, особисте і соціальне

Джерелом античної філософії було боголюдське вчення Аполлона Гіперборійського, відомого під іменами Купал (захисник народу), Ной (новий, юний) і Гермес-Єрмій (святий). Свято Купала-Аполлона-Гермеса...

Останні записи