НЕ ВСЕ ОДНО! Популярна сучасна етнопсихологія отруйних імпринтів

На жаль, наліпкою "Обережно! Отрута!" не позначають артефакти, які несуть і закладають у мізки шкідливу, руйнівну для нації інформацію.
А попереджений – уже озброєний!

Я люблю сучасну українську музику.

Я люблю пісню Скрябіна «Сам собі країна».

Пригадуєте?



Не стидайся – то твоя земля

Не стидайся – то Україна

Добре там є де нас нема

Стань для батька нормальним сином.




Класно звучало. Гідно. Круто. 2002 рік.



Не твоя вина – шо ти батька свого син

А твоя біда – не вміти бути ним.




Навіть львів’яни співали. Страх як хотілося стати отим нормальним сином.



Українську душу приручав образ героя –



То певно той, чиєю кров’ю

Написана пісня нашої волі.




Той таки 2002 рік.



Я не твій брат, ти не сестра моя

Ніколи не розказуй мені

Хто і в чому є винен, на нашій землі
.




2005 рік.



Гордо пливем і не вірить ніхто,

Що ним зацікавилось зло

І серед вітрів ми не чуєм щурів,

Які прогризають нам дно.






І – 2009:


Яка різниця хто є хто?


Яка тут мова все одно,


Дайте пожити спокійно...




Під соусом ідеї територіальної єдності України лежить отруйна котлетка, яку можна й не помітити за харизмою Кузьми, гарним сучасним аранжуванням та всеїдністю публіки, мовляв, головне, щоб було під що потанцювати… Ось так і замислюєшся – до чого дотанцюватись можна…



Пригадується мені цикл програм “міс Всесвіт”... Дівчата – претендентки на право представляти Україну на конкурсі “міс Всесвіт” – пройшли перевірку на зовнішність, на вміння ходити, одягатись, роздягатись і малюватись, аж ось черга дійшла до перевірки рівня загального розвитку, освіченості та інтелекту. Кожній з них поставили просте, здавалось би, питання: скільки років незалежності України? Відповіді красунь були такі: “Ой, не помню”, “Около десяти”, “Кажется, где-то десять”, “Конституцию приняли летом 1996-го, значит, десять”... І ніхто не відповів правильно... І ніхто з гіпотетичних “міс Україна” не міг вільно і грамотно висловитися українською мовою. Для таких можна винайти хіба титул “міс Перекотиполе”, але який стосунок, окрім територіального, мають вони до України?..



Я давно знала, що межа між нормою і патологією в питаннях душевного здоров‘я досить розмита. Також я знала, що за всю історію медицини проміжок між цими двома крайніми точками суттєво скоротився, став умовним. Але в якийсь момент я зрозуміла, що наша країна побила рекорд цієї умовності – тут нормальним вважається ненормальне, а здоровим – хворе. Тут спостерігаються вельми цікаві для науки, ніде в світі не описані синдроми…



Лінгводисморфобія. Розглянемо на прикладі типової історії хвороби: родина хворих. Мати, народжена в українському селі, за самовизначенням "хохлушка", поїхала вчитися до Києва, після численних упертих спроб стати "нормальной", вийшла заміж за "благородного, русского". Процес її "очєловєчєнія" полягав у вивченні "чєловєчєского язика", але оскільки вона не міс Дулітл, а Проня Прокоповна, а "благородному" Голохвостому було да-а-а-алеко до фонетичного генія професора Хігінса, то й вийшов гібрид бульдога з носорогом.



Гібриди першого покоління, згідно з законом Менделя, успадкували ці аномалії три до одного, а оскільки їх було двоє, то обоє народились дефективними, тобто, по-сучасному, крутими. З пелюшок випльовували україномовну частину материного молока й гидливо кривились, русскоязичну ж як риба на суші, хапали аж до гикавки.



В процесі власного розвитку, маючи в генотипі "папину" домінантну ознаку, ті двоє бульдогоносорогонезнаюхто, контролювали й материн розвиток повсякчасним нагадуванням: "Мама, гаварі па-чєлавєчєскі, нє пазорь нас". І тільки зі своєю сусідкою, також хворою, вона могла сховатись за чаркою ″Водкі украінскай", і тоді вже, "втративши стид і сором", говорили вони по-своєму, і то був великий секрет від їхніх високоблагородних мужів та ще високоблагородніших синів. Коли ж вони вдвох ішли в магазин на закупи, дотримувались тільки правил хорошого тону: "Будьте добры…", "Скажітє, пажалуйста", "Я вам признательна", "Благадарю". І йшли високоблагородні дами з високо задертими носами, а смішно було на них дивитися так само, як і гірко. Вони вмиваються, чистять зуби, розчісуються – нібито живуть, а насправді являють фактом свого існування та функціонування величе-е-е-езну мильну кулю апології Глупоти.



Синдром собаки Павлова. Уникну детального опису техніки експериментів, які проводив над собачками І. П. Павлов, коли досліджував фізіологію харчування, за що згодом отримав Нобелівську премію. Скажу лиш, що процедури були не з приємних, але визначались як "максимально гуманні". Завдяки цьому ми багато знаємо про тварин, але людина лишається загадкою.



Так от, песики докотилися до того, що страшенно раділи тому, що можуть прислужитися, махали хвостами, коли до них приходили дяді в білих халатах, мало не самі йшли під скальпель, мовляв, якщо для вас це так важливо, будь ласка, ріжте, не соромтесь. Для цього синдрому характерна саме така поведінка. "Ріжте душу, ріжте совість, а я перед вами ще й хвостиком помахаю". Та від такого несамовитого завзяття в наших “собак Павлова” мусили вже повідпадати хвости!



Синдром гуморальної туги (від лат. humor – рідина). Окремої уваги заслуговує українське пияцтво. Знову ж таки нас незаслужено образили байдужістю, яка не може не обурити. Книга "Почему пьют новые русские" стала бестселером, а от такий унікальний, іманентний, самобутній, гостро-трагічний, забуттєво-ліричний, мрійливо-песимістичний, демократичний, вільний і незалежний алкоголізм, обтяжений так званою українською ідеєю, не удостоїли честі стати темою монографії.



Але ж бо це славне ″лихо давнє й сьогочасне″– багатющий матеріал для дослідження, тільки б дослідник після заглиблення в тему зумів із неї випірнути живим і – головне – психічно здоровим. Нові українці п‘ють не від добра, ще б пак, горілка – не мед, і не так легко її пити. Вони п‘ють з горя, бо ж нічого більше не лишається, ніж поринути в забуття, влаштувати плаксиві поминки України, яка, до речі, ще живе, а тоді зрошувати рідну землю краплинами продуків обміну національної ідеї попідтинню лежачи... Бо ж, як запримітив поет І. Павлюк, "де впав набравшись, там Батьківщина"... Тож і стараються наші собою покрити всю рідну землю, аби нíде було ворогові ступити; відстояти, чи то пак відпáдати і відлежати незалежність Батьківщини.



Такі основні тривожні синдроми. Найчастіше, на жаль, вони нападають на хворого усі разом.



Далі. Заведено говорити про сприятливий або несприятливий прогноз. Тут, якщо бути відвертим – пацієнт радше недієздатний, ніж мертвий, і тимчасово мусить бути позбавлений права приймати важливі рішення. Лікування тривале й досить складне. Перебіг – веселий, смійся – не хочу! Все ускладнюється наявністю анозогнозії – заперечення хворим своєї хвороби, відомий факт, що саме це і є визначальним для психічних захворювань: пацієнт вважає себе здоровим, а всіх інших хворими. (Наприклад, хворий присікується до особи, яка говорить українською мовою, зафіксувала дослівно: "Спасу от вашей украінской мови нєт, лечиться вам всем нада"). Яскрава ілюстрація: я здоровий, а ви всі, аборигени, хворі...



Отож перший етап лікування – повна детоксикація мізків від тирси і вух від локшини. Потім – інсталяція пам‘яті й сірої речовини. Потім – тренінги, тобто тривале перебування у виправній колонії з метою виховання почуття власної гідності, для особливо тяжких пацієнтів допускається повний спектр психокорекційного арсеналу – від м‘якої ″роз‘яснювальної″ і тяжкої електрошокової терапії до супер-ефективної – ″биття визначає свідомість″, за принципами якої биття здійснюється, аж доки сформується і "визначиться″ свідомість.



А для тих, хто volens-nolens перебував у контакті з інфікованими короткий або тривалий час, слід дотримуватися принципів психопрофілактики та психогігієни – свого часу їх описав великий український психолог Іван Сікорський, але ж нашому люду хочеться "по-модньому": тільки не своє. Своє – покинули, як мерців минулому, та й ну навприсядки через гай, аби від отари не відбитися, наздоганяти дзвін, якого на власні вуха ніхто й не чув. "Не плакати, не сумувати, а розуміти", і ще, сказала б я, сміятися. Сміятися безжально, бо для глупоти нема зброї жалючішої, ніж розумний, нищівний сміх.



Хто наївно вважає, що уникнув контакту з абсурдом, слід – перед самим собою – пройти своєрідний тест. Чи озираєтеся ви іноді радісно-здивовано, коли, йдучи вулицею Києва, раптом чуєте розмову молодих людей українською мовою? Чи з‘являється в душі маніакальне піднесення, коли симпатичне хлопча на дитячому майданчику лепече "тату!″ І чи не впали б ви з дивана, коли по телевізору міс Україна на конкурсі "Міс Всесвіт" зненацька представила б не тільки наочний посібник з жіночої анатомії, а й красу солов‘їної мови?..



Ага, а кажете, що здорові... Здорові люди не дивуються нормальним речам, для них тільки десь в Африці буде природно стрибати до стелі чи то пак до пальмового листя, зачувши неймовірну дивину – рідну мову!



А рідна мова – це природно, і бути сильним треба не тільки в ній. Цей – для всіх націй – необхідний мінімум – у нас чомусь стає непосильним максимумом. Уже час бути не просто українцем, раритетним носієм мови. Мову має нести не тільки художня література, фольклор і мовознавчі праці, так ніби українська мова носить усуціль філологічну спеціалізацію, а ліва півкуля мозку нації – не активна. Мову має нести економіка, математика, хімія, фізика, технічні науки; медицина, яка насправді має свою термінологію, і нічого виправдовуватись тим, що за царя Гороха викладали російською мовою! Скільки сот латинських назв завиграшки вивчили, а латина, як на мене, трішки важча, ніж українська.



Цікаво, в якій цивілізованій країні ще проходить номер "Я уже двадцать лет здесь живу, а вы всё никак русский язык не выучите"? Там же люди – здорові... Депортують додому і заборонять в‘їзд у свою країну на тисячу років уперед, і довго дивуватимуться, наскільки еволюція зіпсувала мавпу. Мавпа принаймні мугикала собі по-мавп‘ячи і не вважала, що коли закукурікає, то стане благородною дамою.



Ні, я не перестала любити Кузьму. Я навіть спокійно можу слухати пісню «Тепла зима», й іще спокійніше робити під неї зарядку. Я-то в собі впевнена і знаю, що захищена від агресивних інвазій конформізму, закладених у такій-от поп-музиці.



Отож – радіймо і фільтруймо!

Гравець: 
Народний Оглядач

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка