Раніше працював народним депутатом України III, IV, V та VII скликань, міністром економічного розвитку та торгівлі України, міністром закордонних справ України (9 жовтня 2009 — 11 березня 2010), членом Ради Національного банку України (2007–2014).
Лауреат низки державних нагород. Зокрема, кавалер українського ордену «За заслуги» II та III ступенів, лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки. А також має звання кандидата юридичних наук та заслуженого економіста України. Кавалер великого хреста іспанського ордену Громадянських заслуг.
Петро Олексійович Порошенко народився 26 вересня 1965 року в українському місті Болград, Одеської області у родині управляючого міською сільгосптехнікою і головного бухгалтера в управлінні сільського господарства. Місто знаходиться на березі найбільшого в Україні прісноводного озера Ялпуг. Пізніше родина переїхала до молдавського міста Бендери. У школі Петро Порошенко займався дзюдо, отримував нагороди на змаганнях з цього виду спорту. Саме у Бендерах Петро закінчив школу. У 1984–1986 роках Порошенко служив у Радянській армії.
У 1989 році, після семи років навчання Петро Олексійович з відзнакою закінчив факультет міжнародних відносин та міжнародного права Київського університету імені Т. Шевченка за спеціальністю «міжнародні економічні відносини», після чого продовжив навчання в аспірантурі. До 1992 року Порошенко навчався в аспірантурі та працював асистентом кафедри міжнародних економічних відносин Київського університету.
У той же час майбутній політик у 1990–1991 роках почав працювати у приватному секторі, зокрема заступником генерального директора Об'єднання малих підприємств та підприємців «Республіка». Згодом, він очолив АТ «Біржовий дім „Україна“», яким керував до 1993 року.
У 1993–1998 роках Петро Порошенко працював генеральним директором ЗАТ «Український промислово-інвестиційний концерн». 2002 року Петро Олексійович захистив кандидатську дисертацію на тему «Правове регулювання управління державними корпоративними правами в Україні». Автор монографій «Державне управління корпоративними правами в Україні. Теорія формування правовідносин» та низки наукових публікацій. Співавтор підручника«Сучасні міжнародні економічні відносини».
У 1998 році Порошенко став членом партії об'єднаної Соціал-демократичної партії України. Партію якраз тоді очолив Віктор Медведчук.
На виборах 1998 був 11-й у партійному списку СДПУ(О). Однак мандат здобув у мажоритарному окрузі № 12. Входив у парламентську фракцію об'єднаних соціал-демократів, був обраний членом Політбюро СДПУ(О).
На початку 2000 залишив СДПУ(О) і створив фракцію «Солідарність», згодом — партію «Солідарність». Остання восени того року увійшла до Партії регіонального відродження «Трудова солідарність України» (згодом — Партія регіонів). Порошенко став співголовою утвореної партії, у березні 2001 року — заступником голови. Через півроку Порошенко залишив лави партії через принципову розбіжність поглядів[Джерело?].
У грудні 2001 партія «Солідарність» увійшла до виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», а Порошенко став керівником виборчого штабу блоку. Після парламентських виборів 2002 року опозиційний блок Віктора Ющенка «Наша Україна» вперше одержав понад 25 % голосів виборців. За списком «Нашої України» Порошенко у 2002 і 2006 роках обирався народним депутатом. Очолював парламентські комітети з питань бюджету (2002–2005) та фінансів (2006–2007).
Прихід Порошенка в політику завдав удару по його бізнесу через те, що він взяв участь в опозиційному політичному проекті Віктора Ющенка «Наша Україна».
З липня 2004 — заступник керівника штабу коаліції «Сила народу», з моменту створення партії Наша Україна — в її керівництві.
8 лютого 2005 призначений на посаду секретаря Ради національної безпеки і оборони України. 5 вересня 2005 року після висунення проти нього звинувачень з боку колишнього Державного секретаря Олександра Зінченка, подав заяву про відставку, щоб займана посада не вбачалась як можливість тиску на правосуддя. В кінці вересня подав позов на Олександра Зінченка до суду. Суд зобов'язав Зінченка принести публічні вибачення Порошенку, адже жодне з обвинувачень колишнього Державного секретаря не знайшло собі підтвердження і не було доведено в суді.
З 22 лютого 2007 Порошенко — голова Ради Національного банку України.
9 жовтня 2009 Верховна рада підтримала представлену президентом кандидатуру Петра Порошенка на посаду міністра закордонних справ, за це проголосували 240 депутатів. На цій посаді Петро Порошенко працював до 11 березня 2010 року, коли був звільнений разом з іншими міністрами, президентом Януковичем.
23 грудня 2009 обраний почесним професором Університету банківської справи Національного банку України.
23 березня 2012 призначений Міністром економічного розвитку і торгівлі України. На цій посаді працював до Указ ПУ від 3 грудня 2012, звільнений згідно з указом Президента України № 679/2012.
На виборах до Верховної Ради 2012 року був кандидатом у народні депутати у окрузі № 12. З грудня 2012 року — народний депутат України 7-го скликання, до парламенту пройшов самовисуванцем. Член Комітету з питань європейської інтеграції. Позафракційний.
Після лютневих подій 2014 року (зміни влади, усунення від влади Януковича) відмовився увійти до уряду Арсенія Яценюка. У контексті Кримської кризи здійснив поїздку до Криму.
Взяв участь у президентських виборах 2014 року; за їхніми результатами отримав більше половини (54,7%) голосів виборців, здобувши таким чином перемогу в першому турі й уникнувши другого. На виборах виступав в альянсі з Віталієм Кличком (про це було проголошено 29 березня 2014 — на з'їзді «УДАРу»). Слоган передвиборчої кампанії Порошенка — «Жити по-новому».
Приведений до присяги 7 червня 2014 року[10]. Того ж дня прийняв на себе повноваження Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.
Здобувши вищу освіту, Порошенко розпочав власний бізнес з продажу какао-бобів. У 1990-ті роки він придбав кілька кондитерських підприємств. Згодом об'єднав їх у групу «Рошен», що стала найбільшим виробником кондитерських виробів в Україні. Створені ним підприємства кондитерської промисловості принесли йому великі прибутки і прізвисько «шоколадний король».
В даний час бізнес Порошенка також включає в себе верф «Ленінська кузня», телеканал «5 канал» і ряд інших підприємств. Раніше важливою складовою бізнеса Порошенка була також автомобільна корпорація «Богдан», але у 2009 році контрольну частку корпорації придбав Свинарчук Олег.
Батько Олексій Іванович (1936 р.н.) — генеральний директор концерну «Укрпромінвест»; мати Порошенко Євгенія Сергіївна (1937–2004). У Петра Порошенка був старший брат Михайло, старший за нього на 8 років. Михайло загинув у 1997 році в автокатастрофі.
Дружина — Марина Анатоліївна (1962 р.н.) — лікар-кардіолог; сини Олексій (1985 р.н.) і Михайло (2001 р.н.); доньки Євгенія (2000 р.н.) та Олександра (2000 р.н.); онук Петро (2014 р.н.).
Є автором монографії «Державне управління корпоративними правами в Україні. Теорія формування правовідносин» та низки наукових публікацій. Співавтор підручника «Сучасні міжнародні економічні відносини».
В тему:
Модель психіки ЛІЕ - Джек Лондон
Comments
Дякую, друже Альберте.
Заголовок зовсім не відповідає змісту цього тексту. Тут нема навіть натяку на те, що Порошенко є ЛСЕ чи якимсь іншим соціотипом.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Цілком достатньо базової інформації з ВікіпедіЇ.
З часом й самі зрозумієте, що немає жодного сенсу щось примудрого розписувати по соціоніці, окрім як усе показати як воно є в дійсності у цьому земному житті, замість пурпурних хмаринок.
Річ втім що будь які тотожки настільки можуть між собою багато у чому різнятися, що то просто немає сенсу викладати цілі наукові багатотисячні талмуди із поясненням чого саме так, а не так...
У людей є вибір, прочитати бодай якусь інфу про конкретну людину даного соціотипа і вже в подальшому самому вирішити як їй бути із тією назвою заголовка.
П.С.:"Дивно, що мені принаймні хоча б не втручаються у мою діяльність, за що вам щиро і дякую, майте терпіння і скоро самі все зрозумієте"
Національність не важлива?
Місто Бендери і дзьюдо - є щось спільного з ще одним політиком.
Абсолютно!
Не національність впливає до кастової приналежності, а у нашому випадку до вроджених схильностей 3 квадри. А саме приналежність соціотипа до життєвих цінностей тієї чи іншої квадри.