Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Терени теперішньої Брестської області Білорусі належали до української етнічної території

Світ:

Проведений у царській Росії в 1897 році перепис населення показав, що більша частина людності нинішньої Брестської області вважали себе українцями (офіційно – малоросами) й, відповідно, спілкувалися українською мовою.

20081302.jpg

Фрагмент «Оглядової карти українських земель», укладеної Степаном Рудницьким (1917 рік)

Наприклад, у Берестейському повіті їх було 64,4%, у Кобринському – аж 79,6%. Значну частку становили вони в інших південних повітах тогочасних Гродненської та Мінської губерній, пише професор Петро Кралюк, голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія» у своїй статті "Українці Берестейщини. Минуле і нинішні протести в Білорусі" на сайті "Радіо Свобода".

Пізніші переписи, які там проводилися за часів міжвоєнної Польщі, Радянського Союзу й Білорусі, фальсифікували етнічний склад населення.

В умовах царської Росії, де Валуєвським циркуляром та Емським указом заборонялася українська мова, українське культурне життя на Берестейщині не мало можливості нормально розвиватися.

Революція 1905–1907 років нарешті створила певні умови для його розвитку. Зокрема, в 1905–1914 роках діяв український самодіяльний театр, організований Онопрієм Василенком. У Бересті й навіть навколишніх селах відбувалися українські культурні акції.

Під час Першої світової війни значну частину Берестейщини окупували німці, створивши тут певні можливості для українського культурного життя. У 1915–1918 рока, спочатку в Білій Підлясці, а згодом у Бресті видавався український тижневик «Рідне слово». У 1916 році в Бресті з’явилося товариство «Просвіта». Згодом такі організації почали діяти в інших містах. Наприкінці липня 1917 року в містечку Дивині, яке на довгий час стало осередком українського руху на Берестейщині, пройшла перша конференція вчителів українських початкових шкіл.

Після Брестського мирного договору 1918 року землі Берестейщини відійшли до Української Народної Республіки, а потім – Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. У той час тут з’явилася низка українських періодичних видань, відкривалися українські школи.

Однак у 1919 році Берестейщину захопили поляки. Цей край за Ризьким договором 1921 року почав належати їм. І польська влада проводила тут активну політику полонізації. З її боку було намагання доводити, що на Берестейщині, яка ввійшла до створеного Поліського воєводства, живуть не українці, а «русини» й «тутейші» (власне, люди без визначеної національної ідентифікації).

Статут Українського кооперативного банку в Бересті. 1925 рік

І все ж у краї активно діяли українські політичні партії, громадські організації, зокрема товариства «Просвіта» й «Рідна Хата».

Польська влада переслідувала активістів українського руху. Чимало з них опинилося в концентраційному таборі «Береза Картузька». З 1935 року була заборонена у воєводстві діяльність «Просвіти».

Українці часто змушені були діяти тут нелегально. Зокрема, це стосувалося Організації українських націоналістів (ОУН). Перед Другою світовою війною на Берестейщині з’явилися українські парамілітарні організації «Вовки» й «Поліське лозове козацтво».

У вересні 1939 року на Берестейщину прийшли «радянські визволителі». Попри те, що місцеве населення прагнуло увійти до складу радянської України й навіть вдалося до проведення демонстрацій у Бресті, Кобрині й Пінську, а також вислало спеціальні делегації до Москви й до Львова на національні збори Західної України, Йосиф Сталін вирішив, що цей край має належати радянській Білорусі. Місцеве населення почали записувати білорусами, а українські школи, які тут з’явилися, закривалися. Активісти ж українського руху зазнали переслідувань.

Зате під час німецької окупації в 1941–1944 роках на Берестейщині частково відновилося українське життя. Край увійшов до рейхскомісаріату «Україна». Тут з’явилися українські періодичні видання, відкривалися українські школи.

2 липня 1942 року в Пінську відбувся собор, який відновив Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ).

Разом з тим, українці зазнавали жорстоких репресій. Як реакція на них стала поява українських збройних формувань – «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця й Українська повстанська армія (УПА), створена бандерівською ОУН. Перша сотня УПА на Берестейщині була сформована ще в жовтні 1942 року в околиці містечка Дивин Сергієм Качинським («Остапом»).

Вояки УПА боролися як проти німецьких, так і проти радянських окупантів. На Берестейщині вони діяли до початку 1950-х років. Останній бій між упівцями й кедебістами відбувся тут у березні 1952 року в Іванівському районі. А наступного року поблизу Кобрина був нейтралізований ще один відділ повстанців.

Після Другої світової війни радянська влада на Берестейщині розправилася з українськими активістами. Українські освітні й культурні установи тут перестали існувати. Проводилася політика білорусифікації, яка, насправді, виливалася в русифікацію. На Берестейщині запанувала російська мова. Хоча довгий час у селах і навіть містах місцевий люд спілкувався по-українськи.

Наші інтереси: 

Знати етнічну історію України. Розуміти етнічну близкість сучасних українців і білорусів.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Френк Герберт: Ну як вам друге дно Вулика Геллстрома?

«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта

«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Ромко Мацюк.
0
Ще не підтримано

Коментарі

Зображення користувача Ромко Мацюк.
0
Ще не підтримано
Зображення користувача Ромко Мацюк.
0
Ще не підтримано

Bad Gateway далі впихається