Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
5

Війна ідентичностей. Україна опинилася перед новими викликами – академік Лариса Масенко

Важливість: 
4

«Кожна мова окреслює навколо народу, що нею говорить, коло, з якого можна вийти, лише увійшовши до іншого кола», – писав німецький філософ Вільгельм фон Гумбольдт. А український поет Володимир Сосюра написав у 1931 році: «Там, де звучить рідна мова, там живе український народ».Тоді у його рідному Дебальцевому на Донеччині українська мова ще звучала. Сьогодні тут говорити нею небезпечно. За українську мову в ОРДЛО вбивають. 

20011201.jpg

Поштова листівка із зображенням мапи України «Carte de L’Ukraine», видана в Бельгії у 1930-х роках

Так починає свою статтю на Радіо Свобода професорка кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія» Лариса Масенко.

Російську окупацію Криму і вторгнення на Донбас уможливила провальна національна політика української влади упродовж майже всіх років незалежності, що пояснюється неспроможністю населення України привести до влади національну еліту з державницьким мисленням.

Так сталося, оскільки на час розпаду СРСР тоталітарний проєкт створення з поліетнічного населення імперії єдиного «совєтського народу» на основі російської мови досяг в Україні значних успіхів. Совєтській соціальній інженерії вдалося сформувати всередині української спільноти доволі численний прошарок денаціоналізованих «простих совєтських людей».

У нових умовах демократичної виборчої системи винародовлена частина електорату голосує за ментально й світоглядно близьких їй кандидатів. Не останню роль відіграє й втручання Москви, явне і приховане, у виборчі кампанії України. Завдяки цим чинникам на президентських посадах опинились Леонід Кучма, Віктор Янукович і Володимир Зеленський.

У зв’язку з цим варто навести одну вельми промовисту цитату з книжки Леоніда Кучми «Україна – не Росія»:

«Етнографи вже давно відзначають, що на сході України з’являється усе більше людей, що відносять себе в однаковій мірі і до українців, і до росіян. Може, у цьому одна з розгадок того високого рівня терпимості (стукаю по дереву!), що усі ці роки стійко демонструє Україна? У соціологів є своє пояснення, по суті, близьке. Вони виявили, що в людей, які вільно володіють і російською, і українською мовами, конфліктний потенціал істотно нижчий, ніж у мономовних».

Президент з державницьким мисленням мав би, отримавши таку інформацію, не стукати по дереву, а бити на сполох. Адже йшлося про збільшення груп людей з подвійною ідентичністю в областях, що межують з Російською Федерацією, очільник якої не приховує неоімперських амбіцій. Президент України мав би дбати про зміцнення мовно-культурного кордону з Росією, а не радіти його подальшому розмиванню. Нічого доброго перед загрозою наступу «мономовних» росіян зниження конфліктного потенціалу українців не віщувало.

Ані Кучма, ані Ющенко, а тим паче Янукович не зупинили російське втручання в інформаційно-культурний простір України. Київська влада ігнорувала численні звернення українських патріотів з вимогою заборонити ті російськомовні засоби масової інформації, що розповсюджували мову ненависті щодо української мови, культури й ідентичності.


Під час акції на підтримку української мови біля будівля міської ради в Запоріжжі, 5 вересня 2012 року

Натомість «за порєбріком» кремлівські пропагандисти, святкуючи надані Києвом можливості продовження процесів асиміляції українців через потужний вплив олігархічних телеканалів, ФМ-станцій і преси, в останні роки змістили акценти в антиукраїнській риториці.

Деякі з інноваційних пропагандистських тез потрапили навіть до газетного корпусу російської мови, як наприклад заява шовініста Захара Прілєпіна у публікації в «Комсомольській правді» 25 серпня 2013 року під назвою «Украинцев не существует? А жаль»: «Вот украинская мова есть. Украина как государство тоже есть, есть украинская идея, жовто-блакитный флаг, трезуб, Бандера с Петлюрой и Мазепой, «Кобзарь» Шевченко, украинский национализм и украинская литература есть, а народа такого нет и никогда не было».

Аналогічні міркування на сайті «Русская идея» 26 квітня 2016 року виклав журналіст-колаборант Олександр Чаленко, який втік до Москви після Революції гідності: 

«Да, есть украинская мова, украинский алфавит, украинская литература, вышиванки, шаровары, украинская «история», украинские национальные «герои». Есть миллионы людей, которые искренне считают себя «украинцами», но тем не менее никаких «украинцев» в природе не существует. Просто все эти «мовы» и «украинские литературы» существуют автономно от тех людей, которые проживают на территории современной Украины, и никак с ними не соприкасаются. Почему не соприкасаются? Да потому, что примерно 90% граждан Украины являются абсолютно русскими людьми. Никакую «мову», и вообще ничего «украинского» они в своем быту не используют».

У лекції, прочитаній в Москві у жовтні минулого року колаборант знову намагався довести, що українців «в природі не існує»: «Украинец существует только лишь потому, что существует государство Украина. Отмени государство Украина – украинцы исчезнут».

Подібні заяви свідчать про те, що путінський агітпроп намагається підготувати суспільну думку і всередині країни, і зовні до запланованої ліквідації Української держави.

Можна було б, звісно, не дискутувати з очевидною маячнею щодо можливості існування визначальних національних атрибутів поза народом, якому вони належать. Як і з тим, що 90% українців є «русскими людьми».

Наші проблеми, однак, полягають в тому, що до певної міри українці самі дають ворогові, який веде з нами війну на знищення, приводи для поширення таких фейків.

На минулорічних президентських виборах народ України надав перевагу президентові, що походить, як і Янукович, з регіону, який вирізняється найбільш чисельною групою населення, асимільованого за радянської доби в російську культуру, чи точніше, в її совєтизований різновид. Згідно з соціолінгвістичними опитуваннями, українці, які вважають рідною російську мову, зосереджені в східних і південних областях, де вони становлять 87,9% від їхньої загальної кількості в Україні.

Володимир Зеленський є представником саме цієї асимільованої частини українського соціуму. Це засвідчує вся його творчість – і комедійна продукція очолюваної ним студії «Квартал 95», і фільми та серіали її виробництва, значну частину яких створено у співробітництві з Москвою.

Весь цей російськомовний комедійний продукт, хоч і створений переважно на території України, з українською культурою не має майже нічого спільного. І шостий президент, і більшість депутатів від його партії «Слуга народу», яким українці довірили владу у своїй країні, відчужені від тих вартостей, що становлять основи національної держави. Українська мова, література, історія, символіка з ними, у відповідності до твердження Чаленка, «никак не соприкасаются».

Небезпека для державної незалежності від вибору такого президента і такої більшості у Верховній Раді цілком очевидна. Не випадково у Кремлі знову активізувались заяви про Новоросію як «исконно русскую землю» і агресивні заклики до захисту російськомовного населення України.

Варто нагадати і заяву Путіна з його виступу на VІ всесвітньому конгресі російських співвітчизників у жовтні 2018 року: «Огромный «русский мир» никогда не строился исключительно и только по этническим, национальным или религиозным принципам. Он объединял всех, кто духовно связан с Россией, кто чувствует эту духовную связь с нашей родиной, кто считает себя носителем русского языка, культуры, русской истории».

Новорічний виступ Зеленського з його лейтмотивом «Не важливо»: не важливо, якою мовою ти говориш, чиє ім’я носить твоя вулиця, біля якого пам’ятника призначаєш побачення тощо, – уже дістав належну оцінку в багатьох відгуках.

Як зауважив волонтер і правник Геннадій, відкинувши українську культурну ідентичність, як клей, що тримає українське суспільство разом, Зеленський нічого не запропонував натомість.

Варто звернути увагу й на одну сценку з вистави «Кварталу 95», яку канал «1+1» демонстрував одразу після привітання президента. Комедійна вистава, як завжди, відбувалась російською мовою. Проте в одній сцені звучала й українська. Це була пародія на популярну українську пісню «Ніч яка місячна» у виконанні Євгена Кошового. Стьоб починався уже від оголошення: «Музика красіва, слова розбірливі, виконується по трєзвяку вперше».

У перелицьованому тексті ліричної пісні очікувано з’явилась свиня як улюблений персонаж російських анекдотів про салоїдів-малоросів: «спить у сараї свиня вже не хрюкає», пейоративна лексика: «ах ти ж холера, сволота поганая», троє акторів зображували придуркуватого вигляду бандуристів, танцювали дівчата у віночках, одну з яких Кошовий носив на руках, стьобаючись з тексту пісні і переводячи її з ліричного коду у вульгарний. Весь антураж відповідав пародійному зображенню «племени поющего и танцующего».

Виконане кварталівцями знижено-сміхове пародіювання української пісні належить до найгіршої форми міжкультурної комунікації. Вона полягає у приниженні однієї етнокультури, в даному разі української, з погляду іншої етнокультури – російської, носії якої вважають себе статусно вищими за принижуваних.

Здавалося б, після того, як українці винесли криворізький «Квартал 95» на верхівку державного управління, його представники мали б припинити стьобатися з українських національних вартостей. Аж ні! Вони продовжують глузувати з української культури, нав’язуючи глядачам своє ставлення до неї як меншовартісної порівняно з російською. І, що найгірше, в такий спосіб вони, свідомо чи несвідомо, ллють воду на млин російської пропаганди, яка заявляє, що «ніяких українців в природі не існує».

Події на київському Майдані 2013–2014 років увійшли до історії України під назвою Революції гідності. Чи зможе активна патріотична частина нашого суспільства поширити власне гідне ставлення до національних цінностей серед маси національно байдужих, покаже майбутнє. Але в найближчі роки нас вочевидь чекають великі випробування.

 


Додатково: 
Наші інтереси: 

Не миритися з невігласами і манкуртами, пропагувати українські цінності, культуру, мову і доводити підступну і агресивну гібридну політику московитів.

Поширити цю сторінку: 

Коментарі

Зображення користувача Ігор Каганець.

Нарешті українська професура починає називати речі своїми іменами. Війна ідентичностей, про які йдеться в цій статті, - це війна етнічних ідентичностей, тобто війна між українським і російським етносами.

Етимологічно етнос - це спільнота своїх людей. Етнічна належність - це ідентифікація себе зі своїми і відмежування від чужих.

Все, що робиться з власної волі, - добро!