Розпалювачами Другої світової війни були Черчилль і Сталін – історики Мартін Аллен і Урі Мільштейн

Відкриття Мартіна Аллена

10 грудня 2003 року багато телеглядачів Німеччини з величезним напруженням та інтересом чекали заявленої в Інтернеті та відеотексті ексклюзивної передачі інформаційного телеканалу «n-tv».

Дана передача була присвячена сенсаційним знахідкам англійського історика Мартіна Аллена в архівних документах, які в абсолютно в новому світлі показували політ Рудольфа Гесса до Англії. Мова про книгу цього історика під назвою "Пастка Черчилля. Таємниця польоту Гесса".

Але, познайомившись зі змістом цієї телепередачі, відповідальні редактори терміново її скасували і замінили  на іншу, оскільки зрозуміли, що мова в ній йде про вибухонебезпечний матеріалі, який на основі відкритих Алленом нових документів показує діяльність військового кабінету Черчилля в невигідному світлі. Тобто на питання про провину за розв’язання Другої світової війни можна дати дещо іншу відповідь.

Справа в тому, що документи, знайдені Мартіном Алленом, абсолютно чітко вказують на провину британського прем'єра Вінстона Черчилля за те, що збройний конфлікт між Німеччиною і Польщею, що почався в 1939 році, перетворився в Другу світову війну, яка принесла людству більш, ніж 50 мільйонів людських жертв.

Ці документи доводять, що ще в 1940 році Гітлер, який не зазнав до цього часу жодної поразки, хотів укладення мирного договору, який би задовольняв всіх.

За ідеєю цей факт сьогодні вже не новий,  досить ознайомитися зі спогадами сучасників Гітлера, які входили в його оточення. Новим є те, що Мартіну Аллену вдалося відкрити дві нові грані: з одного боку, в якому обсязі був готовий до поступок уряд Третього Райху і з іншого боку, якими підлими методами Черчилль обманув німців і зірвав їх спроби домогтися миру.

Знайдені Алленом документи перетворюють велику частину історіографії переможців на Заході про Другу світову війну в брудну макулатуру. Взагалі-то ця новина повинна б розбурхувати всі розуми в Німеччині і Англії і стояти на перших шпальтах друкованих органів.

Але тиша. Набагато зручніше політикам і історикам шукати причини Другої світової війни у ​​факті укладення пакту Ріббентропа-Молотова. Винятком з цього загального правила несподівано і став зі своєю телепередачею інформаційно-науковий канал "n-tv", що відноситься до концерну Бертельсманн.

Журналісти "n-tv", демонструючи серйозний професійний підхід, провели власне журналістське розслідування і потім все ж злощасну передачу показали.

Вони не обмежилися проведенням інтерв'ю з Мартіном Алленом. Вони провели в Англії власне розслідування і добули додаткові думки тамтешніх солідних професійних істориків. Їх оцінка: документи, відкриті Алленом, не фальшивка.

Місія Гесса в світлі нових документів

Вже давно закінчилася Друга світова, але багато істориків досі гадають про таємниці польоту Рудольфа Гесса до Англії.

Полетів він до Англії винятково за своїм власним бажанням або все ж це було за особистим наказом Гітлера?

Кого він хотів зустріти в Шотландії насправді? Чи був у нього план миру, які були пропозиції німецької сторони і кому він їх хотів пред'явити?

Що було причиною того, що Гессові після його польоту в беззбройному літаку Bf -110 не надали статус парламентарія, а в Нюрнберзі засудили на довічне ув'язнення в тюрмі?

Скажемо відразу ж: Гесс не був божевільним, що в нападі помутніння розуму на свій страх і ризик полетів до Англії. В цьому випадку його б просто збили війська ППО Німеччини.

А факт у тому, що політ одиничного «Мессера» зафіксований ППО був і ніяких заходів вжито не було при перельоті державного кордону. Він літав туди за завданням Гітлера і в своєму багажі мав для англійців пропозиції про мир.

 І все одно, вирішення цієї історичної загадки має величезне значення для світової історії, яке вдалося Мартіну Аллену в його останній книзі «Пастка для Гітлера. Таємниця польоту Гесса в 1941 році» (німецькою мовою "Hitlers Friedensfalle. Das Geheimnis des Heß-Fluges 1941»).

Розгадка ця виявилася набагато більш приголомшливою і ефектною, ніж всі попередні припущення. Але найбільших зізнань історик заслужив за те, що зумів розкрити дійсні мотиви британського уряду.

Рудольф Гесс і боротьба Німеччини за мир з Англією

Рудольф Гесс був не тільки заступником Гітлера в НСДАП і міністром без портфеля, але у нього була і відмінна репутація за кордоном.

Як учень геополітика і університетського професора Карла Гаусгофера (Karl Haushofer) і друг його сина Альбрехта, теж професора, він не тільки спирався на їх виключно високі знання, а й на їх відмінні суспільні і політичні зв'язки, які ті мали у Великобританії.

Крім того, Гесс був єдиним націонал-соціалістичним політиком, який в свої сорок з гаком років був у відмінній спортивній формі і до того ж був чудовим льотчиком (володарем світового рекорду). Краще за нього роль емісара ніхто зіграти не міг ще й тому, що він ще не потрапив в сферу обстрілу з боку західної «демократичної» преси.

В Англії Гесса вважали людиною слова і як розумну людину, яку в Райху не без підстави називали «совістю партії».

Загалом,  характеризуючий матеріал у нього був що треба. Його політ 10 травня 1941 року в Англію був останньою ланкою в довгому ланцюгу подій.

В одному з документів британського міністерства закордонних справ повідомляється, що до 1941 року Гітлер по різних каналах цілих 42 рази (сорок два рази!) намагався просунути свої мирні ініціативи та пропонував перемир'я на фронті.

До цього моменту посередниками Гітлера в налагодженні контактів з британським урядом встигли побувати різні іноземці, німецькі дипломати, його найближчі співробітники, навіть представники Ватикану і т.д. І кожен раз, коли контакти з якимись персонами обіцяли принести успіх, Гесс, стрімголов і часто з ризиком для свого життя, здійснював такі польоти для зустрічі з ними.

Так, він на Bf-110 (розпізнавальний знак VJ-OQ) літав 28 липня 1940 року із Ауґсбурґу в Лісабон для того, щоб там зустрітися з доброзичливо до Німеччини налаштованим колишнім англійським королем Едуардом VIII, герцогом Віндзорським. Останній хотів допомогти навести контакт з миролюбними колами в Англії. Коли про це дізнався Черчилль, він тут же змусив колишнього короля припинити переговори і відправитися на Багами як британський губернатор.

Після того як цей дипломатичний канал був знищений, в Німеччині все одно продовжували сліпо вірити, що у Великобританії є велика кількість відомих політиків з різних партій, які хочуть миру і готові в зручний момент скинути в парламенті Черчилля, а потім укласти перемир'я з Німеччиною.

І з цими людьми, серед яких був видатний політик Великобританії лорд Галіфакс, численні представники вищого дворянства і британський посол в Іспанії сер Самуель Гор (Samuel Hoare), німецька сторона обов'язково хотіла зберегти контакти.

Але вже з герцогом Віндзорським їм вдалося обговорити «Мирний план з 7 пунктів», цей же план пізніше був представлений Папі Римському. Останній був повністю переконаний в серйозності німецької пропозиції і перебував під таким величезним враженням від неймовірних пропозицій з боку Гітлера для укладення негайного миру, що заявив про свою готовність бути посередником.

Це і відбулося в листопаді 1940 року. Хоча Ватикан в передвоєнний період охоче співпрацював з нацистами, так що в будь-якому випадку Папа Римський підтримав би ініціативу Берліна.

З пропозицій Гітлера слідувало, що він не був також зацікавлений і в війні на сході найближчим часом, а був зацікавлений у справжньому мирі у Європі. Це ж підтверджують і його слова, висловлені в цьому плані про «збереження білої раси», про роль і збереження європейського впливу в світі, а також про недоторканність британської імперії.

Стан Німеччини в кінці 1940 року

Рудольф Гесс хотів це враження посилити. Для цього він в кінці 1940 року кілька  разів літав в нейтральну Іспанію і ще більше разів до Швейцарії, для того щоб там інкогніто зустрічатися з сером Самуелем Гором.

Але, очевидно, німецьке керівництво стало підозрювати, що англійці хитрують. Воно стало вимагати, щоб врешті-решт про себе заявили конкретні особистості, які були б готові до переговорів на нейтральній території, щоб вони показали своє обличчя.

Час почав працювати проти Гітлера. У листопаді 1940 року в Берліні з візитом був міністр закордонних справ СРСР Молотов. У своїх бесідах з Гітлером і Ріббентропом він озвучив нові вимоги Сталіна: німці повинні вивести свої війська з дружньої їм Фінляндії, СРСР потрібні протоки в Балтиці, Німеччина повинна погодитися на те, що Болгарія входить в сферу інтересів СРСР, що СРСР потрібні військові бази в протоках Босфор і Дарданелли на території Туреччини (?).

Серединній європейській державі реально стало загрожувати повне оточення. Гітлер зрозумів, що росіяни роблять ставку на поразку Німеччини. Він зрозумів, що більше не стоїть  спина до спини зі Сталіним, а стоїть з ним лице в лице.

Він побачив реальність повторення сценарію Першої світової війни, якого дуже боявся, війни на два фронти, і тому через кілька тижнів після візиту Молотова ухвалив рішення за допомогою превентивного удару запобігти наступу радянської військової машини.

Військовий стан англійців в цей час, здавалося б, було дуже важким. Німецькі війська не зазнали жодної поразки, вони розгромили об'єднані англо-французькі сили і окупували половину Франції, а на другій половині встановили маріонетковий режим Віші.

Але англійці усвідомлювали, що, незважаючи на велику кількість поразок, їх острів все ще відокремлюють від континентальної Європи 40 кілометрів протоки, які Гітлеру не так-то легко подолати. Знали вони й те, що це ж усвідомлює і Гітлер. Вони уважно реєстрували його відчайдушні спроби, незважаючи на свої військові успіхи, домогтися миру з Англією на будь-яких умовах, які могли б зберегти обличчя обом сторонам.

Пастка Черчилля

Прем'єр-міністр Великобританії Вінстон Черчилль договірного миру не хотів, він хотів назавжди покінчити з континентальним конкурентом - Третім Райхом.

Для цього він організував з німцями фальшиву гру, покликану створити враження, що укладення миру можливо. Що в Англії нібито є ряд видних політиків, які хочуть миру з Німеччиною і для цього готові звернути шию Черчиллю в прямому і переносному сенсі, організувавши йому в парламенті вотум недовіри, і після цього відразу укласти з нею мир.

Нібито існувавша  «партія миру» насправді була операцією британських таємних служб, що мала на меті переконати Гітлера, що він незабаром може цей мир отримати.

Насправді всі важливі особи в цій операції були посвячені в її справжню суть, а створена для цього спецкоманда SOE (Special Operations Executive) міністерства економічного ведення війни, яка діяла з території маєтку герцога Бедфорда в Woburn Abbey, близько 100 кілометрів на північ від Лондона, стежила за всіма контактами з німцями і керувала ними.

І ось саме міністр цього міністерства Х'ю Делтон, який, за його власним висловом, був готовий у війні з «гунами» на будь-яку хитрість і підлість, забезпечив в цій ситуації Черчиллю чимало головного болю.

На одній із співбесід з Черчиллем він почув від останнього наступний вислів: «Ми не можемо більше виграти європейську війну - тільки світову!». Цим він хотів підбадьорити втомлених від війни міністрів свого кабінету, так як зовсім ясно дав їм зрозуміти, що британським секретним службам до кінця 1941 року вдасться втягнути у війну як США, так і СРСР на боці Англії. А це ж гарантований крах Гітлера і створеного ним Третього Райху.

 Делтону стало ясно, що підбурювання німців і росіян буде означати загибель вже не десятків тисяч чоловік, як це було в Польщі, а загибель десятків мільйонів людей. І це незважаючи на те, що існувала реальна можливість отримати мир без єдиного пострілу і з такими умовами, при яких Англія буде виглядати майже як переможниця.

Він написав листа і послав його Черчиллю і міністру закордонних справ Ентоні Ідену. У ньому він писав: «Те, що зараз пропонує Вїнстон - це дійсно лякаючий план, і я не впевнений, чи дозволить мені моя совість прийняти в цьому участь. Я завжди дотримувався того переконання, що у війні проти гунів можна використовувати і нечесні прийоми. Але я не вірю, що морально виправдано йти таким шляхом, щоб досягти своїх цілей». Він просив їх ще раз про все подумати.

Особистий секретар Черчилля Джон Колвілл повідомляє, що ще ніколи він не бачив Черчилля в такій люті, як при прочитанні цього листа. І це не дивно, так як протягом декількох місяців до цього Черчиллю вдалося привести всіх до спільної згоди про те, проти чого збираються затівати війну.

Постійний держсекретар британського міністерства закордонних справ і найближчий радник Черчилля сер Роберт Ванзітарт, людина з не менш параноїдальною германофобією, ніж у самого Черчилля, в своєму листі міністрові закордонних справ Великобританії Ентоні Ідену пояснив справжні цілі вступу Британії у війну:

«Ворогом є Німецький Райх, а не, наприклад, нацизм, а ті (в британських установах), хто цього ще досі не зрозуміли, не зрозуміли взагалі нічого ... Всі можливості для компромісу вичерпані, і тепер буде боротьба до кінця, а саме до самого гіркого кінця ... Нам цілком достатньо мирних зусиль таких людей, як Далерус, Гёрдерлер, Вайсауер і Консортен».

Ванзіттарт висловлювався за повне знищення Німецького Райху, тому що він є справжнім «прокляттям», яке «протягом останніх 75 років лежить на всьому світі».

У той час, як в пресі власному населенню брехали про те, що мова йде про останню битву між демократією і диктатурою, мова насправді йшла про конфлікт двох імперій - новонародженої європейської континентальної держави Третього Райху і Британської імперії.

Замість ідеології мова як завжди йшла про імперську політику і традиційне англійське прагнення зруйнувати найсильнішу континентальну державу (політика так званого «балансу сил» - Balance of Power, якої Великобританія в своїй зовнішній політиці дотримувалася останні 400 років).

Саме ці листи і знайшов і проаналізував англійський історик Мартін Аллен і повністю привів у своїй книзі в якості документів.

Міністру Хью Делтону було від чого розгубитися, адже він був посвячений у те, що пропонував Гітлер, тобто він знав, що конкретно може отримати Англія і вся Європа, не роблячи жодного пострілу і не проливаючи жодної краплі крові.

Поступки, на які був готовий піти Гітлер

 1. Норвегія, Данія, Голландія, Бельгія та Франція знову стануть незалежними державами і будуть самі визначати як свою конституцію, так і свій уряд.

2. Німеччина готова виплатити репарації тим країнам, які зазнали руйнування і втрати через військові дій в Західній Європі, хоча не вона, а саме західні держави оголосили Гітлеру війну.

3. Все наступальне озброєння повинно бути знищено, а збройні сили воюючих країн повинні бути скорочені до такого рівня, який відповідав би економічним і стратегічним потребам кожної країни.

4. Німецький Райх вимагає свої старі колонії за винятком Південно-західної Африки, але зобов'язується компенсувати втрати британських власників в цьому регіоні, якщо вони захочуть його покинути.

5. Польська держава буде відновлено в своїх етнічних кордонах; цю гарантію Німеччина може дати, природно, тільки по тій частині польської території, яка зайнята німцями. (Східна частина Польщі, як відомо, була 17 вересня 1939 року зайнята СРСР. - Ред.)

6. Чехія залишиться протекторатом Німецького Райху, але чехи можуть вільно користуватися своєю мовою і жити відповідно до свого національного характеру.

7. Для післявоєнної Європи необхідно створити умови для економічної солідарності, для чого слід розробити всеєвропейські угоди.

Ворог не нацизм, а Німеччина

Для британського уряду як військового так і післявоєнного часу не було нічого важливішого, як зберегти в таємниці від свого населення і від населення сусідніх європейських країн, що такі пропозиції від гітлерівської Німеччини виходили, що воювати зайві п'ять років і принести в жертву мільйони людей вони змушені були тільки завдяки прагненню цього уряду знищити свого давнього континентального конкурента - Німеччину.

Можна собі уявити обурення народів, якби вони дізналися, що могли б без пролиття краплі додаткової крові отримати жаданий мир в Європі вже в 1940 або 1941 році. Британська дипломатія була б зганьблена на десятиліття, а її представники в усьому світі на багато років стали б справжніми паріями.

Відчайдушний політ Гесса - жертва заради миру

Коли Гітлер зрозумів, що вже не можна було зупинити операцію «Барбаросса», йому знадобилася точна інформація про наміри нібито наявної в Англії «партії миру».

Він зажадав контакту з «представником впливової особистості» і був готовий послати для цього в Англію свого емісара. Під «впливовою особою» мався на увазі король Георг VI, так як тільки він був в змозі відправити у відставку Черчилля.

А його «представником» був не хто інший, як брат короля - герцог Кентський.  Британці на це погодилися і запропонували зустріч цих осіб з німецьким емісаром в Шотландії в маєтку Dungavel House.

З німецької сторони було запропоновано особу гауляйтера закордонних німців Ернста Боле, так як він знав усіх цих людей особисто. Британці погодилися з його призначенням як емісара, так як в їх планах було так вести переговори, щоб змусити Боле, який не мав широких повноважень,  постійно робити запити до Берліна - в їх планах було тільки якомога довше затягувати час.

Але німці, очевидно, теж подумали про цю слабку сторону можливої ​​місії Боле і за кілька днів до його вильоту в бесіді з Гітлером було вирішено, що замість Боле полетить сам Гесс.

У нього, як у заступника Гітлера, були широкі повноваження, він сам міг довести переговори до домовленості про перемир'я, його неможливо було б загнати в глухий кут хитромудрими питаннями і даремно тягнути час.

Увечері, коли відбувся політ Гесса, в Англії його прибуття очікували в трьох місцях наступні особи,  посвячені в справжню суть того, що відбувається: Черчилль у своєму маєтку, команда британської таємної служби в Woburn Abbey і герцог Кентський в шотландському маєтку Dungavel House.

Коли Гесс незадовго до прибуття повідомив по радіо, хто летить, у британців почалася паніка. Вони були до всього готові, але вони не хотіли справжніх переговорів. Вогні на обговорених посадочних смугах були вимкнені, в надії, що проблему можна буде вирішити, організувавши крах літака.

Решта світу вже відомо: Гесс зістрибнув з парашутом.

Післямова

Пам'ятний камінь, встановлений в 1992 році на місці, де приземлився Рудольф Гесс, був розбитий кувалдами перед знімаючими телевізійними камерами членами єврейської громади міста Глазго.

Дійство не менше ганебне, ніж організована смерть полоненого в'язниці Шпандау, якого в 1987 році влада СРСР в якості жесту гуманності хотіла відпустити на свободу.

Аллен, досліджуючи ці питання, вже давно звернув увагу на те, що в Англії було знищено велику кількість трофейних документів, які могли кинути тінь на політику країни або викликати небажані питання. У своїй книзі він також повідомляє, що американські і англійські документи про політ Гесса і ті документи, які він віз із собою (скоріше за все, пропозиції про мир) засекречені до 2017 року.

Але йому вдалося знайти ряд документів, в тому числі і вищезгадані листи, що дозволяють і без секретних документів зробити висновки про те, що уряд Англії в 1940-1941 роках вів фальшиву гру з метою створити в  уряді Німеччини враження про можливість укладення миру з Англією, гру , насправді спрямовану на затягування часу з тим, щоб перетворити європейський конфлікт в світову війну, втягнувши в неї США і СРСР.

Мартін Аллен ж, у будь-якому разі, переконаний у тому, що відкриті ним документи міністерства закордонних справ вже сьогодні висвітлюють справу Гесса в такому світлі, в якому вона буде знаходитися коли-небудь після переказу громадськості інших документів, а саме в якості звинувачення Вінстону Черчиллю, якому німці в 1956 році в Аахені вручили премію Карла Великого - «за заслуги в боротьбі за мир в Європі» (!).

Адольф Гітлер війни не хотів (думка ізраїльського історика)

Через 46 років після закінчення війни розпався СРСР - найголовніший противник гітлерівської Німеччини. Але ще сьогодні живе одна з його перемог на пропагандистському фронті: інтелектуали Заходу досі віддані сталінській версії початку війни.

Канцлер Німеччини Адольф Гітлер в кінці 30-х років не мав ніякого інтересу в розв'язанні світової війни. Більш того, він не мав інтересу навіть в розв'язанні війни проти Польщі. Це заявив ізраїльський військовий історик Урі Мільштейн в своїй статті, розміщеній в журналі «Deutsche Militärzeitschrift» № 72 за листопад-грудень минулого року.

За даними Мільштейна, німецький канцлер цілком обґрунтовано турбувався про те, що німецький Райх може піддатися одночасному нападу з боку Великобританії і Франції з заходу і з боку Червоної Армії зі сходу.

Гітлер виходив з того, що йому знадобляться ще роки озброєння і внутрішнього зміцнення свого режиму до того моменту, коли він міг би ризикнути почати європейську війну.

Він також розумів, що передчасний конфлікт «може поставити на кін усе, що він створив своєю політикою, а саме - велику державу, створену ним з переможеної країни всього за сім років успішної стратегічної гри ва-банк», - стверджує Мільштейн.

Насправді Гітлер не розраховував на те, що введення військ до Польщі призведе до війни: «Перед його очима ще жваво стояв приклад мирного об'єднання з Судетською областю, коли не знадобився жоден постріл».

Він виходив з того, що Польща прийме його пропозиції, не вступаючи в війну. За даними Мільштейна, він покладався на те, що, по-перше, Польща була слабшою за Чехословаччину, а, по-друге, Йосип Сталін дав йому гарантію, що не нападе на Німеччину і навіть за допомогою таємного додатку до договору спільно з Гітлером домовився про одночасне введення військ до Польщі і чіткий розподіл сфер впливу в Східній Європі.

Стратегія Сталіна

Але для Сталіна пакт про ненапад був суто тактичним прийомом, каже Мільштейн: «Можливо, Сталін допустив підписання договору своїм міністром закордонних справ Молотовим, виходячи з розрахунку, що Третій Райх не зможе зміцнити свої збройні сили більш швидкими темпами, ніж ті, які існували з 1933 року; в такому випадку гітлерівська армія в середині 40-х років не була б в змозі надати більш-менш серйозний опір Червоній Армії, що почала рух на захід».

У радянського диктатора був великий інтерес в тому, щоб розв'язалася війна між капіталістичними державами Заходу. Мільштейн цим пояснює те, що Сталін підштовхував Гітлера до нападу на Польщу.

З даних, отриманих з переговорів з англійською та французькою місією 12-13 серпня 1939 він знав, що в разі оголошення Німеччиною війни Польщі, Франція і Англія мають намір оголосити війну Німеччині.

Розрахунок Сталіна будувався на тому, що це оголошення війни Німеччини з боку Англії і Франції усуне загрозу Радянському Союзу і послабить всі воюючі між собою нації: «Це повинно було стати першим кроком до майбутньої інтервенції з боку радянських військ», - робить висновок Мільштейн.

Мільштейн у своїх висновках посилається насамперед на нині 62-річного радянського розвідника Віктора Суворова, що перейшов в 1978 році на сторону  Великобританії, і який опублікував на цю тему різні книги.

Для Суворова і Мільштейна Сталін є головним винуватцем у розв'язанні Другої світової війни.

В даний час критичні стосовно сталінської політики твори Суворова більшістю істориків або замовчуються, або піддаються загальним нападкам, але не детальній критиці.

Мільштейн бачить в цьому доказ того, що характеризує західних лівих, «які є марксистсько-ленінсько-сталінським продуктом, трохи відполірованим інтелектуальною балаканиною Франкфуртської школи та її найвідомішого представника на Заході німецько-єврейського вченого Герберта Маркузе».

Чому сильний Радянський Союз спочатку програвав Вермахту?

Радянськими і західними істориками німецько-радянський пакт про ненапад від серпня 1939 року розглядається як законна спроба слабкого Радянського Союзу виграти час.

Але Суворов у своїй останній книзі показує, що це було не так. Червона Армія слабкою не була: в ті самі дні, коли був підписаний договір з Німеччиною, вона здобула тріумфальну перемогу над японцями в Монголії. Цей тріумф, за вказівкою самого Сталіна, великому розголосу не піддавався.

Сталін насправді розглядав Гітлера як «криголама»: за його задумом Гітлер своїми діями повинен був «зламати лід» європейського континенту, викликати ненависть народів до загарбника, а слідом за ним до Європи повинні були кинутися збройні сили Червоної Армії, вже не зустрічаючи великого опору, а, навпаки, зустрічатися народами як визволителі.

Тому, на думку Суворова, Сталін планував напасти на Німецький Райх, загрузлий у війні з Англією і Францією. Але Гітлер розгадав його план і випередив його, завдавши СРСР превентивний удар 22 червня 1941 року.

За Суворовим, Червона Армія на початку війни зазнавала поразки тому, що вона стратегічно готувалася і розгорталася для нападу, а не для оборони. Тому Радянський Союз спочатку зазнав поразки, від якої незабаром зміг оговтатися завдяки надзвичайній силі своєї армії (а також масованій допомозі США - НО).

Сталін перемагає на всіх фронтах

Загальний висновок Мільштейна: «Сталін був, і це можна довести, не тільки головним винуватцем Другої світової війни і тієї катастрофи, яку пережили євреї, а й, як це показує Суворов, в посиленні марксистського ідеологічного впливу на нібито ліберальний Захід.

Тому Мільштейн вважає, що ті інтелектуали Заходу, що «видають себе за лібералів» вже протягом 9 десятиліть насправді знаходяться під впливом марксистської релігії: «саме тому вони піддають інквізиційному суду таких людей, як Віктор Суворов, бо вони можуть довести провал цієї релігії».

Мільштейн підкреслює, що завойовані Сталіним країни вже давно знову відпали від його колишньої імперії. Але в одній справі він зумів домогтися тривалого успіху: «він зумів запрягти інтелектуалів Заходу в свій віз», тобто на довгі повоєнні десятиліття і до сьогоднішнього дня зробити їх вірними захисниками своєї політики.

Додатково: Фрідріх Стів: Що відкинув світ. Миротворчі пропозиції Адольфа Гітлера 1933-1939 рр.