Все про можливий продаж «Мотор Січі» китайцям: аналітики пояснили, до чого тут США і Росія

Про це Радіо Свобода розпитало провідних аналітиків.

На підприємствах групи «Мотор Січ» працює майже 30 тисяч людей.

Одним із найбільших замовників продукції «Мотор Січі» була Росія, але з початком війни на Донбасі підприємство втратило дві третини свого ринку.

Голова правління підприємства В’ячеслав Богуслаєв, за його словами, шукав нові замовлення і на одній із виставок зустрівся із представниками зацікавлених китайських компаній.

У квітні 2018 року Служба безпеки України провела обшуки в адміністрації «Мотор Січі» і висловила підозру, що всупереч українському законодавству, іноземці здійснили опосередковану концентрацію контрольного пакета акцій компанії «Мотор Січ» і оформили його на шість офшорних компаній та фізичну особу.

На це Бугуслаєв відповів, що продав свої 15% акцій легально, а інші акції підприємства перебували у вільному продажу на біржі.

Та суд арештував 9,99% акцій заводу, які купила кіпрська компанія Likatron Enterprises Limited і 5% громадянина Китаю Ван Цзина. А справу про продаж «Мотор Січі» взяв на розгляд Антимонопольний комітет України (АМКУ).

І от з’явилося повідомлення, що АМКУ може дати згоду на продаж, а китайська корпорація Beijing Skyrizon Aviation Industry пообіцяла віддати тоді «​Укроборонпрому» 25% акцій запорізького авіапідприємства.

27 серпня до України прилетів радник президента США з національної безпеки Джон Болтон. Він наголосив, що продаж «Мотор Січі» – це «питання, яке є важливим як для України, так і для США, Європи, Японії, Австралії, Канади та інших країн».

Болтон прокоментував цю справу як намагання Китаю отримати зиск від оборонних технологій, розроблених іншими країнами.

«Ми у США маємо механізми, щоб захистити ті наші галузі, які стосуються національної безпеки. Україна теж мала б розглянути таку можливість… Тож ми будемо говорити на ці теми з різними представниками української влади, які поділяють нашу стурбованість, і хотіли б почути їхню оцінку ситуації», – сказав Джон Болтон.

Радіо Свобода попросило аналітиків – президента Центру глобальних досліджень «Стратегія XXI» Михайла Гончара та директора Центру дослідження армії Валентина Бадрака – пояснити, чому таким важливим є підприємство «Мотор Січ», і висловити свої думки щодо наступних питань.

Продавати чи ні?

Михайло Гончар: ​«На мій погляд, підприємства типу «Мотор Січ» мають бути у державній власності і ніколи нікому не продаватися. У свій час була зроблена помилка – а ми ж тепер розуміємо, що корумпований державний апарат за певних умов продасть, що завгодно – «Мотор Січ» була приватизована.

І от тепер має клопіт, коли приватний власник хоче діяти на свій розсуд, керуючись, як він каже, комерційним інтересом. Але мова іде про підприємство, яке має фундаментальне значення для оборонно-промислового комплексу (ОПК) України, зокрема для авіаційної галузі. І спробу його вивести із національного оборонно-промислового комплексу, зокрема, можливо, на користь Китаю, слід розцінювати як зловмисні дії, які прикриваються міркуваннями комерційного характеру. Не треба мати ілюзій, що якщо оборудка відбудеться – ми просто втратимо це підприємство із усіма подальшими негативними наслідками».

Валентин Бадрак: «Я б хотів звернути увагу на такі факти. По-перше, із 2016 року позиція офіційного Китаю щодо блокування Антимонопольним комітетом відсутня. Тобто офіційний Китай мовчить. А по-друге, ми знайшли інформацію, що керівник пан Ван Цзин у 2012 році зустрічався із віцепрем’єром Росії Владиславом Сурковим. Вони вели перемови на різні теми. Тому, окрім бізнесу, там можуть бути ще якісь політичні і геополітичні моменти.

Тож, українська сторона має дуже добре вивчити усю цю ситуацію і через це, на мій погляд, Антимонопольному комітету України поки рано давати якесь рішення. Звісно, якби українська офіційна сторона разом із китайською офіційною стороною виявили усі обставини і точно встановили, що це не є офшорні компанії (адже є фахівці, і зокрема, джерела у спецслужбах, стверджують, що це можуть бути не китайські компанії, а офшорні), то це було б добре.

І безумовно, якби офіційний Китай надав гарантії і обіцяв, що дійсно будуть вкладені інвестиції у двигуни, і збережеться профіль цього підприємства, то це було б непогано».

Які ризики і загрози?

Михайло Гончар: «Китай зробить все так, щоб все, що було за декілька десятиліть напрацьовано технологічним розвитком українського підприємства, стало китайським, а «оболонка» за непотрібністю із часом буде просто викинута. Підприємство буде інтегроване у китайський ОПК і багато часу це не займе.

Підприємство «Мотор-Січ» або зникне як таке взагалі, або ж буде переведене на виробництво чогось другорядного, але головне виробництво буде у Китаї.

У нас уже є досвід такої «співпраці» з Китаєм, а якщо точніше сказати – обману. То був у чистому вигляді обман і, я так думаю, корупція теж там спрацювала.

Авіаносець крейсер «Варяг» був проданий Китаю. Нібито китайці мали військовий корабель переробити у розважальний заклад – небачене раніше казино. І відповідно авіаносець фактично був придбаний за ціною металобрухту. А потім його у Китаї добудували, переоснастили і отрималинормальний свій перший авіаносець – «Ляонін».

Боюся, що тут буде так само. «Технологія» дій Китаю у різних сферах одна і та сама: обіцянки, щоб отримати той чи інший актив, а потім із активами робиться те, що треба Китаю».

Валентин Бадрак: «Китай є користувачем досить великої кількості українських двигунів, називають 1000-1200 різноманітних літальних апаратів. Зокрема, Китай зараз створює важкий гелікоптер і йому безумовно були б потрібні такі технології і такі двигуни. Тобто, з одного боку, все виглядає начебто цікавим і вагомим, а з іншого боку – насторожує і вимагає перевірки. Тому, я зараз не можу сказати однозначно, що ця угода була б вигідна б Україні і що вона не містить загроз.

Зокрема і загрози, пов'язані із традиційним співробітництвом Китаю і Росії у військо-технічній сфері. безумовно, що за певних умов, ця угода може надати можливість Росії в обхід санкцій отримати потрібні їй технології. Йдеться не тільки про гелікоптери «Мі» і «КА», а й про літаки, наприклад, Л-410 або БЕ-200».

Які ймовірні причини того, що «Мотор Січ» продають?

Михайло Гончар: «Звісно, що такому підприємству, як «мотор-Січ», необхідні великі замовлення. Тому контракт із французами на постачання гелікоптерів – це абсурд. Думаю, що це результат теж певного роду корупційних дій. Цього контракту не повинно було бути, а цей контракт мало б отримати підприємство «Мотор-Січ». Проте, треба зважити ще на такий фактор, як лінія поведінки голови правління і власника Богуслаєва. Його діяльність не можна недооцінювати, але усім відомі його ідеологічні уподобаннями і спроби продовжувати бізнес із агресором – Росією, через усілякі обхідні схеми, зокрема, через Білорусь».

Валентин Бадрак: «​На жаль, мушу констатувати, що політика держави щодо цього підприємства і до усієї галузі загалом, за останні 5 років була не просто суперечливою, а вкрай негативною. Відомо, що «Мотор Січ» після початку війни втратило понад дві третини своїх замовлень. Українська держава, створивши програму «Національний вертоліт України», не попіклувалася про «Мотор Січ». І мова іде не про компенсації у вигляді якихось проплат, а компенсації у вигляді підтримки цього ринку, у вигляді замовлень на розробки і виробництво вертольотів і для армії, і для інших відомств. Натомість, українська влада пішла на те, що у 2018 році закупила 55 французьких вертольотів – майже таких, які виробляє «Мотор Січ».

Фактично українська влада своїми діями підштовхнула «Мотор Січ» до такого кроку. Це результат відсутності в Україні оборонно-промислової політики, відсутності в уряді органу, який би відповідав за оборонну промисловість і переозброєння української армії в широкому сенсі. 

Сили оборони – це 16 замовників. І усі замовники діють на власний розсуд, виходячи із рішення якогось чиновника. Тоді як державне оборонне замовлення мало б формуватися колегіально, мав би бути Воєнний комітет, якого досі немає попри те, що шостий рік іде війна.

Ці органи мали б надавати чітку колективну експертизу, що ці технології, чи озброєння, чи така техніка, мають розроблятися Україною самостійно, або розроблятися із залученням зарубіжних партнерів, або ж закуповуватися.

Ми такі рекомендації неодноразово надавали, але Петро Порошенко хотів усім керувати в ручному режимі.

Тому, зараз така ситуація, що в українській армії дуже багато різноманітного озброєння різних номенклатур, які призначені для виконання одного і того ж завдання. Скажімо, понад 10 видів бойових колісних машин, безпілотних апаратів понад 5 видів.... І Генштаб за таких умов не міг запропонувати шлях уніфікації озброєння, бо фактично виконував політичну волю.

І це торкнулося не тільки «Мотор Січ». За цих умов, наприклад «Аеротехніка» – приватне, яке брало участь у державному оборонному замовленні, вийшло у Литву, підприємство «Проксімус», яке займається системами протидії безпілотних апаратів, вийшло у ПАР».

Що робити та очікування від нової влади?

Михайло Гончар: «Влада мала би, звісно, докласти зусиль, у цих обставинах, якщо власник не може забезпечити підприємство замовленнями, то підприємство має повернутися у державну власність. Відповідний механізм треба виробити.

Хоча, держава з корумпованим держапаратом не є ефективним власником. Зараз владу в державі уособлює достатньо некомпетентна команда, то я не маю ілюзій.

Тому потрібно, на мій погляд, шукати механізм державно-приватного партнерства для цього стратегічно-важливого активу. А його мажоритарний власник має бути поставлений у певні рамки. Це питання національної безпеки. Він власник такого активу, що він завжди у своїх комерційних діях має зважати на національну безпеку. Якщо ти виробляєш сосиски, то це одне.., а якщо це «Мотор Січ», то це зовсім інше.

Чому китайці активізувалися зараз? Вони чекали слушної нагоди. Попереднє керівництво, і РНБО, зокрема, хоч і багато його кроків теж важко назвати адекватними, але все ж його склад був значною мірою фаховим. А тепер до керівництва прийшли люди, яким треба витратити тривалий час на те, щоб розібратися що собою становить держава в принципі, не те, щоб розібратися в окремих напрямках та галузях. Китай намагається цим скористатися.

Поки я не бачу від РНБО адекватної реакції, але, можливо, вона буде. Принаймні, є фахівці, з якими можна проконсультуватися, наприклад секретар РНБО Володимир Горбулін, який є неперевершеним фахівцем, за керівництва якого РНБО відповідало своїй назві і по духу, і по суті. Можна звернутися до Євгена Марчука, який також був секретарем РНБО, був міністром оборони, був прем'єр-міністром України.

Який добре знається і у питаннях українсько-китайських відносинах, і з специфікою оборонного сектору і сектору національної безпеки. Можна звернутися до колишнього керівника Служби зовнішньої розвідки Віктора Гвоздя, керівника розвідки Міноборони, який добре орієнтується у специфіці бізнесу по-китайськи і добре орієнтується у питаннях оборонно-промислового комплексу. Вони можуть дати дуже компетентні поради у цій ситуації. Тим більше, що ситуація не нова і раніше її якось регулювали.

Тобто, компетентні люди. Інше питання, чи знає нова влада про них, і чи усвідомлює, що треба до них звернутися».

Валентин Бадрак: «Ми сподіваємося, що зараз ситуація зміниться і буде вирішене головне завдання – переозброєння українського війська.

Ми бачимо зараз зі спілкування із представниками нової влади, що розуміння у багатьох випадках – є. Є навіть готові рішення і готові ідеї. Єдине, що Україна зараз потребує оперативного вирішення потреб

Але, що насторожує, ми бачимо що зараз у команді Зеленського є декілька центрів впливу.

І що дуже насторожує, що для мене виглядає дуже ризикованим, це те, що певні люди опікуються не обороною – тобто тим, як буде переозброєна армія, а більше питаннями оборонного бізнесу.

Ми наполягаємо на розділенні управлінських і регуляторних функцій держави. Якщо це розділення відбудеться і буде створений спеціальний орган, то оборонне замовлення буде оформлятися колегіально, а не кулуарно, і розвиток технологій, і питання оперативної підтримки зовнішньо-економічної діяльності підприємств усіх форм власності.

Якщо ці завдання будуть оперативно вирішені, то це буде дуже добре.

Ще я б хотів, щоб нова команда на законодавчому рівні заблокувала наступ імпорту на український ОПК.

Якщо цього не відбудеться, то буде знищена половина українського ОПК, або ці компанії вийдуть за межі держави. Якщо не унеможливимо імпорт такої іноземної техніки і озброєнь, які виробляються і в Україні, то ми знищимо нашу оборонну галузь.

От, наприклад, ситуація із нещодавнім візитом прем’єр-міністра Ізраїлю до України. Разом із цим візитом відбулася комунікація щодо намагання зайти в Україну однієї ізраїльської компанії. Але половина запропонованих нею проектів – це проекти, які вже реалізовуються в Україні. Наприклад, проекти із модернізації вертольотів, із модернізації бойових літаків та інші.

Тобто, такі проекти можуть зашкодити українським проектам, тому ця ситуація потребує фахової експертизи. Наприклад, в українському проекті із модернізації бойових вертольотів працює українських 5 компаній – три державні і дві приватні.

Я не хочу сказати, що співпрацювати чи з Ізраїлем, чи з Китаєм, чи з іншими країнами у оборонній сфері не потрібно. Потрібно, але на основі фахових перевірок та експертиз, проведених відповідним урядовим органом – з тим, щоб ця співпраця пішла на користь Україні, її підприємствам і її ОПК».

Китай чи США?

Михайло Гончар: «Китай – країна, яка на відміну від США, не просто не надала нам жодної військової допомоги у час, коли ми відбиваємо агресію, а навіть не надає жодної політичної підтримки. Згадайте голосування в ООН. Швидше Китай діє, як пасивний союзник Росії. А іноді і як активний – згадайте, хто допоміг Росії збудувати енергоміст через Керченську протоку. Це була китайська підрядна компанія.

Натомість, США надають Україні, можна сказати, максимально можливу за цих обставин політично-дипломатичну і військову допомогу. Тому, якщо оборудка з продажем китайському власнику «Мотор Січі» відбудеться, то, враховуючи теперішній стан американсько-китайських відносин, це позитивно не позначиться на американсько-українських відносинах. Швидше навпаки.

Україна не може цього допустити».

Валентина Бадрак: 

"Те, що випадок із підприємством «Мотор-Січ» не є приватним питанням, і наскільки це є політичним і геополітичним питанням, свідчить те, що до України прибув Джон Болтон. Думаю, що Болтон рекомендуватиме Україні утриматися від поспішного кроку і ретельно все перевірити. Можливо, Україні вдасться домовитися, щоб американські фахівці допомогли перевірити, хто саме хоче купити «Мотор Січ».

Якщо б це сталося, то це був би непоганий результат співробітництва України і США. Але це не звільняє Україну від необхідності самостійно вибудовувати свою оборонно-промислову політику. Інакше, таке підприємство, як «Мотор Січ», яке вважалося одним із найуспішніших українських оборонних підприємств і яке має понад 30 тисяч співробітників, може взагалі зникнути як, я б сказав, конклав вітчизняних технологій. Цей випадок має навчити українську владу, стати їй уроком, слугувати їй орієнтиром, щоб здійснювати державне управління належним чином».