ШПАНДАУ і Рудольф Гесс. Частина I (1876 – 1987).

Фортеця і в’язниця Шпандау

Перші поселення на місці сучасного Шпандау з'явилися у VIII столітті, коли слов'янське плем'я гевеллів побудувало укріплення біля злиття річок Хафель і Шпрее. У 928 році фортецю захопив король Німеччини Генріх I Птахолов, але вже до кінця сторіччя слов'яни повстали і вигнали загарбників. У 1156 році місцевість перейшла під контроль маркграфа Альбрехта Ведмедя. Він звів на її території фортецю під назвою Шпандау.

Цитадель Шпандау. Липень 2017 року.

Поступово навколо фортеці виросло поселення, якому не пізніше 1232 були даровані права міста. Закінчення робіт зі зведення навколо Шпандау муру датується 1319 роком. У 1539 році Матіас фон Ягов тут прилучив курфюрста Йоахіма II до протестантської церкви, а в 1539 році указом самого курфюрста все населення міста прийняло протестантство. За його ж ініціативою було завершено будівництво цитаделі, розпочате ще у XIII столітті.

У 1806 році місто зайняла французька армія під проводом Наполеона. У 1812 році Наполеон знов увійшов у місто і розмістив в цитаделі Шпандау 3000 солдатів і 115 армійських знарядь, після чого в наступному році її оточили армії Пруссії та Росії.

Під час Першої світової війни місто стало одним із центрів військової промисловості Німеччини – в його межах розташовувалися урядові заводи, що випускали гармати, і порохові фабрики.

1 жовтня 1920 року Шпандау був приєднаний до Берліна.

Тюремний замок (так називалися всі в'язниці в усіх державах до початку ХХ століття) на вулиці Вильгельмштрассе в передмісті Берліна Шпандау був побудований в 1876 році і починаючи з 1879 року служив військової в'язницею. Після 1919 року в ньому утримувалися і цивільні ув'язнені.

В’язниця Шпандау. 1951 рік.

Після підпалу комуністами Райхстагу в 1933 році, націонал-соціалісти перетворили в'язницю Шпандау в пересильний табір для розміщення «заарештованих з метою припинення злочинів». Пізніше в Пруссії був організований концентраційний табір, куди були переведені в'язні Шпандау.

Після війни будівля в'язниці Шпандау виявилося в британському секторі окупації Берліна. Відповідно до директиви № 35 союзницької Контрольного ради сім військових злочинців, засуджених Міжнародним військовим трибуналом у Нюрнберзі до різних термінів тюремного ув'язнення, повинні були відбувати покарання в межах міста Берліна. З чотирнадцяти в'язниць міста була обрана в'язниця Шпандау, що мала ізольоване становище і зручна для охорони ув'язнених. В'язницю Шпандау перевели під управління чотирьох союзницьких держав, яких представляли чотири директори в'язниці.

На цей час в’язниця Шпандау, яка займала територію 3,2 га, мала у своєму розпорядженні 132 одиночні камери, 5 пересильних і 10 великих залів на 40 осіб кожен.

У листопаді 1946 року союзники планували помістити у в'язницю Шпандау, що знаходилася в їх розпорядженні, понад 100 засуджених функціонерів Третього Райху. Але потім було прийнято рішення засуджених на наступних Нюрнберзьких процесах спрямовувати не в Шпандау, а в Ландсбергську в'язницю.

Для розміщення нових високопоставлених ув'язнених протягом декількох місяців 1946 року в тюрмі Шпандау була проведена відповідна реконструкція. Перший поверх камерного блоку був ізольований від решти споруд. У 32 камерах блоку були покладені нові підлоги, відремонтовано санітарні кімнати. Під контролем лікаря і співробітників берлінського відділу охорони здоров'я були обладнані дезінфекційні приміщення і лікарняний стаціонар. У приміщенні для страт, в якому до реконструкції розміщувалася найсучасніша на кінець XIX століття гільйотина, була обладнана операційна. По кутах шестиметрової цегляної стіни, що обмежувала тюремний двір, було побудовано сім сторожових вишок з кулеметами.

Із зовнішнього боку стіни, що оточує тюремні будівлі, поставили ще дві додаткові огорожі з колючого дроту в три метри заввишки, причому на найближчу до стіни безперервно подавалася напруга в 4000 вольт. В кінці 1960-х років цю огорожу не використовували, хоча кнопки включення захисту були виведені на вежі вартових (натискати їх без наказу категорично заборонялося).

Між зовнішньою сіткою і цегляною стіною добре видно опори огорожі, на яку раніше подавалася висока напруга. Фото 1967 р., автор фотографії невідомий.

В середині 1970-х років цю огорожу повністю демонтували, залишивши лише фундамент. Ширина забороненої зони між цегляною стіною в'язниці і зовнішньою дротяною огорожею на різних ділянках була різна і становила від 3 до 10 м.

Дерева і чагарники, що оточували в'язницю, були вирубані. Вишки були обладнані охоронною сигналізацією. Між парканами знаходилася доріжка для вартових з собаками. У нічний час навколишня територія висвітлювалася потужними прожекторами. У в'язниці була автономна електростанція.

В Шпандау був тюремний сад для ув'язнених. Його розміри дозволяли виділити кожному ув'язненому окрему ділянку для занять городництвом. Рудольф Гесс вирощував квіти.

Утримання в’язниці щорічно обходилося в мільйон доларів США!

Дискусія з приводу розумності перебування семи військових злочинців у величезній в'язниці розгоралася в міру зменшення числа ув'язнених Шпандау. Четверо з семи ув'язнених Шпандау відбули свої терміни повністю. Пік полеміки настав в 1966 році після звільнення з ув'язнення Шпеєра та Шираха, коли єдиним ув'язненим залишився Рудольф Гесс. Пропонувалося перевести ув'язненого у флігель іншої великої в'язниці і навіть звільнити Гесса з в'язниці під домашній арешт. Жоден з цих або інших пропонованих проектів не був реалізований.

Режим для в’язнів

У довгому коридорі внутрішнього блоку, де планувалося розмістити ув'язнених, було 32 камери. Це були приміщення зі склепінчастою стелею, що мали три метри в довжину, майже два з половиною завширшки і трохи менше чотирьох метрів у висоту. Голі стіни були пофарбовані брудно-жовтою фарбою з білою смугою зверху. Навпроти дверей під стелею було невелике заґратоване віконце з коричневим целулоїдом замість скла. У лівої стіни стояло чорне металеве ліжко з матрацом на металевих пружинах і сірими ковдрами. З іншої обстановки був старий, покритий коричневим лаком, обшарпаний стіл розміром сто на шістдесят сантиметрів, дерев'яний стілець з прямою спинкою, на стіні висіла відкрита кухонна шафка шістдесят сантиметрів на сорок з єдиною полицею. У кутку біля дверей стояв змивний унітаз з чорним сидінням. Все було розташовано так, щоб охоронець через вічко у двері міг ясно бачити сидячого або лежачого ув'язненого.

Засуджені до ув’язнення були поміщені в Шпандау 18 липня 1947 року. Їм були привласнені номери по порядку займаних ними камер. Відповідно до правил в'язниці, звертатися до ув'язнених можна було тільки за номерами.

Як свідчить у спогадах Л.П. Барашков, який у 1959 році був призначений представником радянського командування в Шпандау, порядкові номери розміром 10 см були нанесені на одяг ув’язнених білою олійною фарбою [1].

Коридор блоку, де знаходилися ув'язнені. Дата і автор фотографії невідомі.

Оскільки камер було в надлишку, між камерами ув'язнених залишалася вільна камера, щоб не допускати їх спілкування перестукуванням. В одній з камер перебувала тюремна бібліотека, в іншій – каплиця.

Режим в'язниці був жорстко і детально регламентовано, розпорядок дня був розписаний по хвилинах.

Відносно семи ув'язнених Шпандау діяли норми законодавства про порядок приведення у виконання кримінальних покарань в німецьких тюрмах.

День починався з підйому о 6 годині ранку, особистої гігієни, прибирання камер і коридорів, сніданку. Після нього ув'язнені працювали в саду і клеїли конверти. Після обіду і післяобіднього відпочинку – знову робота в саду і вечеря о 17 годині. Відбій був призначений на 22.00. Вночі в камерах регулярно включали світло, щоб уникнути самогубств.

Ув'язнені мали право користуватися тюремної бібліотекою за винятком політичної літератури і книг з новітньої історії. Раз на місяць їм дозволялося посилати і отримувати по одному листу розміром до 4 сторінок, кожні два місяці надавалося право на побачення з родичами.

По понеділках, середах і п'ятницях ув'язнених голили і в разі потреби стригли.

У перші роки перебування в Шпандау його в'язні створили з відома прихильного до них персоналу в'язниці цілий ряд каналів спілкування із зовнішнім світом. Оскільки кожен клаптик паперу, що отримується ув'язненими, реєструвався і його місцезнаходження відстежувалася, свої таємні послання ув'язнені писали здебільшого на туалетному папері, витрата якого ніколи не контролювалася.

Умови утримання ув'язнених регулярно погіршувалися в місяці управління радянської адміністрації. Харчування ув'язнених відразу зводилося до одноманітного раціону з кави, хліба, супу і картоплі. Ситуація поступово стала поліпшуватися після раптового зняття з посади радянського директора на початку 1960-х років.

Управління в’язницею

Управління в'язницею здійснювалося колегіально чотирма союзними країнами-переможницями і регламентувалося правилами, прийнятими відразу після завершення Нюрнберзького процесу. Відповідно до цих правил кожна сторона призначала свого директора в'язниці і його заступника, які звітували перед судовою комісією Контрольної Ради (фактично єдиними функціями, що дійсно виконувалися союзниками спільно протягом десятків років, були контроль повітряного руху, який провадився Центром безпеки польотів з 1945 по 1990 рр., і охорона в'язниці Шпандау). Таким чином у в'язниці було чотири директора: радянський, англійський, американський і французький. Вони приїжджали до в'язниці 2-3 рази на тиждень і вирішували всі організаційні питання, пов'язані з утриманням ув'язнених.

Дорадча кімната директорів в'язниці. Дата і автор фотографії невідомі.

Адміністрації союзників управляли в'язницею по черзі, щомісяця змінюючи один одного. Про те, під чиїм управлінням перебуває в'язниця, говорив відповідний прапор перед будівлею Контрольної Ради.

Адміністрація, що керувала в'язницею в даний момент, не могла одноосібно щось міняти в режимі: всі більш-менш важливі рішення приймалися тільки одноголосно на нараді чотирьох директорів, кожен з яких мав право вето. Точно так само консиліум з чотирьох лікарів одноголосно вирішував, як лікувати хворих ув'язнених.

Режим охорони в’язниці

Відповідно до згаданих правил, зовнішню охорону в'язниці по черзі, з щомісячною зміною варти, здійснювали військові підрозділи країн-переможців – СРСР, США, Великобританії, Франції. Крім зовнішньої охорони була охорона внутрішня, що стежила за ув'язненими, і допоміжний персонал (адже і саму колосальну будівлю теж потрібно було обслуговувати – світло, вода, тепло, каналізація). Весь цивільний персонал – від електрика і кухаря до священика – набирався з представників різних країн. Цікаво, що «робочою» мовою спілкування представників держав-переможниць в Шпандау була встановлена німецька. Але жоден німець не мав права переступати поріг в'язниці.

Дозвіл на доступ до ув'язненого мали тільки охоронці з діючої зміни наглядачів, їх керівники та медперсонал. У будівлі в'язниці постійно перебувала чергова зміна наглядачів. Охорона внутрішніх постів завжди була змішаною. Радянські, англійці, французи і американці по годині чергували із зовнішнього боку в'язниці разом з вартовим на головних воротах, потім кілька годин у камер. Вхід і вихід здійснювався виключно через головні ворота. Той, хто хотів перетнути смугу безпеки, що оточувала Шпандау, повинен був пред'явити перепустку, підписану усіма чотирма комендантами. Утримання охорони і в'язнів оплачувалося з міського бюджету, а пізніше з федеральної скарбниці ФРН.

Щомісячна передача управління в'язницею і зміна зовнішньої варти відбувалася за такою схемою, яка ніколи не порушувалася:

Схема розташування постів варти.

Поки немає точних відомостей про чисельність варти періоду 1940-1950-х років. Згідно П. Петфілду «Кожна сторона [...] виставила по тридцять два солдата для несення зовнішньої вартової служби». За даними ж М. Подковіньского караул в Шпандау складався «з двох офіцерів, двох сержантів, шести унтер-офіцерів нижчого чину і 44 солдатів з автоматами і гранатами зі сльозогінним газом», тобто, загальна кількість особового складу – 54 людини. Ймовірно, в даному випадку мова йде відразу про дві варти, оскільки кожен караул, який охороняв Шпандау, зазвичай ніс службу двома складами, щодоби змінюючи один одного на протязі місяця. Тоді виходить, що добовий караул налічував 27 чоловік.

Зміна караулів в 1948-1949 роках. Дата і автор фотографії невідомі.

Зміна караулів в 1948-1949 роках. Дата і автор фотографії невідомі.

Колишній англійський солдат Д. Ролл, який охороняв Шпандау в травні 1949 р. згадував, що «... в караулі, який [...] ми прийняли від американців (якщо мені не зраджує пам'ять) було сім постів. Пост № 1 біля головних воріт, інші з проміжками на вишках. [...] Усередині головної брами, справа, знаходилася кімната відпочинку охоронців, навпроти неї – чотири об'єднані офіцерські квартири. Решта складу, що не знаходиться на чергуванні, жив поза стінами в'язниці. Крім семи постів [в складі варти] Шпандау був передбачений супровідний конвой для можливих відвідувачів ув'язнених, який залишався при них весь час їх перебування у в'язниці».

Згідно з численними свідченнями приблизно таку чисельність мав і радянський караул. З кінця 60-х років до складу радянського варти входили: начальник варти, помічник начальника варти, два розвідних, два патрульних, вартові семи тризмінних постів (21 особа), зв'язківець і кухар – всього 29 чоловік. Патрульні здійснювали охорону способом патрулювання в темний час доби.

Радянський караул здає в'язницю під охорону американському караулу, 1949-1950 рр.: посадові особи, присутні при передачі. Фото Patrick Koetz.

Радянський караул здає в'язницю під охорону американському караулу, 1949-1950 рр.: радянський караул (судячи по знімку – не більше 25 осіб). Фото Patrick Koetz.

Радянський караул здає в'язницю під охорону американському караулу, 1949-1950 рр.: церемонія зміни варт. Фото Patrick Koetz.

Можливо, в перші повоєнні роки, коли у в'язниці відбували термін сім засуджених військових злочинців, склад варти був численнішим, ніж згодом. Однак кількість і дислокація постів залишалися незмінними з самого початку – сім. Один пост (пост № 7, але, якщо Д. Ролл не плутає, в англійській постовій відомості він значився, як пост № 1) знаходився у караульного приміщення під аркою. Часовий цього поста охороняв в'їзні ворота. Якщо виникала необхідність, наприклад, вивезти сміттєвий контейнер, виходив озброєний розвідний і відкривав ворота. При цьому часовий займав зручну позицію для відбиття можливого нападу, контролюючи в'їзд разом з розвідним. Решта шість постів перебували на сторожових вежах. Про них слід розповісти більш докладно.

Вежі, побудовані в 1947 році, були дерев'яні. За описом вже згадуваного англійського солдата Д. Ролла вежа складалася з тісної дерев'яної будки приблизно 3x3 фути, частково заскленої. Будка розміщувалася на квадратному майданчику приблизно 8x8 футів. Вартовому не дозволяли перебувати всередині будки, він міг туди зайти лише на початку кожної години, щоб по телефону доповісти до вартового приміщення про обстановку. Крім того, кожні півгодини вартовий робив позначки часу на спеціальній стрічці. По боках майданчика були встановлені два ручних кулемети «Брен» і два прожектори. Особистою зброєю був пістолет-кулемет «Стен». Дістатися до майданчика можна було по залізних сходах-драбині, яка за дзвінком опускалася при зміні варти, після чого вартовий, що заступив на пост, знову піднімав її.

Старі дерев'яні вежі. Дата і автор фотографії невідомі.

Старі дерев'яні вежі. Дата і автор фотографії невідомі.

У жовтні 1955 року дерев'яні вежі замінили бетонними. Вежа мала в плані квадратну форму. Внизу двері з замком. Від підйомних драбин відмовилися, встановивши усередині вежі стаціонарну металеву драбину з проміжним майданчиком. У стелі – квадратний металевий люк (він не замикався). Піднявшись нагору, вартовий опускав за собою кришку люка і опинявся всередині заскленої будки розміром приблизно 2х2 м. У цій будці знаходився телефон для зв'язку з вартовим приміщенням. Усередині також розміщувався обігрівач і решітчаста лава-полка, на якій укладалися підсумок з чотирма запасними магазинами до автомата, протигаз, каска, радіостанція. Засклені двері вели на наглядовий майданчик, що оперізував будку, обгороджений бетонними бортами. Зверху майданчик повністю вкривав козирок. На кожній вежі, на протилежних бортах майданчика, були встановлені два стаціонарних потужних прожектора, які поверталися в різні боки. Для більш надійного вогневого прикриття периметру у вартових постів № 1, № 3 та № 5 на вежах, крім автоматів, були три кулемета РПК з боєзапасом (ще один кулемет перебував у вартовому приміщенні).

Вдень вартовий вів спостереження, «нарізаючи кола» навколо будки, через певні проміжки часу по телефону доповідаючи обстановку, ввечері ніс службу з використанням прожекторів. Для виключення несанкціонованого доступу на вежу ззовні після того, як зміна часових на вежах була проведена, розвідний замикав вхідні двері спеціальним ключем. На вежах була також закрита запобіжним склом кнопка тривожної сигналізації (про випадки приведення кнопки в дію інформації немає).

Англійський вартовий на бетонних вежах. Дата і автор фотографії невідомі.

Радянський вартовий на бетонних вежах. 1981 р., автор фотографії невідомий.

Так бетонна вежа виглядала зсередини периметра. 1971 р., фото з архіву В. Н. Пузінского.

Радянська сторона брала в'язницю під управління і охорону від французів і здавала американцям. Несення вартової служби було покладено на 2-у мотострілкову роту 133-го окремого механізованого батальйону (до 1962 р. він мав статус окремого комендантського батальйону). Зміну варт двох країн здійснювали першого числа кожного місяця. Спочатку дана церемонія відбувалася перед головними воротами в'язниці, на ній часто були присутні безліч глядачів. В останні два десятиліття [1967 – 1987] церемонія проводилася у дворі в'язниці відразу за тамбуром головних воріт.

Зміна французької і радянської варт. Дата і автор фотографії невідомі.

Зміна радянської і американської варт. 1954 рік, автор фотографії невідомий.

Зміна американського і англійського караулів. 1948 рік, автор фотографії невідомий.

Зміна американського і англійського караулів. 1950 рік, автор фотографії невідомий.

Зміна караулів Англії і Франції. Дата і автор фотографії невідомі.

Зміна караулів Англії і Франції. Дата і автор фотографії невідомі.

Автобус з радянською вартою. 1 квітня 1963 р. Фото Ronald C. Cross.

Автобус з радянською вартою. 1 квітня 1963 р. Фото Ronald C. Cross.

Сам ритуал, який починався першого числа кожного місяця о 10 годині ранку, практично не змінювався і за кілька десятиліть був добре відпрацьований всіма учасниками. Наскільки відомо, ніяких ексцесів при зміні жодного разу не виникало (за винятком кількох випадків непритомності вартових). Але глядачі бачили далеко не все. Справжнє дійство було ретельно приховано від сторонніх очей, і до цього часу у відкритому доступі опубліковані тільки фотознімки, які відображають офіційну урочисту частину. Про те, що відбувалося за красивими декораціями вистави «Зміна караулу в Шпандау», стало відомо, лише завдяки спогадам його безпосередніх учасників – колишніх воїнів 133-го омсб.

Старший лейтенант Лукінов А. Б. веде радянський караул для зміни французького варти. Дата і автор фотографії невідомі.

Зміна караулів СРСР і Франції. Караул приймає старший лейтенант Давидов С. В. Дата і автор фотографії невідомі.

Як вже говорилося, радянський караул брав в'язницю від варти Франції. У цій схемі (вона загальна для варт всіх країн) була одна особливість, про яку до нинішньої пори не здогадувалися сторонні, оскільки про це ніколи ніде не згадувалося. Фактично, для того, щоб прийняти в'язницю під охорону у французів (або здати американцям), в Шпандау відправлялися не один, а відразу два склади варти. Перший караул, який безпосередньо брав участь в урочистій церемонії прийому-здачі, був одягнений в парадну форму роти Почесної варти. Він так і називався приймальний караул (відповідно при здачі американському караулу він ставав здаваючим). Аж до початку 60-х років на урочистій церемонії обов'язково були присутні військові коменданти всіх чотирьох союзних держав. Коли урочиста церемонія закінчувалася, і всі запрошені на неї офіційні гості відправлялися на банкет, на сцені з'являвся другий, робочий караул, одягнений в звичайну повсякденну форму, і без зайвого шуму у дворі в'язниці відбувалася зміна приймальної варти робочою, яка і продовжувала нести службу. При цьому приймальний караул відбував до місця постійної дислокації, і на наступний день вже в повсякденній формі приїжджав в Шпандау, зміна варт проводилася в звичайному режимі. Так через добу і міняли один одного обидві варти протягом місяця.

Інструктаж приймальної і робочої варт в бригаді. Дата фотозйомки невідома, фото з архіву В. Н. Міляєва.

Остання перевірка приймальної варти перед початком церемонії в Шпандау. Дата фотозйомки невідома, фото з архіву В. Н. Міляєва.

Варту передано. 1984 р, фото з архіву В. Н. Міляєва.

Згідно спогадів ветеранів 133 омсб, насправді прийом варти у французів виглядав так. З радянської бригади виїжджали два автобуса ЛАЗ (влітку 1987 року їх замінили на «Ікаруси») і ГАЗ-66. У першому автобусі їхав приймальний караул в парадній формі, у другому – робочий, в звичайній повсякденній формі. Природно, обидві варти були озброєні відповідно до Статуту караульної служби.

В ГАЗ-66 везли боєприпаси, постільні приналежності, продукти, книги, піраміду для зброї, кухонний посуд та інше майно. В Шпандау у старшини була комора (каптьорка) під замком, де зберігалися ліжка для відпочиваючої зміни. Після прибуття на місце робочий караул залишався в автобусі, а прийомний шикувався в колону по три і стройовим кроком заходив в головні ворота під арку. Пройшовши тамбур під аркою, караул шикувався у дворі в'язниці; навпроти вже стояв французький караул, готовий до церемонії здачі. Ворота закривалися. Після привітання начальник приймає варту і перша зміна разом з начальником, що здає варту, йшли міняти вартових на вежах.

Вхід в вартове приміщення під аркою головних воріт. Начальник варти старший лейтенант С. Махлай дає команду часовому В. Васьковському здати пост № 7 американському вартовому. Дата і автор фотографії невідомі.

Радянський и американський караул йдуть по периметру, замінюючи вартових на вежах. Дата і автор фотографії невідомі.

Зміна обходила за годинниковою стрілкою всі пости периметра. Підійшовши до вежі, начальник французької варти знизу давав команду своєму вартовому на вежі здати пост, після чого на вежу піднімався радянський начальник варти з вартовим, швидко її оглядав і давав команду вартовому заступити на пост. Потім за негласною традицією Шпандау вартові обмінювалися рукостисканням, француз і радянський начкар спускалися з вежі і обидві зміни рухалися до наступного посту. Аналогічно проходила здача постів американському караулу.

Поки проходила зміна вартових, обидві варти продовжували стояти в строю одна проти одної. Коли начальник радянської і начальник французької (або будь-якої іншої приймальної і тієї, що здавала) варт поверталися зі зміною, церемонія прийому-здачі завершувалася. Іноді після цього обидві варти виходили за ворота, щоб сфотографуватися на пам'ять, після чого французький караул йшов, а радянський повертався у двір.

Караули Франції і СРСР (начальник караулу ст. л-т Лукінов А. Б.) біля головних воріт в'язниці Шпандау фотографуються на пам'ять після церемонії прийому-здачі. Дата і автор фотографії невідомі.

Караули СРСР (начальник караулу ст. л-т Фомін) і США у головних воріт в'язниці Шпандау фотографуються на пам'ять після церемонії прийому-здачі. Дата і автор фотографії невідомі.

Як тільки французи йшли, на тому ж майданчику шикувався робочий караул, заходив у двір і зупинявся навпроти приймальної варти. ГАЗ-66 заїжджав під арку. Ворота закривали. Начальники приймальної і робочої варт доповідали один одному і відправляли розвідних міняти вартових приймальної варти, які змінили французів і стояли на вишках в парадній формі. Особовий склад робочої варти, що залишився, заходив у вартове приміщення, ставив зброю в піраміду і швидко розвантажував машину. До цього часу поверталися вартові і приєднувалися до приймального караулу. Ворота відкривалися, ГАЗ-66 виїжджав, а за ним виходив приймальний караул. По можливості ще фотографувалися на тлі головних воріт. Сідали в автобус і поверталися в бригаду, щоб на наступний день повернутися і змінити в звичайному режимі робочий караул. А той, що залишився, робочий караул розміщувався і  облаштовувався – витягали і розставляли ліжка, обладнували вартове приміщення, допомагали кухареві, розносили кулемети і боєкомплект по вежам. Це був найважчий день для робочої варти, часто кілька перших змін обходилися без сну.

***

Вартовому на вежі заборонялося не тільки заходити без потреби в будку, а й стояти на місці. Він був зобов'язаний безперервно рухатися по периметру оглядового майданчика і вести кругове спостереження. Радянський вартовий був поставлений в жорсткі тимчасові рамки – по інструкції на один «оборот» по периметру майданчика йому давалося максимум 16 секунд!

У темний час доби територія в'язниці висвітлювалася досить слабо, тому спостереження з веж велося за допомогою встановлених на них потужних прожекторів – по два на кожній вежі. У разі необхідності вартовий міг висвітлити будь-яку ділянку стіни і прилеглої до неї території. Крім того, з настанням сутінків і до світанку по всій внутрішній території в'язниці курсував піший патруль із двох чоловік, який, крім патрулювання, контролював вартових на вежах.

***

Про всі події, істотні і несуттєві, начальник варти виробляв запис в особливу книгу, вимоги заповнення якої за минулі роки залишалися майже такими ж, як у ті дні, коли були складені.

Робочі караули змінювали один одного щодоби, причому зміна варти протягом місяця відбувалася не в 10, а в 16 годин. Приїхавши, новий караул шикувався з зовнішньої сторони в'язниці і заходив у двір, де вже був вишикуваний старий караул. Кілька людей заносили провіант в кімнату відпочинку. Начальники караулів доповідали один одному, і всі, крім першої зміни, заходили в караулку. Перша зміна у дворі проходила інструктаж і відправлялася приймати пости. Поки проводилася зміна вартових, від'їжджаючий караул вантажив в автобус порожню тару, майно і вантажився сам; чекали, поки повернеться зміна, яка здала пости, і їхали в розташування бригади. На наступний день все повторювалося.

На караул, якому випадало нести службу в останній день місяця, лягало додаткове навантаження, оскільки першого числа наступного місяця в'язницю брав під охорону караул союзників (як уже говорилося, радянський караул завжди міняли американці). Тому крім виконання основних обов'язків, зміні, що не спала, а іноді і зміні, що відпочивала, доводилося готувати пости і вартове приміщення до здачі, а численне майно до відправки. Наступного ранку приблизно за годину до здачі в Шпандау прибував караул, що здавав варту в парадній формі. Вишиковувався, заходив у двір, за ним під арку заїжджав ГАЗ-66. У дворі вже стояв робочий караул в повному складі, за винятком вартових, які несуть службу на постах. Начкари доповідали один одному: один про прибуття, інший – про готовність до здачі, і розвідний парадної варти, що здає, зі зміною і розвідний робочої (старої) варти йшли міняти вартових. Решта двох змін, що здають варту (парадної) стояли у дворі в строю, очікуючи прибуття варти США, в той час, як особовий склад робочої варти завантажував майно в машину. В результаті цих, абсолютно незрозумілих для недосвідченої людини, рокіровок в останню годину перед церемонією урочистої здачі на постах виявлялися вартові в парадній формі одягу. Після повернення зміни, яка здала пости, весь особовий склад попередньої варти шикувався у дворі. Начкари доповідали один одному про прийом-здачу варти. Ворота відкривалися, машина виїжджала, за нею виходив старий робочий караул і терпляче чекав, розмістившись в одному з двох автобусів. Рівно о 10 годині ранку на подвір'я тюрми входив караул США, і починалася церемонія зміни варт. Після закінчення церемонії караул, що здав варту, вантажився в другій автобус, після чого обидва автобуса і ГАЗ-66 з майном поверталися в бригаду.

Розповідаючи про в'язницю Шпандау, не можна не згадати про її головну особливість. У 1966 році з Шпандау були випущені Альберт Шпеєр і Бальдур фон Ширах, кожен з яких відсидів 20-річний термін. З цього моменту в тюрмі залишався один-єдиний в'язень – рейхсміністр, заступник Гітлера по партії, наці № 2 Рудольф Гесс. Саме його вдень і вночі протягом багатьох років стерегли караули чотирьох держав. В цьому відношенні в'язниця була унікальною.

Незвичайна ситуація склалася в кінці грудня 1969 року, коли Рудольф Гесс знаходився в британському військовому госпіталі на лікуванні (за прийнятою союзними країнами-переможницями угодою Гесса мали лікувати саме там). Тоді три західні держави запропонували Радянському Союзу вивести з Шпандау охоронців, оскільки у в'язниці не було жодного в'язня. Однак СРСР на це не пішов, резонно розсудивши, що якщо тюрму закрити навіть на короткий час, то потім повернути туди Гесса буде вже практично неможливо. І радянська сторона заявила, що Шпандау охоронятиметься, як і раніше. Так само рішуче відхилили пропозицію англійців зняти «хоча б вартових з веж», оскільки це стало б грубим порушенням чинної угоди про режим в'язниці. Тому 1 січня 1970 року наступні «Офіцер і двадцять чотири солдата полку королівських фузілеров підійшли стройовим кроком до воріт в'язниці і взяли зброю на караул. Ворота відкрилися, і звідти вийшли американські охоронці, які весь грудень, включаючи і різдвяні свята, несли сувору охорону в'язниці, в якій не було жодного ув'язненого. Зміна охорони сталася по-військовому чітко».

Фотографія зроблена з вартової вежі Шпандау: вид з поста № 1, видно вартову вежу поста № 2. Дата і автор фотографії невідомі.

Фотографія зроблена з вартової вежі Шпандау: вартові, що несуть службу на посту № 3, часто могли бачити Гесса на прогулянці. Дата і автор фотографії невідомі.

Фотографія зроблена з вартової вежі Шпандау: Рудольф Гесс на прогулянці. Дата і автор фотографії невідомі.

Фотографія зроблена з вартової вежі Шпандау: вид з поста № 5, попереду видно вежа поста № 4. Дата і автор фотографії невідомі.

Хіба тоді хто-небудь міг припустити, що через багато років ситуація повториться! Коли 1 серпня 1987 року радянський караул здавав в'язницю під охорону американцям, ніхто не здогадувався, що ця урочиста церемонія зміни варти стане останньою! 17 серпня Рудольф був убитий! Проте до кінця місяця караул США продовжував нести службу і 1 вересня здав порожню в'язницю англійцям.

Шпандау, 1 серпня 1987 р. Ця церемонія зміни варт СРСР і США виявилася останньою. Фото Kelly Donaldson.

Посилання:

[1]. Это было в тюрьме Шпандау. 20.03.2008. Тихоокеанская звезда // https://toz.su/newspaper/arkhiv/2008_03_20_eto_bylo_v_tyurme_shpandau/

Продовження:

ШПАНДАУ і Рудольф Гесс. Частина II. Нюрнбергський епілог

https://www.ar25.org/node/39872

Джерела:

Повний список джерел, використаних при підготовці статей «ШПАНДАУ і Рудольф Гесс. Частини I – V.» буде опублікований у Частині V.