Боже походження українського Звичаю

Людина (Людство) з самого початку знала і володіла Законами Системи (Божими Законами),які дані були саме Людині не лише на рівні інстинкту (як тварині), але й у вигляді Звичаю. Це переконливо доведено у праці видатної дослідниці українського Звичаю Л.П Саннікової "Свята Мова Творця у Звичаї Народу:Еніофеноменологія староукраїнської культури". Ця Духовна сутність Системи в матеріалізованому вигляді дана людяму вигляді Звичаю,який охоплює і регулює усі аспекти людського життя від самого народження і до смерті.

Отже Духовність є не що інше як Божі Закони ,відображені у Звичаї саме для Людини.Наскільки живе Людина у Звичаї (саме живе, а не просто знає його), тобто наскільки відповідає Божим Законам її світогляд і ,головне, спосіб життя - такий її рівень Духовності.Тому не рівень освіти чи знань , ні будь який релігійний сан чи будь -яка висока посада не можуть слугувати однозначною ознакою духовної Людини. Головне - як , за якими законами  вона живе!

Таким чином Звичай є Конституцією Життя ,тим параметром ,який визначає спосіб буття як окремої людини,так і, що найважливіше,народу в цілому ,Він є Найвищим Законом, який забезпечує,за умови його виконання ,гармонійне співіснування Людини з усім у Природі,яка є Святинею рівно як і Земля на якій живе народ.

Втрачаючи Звичай,людина відходить від природного способу життя,вступає у протиріччя з Природою, втрачає свою Духовність, здоров'я,а заразом і ті могутні можливості,які закладені в неї Богом при створенні.Звичаї - це ті визначальні сталі параметри, які забезпечують,за умови із дотримання , досягнення і здійснення людиною свого головного призначення на Землі - бути помічником Бога у підтриманні Світового Ладу.Тільки у Звичаї повною мірою та у первинному,неспотвореному вигляді визначена і зафіксована сутність всіх цих визначальних понять.

Звичай -Творіння Рук Божих, а не людських, - завжди був тією могутньою основою, яка складала і формувала Світогляд наших Пращурів, їхнє ставлення до навколишнього Світу і до самих себе.

Унікальна особливість Звичаю - глибинність, Божественість - дозволяє йому сьогодні виконати чи не найголовнішу роль у житті Українського народу- об'єднати націю і зробити її монолітною. Саме Звичай може стати тією основою, на якій прийде порозуміння усіх багаторазово штучно поділених та переподілених за найрізноманітнішими ознаками українців. Чи може піднятися на Звичай Пращурів рука українця ? А якщо піднімається - то це вже не українець.

Звичай дозволяє просто і правдиво органічно визначити Духовність кожного з нас, наше місце у Вічному Українському Роді. Все, що випадає із Звичаю , не стоїть в обороні  України та її народу - в більшій чи меншій мірі вороже нашій Землі рано чи пізно заявить про це! Будь -яка релігійна організація, яка не стоїть на одвічній українській Звичаєвості, є чужинською сектою , якими б гаслами вона не прикривалася, чи якою б чисельною та багатою вона не була.Як не вистачає саме такого погляду нинішнім провідним державникам і науковцям ! Навряд би за цих умов могли б у них навіть виникнути питання " яку державу треба будувати?" та" чи може  Земля бути товаром?"

,