Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
Тимур Де-Бальзак
  • Відвідувань: 3
  • Переглядів: 3

Миколка й Різдвяна Зірка

Кілька років тому одна з київських фірм вирішила подарувати на Різдво діткам, які проживають у сиротинцях, тематичну збірку казок відомих сучасних авторів. Звернулися з проханням написати різдвяну казочку, зокрема, і до мене. Я й написав. Як і решта авторів... Лише згодом з'ясувалося, що кошти на збірку казок фірма-ініціатор намагається зібрати через аукціон дизайнерських новорічних ялинок. Аукціон влаштували у фешенебельному ресторані в центрі Києва. Гостей запросили ціле море!.. А продали... всього лише 2 ялинки із понад 40, наданих дизайнерами також безкоштовно. Бо для дітей... Отже, виручених від аукціону коштів ледь-ледь вистачило на оплату орендованого ресторану й бенкету... Звісно, все це треба було зорганізувати навпаки: запросити грошовитих "дядьків" на закритий розпродаж ялинок без грандіозної гулянки на 500 осіб! Тоді б на книжку вистачило. А так фірма лишилася з купою дизайнерських ялинок і невиданих казок. Хіба що погуляли добре... Втім, моя казка залишилась у мене на руках. Торік вона увійшла до однієї електронної збірки казок, а от зараз її оприлюднили на цьому сайті (з легенькою редактурою - тим не менш). Ну що ж, почитайте і ви, кому цікаво...

mykolka-y-rizdvyana-zirka.jpg

Миколка й Різдвяна Зірка
Миколка й Різдвяна Зірка

Був собі хлопчик Миколка. Не підліток, але й не те щоб маленький. Не високий, але й не надто низенький. Не худий і не товстенький… Просто звичайнісінький хлопчик – русявий чубчик, сірі оченята, рум’яні щічки.
Жив він хоча й не у столиці, та все ж у доволі великому місті, яке селом чи селищем ніхто б не назвав. Сім’я у нього була також звичайна, як на наш час: тато, мама і сам Миколка. Ні братика, ані сестрички. У віддаленому селі жила ще старенька бабуся, та у гості до неї Миколку дуже рідко возили. Отже, як люди кажуть: «Тато, мама і я – вся моя сім’я». І ніяких хатніх улюбленців: ні цуценяти, ані кошеняти, ні рибок, ні папужок – дорого це, та й навіщо?..
Миколчина сім’я у повному складі тулилися в обшарпаній однокімнатній квартирці. Проте так було лише до певного часу: роки чотири тому мама поїхала на заробітки в далеку Італію. Відтоді єдиним натяком на її існування для хлопчика стали гроші, які час від часу отримував тато. Як отримає оті «єврики» – сяде, бувало, за стіл, розкладе їх різнокольоровими купками і мовчки дивиться, мало не плаче. А потім відкорковує пляшку перцівки і п’є досуха. Й одразу засинає…
Батько зранку до вечора крутився на місцевому ринку, продаючи різний крам. Працював навіть у вихідні: субота й неділя для торгівлі «найспекотніші», господар магазинчика вимагав від найнятих продавців повної покори і не визнавав ніяких пом’якшуючих обставин! У такі напружені дні Миколка, який ходив вже до школи, навіть допомагав татові, а той лише сумно зауважував:
– Синку, синку… Може, справді вчитися зайве?! Поглянь, приміром, на мене: нащо було п’ять років на студентській лаві штани протирати, потім вченим працювати – щоб тепер на базарі торгувати?! А мама у нас – хатня робітниця за кордоном, овва, яке життя!..
Отак і «козакували» Миколка з татом удвох, без мами: веселого, звісно, мало. І тривало так, доки з хлопчиком не стався дивний випадок – саме у ніч напередодні Різдва, між іншим!..
Вертався тоді Миколка додому із зачуханого торговельного павільйончика, прикрашеного гордовитою вивіскою «Супер-Гіпер-Мегамаркет» і, враховуючи новорічний період – «дощиком» і гірляндою з різнокольорових лампочок. Батько знов весь день провів на ринку (різдвяний розпродаж!..), а ввечері виявилося, що в холодильнику порожньо! Завтра свято, магазини закриються… От і попросив сина за продуктами збігати. Що ж, Миколка – хлопчик слухняний, взяв та й побіг.
Вулиця порожня, снігом рипучим заметена, ніч темна, небо рясно зірками усіяно, посередині місяць молоденький. Краса, та й годі! Тільки людей не видно: всі по домівках сидять, до свята готуються. Тож Миколка не роздивлявся ні на велетенські снігові кучугури, ні на дерева, що стирчали з них, ані на бурульки, намерзлі на дахах будинків уздовж вулиці. Додому поспішав, до батька, пакет з продуктами щосили стискаючи.
Як раптом нічне повітря над його головою прорізала довжелезна змія сріблястого світла, і невдовзі один із снігових заметів спалахнув загадковим мерехтливим сяйвом. «Ух ти!!!» – зрадів Миколка. Мабуть, це хтось запускав святковий феєрверк, один заряд не догорів… Можна відшукати його, щоб потім вдома запалити замість бенгальських вогників – краса, та й годі!..
Та підбігши до сяючої кучугури й розгрібши сніг, замість недогарку хлопчик знайшов щось незрозуміле: невеличкий кришталик, наїжачений на всі боки двома десятками твердих гострих голочок! Малесенький «їжачок» сяяв настільки яскраво, що проганяв геть нічний морок – хоча водночас його світло було біле-біле… й якесь холодне.
– Ого! Цікаво, що це таке?.. – сам себе спитав Миколка. І негайно довколишнє повітря забриніло, задзвеніло сотнею кришталевих дзвоників, і дивний звук склався у слова:
– Різдвяна Зірка я, Різдвяна Зірка… А тебе Миколкою звуть, якщо не помиляюсь?
– Різдвяна Зірка?! – здивувався хлопчик. Вмить пригадав усе, що чув від старших про подібні речі: що зорі у небі – то насправді величезні вогняні кулі, які ширяють далеко-далеко у холодних космічних глибинах… що Дід Мороз і Санта Клаус – це несправжні вигадки для малечі… що ялинку можна не прикрашати – дешевше на центральну площу міста сходити, та й потім у хаті на підлозі голок не буде… і що навіть кутю варити не обов’язково – бо це релігійні забобони…
Пригадав усе це Миколка, всміхнувся й мовив:
– Різдвяна Зірка, кажеш? Х-ха! Бачили ми такі зірки…
– Цікаво, чи багато Різдвяних Зірок ти бачив? – знов забриніло повітря. Миколка зніяковів і зізнався:
– Ну-у-у… Якщо чесно, то ти – перша!
– Перша і єдина, – уточнив «їжачок» і ображено спалахнув.
– Та ондо все небо!.. – повів Миколка рукою.
– Ні-ні, хлопчику, всі ті зорі є величезними вогняними кулями, які ширяють далеко-далеко у холодних космічних глибинах… Хіба тебе в школі не навчали цього?
– Та ні, не було ще у нас астрономії, – ще більше зніяковів Миколка.
– Не було, то буде, от тоді й дізнаєшся, – бринів собі «їжачок». – Але кажу тобі: я не звичайна зірка, а Різдвяна. Зрозумів?
– Нібито, – мовив Миколка. Хоча якщо чесно, то сказав це з ввічливості, вирішивши не сперечатися з «їжачком». Зрештою, Різдвяна Зірка? Хай так!..
Але!..
Але ж наскільки було відомо Миколці, Різдвяна Зірка не падає на землю, а палахкотить високо у небі! Коли спалахує, тоді й починається святвечір… Чому ж?..
– А чому ти впала сюди? – поцікавився хлопчик. «Їжачок» продзеленчав якось сумно:
– Я впала, бо не можу більше у небі світити… Заслабла вкрай, несила втриматись на небосхилі… Взяв би ти мене та й відніс кудись у тихе не велелюдне місце, а там побачимо. Зробиш?..
Здавалося, тільки того і чекав Миколка: витягнув з кишені чистого носовичка, загорнув у нього «їжачка», поклав у пакет з продуктами та й додому побіг мерщій. Справді, вдома не дуже велелюдно – лише він і тато! А на це Різдво у них буде ще й справжнісінька Різдвяна Зірка – он як!..
Та попри радісні очікування, тільки-но татко побачив кришталевого «їжачка», видобутого сином з носовичка, як підскочив на місці, позадкував і заволав не своїм голосом:
– Викинь, викинь цю гидотну негайно!!!
– Татусю, але ж це… – почав виправдовуватись Миколка.
– Знаю, знаю, це вона – Різдвяна Зірка!!!
– Так, але…
– Ти навіть не відаєш, що за лихо притягнув із собою!!! Де ти її взяв?!
– Це з неба впало неподалік від мене, коли…
Тато не дав Миколці договорити, прожогом чкурнув на кухню, повернувся звідти з порожньою старою бляшанкою з-під кави і гримнув:
– Ось, поклади це нещастя сюди, щоб тільки руками його не торкатися!!! Поклади й винеси геть із нашого дому, куди сам знаєш!!! І негайно!!! Де взяв, туди й неси!..
– Тату, але…
– А ще краще – біжи мерщій на річку, знайди якусь ополонку там, де рибалки влаштовують зимові лови, і втопи, щоб ніхто інший не знайшов!!!
– Татусю, але!.. – вкотре наважився перервати його Миколка. І почув у відповідь:
– Саме з-за неї усі наші нещастя, синку! Якщо ж Різдвяна Зірка сама потрапила тобі до рук, то можливо, тобі й судилося позбавити світ від усіх її підступів?! Отож зроби, як я наказую!.. Послухайся тата, синку: старші люди завжди краще знають, що і як робити… Нумо, Миколко, ти ж слухняна дитина, хіба ж ні?..
Сказав це і за напівпорожню пляшку перцівки схопився, бо мав слабкий характер і дуже швидко впадав у відчай. Принаймні так казала мама, доки не поїхала в далеку Італію на заробітки…
А щодо зірки… Що тут вдієш?!
Поклав хлопчик кришталевого «їжачка» до бляшанки, кришку акуратно закрив і пішов на річку підходящу ополонку шукати в тому місці, де зимові лови влаштовують. Але знайшовши, присів на колоду, принесену якимсь рибалкою, відкрив бляшанку: Різдвяна Зірка сяяла як і досі яскраво – проте її світло очей не засліплювало…
– Послухай-но, з чого це татко на тебе такий сердитий? – спитав Миколка, обтрушуючи з кришталевих голочок крихти меленої кави.
– А навіщо було мене до себе в дім нести? – стомлено мовив «їжачок».
– Ну, я ж не знав, що дорослі вірять у тебе й інші різдвяні дива!..
– Твій тато й не вірив ніколи! І досі ще вірить не до кінця, – ображено пхинькнула Різдвяна Зірка, потім додала тихіше: – Це твоя мама вірила…
– Мама?! – здивувався хлопчик.
– Вона, вона, – підтвердив «їжачок», і його сяяння з рівно-білого зробилося якимсь непевно-мерехтливим. – Саме твоя мама чотири Різдва тому назад і попрохала мене виконати одразу декілька бажань. Я все виконала чесно, але тато твій дуже засмутився.
– Що ж то були за бажання?
Миколці стало цікаво: він про це нічого не знав і навіть не здогадувався!
– Цілих три. По-перше, мама твоя, Миколко, попросила для себе добре оплачуваної роботи – бо сиділа тоді вдома, а твій тато докоряв їй неробством.
– Але ж це!..
– Хіба ти не пам’ятаєш?..
Хлопчик напружився і пригадав, що кілька років тому тато часто сварився з мамою. Тільки Миколка не розумів, чому саме – бо ще занадто малим був.
– По-друге, твій тато тоді ще був молодим перспективним вченим, подавав великі надії, жінки так і вилися довкола нього – отже, мама попросила, щоб на тата ніхто більше не заглядався, а щоб він навпаки тільки й зітхав за нею самою. І по-третє, вона дуже хотіла поїхати жити кудись у далекі краї, бо за все життя тільки й моталася між вашим містом і селом, де живе її старенька мати.
– Моя бабуся? – поспішив уточнити Миколка.
– Твоя бабуся, так… Отже, мама дуже-дуже хотіла побачити чужі землі й навіть пожити там! А твій тато не хотів, бо він не уявляє життя на чужині.
– Отже, ти…
– Щоб виконати всі три побажання твоєї мами заразом, я підкинула їй роботу за кордоном, за яку вона отримує стільки грошей, скільки тут, у вас не заробила б ніколи! Тато ж роботу навпаки втратив, найнявся торгувати крамом в магазинчику на ринку – хто ж тепер на нього заглядатиметься?! І нарешті, він дуже-дуже сумує за твоєю мамою, вдень і вночі тільки за нею й зітхає. Отже, як бачиш, виконано все, про що мене просила…
– Бо Різдвяна Зірка завжди виконує все… – підхопив Миколка.
– Бо я виконую всі достеменні бажання, – підтвердив «їжачок» і сяйнув особливо яскраво. – Але ви, люди, на превеликий жаль, почали дедалі частіше бажати неправильно.
– Як це? – здивувався хлопчик.
– Ну, як, як… Звідки я знаю, як?! От наприклад, твоя мама теж побажала неправильно, а чому?.. Відкіля мені знати, чому?! Мабуть, ніхто не навчив її бажати правильно, отож і…
– Стривай-но, стривай! – відчувалося, що останні слова Різдвяної Зірки неабияк образили Миколку. – Що ти таке кажеш?! Чому це моя мама раптом побажала неправильно?!
– Бо від її бажань нікому не стало краще! – ображено забринів «їжачок». – Бо живучи в далекій Італії й заробляючи там неабиякі гроші, вона дуже-дуже сумує за вами! А твій тато – за нею. І ваша сім’я від того усього не стала щасливішою.
– Навіщо ж було виконувати мамині бажання, якщо…
– Як це – навіщо?! Я ж Різдвяна Зірка, мені так належить робити!
– Ага, он воно що!..
Миколка зітхнув, вільною рукою поліз під теплу шапку, почухав потилицю й запитав:
– Послухай-но… а мої побажання ти можеш виконати?
– Тільки одне, Миколко, тільки одне-єдине!
– Чому тільки одне, якщо мама…
– Тоді я мала сили виконувати скільки завгодно побажань, але тепер заслабла настільки, що на небосхилі не втрималась. Отже, на щось єдине сил у мене ще вистачить…
– А далі?..
– А далі я згасну. Тоді покладеш мене до бляшанки і можеш хоч втопити у цій ополонці, хоч назад додому віднести.
– А тато як же? – підозріло спитав Миколка.
– А тато побачить, що я вмерла, і більше не сваритиме тебе. Отже, буду сумирно лежати, пилитись десь на книжковій полиці… То про що саме ти хотів би попросити мене?
– Про що саме?..
Миколка навіть розгубився, але ненадовго:
– А можеш зробити так, щоб мама повернулася з Італії до нас і знов сиділа вдома, нікуди не ходила?
– Можу, – підтвердив «їжачок», – але хіба вам буде від того краще?
– Тоді ми припинимо сумувати…
– Так! Але ж мама втратить добре оплачувану роботу… До того ж, що означає «щоб сиділа вдома»? А раптом вона захворіє, не зможе навіть на вулицю виходити – невже ти про це подумав?..
– Ні, – рішучо мотнув головою Миколка, – ні-ні! Не треба цього, не хочу! Це зле, дуже зле…
– Ти більше не хочеш цього?
– Не хочу.
– Отож бо! – зітхнула Різдвяна Зірка з полегшенням. – Ти хоча б зрозумів, до чого може призвести твоє бажання, і вчасно зупинився. Інші ж не зупиняються. Інші дедалі більше бажають неправильно. Це й виснажило мене, і я дедалі слабшала, слабшала, доки не впала…
– Бідолашна, – зітхнув Миколка.
– Ти й не уявляєш, що у світі коїться! – обурено забринів кришталевий «їжачок». – Наприклад, побажання: «Хочу бути найкрутішим у районі! Хочу, щоб переді мною всі тремтіли». Хіба не жах?! Або: «Хочу, щоб мені носили великі хабарі». Отаке бажають – отак і живуть!..
Хлопчик лише зітхнув: їхній старенький телевізор зламався, на надіслані мамою гроші татко давно міг би купити новий – але й досі не зробив цього. Бо, мовляв, лячно новини дивитися, де суцільний кримінал…
– Не кажу вже про те, скільки доводиться чути: «Хочу курточку кращу, ніж у Талочки!.. Хочу джинси крутіші, ніж у Вітька!.. Хочу авто з тюнінгом!.. І щоб ні у кого не було такого, як у мене, щоб усі луснули від заздрощів». І ніхто не думає, що джинси і курточка невдовзі порвуться, що автівка розіб’ється… Але візьми та подай!
Тут вже почервонів і сам Миколка, бо справді збирався попросити Різдвяну Зірку про мініатюрний літачок з радіокеруванням. Все зрозуміло: іграшка розіб’ється… Справді, якщо замислитися – дурне прохання!
– Послухай-но…
«Їжачок» замовк, засяявши рівно, без обурених спалахів. Хлопчик подумав трохи й запитав:
– Послухай, а правильні побажання – які вони?
– Ті, від яких усім стає краще жити. Зрозумів?
– Не дуже, – чесно зізнався Миколка. – От хіба гірше стане мені жити від нової курточки…
– Чи від нової іграшки? – невесело посміхнувся «їжачок». – Лише на мить, а далі?..
– Ну хоча б на мить!..
– Гаразд! Поясню, які бувають правильні побажання. Наприклад, одна дівчина попросила, щоб я допомогла їй тішити людей прекрасним співом…
– Ага, зрозуміло! – мугикнув Миколка. – Вона хоче бути «зіркою», щоб її показували по всіх телевізорах…
– От у тім-то й річ, що не того вона хоче! Адже перш ніж виконувати побажання, я зазираю людині в душу – а в душі цієї дівчини не було ані краплі марнославства. Вона захотіла дарувати радість іншим, от що таке правильне побажання!
– А щоб тебе показували по всіх телевізорах?.. – підозріло спитав хлопчина.
– Якщо є талант, чом би й не показувати! Зрозумів?..
– Не дуже, – чесно зізнався Миколка.
– Ну, тоді другий приклад: інший чоловік попросив мене, щоб я допомогла йому знайти ліки від хвороби, яку поки що ніхто…
– Ага, зрозуміло: він заробить за ці ліки великі-превеликі гроші!..
– Його ліки врятують сотні тисяч людей, – твердо мовила Різдвяна Зірка, – тому я із задоволенням допоможу цьому чоловікові.
– А хто іще побажав правильно? – з цікавістю спитав хлопчик.
– Ніхто, у тім-то й біда, – розчаровано зітхнув «їжачок». – Бо коли людина бажає правильно, у мене більшає сил! Тоді я сяю яскраво-яскраво, а в руці людини, яка побажала правильно, з’являється чарівне люстерко. Варто в нього подивитись, як можна побачити моє світло. Це люстерко допомагає виконувати вірні побажання, не звертати з обраного шляху… Якби ж цього Різдва на землі залишились бодай три отаких люстерка!.. Але тепер все скінчено: я впала до ніг хлопчика, який не в змозі побажати правильно.
– І що тепер?.. – підозріло спитав Миколка.
– Подарую тобі іграшку і згасну назавжди.
– А Різдво?..
– Навіщо людям Різдвяна Зірка, якщо бодай троє з них не можуть побажати правильно?! Все колись закінчується – не буде більше Різдва!
– Ніколи?
– Ніколи! Ну то як, подарувати тобі літачок з радіокеруванням?
– Стривай-но, стривай!
Несподівано в його русявій голівці спливла одна цікава ідея… Миколка наблизив долоню з «їжачком» майже упритул до обличчя й прошепотів:
– А якби ти знов засяяла на небосхилі, твоє світло долетіло б до Італії?..
– Звісно, долетіло б! Адже Різдвяна Зірка сяє для всього людства…
«Їжачок» на мить замовк, потім у повітрі сумно дзеленькнуло:
– Вірніше, я сяяла для всіх, бо відтепер…
– Ну, тоді не треба мені іграшку! Я хочу, щоб ти знов повернулась на небосхил і засяяла для всіх людей! – рішучо скрикнув Миколка, піднімаючи «їжачка» на долоні якомога вище. – І щоб сяяла звідти кожне Різдво, і щоб!.. І щоб моя мама в далекій Італії теж побачила твоє сяяння і згадала про!..
Хлопчик не договорив: «їжачок» на його долоні раптом сяйнув настільки яскраво, що в тому спалаху потонуло все-все-все… Від несподіванки Миколка впав, коли ж отямився, то побачив, що лежить на льоду річки біля ополонки, а високо у небі яскравіє нова зірка, якої досі там не було.
Поза сумнівом, то була вона – Різдвяна Зірка…
І ще хлопчина відчув у долоні, де перед тим лежав «їжачок», щось тверде, холодне й округле.
Звісно ж, то було люстерко, у якому віддзеркалювалось нічне небо з цяточкою світла посеред нього.
Світла яскраво-білого, але холодного…
Повернувшись додому, Миколка побачив тата, який спав на диванчику, не роздягнувшись. На столі стояла порожня пляшка з-під перцівки. Все як завжди…
Хлопчик накрив нещасного слабкохарактерного татка теплим пледом, а сам підійшов до вікна і всю ніч до самого ранку дивився на зоряне різдвяне небо через «вічко», продихане на замерзлій віконній шибці. Там, на чорному небосхилі яскравіла Різдвяна Зірка – але світло її нікого не засліплювало, лише зігрівало душу…
А через пару місяців їхньому з татом «козакуванню» раптом настав край: з Італії повернулася мама! Люди, у яких вона працювала, більше не потребували послуг доглядальниці… Ото радості було в їхній невеличкій оселі!!!
Більш того: мама привезла з собою багато грошей. До них батько додав накопичене за роки відсутності дружини, і на ці кошти подружжя завело власний магазинчик, де тато з мамою працюватимуть по черзі. Замість однокімнатної у них тепер двокімнатна квартира. І схоже, невдовзі Миколка матиме не нову іграшку, не песика й не кошеня, а маленького братика чи сестричку.
Принаймні коли хлопчик востаннє зазирав у чарівне люстерко, то побачив у чарівному світлі Різдвяної Зірки, що їх вже четверо…
І звісно – що всі вони щасливі!..

Наші інтереси: 

Літературний процес. Сучасна українська література.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Твої, Тимуре, ПРАВИЛЬНІ бажання - це те, що твердить Зоріна: "треба перш подумати про те, про що хочеш подумати"!

Коментарі

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Шановне товариство! Звісно, автора казки можна бити - навіть ногами... Єдине, що прошу врахувати - то це фокус-аудиторію, для якої казка писалася: дітки з сиротинців. Я з ними неодноразово спілкувався, там "усі-пусі" не проходять. Тому в казці присутні деякі "жорсткі" елементи нашого життя, про які з дітьми вважають за краще не говорити, але які насправді чудово відомі всім дітям. І насамперед тим, доля яких склалася нелегко...

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Друже Тимуре, вітаю! Казка гарна. Моя оцінка - 10. Раджу кожному її прочитати! Таке й скажеш: "...можна бити - навіть ногами". Тут у нас на сайті середовище переважно просвітлених українців і ми ставимося одне до одного доброзичливо. Це в тебе вийшла навіть не казка, а філософське оповідання для дорослих, подане в доступній навіть для дітей формі. Я помітив, що ти, друже, володієш ОБ"ЄМНИМ МИСЛЕННЯМ і маєш талант передати свою уяву словами: рипнув сніг, ображено зблиснула Різдв"яна Зірка... Який оригінальний сюжет і його початок: у сніг упало щось яскраве і весь замет снігу освітився зсередини. Головна ідея твоєї казки - це те, що наші просьби, бажання й наміри мають бути ПРАВИЛЬНИМИ. Я так розумію, що наші мислеформи мають бути освітлені Божественним простором ПРАВИ. Узгоджені Правою, наші мислеформи мають позитивний вплив на все живе. В тебе навіть захиріла Зірка заяскравіла, бо Миколка відмовився від бажання мати радіокерований літачок, а натомість захотів, щоб Зірка повернулася на небо і світила усім звідти. Помітив помилки: "тиМ не менш"; "татонько" - це калька з "папінька": варто б так - тату, татку, татусю, бо це у звертальному мідмінку. І в кінці: "працюватиМУТЬ".

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Анатолій Висота каже:
Таке й скажеш: "...можна бити - навіть ногами". Тут у нас на сайті середовище переважно просвітлених українців і ми ставимося одне до одного доброзичливо.

Це звичка з літературних студій. Письменники бувають різними: від субтильних істот, які не переносять критики - аж до тих, кого можна возюкати мармизякою по стільниці, на яку наклеєний грубий наждак. Я з останньої категорії. Тому в ході аналізу моїх творів я допускаю найжорсткішу критику на адресу своїх творів.

Цитата:
Я помітив, що ти, друже, володієш ОБ"ЄМНИМ МИСЛЕННЯМ і маєш талант передати свою уяву словами: рипнув сніг, ображено зблиснула Різдв"яна Зірка.

Об'ємним мисленням я таки володію, це точно. Але дивно, що такий висновок ти зробив на підставі цієї казки... Бо у мене був інший випадок... Якось під час роботи в ДКТБ ІЕЗ ім.Патона мені доручили сконструювати одну дуже-дуже складну деталь. Як недосвідчений інженер, я просто уявив собі цю деталь і зробив 2 аркуші креслень. Начальник нашого відділу (ветеран-конструктор ще сталінської школи) за моїм кресленням не міг сказати, вірно я все уявив чи ні. Насамкінець, він видав мені пластилін, і мені довелось у його присутності ниткою вирізати з пластиліну все, немовби фреза вирізала з металу... І знаєш - чомусь усе вийшло так, як на моєму кресленні! Більш того, потім за допомогою того ж таки кавалка пластиліну довелось пояснювати процес виготовлення фрезерувальнику з експериментального виробництва. То був легендарний тип, який відверто зневажав переважну більшість інженерів. Моїх пояснень він так і не зрозумів. Довелось змінити стиль: "Щоб зняти оцю фаску, берете таку-то фрезу, ставите її на верстаті отак і вибираєте метал отут". За кілька днів мене викликали в експериментальне виробництво, і фрезерувальник сказав наступне: "Я так ніх** і не зрозумів, як у мене вийшла твоя деталь. Я просто ставив фрези й вибирав метал, як ти сказав. Але все одно не розумію, як усе вийшло так, як ти накреслив!.. Проте відділ техконтролю все ретельно виміряв і деталь прийняв. Ти молодець". Після того цей робітник мене відверто почав шанувати. Подейкують, такої честі він удостоїв небагатьох інженерів... Але ж річ у тім, що я спочатку уявив цю деталь, а вже потім накреслив усі поверхні й розрізи, які мали би утворитися від кількох перетинів площин, конусів і циліндрів! Інші ж не завжди розуміли, як таке можна виготовити, навіть тримаючи в руках пластилінову модель деталі...
Але я не сподівався навіть, що отака "об'ємність мислення" віддзеркалюється і в моїх текстах!
Хоча...
Мої твори нерідко називають "кінематографічними", маючи на увазі те, що при прочитанні в голові виникає рухома картинка того, що відбувається за сюжетом. Може, твоя "об'ємність" - це те ж саме, що і зазначена "кінематографічність"?..

Цитата:
Головна ідея твоєї казки - це те, що наші просьби, бажання й наміри мають бути ПРАВИЛЬНИМИ. Я так розумію, що наші мислеформи мають бути освітлені Божественним простором ПРАВИ. Узгоджені Правою, наші мислеформи мають позитивний вплив на все живе.

Браво!!! Хай буде, радіймо!!!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

P.S.

Анатолій Висота каже:
Це в тебе вийшла навіть не казка, а філософське оповідання для дорослих, подане в доступній навіть для дітей формі.

До речі, а казки того ж таки Оскара Уайльда - для кого вони: для дітей чи для дорослих?! Дуже показовий приклад - "Хлопчик-Зірка". Пам'ятаєш останній абзац?

Цитата:
Але правив він недовго. Занадто великими були його муки, занадто тяжкому піддався він випробуванню - і через три роки він помер. А наступник його був тираном.

Останнє речення - воно для кого: для дітей чи все ж таки для дорослих?!
Тому в сучасній літературі (принаймні в сучасній) такі твори називають "творами для сімейного читання". Себто, як ти вірно зазначив, щось корисне для себе в них знайдуть і дорослі, й діти...

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Твої, Тимуре, ПРАВИЛЬНІ бажання - це те, що твердить Зоріна: "треба перш подумати про те, про що хочеш подумати"!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Сподіваюсь, Зоріна теж почитає цю казку й сама висловить про неї свою думку )))

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

А правильні бажання - це ті, що спрямовані не на задоволення забаганок власного ego, а на поліпшення довколишнього світу та якомога більшої кількості людей в цьому світі.

Зображення користувача Миро Продум.
0
Ще не підтримано

Дуже гарна казка! Вона є ілюстрацією до принципу вищості загального блага: спільнота процвітає тоді, коли її члени дбають про вище благо. Про це у статті Три принципи життя еконації.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Дякую!
Радіймо!!!

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Тимуре, підказую, як виправити помилки у статті. Перейди в початок статті й ліворуч у рубриці ЗАВДАННЯ натисни на РЕДАГУВАТИ. Відкриється початковий текст статті і весь супровід. Виправиш помилки і можеш внести сам інші зміни у текст. А потім унизу натискай ЗБЕРЕГТИ. Читачі познайомляться з новою редакцією твоєї статті. Удачі тобі!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Дякую, друже, я знаю, як на "НО" редагувати тексти )))

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Треба бути обережними з бажаннями. Ось, наприклад, мій кум мріяв нічого не робити, а тільки сидіти десь у Карпатах і милуватися краєвидами. Не встигли вони оселитися у новій хаті, яку купили у Карпатах, як він зламав ногу. І три місяці нічого не робив, а тільки сидів на ганку і милувався краєвидами...

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Так у мене ж саме про це і йдеться!!!

Цитата:
– Так! Але ж мама втратить добре оплачувану роботу… До того ж, що означає «щоб сиділа вдома»? А раптом вона захворіє, не зможе навіть на вулицю виходити – невже ти про це подумав?..
– Ні, – рішучо мотнув головою Миколка, – ні-ні! Не треба цього, не хочу! Це зле, дуже зле…
Зображення користувача Сергій Остапенко.
0
Ще не підтримано

Для будь-якої творчості існує така послідовність: думки - дії - результат. Просто творчість буває дуже різною. Створення зла теж існує... Хтось мабуть вміє творити миттєво: думка - результат...

Хай Буде!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Сергій Остапенко каже:
Створення зла теж існує...

Альберту Ейнштейну приписують думку, що зла не існує, що зло - це лише відсутність добра... З цієї точки зору, "створення зла" є нічим іншим, як "руйнуванням і витісненням найменших рештків добра".

Зображення користувача Сергій Остапенко.
0
Ще не підтримано

А тьма - відсутність світла ... Все так. По суті - це все міркування про процес творення, а не сам процес. Процес реального створення на фізичному рівні наприклад ВУД, це ідея (думка), підготовка проектів законів, доведення їх суті, змісту та необхідності до депутатів, прийняття цих законів і виконання їх. Так це відбувається в даний час. Думаю, що так було і за часи Енштейна. Ще це можна назвати - молитва в дії або думки - дії - результат. Думки без дій, дають тільки результат в думках. Це теж прекрасно ... Просто тільки мріями про мир, війну не зупинити. Щ ще не зустрічав такого - результата думки без дій. На ці теми можна багато філософствувати і головне довго, наприклад все життя ...У цьому світі все просто: один вміє правильно думати (не плутати з тими, хто думає, що вміє правильно думати); інший правильно робити (не плутати з тими, хто думає, що вміє правильно робити); третій користується результатом, який проявився як наслідок думки першого і дій другого. Кращий варіант, це коли одна людина здатна все етапи зробити сама. Я тут не про будівництво будинку наприклад або приготування борщу, тому що це просто. Я про створення ВУД, наприклад...

Хай Буде!

Зображення користувача Зоріна Небокрай.
0
Ще не підтримано

Дякую, Тимуре, за казку. Ще раз скажу, що ти віртуозний майстер пера, вітаю!
Приємно було почути деякі слова і вислови, що защипали в глибині і сльози набігали. Значить, зумів донести суть від душі.

Від Землі, сили народження, святою водою благословляю!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Прошу пані! Я тут ще одну казку розмістив: "Обручка принца" - там вже про силу кохання та про відносини правителя зі своїм народом. Теж можеш почитати...
В свою чергу, дякую за щедру оцінку!