Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
Тимур Де-Бальзак
  • Відвідувань: 3
  • Переглядів: 3

Миколка й Різдвяна Зірка

Кілька років тому одна з київських фірм вирішила подарувати на Різдво діткам, які проживають у сиротинцях, тематичну збірку казок відомих сучасних авторів. Звернулися з проханням написати різдвяну казочку, зокрема, і до мене. Я й написав. Як і решта авторів... Лише згодом з'ясувалося, що кошти на збірку казок фірма-ініціатор намагається зібрати через аукціон дизайнерських новорічних ялинок. Аукціон влаштували у фешенебельному ресторані в центрі Києва. Гостей запросили ціле море!.. А продали... всього лише 2 ялинки із понад 40, наданих дизайнерами також безкоштовно. Бо для дітей... Отже, виручених від аукціону коштів ледь-ледь вистачило на оплату орендованого ресторану й бенкету... Звісно, все це треба було зорганізувати навпаки: запросити грошовитих "дядьків" на закритий розпродаж ялинок без грандіозної гулянки на 500 осіб! Тоді б на книжку вистачило. А так фірма лишилася з купою дизайнерських ялинок і невиданих казок. Хіба що погуляли добре... Втім, моя казка залишилась у мене на руках. Торік вона увійшла до однієї електронної збірки казок, а от зараз її оприлюднили на цьому сайті (з легенькою редактурою - тим не менш). Ну що ж, почитайте і ви, кому цікаво...

mykolka-y-rizdvyana-zirka.jpg

Миколка й Різдвяна Зірка
Миколка й Різдвяна Зірка

Був собі хлопчик Миколка. Не підліток, але й не те щоб маленький. Не високий, але й не надто низенький. Не худий і не товстенький… Просто звичайнісінький хлопчик – русявий чубчик, сірі оченята, рум’яні щічки.
Жив він хоча й не у столиці, та все ж у доволі великому місті, яке селом чи селищем ніхто б не назвав. Сім’я у нього була також звичайна, як на наш час: тато, мама і сам Миколка. Ні братика, ані сестрички. У віддаленому селі жила ще старенька бабуся, та у гості до неї Миколку дуже рідко возили. Отже, як люди кажуть: «Тато, мама і я – вся моя сім’я». І ніяких хатніх улюбленців: ні цуценяти, ані кошеняти, ні рибок, ні папужок – дорого це, та й навіщо?..
Миколчина сім’я у повному складі тулилися в обшарпаній однокімнатній квартирці. Проте так було лише до певного часу: роки чотири тому мама поїхала на заробітки в далеку Італію. Відтоді єдиним натяком на її існування для хлопчика стали гроші, які час від часу отримував тато. Як отримає оті «єврики» – сяде, бувало, за стіл, розкладе їх різнокольоровими купками і мовчки дивиться, мало не плаче. А потім відкорковує пляшку перцівки і п’є досуха. Й одразу засинає…
Батько зранку до вечора крутився на місцевому ринку, продаючи різний крам. Працював навіть у вихідні: субота й неділя для торгівлі «найспекотніші», господар магазинчика вимагав від найнятих продавців повної покори і не визнавав ніяких пом’якшуючих обставин! У такі напружені дні Миколка, який ходив вже до школи, навіть допомагав татові, а той лише сумно зауважував:
– Синку, синку… Може, справді вчитися зайве?! Поглянь, приміром, на мене: нащо було п’ять років на студентській лаві штани протирати, потім вченим працювати – щоб тепер на базарі торгувати?! А мама у нас – хатня робітниця за кордоном, овва, яке життя!..
Отак і «козакували» Миколка з татом удвох, без мами: веселого, звісно, мало. І тривало так, доки з хлопчиком не стався дивний випадок – саме у ніч напередодні Різдва, між іншим!..
Вертався тоді Миколка додому із зачуханого торговельного павільйончика, прикрашеного гордовитою вивіскою «Супер-Гіпер-Мегамаркет» і, враховуючи новорічний період – «дощиком» і гірляндою з різнокольорових лампочок. Батько знов весь день провів на ринку (різдвяний розпродаж!..), а ввечері виявилося, що в холодильнику порожньо! Завтра свято, магазини закриються… От і попросив сина за продуктами збігати. Що ж, Миколка – хлопчик слухняний, взяв та й побіг.
Вулиця порожня, снігом рипучим заметена, ніч темна, небо рясно зірками усіяно, посередині місяць молоденький. Краса, та й годі! Тільки людей не видно: всі по домівках сидять, до свята готуються. Тож Миколка не роздивлявся ні на велетенські снігові кучугури, ні на дерева, що стирчали з них, ані на бурульки, намерзлі на дахах будинків уздовж вулиці. Додому поспішав, до батька, пакет з продуктами щосили стискаючи.
Як раптом нічне повітря над його головою прорізала довжелезна змія сріблястого світла, і невдовзі один із снігових заметів спалахнув загадковим мерехтливим сяйвом. «Ух ти!!!» – зрадів Миколка. Мабуть, це хтось запускав святковий феєрверк, один заряд не догорів… Можна відшукати його, щоб потім вдома запалити замість бенгальських вогників – краса, та й годі!..
Та підбігши до сяючої кучугури й розгрібши сніг, замість недогарку хлопчик знайшов щось незрозуміле: невеличкий кришталик, наїжачений на всі боки двома десятками твердих гострих голочок! Малесенький «їжачок» сяяв настільки яскраво, що проганяв геть нічний морок – хоча водночас його світло було біле-біле… й якесь холодне.
– Ого! Цікаво, що це таке?.. – сам себе спитав Миколка. І негайно довколишнє повітря забриніло, задзвеніло сотнею кришталевих дзвоників, і дивний звук склався у слова:
– Різдвяна Зірка я, Різдвяна Зірка… А тебе Миколкою звуть, якщо не помиляюсь?
– Різдвяна Зірка?! – здивувався хлопчик. Вмить пригадав усе, що чув від старших про подібні речі: що зорі у небі – то насправді величезні вогняні кулі, які ширяють далеко-далеко у холодних космічних глибинах… що Дід Мороз і Санта Клаус – це несправжні вигадки для малечі… що ялинку можна не прикрашати – дешевше на центральну площу міста сходити, та й потім у хаті на підлозі голок не буде… і що навіть кутю варити не обов’язково – бо це релігійні забобони…
Пригадав усе це Миколка, всміхнувся й мовив:
– Різдвяна Зірка, кажеш? Х-ха! Бачили ми такі зірки…
– Цікаво, чи багато Різдвяних Зірок ти бачив? – знов забриніло повітря. Миколка зніяковів і зізнався:
– Ну-у-у… Якщо чесно, то ти – перша!
– Перша і єдина, – уточнив «їжачок» і ображено спалахнув.
– Та ондо все небо!.. – повів Миколка рукою.
– Ні-ні, хлопчику, всі ті зорі є величезними вогняними кулями, які ширяють далеко-далеко у холодних космічних глибинах… Хіба тебе в школі не навчали цього?
– Та ні, не було ще у нас астрономії, – ще більше зніяковів Миколка.
– Не було, то буде, от тоді й дізнаєшся, – бринів собі «їжачок». – Але кажу тобі: я не звичайна зірка, а Різдвяна. Зрозумів?
– Нібито, – мовив Миколка. Хоча якщо чесно, то сказав це з ввічливості, вирішивши не сперечатися з «їжачком». Зрештою, Різдвяна Зірка? Хай так!..
Але!..
Але ж наскільки було відомо Миколці, Різдвяна Зірка не падає на землю, а палахкотить високо у небі! Коли спалахує, тоді й починається святвечір… Чому ж?..
– А чому ти впала сюди? – поцікавився хлопчик. «Їжачок» продзеленчав якось сумно:
– Я впала, бо не можу більше у небі світити… Заслабла вкрай, несила втриматись на небосхилі… Взяв би ти мене та й відніс кудись у тихе не велелюдне місце, а там побачимо. Зробиш?..
Здавалося, тільки того і чекав Миколка: витягнув з кишені чистого носовичка, загорнув у нього «їжачка», поклав у пакет з продуктами та й додому побіг мерщій. Справді, вдома не дуже велелюдно – лише він і тато! А на це Різдво у них буде ще й справжнісінька Різдвяна Зірка – он як!..
Та попри радісні очікування, тільки-но татко побачив кришталевого «їжачка», видобутого сином з носовичка, як підскочив на місці, позадкував і заволав не своїм голосом:
– Викинь, викинь цю гидотну негайно!!!
– Татусю, але ж це… – почав виправдовуватись Миколка.
– Знаю, знаю, це вона – Різдвяна Зірка!!!
– Так, але…
– Ти навіть не відаєш, що за лихо притягнув із собою!!! Де ти її взяв?!
– Це з неба впало неподалік від мене, коли…
Тато не дав Миколці договорити, прожогом чкурнув на кухню, повернувся звідти з порожньою старою бляшанкою з-під кави і гримнув:
– Ось, поклади це нещастя сюди, щоб тільки руками його не торкатися!!! Поклади й винеси геть із нашого дому, куди сам знаєш!!! І негайно!!! Де взяв, туди й неси!..
– Тату, але…
– А ще краще – біжи мерщій на річку, знайди якусь ополонку там, де рибалки влаштовують зимові лови, і втопи, щоб ніхто інший не знайшов!!!
– Татусю, але!.. – вкотре наважився перервати його Миколка. І почув у відповідь:
– Саме з-за неї усі наші нещастя, синку! Якщо ж Різдвяна Зірка сама потрапила тобі до рук, то можливо, тобі й судилося позбавити світ від усіх її підступів?! Отож зроби, як я наказую!.. Послухайся тата, синку: старші люди завжди краще знають, що і як робити… Нумо, Миколко, ти ж слухняна дитина, хіба ж ні?..
Сказав це і за напівпорожню пляшку перцівки схопився, бо мав слабкий характер і дуже швидко впадав у відчай. Принаймні так казала мама, доки не поїхала в далеку Італію на заробітки…
А щодо зірки… Що тут вдієш?!
Поклав хлопчик кришталевого «їжачка» до бляшанки, кришку акуратно закрив і пішов на річку підходящу ополонку шукати в тому місці, де зимові лови влаштовують. Але знайшовши, присів на колоду, принесену якимсь рибалкою, відкрив бляшанку: Різдвяна Зірка сяяла як і досі яскраво – проте її світло очей не засліплювало…
– Послухай-но, з чого це татко на тебе такий сердитий? – спитав Миколка, обтрушуючи з кришталевих голочок крихти меленої кави.
– А навіщо було мене до себе в дім нести? – стомлено мовив «їжачок».
– Ну, я ж не знав, що дорослі вірять у тебе й інші різдвяні дива!..
– Твій тато й не вірив ніколи! І досі ще вірить не до кінця, – ображено пхинькнула Різдвяна Зірка, потім додала тихіше: – Це твоя мама вірила…
– Мама?! – здивувався хлопчик.
– Вона, вона, – підтвердив «їжачок», і його сяяння з рівно-білого зробилося якимсь непевно-мерехтливим. – Саме твоя мама чотири Різдва тому назад і попрохала мене виконати одразу декілька бажань. Я все виконала чесно, але тато твій дуже засмутився.
– Що ж то були за бажання?
Миколці стало цікаво: він про це нічого не знав і навіть не здогадувався!
– Цілих три. По-перше, мама твоя, Миколко, попросила для себе добре оплачуваної роботи – бо сиділа тоді вдома, а твій тато докоряв їй неробством.
– Але ж це!..
– Хіба ти не пам’ятаєш?..
Хлопчик напружився і пригадав, що кілька років тому тато часто сварився з мамою. Тільки Миколка не розумів, чому саме – бо ще занадто малим був.
– По-друге, твій тато тоді ще був молодим перспективним вченим, подавав великі надії, жінки так і вилися довкола нього – отже, мама попросила, щоб на тата ніхто більше не заглядався, а щоб він навпаки тільки й зітхав за нею самою. І по-третє, вона дуже хотіла поїхати жити кудись у далекі краї, бо за все життя тільки й моталася між вашим містом і селом, де живе її старенька мати.
– Моя бабуся? – поспішив уточнити Миколка.
– Твоя бабуся, так… Отже, мама дуже-дуже хотіла побачити чужі землі й навіть пожити там! А твій тато не хотів, бо він не уявляє життя на чужині.
– Отже, ти…
– Щоб виконати всі три побажання твоєї мами заразом, я підкинула їй роботу за кордоном, за яку вона отримує стільки грошей, скільки тут, у вас не заробила б ніколи! Тато ж роботу навпаки втратив, найнявся торгувати крамом в магазинчику на ринку – хто ж тепер на нього заглядатиметься?! І нарешті, він дуже-дуже сумує за твоєю мамою, вдень і вночі тільки за нею й зітхає. Отже, як бачиш, виконано все, про що мене просила…
– Бо Різдвяна Зірка завжди виконує все… – підхопив Миколка.
– Бо я виконую всі достеменні бажання, – підтвердив «їжачок» і сяйнув особливо яскраво. – Але ви, люди, на превеликий жаль, почали дедалі частіше бажати неправильно.
– Як це? – здивувався хлопчик.
– Ну, як, як… Звідки я знаю, як?! От наприклад, твоя мама теж побажала неправильно, а чому?.. Відкіля мені знати, чому?! Мабуть, ніхто не навчив її бажати правильно, отож і…
– Стривай-но, стривай! – відчувалося, що останні слова Різдвяної Зірки неабияк образили Миколку. – Що ти таке кажеш?! Чому це моя мама раптом побажала неправильно?!
– Бо від її бажань нікому не стало краще! – ображено забринів «їжачок». – Бо живучи в далекій Італії й заробляючи там неабиякі гроші, вона дуже-дуже сумує за вами! А твій тато – за нею. І ваша сім’я від того усього не стала щасливішою.
– Навіщо ж було виконувати мамині бажання, якщо…
– Як це – навіщо?! Я ж Різдвяна Зірка, мені так належить робити!
– Ага, он воно що!..
Миколка зітхнув, вільною рукою поліз під теплу шапку, почухав потилицю й запитав:
– Послухай-но… а мої побажання ти можеш виконати?
– Тільки одне, Миколко, тільки одне-єдине!
– Чому тільки одне, якщо мама…
– Тоді я мала сили виконувати скільки завгодно побажань, але тепер заслабла настільки, що на небосхилі не втрималась. Отже, на щось єдине сил у мене ще вистачить…
– А далі?..
– А далі я згасну. Тоді покладеш мене до бляшанки і можеш хоч втопити у цій ополонці, хоч назад додому віднести.
– А тато як же? – підозріло спитав Миколка.
– А тато побачить, що я вмерла, і більше не сваритиме тебе. Отже, буду сумирно лежати, пилитись десь на книжковій полиці… То про що саме ти хотів би попросити мене?
– Про що саме?..
Миколка навіть розгубився, але ненадовго:
– А можеш зробити так, щоб мама повернулася з Італії до нас і знов сиділа вдома, нікуди не ходила?
– Можу, – підтвердив «їжачок», – але хіба вам буде від того краще?
– Тоді ми припинимо сумувати…
– Так! Але ж мама втратить добре оплачувану роботу… До того ж, що означає «щоб сиділа вдома»? А раптом вона захворіє, не зможе навіть на вулицю виходити – невже ти про це подумав?..
– Ні, – рішучо мотнув головою Миколка, – ні-ні! Не треба цього, не хочу! Це зле, дуже зле…
– Ти більше не хочеш цього?
– Не хочу.
– Отож бо! – зітхнула Різдвяна Зірка з полегшенням. – Ти хоча б зрозумів, до чого може призвести твоє бажання, і вчасно зупинився. Інші ж не зупиняються. Інші дедалі більше бажають неправильно. Це й виснажило мене, і я дедалі слабшала, слабшала, доки не впала…
– Бідолашна, – зітхнув Миколка.
– Ти й не уявляєш, що у світі коїться! – обурено забринів кришталевий «їжачок». – Наприклад, побажання: «Хочу бути найкрутішим у районі! Хочу, щоб переді мною всі тремтіли». Хіба не жах?! Або: «Хочу, щоб мені носили великі хабарі». Отаке бажають – отак і живуть!..
Хлопчик лише зітхнув: їхній старенький телевізор зламався, на надіслані мамою гроші татко давно міг би купити новий – але й досі не зробив цього. Бо, мовляв, лячно новини дивитися, де суцільний кримінал…
– Не кажу вже про те, скільки доводиться чути: «Хочу курточку кращу, ніж у Талочки!.. Хочу джинси крутіші, ніж у Вітька!.. Хочу авто з тюнінгом!.. І щоб ні у кого не було такого, як у мене, щоб усі луснули від заздрощів». І ніхто не думає, що джинси і курточка невдовзі порвуться, що автівка розіб’ється… Але візьми та подай!
Тут вже почервонів і сам Миколка, бо справді збирався попросити Різдвяну Зірку про мініатюрний літачок з радіокеруванням. Все зрозуміло: іграшка розіб’ється… Справді, якщо замислитися – дурне прохання!
– Послухай-но…
«Їжачок» замовк, засяявши рівно, без обурених спалахів. Хлопчик подумав трохи й запитав:
– Послухай, а правильні побажання – які вони?
– Ті, від яких усім стає краще жити. Зрозумів?
– Не дуже, – чесно зізнався Миколка. – От хіба гірше стане мені жити від нової курточки…
– Чи від нової іграшки? – невесело посміхнувся «їжачок». – Лише на мить, а далі?..
– Ну хоча б на мить!..
– Гаразд! Поясню, які бувають правильні побажання. Наприклад, одна дівчина попросила, щоб я допомогла їй тішити людей прекрасним співом…
– Ага, зрозуміло! – мугикнув Миколка. – Вона хоче бути «зіркою», щоб її показували по всіх телевізорах…
– От у тім-то й річ, що не того вона хоче! Адже перш ніж виконувати побажання, я зазираю людині в душу – а в душі цієї дівчини не було ані краплі марнославства. Вона захотіла дарувати радість іншим, от що таке правильне побажання!
– А щоб тебе показували по всіх телевізорах?.. – підозріло спитав хлопчина.
– Якщо є талант, чом би й не показувати! Зрозумів?..
– Не дуже, – чесно зізнався Миколка.
– Ну, тоді другий приклад: інший чоловік попросив мене, щоб я допомогла йому знайти ліки від хвороби, яку поки що ніхто…
– Ага, зрозуміло: він заробить за ці ліки великі-превеликі гроші!..
– Його ліки врятують сотні тисяч людей, – твердо мовила Різдвяна Зірка, – тому я із задоволенням допоможу цьому чоловікові.
– А хто іще побажав правильно? – з цікавістю спитав хлопчик.
– Ніхто, у тім-то й біда, – розчаровано зітхнув «їжачок». – Бо коли людина бажає правильно, у мене більшає сил! Тоді я сяю яскраво-яскраво, а в руці людини, яка побажала правильно, з’являється чарівне люстерко. Варто в нього подивитись, як можна побачити моє світло. Це люстерко допомагає виконувати вірні побажання, не звертати з обраного шляху… Якби ж цього Різдва на землі залишились бодай три отаких люстерка!.. Але тепер все скінчено: я впала до ніг хлопчика, який не в змозі побажати правильно.
– І що тепер?.. – підозріло спитав Миколка.
– Подарую тобі іграшку і згасну назавжди.
– А Різдво?..
– Навіщо людям Різдвяна Зірка, якщо бодай троє з них не можуть побажати правильно?! Все колись закінчується – не буде більше Різдва!
– Ніколи?
– Ніколи! Ну то як, подарувати тобі літачок з радіокеруванням?
– Стривай-но, стривай!
Несподівано в його русявій голівці спливла одна цікава ідея… Миколка наблизив долоню з «їжачком» майже упритул до обличчя й прошепотів:
– А якби ти знов засяяла на небосхилі, твоє світло долетіло б до Італії?..
– Звісно, долетіло б! Адже Різдвяна Зірка сяє для всього людства…
«Їжачок» на мить замовк, потім у повітрі сумно дзеленькнуло:
– Вірніше, я сяяла для всіх, бо відтепер…
– Ну, тоді не треба мені іграшку! Я хочу, щоб ти знов повернулась на небосхил і засяяла для всіх людей! – рішучо скрикнув Миколка, піднімаючи «їжачка» на долоні якомога вище. – І щоб сяяла звідти кожне Різдво, і щоб!.. І щоб моя мама в далекій Італії теж побачила твоє сяяння і згадала про!..
Хлопчик не договорив: «їжачок» на його долоні раптом сяйнув настільки яскраво, що в тому спалаху потонуло все-все-все… Від несподіванки Миколка впав, коли ж отямився, то побачив, що лежить на льоду річки біля ополонки, а високо у небі яскравіє нова зірка, якої досі там не було.
Поза сумнівом, то була вона – Різдвяна Зірка…
І ще хлопчина відчув у долоні, де перед тим лежав «їжачок», щось тверде, холодне й округле.
Звісно ж, то було люстерко, у якому віддзеркалювалось нічне небо з цяточкою світла посеред нього.
Світла яскраво-білого, але холодного…
Повернувшись додому, Миколка побачив тата, який спав на диванчику, не роздягнувшись. На столі стояла порожня пляшка з-під перцівки. Все як завжди…
Хлопчик накрив нещасного слабкохарактерного татка теплим пледом, а сам підійшов до вікна і всю ніч до самого ранку дивився на зоряне різдвяне небо через «вічко», продихане на замерзлій віконній шибці. Там, на чорному небосхилі яскравіла Різдвяна Зірка – але світло її нікого не засліплювало, лише зігрівало душу…
А через пару місяців їхньому з татом «козакуванню» раптом настав край: з Італії повернулася мама! Люди, у яких вона працювала, більше не потребували послуг доглядальниці… Ото радості було в їхній невеличкій оселі!!!
Більш того: мама привезла з собою багато грошей. До них батько додав накопичене за роки відсутності дружини, і на ці кошти подружжя завело власний магазинчик, де тато з мамою працюватимуть по черзі. Замість однокімнатної у них тепер двокімнатна квартира. І схоже, невдовзі Миколка матиме не нову іграшку, не песика й не кошеня, а маленького братика чи сестричку.
Принаймні коли хлопчик востаннє зазирав у чарівне люстерко, то побачив у чарівному світлі Різдвяної Зірки, що їх вже четверо…
І звісно – що всі вони щасливі!..

Наші інтереси: 

Літературний процес. Сучасна українська література.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Ласкаво просимо до церкви програмістів Aryan Softwerk

Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков

Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Твої, Тимуре, ПРАВИЛЬНІ бажання - це те, що твердить Зоріна: "треба перш подумати про те, про що хочеш подумати"!

Коментарі

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Шановне товариство! Звісно, автора казки можна бити - навіть ногами... Єдине, що прошу врахувати - то це фокус-аудиторію, для якої казка писалася: дітки з сиротинців. Я з ними неодноразово спілкувався, там "усі-пусі" не проходять. Тому в казці присутні деякі "жорсткі" елементи нашого життя, про які з дітьми вважають за краще не говорити, але які насправді чудово відомі всім дітям. І насамперед тим, доля яких склалася нелегко...

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Друже Тимуре, вітаю! Казка гарна. Моя оцінка - 10. Раджу кожному її прочитати! Таке й скажеш: "...можна бити - навіть ногами". Тут у нас на сайті середовище переважно просвітлених українців і ми ставимося одне до одного доброзичливо. Це в тебе вийшла навіть не казка, а філософське оповідання для дорослих, подане в доступній навіть для дітей формі. Я помітив, що ти, друже, володієш ОБ"ЄМНИМ МИСЛЕННЯМ і маєш талант передати свою уяву словами: рипнув сніг, ображено зблиснула Різдв"яна Зірка... Який оригінальний сюжет і його початок: у сніг упало щось яскраве і весь замет снігу освітився зсередини. Головна ідея твоєї казки - це те, що наші просьби, бажання й наміри мають бути ПРАВИЛЬНИМИ. Я так розумію, що наші мислеформи мають бути освітлені Божественним простором ПРАВИ. Узгоджені Правою, наші мислеформи мають позитивний вплив на все живе. В тебе навіть захиріла Зірка заяскравіла, бо Миколка відмовився від бажання мати радіокерований літачок, а натомість захотів, щоб Зірка повернулася на небо і світила усім звідти. Помітив помилки: "тиМ не менш"; "татонько" - це калька з "папінька": варто б так - тату, татку, татусю, бо це у звертальному мідмінку. І в кінці: "працюватиМУТЬ".

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Анатолій Висота каже:
Таке й скажеш: "...можна бити - навіть ногами". Тут у нас на сайті середовище переважно просвітлених українців і ми ставимося одне до одного доброзичливо.

Це звичка з літературних студій. Письменники бувають різними: від субтильних істот, які не переносять критики - аж до тих, кого можна возюкати мармизякою по стільниці, на яку наклеєний грубий наждак. Я з останньої категорії. Тому в ході аналізу моїх творів я допускаю найжорсткішу критику на адресу своїх творів.

Цитата:
Я помітив, що ти, друже, володієш ОБ"ЄМНИМ МИСЛЕННЯМ і маєш талант передати свою уяву словами: рипнув сніг, ображено зблиснула Різдв"яна Зірка.

Об'ємним мисленням я таки володію, це точно. Але дивно, що такий висновок ти зробив на підставі цієї казки... Бо у мене був інший випадок... Якось під час роботи в ДКТБ ІЕЗ ім.Патона мені доручили сконструювати одну дуже-дуже складну деталь. Як недосвідчений інженер, я просто уявив собі цю деталь і зробив 2 аркуші креслень. Начальник нашого відділу (ветеран-конструктор ще сталінської школи) за моїм кресленням не міг сказати, вірно я все уявив чи ні. Насамкінець, він видав мені пластилін, і мені довелось у його присутності ниткою вирізати з пластиліну все, немовби фреза вирізала з металу... І знаєш - чомусь усе вийшло так, як на моєму кресленні! Більш того, потім за допомогою того ж таки кавалка пластиліну довелось пояснювати процес виготовлення фрезерувальнику з експериментального виробництва. То був легендарний тип, який відверто зневажав переважну більшість інженерів. Моїх пояснень він так і не зрозумів. Довелось змінити стиль: "Щоб зняти оцю фаску, берете таку-то фрезу, ставите її на верстаті отак і вибираєте метал отут". За кілька днів мене викликали в експериментальне виробництво, і фрезерувальник сказав наступне: "Я так ніх** і не зрозумів, як у мене вийшла твоя деталь. Я просто ставив фрези й вибирав метал, як ти сказав. Але все одно не розумію, як усе вийшло так, як ти накреслив!.. Проте відділ техконтролю все ретельно виміряв і деталь прийняв. Ти молодець". Після того цей робітник мене відверто почав шанувати. Подейкують, такої честі він удостоїв небагатьох інженерів... Але ж річ у тім, що я спочатку уявив цю деталь, а вже потім накреслив усі поверхні й розрізи, які мали би утворитися від кількох перетинів площин, конусів і циліндрів! Інші ж не завжди розуміли, як таке можна виготовити, навіть тримаючи в руках пластилінову модель деталі...
Але я не сподівався навіть, що отака "об'ємність мислення" віддзеркалюється і в моїх текстах!
Хоча...
Мої твори нерідко називають "кінематографічними", маючи на увазі те, що при прочитанні в голові виникає рухома картинка того, що відбувається за сюжетом. Може, твоя "об'ємність" - це те ж саме, що і зазначена "кінематографічність"?..

Цитата:
Головна ідея твоєї казки - це те, що наші просьби, бажання й наміри мають бути ПРАВИЛЬНИМИ. Я так розумію, що наші мислеформи мають бути освітлені Божественним простором ПРАВИ. Узгоджені Правою, наші мислеформи мають позитивний вплив на все живе.

Браво!!! Хай буде, радіймо!!!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

P.S.

Анатолій Висота каже:
Це в тебе вийшла навіть не казка, а філософське оповідання для дорослих, подане в доступній навіть для дітей формі.

До речі, а казки того ж таки Оскара Уайльда - для кого вони: для дітей чи для дорослих?! Дуже показовий приклад - "Хлопчик-Зірка". Пам'ятаєш останній абзац?

Цитата:
Але правив він недовго. Занадто великими були його муки, занадто тяжкому піддався він випробуванню - і через три роки він помер. А наступник його був тираном.

Останнє речення - воно для кого: для дітей чи все ж таки для дорослих?!
Тому в сучасній літературі (принаймні в сучасній) такі твори називають "творами для сімейного читання". Себто, як ти вірно зазначив, щось корисне для себе в них знайдуть і дорослі, й діти...

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Твої, Тимуре, ПРАВИЛЬНІ бажання - це те, що твердить Зоріна: "треба перш подумати про те, про що хочеш подумати"!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Сподіваюсь, Зоріна теж почитає цю казку й сама висловить про неї свою думку )))

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

А правильні бажання - це ті, що спрямовані не на задоволення забаганок власного ego, а на поліпшення довколишнього світу та якомога більшої кількості людей в цьому світі.

Зображення користувача Миро Продум.
0
Ще не підтримано

Дуже гарна казка! Вона є ілюстрацією до принципу вищості загального блага: спільнота процвітає тоді, коли її члени дбають про вище благо. Про це у статті Три принципи життя еконації.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Дякую!
Радіймо!!!

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Тимуре, підказую, як виправити помилки у статті. Перейди в початок статті й ліворуч у рубриці ЗАВДАННЯ натисни на РЕДАГУВАТИ. Відкриється початковий текст статті і весь супровід. Виправиш помилки і можеш внести сам інші зміни у текст. А потім унизу натискай ЗБЕРЕГТИ. Читачі познайомляться з новою редакцією твоєї статті. Удачі тобі!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Дякую, друже, я знаю, як на "НО" редагувати тексти )))

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Треба бути обережними з бажаннями. Ось, наприклад, мій кум мріяв нічого не робити, а тільки сидіти десь у Карпатах і милуватися краєвидами. Не встигли вони оселитися у новій хаті, яку купили у Карпатах, як він зламав ногу. І три місяці нічого не робив, а тільки сидів на ганку і милувався краєвидами...

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Так у мене ж саме про це і йдеться!!!

Цитата:
– Так! Але ж мама втратить добре оплачувану роботу… До того ж, що означає «щоб сиділа вдома»? А раптом вона захворіє, не зможе навіть на вулицю виходити – невже ти про це подумав?..
– Ні, – рішучо мотнув головою Миколка, – ні-ні! Не треба цього, не хочу! Це зле, дуже зле…
Зображення користувача Сергій Остапенко.
0
Ще не підтримано

Для будь-якої творчості існує така послідовність: думки - дії - результат. Просто творчість буває дуже різною. Створення зла теж існує... Хтось мабуть вміє творити миттєво: думка - результат...

Хай Буде!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Сергій Остапенко каже:
Створення зла теж існує...

Альберту Ейнштейну приписують думку, що зла не існує, що зло - це лише відсутність добра... З цієї точки зору, "створення зла" є нічим іншим, як "руйнуванням і витісненням найменших рештків добра".

Зображення користувача Сергій Остапенко.
0
Ще не підтримано

А тьма - відсутність світла ... Все так. По суті - це все міркування про процес творення, а не сам процес. Процес реального створення на фізичному рівні наприклад ВУД, це ідея (думка), підготовка проектів законів, доведення їх суті, змісту та необхідності до депутатів, прийняття цих законів і виконання їх. Так це відбувається в даний час. Думаю, що так було і за часи Енштейна. Ще це можна назвати - молитва в дії або думки - дії - результат. Думки без дій, дають тільки результат в думках. Це теж прекрасно ... Просто тільки мріями про мир, війну не зупинити. Щ ще не зустрічав такого - результата думки без дій. На ці теми можна багато філософствувати і головне довго, наприклад все життя ...У цьому світі все просто: один вміє правильно думати (не плутати з тими, хто думає, що вміє правильно думати); інший правильно робити (не плутати з тими, хто думає, що вміє правильно робити); третій користується результатом, який проявився як наслідок думки першого і дій другого. Кращий варіант, це коли одна людина здатна все етапи зробити сама. Я тут не про будівництво будинку наприклад або приготування борщу, тому що це просто. Я про створення ВУД, наприклад...

Хай Буде!

Зображення користувача Зоріна Небокрай.
0
Ще не підтримано

Дякую, Тимуре, за казку. Ще раз скажу, що ти віртуозний майстер пера, вітаю!
Приємно було почути деякі слова і вислови, що защипали в глибині і сльози набігали. Значить, зумів донести суть від душі.

Від Землі, сили народження, святою водою благословляю!

Зображення користувача Тимур Де-Бальзак.
0
Ще не підтримано

Прошу пані! Я тут ще одну казку розмістив: "Обручка принца" - там вже про силу кохання та про відносини правителя зі своїм народом. Теж можеш почитати...
В свою чергу, дякую за щедру оцінку!