Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Мова – це гроші. На українській російськомовності Росія заробляє мільярди

Україна – дуже важливий діловий партнер для багатьох польських підприємців. Це не тільки експортери, а й, наприклад, туристичний бізнес – адже до Кракова, Закопаного, Гданська тощо щороку приїжджає багато українців і їх гроші становлять вагому частку доходів польських власників готелів, ресторанів чи аквапарків. Обслуговування цього сегмента ринку вимагає спеціалістів, які як мінімум знають мову.

Яку? А це вже залежить від того, якою мовою користуються самі українці. А оскільки українці великою мірою російськомовні, польські бізнесмени часто вирішують, що не треба робити окремого перекладу на українську мову, “бо російську і так зрозуміють”. І не треба на посаду спеціаліста з праці з українським клієнтом працевлаштовувати працівника, який знає українську мову, бо вистачить той, хто знає російську.

Що це все означає для ринку мовних курсів і ринку праці? Українська мова як іноземна в Польщі набирає значення, різко зростає кількість осіб, котрі вивчають українську. Але це все ще дуже маленький відсоток порівняно з тими, хто вивчає російську мову. Це видно хоча б на прикладі університетського навчання. Працівники кафедр україністики та української філології Ягеллонського університету в Кракові скаржаться, що польські абітурієнти не дуже охоче вступають на “українські” спеціальності – з точки зору майбутньої кар’єри все ще більш доцільно вступити на російську філологію або “росієзнавство”. А випускники української філології мають проблеми з працевлаштуванням перекладачем або в бізнесі – все ж є більше перекладів з і на російську мову, а тому і в польського бізнесу більший попит на спеціалістів від Росії, ніж спеціалістів від України.

Чому? Саме тому, що для українців “нема значення, якою мовою говориш, важливо, щоб ти був патріотом”.

Тепер проаналізуймо, як у Польщі виглядає процес навчання української і російської мови. Якщо хтось вивчає українську самостійно чи на курсі, або є студентом україністики, зрозуміло, що не буде їздити до Москви вдосконалювати мовну практику. Ці люди їздять до Львова, Києва, в українські Карпати. І залишають там гроші, підтримують місцеву економіку. Ті, хто вчить українську, купують україномовні книжки українських авторів. І повірте, що студент українських спеціальностей на Ягеллонському університеті готовий витрачати на україномовні книжки великі гроші. А це – підтримка українського книговидання, української культури, це можливість кращого заробітку для талановитих українських авторів, які нерідко заробляють копійки.

Проте поляків, які купують українські книжки, досить мало, бо значно більше осіб вивчає російську мову – і відповідно, купує російську літературу. А тепер уявіть собі, наскільки цей попит на українські книжки був б більший, якби Україна була більшою мірою україномовна, а відтак – якби польський бізнес потребував саме осіб, що знають українську мову, для контактів з українським клієнтом чи бізнес-партнером?

А тепер російська. Вам може здається, що на уроках російської мови поляків вчать на прикладі української російськомовної літератури, а на мовну практику забирають до Одеси? Так, в певній мінімальній мірі так також є. Але якщо вже вивчати російську мову, то навіщо користуватися підробками, коли можна мати оригінал? Тобто якщо вже кудись їхати за мовною практикою – то краще до Москви або Петербурга. В більш бюджетному варіанті до близького Калінінграду. Якщо читати російськомовну літературу, то не українця Андрія Куркова, але російських письменників. А в самих підручниках ще цікавіше. Вони мало чим відрізняються від підручників з часів СРСР.

І тут просте правило: підручники до будь якої іноземної мови завжди в позитивному світлі представляють країну, мову якої ти вивчаєш. Так що ти хоч-не-хоч стаєш симпатиком цієї країни. І в польських підручниках російської та в програмі навчання цієї мови є той же сюжет: Росія – файна, цікава, симпатична країна, в чергових уроках студент чи курсант вчиться на прикладі текстів про чудову Москву, Петербург, діалогів з потягу Транссибірської залізниці, російської попкультури... Так, що навіть особа, котра записалася на курс з думкою про те, що буде працювати з українським клієнтом, хоч-не-хоч у процесі вивчення російської мови як іноземної буде цю Росію любити і поважати. А звірства Путіна, порушення прав людини, агресія проти України? Забудьте. На курсах російської мови як іноземної того не навчають.

Зрештою, як мають навчати, якщо лекторами є часто іммігранти з Росії або випускники російської філології з часів минулої системи, які мають однозначно позитивне ставлення до путінської Росії і негативне – до “бандерофашистської України”. І такий погляд передають своїм студентам. Не завжди – але і нерідко.

Що далі роблять поляки, котрі хочуть вдосконалити російську мову? Ні, не їдуть до Києва і не купують там української російськомовної преси чи літератури. Навіщо марна підробка російської мови, коли є оригінал. Отже – Москва, російське телебачення, російські книжки, російські сайти. Гроші, і то величезні, ідуть на підтримку російської економіки, російських видавництв, російських авторів – а не тих “українських російськомовних”. Але ще гірше те, що разом із цим такі люди (хоча не всі) часто стають тими, хто позитивно сприймає аргументи Путіна і підлеглих йому ЗМІ. І ви кажете, що “не важливо, якою мовою хто говорить”?

Я цим не хочу сказати, що всі поляки, котрі вивчають російську мову, одразу стають проросійськими і антиукраїнськими. Вони ж живуть у вільній країні, мають свій розум і вміють аналізувати факти. Але тенденція є. Хай би навіть такі симпатії мав кожен п’ятий, а це близьке до реальності – це вже забагато.

Проблема є і невипадково функціонує сторінка “Російська V колона в Польщі”, яка розслідує випадки цілком потужних і впливових проросійських середовищ. Як стверджують автори сторінки, механізм породження пропутінських симпатій у Польщі дуже простий. Завжди все починається непомітно, з культури і мови. А ви кажете, що “мова немає значення”.

І я тут пишу про ситуацію в Польщі, де все ж таки є досить багато осіб, котрі таки вивчають українську мову і є сильні проукраїнські настрої. А де інші країни: Німеччина, Австрія, Словаччина, де російська мова як іноземна є дуже популярною? Як тут не дивуватися, що в цих країнах є так багато “адвокатів Росії” і так мало “проукраїнського лобі”?

Пора усвідомити: те, який відсоток українців розмовляє українською в Україні, має суттєвий вплив на то, яку мову сусіди і партнери України будуть вивчати як іноземну. Російську чи українську. Україна є настільки великою країною і настільки важливою з ділової точки зору, що має потенціал, щоб іноземці масово вивчали саме українську мову як іноземну. Адже в такій Польщі, Словаччині, Австрії чи Німеччині на ринку праці є потреба сотень тисяч осіб, котрі так чи інакше будуть працювати з українським клієнтом чи партнером – і разом із економічною євроінтеграцією потреба в них буде ще більшою.

Якщо б Україна була хоча б в 70% україномовна – ці люди вивчали б саме українську мову як іноземну, а процес їх підготовки дав б української економіці величезний стимул. Бо це – і посади для українських лекторів (заробітчани могли б нарешті давати мовні уроки, замість прибирати), і екскурсії в Західну Україну для вдосконалення мови, і закупівля українських книжок, газет, журналів, навчальних посібників, і нарешті – відвідування українських сайтів і розвиток українського інтернет-бізнесу, а не російського.

І на кінець – я абсолютно не вважаю, що всі російськомовні українці раптом мають відмовитися від звичної собі мови у побутовому користуванні. Але чому б не переходити на українську поступово? Живеш в Дніпропетровську чи Одесі, розмовляєш російською і хочеш надалі розмовляти? Гаразд. Але вже своїх дітей виховай так, щоб для них першою і більш звичною мовою була українська. Посилай їх до україномовних садків і шкіл, розмовляй з ними українською, створи їм україномовне середовище (фільми, книжки). А самому – розмовляй російською, але в офіційних ситуаціях, діловій кореспонденції, документах фірми використовуй українську мову. І тоді все буде добре.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Френк Герберт: Ну як вам друге дно Вулика Геллстрома?

«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта

«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Доброслав Велесовий.
0
Ще не підтримано

А уявіть собі які переваги мають Англія та США від того, що їхня мова є світовим стандартом міжнародного спілкування. Тут і величезні прибутки від освіти, від освітнього туризму. І багато політичних переваг, які описані в цій публікації.

Мова вже давно є не тільки засобом спілкування, а й інструментом пропаганди. Але багато "російськомовних" ще досі це не усвідомило і таким чином, часто несвідомо, продовжують працювати на сусіда-агресора.

Коментарі

Зображення користувача Доброслав Велесовий.
0
Ще не підтримано

А уявіть собі які переваги мають Англія та США від того, що їхня мова є світовим стандартом міжнародного спілкування. Тут і величезні прибутки від освіти, від освітнього туризму. І багато політичних переваг, які описані в цій публікації.

Мова вже давно є не тільки засобом спілкування, а й інструментом пропаганди. Але багато "російськомовних" ще досі це не усвідомило і таким чином, часто несвідомо, продовжують працювати на сусіда-агресора.

Зображення користувача Андерс Фальке.
0
Ще не підтримано

Дуже гарна стаття! Дякую!

Я зі східної України, саме з тієї частини, яка зараз є на пограниччі з зоною АТО. Особисто українізував чотирьох осіб. Це довгий процес. Спочатку ми слухали українську музику в мене в машині, ходили на концерти Тартака, Океану Ельзи, Роллікса тощо. Потім я з ними переходив на українську - це напевно найважчий період. Потім я їм показував, що є українські сайти, історія, інші україномовні люди, громади, література тощо. Потім було закріплення - це поїздка до Львову :)

Деякі сміли переходити з часом знову на російську, але потрібно стояти на своєму і доказувати, що українська мова шляхетна і багатогранна. Українською можна співати, дискутувати, писати наукові тексти, кохати, жартувати, проклинати тощо. І тоді у ваших знайомих і друзів не буде можливості сказати, що "українською цього не виразиш".

Українізуйте своє оточення - це довгий процес. В мене наприклад для українізації всіх моїх найкращих друзів пішло 10 років, але тепер на хвилі різкого піднесення патріотизму у надважких умовах це закріпиться назавжди.

Миролюбність і озброєність!