Анатолій Висота: Пічка Мілано-2 вже гріє й у Красному (ч.2)

Продовження. Попередня стаття.

«Дім тепла» у Києві

І знаходиться цей магазин на вулиці Великій Кільцевій,2 коло заводу «Електронмаш». Це знову нам підказав і-нет, а ще те, що  словаки виробляють пічки за німецькою технологією і тих пічок-камінів штук із 100 модифікацій і ціною  від 260 до 4000 євро – на всі смаки й достатки.

          На початку жовтня  ми поїхали в Київ, в надії купити й привезти пічку. А в тому «Домі тепла» очі розбігаються від виблискуючих і таких акуратних пічок і камінів. Знайшли й нашу «Мілано-2» - відразу у чорному, вишневому і в кремовому кольорах. Скільки ж вона тут коштує? – 501 євро! – ніби вдарив мене по голові менеджер Віталій. – А в гривнях скільки ж це буде? – я все ще на щось надіявся. – Так. Курс сьогодні 18,4 гривні за євро. Перемножую на 501 євро. І поки він сказав, що  це буде 9218 гривень, я вже знав, що пічки ми тут не купимо.

          Ми сіли за стіл й стали множити метри труб димоходів на ціни, додавали вартість  інших деталей й виходило, як не крути з товщиною металу, від 3 до 4 тисяч. Таких грошей в нас не було і в помині і ми увалили заїхати в ЕПІЦЕНТР.

          Там прямо перед входом вишикувалися рядком акуратні квадратні стовпчики китайських чавунних пічок. Ціна  – 3400 гривень, а яка якість того китайського чавуну? І я згадав, як розчинялися краснянською водою у порошок кульові крани, вироблені з  китайської «міді». В приміщенні супермаркету ми знайшли лиш неоковирні пічки-булер’яни «Сварог», які годилися хіба для обігріву нежитлових приміщень. Ми не полінувалися зайти і в супермаркет МЕТРО. Нема там взагалі пічок. Дорогою додому ми ще заїхали в МЕГАМАРКЕТ за Києвом. Там були лише якісь коптильні для риби. – Нічого! – заспокоювала мене дружина. –Світ великий і щось та знайдемо! - й передала мені запашну українську хлібину й батон.

          Інтернет-магазин «12-ка» під Львовом

Майже кожного дня я щось знаходив, наприклад, пічку «Гера» у магазині «Мототехніка» в Києві по вул.. Ізюмській,7. Пічка гарна, ціна 5900 гривень, а 7-ми кВт потужності її вистачає, щоб обігріти 140 м кубічних. В цьому магазині було з півсотні пічок і камінів і всі із Сербії.

          А може десь продаються пічки, які були у використанні? І я знайшов в і-неті магазин ФЛАГМА. Мене здивувало, що  ці пічки якісь великі, а облицьована керамічною плиткою німецька піч була навіть на колесах. Директор Борис Холонюк пояснив, що  ціна пічки від 4 тисяч гривень і, щоб їх побачити, треба їхати на Рівненщину. Тим часом адвокат Арсен підказав, що  в Польщі продаються Мілано-2 по 1325 злотих. Я перемножив 4,35 гривні на 1325 злотих і зрадів, що  це менше від шести тисяч. Перевізник Андрій Літепло написав мені, що купить і привезе цю пічку і вона обійдеться мені у 7 тисяч гривень у Львові. Але треба вислати завдаток у половину її вартості. Слати гроші невідомому чоловіку - це мене насторожило.

          І ось я щасливо знайшов в і-неті магазин «12-ка». Там було тих пічок, хоч греблю гати. Ось польська чавунна пічка «Коза краткі» стоїть собі серед сотні своїх сестер і братів-камінів. Зовні мені сподобалася сербська пічка «Язон». За розмірами і потужністю вона була схожа на Мілано-2. Однак мене насторожило, що  вага її всього 47 кг, а наша улюблениця ж по паспорту важить аж 72 кг. Може серби зекономили на товщині металу? Я став листуватися з  продавцем Ігорем і запитав його про Мілано-2. «Пошукаємо!» - відповів Ігор. Через день я радів, читаючи: «В поставщика є одна пічка Мілано-2 білого кольору і ціною 6000 гр.». Але ж може доставка пічки до Обухова буде коштувати більше тисячі! – думав я собі. Ігор повідомив, що  НОВА ПОШТА  береться доставити пічку за 220 гривень, а окремо доведеться заплатити ще 120 гр. за перерахування йому 6000 гривень. Я тут же погодився, хвалячи подумки й інтернет і Нову Пошту.

          Пічка Мілано-2 і димохід вже в Красному

Через тиждень 21 жовтня 2014 р. я з’їздив в Обухів і привіз власною Омегою пічку Мілано-2, яка в документах гордо звалася каміном. Вивантажуючи гарно упаковану і обшиту деревом пічку, я чув, що  там щось постукувало й подзвонювало. Помаленьку й обережно пересаджуючи кантуванням цей довгожданий вантаж через східці й пороги,  а дружина тим часом відчиняла й зачиняла за мною двері, я перевів подих аж у хаті. Перепочивши, я викрутив шурупокрутом десятків зо три шурупів із обшивки, а дружина нетерпеливо вже здирала пакувальний картон. Ось вона біла красуня нарешті в нашій хаті! А це подзвонювала прикріплена збоку чавунна конфорка. І всі запчастини є на місці.

          Пора братися за димохід.

От що-що, а димохідних труб виробляється в Україні чимало. Про це є і на сайтах ОТОПЛЕНИЕ, СВІТ САУН і ДІМ ТЕПЛА. Всі труби й деталі до них  вироблені з оцинкованої бляхи, або із нержавіючої сталі (н/ст.). Товщина н/ст. 0,4; 0,8 і 1,0 мм, а діаметр труб від 115 до 500 мм. Ціни скрізь приблизно однакові і я подався в Київ у знайомий магазин «Дім тепла». Діаметр труб і деталей 120 мм. Для приміщення я вибрав труби чорного кольору з товщиною стінок 2 мм з польської фірми ДАРКО. А для вулиці замовив утеплені труби з н/ст. товщиною 1мм українського  виробництва з діаметром 120/180 мм, тобто вони мали утеплюючий шар товщиною 30мм.

          Важливий момент: я собі подумав, що димовим газам буде легше проникати через стіну під кутом у 45 градусів та й легше трусити сажу, а тому замовив 2 коліна з  таким кутом. Більше 2 тижнів я чекав поки привезуть ті труби із Польщі і таки діждався. Поїхав у Київ удруге і мене чекав приємний сюрприз: одне з  колін мало отвір для очистки димоходу, а я про таке й не здогадувався. Їхня вартість була до  4000 гр. Отож я щасливо привіз труби+ у Красне і перевірив дома усі, чи нема де якого ганджу. Всі 1-метрові труби спокійно з’єднувалися одна з одною за системою «тато в маму».

          Виставили пічку і змонтували димохід

Були варіанти: я гадав розмістити пічку в залі площею 20 м кв., але дружина вибрала краще місце: коло стіни  у великому коридорі площею 16 м кв. Звідси тепло буде поширюватися через відкриті двері у дві кімнати і в менший коридор, а звідти в кухню. Так і порішили. Пічка може стояти прямо на підлозі, наприклад, на керамічній плитці 30см х 30см, як у п. Галини. Але краще її розмістити на підвищенні. З часом ми маємо поміняти підлогу скрізь у хаті.

           А зараз я придумав виставити пічку на відрізку дошки-п’ятидесятки шириною 30 см. Довгенько я вимірював, де пробити отвір у стіні, бо треба, щоб була максимальною довжина труби у хаті (більша буде тепловіддача!) і, щоб димохід не попав на крокву даху.

          За перший день я пробив навскісний отвір у цегляній стіні товщиною 40  см. А за другий день укоротив дві 1-метрові труби, розширив отвір у стіні і вже з’єднував між собою труби, кагалу й коліна, а дружина  терпляче підтримувала всю цю конструкцію коло пічки, щоб не розвалилася. Увечері в суботу я пішов до Василя Теліги – робітника із Закарпаття, щоб допоміг мені завершити монтування димоходу. Вася погодився прийти в неділю, а що, коли це в нього  єдиний вихідний. Умовилися, що платою за роботу буде 100 гр.

          Зранку в неділю я підготував усі інструменти поки Вася хазяйновито оглядав пічку, отвір і всі деталі. Ми перетягли велетенського козла висотою 2,3 м під дах і мій помічник вже примірявся на ньому, чи буде зручно прорізати отвір у дасі. Але спочатку ми наново з’єднали всі чорні труби й коліна й прикріпили їх до стіни в хаті скобою. За якусь годину Вася прорізав отвір у дасі, розрізавши спочатку метало-черепицю маленькою болгаркою, а потім вирізавши дошки лобзиком. Потім ми стали нарощувати димохід із трьох 1-метрових утеплених труб із н/ст., прикріпивши першу трубу скобою до зовнішньої стіни.

          Щоб не випав ізолюючий розчин, Вася вправно закріпив відрізки із дошки знизу шурупокрутом. А я тим часом вже місив унизу густий цементно-піщаний розчин. Ось останні виміри вертикальності димоходу і Вася подав мені рівень, а забрав миску із розчином. Бачу щось дружина ходить смутна-невесела. -Чого ти? –-А чим ви заізолюєте оте чорне коліно? – відповідає сердито. Подумали разом: у нас осталася від утеплення даху мінеральна вата, а від теплоізоляції сауни фольга. До обіду ми все це зробили й замурували отвір ззовні й ізсередини хати. Несемо драбину й я питаю: - Василю, а як називають у вас драбину? Усміхаючись, відповідає: - Лазиво. І уточняє: - У нас всі так кажуть у селі Ракошино Мукачівського району.

          Ми не рішилися відразу ж затопити пічку – хай хоч день просохне розчин.

          Оранжеве полум’я і живе тепло

Наступного дня, 10 листопада 2014 р., вранці я відкрив кагалу, відкрив подачу повітря на всіх трьох рівнях і, хвилюючись, став накладати паливо в пічку.  На дно топки - зім’яту газету, а потім тоненькі тріски й товщі, вище конусом бруски  і обрізки дощок. Тут зайшла до нас сусідка Ніна. З другого сірника в мене загорілась газета, а за нею спалахнули тріски й дрова. Оранжеве полум’я, хвилюючись, лизало скло. Вискочив надвір: дим жваво виривається з-під грибка димоходу Ми раділи, що горить, не димить і вже потепліли відразу труби і пічка зверху. Утрьох посідали близенько й грілися від пічки. За годину потепліло в коридорі, а за дві закипів і чайник на пічці. Наша пічка успішно пройшла випробування. Всі, хто приходив до нас згодом, позитивно оцінили нашу пічку Мілано-2.

          Труднощі і можливі проблеми

Вже четвертий тиждень ми топимо пічку. Вона економно їсть  дрова, яких у нас вистачить на кілька років, а продукує тепло, попіл і сажу. Топимо ми вранці і ввечері по 4 години. Після кожних 5-6 спалювань дров накопичується контейнер попелу, об’єм якого до  3 л. Контейнер вийняв  із піддувайла і обережно висипав попіл у відро – і це все. Якось вранці, коли надворі було до 10 градусів морозу, при розпалюванні пічки дим шугонув у кімнату. Я збагнув, що це  холодне повітря з димоходу ринуло у кімнату разом з димом. Надалі  перед розпалюванням вранці я відкривав кагалу і всі отвори в пічці хвилин на кілька, щоб виникла тяга теплого повітря з хати надвір. Більше в мене не диміло. Ще одне: лазячи рукою в пічку, треба бути обережним, щоб не обробитися сажою.

          Можливою проблемою є періодичне трусіння сажі в димоході. Але Віталій з ДОМУ ТЕПЛА  в Києві мене заспокоїв. Зараз вже продається такий порошок, ложки якого в топці вистачає, щоб вся сажа опустилася з димоходу в топку й там згоріла. І таке треба робити 1-2 рази на рік.

          Дотичні проблеми

Пригадуючи монтаж пічки й димоходу, я згадав за інструменти: болгарка, електролобзик, дриль, шурупокрут, які так полегшили нашу роботу. А ще в мене є електрорубанок, степлер і заклепник. І я подумав: чому це жодного з цих інструментів не придумали в Україні? Перечитуючи вкотре твори Бальзака, я відмітив собі повсюдне використання у Франції камінів і чавунних грубок ще 200 років тому. Чому це такі пічки-каміни стали застосовуватися в Україні лише зараз? Чому українці такі неохочі до обробки й використання металу і каменю? Маючи гори каменю, чомусь не використовували його як фундамент при будівництві хат. Натомісць клали на землю колоди з акації, шовковиці чи дуба й називали їх підвалинами. Через 50 років дерево згнивало, хата кособочилася, а потім валилася.

          Вміючи так гарно вирізати з дерева ложки, чому українці не додумалися виготовляти з дерева черевики. Чи в нас менше аніж  в Європі холодної грязюки весною  і восени? Мої мати й батько були в Німеччині бранцями, а потім свідчили, що в таких черевиках тепло, от тільки вони не гнучкі. У Франції такі черевики називаються «сабо», а в Німеччині «гольцшуги» - їх там носять вже років із 500.  Висновок: нам ще вчитися і вчитися у європейців, як облаштовувати собі комфортне життя.

          На завершення трохи оптимізму

На шляху вдосконалення Творець поставив для нас, українців, чергові перешкоди: залежність від газу із заздрісної Росії і можливість замерзнути взимку. Як тільки ми ухвалили собі придбати пічку, Творець  послав нам помічників: п. Галину з поля коло Дібрівки; її сина Арсена із Рівного; Віталія із Києва; Андрія Літепла із Львівщини, Ігора зі Львова, Василя Телігу із Закарпаття та інших. Тим, хто допоміг нам порадою, хто роботою, а хто грошима – всім ми вдячні. Ми з дружиною тепер цю перешкоду успішно долаємо: куплена нами пічка Мілано-2 вже обігріває  нашу хату у Красному, а як доведеться, то  і їсти на ній зваримо.

          Вибачте про ті кілька рядків гіркоти про нас, українців. Як треба буде, то таланти з’являться. Ось по і-нету пройшла інформація, що талановитий 19-річний студент із Вінниці вже винайшов і патентує БЕЗДИМНУ ПІЧКУ. При необхідності таку пічку можна буде поставити навіть у кожну квартиру. Таланти серед нас є, а буде ще більше на шляху творення Добра.

          Хай же буде!