Зображення користувача Оксана Колосовська.
Оксана Колосовська
  • Відвідувань: 23
  • Переглядів: 24

Як і чому діти можуть не ходити до школи: досвід мам-хоумскулерів

Світ:

Хоумскулери - це діти, які вчаться вдома. З деякими дітьми займаються батьки, з кимось репетитори або тьютори. Кілька тисяч дітей в Україні вибрали не ходити в школу. Такі підрахунки провела одна з героїнь цього тексту, громадська активістка в сфері хоумскулінга Ріна Леон.

З деякими дітьми займаються батьки, з кимось репетитори або тьютори, але всі хоумскулери повинні проходити атестацію в школах, щоб перейти в наступний клас.

За словами Ріни, навчання вдома в Україні передбачає, що батьки зобов'язуються навчити дитину відповідно до програми і виконати державний стандарт, який визначає, що повинен знати учень на тому чи іншому етапі навчання.

Юридично в Україні є кілька форм навчання, що дозволяють навчатися вдома: екстернат, індивідуальний графік (домашнє навчання), заочна форма навчання і дистанційна освіта.

Останнє, як каже Ріна, повністю реалізовано лише в чотирьох приватних українських школах . Інші школи насправді тільки атестують дітей, але не приділяють уваги процесу навчання.

Хоча Закон України "Про освіту" дозволяє вільно вибирати форму навчання, у хоумскулерів є можливість проходити атестацію  в декількох лояльних до них державних і приватних школах по всій Україні.

Ви можете жити на заході України, а проходити оцінювання, наприклад, у Києві - тому що поруч з вашим будинком просто немає школи, яка приймає хоумскулерів, або ж атестація там проходить так часто, що легше раз на рік приїхати до Києва.

Про те, чому діти переходять на хоумкулінг і як відбувається навчання, розповіли їх мами у сімейному таборі "Освітній експеримент".

Київ-Чернігів. АНАСТАСІЯ ЛЕУХІНА

Київ-Чернігів, АНАСТАСІЯ ЛЕУХІНА

Мій син Клим ходив в школу, і перші пару років йому там навіть подобалося. Ми перейшли на хомскулінг в 4 класі, і вже три роки так вчимося.

Чому перейшли? Є дві історії.

У мене був хороший досвід освіти: п'ять років я вчилася у Львові в першому експериментальному класі Езри Щебальского , і для мене це була нестандартна шкільна освіта.

Потім я вчилася в американській школі, в американському і канадському університетах, Києво-Могилянської Академії.

Я розуміла, що є різна освіта, різна якість і різні вчителі - і не обов'язково миритися з тим, що тобі пропонують. Особливо, якщо пропоноване не зовсім підходить.

У  школі Клима мене не влаштовувало те, що я бачу - шаблонність, колективність, порядок прийняття рішень; тебе вважають гаманцем, стадом, яке ні на що не впливає, і мені не подобалося бути в цій ролі.

Кілька років ми намагалися працювати з цим, ставити хоча б питання адміністрації та вчителю. Поки це не впливало на стосунки Клима з вчителькою, ми продовжували відвідувати школу.

Друга історія - про Клима. Він сидів на останній парті і вважав себе гіршим в класі, і я так розумію, що ця ідентичність підтримувалася учителем і негативно впливала на самооцінку дитини.

Був випадок, який мене дуже зачепив. У 3 класі дитини не випустили в туалет під час уроку. Я запитала Клима: "Чому ти все одно не вийшов?" - "Ти розумієш, вчителька пішла в їдальню на 20 хвилин, і мені не було в кого спитати вдруге ...".


Я вирішила, що не хочу, щоб в моїй дитині культивувалося підпорядкування неіснуючим правилами, придуманим для зручності дорослими. Це культивація системи гноблення - коли ти зобов'язаний підкорятися правилам, які тобі задає старший в ієрархії, причому власне правил не існує. Дітям нав'язують помилкові правила і змушують підкорятися.

Частково я перевела Клима на хоумскулінг не тільки в його інтересах, а й щоб не витрачати свою життєву енергію на те, що, як я зрозуміла, не можу змінити - на постійні переговори з шкільною адміністрацією. Але я чесно намагалася.

Ще коли Клим був в дитячому садку, я проявляла себе як нерв (у мене є теорія, що важливо бути нервом проблем, говорити про них і намагатися їх вирішувати) і вступала в переговори з адміністрацією, щоб навести порядок.

Я не дуже хотіла цим займатися в школі. Але моя подруга сказала: "Я бачу багато дорослих, у яких є травма з дитинства через те, що у них не було досвіду школи - їм здається, що їх чогось позбавили".

Мені сподобалася її порада: треба спробувати, а раптом все буде добре? Я задоволена, що мій син був у школі - він розумів, що йому там подобається, і що ні. І зараз усвідомлено вибирає залишатися поза нею.

Але, якщо чесно, я б з радістю відправила його в хорошу школу.

Я працююча мама, живу на два міста - Київ і Чернігів. Коли потрібно було йти в школу, ми вирішили переїхати до Чернігова - це маленьке і безпечне місто, по якому Клим може пересуватися сам.

Він живе з бабусею, і до цього року кожен день працював з тьютором по скайпу. Моя задача була на початку семестру організувати йому робочий графік.


Спочатку займалися поза шкільною програмою, тому що тьютор - прекрасний фахівець у багатьох сферах. Але потім вона прийшла до того, що, оскільки шкільна програма і без цього дається туго, потрібно фокусуватися на здачі контрольних. Перший рік вони працювали по 4 години на день, потім перейшли на 2 години індивідуальної роботи і частина - самостійною.

Але зараз тьютор вигоріла, і перед нами постало питання переходу на якусь іншу форму навчання.

Клим не хоче йти в школу, і я думаю, що в наступному класі мені доведеться глибше в усе це занурюватися.

Крім шкільної програми, Клим ходить на важку атлетику, плавання, веслування, корнет, оркестр, фортепіано та сольфеджіо. У нього достатньо можливостей спілкуватися з дітьми. Але це не чарівна паличка. Йому було важко в школі знаходити контакт з однолітками і підтримувати його тривалий час і він продовжує зазнавати труднощів. Хоча двічі в рік ми їздимо в туристичні табори від сімейного центру "Мацьопа" - і це допомагає.

Я б не сказала, що хоумскулінг - це дешеве задоволення, але це коштує дешевше, ніж приватна школа в Києві. Ці гроші я інвестую не в зошити, кросівки, форму, матеріальні речі в школі, які насправді не впливають на якість освіти. Я інвестую в якість взаємодії вчителя і дитини і в якість знань, які він отримує.

Час - це життя. І те, що у нас на шкільну програму йде не більше 4 годин на день, а не по 8-9, - окупає все.

Ужгород. ОЛЕНА АРБУЗНА

Ужгород. ОЛЕНА АРБУЗНА

У мене троє дітей - двоє старших вчаться дистанційно (один - першокласник, другому - 11 років), а молодшому тільки 4 роки.

Коли я була вагітна першою дитиною, мені постійно потрапляла інформація про домашню освіту. Поки дитина ще не народилася, ми вже думали, що було б круто вчити її вдома.

Коли дитя підросло, ми подумали: "Він такий розумний, треба його швидше в школу, може, навіть відразу у 2 клас".

Ми поїхали в Сімферопольську школу, куди приймали хоумскулерів. Думали відразу здати програму першого класу. Але вчителька була настільки фантастична, що ми вирішили дистанційно навчатися у неї.

Два класи відучилися у Сімферополі. Але в 2014-му довелося шукати школу на материку. Тоді у 500 "сімферопольських" батьків виник великий запит - тому почали з'являтися школи, де можна проходити атестацію.

Пройшла чутка, що під Києвом з'явиться ще одна школа. І 29 серпня нам сказали, що можна подавати документи в Переяслав-Хмельницьку школу (зараз там немає набору), на базі якої проходить експеримент із сімейної освіти.

Щоб пройти атестацію, нам треба було роздрукувати з сайту контрольні, зробити і відправити. Більше нічого.

Щороку старший - 11-річний - син дивиться кількість контрольних і кількість тижнів до відправки - і визначає: на цей предмет потрібно стільки, на цей - стільки. Перших півтора місяця він в графіку, але потім ми страшно завалюємо терміни здачі.


Першокласник рано почав читати, йому було легко все здавати. Коли подивився математику, то сказав: "Тю, що там рахувати!" . З ним вийшло легко - тому що ми, знаючи, що він буде вчитися вдома, постійно щось йому давали. Він займається мало; бувають дні, коли він взагалі нічого не робить. І мені б хотілося, щоб занять було більше.

Організація навчального процесу у нас слабенька, але при цьому діти здають все добре. ДПА з математики старший здав на 12, але йому поставили 10, тому що він начеркав.

Ми, батьки, розуміємо, що відповідальність за це навчання лежить на нас, тому намагаємося показувати прикладну сторону. Якщо я шию "гніздо" для читання книг, то кажу: "У мене така кількість тканини, я можу вирахувати довжину окружності по такій формулі". Вони потім не пам'ятають формулу, але бачили, що я її використовувала. Коли ми ріжемо торт малюкові - говоримо про дроби.

Ми живемо за містом, і старший син сам ходить на маршрутку, щоб доїхати на свої гуртки. Десь у другому класі він уже почав самостійно пересуватися по місту. Першокласника я буду возити по гуртках, поки він з усіма не познайомиться.

Хоумкулінг обходиться нам дешевше. Немає витрат на нові зошити, фломастери і олівці. У мене вони ще не стесані - навіщо? Не треба купувати модні наклейки, які "всі купили".

Харків. ДАРЬЯ РАК

Дарья Рак, Харків

Моя історія про вкрай некомфортну дитину для системи.

Уже в садку почалися питання: чому не можна йти в калюжу? (А моїй дитині можна, і на стінах малювати теж можна було). І він не зміг поєднати те, що можна вдома, і що не можна там. Він почав хворіти - дала про себе знати психосоматика.

Коли синові було 6 років, я нарешті звільнилася і забрала його. Ми рік щасливо жили, у дитини був пізнавальний інтерес.

Ми шукали школу. В останній момент моя приятелька захотіла стати вчителькою, набрала свій перший клас і запросила нас. Ми щасливо з нею прожили два роки. Хоча приятелька - людина не режимна, на другий рік (вона сама говорила) це вже була не вона. Вона ледве-ледве дотерпіла до кінця навчального року і звільнилася.

Я повела сина в школу поруч з будинком. Через два дні дитина мені дзвонить: "Мама, терміново мене забери". Я приходжу і бачу, що він стоїть в колі дітей і кілька з них намагаються його вдарити. Я питаю вчительку - а вона: "А що? ..". Як виявилося, вона говорила Єгору, що я погана.

Тоді ми перейшли в приватну школу, нас вистачило на два тижні. Все закінчилося тим, що я не змогла довести, що пити воду під час уроку - це нормально.

Коли я запропонувала хоумскулінг, син погодився. Ми вже два роки так вчимося, закінчили 4 клас - і дитина каже, що щаслива. Цього достатньо і для мене, і для нього.

Коли я забрала дитину зі школи, його потрібно було "розшколювати" (докладне пояснення, що це, читайте внизу - ред.), Щоб відновити природний інтерес до знань.

Я людина вкрай неорганізована, дитина  такаж сама. Але знання, які він бере зі своїх інтересів, перетинаються зі шкільною програмою. Часу на заняття в цілому йде менше - легше навчити дитину спочатку чомусь новому, ніж впоратися з тим, що у нього не вийшло в школі.

Вважається, що розшколювання займає місяць на кожен рік життя дитини в школі. Він йшов за цими параметрами. Я ж - ні. У мене постійно відбувався відкат до шкільної системи.

Ми не відповідальні, але оцінками по ДПА я задоволена - 8 з математики (ми займаємося по Академії Хана - американській відкритій платформі).

Але у випадках, коли у мами дитини немає проблем з самоорганізацією, їй може бути цікаво йти за програмою. Якщо так, як у нас, то анскулінг (хоусмскулінг без програми, стандартів і системної роботи) - це більш комфортно, немає вигоряння.

Але це виглядає не так, що він робить, що хоче. У дитини в 6-7 років дуже сильний пізнавальний інтерес. У 1-2 класі мій син мало навчався - але всіх знань, отриманих за рік, коли я не працювала, вистачило. Ми навіть зараз іноді "їдемо" на цьому далі.

Хоумскулінг - це дешевше. Одне те, що не потрібно купувати форму, звільняє від багатьох витрат. Подарунки вчителям, штори, ремонти - це все нас не стосується. Чи вважати до витрат літературу, яку ми купуємо - я не знаю. Якби він навчався в школі, ми б все одно купували книги. Ще є витрати на гуртки - але це я теж не вважаю.

Репетиторами ми не користуємося. Можливо, поки що. Але мені зустрічалися люди, які говорили: "У тебе дитина "анскуліт"? Можна, я буду йому історію викладати безкоштовно?".

Харків-Київ. РІНА ЛЕОН

 

Я задумалася про школу, коли доньці було 3-4 роки - вона тоді захотіла вчитися читати, рахувати і писати.

Тоді обійшла школи поруч з будинком в двох містах (Києві і Харкові), і мене мучило питання: чому діти там так кричать? Чому вони виходять з уроку - і наче пружини розпрямляються?

Я зарахувала це до особливостей класно-урочної системи. Але зараз розумію, що в традиційних школах є й інші чинники напруги. Мені не хотілося тримати дитину в стані затиснутої пружини - і стала шукати далі.

У пошуках натрапила на інформацію про хоумскулінг. До п'ятиріччя доньки я вирішила, що ми будемо вчитися вдома.Я вже об'їздила школи, які забезпечували хоумскулінг в Україні, і зупинилася на Сімферопольській.

Коли доньці було п'ять з половиною, ми поїхали показати себе, здали перший клас екстерном і стали вчитися по одному класу на рік.

Сьогодні я б не поспішала оформляти дитину в школу до обов'язкових 6/7 років - а вчилася б за здібностями. Зараз дочці 10 років, і вона перейшла в 6-й клас.

Коли вона стала відвідувати гуртки, я зрозуміла, що в Києві мені потрібно перетворитися в водія, а їй - оселитися в машині.Тому ми вирішили більше часу проводити в Харкові, де я виросла. Там концентрація якісної освіти на квадратний кілометр вище, і життя спокійніше.

На гуртки можна добиратися пішки, і до 8 років ми ходили разом. А потім вона наполягла, щоб добиратися без моєї допомоги. Я хвилювалася за кожен її крок, але намагалася не показувати виду.


З самого початку ми домовилися з моєю мамою, що на ній буде лежати напрацювання основних навичок - письма, читання, рахунку, а на мені - природничі науки та іноземні мови. А в цьому році я стала більше працювати, і доньці захотілося більше моєї уваги. Вона знову попросила її супроводжувати. Не тому, що не може - а тому що вибирає в цей час поспілкуватися зі мною. І для мене цінна можливість близько проживати етапи її дорослішання.

У нас було багато суперечок про підходи до навчання. Мама, як людина системна, важко сприймала прохання не відтворювати школу в будинку - не звертати уваги на оформлення зошитів і поведінку під час занять. Але важче їй далося усвідомлення недосконалості шкільних програм і низької якості підручників.

Зараз бабуся живе далеко, і навчанням займаюся тільки я.

У мене все відбувається спонтанно. Ми можемо вчитися наскоками, а можемо робити перерви. Я намагаюся згладити цей процес, адже для формування глибоких знань потрібні регулярні заняття.

У початкових класах на навчання витрачалося півтори-дві години в день. У 5 класі я практично не витрачала часу на викладання, тільки підсувала потрібні книжки і максимально залучала дочку в своє життя.

Усередині мене жив опір тому, щоб навантажувати її великою кількістю навчання. Я їй дала свободу наповнюватися не сухими текстами підручників, а творчістю.

За рахунок того, що її пізнавальний інтерес не пригнічений, вона вміє швидко зібратися, і володіє хорошою базою - атестація в п'ятому класі пройшла добре.


Але бували моменти, коли у неї не було ресурсу робити потрібні, але нелюбимі речі. У кожному такому випадку ми чинимо по-різному. Якщо предмет або спосіб його викладання я вважаю невідповідним, ми можемо відкласти його до атестації.Проблем з мотивацією до навчання не виникало. Для мене дуже важливим є збереження допитливості.

Наприклад, підручник природознавства вона читає за пару тижнів до атестації, щоб освоїтися у визначеннях, а сам предмет осягає на природі або через експерименти. Основи здоров'я не доводиться вчити, бо ми багато уваги приділяємо здоровому способу життя.

Коли мене запитують, як довго ми збираємося хоумскулити, я відповідаю: "Як піде ...".

Я завжди раджуся з дочкою і готова в будь-який момент відпустити її в школу. Багато її друзів по-доброму заздрять: "Як, твоя мама дозволяє тобі не ходити в школу? Ти висипаєшся? Ти ходиш гуляти вранці і вдень?".

Вона пишається своїм статусом, але я думаю, що років до 12-ти це пройде: як і всі дорослі хоумскулери, вона перестане хотіти здаватися "іншою".

"РОЗШКОЛЮВАННЯ" І З ЧИМ ЙОГО ЇДЯТЬ  (пояснення від Ріни Леон)

Розшколювання - це американська теорія.

Її автори говорять, що для того, щоб відновити у дитини природну допитливість і спрагу до пізнання, якщо вона була втрачена - потрібно відпустити дитину у вільний політ пізнання.

Перестати пхати в дитину знання, але одночасно забезпечити середовище, в якому не буде пасивного сприйняття інформації, і при цьому дитина зможе активно її дістати.

Умовно: у вашому домі повинен бути вимкнений телевізор, і у дитини не повинно бути цілодобового доступу до планшета - але при цьому повинні бути повна відкрита книжкова полиця і затишне місце для читання, прогулянки на природі і умови для творчості.

Батьки повинні зашити рот з фразою "а давай-но візьмемося за книгу, коли ж ти візьмешся за розум і почнеш вчитися?".

Американські джерела кажуть, що потрібен один місяць разшколювання на кожен рік, проведений в школі. Один місяць на рік школи потрібно не пропонувати дитині вчитися.Можна пропонувати проекти, прогулянки, табори - але нічого, що б їй нагадувало про насильницьке навчання.

Але в наших реаліях спочатку потрібно робити батьківське розшколювання, тому що більшість батьків хоумскулерів спочатку починають на кухонному столі робити парту, щоб дитина сідала і піднімала ручку, відступала чотири клітинки в зошиті.

Краще в школу повернутися, ніж намагатися зробити це вдома ...

Наші інтереси: 

Потрібно змінювати систему освіти. Це в інтересах дітей.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Актуально. В світлі недопуску "дітей без щеплень" у садочок і школу.

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Коментарі

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Актуально. В світлі недопуску "дітей без щеплень" у садочок і школу.

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)