Вислів Джеймса Фенімора Купера: «Тенденції демократії у всіх речах спрямовані на посередність» немов спеціально написаний для нашої новітньої освітянської історії. Коли нашим „світлом” у кінці тунелю надалі залишатиметься «комуна», то це шлях до панування посередності.
Є сенс сподіватись, що першою саме школа спроможеться піти назустріч невпинному розвитку цивілізації у напрямку, який дозволяє особистості виходити за межі посередності. При цьому не викликаючи ні заздрощів з боку ближніх, ні страху з боку вождів, що, мовляв, ці „особистості” зламають таку милу серцю налагоджену систему. Особистості з продуктивним характером нічого ламати не будуть, вони, радіючи сонцю і життю, вже будують те, що зветься прогресивним постдемократичним суспільством.
- Що і як конкретно?
- Щодо наших освітянських справ так, це, по-перше, праця на мету навчити учнів застосовувати знання.
А, по–друге, якщо ми на рівні вивісок започатковуємо різні школи, то сподіватимемось, - нам вистачить духу спокійно, без комплексів жити у суспільстві різних за своїм рівнем ОСОБИСТОСТЕЙ.
У нас досить старшокласників, котрі хочуть навчатись і можуть бути самодостатніми як виховані люди. Вони внутрішньо прагнуть зосередитись на розвитку свого інтелектуального потенціалу, щоб потім поділитись надбаннями із суспільством. І крутити маховик звичних виховних заходів чи „моральних проповідей” у їхньому середовищі тільки тому, що до нього дозволили вступити декому, хто вчитись не хоче – не від поважного ставлення до організації справи.
Тому–то, щодо ліцеїв як профільних закладів виключно для старшокласників, є сенс суспільству зайняти позицію повного їх звільнення від рутинних турбот приводити деяких учнів до „тями”. Останнім пора вже самим уміти вирішувати свої моральні проблеми. Такі реальні центри соціальної відповідальності добре б відповідали віковим особливостям старшокласників і створювали б благодійний вплив на навчальне середовище основної школи. Вже навчаючись у 8-9 класах учні мали б чітку уяву про різні рівні свого майбутнього. Саме свого, а не того, що їхні батьки їм „подарують”.
Теперішня інструкція про організацію роботи ліцеїв(гімназій) стверджує, що учні, котрі навчаються на 1-3 бали “можуть бути відраховані”. А можуть і не бути ... Нагадаємо собі: „1-3 бали означають, що учень на примітивному рівні розуміє про що йде мова, але нічого не вміє”.
А тому маємо наступне. Є старанні учні, та у них нічого не виходить, але ж вони стараються, тому їх залишають в ліцеї. Є учні здібні та ліниві, але ж він (вона) може, як захоче, тому їх теж залишають. Навколо і тих, і інших ведеться постійна „виховна” робота, а основна маса учнів, дивлячись на все це, не проти і розслабитись. Потім ми дивуємось, що студенти наших університетів стають майстрами списування. Саме з цього й проростають коріння безвідповідальності.
З одного боку ми можемо вбачати себе добродійниками, котрі прагнуть наставити дітей на праведний шлях, а з іншого – усвідомити свої намагання перемудрити саме життя і тому звернути увагу на вислів Георга Ліхтенберга: „Перемудрити – це один із самих прикрих видів дурості”.
Добре, напишемо в інструкції замість „можуть” чітко і конкретно, уникаючи неприємного відтінку слова виключаються, - переводяться до непрофільних класів середньої загальноосвітньої школи за місцем проживання.
- Все, справа зроблена ?
-
- Якби так. Якщо в інших документах не виписати покарання дорослих за фальшування оцінок
і не ствердити їх механізми реалізації, то „болото” посередності та аналогічні „пута” на ногах суспільства, що прагне розвиватись не здолати. А хотілось би. Чи не так ?
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Вінець демократії – посередність
Світ:
07112204e.jpg
- Що і як конкретно?
- Щодо наших освітянських справ так, це, по-перше, праця на мету навчити учнів застосовувати знання.
А, по–друге, якщо ми на рівні вивісок започатковуємо різні школи, то сподіватимемось, - нам вистачить духу спокійно, без комплексів жити у суспільстві різних за своїм рівнем ОСОБИСТОСТЕЙ.
У нас досить старшокласників, котрі хочуть навчатись і можуть бути самодостатніми як виховані люди. Вони внутрішньо прагнуть зосередитись на розвитку свого інтелектуального потенціалу, щоб потім поділитись надбаннями із суспільством. І крутити маховик звичних виховних заходів чи „моральних проповідей” у їхньому середовищі тільки тому, що до нього дозволили вступити декому, хто вчитись не хоче – не від поважного ставлення до організації справи.
Тому–то, щодо ліцеїв як профільних закладів виключно для старшокласників, є сенс суспільству зайняти позицію повного їх звільнення від рутинних турбот приводити деяких учнів до „тями”. Останнім пора вже самим уміти вирішувати свої моральні проблеми. Такі реальні центри соціальної відповідальності добре б відповідали віковим особливостям старшокласників і створювали б благодійний вплив на навчальне середовище основної школи. Вже навчаючись у 8-9 класах учні мали б чітку уяву про різні рівні свого майбутнього. Саме свого, а не того, що їхні батьки їм „подарують”.
Теперішня інструкція про організацію роботи ліцеїв(гімназій) стверджує, що учні, котрі навчаються на 1-3 бали “можуть бути відраховані”. А можуть і не бути ... Нагадаємо собі: „1-3 бали означають, що учень на примітивному рівні розуміє про що йде мова, але нічого не вміє”.
А тому маємо наступне. Є старанні учні, та у них нічого не виходить, але ж вони стараються, тому їх залишають в ліцеї. Є учні здібні та ліниві, але ж він (вона) може, як захоче, тому їх теж залишають. Навколо і тих, і інших ведеться постійна „виховна” робота, а основна маса учнів, дивлячись на все це, не проти і розслабитись. Потім ми дивуємось, що студенти наших університетів стають майстрами списування. Саме з цього й проростають коріння безвідповідальності.
З одного боку ми можемо вбачати себе добродійниками, котрі прагнуть наставити дітей на праведний шлях, а з іншого – усвідомити свої намагання перемудрити саме життя і тому звернути увагу на вислів Георга Ліхтенберга: „Перемудрити – це один із самих прикрих видів дурості”.
Добре, напишемо в інструкції замість „можуть” чітко і конкретно, уникаючи неприємного відтінку слова виключаються, - переводяться до непрофільних класів середньої загальноосвітньої школи за місцем проживання.
- Все, справа зроблена ?
-
- Якби так. Якщо в інших документах не виписати покарання дорослих за фальшування оцінок
і не ствердити їх механізми реалізації, то „болото” посередності та аналогічні „пута” на ногах суспільства, що прагне розвиватись не здолати. А хотілось би. Чи не так ?
-----------------------------------
В тему:
Варнова самоорганізація і принцип Пітера
«Психологічні аспекти в менеджменті: Типологія Юнга, соціоніка, психоінформатика»
ЕЛІТА
Арійський стиль
Арійський стиль (текст)
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта