Ветеран заградзагону Самуїл Ушеров за добу розстрілював по десять – двадцять чоловік

Тільки в перші тижні війни півтора мільйона бійців Червоної армії зі зброєю в руках, з танками і артилерією, перейшли на бік противника, а ще два мільйони здалися в полон. Крім того, один мільйон бійців дезертирував, а ще мільйон розсіявся по лісах. 

Роль штрафних частин Червоної армії у Великій Вітчизняній війні досі залишається білою плямою в нашій історії. Хоч про їх існування всі знали, документи були суворо засекречені. Проте, за деякими даними , через штрафні батальйони і роти, офіційно створені наказом № 227 від 28 липня 1942 року, за всю війну пройшло до одного мільйона осіб. Доктор історичних наук, професор-історик Віктор Король, який займається вивченням маловідомих сторінок нашої історії, розповів «Фактам» про деякі деталі цього аспекту війни.

– Вікторе Юхимовичу, що стало причиною появи штрафних частин влітку 1942 року?

 – Насправді подібні частини з'явилися вже через три місяці після нападу Німеччини на Радянський Союз. Ще у вересні 1941 року Георгій Жуков, командувач Ленінградським фронтом, видав секретний наказ, що дозволяв командувачам армій створювати штрафні частини, а також вводити загороджувальні загони для запобігання втечі солдатів перед лицем противника.

Крім того, були передбачені репресії для родичів бійців, що здалися в полон. Після закінчення війни Жуков дуже боявся, щоб інформація про це ніде не спливла, тому офіційно наказ не був опублікований.

Проте перший подібний наказ видано ставкою Верховного головнокомандувача ще в серпні 1941 -го і теж під грифом «Секретно». Ситуація для радянських військ склалася катастрофічна – тільки в перші тижні війни півтора мільйона бійців Червоної армії зі зброєю в руках, з танками і артилерією, перейшли на бік противника, а ще два мільйони здалися в полон. Крім того, один мільйон бійців дезертирував, а ще мільйон розсіявся по лісах. Так що сталінське командування було змушене видавати подібні накази.

- Офіційні штрафники з'явилися тільки через рік після початку війни?

 - Радянське командування глибоко помилилося в планах ворога на 1942 і тримало величезні сили на московському напрямку. Тоді ж спроби Червоної армії захопити Харків і висадити десант у Криму завершилися катастрофою. У результаті німці дійшли до Сталінграда та Кавказу.

Переконавшись, що попередні накази ефекту не дали, Сталін згадує досвід свого політичного противника Льва Троцького, який свого часу, будучи головкомом Червоної армії, ввів спеціальні розстрільні загони, обґрунтувавши це тим, що «червоноармієць повинен бути поставлений в умови вибору між можливою почесною смертю в бою ... і неминучою ганебною смертю від розстрілу, якщо кине позицію і побіжить назад».

Тоді й з'явився на світ знаменитий наказ № 227, що офіційно узаконив загороджувальні загони, штрафні роти і батальйони. Причому сучасні історики сходяться на тому, що автором тексту даного документа був сам Йосип Сталін (це видно за характерною манерою викладу і стилем написання).

У тексті наказу вказувалося, що німецькі війська вже захопили величезні території Радянського Союзу і тепер у радянського народу вже немає переваги перед ворогом у кількості населення і запасів хліба, а подальший відступ загрожує поразкою у війні. Щоб запобігти відходу Червоної армії, офіційно створювалися спеціальні загони. Вони розташовувалися за ненадійними частинами і в разі відступу останніх відкривали по них вогонь. Для бійців Червоної армії, що провинилися, створювалися спеціальні штрафні частини, в яких засуджені повинні були «кров'ю спокутувати провину перед Батьківщиною» на найскладніших ділянках фронту. У штрафні батальйони спрямовувалися тільки офіцери, а рядовий склад зводився в штрафні роти. В історії цей наказ зберігся під назвою «Ні кроку назад».

– Очолювали подібні формування теж штрафники ?

– За документами слово «штрафник» ніде не проходило. Офіційним зверненням до солдата було «боєць-перемінник». Це викликано тим, що рядовий склад постійно змінювався, чого не можна сказати про командирів підрозділів, які командували штрафротами і штрафбатами на постійній основі. Командири штрафних частина не були штрафниками, а набиралися на добровільній основі. Скоріше, на добровільно-примусовій. Проте за один місяць служби в такій частині їм зараховувалося півроку стажу у воєнний час.

Штрафні комбати користувалися повноваженнями на рівні комдивів і комісарів одночасно, а командир штрафроти прирівнювався до командира або комісару полку. На відміну від командирів звичайних частин, які могли відсиджуватися в траншеях, офіцери штрафників під час наступу були змушені йти попереду своїх підлеглих, особистим прикладом піднімаючи тих в атаку. Інакше на бійців просто неможливо було вплинути. За це вони користувалися особливим авторитетом серед штрафників, платою ж була висока смертність серед офіцерів-добровольців.

– Якими були шанси «перемінників» пережити війну?

 – Служба в штрафбаті залишала мало шансів вижити. Солдат посилали на найнебезпечніші ділянки. Штрафники зазнавали втрат приблизно вшестеро більші, ніж регулярні частини. Один офіцер-фронтовик розповідав, що середній солдат переживав 2-3 атаки, після чого гинув. Правда, в регулярних частинах тоді теж було не краще, особливо в 1941-1943 роках. Приміром, коли форсували Дніпро, а тили відставали на десять діб, у солдатів навіть не було спецзасобів, щоб переплисти річку. І якщо звичайні бійці ще могли використовувати плащ-палатки, набиті соломою, то штрафники й цього не мали. Правда, навіть такі «конструкції» через сто метрів вбирали в себе воду і йшли на дно.

Ось як розповідав мені про це форсуванні письменник-фронтовик Віктор Астаф'єв: «Росіяни і неросіяни, добровольці і штрафбатовці – всі кричали одні й ті ж слова: «Мамо! Мамочка! Боже, спаси!». А кулемети сікли, і солдати, хапаючись один за одного, зв'язками йшли на дно. З одного боку в річку входило 25 тисяч осіб, а виходило близько 3-4 тисяч».

– «Штрафників» гнали по мінним полям?

– Георгій Жуков ввів свою практику розмінування мінних полів піхотою. Президент США Ейзенхауер згадував зустріч з Жуковим на Потсдамській конференції в 1945 році: "Пане маршале, як ви вирішували проблему німецьких мінних полів? Ми в 1944 році мали величезні труднощі з цим в Європі». А Георгій Костянтинович йому так бадьоренько й відповідає, що є два типи мінних полів: протипіхотні та протитанкові. При зіткненні з протипіхотних мінним полем він посилав вперед одне військове з'єднання. Втрати військ при цьому були рівносильні бою з сильним німецьким укріпленням. Після того як піхота поглиблювалася вперед, засіявши поле відірваними кінцівками, заходили сапери і розмінували протитанкові міни. Не варто забувати і про те, що таких солдатів часто посилали на вірну загибель для виявлення вогневих точок ворога.

Гірше, ніж штрафникам, доводилося, напевно, тільки чоловікам, мобілізованим з територій, звільнених від окупації. Їх взагалі кидали в бій без обмундирування і зброї, щоб вони добули собі зброю в бою, «кров'ю спокутувавши ганьбу окупації». Був випадок, коли при штурмі цегельного заводу в Україні цим людям, багато з яких були ще підлітками, замість зброї видали цеглини, щоб вони імітували кидок гранати.

Після подібних атак трупи ще довго не прибирали з поля бою. Так, той же Віктор Астаф'єв згадував, як він їхав у кузові вантажівки по вже визволеній землі. Все поле було всіяне трупами солдатів. Час від часу машину разом з усіма, хто знаходився в кузові, підкидало вгору. Це означало, що вантажівка переїхала ще одне тіло, яке валялося на дорозі. Пізніше всі останки солдатів без підрахунку скидалися в спільні ями. Так і з'являлися могили невідомого солдата, які щороку знаходять пошукові групи. Ось у Запорізькій області розкопали чергове поховання, де знайшли жіночі останки. Адже в штрафники забирали не тільки чоловіків. Не дарма Сталін ще в 1942 році скасував солдатські жетони, щоб не можна було ідентифікувати загальний масштаб наших втрат .

– За наказом № 227 створювалися і «заградотряди» ...

– У загороджувальні загони набиралися тільки ідеологічно перевірені бійці. Не кожен зможе щодня розстрілювати своїх. Настільки «делікатна» робота давала солдатам свої переваги. З одного боку, загородзагонівці рідко вступали в бій з противником, а з іншого – мали багато можливостей для мародерства. Частим явищем було повальне пияцтво офіцерів загороджувальних загонів.

Знайомий фронтовик розповів про випадок, коли п'яний офіцер загородзагону убив двох солдатів через те, що один з них не захотів розстріляти іншого за те, що той нібито злякався.

Мені особисто довелося спілкуватися з ветераном подібного з'єднання. Наприкінці 80-х я зустрів Самуїла Ушерова, щедро обвішаного орденами і медалями. Будучи напідпитку, він зізнався мені, що служив у розстрільній команді. На питання «Скільки ж ви розстріляли?», гордо відповів: «По-різному. Бувало, в день по десять-двадцять чоловік, бувало менше. Я тоді молодий був, нерви мав міцні».

Гравець: 
Миро Продум
1558

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка