В яке б село не приїжджали наші журналісти, всюди люди казали, що голодомор забрав більше життів, ніж Друга світова війна. І тільки в одному відрядженні у нашого кореспондента Олега Гулика були проблеми з тим, що люди не хотіли згадувати той час – бо ще живий страх. Це були прикордонні райони Росії.
У страху – червоний колір. У Росії тінь НКВС затьмарює пам’ять про голодомор. Курська область – прикордонна із Сумщиною. Південь – суміш українських і російських поселень. В українських на початку тридцятих розстрілювали за п’ять колосків. У російських – дозволяли збирати збіжжя за жатками.
Село Російське відрізняється від наших чистішою мовою, вицвілим триколором на сільраді і страхом перед пам’яттю. Боялись у тридцяті, коли сусіди вимирали, бояться й тепер.
Тетяна Студенкова, мешканка с. Російське:
"Ми ж то не знали…Ми ж то цього нічого не знали. Ми тільки були вірними якими. Це ж, ну як – влада…"
Ніна Шахова, мешканка с. Російське:
"Та хто зна. Хіба тоді розказували про Україну. Не розкажу я, діти, нічого вам... Ой, Галю. Прийдуть та уб’ють".
На заклик київського письменника Олеся Волі, який готував книгу спогадів про голодні тридцяті, відгукнулися тисячі очевидців мору в Україні. Останні сторінки – десятитисячний перелік смертей від виснаження. Виписані як вирок.
Сьогоднішні комуністи не хочуть визнавати навмисність убивств, тому що у 30-ті вбивали постановами і циркулярами партії-попередниці.
Олесь Воля, письменник:
"У кожному селі вигинуло людей приблизно утричі більше, ніж у часи Другої світової війни. Так Друга світова війна тривала п’ять років. Це просто не вкладається в ніяку свідомість".
Питання голодомору, каже письменник, – питання влади. Коли гортав історію, душа посивіла. Влада винищувала його народ цинічно і безцеремонно.
"Коли ми маємо визнавати геноцид чи що, ми, у першу чергу, маємо поставити крапку і не шукаємо ніскільки винних, ми хочемо поставити крапку над наругами щодо України, які були, є і поки не поставимо крапку, вони можуть повторитися".
На російській Курщині від українських сіл залишилися переважно тільки назви і говірка. Але досі Суджинський район в області називають хохляцьким – пам’ятають, як тут господарювали. У тридцяті любов до землі та власності витравили, тепер про це намагаються забути.
Знімальній групі ICTV, яка легально приїхала у відрядження, не дали попрацювати у російських селах. Сільський голова "стукнув" дільничному. Той – у ФСБ. Спецслужби покликали міграційну службу, та подзвонила у російське міністерство закордонних справ. Там досі страшно - значить комфортно.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
У Росії донині бояться говорити про голодомор 30-их років
Категорія:
В яке б село не приїжджали наші журналісти, всюди люди казали, що голодомор забрав більше життів, ніж Друга світова війна. І тільки в одному відрядженні у нашого кореспондента Олега Гулика були проблеми з тим, що люди не хотіли згадувати той час – бо ще живий страх. Це були прикордонні райони Росії.
У страху – червоний колір. У Росії тінь НКВС затьмарює пам’ять про голодомор. Курська область – прикордонна із Сумщиною. Південь – суміш українських і російських поселень. В українських на початку тридцятих розстрілювали за п’ять колосків. У російських – дозволяли збирати збіжжя за жатками.
Село Російське відрізняється від наших чистішою мовою, вицвілим триколором на сільраді і страхом перед пам’яттю. Боялись у тридцяті, коли сусіди вимирали, бояться й тепер.
Тетяна Студенкова, мешканка с. Російське:
"Ми ж то не знали…Ми ж то цього нічого не знали. Ми тільки були вірними якими. Це ж, ну як – влада…"
Ніна Шахова, мешканка с. Російське:
"Та хто зна. Хіба тоді розказували про Україну. Не розкажу я, діти, нічого вам... Ой, Галю. Прийдуть та уб’ють".
На заклик київського письменника Олеся Волі, який готував книгу спогадів про голодні тридцяті, відгукнулися тисячі очевидців мору в Україні. Останні сторінки – десятитисячний перелік смертей від виснаження. Виписані як вирок.
Сьогоднішні комуністи не хочуть визнавати навмисність убивств, тому що у 30-ті вбивали постановами і циркулярами партії-попередниці.
Олесь Воля, письменник:
"У кожному селі вигинуло людей приблизно утричі більше, ніж у часи Другої світової війни. Так Друга світова війна тривала п’ять років. Це просто не вкладається в ніяку свідомість".
Питання голодомору, каже письменник, – питання влади. Коли гортав історію, душа посивіла. Влада винищувала його народ цинічно і безцеремонно.
"Коли ми маємо визнавати геноцид чи що, ми, у першу чергу, маємо поставити крапку і не шукаємо ніскільки винних, ми хочемо поставити крапку над наругами щодо України, які були, є і поки не поставимо крапку, вони можуть повторитися".
На російській Курщині від українських сіл залишилися переважно тільки назви і говірка. Але досі Суджинський район в області називають хохляцьким – пам’ятають, як тут господарювали. У тридцяті любов до землі та власності витравили, тепер про це намагаються забути.
Знімальній групі ICTV, яка легально приїхала у відрядження, не дали попрацювати у російських селах. Сільський голова "стукнув" дільничному. Той – у ФСБ. Спецслужби покликали міграційну службу, та подзвонила у російське міністерство закордонних справ. Там досі страшно - значить комфортно.
-----------------------------------
В тему:
Пробуджену націю не зупинити!
Василь Марочко: Голодомор треба визнати геноцидом
600 тисяч людей померли на Харківщині за два місяці 1933-го року
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта