У політиків з комплексом неповноцінності виникає бажання представляти українців як народ, що любить лагідне небо, квіточки, поминки на могилах під крики мегафонів і в усьому остальному дуже покладистих, толерантних і поміркованих. Їм ніколи не буде зрозумілим світогляд Святослава: «І слава наша йде перед нами, і відкриває нам брами міст».
О, будьте ви прокляті кодлом усім
І ваші діла, і річниці…
Олег Ольжич («Незнаному воякові»)
Боляче бачити як написане О. Ольжичем знову стало актуальним через сімдесят років. Як гриби після дощу, наплодилися в Україні «праві організації», які не хочуть, щоб українських націоналістів представляли у вітчизняних ЗМІ як крайніх правих, радикалів. Закликають всіх «справжніх націоналістів» не піддаватися емоціям і фальшивому радикалізму. Нагороджують один одного медалями-цяцянками, присвоюють липові офіцерські звання та погони. Обов’язково збираються на відзначення всіляких ювілеїв і дат у гарних одностроях, і це дає їм підставу друкуватися у власних газетках та надалі отримувати гроші від української діяспори. Радіють з того, що нарешті цього року при відзначені річниці створення УПА не було масових побоїщ, і збираються йти у похід за владою на наступних парламентських виборах…
Дегенерація, повна відсутність мужності, самопожертви і плебейське походження таких діячів видно здалеку. Втричі соромно після того, як наша нація пройшла такий насичений історичний шлях, уявляти і представляти свою націю як миролюбненьку, хорошеньку, культурненьку, лагідненьку, людинолюбненьку тощо. Після того, як наші предки до н. е. силою меча колонізували всю Малу Азію, пройшлися по ній і закріпилися у Індії. Після того, як Греція та Римська імперія навіть подумати боялися про наші землі. Після того, як від залізної ходи наших воїнів дрижала вся Європа й Азія, як турки від нас замикали Босфор ланцюгами, як ми перерізали у боротьбі за свободу, а то й просто задля герцю, мільйони москалів, поляків і жидів, - у «політиків» з комплексом неповноцінності виникає ще бажання представляти українців як народ, що любить лагідне небо, квіточки, поминки на могилах під крики мегафонів і в усьому остальному дуже покладистих, толерантних і поміркованих. Їм ніколи не буде зрозумілим світогляд Святослава: «І слава наша йде перед нами, і відкриває нам брами міст».
Мабуть не через толеранцію, економічні здобутки і любов до мирних заходів йшла перед русинами Мати Слава. Українці завжди були найкращою військовою елітою Світу. Українці завжди здобували собі славу в крові, зі зброєю в руках. І землю свою кохану, найкращу на всі Галактики у Віках обороняли обляпані кишками, мозгами та іншими фізичними залишками всіх ворогів України, бо тільки силою можна захистити своє право на Життя, на Вітчизну, на Справедливість. І якщо з вуст, які паплюжать правду життя, чути скигління про недостатність патріотизму у населення, то чим же має гордитися це населення, за що воно має любити цю Україну? Кожна велика європейська нація гордиться своїми перемогами. А чим гордитися за версією таких діячів трошки радикального руху нашим людям, змученим і обдуреним? «Соплями» Президента, здобутками народного господарства, 10% українських книг на тлі загального, шароварщиною і віночками, розгулом парламентаризму і ренесансом «українського націоналізму», який засуджує вуличні бійки? Вони можуть відповісти, як і їхні попередники у 20-40-х рр.. «часи вже не ті, тепер силою нічого не вирішиш, інтереси українців можна захищати тільки через представництво у Радах і Парламенті, сьогодні світ вже миролюбний і цивілізований, Європа нас хоче бачити демократичним суспільством». Ніхто не хоче усвідомлювати, що українська земля стогне під каблуком окупації міжнародного фінансового капіталу, що майном нашої держави володіють не українці, що Україну розривають на дві частини безпринципні політикани, прогинаючись під ту чи іншу імперію. Що українська нація поступово вимирає, що сини її і доньки, тиняючись по світах, тяжко заробляють собі на кусок хліба, бо неукраїнській владі здорові, працездатні українці непотрібні, але потрібна політична нація (жиди, москалі, китайці на території України).
Цього «націоналісти» ренесансу не помічають. Нікому не хочеться жертвувати. У всіх є сім’ї, квартири, машини, робочі місця. Кожен думає, що його особистий прихід у Парламент змінить державу і не хоче подивитись правді у вічі: немає вже давно Свободи на Заході, а на Сході тим більше її ніколи не було. У Світі є суцільна влада імперіалізмів, які стирають всі кордони між народами, розчиняючи їх у форсованому власниками світових капіталів темпі глобалізації. І наша нація, не встигнувши ще цілком вирватися з під влади одного монстра-імперії, потрапила під прес другої. А ви їхньою мірою міряєте і їхніми цінностями намагаєтеся жити.
Наша Правда у Світі ще запанує. Україна стане надією Європи. Але не завдяки господарству, економічним здобуткам і культурним заходам. На нас з небес дивиться величезне військо мільйонів полеглих за Україну воїнів. Вони - наша совість, вони допоможуть нам і Воїни Світла знову піднімуть прапор боротьби за Справедливість Ладу у Світі.
Ні, не тропар і не псалом,
Не молитви, не плач до неба.
Свячений ніж, стиснутий злом,
Свячений ніж, оце нам треба…
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Справжні націоналісти
Світ:
05020205a.jpg
І ваші діла, і річниці…
Олег Ольжич («Незнаному воякові»)
Боляче бачити як написане О. Ольжичем знову стало актуальним через сімдесят років. Як гриби після дощу, наплодилися в Україні «праві організації», які не хочуть, щоб українських націоналістів представляли у вітчизняних ЗМІ як крайніх правих, радикалів. Закликають всіх «справжніх націоналістів» не піддаватися емоціям і фальшивому радикалізму. Нагороджують один одного медалями-цяцянками, присвоюють липові офіцерські звання та погони. Обов’язково збираються на відзначення всіляких ювілеїв і дат у гарних одностроях, і це дає їм підставу друкуватися у власних газетках та надалі отримувати гроші від української діяспори. Радіють з того, що нарешті цього року при відзначені річниці створення УПА не було масових побоїщ, і збираються йти у похід за владою на наступних парламентських виборах…
Дегенерація, повна відсутність мужності, самопожертви і плебейське походження таких діячів видно здалеку. Втричі соромно після того, як наша нація пройшла такий насичений історичний шлях, уявляти і представляти свою націю як миролюбненьку, хорошеньку, культурненьку, лагідненьку, людинолюбненьку тощо. Після того, як наші предки до н. е. силою меча колонізували всю Малу Азію, пройшлися по ній і закріпилися у Індії. Після того, як Греція та Римська імперія навіть подумати боялися про наші землі. Після того, як від залізної ходи наших воїнів дрижала вся Європа й Азія, як турки від нас замикали Босфор ланцюгами, як ми перерізали у боротьбі за свободу, а то й просто задля герцю, мільйони москалів, поляків і жидів, - у «політиків» з комплексом неповноцінності виникає ще бажання представляти українців як народ, що любить лагідне небо, квіточки, поминки на могилах під крики мегафонів і в усьому остальному дуже покладистих, толерантних і поміркованих. Їм ніколи не буде зрозумілим світогляд Святослава: «І слава наша йде перед нами, і відкриває нам брами міст».
Мабуть не через толеранцію, економічні здобутки і любов до мирних заходів йшла перед русинами Мати Слава. Українці завжди були найкращою військовою елітою Світу. Українці завжди здобували собі славу в крові, зі зброєю в руках. І землю свою кохану, найкращу на всі Галактики у Віках обороняли обляпані кишками, мозгами та іншими фізичними залишками всіх ворогів України, бо тільки силою можна захистити своє право на Життя, на Вітчизну, на Справедливість. І якщо з вуст, які паплюжать правду життя, чути скигління про недостатність патріотизму у населення, то чим же має гордитися це населення, за що воно має любити цю Україну? Кожна велика європейська нація гордиться своїми перемогами. А чим гордитися за версією таких діячів трошки радикального руху нашим людям, змученим і обдуреним? «Соплями» Президента, здобутками народного господарства, 10% українських книг на тлі загального, шароварщиною і віночками, розгулом парламентаризму і ренесансом «українського націоналізму», який засуджує вуличні бійки? Вони можуть відповісти, як і їхні попередники у 20-40-х рр.. «часи вже не ті, тепер силою нічого не вирішиш, інтереси українців можна захищати тільки через представництво у Радах і Парламенті, сьогодні світ вже миролюбний і цивілізований, Європа нас хоче бачити демократичним суспільством». Ніхто не хоче усвідомлювати, що українська земля стогне під каблуком окупації міжнародного фінансового капіталу, що майном нашої держави володіють не українці, що Україну розривають на дві частини безпринципні політикани, прогинаючись під ту чи іншу імперію. Що українська нація поступово вимирає, що сини її і доньки, тиняючись по світах, тяжко заробляють собі на кусок хліба, бо неукраїнській владі здорові, працездатні українці непотрібні, але потрібна політична нація (жиди, москалі, китайці на території України).
Цього «націоналісти» ренесансу не помічають. Нікому не хочеться жертвувати. У всіх є сім’ї, квартири, машини, робочі місця. Кожен думає, що його особистий прихід у Парламент змінить державу і не хоче подивитись правді у вічі: немає вже давно Свободи на Заході, а на Сході тим більше її ніколи не було. У Світі є суцільна влада імперіалізмів, які стирають всі кордони між народами, розчиняючи їх у форсованому власниками світових капіталів темпі глобалізації. І наша нація, не встигнувши ще цілком вирватися з під влади одного монстра-імперії, потрапила під прес другої. А ви їхньою мірою міряєте і їхніми цінностями намагаєтеся жити.
Наша Правда у Світі ще запанує. Україна стане надією Європи. Але не завдяки господарству, економічним здобуткам і культурним заходам. На нас з небес дивиться величезне військо мільйонів полеглих за Україну воїнів. Вони - наша совість, вони допоможуть нам і Воїни Світла знову піднімуть прапор боротьби за Справедливість Ладу у Світі.
Ні, не тропар і не псалом,
Не молитви, не плач до неба.
Свячений ніж, стиснутий злом,
Свячений ніж, оце нам треба…
Євген Маланюк
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта