На телеекрані час від часу з’являється біжуча стрічка з повідомленням про те, що за ВІЛ-зараженістю Україна посіла найперше місце в Європі. Та невже ж ми зі своїми традиціями високої моральності примудрилися опинитися «попереду планети всієї» за кількістю содомітів та наркоманів. Бо все ж таки саме вони, як засвідчують статистичні дані, на 90% становлять групу ризику. Може, тут щось інше?
Поряд із нагнітанням пристрастей з приводу «чуми ХХ століття» серед науковців шириться рух так званих «СНІД-дисидентів», які пропонують альтернативний погляд на це явище.
29 травня в Єкатеринбурзі (Росія) відбулася представницька Міжнародна конференція за участі відомих зарубіжних учених. Туди запросили двох академіків Української академії наук, засновників нового Науково-дослідного інституту інформаційно-хвильових технологій Наталю Околітенко в ролі біолога-теоретика і доктора технічних наук, розробника нової медичної технології інформаційно-хвильової терапії Миколу Колбуна. Гадаємо, нашим читачам буде цікаво відстежити цей гострий сюжет, який розгортається у світовому науковому середовищі.
Людина обернула свій розум насамперед на пізнання себе й всього живого, яке її оточує. Проте теорію біології й досі не сформовано, що й зрозуміло. «Легше збагнути утворення всіх небесних тіл і причину їхнього руху, аніж точно з’ясувати… виникнення однієї билинки або гусені», - висловився з цього приводу великий філософ Іммануїл Кант.
Ще вчора лише одне в природознавстві здавалося безсумнівним: так звана центральна догма, й полягала вона в тому, що інформація йде від носія спадковості дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) на копію гена, яку знімає рибонуклеїнова кислота (РНК), а потім на білок – і ніколи в зворотньому напрямку. З догмами, як відомо, боротися дуже важко, тож відкриття вірусів, які, розмножуючись у клітинах птахів і ссавців, переписують інформацію з РНК на ДНК, звичних уявлень не змінило: мовляв, мало що трапляється в природі, але правило лишається правилом. Побутувала думка, що ретровіруси - так назвали ці сутності, які й за живі визнати важко, бо свого обміну речовин не мають – спричиняють деякі види пухлин, у цілому ж особливого інтересу вони не викликали.
Але з середини сімдесятих років минулого століття почали надходити повідомлення про те, що нешкідлива раніше саркома капоші стала смертельною серед чоловіків нетрадиційної сексуальної орієнтації та наркоманів. Постало питання про появу нової хвороби, і 1984 року Роберт Галло (Національний інститут раку, Америка) і Люк Мантаньє (Інститут Пастера, Франція) оголосили про відкриття й навіть виділення ретровірусу ВІЛ, нібито призвідника невиліковного синдрому набутого дефіциту – СНІДу. З’явилися й знімки цього доволі-таки страхітливого з вигляду ворога людства. Готуючись до виборів, Рональд Рейган пообіцяв мільйонам американських геїв виділити гроші на боротьбу з їхньою «професійною» хворобою, завдяки чому розширив коло своїх прихильників. «Демократично» налаштована світова громадськість поаплодувала й Борису Єльцину, котрий гонорар за книжку «Сповідь на задану тему» витратив на закупівлю одноразових шприців. Стало престижним створювати численні центри з боротьби зі СНІДом, які поглинали величезні кошти.
23 грудня 1990 року в друкованому виданні «Майямі Геральд» Люк Монтаньє зізнався, що «є надто багато вад у теорії, яка стверджує, що ВІЛ спричиняє СНІД. Ми спостерігаємо ВІЛ-позитивних людей протягом 9 - 12 років і бачимо, що вони перебувають у нормальному стані, з їхньою імунною системою все гаразд. Малоймовірно, щоб ці люди захворіли на СНІД». Двома роками пізніше й Роберт Галло висловив сумнів у достовірності власного відкриття.
Однак не марно приказка «слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш» така популярна. Нічим не підтверджену гіпотезу оголосили аксіомою, яку неетично ставити під сумнів, оскільки йдеться про нечувану загрозу цілому людству. При цьому пояснити конкретно, що таке СНІД не міг ніхто – натомість до переліку хвороб, які розвивалися внаслідок зараження на ВІЧ було включено туберкульоз, пневмонії, рак шийки матки й низку інших давніх як світ недуг. Преса наводила жахливі цифри заражених, кількість яких нібито зростала в астрономічній прогресії; за прогнозами на кінець ХХ століття мала початися пошесть. «Ми втратимо десять мільйонів громадян» - запевняв, зокрема, один з російських «СНІД-ідеологів» О. Покровський. На щастя, цього й близько не спостерігається.
Здавалося б, коли вже людство постало перед такою загрозою, то належало б подбати про утвердження моральних норм, які дуже корисні для його здоров’я. Але ж ні! На «демократичні цінності сексуальної революції» ніхто не замахується, і неодмінною атрибутикою всіх Днів боротьби із СНІДом є безплатні презервативи, одноразові шприці та… інструкції, як безпечно вживати наркотики. За найскромнішими підрахунками, на створення вакцини від «чуми ХХ століття», щороку витрачається близько 682 мільйонів доларів. За 14 років «інтенсивних пошуків» можна було б і якихось результатів досягти, але підсумком великої конференції, що в серпні 2006 року відбулася в Лозанні (Швейцарія) стала констатація факту: прогрес у цій справі повільний, перспективи незрозумілі й перешкоди на шляху до успіху не так економічні, як наукові.
Та й про яку вакцину можна казати, коли ВІЧ тестують за білками опору-антитілами, а саме імунодефіцитні стани є показаннями проти вакцинації. Ось такі парадокси маємо.
За даними Гарвардського університету, за 20 років людство витратило на боротьбу з «новітньою чумою» понад 500 млрд доларів.
Тим часом у світі дедалі дужче лунають голоси так званих СНІД-дисидентів, котрі виступають не з голослівними деклараціями майбутніх страхіть, а з науковими аргументами й статистично обробленими фактами. На чолі цього руху стоїть відомий американський вірусолог, свого часу кандидат на Нобелівську премію Пітер Дюсберг – автор двох книжок «Інфекційний СНІД: нас всіх введено в оману» та «Вигаданий вірус СНІДу». Він послідовно привертає увагу громадськості до того, що доктрина вірусного походження цієї хвороби суперечить всім відомим науці законам поширення інфекцій: гепатит, туберкульоз, грип вражають населення незалежно від статі й віку, жертвою ж СНІДу стають чоловіки віком 20 - 45 років: наркомани або гомосексуалісти. Дивна хвороба! І чому вона розвивається протягом 10 - 12 років після зараження – чи не занадто повільно? Так з вірусними хворобами не буває.
Як правило, той, хто підхоплює заразу, страждає на ту саму хворобу, що і її носій. Тим часом дружини 15000 ВІЛ-позитивних американців лишилися здоровісінькими – чим це пояснити? А кілька мільйонів людей у світі, відмовившись від наркотиків і антиретровірусної терапії, живуть 10 - 20 років із смертельним діагнозом, хоча ніби ж мусили за такий час померти. Це як розуміти?
2002 року лікар Д. Расник повторив подвиг тих, хто задля наукової істини ризикував життям: ввів собі кров ВІЛ-позитивного пацієнта, продемонструвавши світові безстрашність перед нібито смертельним вірусом. З усіх країн почали надходити повідомлення про те, що позитивний тест, який є ознакою інфекції, може бути в людей, які хворі або ж хворіли на ревматизм, туберкульоз, розсіяний склероз, а також після щеплень, переливання крові, пересадки тканин при вагітності й різних «нестандартних» клінічних станах.
Що ж до імунодефіциту, то його симптоми з’являються не тільки внаслідок будь-яких хвороб, а й через утому, депресію, стрес та несприятливі життєві фактори. Відомо, що в ХІХ столітті туберкульоз косив дівчат «тургенєвської вдачі», що зазнали нещасливого кохання.
«Справді захворіє не кожен, - відповідали на те СНІД-ортодокси. – Але ж яку небезпеку для цілого людства становлять носії вірусу і яка безвідповідальність – сумніватися у його стовідсотковій смертельності!».
«Це від туберкульозу може настати смерть? Від раку? діабету? пневмонії? Але ж так було завжди – нащо ж лякати людей новою хворобою?»
«Ваша позиція – позиція страуса, котрий ховає голову в пісок…». «А ваша породжена нечистоплотною політикою та економічними інтересами».
В останньому, на жаль, є велика частка гіркої істини, і вона стосується не тільки «СНІД-ситуації». Ось що, наприклад, пише київський лікар С. Симонов у статті «Що я змінив би в медицині» (газ. «Медицина і фармація): «Лікування суворо за стандартами робить медицину сферою обслуговування, де лікар перетворюється на роздавальника ліків певних фармакологічних кампаній, які потрапили в стандарт лікування. Але ж це класична дебілізація медицини». У нагнітанні пристрастей навколо «новітньої чуми» зацікавлені фірми, які виробляють антивірусні препарати, не тільки дорогі, а й небезпечні.
Обсяг виробництва презервативів з оголошенням пандемії СНІДу збільшився в сотні разів, а оголошений найдійовішим засобом проти цієї хвороби коктейль АЗТ коштує понад 10 тисяч доларів на рік. Чи справді ефективний цей препарат? Навіть СНІД-ортодокси хоч і неохоче, та все ж визнають високу його токсичність: на думку професора Дюсберга, якщо тільки одна з 1000 клітин імунної системи і може бути заражена ВІЧ, то АЗТ вбиває 999 здорових клітин. Жодного з пацієнтів вилікувати не вдалося – вмирають вони значно раніше, аніж ті, хто воліє обходитися без лікування. Таких у світі 17 мільйонів.
Діагноз ВІЧ/СНІД для багатьох стає трагедією, що обертається суїцидними настроями. Так, ВІЛ не вписується в розроблені наукою концепції. «Тим і страшний!» - стверджують СНІД-ортодокси. А послідовники Дюсберга вважають, що є різні групи хворих, котрі втратили здоров’я з різних причин. Їх чисельність зросла, але в цьому немає чогось дивного, бо наприкінці 60-х – початку 70-х років минулого століття різко зросла й кількість наркоманів.
Українські вчені представили на Міжнародну конференцію в двох доповідях своє бачення ситуації, гадаємо, у найпопулярнішому викладі нашим читачам буде цікаво з ним ознайомитися.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Ще один глобальний лохотрон: вірус імунодефіциту людини (ВІЛ)
Світ:
08073003e.jpg
29 травня в Єкатеринбурзі (Росія) відбулася представницька Міжнародна конференція за участі відомих зарубіжних учених. Туди запросили двох академіків Української академії наук, засновників нового Науково-дослідного інституту інформаційно-хвильових технологій Наталю Околітенко в ролі біолога-теоретика і доктора технічних наук, розробника нової медичної технології інформаційно-хвильової терапії Миколу Колбуна. Гадаємо, нашим читачам буде цікаво відстежити цей гострий сюжет, який розгортається у світовому науковому середовищі.
Людина обернула свій розум насамперед на пізнання себе й всього живого, яке її оточує. Проте теорію біології й досі не сформовано, що й зрозуміло. «Легше збагнути утворення всіх небесних тіл і причину їхнього руху, аніж точно з’ясувати… виникнення однієї билинки або гусені», - висловився з цього приводу великий філософ Іммануїл Кант.
Ще вчора лише одне в природознавстві здавалося безсумнівним: так звана центральна догма, й полягала вона в тому, що інформація йде від носія спадковості дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) на копію гена, яку знімає рибонуклеїнова кислота (РНК), а потім на білок – і ніколи в зворотньому напрямку. З догмами, як відомо, боротися дуже важко, тож відкриття вірусів, які, розмножуючись у клітинах птахів і ссавців, переписують інформацію з РНК на ДНК, звичних уявлень не змінило: мовляв, мало що трапляється в природі, але правило лишається правилом. Побутувала думка, що ретровіруси - так назвали ці сутності, які й за живі визнати важко, бо свого обміну речовин не мають – спричиняють деякі види пухлин, у цілому ж особливого інтересу вони не викликали.
Але з середини сімдесятих років минулого століття почали надходити повідомлення про те, що нешкідлива раніше саркома капоші стала смертельною серед чоловіків нетрадиційної сексуальної орієнтації та наркоманів. Постало питання про появу нової хвороби, і 1984 року Роберт Галло (Національний інститут раку, Америка) і Люк Мантаньє (Інститут Пастера, Франція) оголосили про відкриття й навіть виділення ретровірусу ВІЛ, нібито призвідника невиліковного синдрому набутого дефіциту – СНІДу. З’явилися й знімки цього доволі-таки страхітливого з вигляду ворога людства. Готуючись до виборів, Рональд Рейган пообіцяв мільйонам американських геїв виділити гроші на боротьбу з їхньою «професійною» хворобою, завдяки чому розширив коло своїх прихильників. «Демократично» налаштована світова громадськість поаплодувала й Борису Єльцину, котрий гонорар за книжку «Сповідь на задану тему» витратив на закупівлю одноразових шприців. Стало престижним створювати численні центри з боротьби зі СНІДом, які поглинали величезні кошти.
23 грудня 1990 року в друкованому виданні «Майямі Геральд» Люк Монтаньє зізнався, що «є надто багато вад у теорії, яка стверджує, що ВІЛ спричиняє СНІД. Ми спостерігаємо ВІЛ-позитивних людей протягом 9 - 12 років і бачимо, що вони перебувають у нормальному стані, з їхньою імунною системою все гаразд. Малоймовірно, щоб ці люди захворіли на СНІД». Двома роками пізніше й Роберт Галло висловив сумнів у достовірності власного відкриття.
Однак не марно приказка «слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш» така популярна. Нічим не підтверджену гіпотезу оголосили аксіомою, яку неетично ставити під сумнів, оскільки йдеться про нечувану загрозу цілому людству. При цьому пояснити конкретно, що таке СНІД не міг ніхто – натомість до переліку хвороб, які розвивалися внаслідок зараження на ВІЧ було включено туберкульоз, пневмонії, рак шийки матки й низку інших давніх як світ недуг. Преса наводила жахливі цифри заражених, кількість яких нібито зростала в астрономічній прогресії; за прогнозами на кінець ХХ століття мала початися пошесть. «Ми втратимо десять мільйонів громадян» - запевняв, зокрема, один з російських «СНІД-ідеологів» О. Покровський. На щастя, цього й близько не спостерігається.
Здавалося б, коли вже людство постало перед такою загрозою, то належало б подбати про утвердження моральних норм, які дуже корисні для його здоров’я. Але ж ні! На «демократичні цінності сексуальної революції» ніхто не замахується, і неодмінною атрибутикою всіх Днів боротьби із СНІДом є безплатні презервативи, одноразові шприці та… інструкції, як безпечно вживати наркотики. За найскромнішими підрахунками, на створення вакцини від «чуми ХХ століття», щороку витрачається близько 682 мільйонів доларів. За 14 років «інтенсивних пошуків» можна було б і якихось результатів досягти, але підсумком великої конференції, що в серпні 2006 року відбулася в Лозанні (Швейцарія) стала констатація факту: прогрес у цій справі повільний, перспективи незрозумілі й перешкоди на шляху до успіху не так економічні, як наукові.
Та й про яку вакцину можна казати, коли ВІЧ тестують за білками опору-антитілами, а саме імунодефіцитні стани є показаннями проти вакцинації. Ось такі парадокси маємо.
За даними Гарвардського університету, за 20 років людство витратило на боротьбу з «новітньою чумою» понад 500 млрд доларів.
Тим часом у світі дедалі дужче лунають голоси так званих СНІД-дисидентів, котрі виступають не з голослівними деклараціями майбутніх страхіть, а з науковими аргументами й статистично обробленими фактами. На чолі цього руху стоїть відомий американський вірусолог, свого часу кандидат на Нобелівську премію Пітер Дюсберг – автор двох книжок «Інфекційний СНІД: нас всіх введено в оману» та «Вигаданий вірус СНІДу». Він послідовно привертає увагу громадськості до того, що доктрина вірусного походження цієї хвороби суперечить всім відомим науці законам поширення інфекцій: гепатит, туберкульоз, грип вражають населення незалежно від статі й віку, жертвою ж СНІДу стають чоловіки віком 20 - 45 років: наркомани або гомосексуалісти. Дивна хвороба! І чому вона розвивається протягом 10 - 12 років після зараження – чи не занадто повільно? Так з вірусними хворобами не буває.
Як правило, той, хто підхоплює заразу, страждає на ту саму хворобу, що і її носій. Тим часом дружини 15000 ВІЛ-позитивних американців лишилися здоровісінькими – чим це пояснити? А кілька мільйонів людей у світі, відмовившись від наркотиків і антиретровірусної терапії, живуть 10 - 20 років із смертельним діагнозом, хоча ніби ж мусили за такий час померти. Це як розуміти?
2002 року лікар Д. Расник повторив подвиг тих, хто задля наукової істини ризикував життям: ввів собі кров ВІЛ-позитивного пацієнта, продемонструвавши світові безстрашність перед нібито смертельним вірусом. З усіх країн почали надходити повідомлення про те, що позитивний тест, який є ознакою інфекції, може бути в людей, які хворі або ж хворіли на ревматизм, туберкульоз, розсіяний склероз, а також після щеплень, переливання крові, пересадки тканин при вагітності й різних «нестандартних» клінічних станах.
Що ж до імунодефіциту, то його симптоми з’являються не тільки внаслідок будь-яких хвороб, а й через утому, депресію, стрес та несприятливі життєві фактори. Відомо, що в ХІХ столітті туберкульоз косив дівчат «тургенєвської вдачі», що зазнали нещасливого кохання.
«Справді захворіє не кожен, - відповідали на те СНІД-ортодокси. – Але ж яку небезпеку для цілого людства становлять носії вірусу і яка безвідповідальність – сумніватися у його стовідсотковій смертельності!».
«Це від туберкульозу може настати смерть? Від раку? діабету? пневмонії? Але ж так було завжди – нащо ж лякати людей новою хворобою?»
«Ваша позиція – позиція страуса, котрий ховає голову в пісок…». «А ваша породжена нечистоплотною політикою та економічними інтересами».
В останньому, на жаль, є велика частка гіркої істини, і вона стосується не тільки «СНІД-ситуації». Ось що, наприклад, пише київський лікар С. Симонов у статті «Що я змінив би в медицині» (газ. «Медицина і фармація): «Лікування суворо за стандартами робить медицину сферою обслуговування, де лікар перетворюється на роздавальника ліків певних фармакологічних кампаній, які потрапили в стандарт лікування. Але ж це класична дебілізація медицини». У нагнітанні пристрастей навколо «новітньої чуми» зацікавлені фірми, які виробляють антивірусні препарати, не тільки дорогі, а й небезпечні.
Обсяг виробництва презервативів з оголошенням пандемії СНІДу збільшився в сотні разів, а оголошений найдійовішим засобом проти цієї хвороби коктейль АЗТ коштує понад 10 тисяч доларів на рік. Чи справді ефективний цей препарат? Навіть СНІД-ортодокси хоч і неохоче, та все ж визнають високу його токсичність: на думку професора Дюсберга, якщо тільки одна з 1000 клітин імунної системи і може бути заражена ВІЧ, то АЗТ вбиває 999 здорових клітин. Жодного з пацієнтів вилікувати не вдалося – вмирають вони значно раніше, аніж ті, хто воліє обходитися без лікування. Таких у світі 17 мільйонів.
Діагноз ВІЧ/СНІД для багатьох стає трагедією, що обертається суїцидними настроями. Так, ВІЛ не вписується в розроблені наукою концепції. «Тим і страшний!» - стверджують СНІД-ортодокси. А послідовники Дюсберга вважають, що є різні групи хворих, котрі втратили здоров’я з різних причин. Їх чисельність зросла, але в цьому немає чогось дивного, бо наприкінці 60-х – початку 70-х років минулого століття різко зросла й кількість наркоманів.
Українські вчені представили на Міжнародну конференцію в двох доповідях своє бачення ситуації, гадаємо, у найпопулярнішому викладі нашим читачам буде цікаво з ним ознайомитися.
В тему:
СНІД - не вірус, а псевдонауковий тероризм (відео)
СПИД — мистификация мирового масштаба
Живе Слово — найкращий засіб підвищення імунітету
Великі містифікації
Небезпечна імунізація
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта