Розведення військ: що відбувається, що погано і як це зрозуміти

Про це у своєму Фейсбук написав відомий журналіст і громадський діяч Юрій Бутусов.

1. Через Золоте проходить залізна дорога, якою йшла торгівля з окупованими територіями, ешелони туди-сюди йшли щодня. Тоді теж була купа критики, і досить швидко, у 2017-му, війська повернулися на зайняті позиції. Місцеве населення давно звикло жити в стані "сірої зони" і псувати відносини з росіянами не бажає.

У 2016-му році розведення військ викликало хвилю критики у суспільстві. Насправді нічого іншого бути не може – якщо держава домовляється з терористами відступити, щоб терористи не чіпали представників держави, то це не може мати гідний вигляд.

2. Як вдалося розвести війська, незважаючи на перестрілки?

Розведення у 2019-му на одній із ділянок відбулося тому, що ділянку розділили на три частини. Рельєф там дуже горбистий, визначити, хто, що і де, – не так просто, це не степ. Є місця, де супротивників розділяє кілька кілометрів, протилежні круті пагорби – там розвести легко, вогневі контакти там малоймовірні. Саме Золоте розтягнуте на великій площі. Стрільба ночами в районі Золотого триває. Тому зону розведення поділено на три ділянки – якби семиденний термін без стрільби для перемир'я фіксували на всіх ділянках, то досі ніде розвести війська було б не можна. Із цим пов'язане і парадоксальне повідомлення штабу ООС – у районі Золотого був обстріл, але розведення проводимо. На ділянці розведення №2 стрільби не було, і розведення зробили там. Відведено війська на тій ділянці, де немає населених пунктів.

3. Гарантії безпеки.

Золоте не здають. На територію Золотого замість військовослужбовців ЗСУ ввели військовослужбовців Нацгвардії та співробітників поліції. НГУ має штатні засоби посилення – від піхотного озброєння всіх видів аж до танків та артилерії і підпорядковуються так само, як і ЗСУ, штабу ООС. Отже, Україна не відмовляється від збройного контролю населеного пункту. Входження будь-яких сил противника в населені пункти неможливе. Основні тактичні висоти в цьому районі залишаються під контролем ЗСУ.

4. Якої мети домагається Зеленський?

Розведення – політика президента Зеленського, обраного більшістю громадян. Розведення здійснюють повністю у форматі, розробленому за Петра Порошенка. Це формат, який Україна для себе визначила спільно із Францією та Німеччиною і на цьому побудовано нашу зовнішню політику. Щоб будувати свою політику, Зеленський намагається за будь-яку ціну реалізувати порядок денний, вироблений його попередником. Якщо є хоч якийсь шанс на мир, Зеленський хоче його реалізувати. Мирні переговори відроджують надії на визволення майже 400 українців, яких тримають у в'язницях і підвалах російські спецслужби.

5. Чи вигідно це для України?

На мій погляд – ні. Я з повагою ставлюся до мирних ініціатив і Порошенка, і Зеленського, але вважаю, що вони не адекватні ситуації і не сприяють вирішенню проблеми. Росія не планує йти з Донбасу і з Криму. І Мінські угоди не припиняють війни, а перекладають відповідальність за розв’язання проблеми окупації Донбасу і Криму на наступне покоління українців. Мінські угоди показують, що Росія диктує нам умови, що ми повинні робити. А ми розписуємося в нездатності продовжувати боротьбу і тим самим заохочуємо подальші ворожі дії. Україна визнає російську окупацію де-факто і відмовляється від боротьби за свою землю, визнає, що Донбас і Крим вона повернути не зможе. Це відкриває можливості Путіну продовжувати подальші дії щодо фактичного приєднання наших земель – і він відкрито видає російські паспорти.

Україна значно зміцнила своє становище у світі після п'яти років боротьби, ситуація для нас значно покращилася після першого і другого "Мінська". Держава стала набагато дієвішою, суспільство отримало неоціненний досвід опору. То навіщо продовжувати капітулянтську політику, прийняту під тиском і в умовах колосального політичного хаосу?

6. Чи правильно діють добровольці, які протестують у Золотому, і громадяни, які виходять на акції протесту?

Безумовно. Якщо такого громадянського протесту не буде, ми покажемо, що суспільству байдуже до проблем Криму і Донбасу, воно і від опору готове відмовитися. Адже саме мобілізація громадянського суспільства врятувала країну у 2014-му. Гарантій, що Росія виконає обіцяне, немає жодних, і розведення може завершитися таким самим ганебним пшиком, як і 2017-го.

7. Що робити?

На базі "Мінська" треба створювати дорожню карту, де всі дії України і РФ буде ув'язано в послідовність, щоб кожен наш крок створював зобов'язання не тільки для нас, але і для супротивника. Росія теж повинна кудись іти, а зараз ми сподіваємося лише на добру волю Путіна. Очевидно, що Путін хоче зберегти під своїм контролем те, що йому вдалося захопити. Треба будувати нашу політику з огляду на цю реальність. Поважають і домовляються лише із сильними. То ж ставаймо сильними, а не благаймо ворога. Проводити реформи війна не заважає просто зараз.

Треба захищати свої інтереси і створювати можливості, а не працювати в межах чужого порядку денного і чужих смислів, які давно застаріли.