Польський експерт пише у виданні "Теологія політична" про роботу російської розвідки, яка, за його твердженням, активно працює, щоб реалізувати стратегічні інтереси Росії. Автор переконує, що ворог сильний, хитрий і добре маскується.
Після того як портал «Беллінгкет» (Bellingcat) оприлюднив особисті дані офіцерів російської військової розвідки, які займалися секретними операціями в Європі, ЗМІ стали цікавитися, в якому стані знаходяться російські спецслужби.
Те, як вміло вдалося західній пресі розгорнути тему, стало для Москви неприємним сюрпризом, адже на ідеалізований образ російської розвідки, який формувався протягом багатьох десятиліть, була кинута тінь: виявилося, що вона не здатна зберегти в таємниці дані своїх власних співробітників.
Історії «туристів з Солсбері» або «голландських комп'ютерників» показують, що контррозвідувальні служби західних країн вирішили подати Москві сигнал. Вони продемонстрували, що епоха, коли Захід не звертав уваги на агресивні дії російських спецслужб, підійшла до кінця.
Це не повернення до риторики холодної війни, а, скоріше, демонстрація готовності прийняти виклик в триваючій не перший десяток років війні реальної, в якій Росія виступає стороною, що розширює територію проведення своїх спецоперацій.
Розкриття агентів ГРУ - не перша ситуація такого роду. Досить згадати висновки розслідування справи про підготовку диверсій в Чорногорії в 2016 році, де одним з дійових осіб виявився російський військовий, раніше вигнаний з Польщі за дії, несумісні зі статусом дипломата.
Слід зазначити також участь російської розвідки в операції по дестабілізації України, сирійському конфлікті і агресивних операціях, спрямованих на підрив кібербезпеки США і європейських країн.
Також потрібно нагадати, що крім військової розвідки до дій за кордоном Росія може залучати Службу зовнішньої розвідки та Федеральну службу безпеки. Простір, на якому була помічена активність російських спецслужб, простягається від Арктики до африканських країн і від США до Близького і Далекого Сходу. Особливо важливим регіоном виступають для росіян європейські країни: російські політики вважають, що їх можна використовувати для ослаблення впливу США на континенті.
Традиція використання наступальних активних засобів
Ще за часів СРСР з'явилася пов'язана з ідеєю поширення світової революції або комуністичної ідеології концепція, згідно з якою спецслужби виступають знаряддям, що грає допоміжну роль в проведенні дій по дестабілізації політичної системи держави-противника.
В епоху холодної війни спеціальні операції КДБ, підривні акції і здійснення психологічного впливу описували загальним терміном «активні заходи». Зараз такого роду дії також вважаються стратегічним інструментом.
Російські спецслужби використовують його в своїх операціях, що слугують реалізації цілей зовнішньої політики Москви і покликані вплинути на навколишні РФ країни.
Військово-політичний тиск, який чинить Росія на своє близьке і далеке оточення, а також її готовність до ескалації напруженості стали в останні роки однією з центральних тем, що звучать в дискусіях про безпеку (в першу чергу інформаційної).
Інформаційний тиск, тим часом, - це важливий, але не єдиний російський інструмент.
Приводом для запуску медійних операцій найчастіше стають навмисно спровоковані розвідувальні, прикордонні або міграційні інциденти, події на російській території і території інших держав, випадки порушення повітряного простору НАТО і сусідніх з ним країн, втручання в парламентські і президентські вибори, фінансування і політична підтримка радикальних кіл в ЄС, втручання в процес прийняття рішень в інших країнах, дискредитація лідерів, які критично ставляться до Москви, і так далі.
«Активка» в арсеналі російських спецслужб
У сучасній російській політичній мові термін «активні заходи» не використовують, проте, характер дій які ми спостерігаємо, їх наслідки, а також присутність в російській стратегічній культурі (в тому числі в спецслужбах) наступності, дозволяє сказати, що вони увійшли в арсенал засобів, за допомогою яких Росія впливає на зовнішнє оточення.
Виданий КДБ в 1972 році Контррозвідувальний словник визначає цей рід активності як узгоджені з актуальними пріоритетами держави секретні дії наступального характеру, що дозволяють проводити операції з дезінформації і компрометації противника, а також набути можливість впливати на широку область суспільно-політичної діяльності в інших країнах.
Василь Мітрохін у своєму «Лексиконі КДБ» називає основним змістом активних заходів агентурно-оперативну діяльність, мета якої – чинити вплив на зовнішню політику і внутрішньополітичну ситуацію держав, які виступають об'єктом цієї діяльності.
Після того, як у 2000 році до влади прийшов Володимир Путін, «активні заходи» знову стали використовувати на системному рівні.
Як і раніше, вони проводяться в двох сферах: секретній та явній (в формах, які називаються російською «м'якою силою»).
Виявлення російських намірів (іноді навіть спеціальне їх акцентування) служить як формуванню іміджу Росії, так і переконанню спостерігачів в тому, що російські спецслужби всемогутні і всюдисущі.
В офіційних стратегічних документах РФ замість терміна «активні заходи» з'явилися такі синоніми, як «засоби підтримки» або «спеціальні засоби впливу». Їх можна виявити вже у Військовій доктрині 2000 року. В пізніших текстах їх замінили термінами «невійськові засоби», «непрямі дії, тобто диверсії, саботаж, організація нерегулярних військових формувань», інформаційний, інформаційно-психологічний, інформаційно-технічний вплив.
В останній версії Військової доктрини, що з'явилася в грудні 2014 року, вводиться нове поняття: інформаційні технології. Його перенесли також в нову редакцію Доктрини інформаційної безпеки 2016 року.
Це словосполучення звучить в різних контекстах: інформаційні технології виступають в ньому і щитом, що захищає суверенітет РФ, і мечем, тобто інформаційною зброєю, яка використовує проти Росії Захід.
Активні заходи як форма опосередкованої війни
Зрозуміти, яким сферам найбільш загрожують дії російських спецслужб, можна, визначивши, які стратегічні цілі ставить у своїй наступальній зовнішній політиці Москва.
В Європі це перш за все збереження (і потенційне розширення) сфер політичного і економічного впливу за допомогою впливу на політичні та підприємницькі еліти європейських країн.
Завдання полягає в тому, щоб вони приймали рішення, що відповідають інтересам Росії. У регіональному масштабі росіяни прагнуть зберегти контроль над Білоруссю і повернути собі Україну, а також дестабілізувати ситуацію в країнах Балтії (це елемент ослаблення східного флангу НАТО).
Майже настільки ж важливе значення для спецслужб має дезінтеграція Європейського союзу за допомогою провокування суперечок між його членами і обмеження впливу США на європейському континенті. Росіяни намагаються порушити співпрацю в рамках НАТО, щоб в результаті прийти до зміни існуючої архітектури європейської безпеки.
Високе місце в списку російських цілей займає також підрив єдності Заходу. Росіяни зіштовхують між собою партнерів і намагаються перешкодити планам по створенню нових політичних, військових чи економічних союзів, які ускладнять реалізацію цілей російської політики.
Крім того, вони намагаються прищепити керівництву, елітам і населенню європейських країн антиамериканські настрої, і займаються формуванням проросійської групи лобістів, чиє завдання - проводити думку про необхідність прийняття «обґрунтованих» вимог Москви, а в підсумку – послабити опір, з яким могли б зіткнутися російські дії.
Інструменти, які використовують росіяни, прагнучи домогтися своєї мети, входять в арсенал опосередкованої війни.
Це, зокрема, вплив на інформаційний простір (запуск інтернет-порталів, які просувають точку зору Росії, контакти з впливовими ЗМІ, дезінформація, створення інформаційного хаосу) і показ сили (військові навчання поблизу від кордонів членів НАТО, демонстрація переваги російської армії над натівськими силами в регіоні, підрив морального духу жителів країн, що входять в Альянс, дискредитація заходів, спрямованих на нарощування оборонного потенціалу).
Істотну роль грає також розвідувальна діяльність, яка дозволяє з'ясувати обстановку в країнах, які виступають метою агресії, оцінити їх можливості в сфері контррозвідки, отримати доступ до структур і організаціям, які відповідають за впровадження програм у сфері оборони.
Традиційні цілі російських спецслужб - допомога колам, які підтримують Росію, налагодження контактів з силами, які критично ставляться до співпраці з США і НАТО, постачання їх додатковими аргументами, а також сприяння радикальним, популістським, євроскептичним або сепаратистським партіям і політичним рухам в Європі.
Російські стратеги мислять довгостроковими категоріями, а тому займаються створенням громадської, політичної та інтелектуальної «групи підтримки», яка, усвідомлюючи це чи ні, допомагає Россії в реалізації її цілей (це локальні влади, підприємницькі і артистичні кола, спортивні вболівальники, а також ВНЗ і молодь, яка бере участь в програмах міжнародного обміну) і дозволяє їй мати своїх людей в ЄС і НАТО.
На останньому місці списку йдуть точкові спеціальні операції: кібератаки, акти саботажу, покликані викликати паніку серед населення, порушення роботи об'єктів критичної інфраструктури, створення міграційних криз, провокування русофобських настроїв і дискредитація політиків, що служить загостренню внутрішніх конфліктів.
Російські спецслужби зверталися до вищеперелічених кроків в більшості країн Європи. Москва має велику кількість інструментів: це проросійські політичні партії, неурядові та церковні організації, пов'язаний з Кремлем капітал.
Методи використання цього набору вибираються в залежності від того, як складаються політичні та економічні відносини з тією чи іншою державою, як виглядають внутрішні політичні, економічні чи культурні реалії в тій чи іншій країні.
Одні засоби застосовуються в Німеччині, де є серйозний потенціал для дестабілізації обстановки - російськомовна діаспора, інші - у Франції, де впливати Росії допомагають сильні проросійські кола.
Важливе місце в арсеналі спецслужб займають корупційні механізми або запрошення колишніх західних політиків на роботу в концерни і компанії, які займаються просуванням російських економічних цілей. Росія влаштовує свої операції в тому числі за межами території країн-мішеней. Вона намагається впливати на керівництво та громадськість інших держав, щоб дискредитувати супротивника і не дозволити йому проводити власну політику чи виступати з ініціативами, які суперечать інтересам Москви.
Складна структура російської загрози
Історичний термін «активні заходи» добре описує сутність російської загрози.
Більшість операцій, до яких звертається РФ в конфронтації з оточенням, мають опосередкований характер, тому виникають проблеми з їх виявленням.
Росія користується тим, що загрозу складно ідентифікувати і намагається реалізувати свої стратегічні інтереси, зміцнити свою міжнародну позицію і «обеззброїти» супротивника (тобто створити ситуацію, в якій дійові особи внутрішньополітичної сцени іншої країни працюватимуть на цілі російської зовнішньої політики).
В результаті вона дестабілізує ситуацію в країнах, що піддалися атаці, надає руйнівний вплив на їх структури виконавчої і законодавчої влади, руйнує їх суспільний, економічний і культурний фундамент (ідеологія, система цінностей, політична культура, верховенство закону).
Це одночасно внутрішня і зовнішня, національна і наднаціональна загроза, а тому на неї складно дати симетричну відповідь.
Підривними акціями займаються державні та недержавні структури, використовуючи при цьому законні і незаконні засоби, діючи як секретно, так і відкрито. Це безперервний процес, що полягає в інтегрованій діяльності держави на різних фронтах, яка ведеться в різноманітних сферах (дипломатичній, політичній, економічній, військовій, громадській, медійній) і підпорядковується комплексній довгостроковій стратегії підтримки зовнішньої політики РФ.
У стратегічному дискурсі, який нав'язує нам Кремль, стирається грань між війною і миром, наступальними і оборонними діями.
Ключовим елементом виступає тут формування образу Росії як жертви цинічної гри Заходу, а також поширення ідеї, що обидві сторони застосовують однакові засоби.
Тим часом ситуація аж ніяк не симетрична: агресор діє в односторонньому порядку, а сторона, що піддалася нападу, може оцінити масштаб руйнувань лише щодо подальших наслідків.
Москва ставить собі за мету зміну існуючої системи безпеки, значить, в середньостроковій перспективі інтенсивність і масштаб дій, спрямованих проти НАТО і ЄС, залишаться колишніми. Про це свідчить залучення до операцій нових сил, що займаються їх розробкою та впровадженням, а також звернення до військових засобів.
Отже, Росія створюватиме нові кризи, а ефективній боротьбі з російською загрозою потрібно приділяти особливу увагу.
Наші інтереси:
Протидіяти Російській агресії на всіх рівнях. Навчитись аналізувати факти та не піддаватись на "інформаційні вкиди" Москви.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Російські спецслужби: наступ за будь-яку ціну - Teologia Polityczna (Польща)
Світ:
Спецтема:
Польський експерт пише у виданні "Теологія політична" про роботу російської розвідки, яка, за його твердженням, активно працює, щоб реалізувати стратегічні інтереси Росії. Автор переконує, що ворог сильний, хитрий і добре маскується.
nato-rosja.jpg
Зміст
Після того як портал «Беллінгкет» (Bellingcat) оприлюднив особисті дані офіцерів російської військової розвідки, які займалися секретними операціями в Європі, ЗМІ стали цікавитися, в якому стані знаходяться російські спецслужби.
Те, як вміло вдалося західній пресі розгорнути тему, стало для Москви неприємним сюрпризом, адже на ідеалізований образ російської розвідки, який формувався протягом багатьох десятиліть, була кинута тінь: виявилося, що вона не здатна зберегти в таємниці дані своїх власних співробітників.
Історії «туристів з Солсбері» або «голландських комп'ютерників» показують, що контррозвідувальні служби західних країн вирішили подати Москві сигнал. Вони продемонстрували, що епоха, коли Захід не звертав уваги на агресивні дії російських спецслужб, підійшла до кінця.
Це не повернення до риторики холодної війни, а, скоріше, демонстрація готовності прийняти виклик в триваючій не перший десяток років війні реальної, в якій Росія виступає стороною, що розширює територію проведення своїх спецоперацій.
Розкриття агентів ГРУ - не перша ситуація такого роду. Досить згадати висновки розслідування справи про підготовку диверсій в Чорногорії в 2016 році, де одним з дійових осіб виявився російський військовий, раніше вигнаний з Польщі за дії, несумісні зі статусом дипломата.
Слід зазначити також участь російської розвідки в операції по дестабілізації України, сирійському конфлікті і агресивних операціях, спрямованих на підрив кібербезпеки США і європейських країн.
Також потрібно нагадати, що крім військової розвідки до дій за кордоном Росія може залучати Службу зовнішньої розвідки та Федеральну службу безпеки. Простір, на якому була помічена активність російських спецслужб, простягається від Арктики до африканських країн і від США до Близького і Далекого Сходу. Особливо важливим регіоном виступають для росіян європейські країни: російські політики вважають, що їх можна використовувати для ослаблення впливу США на континенті.
Традиція використання наступальних активних засобів
Ще за часів СРСР з'явилася пов'язана з ідеєю поширення світової революції або комуністичної ідеології концепція, згідно з якою спецслужби виступають знаряддям, що грає допоміжну роль в проведенні дій по дестабілізації політичної системи держави-противника.
В епоху холодної війни спеціальні операції КДБ, підривні акції і здійснення психологічного впливу описували загальним терміном «активні заходи». Зараз такого роду дії також вважаються стратегічним інструментом.
Російські спецслужби використовують його в своїх операціях, що слугують реалізації цілей зовнішньої політики Москви і покликані вплинути на навколишні РФ країни.
Військово-політичний тиск, який чинить Росія на своє близьке і далеке оточення, а також її готовність до ескалації напруженості стали в останні роки однією з центральних тем, що звучать в дискусіях про безпеку (в першу чергу інформаційної).
Інформаційний тиск, тим часом, - це важливий, але не єдиний російський інструмент.
Приводом для запуску медійних операцій найчастіше стають навмисно спровоковані розвідувальні, прикордонні або міграційні інциденти, події на російській території і території інших держав, випадки порушення повітряного простору НАТО і сусідніх з ним країн, втручання в парламентські і президентські вибори, фінансування і політична підтримка радикальних кіл в ЄС, втручання в процес прийняття рішень в інших країнах, дискредитація лідерів, які критично ставляться до Москви, і так далі.
«Активка» в арсеналі російських спецслужб
У сучасній російській політичній мові термін «активні заходи» не використовують, проте, характер дій які ми спостерігаємо, їх наслідки, а також присутність в російській стратегічній культурі (в тому числі в спецслужбах) наступності, дозволяє сказати, що вони увійшли в арсенал засобів, за допомогою яких Росія впливає на зовнішнє оточення.
Виданий КДБ в 1972 році Контррозвідувальний словник визначає цей рід активності як узгоджені з актуальними пріоритетами держави секретні дії наступального характеру, що дозволяють проводити операції з дезінформації і компрометації противника, а також набути можливість впливати на широку область суспільно-політичної діяльності в інших країнах.
Василь Мітрохін у своєму «Лексиконі КДБ» називає основним змістом активних заходів агентурно-оперативну діяльність, мета якої – чинити вплив на зовнішню політику і внутрішньополітичну ситуацію держав, які виступають об'єктом цієї діяльності.
Після того, як у 2000 році до влади прийшов Володимир Путін, «активні заходи» знову стали використовувати на системному рівні.
Як і раніше, вони проводяться в двох сферах: секретній та явній (в формах, які називаються російською «м'якою силою»).
Виявлення російських намірів (іноді навіть спеціальне їх акцентування) служить як формуванню іміджу Росії, так і переконанню спостерігачів в тому, що російські спецслужби всемогутні і всюдисущі.
В офіційних стратегічних документах РФ замість терміна «активні заходи» з'явилися такі синоніми, як «засоби підтримки» або «спеціальні засоби впливу». Їх можна виявити вже у Військовій доктрині 2000 року. В пізніших текстах їх замінили термінами «невійськові засоби», «непрямі дії, тобто диверсії, саботаж, організація нерегулярних військових формувань», інформаційний, інформаційно-психологічний, інформаційно-технічний вплив.
В останній версії Військової доктрини, що з'явилася в грудні 2014 року, вводиться нове поняття: інформаційні технології. Його перенесли також в нову редакцію Доктрини інформаційної безпеки 2016 року.
Це словосполучення звучить в різних контекстах: інформаційні технології виступають в ньому і щитом, що захищає суверенітет РФ, і мечем, тобто інформаційною зброєю, яка використовує проти Росії Захід.
Активні заходи як форма опосередкованої війни
Зрозуміти, яким сферам найбільш загрожують дії російських спецслужб, можна, визначивши, які стратегічні цілі ставить у своїй наступальній зовнішній політиці Москва.
В Європі це перш за все збереження (і потенційне розширення) сфер політичного і економічного впливу за допомогою впливу на політичні та підприємницькі еліти європейських країн.
Завдання полягає в тому, щоб вони приймали рішення, що відповідають інтересам Росії. У регіональному масштабі росіяни прагнуть зберегти контроль над Білоруссю і повернути собі Україну, а також дестабілізувати ситуацію в країнах Балтії (це елемент ослаблення східного флангу НАТО).
Майже настільки ж важливе значення для спецслужб має дезінтеграція Європейського союзу за допомогою провокування суперечок між його членами і обмеження впливу США на європейському континенті. Росіяни намагаються порушити співпрацю в рамках НАТО, щоб в результаті прийти до зміни існуючої архітектури європейської безпеки.
Високе місце в списку російських цілей займає також підрив єдності Заходу. Росіяни зіштовхують між собою партнерів і намагаються перешкодити планам по створенню нових політичних, військових чи економічних союзів, які ускладнять реалізацію цілей російської політики.
Крім того, вони намагаються прищепити керівництву, елітам і населенню європейських країн антиамериканські настрої, і займаються формуванням проросійської групи лобістів, чиє завдання - проводити думку про необхідність прийняття «обґрунтованих» вимог Москви, а в підсумку – послабити опір, з яким могли б зіткнутися російські дії.
Інструменти, які використовують росіяни, прагнучи домогтися своєї мети, входять в арсенал опосередкованої війни.
Це, зокрема, вплив на інформаційний простір (запуск інтернет-порталів, які просувають точку зору Росії, контакти з впливовими ЗМІ, дезінформація, створення інформаційного хаосу) і показ сили (військові навчання поблизу від кордонів членів НАТО, демонстрація переваги російської армії над натівськими силами в регіоні, підрив морального духу жителів країн, що входять в Альянс, дискредитація заходів, спрямованих на нарощування оборонного потенціалу).
Істотну роль грає також розвідувальна діяльність, яка дозволяє з'ясувати обстановку в країнах, які виступають метою агресії, оцінити їх можливості в сфері контррозвідки, отримати доступ до структур і організаціям, які відповідають за впровадження програм у сфері оборони.
Традиційні цілі російських спецслужб - допомога колам, які підтримують Росію, налагодження контактів з силами, які критично ставляться до співпраці з США і НАТО, постачання їх додатковими аргументами, а також сприяння радикальним, популістським, євроскептичним або сепаратистським партіям і політичним рухам в Європі.
Російські стратеги мислять довгостроковими категоріями, а тому займаються створенням громадської, політичної та інтелектуальної «групи підтримки», яка, усвідомлюючи це чи ні, допомагає Россії в реалізації її цілей (це локальні влади, підприємницькі і артистичні кола, спортивні вболівальники, а також ВНЗ і молодь, яка бере участь в програмах міжнародного обміну) і дозволяє їй мати своїх людей в ЄС і НАТО.
На останньому місці списку йдуть точкові спеціальні операції: кібератаки, акти саботажу, покликані викликати паніку серед населення, порушення роботи об'єктів критичної інфраструктури, створення міграційних криз, провокування русофобських настроїв і дискредитація політиків, що служить загостренню внутрішніх конфліктів.
Російські спецслужби зверталися до вищеперелічених кроків в більшості країн Європи. Москва має велику кількість інструментів: це проросійські політичні партії, неурядові та церковні організації, пов'язаний з Кремлем капітал.
Методи використання цього набору вибираються в залежності від того, як складаються політичні та економічні відносини з тією чи іншою державою, як виглядають внутрішні політичні, економічні чи культурні реалії в тій чи іншій країні.
Одні засоби застосовуються в Німеччині, де є серйозний потенціал для дестабілізації обстановки - російськомовна діаспора, інші - у Франції, де впливати Росії допомагають сильні проросійські кола.
Важливе місце в арсеналі спецслужб займають корупційні механізми або запрошення колишніх західних політиків на роботу в концерни і компанії, які займаються просуванням російських економічних цілей. Росія влаштовує свої операції в тому числі за межами території країн-мішеней. Вона намагається впливати на керівництво та громадськість інших держав, щоб дискредитувати супротивника і не дозволити йому проводити власну політику чи виступати з ініціативами, які суперечать інтересам Москви.
Складна структура російської загрози
Історичний термін «активні заходи» добре описує сутність російської загрози.
Більшість операцій, до яких звертається РФ в конфронтації з оточенням, мають опосередкований характер, тому виникають проблеми з їх виявленням.
Росія користується тим, що загрозу складно ідентифікувати і намагається реалізувати свої стратегічні інтереси, зміцнити свою міжнародну позицію і «обеззброїти» супротивника (тобто створити ситуацію, в якій дійові особи внутрішньополітичної сцени іншої країни працюватимуть на цілі російської зовнішньої політики).
В результаті вона дестабілізує ситуацію в країнах, що піддалися атаці, надає руйнівний вплив на їх структури виконавчої і законодавчої влади, руйнує їх суспільний, економічний і культурний фундамент (ідеологія, система цінностей, політична культура, верховенство закону).
Це одночасно внутрішня і зовнішня, національна і наднаціональна загроза, а тому на неї складно дати симетричну відповідь.
Підривними акціями займаються державні та недержавні структури, використовуючи при цьому законні і незаконні засоби, діючи як секретно, так і відкрито. Це безперервний процес, що полягає в інтегрованій діяльності держави на різних фронтах, яка ведеться в різноманітних сферах (дипломатичній, політичній, економічній, військовій, громадській, медійній) і підпорядковується комплексній довгостроковій стратегії підтримки зовнішньої політики РФ.
У стратегічному дискурсі, який нав'язує нам Кремль, стирається грань між війною і миром, наступальними і оборонними діями.
Ключовим елементом виступає тут формування образу Росії як жертви цинічної гри Заходу, а також поширення ідеї, що обидві сторони застосовують однакові засоби.
Тим часом ситуація аж ніяк не симетрична: агресор діє в односторонньому порядку, а сторона, що піддалася нападу, може оцінити масштаб руйнувань лише щодо подальших наслідків.
Москва ставить собі за мету зміну існуючої системи безпеки, значить, в середньостроковій перспективі інтенсивність і масштаб дій, спрямованих проти НАТО і ЄС, залишаться колишніми. Про це свідчить залучення до операцій нових сил, що займаються їх розробкою та впровадженням, а також звернення до військових засобів.
Отже, Росія створюватиме нові кризи, а ефективній боротьбі з російською загрозою потрібно приділяти особливу увагу.
Протидіяти Російській агресії на всіх рівнях. Навчитись аналізувати факти та не піддаватись на "інформаційні вкиди" Москви.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта