Дострокові вибори сьогодні рекламуються як шлях до справедливості й громадянського миру. Остаточне ж умиротворення має відбутися після прийняття нової Конституції. Питання лише в тому, чи хтось буде її виконувати. І чи наступного дня після перевиборів не пролунає заклик до нових виборів.
А все тому, що протягом останніх трьох років у суспільстві остаточно підірвана повага до законів. Україна де-факто вже не є правовою державою. Її правову систему зруйнувала сама ж владна верхівка. Всі основні гравці вели міжусобні «бойові дії» за рамками конституційного поля. Особисті домовленості між ними були поставлені вище Основного закону. Конституція стала розмінною монетою в боротьбі олігархів та обслуговуючих їх політиків за владу. Але ніхто в Україні від цього не виграв. Відсутність цілісного правового поля неминуче веде до розгортання хаосу, сваволі та «війни всіх проти всіх».
Конституція 1996 року не була ідеальною. Вона не передбачала відповідальність Президента за результати свого правління. Не було навіть механізму його імпічменту. Проте вона дозволяла підтримувати хоч якийсь правопорядок. Руйнівний удар по Конституції було завдано антиконституційним законом України № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції» від 8.12.2004. Він змінив конституційний лад, перетворивши Україну з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку.
Таке рішення можна було приймати лише на всенародному референдумі. Згідно зі 5-ю статтею Конституції: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами». Вся ця їхня «політреформа» — це антиконституційна змова олігархів і злочинний підрив правової системи України. Відповідно, нинішня «реформована Конституція» — це вже не правовий документ, а речовий доказ у суді.
Необхідно якнайшвидше визнати помилковість «політреформи» і ввести конституційний процес у правове поле. Але механічне повернення до конституційного ладу 1996 року вже неможливе. Він тримався на Президенті з великими повноваженнями. Той стояв над кланами і підтримував між ними рівновагу за принципом «бери сам і дай брати іншим». Тобто був «регулювальником» біля державного «пирога». Проте сьогодні вже ніхто не повірить, що Президент може бути справедливим арбітром. Його сприймають лише як ставленика одного з ворогуючих кланів. Тож надання йому «кучмівських» повноважень без ефективної системи контролю і стримування багатьох просто лякає. Бо може призвести до остаточного розбалансування національного організму і його розпаду.
Для створення такої контролюючої системи потрібно внести до Конституції 1996 року лише 3 доповнення.
По-перше, чітко прописати мету держави: зростання кількості корінного населення та якості його життя. Тобто українці повинні бути багаті, здорові та культурні, і їх має бути багато. Якщо конкретніше, то йдеться про реальні доходи на душу населення, тривалість життя і досягнутий рівень освіти. Ці показники точно розраховуються за методикою Програми людського розвитку ООН. Разом вони складають Індекс людського розвитку. Це узагальнюючий критерій ефективності повноважного Президента і керованого ним державного механізму.
По-друге, за результати свого правління Президент повинен відповідати своїм майном і своєю свободою. Добре покерував — отримай достойну винагороду, погано — компенсуй збитки. Це зробить неможливою нинішню практику, коли країна біднішає, а Президент і наближені до нього олігархи збагачуються.
По-третє, в державі має бути незалежний контрольний орган. Сьогодні всі контролюючі органи призначаються тими, кого вони повинні контролювати. Тому такі органи недієздатні. Вони створюють лише ілюзію контролю. Наочним прикладом є безсилий і безавторитетний Конституційний суд. Україні потрібна Конституційно-ревізійна палата, що поєднуватиме функції Конституційного суду, Рахункової палати і Центральної виборчої комісії. Голова КРП повинен обиратися всенародно і нести персональну відповідальність за її роботу. Тобто відповідати своїми майном і свободою. Він буде забезпечувати відкритий моніторинг стану справ у державі і щоквартально оприлюднювати його результати. Ми ж будемо точно знати, як керована Президентом держава поважає Основний закон і наближається до конституційної мети. У такий спосіб народ нарешті матиме свій орган контролю над владою. Народовладдя стане реальністю.
В ідеалі означені доповнення до Конституції має прийняти новообрана Верховна Рада. Після цього мають відбутися перевибори Президента, адже суттєво змінюється його функція. З безвідповідального «регулювальника» біля державного пирога він перетворюється на відповідального керівника. Посада Президента перестане приваблювати шукачів легкого особистого збагачення. Бо тепер збагачуватися він зможе лише разом з усім українським народом.
Запропонована Раціоналізація держави не вирішить всіх проблем. Але вона відновить правове поле і поверне повагу до законів. Президенту доведеться працювати не на себе і обрані клани, а на всю країну. Красти стане невигідно, бо тоді він втратить і майно, і свободу. Принцип персональної відповідальності та винагороди за результатами буде поширений на всі рівні державного управління й самоврядування. Національний бізнес займеться своєю справою, а не розтрачуватиме енергію в міжусобній війні за вплив на державу. Держава ж просуватиме українські компанії на глобальні ринки, бо добре знатиме свою мету. Від досягнення конституційної мети залежатимуть посади чиновників та їхні заробітки.
В умовах відносної стабільності та правопорядку можна буде розробити нову модель держави і узаконити її в новій Конституції. Але це вже буде зроблено не похапцем, «на коліні», а системно, на твердому фундаменті науки державного управління. З врахуванням національних інтересів і викликів часу. З любов’ю до Творця і України.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Президент повинен збагачуватися лише разом з українським народом
Світ:
Дострокові вибори сьогодні рекламуються як шлях до справедливості й громадянського миру. Остаточне ж умиротворення має відбутися після прийняття нової Конституції. Питання лише в тому, чи хтось буде її виконувати. І чи наступного дня після перевиборів не пролунає заклик до нових виборів.
06091301e.jpg
А все тому, що протягом останніх трьох років у суспільстві остаточно підірвана повага до законів. Україна де-факто вже не є правовою державою. Її правову систему зруйнувала сама ж владна верхівка. Всі основні гравці вели міжусобні «бойові дії» за рамками конституційного поля. Особисті домовленості між ними були поставлені вище Основного закону. Конституція стала розмінною монетою в боротьбі олігархів та обслуговуючих їх політиків за владу. Але ніхто в Україні від цього не виграв. Відсутність цілісного правового поля неминуче веде до розгортання хаосу, сваволі та «війни всіх проти всіх».
Конституція 1996 року не була ідеальною. Вона не передбачала відповідальність Президента за результати свого правління. Не було навіть механізму його імпічменту. Проте вона дозволяла підтримувати хоч якийсь правопорядок. Руйнівний удар по Конституції було завдано антиконституційним законом України № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції» від 8.12.2004. Він змінив конституційний лад, перетворивши Україну з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку.
Таке рішення можна було приймати лише на всенародному референдумі. Згідно зі 5-ю статтею Конституції: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами». Вся ця їхня «політреформа» — це антиконституційна змова олігархів і злочинний підрив правової системи України. Відповідно, нинішня «реформована Конституція» — це вже не правовий документ, а речовий доказ у суді.
Необхідно якнайшвидше визнати помилковість «політреформи» і ввести конституційний процес у правове поле. Але механічне повернення до конституційного ладу 1996 року вже неможливе. Він тримався на Президенті з великими повноваженнями. Той стояв над кланами і підтримував між ними рівновагу за принципом «бери сам і дай брати іншим». Тобто був «регулювальником» біля державного «пирога». Проте сьогодні вже ніхто не повірить, що Президент може бути справедливим арбітром. Його сприймають лише як ставленика одного з ворогуючих кланів. Тож надання йому «кучмівських» повноважень без ефективної системи контролю і стримування багатьох просто лякає. Бо може призвести до остаточного розбалансування національного організму і його розпаду.
Для створення такої контролюючої системи потрібно внести до Конституції 1996 року лише 3 доповнення.
По-перше, чітко прописати мету держави: зростання кількості корінного населення та якості його життя. Тобто українці повинні бути багаті, здорові та культурні, і їх має бути багато. Якщо конкретніше, то йдеться про реальні доходи на душу населення, тривалість життя і досягнутий рівень освіти. Ці показники точно розраховуються за методикою Програми людського розвитку ООН. Разом вони складають Індекс людського розвитку. Це узагальнюючий критерій ефективності повноважного Президента і керованого ним державного механізму.
По-друге, за результати свого правління Президент повинен відповідати своїм майном і своєю свободою. Добре покерував — отримай достойну винагороду, погано — компенсуй збитки. Це зробить неможливою нинішню практику, коли країна біднішає, а Президент і наближені до нього олігархи збагачуються.
По-третє, в державі має бути незалежний контрольний орган. Сьогодні всі контролюючі органи призначаються тими, кого вони повинні контролювати. Тому такі органи недієздатні. Вони створюють лише ілюзію контролю. Наочним прикладом є безсилий і безавторитетний Конституційний суд. Україні потрібна Конституційно-ревізійна палата, що поєднуватиме функції Конституційного суду, Рахункової палати і Центральної виборчої комісії. Голова КРП повинен обиратися всенародно і нести персональну відповідальність за її роботу. Тобто відповідати своїми майном і свободою. Він буде забезпечувати відкритий моніторинг стану справ у державі і щоквартально оприлюднювати його результати. Ми ж будемо точно знати, як керована Президентом держава поважає Основний закон і наближається до конституційної мети. У такий спосіб народ нарешті матиме свій орган контролю над владою. Народовладдя стане реальністю.
В ідеалі означені доповнення до Конституції має прийняти новообрана Верховна Рада. Після цього мають відбутися перевибори Президента, адже суттєво змінюється його функція. З безвідповідального «регулювальника» біля державного пирога він перетворюється на відповідального керівника. Посада Президента перестане приваблювати шукачів легкого особистого збагачення. Бо тепер збагачуватися він зможе лише разом з усім українським народом.
Запропонована Раціоналізація держави не вирішить всіх проблем. Але вона відновить правове поле і поверне повагу до законів. Президенту доведеться працювати не на себе і обрані клани, а на всю країну. Красти стане невигідно, бо тоді він втратить і майно, і свободу. Принцип персональної відповідальності та винагороди за результатами буде поширений на всі рівні державного управління й самоврядування. Національний бізнес займеться своєю справою, а не розтрачуватиме енергію в міжусобній війні за вплив на державу. Держава ж просуватиме українські компанії на глобальні ринки, бо добре знатиме свою мету. Від досягнення конституційної мети залежатимуть посади чиновників та їхні заробітки.
В умовах відносної стабільності та правопорядку можна буде розробити нову модель держави і узаконити її в новій Конституції. Але це вже буде зроблено не похапцем, «на коліні», а системно, на твердому фундаменті науки державного управління. З врахуванням національних інтересів і викликів часу. З любов’ю до Творця і України.
-------------------------------------
В тему:
Реформація: 25 пунктів
Головною загрозою національній безпеці України є її владна верхівка
До всесвітньої української держави-громади
Беззахисність провокує насильство
Про користь снайперів
Нова влада буде результатом насильницького перевороту
За чисто конкретну прозорість виборів!
Результати голосування підробити неможливо
Діалектика влади
Конституційний міраж
Всесвіт за нас!
Політичний атракціон «чесна дурильня», або «знов депутати навколо…»
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта