Чому романтик і чому одинокий? За останні 8 років значну дещицю часу довелося провести в одному з найбільших міст сходу України, переконався, бракує й дуже тут романтиків, навіть посеред творчих осіб. А українських, то годі й казати… Але вони таки були, і є, до них у мистецькій когорті краю належать – Володимир Падун (прощений), Олександр Самійленко, Олександр Чегорка…
Народжений митець 1957 року у містечку Верхівцеве на Січеславщині. Батьки – вчителі, українські філологи. Дитинство накладає відбиток на усеньке життя кожної людини. Мама Олександра вдома читала вголос поезії П. Тичини, М. Рильського, а сам художник окрім живопису пише білі вірші, та ще й які! Про себе розповідає наступне: «Мій дід, Віктор Тимофійович з Полтавщини, на початку ХХ століття переїхав до села Мар’ївки біля Верхівцеве. Купив шматок землі, був козаком…, якось знайшли на горищі грамоту на право володіння землею. Наша родина у Верхівцевому мала невеличке господарство, присадибну ділянку – 6 сотин землі біля хати, яку збудував батько. Хлопчаком я був жвавим, любив ганяти у футбол, але і ходив разом з братом Петром до балки, спостерігали за птахами… У 5 класі «захворів» малюванням, та брату живопис давався краще. У нього потім це захоплення минуло, а в мене на всю решту життя…
Поступив до Київського художнього інституту на архітектурний факультет. То були непрості роки, тільки на п’ятому курсі вперше почув про М. Бойчука. Здобувши освіту повернувся у свій край, оселився у Кам’янському (Дніпродзержинськ). Багато, пожадливо читав, люблю цю справу дотепер, переважно про художників – Малевича, Кандинського, Філонова… В журналі «Україна» публікували змістовні матеріали О. Климчука. До числа моїх улюблених письменників і поетів належать: перш за все, - Валерій Шевчук, він вплинув на підтекст мого письма, Б. – І. Антонич, В. Ілля, Т. Мельничук, чимало інших…».
Важливою подією у творчому бутті митця стала поїздка у товаристві Сергія Лаушкіна і Анатолія Фурлета (відомі художники) на Кам’яну Могилу. Перебували там п’ять днів, творили дива. Пан Олександр згадує: «Босоніж стою на камінні, а вгорі неозоре небо. Створював фотороботи, пісок на камені, це пошук… Отож, писав на піску, вологому, сухому, на глинищі. Потім була виставка, більш ніж 100 робіт були представлені для зацікавлених. Дійство відбувалося в музеї Історії міста Кам’янського.
… Взимку шукаю тіні на снігу, зранку, вдень, і малюю, домальовую, виходять цікаві рисунки. А ще створив серію робіт лагенарій (таракуц)… Коли пишу на папері гуашшю, для мене важливе перетікання барв, переходи кольорів, називаю це «ефектом цвітіння». Дуже люблю живопис М. Примаченко і полтавки Г. Рідної. Мушу наголосити – квіти, як такі, є поштовхом для мого методу кольористики».
Спробуймо уважно придивитися до того, що і як творить Олександ Чегорка… Вид мистецтва – живопис; рід – ліричний і ліро – епічний; жанр – найчастіше, пейзаж, портрет; тип – романтизм.
Почну з музики, бо творчість цього художника нею бринить. Його твори поєднані з музикою Густава Малера, а в ній відбиваються пізньоромантичні риси, композитор розвивав традиції симфонізму Бетговена і Брамса, але, творив і свій малеровський симфонізм. Спів – Каті Chilly (Кондратенко), котрий проникає в усі закамарки душі, міркую, так співали в добу сивої давнини… Щодо спорідненості з поезією, то це – з віршами В. Іллі, Т. Мельничука, В. Стуса.
Існує невидимий зв’язок з творами австрійського поета, народженого у Празі, представника філософсько – модернової лірики 20-го століття. Райнер Марія Рільке, він сприймав Світ як цілісність, де поєднані - музика, мистецтво і поезія. Працював поруч з Роденом, у нього навчився дивитися на світ крізь річ. Виникли поезії – речі: «Фламінго», «Пантера». Рільке захоплювався Т. Шевченком, бував у Києво – Печерській Лаврі.
Незримі нитки єднають творчість живописця з окремими взірцями красного письменства. Почуймо думку Валерія Шевчука: «Є у моїй повісті «Птахи з невидимого острова» філософська притча, заснована на реальному історичному документі, - така собі «фантастика минулого». Тим часом як «фантастика майбутнього» мене мало цікавить, вважаю, що людина не може знати свого майбутнього, не повинна його знати. Зате своє минуле вона має знати якнайкраще…».
Роботи О. Чегорки нагадують і зміст творів О. Гріна (Гриневського), в бажанні зробити Світ досконалішим і щасливішим. Адже герої Олександра Гріна люди надзвичайні, але самотні, бо незрозумілі юрбі, зате духово багаті.
Коли споглядаєш витвори живописця з пісковика, малюнки на піску і снігу, помітно, що вони суголосні з наскельним живописом далекої давнини. Сергій Пустовалов (археолог – науковець) писав: «Французи пишаються печерним палеолітичним живописом Франко – Кантабрії, … перуанці - рисунками з пустелі Наска, англійці – Стоунхенджем, мешканці острова Пасхи – велетенськими статуями довговухих…». У нас є Кам’яна Могила поблизу м. Мелітополя. Рисунки, що створювалися на пісковику – це викарбувана справжня історія світогляду прадавнього населення України.
Традиціоналізм, містичність, символізм, теж є складовими його творчості.
Символ здійснює трансцендентну функцію (термін Юнга), у психічному житті митця на межі зовнішнього і внутрішнього, свідомого і несвідомого. Цим зумовлюється і містицизм художника, почасти і як творця символічних образів, та драматизм його перебування «на межі»…
Ніла Зборовська у праці «Психоаналіз і літературознавство» зауважувала: «Символ завдяки своїй конкретній природі опановує почуттями, що перебувають у недиференційованому стані, а через свою значущість образу захоплює й породжену ним ідею, отже, поєднує ідею з почуттям. Символ виступає посередником між ідеєю, втіленою в архетипному образі, і новим живим її переживанням (почуттям)».
А Олександр Чегорка мовить і таке: «Треба мати прагнення підкорятися Космосу, Природі, бути невід’ємною часткою усього цього…». Є у митця такі віршовані рядки:
«Малювати так як тече ріка
Як сонце малює тіні дерев вечірніх».
Його твори на піску, снігу, фігури з пісковика, лагенарії – то і відображення настрою, порухів чуттєвих з нутра, і відображення змісту свідомості. Фігури і статуї, то і є Міт, але виконаний з пісковика, як і скульптура М. Штеця (закарпатський митець, приятель О.Ч.) «Рух крізь віки», де Праматір світу тримає диск в руках – сполучення світів…
Художник – вільна особа, не сприймає рутини, проза буденності пекельно неприйнятна для нього, митець не хоче і не повинен розуміти: чому люди не живуть, а існують…
У дитинстві Олександр слухав вірші українських поетів, які йому читала мама, а ми давайте прислухаймось до високої ліро – поетики, романтизму його білих віршів.
«Коротшає день
Вже надівають вранці дядьки старі картузи
Опале листя малює знак неба
Туманіє…».
І ще:
«Риби цілують сонних жінок
Зелений місяць ховається в тихому очереті
Земля з водою обнялися».
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Цей текст (дещо змінений) опублікований на шпальтах Всеукраїнського культурологічного тижневика «СЛОВО ПРОСВІТИ»№35(1035), від 29 – 4 вересня 2019 року.
Наші інтереси:
Олександр Чегорка - один з найбільш самобутніх, оригінальних митців Придніпров'я, з високою базовою освітою (Київський художній інститут).
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Одинокий романтик Придніпров’я.*
(Розповідь про окремі речі, якими наповнене малярство ОЛЕКСАНДРА ЧЕГОРКИ).
chegorka.jpg
Чому романтик і чому одинокий? За останні 8 років значну дещицю часу довелося провести в одному з найбільших міст сходу України, переконався, бракує й дуже тут романтиків, навіть посеред творчих осіб. А українських, то годі й казати… Але вони таки були, і є, до них у мистецькій когорті краю належать – Володимир Падун (прощений), Олександр Самійленко, Олександр Чегорка…
Народжений митець 1957 року у містечку Верхівцеве на Січеславщині. Батьки – вчителі, українські філологи. Дитинство накладає відбиток на усеньке життя кожної людини. Мама Олександра вдома читала вголос поезії П. Тичини, М. Рильського, а сам художник окрім живопису пише білі вірші, та ще й які! Про себе розповідає наступне: «Мій дід, Віктор Тимофійович з Полтавщини, на початку ХХ століття переїхав до села Мар’ївки біля Верхівцеве. Купив шматок землі, був козаком…, якось знайшли на горищі грамоту на право володіння землею. Наша родина у Верхівцевому мала невеличке господарство, присадибну ділянку – 6 сотин землі біля хати, яку збудував батько. Хлопчаком я був жвавим, любив ганяти у футбол, але і ходив разом з братом Петром до балки, спостерігали за птахами… У 5 класі «захворів» малюванням, та брату живопис давався краще. У нього потім це захоплення минуло, а в мене на всю решту життя…
Поступив до Київського художнього інституту на архітектурний факультет. То були непрості роки, тільки на п’ятому курсі вперше почув про М. Бойчука. Здобувши освіту повернувся у свій край, оселився у Кам’янському (Дніпродзержинськ). Багато, пожадливо читав, люблю цю справу дотепер, переважно про художників – Малевича, Кандинського, Філонова… В журналі «Україна» публікували змістовні матеріали О. Климчука. До числа моїх улюблених письменників і поетів належать: перш за все, - Валерій Шевчук, він вплинув на підтекст мого письма, Б. – І. Антонич, В. Ілля, Т. Мельничук, чимало інших…».
Важливою подією у творчому бутті митця стала поїздка у товаристві Сергія Лаушкіна і Анатолія Фурлета (відомі художники) на Кам’яну Могилу. Перебували там п’ять днів, творили дива. Пан Олександр згадує: «Босоніж стою на камінні, а вгорі неозоре небо. Створював фотороботи, пісок на камені, це пошук… Отож, писав на піску, вологому, сухому, на глинищі. Потім була виставка, більш ніж 100 робіт були представлені для зацікавлених. Дійство відбувалося в музеї Історії міста Кам’янського.
… Взимку шукаю тіні на снігу, зранку, вдень, і малюю, домальовую, виходять цікаві рисунки. А ще створив серію робіт лагенарій (таракуц)… Коли пишу на папері гуашшю, для мене важливе перетікання барв, переходи кольорів, називаю це «ефектом цвітіння». Дуже люблю живопис М. Примаченко і полтавки Г. Рідної. Мушу наголосити – квіти, як такі, є поштовхом для мого методу кольористики».
Спробуймо уважно придивитися до того, що і як творить Олександ Чегорка… Вид мистецтва – живопис; рід – ліричний і ліро – епічний; жанр – найчастіше, пейзаж, портрет; тип – романтизм.
Почну з музики, бо творчість цього художника нею бринить. Його твори поєднані з музикою Густава Малера, а в ній відбиваються пізньоромантичні риси, композитор розвивав традиції симфонізму Бетговена і Брамса, але, творив і свій малеровський симфонізм. Спів – Каті Chilly (Кондратенко), котрий проникає в усі закамарки душі, міркую, так співали в добу сивої давнини… Щодо спорідненості з поезією, то це – з віршами В. Іллі, Т. Мельничука, В. Стуса.
Існує невидимий зв’язок з творами австрійського поета, народженого у Празі, представника філософсько – модернової лірики 20-го століття. Райнер Марія Рільке, він сприймав Світ як цілісність, де поєднані - музика, мистецтво і поезія. Працював поруч з Роденом, у нього навчився дивитися на світ крізь річ. Виникли поезії – речі: «Фламінго», «Пантера». Рільке захоплювався Т. Шевченком, бував у Києво – Печерській Лаврі.
Незримі нитки єднають творчість живописця з окремими взірцями красного письменства. Почуймо думку Валерія Шевчука: «Є у моїй повісті «Птахи з невидимого острова» філософська притча, заснована на реальному історичному документі, - така собі «фантастика минулого». Тим часом як «фантастика майбутнього» мене мало цікавить, вважаю, що людина не може знати свого майбутнього, не повинна його знати. Зате своє минуле вона має знати якнайкраще…».
Роботи О. Чегорки нагадують і зміст творів О. Гріна (Гриневського), в бажанні зробити Світ досконалішим і щасливішим. Адже герої Олександра Гріна люди надзвичайні, але самотні, бо незрозумілі юрбі, зате духово багаті.
Коли споглядаєш витвори живописця з пісковика, малюнки на піску і снігу, помітно, що вони суголосні з наскельним живописом далекої давнини. Сергій Пустовалов (археолог – науковець) писав: «Французи пишаються печерним палеолітичним живописом Франко – Кантабрії, … перуанці - рисунками з пустелі Наска, англійці – Стоунхенджем, мешканці острова Пасхи – велетенськими статуями довговухих…». У нас є Кам’яна Могила поблизу м. Мелітополя. Рисунки, що створювалися на пісковику – це викарбувана справжня історія світогляду прадавнього населення України.
Традиціоналізм, містичність, символізм, теж є складовими його творчості.
Символ здійснює трансцендентну функцію (термін Юнга), у психічному житті митця на межі зовнішнього і внутрішнього, свідомого і несвідомого. Цим зумовлюється і містицизм художника, почасти і як творця символічних образів, та драматизм його перебування «на межі»…
Ніла Зборовська у праці «Психоаналіз і літературознавство» зауважувала: «Символ завдяки своїй конкретній природі опановує почуттями, що перебувають у недиференційованому стані, а через свою значущість образу захоплює й породжену ним ідею, отже, поєднує ідею з почуттям. Символ виступає посередником між ідеєю, втіленою в архетипному образі, і новим живим її переживанням (почуттям)».
А Олександр Чегорка мовить і таке: «Треба мати прагнення підкорятися Космосу, Природі, бути невід’ємною часткою усього цього…». Є у митця такі віршовані рядки:
«Малювати так як тече ріка
Як сонце малює тіні дерев вечірніх».
Його твори на піску, снігу, фігури з пісковика, лагенарії – то і відображення настрою, порухів чуттєвих з нутра, і відображення змісту свідомості. Фігури і статуї, то і є Міт, але виконаний з пісковика, як і скульптура М. Штеця (закарпатський митець, приятель О.Ч.) «Рух крізь віки», де Праматір світу тримає диск в руках – сполучення світів…
Художник – вільна особа, не сприймає рутини, проза буденності пекельно неприйнятна для нього, митець не хоче і не повинен розуміти: чому люди не живуть, а існують…
У дитинстві Олександр слухав вірші українських поетів, які йому читала мама, а ми давайте прислухаймось до високої ліро – поетики, романтизму його білих віршів.
«Коротшає день
Вже надівають вранці дядьки старі картузи
Опале листя малює знак неба
Туманіє…».
І ще:
«Риби цілують сонних жінок
Зелений місяць ховається в тихому очереті
Земля з водою обнялися».
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Цей текст (дещо змінений) опублікований на шпальтах Всеукраїнського культурологічного тижневика «СЛОВО ПРОСВІТИ»№35(1035), від 29 – 4 вересня 2019 року.
Олександр Чегорка - один з найбільш самобутніх, оригінальних митців Придніпров'я, з високою базовою освітою (Київський художній інститут).
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта