Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Місто на Полтві

Запам’ятайте цей чорний день в історії Львова — 4 жовтня 1900 р. — відкриття Опери на воді… Прошу всіма приспущеними прапорами ООН і хвилиною мовчання щороку покутувати цей день! І хай хоч раз на рік кожному австрійцеві чи полякові буде соромно за своїх вінценосних предків. І за знищену чужу воду.
Гіппократ стверджував, що людський організм — складова довкілля, з яким треба перебувати в гармонії. Хвороба ніколи не з’являється сама по собі, а як реакція організму на чинники зовнішнього середовища. Так пишуть усі давні медичні та філософські трактати.

Львів перестав жити у злагоді з законами природи, бо втратив свою життєву воду. Людина у Львові живе у порушеній екосистемі, її зоряне тіло (термін Парацельса щодо людського тіла) не гармонує з космічною водою-енергією “кі” (знаємо, що Йорданське свято у давнину звали святом Зірки-Води). А що є людина, як не вода?

Коли народжується людина, спочатку розбиваються води, якими був оточений плід. Вода формує повітря, “кі” повітря формує людину та її долю. Світ і людина, людина і вода — частина сакральної метаболічної системи. Коли земля та вода здорові, люди здорові й процвітають. Але люди здатні підпадати під злий вплив довколишніх речей та, особливо, місць часопроведення. Вплив мертвої (брудної), а в нашій ситуації сканалізованої води — це погане здоров’я, негативна енергетика, люди схильні до фінансових махінацій, і, звичайно ж, пияцтва… Стояча та брудна вода, стічні труби несуть зло.

Нещодавно, перечитуючи газету “Високий замок”, натрапила на промовистий заголовок “Колись на площі Міцкевича були шлюзи і водяний млин…” Автор статті Танас Никифорук пише, що у ХVІ—ХVІІІ ст. значну частину сучасної площі Міцкевича займали міські укріплення. Шлюзи регулювали течію ріки. Площа утворилася наприкінці ХVІІІ ст. після знесення міських укріплень. Полтва текла вільно, розділяючись на рукави й утворюючи острівець. На ньому був колодязь і капличка Богородиці, звана Лорето.

Згодом почали перекривати Полтву. Новоутворену площу 29. 06. 1843 р. назвали іменем ерцгерцога Фердинанда д’Есте, тодішнього губернатора Галичини, спорудили йому пам’ятник. Далі розташовувся будинок князя Каліста Понінського, попередник Будинку книги (пл. Міцкевича, 8). На колодязі, на пл. Фердинанда 1862 р. з ініціативи та за кошт графині Владислави Бадені встановили мармурову статую Богородиці. Саме ця статуя дала назву площі — Марійська. Це так “шляхетно” — перекрити живу річку і натомість встановити камінь Матері-ріці, себто Марії, бо Марія-Ма-Рея означає мати-ріка. З цього ж кореня маємо у німецькій мові назву ріки Рейн та англійською мовою слово дощ як rein.

Ця стаття спонукала мене сісти за перо і підсумувати всі знання про найстрашнішу трагедію ХІХ ст. — погребіння живої ріки в центрі Європи. Не тільки погребіння, а й погрeбання (це щодо каналізації) живого біополя тисяч мешканців Львова. Бо ж відомо, що річку просто впустили в бетонний колектор для відведення нечистот. Прецеденту у світі ще не було, на таке спромоглися лишень високодуховні поляки-просвітителі під шапкою австрійської влади. Адже чуже поле (від Полтви) — не своє, чужого не шкода. Щезне біополе русинського народу, залишиться тільки одна Polska — і владарюй від “можа до можа”! А відомо, що річка — це “річ”, “прічання”, “ректи”, це жива мовна канва людності, але навіщо польській еліті якась там русинська Полтва! Вони не підозрювали, що за законом біополя “подібне притягує подібне”, львів’яни невдовзі приймуть полтавську мову як літературну — для енергозбереження етнічно-культурної цілісності народу.

Але це трапилося опісля, наразі повернемося до першовитоків отого страшного злочину, скоєного ґоноровим архітектором Зигмундом Горголевським та іншими на початку 1900 рр. Шкода, екологічного Нюрнбергу на них не було тоді.

Ось що сказано про Полтву у “Вікіпедії”: “Полтва — ріка, притока Західного Бугу, тече під Львовом. Її замурували в бетон. Але люди пам’ятають, “що під чавунною декою клекочуться і б’ються об мури темні запінені потоки колись чистої Полтви”… Захована під кількаметровим шаром “гранітного неба”, вона забирає в себе всі продукти життєдіяльності сучасного міста і через Західний Буг і Польщу впадає в Балтійське море. Іноді львів’яни жартують, кажучи, що це їхній найбільший сучасний внесок в європейську спільноту…”

Краще не скажеш! А пишатися можна хіба що бумерангом — річка мстить неприємним запахом, хронічною відсутністю води в кранах (вода у Львові, як у пустелі, на вагу золота — по три години на день).

І далі (з “Вікіпедії”): “Зі свідчень пізньосередньовічних краєзнавців випливає, що за їхніх часів Полтва була судноплавною, в кожному разі якісь там рибальські барки доходили нею до Львова аж від Балтійського моря, і тогочасні гравюри на це натякають. Наприкінці ХІХ ст. міські урядники вирішили, що нічого, крім шкоди, ця річка Львову не приносить…” І свою польськість, польську міць вони утвердили пам’ятником А. Міцкевичу (з нагоди сторіччя з дня народження) та Оперним театром — і все це на воді!..

10 грудня 1898 р. на конкурсі переміг проект Антона Сулими-Попеля (пам’ятник у вигляді колони). Колона Міцкевича повинна була розташовуватись на кордоні Марійської площі та Гетьманських Валів (проспект Свободи). 1903 р. вже провадили земляні роботи, готували фундамент під гранітні блоки, але розлилася заарештована Полтва (РІКА ПРОТЕСТУВАЛА І БОРОЛАСЯ!).Тоді вирішили пам’ятник Міцкевичу поставити в центрі площі, де вже були фонтан і скульптура Богоматері. На місце будови звезли багато піску, тому деякий час площу називали Львівською Сахарою. Наріжний камінь заклали в день ювілею поета 24 грудня 1898 р.

Навершя пам’ятника (заввишки 3 метри) виконав український скульптор Михайло Паращук (згодом емігрував до Болгарії і довгі роки плідно працював у Софії).

10 жовтня 1904 р. пам’ятник було відкрито. Львівський композитор Станіслав Невядомський написав спеціальну кантату, яку виконував перед монументом зведений хор зі 150 осіб. Урочистості тривали тиждень.

Тепер трохи з історії будівництва горезвісної перлини-Опери. Ось що можна знайти про цей театр на lvivplus.guide.com: “Зараз це центр. У кінці ХІХ ст. це також був центр великого європейського міста, якому був потрібен театр. Конкурс на кращий проект споруди оголосили 1895 р. Журі засідало у Ляйпцігу. Найкращим визнали проект директора Львівської вищої художньо-промислової школи Зиґмунда Горголевського (1845—1903 рр.). Горголевський обрав місце для будівлі на Гетьманських Валах (сучасний проспект Свободи)”.

Під час спорудження театру вперше в Європі було застосовано суцільну бетонну основу замість традиційного фундаменту. Перший камінь урочисто заклали в червні 1887 р. Над оздобленням працювали скульптори Т. Войтович, А. Попель, Е. Печ, Т. Баронг, Т. Попель, М. Герасимович, Т. Рибковський, З. Розвадовський, С. Дембіцький, С. Рейхан. Будівництво тривало три роки. Сума коштів становить 2,4 мільйона австрійських крон.

4 жовтня 1900 р. Великий міський театр було відкрито оперою “Янек” (автор В. Желенський, про гуцулів). На відкриття зібралися високі гості: майбутній нобелівський лауреат Г. Сенкевич, художник Г. Семірадський (автор парадної завіси “Парнас”), композитор І. Падеревський тощо. Головну частину опери проспівав відомий український тенор Олександр Мишуга (аякже, добрі гроші, престиж! А головне, частка вини і на нього).

За Оперу Горголевського нагородили орденом — унікальний випадок для Австро-Угорщини. Правда, сама ріка трохи “підмочила” репутацію майстра: 1901 р. будинок осів на півметра, тріснула стіна біля сцени. І оскільки Горголевський раптово помер (параліч аорти), з’явилася легенда про його самогубство, мовляв, театр його доконав.

Посередині проспекту від Оперного театру до площі Міцкевича прокладено широку центральну алею завдовжки 300 м.

Прослідковуються чіткі кармічні стосунки з долею Полтви усіх сучасних новобудов у центрі Львова. Приміром, на пр. Свободи скляна новобудова Укрсоцбанку вже отримала назву “унітаз” — за аналогією…

За останні два роки Львів став періодично смердіти — внаслідок атмосферних коливань і без них. Це був гідний дарунок природи до 750-ліття.

У газеті також вичитала, що саме в ці (неймовірно смердючі дні) Львів відвідала сімейна пара нащадків австро-угорських цісарів з роду Габсбургів… Хоч щиро вірю в те, що якби теперішні спадкоємці австрійського престолу вникли в нашу трагедію, то хотіли б ізолювати себе від отого “практично” польського лиходійства і могли б насправді перейнятися ідеєю відновлення Полтви та частково субсидувати його. Хоча б земляні роботи — знайти оптимальні місця поза межами міста, прокласти достатньо широкі рови-канали, аби пустити очищену Полтву в обхід міста.

А ми, взявшись за руки, ставши в коло, кричатимемо “Видибай, Полтво, видибай!”

А в практичному плані будемо втілювати в життя гасло “З миру по сотенці (по 100 $) — Полтві на зцілення”. Почнемо з себе, тобто з українських емігрантів, бо я впевнена — колишніх українців не буває, тим більше львів’ян. Збиратимемо кошти на дослідження всіх прийнятних технологічних процесів із виведення русла ріки з центру поза межі міста.

І, звичайно ж, постійно через пресу та телебачення нагадуватимемо нашим вітчизняним та польським олігархам, що це їхній “песій обов’язок” — внести свою мільйонну лепту (купюру) для життя Полтви (бо ж привласнили собі народні надра — нафту, газ, руди, метали, зварганили колосальні прибутки на електроенергії, а це ж, як знаєте, нікому не належить, лишень самій природі та Богу-творцеві).

Поет та прозаїк Віктор Неборак у своїй книжці “Введення в Бу-Ба-Бу” писав: “…До речі, я завжди усвідомлюю, що йду набережною, а не проспектом (Свободи). Річка відлунює у моєму черепі. Попіл Клааса б’є в моє серце! На світанку часів тут оселилися люди. Вони прийшли сюди на поклик ріки… Скільки значень увібрали в себе ці води! Місто поховало їх. Місто перетворило їх на каналізацію. Місто перетворило Ерос на Танатос… Але ув’язнена річка полонила і саме місто. Для того, щоби звільнити місто для Нового Життя, потрібно очистити й звільнити Полтву, потрібно припинити цю щоденну наругу. А для цього потрібна воля львів’ян…”

Ці виховані міщани спитають — з чиїх кишень узяти кошти на цей божевільний проект — звільнення Полтви? Вони радше боротимуться за долю всієї України, ніж звільняться від своїх спадкових гріхів. І це ті самі львів’яни, яким невдовзі забракне води, щоб зварити свою достохвальну каву… Як звучить Львів! Як молить про очищення все ще жива Полтва! Як припечатано її Оперою і як цинічно мовчить про це Опера!..

А що львівська Опера? Он нещодавно її генеральний директор Тадей Едер отримав від В. Путіна (!) доблесну медаль за значний внесок у розвиток та розповсюдження російської мови — саме так! — на теренах Львівщини.

А 7 вересня ц. р. у Львові відбулося урочисте відкриття готелю “Леополіс” — від Оперного театру з віденським балом, східним чаюванням, турецькими танцями. Були традиційні кухні Польщі, Туреччини, Австрії. В одному з ресторанів був фонтан із шоколаду, а на площі перед готелем (п’ятизірковим!) — кінне шоу. Воно, безперечно, якнайліпше пасувало до повітря бідного міста без води!

А ми, неолігархи, будемо робити своє — збирати гроші на нову Полтву. Бо на львівського мера Садового вже надії нема, його більше турбує майбутній спортивний чемпіонат (польсько-український!) 2012 р., аніж теперішня суто українська проблематична Полтва. Це питання треба винести в передвиборні програми вже наступного мера, отож коли він буде зацікавлений набрати якнайбільше голосів львів’ян, то обов’язково помізкує, де брати гроші і як нам упорядкувати Полтву.

Галичани — люди вперті, вони кажуть: “Все так не буде!” Сотні львів’ян та гостей міста 4 квітня прийдуть на урочисте відкриття ріки — усміхнутися відродженій Полтві — й опускатимуть у неї квіти — на день народження!

Марія ШУНЬ, поетеса, етнолог, колишній працівник Львівського інституту народознавства НАН України, м. Нью-Йорк, США


В тему: 
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи