Гвалтівники у безкозирках

Двоє російських офіцерів завели їх на базу й три тижні продавали своїм сослуживцям, передаючи з корабля на корабель. Причому єдиними невтаємниченими (необслугованими?) залишалися, за офіційною версією, командири кораблів і підрозділу. Лише звернення родичів однієї з юнок до міліції поклало край ганебній вакханалії.

Однак публічного розголосу справа набула лише тоді, коли біля 70 ґвалтівників виявилися заражені ВІЛ-інфекцією, сифілісом та іншими сороміцькими хворобами.

Командування російського ВМФ не коментує факту групового розбещення дітей і не повідомляє жодних деталей розслідування. Невідома також доля самих дівчат, які зазнали такого страшного поводження. Неясно, чи вони заразили “бравих” моряків смертельною недугою, чи самі стали жертвами їхньої розпусти. Адже ж не батько з матір’ю “нагородили” їх тим букетом? Можливо, цей жахливий випадок був лише одним з епізодів у стосунках Чорноморського флоту з місцевим населенням?

Уважні телеглядачі помітять дивовижний збіг цієї кримінальної драми з сюжетом одного російського фільму початку 90﷓х (автор, на жаль, не запам’ятав його назви, але неодноразово бачив по телевізору). Там, щоправда, не йдеться про неповнолітніх і страшні хвороби, однак є інша "цікавинка" – коли доблесним радянським морякам вже було несила приховувати присутність сексуальної рабині в кубрику, вони напоїли її снотворним, вивезли з бази в снарядному ящику і … викинули просто при дорозі. Мимоволі задаєшся глядацьким запитанням: чи то кіно має такий вплив на військову мораль, чи то фільм побудовано на поширеному реальному явищі?

У автора виникли асоціації насамперед не з кінематографом, а з давнішими історичними подіями. Чи не нагадує вам севастопільська історія ХХІ сторіччя монгольську навалу, плюндрування вкраїнської землі турками й поляками, знищення московськими військами Батурина – події сивої й жорстокої давнини? Чи не виникає аналогій між історією кримських дівчат і долею тисяч українських покриток, збезчещених і знедолених солдатами-москалями?

Втім, якщо не нагадує, й не виникає, – не дивно. Адже тиражні газети й багатомільйонні телеканали (формально українські) залучено до втовкмачування міфів про “стратегічне партнерство” й довічну залежність від московської метрополії. Під таким пресингом багато українців може і забути давню, як людство, істину: чужинське військо завжди вороже, байдуже й небезпечне – чиє б воно не було. Про це свідчить і досвід базування американських військ в Європі та Азії. Філіпіни, Японія й Корея, подолавши економічну залежність від Вашингтону, поступово витискають “янків” із баз на своїй території.

До речі, потужним стимулом до цього якраз і є сексуально-кримінальні пригоди американських вояків (які щоразу обходяться їхній країні в десятки тисяч доларів компенсацій). Позаторішня катастрофа американського бомбардувальника в Італії, що забрала життя десятка гірськолижників, максимально напружила стосунки європейців із Штатами, і вимога про “go home” вже виголошена політиками на повний голос.

Про український досвід “гостювання” Чорноморського флоту нема чого й мовити: тут і постійне забруднення акваторії, і викидання старих боєприпасів, і небезпечні маневри зі стрільбою в заповідниках. І зазначте: жодних вибачень і компенсацій. Севастопільська сексуальна історія замовчана не лише російською, а й українською владою. Московський високопосадовець заявив: “Хватит того, что Крым сегодня украинский, и мы с трудом успокоили людей по этому поводу”. Сидіть мовчки, та ще й терпіть щоденні провокації й антиукраїнську пропаганду, для яких переважно й використовується заіржавілий флот.

То може, час і нам сказати “Go home!” такому вояцтву? Якщо нинішнім українським провідникам несила захистити стратегічні державні інтереси, вимагаємо потурбуватися хоча би про ліквідацію вогнища небезпечних захворювань.