- Відвідувань: 0
- Переглядів: 0
"Чотири роки тому я отримав справжню країну" - Подерв'янський
Світ:
"У мене ніколи не було країни. Я жив у країні (СРСР - ред.)), яка не любила мене, а я не любив її. Потім, коли з'явилася Україна, у мене були деякі ілюзії, які швидко згасли. І от 4 роки тому я країну отримав. І зрозумів сам для себе, що це так цікаво. Бути citizen (громадянин - ред.) цієї країни. І я вже 4 роки ловлю кайф", - сказав він в інтерв'ю на телеканалі ЗІК.
"Цій країні 4 роки. Дитина в такому віці не вміє зав'язувати шнурки на черевиках. Тому я би не був такий прискіпливий. Робиться багато чого. Ми будуємо країну з нуля. До цього це не була країна. Це було "потємкінське село. Це була імітація ", - сказав він.
Не розносити зрадофільський вірус "всепропало". Бачити не тільки недоліки, але й перемоги.
Зверніть увагу
Останні записи
Кращий коментар
Навіть не віриться, що Лесю в цьому році виповниться 67…
Друга половина 1970-х… Моя духовна ніша – балет, художники, скульптори.
З 1975-го подружився з Галиною Кириловою, художнім керівником Київського хореографічного училища. З її дозволу приходжу в училище і фотографую на заняттях і репетиціях; ввечері – на спектаклях.
З того ж 1975-го виконую фотороботи для Спілки художників, знайомлюся з старими художниками – Глущенко, Яблонською… і з молодими - Тіберієм Сільваші, Лесем Подерв’янським… Також фотографую і роботи скульпторів - Михайла Грицюка, Юлія Сінькевича, Олександа Скоблікова, Василя Бородая, Євгена Прокопова, Володимира Протаса, Олександра Костіна…
Встановлюються дружні стосунки… і я вже постійний гість в майстернях. Вечірні розмови про мистецтво за кавою і вином. Досить часто розмови починалися в одній майстерні, продовжувалися в другій, потім йшли в третю…
Під час однієї з вечірок, яка почалася в майстерні живописця Володимира Іванова-Ахметова на Андріївському узвозі, познайомився з Лесем Подерв’янським (Лесь, Подя)… Вечірка продовжилася вже у майстерні Леся десь до години 23-ї, а потім ми (я, Протас, Мажуга) повернулися у майстерню Протаса (на Рильському провулку) і гулібанили до 2-ї ночі. Вийшов, спіймав таксі і приїхав додому десь о 3-й ночі.
Якось на черговій вечірці Лесь прочитав свої перші твори.
Російський мат, на якому базувалися його шедевральні андеграундні твори – «Павлік Морозов», «Кацапи», «Гамлет»… особливо «Павлік Морозов», органічно переплітався з антирадянською складовою творів. І в той час, час застійної затхлої атмосфери радянського «совка», час возвеличення «дорогого товаріща Брєжнєва», епохи «Малой Зємли» і побутових мрій про джинси, - ніс великий протестний потенціал. І Лесь, який написав свої твори, і ми, що з задоволенням їх слухали, знущалися з радянської влади і її ідеологем. Відкритий протест одинаків при мовчазному «одобрямс!» мільйонів подавлявся миттєво і не викликав обурення у обивателів. Тому такі посідєлкі були ковтком свіжого повітря у задушливій атмосфері часів правління Брежнєва і Щербицького!
***
Сьогодні багато хто не сприймає твори Леся, мотивуючи тим, що в них «матєрщина». Ці люди або не жили в той важкий для душі час, коли «одни слова для улиц, другие для кухонь» («Скованные», Бутусов), або забули про ті часи. Безумовно, що сприйняття творів Леся нами тоді, і сприйняття їх сьогоднішніми слухачами, дуже відрізняється.
Але «Павлік Морозов» і «Гамлет» залишаться надовго в літературній спадщині.
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!
Коментарі
Навіть не віриться, що Лесю в цьому році виповниться 67…
Друга половина 1970-х… Моя духовна ніша – балет, художники, скульптори.
З 1975-го подружився з Галиною Кириловою, художнім керівником Київського хореографічного училища. З її дозволу приходжу в училище і фотографую на заняттях і репетиціях; ввечері – на спектаклях.
З того ж 1975-го виконую фотороботи для Спілки художників, знайомлюся з старими художниками – Глущенко, Яблонською… і з молодими - Тіберієм Сільваші, Лесем Подерв’янським… Також фотографую і роботи скульпторів - Михайла Грицюка, Юлія Сінькевича, Олександа Скоблікова, Василя Бородая, Євгена Прокопова, Володимира Протаса, Олександра Костіна…
Встановлюються дружні стосунки… і я вже постійний гість в майстернях. Вечірні розмови про мистецтво за кавою і вином. Досить часто розмови починалися в одній майстерні, продовжувалися в другій, потім йшли в третю…
Під час однієї з вечірок, яка почалася в майстерні живописця Володимира Іванова-Ахметова на Андріївському узвозі, познайомився з Лесем Подерв’янським (Лесь, Подя)… Вечірка продовжилася вже у майстерні Леся десь до години 23-ї, а потім ми (я, Протас, Мажуга) повернулися у майстерню Протаса (на Рильському провулку) і гулібанили до 2-ї ночі. Вийшов, спіймав таксі і приїхав додому десь о 3-й ночі.
Якось на черговій вечірці Лесь прочитав свої перші твори.
Російський мат, на якому базувалися його шедевральні андеграундні твори – «Павлік Морозов», «Кацапи», «Гамлет»… особливо «Павлік Морозов», органічно переплітався з антирадянською складовою творів. І в той час, час застійної затхлої атмосфери радянського «совка», час возвеличення «дорогого товаріща Брєжнєва», епохи «Малой Зємли» і побутових мрій про джинси, - ніс великий протестний потенціал. І Лесь, який написав свої твори, і ми, що з задоволенням їх слухали, знущалися з радянської влади і її ідеологем. Відкритий протест одинаків при мовчазному «одобрямс!» мільйонів подавлявся миттєво і не викликав обурення у обивателів. Тому такі посідєлкі були ковтком свіжого повітря у задушливій атмосфері часів правління Брежнєва і Щербицького!
***
Сьогодні багато хто не сприймає твори Леся, мотивуючи тим, що в них «матєрщина». Ці люди або не жили в той важкий для душі час, коли «одни слова для улиц, другие для кухонь» («Скованные», Бутусов), або забули про ті часи. Безумовно, що сприйняття творів Леся нами тоді, і сприйняття їх сьогоднішніми слухачами, дуже відрізняється.
Але «Павлік Морозов» і «Гамлет» залишаться надовго в літературній спадщині.
Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!