Тепер, після попереднього знайомства з історичним і лінгвістичним контекстом євангелій, можна приступити до їх уважного прочитання та спокійного осмислення. Цією важливою справою вже займалося багато дослідників протягом двох тисячоліть. У нас є можливість просунутися значно далі в розумінні Божого Слова, оскільки маємо такий дослідницький інструментарій, про який наші попередники могли тільки мріяти.
Майже відразу ж після народження хрестиянства проти нього розпочалася масштабна і систематична інформаційна війна. Ісус Хрестос знав про її неминучість, тому для своїх спадкоємців залишив притчу про кукіль у пшениці, в якій дуже сконцентровано пояснив, що відбувається і що треба робити. Не випадково саме ця притча стала головним об’єктом інформаційної атаки. Для зручності наведемо її ще раз:
«Ще одну притчу подав він їм, кажучи: Царство небесне подібне до чоловіка, що був посіяв добре зерно на своїм полі. Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю й пішов. Коли виросло збіжжя і вигнало колосся, тоді й кукіль появився. Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі. Звідки взявся кукіль? Він відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. Слуги йому кажуть: Хочеш, ми підемо його виполемо? Ні! — каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не вирвали разом з ним пшениці. Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: зберіть перше кукіль та зв’яжіть його у снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню» (Мт 13.24—30).
Для розуміння символіки цієї притчі необхідно звернутися до попередньої притчі «Євангелія від Матвія» (13.1—9) — про сіяча, яку подають також євангелісти Марко (4.1—9) і Лука (8.4—8). В узагальненому варіанті вона виглядає так:
«Слухайте: ось вийшов сіяч сіяти. І коли він сіяв, деяке зерно впало край дороги і було потоптане, і прилетіло птаство і видзьобало його. Інше впало на кам’янистий ґрунт, де не було багато землі, і зараз же проросло, бо земля була неглибока. Коли ж зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало вогкості і коріння, усохло. Інше впало між тернину, і вибуяла тернина і, вигнавшись з ним вкупі, заглушила його, і воно не дало плоду. Ще інше впало на добру землю і, піднявшись гарно вгору, принесло плід: одне у тридцять, одне у шістдесят, а одне у сто разів більше. І, кажучи це, Ісус голосно додав: Хто має вуха слухати, хай слухає!»
Перше запитання: що означає пшеничне зерно? Згідно з поясненням притчі, що подається Марком (4.14), «сіяч сіє слово», тобто істинне знання, Боже вчення. Ще однозначніше про це сказано у Луки (8.11): «Зерно — це слово Боже».
Друге запитання: що означає ґрунт, в який потрапляє зерно? Зі всіх трьох варіантів притчі однозначно випливає, що ґрунт — це «людське серце», тобто свідомість людини. В залежності від якості цієї свідомості зерно може потрапити як на «кам’янистий ґрунт», так і на «добру землю».
Притча про кукіль наводиться Матвієм відразу ж після пояснення притчі про сіяча. Але погляньте, як вона тлумачиться в канонічному тексті Євангелія: «Тоді Він відіслав народ і прийшов додому. І підійшли до Нього його учні і кажуть: Виясни нам притчу про кукіль, що на полі. Він у відповідь сказав їм: той, хто сіє добре зерно — це Син чоловічий; поле — це світ; добре зерно — це сини царства; кукіль — це сини лукавого; ворог, що його посіяв — це диявол; жнива — це кінець світу; женці — це ангели» (Мт 13.36—39). Це тлумачення потребує ретельного аналізу, оскільки містить виразні сліди фальсифікації.
Перша фраза «той, хто сіє добре зерно — це Син чоловічий» — не викликає жодних сумнівів. А от друга «поле — це світ» вже потребує уточнення: поле — це масова свідомість, в яку засівається слово Боже... Стоп! У наведеному фрагменті цей усталений євангельський символ пояснюється зовсім по-іншому: «добре зерно — це сини царства». Симптоматично, що терміну «сини царства» більше немає в жодному місці «старозавітного» і «новозавітного» канону, окрім оповідання про слугу сотника, поданого у тому ж таки «Євангелії від Матвія»: «Кажу вам, що багато прийде зі сходу і заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у царстві небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів» (Мт 8.11—12). Натяк зрозумілий: царство було призначене юдеям («синам царства»), але вони виявилися негідними, тому їхнє місце посядуть інші народи. Цілком у дусі юдохрістиянських фантазій.
Тут варто пояснити, що Ісус викладав своє вчення особливою символічною мовою, де кожний символ має однозначне трактування. Тому поява в Євангелії чужорідних термінів відразу привертає до себе увагу і потребує розслідування: а чи не є це часом навмисною вставкою?
Якщо прочитати повний опис згаданого вище оповідання про слугу сотника, то стає очевидною юдохрістиянська вставка. Судіть самі: «Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його: Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко. Ісус каже до нього: Я прийду і оздоровлю його. Сотник у відповідь мовив: Господи, я недостойний, щоб Ти увійшов під мою покрівлю; скажи лише слово, і слуга мій видужає. Бо і я підвладний чоловік, маю вояків під собою і кажу цьому: (йди) — і він йде; і тому: ходи — і він приходить; і слузі моєму: зроби це — і він робить. Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що за ним ішли: Істинно кажу вам: ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри» (Мт 8.5—11). Поки що все більш-менш літературно гладко і логічно.
Аж раптом цей зв’язний текст ні сіло ні впало переривається улюбленим юдохрістиянським пасажем: «Кажу вам, що багато прийде зі сходу і заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів» (Мт 8.11—12). Явна вставка, якої, до речі, немає в паралельному місці «Євангелія від Луки» (Лк 7.1—10). Далі ж знову йде логічне продовження речення, написаного перед вставкою: «І сказав Ісус сотникові: Іди, хай тобі станеться за твоєю вірою! І слуга видужав тієї ж години» (Мт 8.13).
Нескладний аналіз уже дозволяє сформулювати дві ознаки ворожих вставок: 1) застосування неєвангельських символів, наприклад, «сини царства»; 2) переривання плавного і логічно зв’язного викладу. До речі, наявність таких переривань свідчить не лише про те, що вставки зроблені пізнішим «редактором», але й про те, що в інтелектуальному плані цей «редактор» стояв значно нижче євангелістів і робив свою брудну справу дуже грубо, похапцем, без занурення у контекст.
А тепер знову повернімось до пояснення притчі про кукіль у пшениці. На основі наведеного вище аналізу можемо стверджувати, що фраза «добре зерно — це сини царства» є стовідсотковою фальсифікацією, яка натякає, наче добрим зерном є юдеї. Логічним продовженням стала наступна фальсифікація: «кукіль — це сини лукавого», тобто це люди, які від самого початку є зіпсованими, оскільки ворог, що їх посіяв у світ — диявол (Мт 13.39). Неважко побачити, що всі ці спотворення Святого Євангелія виходять з архаїчних юдейських уявлень про те, що юдеї є відначально обраним народом, а всі інші люди — якщо не проклятими, то принаймні неповноцінними.
— А чи можна відновити первинне Хрестове пояснення згаданої притчі?
Це неважко зробити, досить замість символів підставити їхні точні значення:
● Царство Боже — стан поєднання в людині божественного і людського (боголюдський стан);
● той, хто сіє добре зерно — Ісус Хрестос;
● добре зерно — це основоположні поняття Хрестового вчення про Царство Боже;
● кукіль — це брехня, дезінформація, спотворення первинного сенсу;
● ворог, що посіяв кукіль — це фальсифікатор, «ворог-чоловік» (Мт 13.28), ворог Хреста, інспірований дияволом — «брехуном і батьком брехні» (Ів 8.44);
● жнива — це завершення циклу, коли визрівають плоди добрих і поганих справ, тож стає очевидною різниця між добром і злом, правдою і брехнею;
● женці — це спадкоємці Ісуса Хреста, праведні душі, «слуги господаря» (Мт 13.27), істинні хрестияни, для яких наслідування Хреста є не просто словами, а самим способом життя.
Тепер можна зробити коректний переклад притчі з символічної мови на сучасну: Ісус Хрестос приніс людям боголюдське вчення. Та коли люди ще мали низький розвиток свідомості («спали» або перебували в наївній безпечності), Хрестові вороги приховано вставили в Його вчення облудні положення. Помітивши це, свідомі хрестияни матимуть намір видалити ці ворожі закладки. Проте Ісус попереджує, що вони до цього ще не готові, тож є небезпека разом з брехнею видалити й істинні знання. Тому треба почекати завершення циклу, коли стануть явними («дозріють») плоди добра і зла, а спадкоємці Хрестового вчення матимуть достатньо знань і можливостей для відділення правди від брехні. Тоді й треба буде зібрати виявлені «інформаційні закладки» і назавжди викинути геть («спалити»), а правдиве вчення зібрати в цілісну систему.
Додатковим підтвердженням правильності такого трактування Хрестового пророцтва є сама історія християнства. Гострі суперечки про правдиве та облудне в християнській традиції розпочалися з самого початку її розвитку і багато хто мав намір відразу ж виполоти весь «кукіль». Проте Церква врешті-решт прийняла мудре рішення: всі більш-менш вірогідні релігійні джерела були зібрані в книгу під назвою «Біблія», яку проголосили святою. Завдяки такому рішучому кроку первинні тексти збереглися у майже незмінному стані протягом двох тисячоліть, а мільйони читачів по всій Земній кулі дістали доступ до потужного джерела інформації, придатного для об’єктивного дослідження.
Сьогодні ми живемо в часи завершення величезного природно-історичного циклу і початку нового циклу — кінця старого світу і початку світу нового. Глобальна трансформаційна криза захопила і християнське вчення: відбувається його перехід до четвертої фази розвитку — «збирання плодів», Золотої доби. Окрім накопичення величезної кількості відомостей і знань, відбулися ще три принципові події, які вказують на наближення «жнив»:
1) комп’ютерні технології виводять текстологічні дослідження на принципово вищий рівень, оскільки дозволяють за кілька хвилин робити те, на що раніше потрібно було витратити кілька місяців марудної праці;
2) глобальна мережа Інтернет перетворилась на планетарну базу даних, яка дозволяє за лічені хвилини зібрати всю наявну в ній інформацію з досліджуваного питання;
3) маємо систематизовані знання з психоінформатики, історії, археології та інших наук.
Завдяки цим безпрецедентним можливостям, зокрема технологіям контекстного пошуку, можна порівняно легко виявляти чужорідні вставки. «Ворог-чоловік», який порозкидав їх по тексту Євангелія, не міг цього передбачити. Тож зроблені ним інформаційні закладки, які ще 10 років тому могли вважатися «ідеальними підробками», сьогодні виглядають як брудні сліди на чистій тканині.
Наочним прикладом є проаналізоване вище пояснення притчі про кукіль у пшениці, яке містить виразні підміни: замість «слово Боже» ворог написав «сини царства», замість «облуди» — «сини лукавого» тощо. Але наведені спотворення — це лише підготовка до наступного «рішучого удару» — великої брутальної фальсифікації, яка протягом двох тисячоліть збурювала християнську свідомість. Під виглядом продовження теми ворог робить наступну вставку: «Так, як збирають кукіль і у вогні палять, так само буде при кінці світу: Син чоловічий пошле своїх ангелів, які зберуть із Його царства всі спокуси і тих, що чинять беззаконня, і кинуть їх до вогненної печі: там буде плач і скрегіт зубів. І тоді праведні засяють, як сонце, в царстві Отця свого. Хто має вуха, нехай слухає» (Мт 13.40—43).
По-перше, тут впадає в око різкий перехід до іншої теми.
По-друге, вираз «вогненна піч» є цілком чужим для символічної мови Євангелія: у Новому Заповіті він ще раз зустрічається лише в одному місці, причому також у формі відвертої юдейської вставки до притчі про невід: «Так буде і при кінці світу: ангели вийдуть і відділять злих від праведних і кинуть до вогненної печі: там буде плач і скрегіт зубів» (Мт 13. 49—50).
По-третє, легко простежити першоджерело зазначеного виразу — Псалом № 20 (21): «Знайде рука твоя всіх ворогів твоїх, знайде правиця твоя твоїх ненависників. На час гніву свого ти їх учиниш огненною піччю, Господь гнівом своїм їх понищить, і огонь пожере їх. Ти вигубиш плід їхній із землі, а їхнє насіння з-поміж синів людських» (10—11). Усе це разом є віддзеркаленням примітивних юдейських уявлень про кінець світу як катастрофу — на відміну від арійських уявлень про циклічність розвитку, згідно з якими кінець старого світу є водночас початком світу нового.
По-четверте, так само чужим для стилю і духу Євангелія є вираз «скрегіт зубів» — він 6 разів зустрічається у Матвія і лише 1 раз у Луки, та й то у формі очевидної юдейської вставки, механічно причепленої до притчі про тісні двері: «Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Яакова й усіх пророків у царстві Божім, самих же себе вигнаних геть. Прийдуть тоді зі сходу й зі заходу, з півночі й з півдня, і возсядуть на бенкеті в царстві Божім» (Лк 13.28—29).
По-п’яте, фраза «І тоді праведні засяють, як сонце, в царстві отця свого» — це відлуння юдейський уявлень про родоплемінне божество, що опікується лише «своїм» народом: «І спасе їх господь, їхній бог, того дня, свій народ, як отару, бо вони, як каміння корони, засяють у краї його» (Захарія 9.16).
І, нарешті, по-шосте, для надання більшої правдоподібності згаданій вставці ворог необачно завершив її фразою «Хто має вуха, нехай слухає!» Він не врахував, що Хрестос уживав ці слова з чітко визначеною метою: для того, аби вказати на те, що певний момент Його вчення є утаємниченим і його треба розуміти в символічному сенсі. Таку Хрестову вказівку на присутність таємниці ми зустрічаємо в Євангелії ще 9 разів, але жодного разу в поясненнях до притч, де таємниці вже немає за визначенням. Отже, маємо надійні докази того, що фрагмент «Євангелія від Матвія» (13.41—43) є вставкою.
Запропонований підхід відкриває великі можливості для виявлення у Євангелії й інших ворожих вставок. Відкинувши їх геть і зібравши Хрестове вчення в очищене Євангеліє, ми виконаємо Його настанову: «Зберіть перше кукіль та зв’яжіть його у снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню».
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
22 --- ПРИТЧА ПРО ІНФОРМАЦІЙНУ ВІЙНУ
Світ:
06082601e.jpg
Майже відразу ж після народження хрестиянства проти нього розпочалася масштабна і систематична інформаційна війна. Ісус Хрестос знав про її неминучість, тому для своїх спадкоємців залишив притчу про кукіль у пшениці, в якій дуже сконцентровано пояснив, що відбувається і що треба робити. Не випадково саме ця притча стала головним об’єктом інформаційної атаки. Для зручності наведемо її ще раз:
«Ще одну притчу подав він їм, кажучи: Царство небесне подібне до чоловіка, що був посіяв добре зерно на своїм полі. Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю й пішов. Коли виросло збіжжя і вигнало колосся, тоді й кукіль появився. Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі. Звідки взявся кукіль? Він відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. Слуги йому кажуть: Хочеш, ми підемо його виполемо? Ні! — каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не вирвали разом з ним пшениці. Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: зберіть перше кукіль та зв’яжіть його у снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню» (Мт 13.24—30).
Для розуміння символіки цієї притчі необхідно звернутися до попередньої притчі «Євангелія від Матвія» (13.1—9) — про сіяча, яку подають також євангелісти Марко (4.1—9) і Лука (8.4—8). В узагальненому варіанті вона виглядає так:
«Слухайте: ось вийшов сіяч сіяти. І коли він сіяв, деяке зерно впало край дороги і було потоптане, і прилетіло птаство і видзьобало його. Інше впало на кам’янистий ґрунт, де не було багато землі, і зараз же проросло, бо земля була неглибока. Коли ж зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало вогкості і коріння, усохло. Інше впало між тернину, і вибуяла тернина і, вигнавшись з ним вкупі, заглушила його, і воно не дало плоду. Ще інше впало на добру землю і, піднявшись гарно вгору, принесло плід: одне у тридцять, одне у шістдесят, а одне у сто разів більше. І, кажучи це, Ісус голосно додав: Хто має вуха слухати, хай слухає!»
Перше запитання: що означає пшеничне зерно? Згідно з поясненням притчі, що подається Марком (4.14), «сіяч сіє слово», тобто істинне знання, Боже вчення. Ще однозначніше про це сказано у Луки (8.11): «Зерно — це слово Боже».
Друге запитання: що означає ґрунт, в який потрапляє зерно? Зі всіх трьох варіантів притчі однозначно випливає, що ґрунт — це «людське серце», тобто свідомість людини. В залежності від якості цієї свідомості зерно може потрапити як на «кам’янистий ґрунт», так і на «добру землю».
Притча про кукіль наводиться Матвієм відразу ж після пояснення притчі про сіяча. Але погляньте, як вона тлумачиться в канонічному тексті Євангелія: «Тоді Він відіслав народ і прийшов додому. І підійшли до Нього його учні і кажуть: Виясни нам притчу про кукіль, що на полі. Він у відповідь сказав їм: той, хто сіє добре зерно — це Син чоловічий; поле — це світ; добре зерно — це сини царства; кукіль — це сини лукавого; ворог, що його посіяв — це диявол; жнива — це кінець світу; женці — це ангели» (Мт 13.36—39). Це тлумачення потребує ретельного аналізу, оскільки містить виразні сліди фальсифікації.
Перша фраза «той, хто сіє добре зерно — це Син чоловічий» — не викликає жодних сумнівів. А от друга «поле — це світ» вже потребує уточнення: поле — це масова свідомість, в яку засівається слово Боже... Стоп! У наведеному фрагменті цей усталений євангельський символ пояснюється зовсім по-іншому: «добре зерно — це сини царства». Симптоматично, що терміну «сини царства» більше немає в жодному місці «старозавітного» і «новозавітного» канону, окрім оповідання про слугу сотника, поданого у тому ж таки «Євангелії від Матвія»: «Кажу вам, що багато прийде зі сходу і заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у царстві небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів» (Мт 8.11—12). Натяк зрозумілий: царство було призначене юдеям («синам царства»), але вони виявилися негідними, тому їхнє місце посядуть інші народи. Цілком у дусі юдохрістиянських фантазій.
Тут варто пояснити, що Ісус викладав своє вчення особливою символічною мовою, де кожний символ має однозначне трактування. Тому поява в Євангелії чужорідних термінів відразу привертає до себе увагу і потребує розслідування: а чи не є це часом навмисною вставкою?
Якщо прочитати повний опис згаданого вище оповідання про слугу сотника, то стає очевидною юдохрістиянська вставка. Судіть самі: «Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його: Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко. Ісус каже до нього: Я прийду і оздоровлю його. Сотник у відповідь мовив: Господи, я недостойний, щоб Ти увійшов під мою покрівлю; скажи лише слово, і слуга мій видужає. Бо і я підвладний чоловік, маю вояків під собою і кажу цьому: (йди) — і він йде; і тому: ходи — і він приходить; і слузі моєму: зроби це — і він робить. Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що за ним ішли: Істинно кажу вам: ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри» (Мт 8.5—11). Поки що все більш-менш літературно гладко і логічно.
Аж раптом цей зв’язний текст ні сіло ні впало переривається улюбленим юдохрістиянським пасажем: «Кажу вам, що багато прийде зі сходу і заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів» (Мт 8.11—12). Явна вставка, якої, до речі, немає в паралельному місці «Євангелія від Луки» (Лк 7.1—10). Далі ж знову йде логічне продовження речення, написаного перед вставкою: «І сказав Ісус сотникові: Іди, хай тобі станеться за твоєю вірою! І слуга видужав тієї ж години» (Мт 8.13).
Нескладний аналіз уже дозволяє сформулювати дві ознаки ворожих вставок: 1) застосування неєвангельських символів, наприклад, «сини царства»; 2) переривання плавного і логічно зв’язного викладу. До речі, наявність таких переривань свідчить не лише про те, що вставки зроблені пізнішим «редактором», але й про те, що в інтелектуальному плані цей «редактор» стояв значно нижче євангелістів і робив свою брудну справу дуже грубо, похапцем, без занурення у контекст.
А тепер знову повернімось до пояснення притчі про кукіль у пшениці. На основі наведеного вище аналізу можемо стверджувати, що фраза «добре зерно — це сини царства» є стовідсотковою фальсифікацією, яка натякає, наче добрим зерном є юдеї. Логічним продовженням стала наступна фальсифікація: «кукіль — це сини лукавого», тобто це люди, які від самого початку є зіпсованими, оскільки ворог, що їх посіяв у світ — диявол (Мт 13.39). Неважко побачити, що всі ці спотворення Святого Євангелія виходять з архаїчних юдейських уявлень про те, що юдеї є відначально обраним народом, а всі інші люди — якщо не проклятими, то принаймні неповноцінними.
— А чи можна відновити первинне Хрестове пояснення згаданої притчі?
Це неважко зробити, досить замість символів підставити їхні точні значення:
● Царство Боже — стан поєднання в людині божественного і людського (боголюдський стан);
● той, хто сіє добре зерно — Ісус Хрестос;
● добре зерно — це основоположні поняття Хрестового вчення про Царство Боже;
● кукіль — це брехня, дезінформація, спотворення первинного сенсу;
● ворог, що посіяв кукіль — це фальсифікатор, «ворог-чоловік» (Мт 13.28), ворог Хреста, інспірований дияволом — «брехуном і батьком брехні» (Ів 8.44);
● жнива — це завершення циклу, коли визрівають плоди добрих і поганих справ, тож стає очевидною різниця між добром і злом, правдою і брехнею;
● женці — це спадкоємці Ісуса Хреста, праведні душі, «слуги господаря» (Мт 13.27), істинні хрестияни, для яких наслідування Хреста є не просто словами, а самим способом життя.
Тепер можна зробити коректний переклад притчі з символічної мови на сучасну: Ісус Хрестос приніс людям боголюдське вчення. Та коли люди ще мали низький розвиток свідомості («спали» або перебували в наївній безпечності), Хрестові вороги приховано вставили в Його вчення облудні положення. Помітивши це, свідомі хрестияни матимуть намір видалити ці ворожі закладки. Проте Ісус попереджує, що вони до цього ще не готові, тож є небезпека разом з брехнею видалити й істинні знання. Тому треба почекати завершення циклу, коли стануть явними («дозріють») плоди добра і зла, а спадкоємці Хрестового вчення матимуть достатньо знань і можливостей для відділення правди від брехні. Тоді й треба буде зібрати виявлені «інформаційні закладки» і назавжди викинути геть («спалити»), а правдиве вчення зібрати в цілісну систему.
Додатковим підтвердженням правильності такого трактування Хрестового пророцтва є сама історія християнства. Гострі суперечки про правдиве та облудне в християнській традиції розпочалися з самого початку її розвитку і багато хто мав намір відразу ж виполоти весь «кукіль». Проте Церква врешті-решт прийняла мудре рішення: всі більш-менш вірогідні релігійні джерела були зібрані в книгу під назвою «Біблія», яку проголосили святою. Завдяки такому рішучому кроку первинні тексти збереглися у майже незмінному стані протягом двох тисячоліть, а мільйони читачів по всій Земній кулі дістали доступ до потужного джерела інформації, придатного для об’єктивного дослідження.
Сьогодні ми живемо в часи завершення величезного природно-історичного циклу і початку нового циклу — кінця старого світу і початку світу нового. Глобальна трансформаційна криза захопила і християнське вчення: відбувається його перехід до четвертої фази розвитку — «збирання плодів», Золотої доби. Окрім накопичення величезної кількості відомостей і знань, відбулися ще три принципові події, які вказують на наближення «жнив»:
1) комп’ютерні технології виводять текстологічні дослідження на принципово вищий рівень, оскільки дозволяють за кілька хвилин робити те, на що раніше потрібно було витратити кілька місяців марудної праці;
2) глобальна мережа Інтернет перетворилась на планетарну базу даних, яка дозволяє за лічені хвилини зібрати всю наявну в ній інформацію з досліджуваного питання;
3) маємо систематизовані знання з психоінформатики, історії, археології та інших наук.
Завдяки цим безпрецедентним можливостям, зокрема технологіям контекстного пошуку, можна порівняно легко виявляти чужорідні вставки. «Ворог-чоловік», який порозкидав їх по тексту Євангелія, не міг цього передбачити. Тож зроблені ним інформаційні закладки, які ще 10 років тому могли вважатися «ідеальними підробками», сьогодні виглядають як брудні сліди на чистій тканині.
Наочним прикладом є проаналізоване вище пояснення притчі про кукіль у пшениці, яке містить виразні підміни: замість «слово Боже» ворог написав «сини царства», замість «облуди» — «сини лукавого» тощо. Але наведені спотворення — це лише підготовка до наступного «рішучого удару» — великої брутальної фальсифікації, яка протягом двох тисячоліть збурювала християнську свідомість. Під виглядом продовження теми ворог робить наступну вставку: «Так, як збирають кукіль і у вогні палять, так само буде при кінці світу: Син чоловічий пошле своїх ангелів, які зберуть із Його царства всі спокуси і тих, що чинять беззаконня, і кинуть їх до вогненної печі: там буде плач і скрегіт зубів. І тоді праведні засяють, як сонце, в царстві Отця свого. Хто має вуха, нехай слухає» (Мт 13.40—43).
По-перше, тут впадає в око різкий перехід до іншої теми.
По-друге, вираз «вогненна піч» є цілком чужим для символічної мови Євангелія: у Новому Заповіті він ще раз зустрічається лише в одному місці, причому також у формі відвертої юдейської вставки до притчі про невід: «Так буде і при кінці світу: ангели вийдуть і відділять злих від праведних і кинуть до вогненної печі: там буде плач і скрегіт зубів» (Мт 13. 49—50).
По-третє, легко простежити першоджерело зазначеного виразу — Псалом № 20 (21): «Знайде рука твоя всіх ворогів твоїх, знайде правиця твоя твоїх ненависників. На час гніву свого ти їх учиниш огненною піччю, Господь гнівом своїм їх понищить, і огонь пожере їх. Ти вигубиш плід їхній із землі, а їхнє насіння з-поміж синів людських» (10—11). Усе це разом є віддзеркаленням примітивних юдейських уявлень про кінець світу як катастрофу — на відміну від арійських уявлень про циклічність розвитку, згідно з якими кінець старого світу є водночас початком світу нового.
По-четверте, так само чужим для стилю і духу Євангелія є вираз «скрегіт зубів» — він 6 разів зустрічається у Матвія і лише 1 раз у Луки, та й то у формі очевидної юдейської вставки, механічно причепленої до притчі про тісні двері: «Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Яакова й усіх пророків у царстві Божім, самих же себе вигнаних геть. Прийдуть тоді зі сходу й зі заходу, з півночі й з півдня, і возсядуть на бенкеті в царстві Божім» (Лк 13.28—29).
По-п’яте, фраза «І тоді праведні засяють, як сонце, в царстві отця свого» — це відлуння юдейський уявлень про родоплемінне божество, що опікується лише «своїм» народом: «І спасе їх господь, їхній бог, того дня, свій народ, як отару, бо вони, як каміння корони, засяють у краї його» (Захарія 9.16).
І, нарешті, по-шосте, для надання більшої правдоподібності згаданій вставці ворог необачно завершив її фразою «Хто має вуха, нехай слухає!» Він не врахував, що Хрестос уживав ці слова з чітко визначеною метою: для того, аби вказати на те, що певний момент Його вчення є утаємниченим і його треба розуміти в символічному сенсі. Таку Хрестову вказівку на присутність таємниці ми зустрічаємо в Євангелії ще 9 разів, але жодного разу в поясненнях до притч, де таємниці вже немає за визначенням. Отже, маємо надійні докази того, що фрагмент «Євангелія від Матвія» (13.41—43) є вставкою.
Запропонований підхід відкриває великі можливості для виявлення у Євангелії й інших ворожих вставок. Відкинувши їх геть і зібравши Хрестове вчення в очищене Євангеліє, ми виконаємо Його настанову: «Зберіть перше кукіль та зв’яжіть його у снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню».
Далі буде
-----------------------
В тему:
Якщо ти арієць
Кінець голосування: “експерти” та читачі — на різних полюсах
Перехід 21—22 березня: Арійський Новий рік (Нова Паска)
Святкуємо арійський Новий рік з Ісусом Хрестом
Де і коли народився Ісус?
Іван Хреститель — відновлювач арійських традицій
Таємна вечеря чи арійський Новий рік?
Великий піст: час оновлення (початки практичного хрестиянства)
2007: Сонячний Вепр, Реформація, Спільна Дія
Хай Буде! Ісус і Марія вітають нас арійським салютом
Як придбати книгу І. Каганця «ПШЕНИЦЯ БЕЗ КУКОЛЮ. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень»
1 --- П’ЯТИЙ ЕЛЕМЕНТ
2 --- ІСТОРІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗЛОЧИНУ
3 --- ЦЕРКВА І ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ТЕКСТИ
4 --- МЕТАФІЗИЧНІ АРХЕТИПИ
5 --- ВОАНЕРГЕС, тобто СИНИ ГРОМУ
6 --- ІСУС, ЩО ОЗНАЧАЄ ЯСНИЙ
7 --- ХРЕСТОС І ХРІСТОС
8 --- ХРЕСТИЯНСТВО І ЮДОХРІСТИЯНСТВО
9 --- ДОГОВІР І ЗАПОВІТ
10 --- АРІЇ, АРІЙЦІ, ТРИПІЛЬЦІ
11 --- ГАЛЛИ — КЕЛЬТИ
12 --- ПЕЛАЗГИ, ГЕЛЛЕНИ, ГРЕКИ
13 --- МАГИ, ВОЛХВИ, ЕГРЕГОРИ, СИЛИ, БОГИ
14 --- ВІЙНА ЗА РОЗУМ
15 --- ПАЛІНГЕНЕЗІЯ, ТОБТО РЕІНКАРНАЦІЯ
16 --- ЧИ БУВ ХРЕСТОС ЮДЕЄМ?
17 --- ПЕЙСАХ ЧИ ПЕРЕХІД?
18 --- АРІЙСЬКА ОСНОВА ХРЕСТИЯНСТВА
19 --- ОБЕРЕЖНІШЕ З АПОКРИФАМИ!
20 --- ГАЛІЛЕЯНИ І ЮДЕЇ
21 --- СИНЕДРІОН, САДУКЕЇ, ФАРИСЕЇ, КНИЖНИКИ
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта