Юрій Немирич – лідер аріянства, полковник Богдана Хмельницького

Він уряджував диспути з представниками інших віросповідань, організовував аріянські з’їзди і сам займався пропагуванням віри, був щедрим меценатом справ, що стосуються аріянства. Він придбав обширні землі на Лівобережжі, на берегах Ворскли та Орелі, а орендаторами в цих маєтках настановлював аріян.

150521_klyamry_gerb_nemyrycha.jpg

Клямри (скоби) - герб Юрія Немирича
Клямри (скоби) - герб Юрія Немирича

На початку 17 століття Україна стала духовним і організаційним центром світового аріянства, яке ще називали социніанством та антитринітаризмом. «І хоча більшість социніанських творів у цей час, як і раніше, друкували або в Польщі, або за кордоном, місцем їх написання у 50-х роках була Україна» (Любащенко В. І. Історія протестантизму в Україні. – К.: ПОЛІС, 1996).

У цей час аріянська течія «вже мала міцні позиції на українських землях, переважно на Волині. Фактично ця територія стала одним із головних центрів цього руху й для Речі Посполитої. Серед патронів-українців були магнати Микола Олесницький і Ян Кішка, шляхтичі з родів Іваницьких, Кандибів, Сенют, Гойських, Рогожинських, Пронських та ін.

Регіоном поширення социніанства в Україні була також і Київська земля, де головними сподвижниками течії виступали магнатський рід Немиричів, ловчий київського воєводства Стефан Войнаровський, чернігівський підчаший Петро Пересіцький, київський каштелян Роман Гойський та інші» (Соколовський О. Л. Місце антитринітаризму в суспільно-політичному житті шляхти України XVI – XVII ст. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009).

Аріяни вважали князя Острозького своїм покровителем і таємним послідовником, аріянський поет Еразм Отвіновський присвятив князеві польськомовні віршовані притчі (Петро Кралюк. Кисилинська академія – одна з перших вищих шкіл. – Газета «День», №204-205, 9.11.2012 – http://www.day.kiev.ua/238426).

Це була серйозна підтримка, адже князь Костянтин Василь II Острозький (1526–1608) був не тільки найбільшим в Речі Посполитій землевласником після короля і найвпливовішим магнатом в Україні, а й претендентом на королівський престол Речі Посполитої і Московії.

«Наприкінці 16 – на початку 17 ст. виникли громади социніан у маєтках найбільшого православного магната, князя К.-В. Острозького – у Острозі, Острополі і Старокостянтинові. Князь користувався послугами аріян у своїй політичній та освітній діяльності. Однак і після смерті князя К.-В. Острозького 1608 р. згадані громади продовжували існувати» (Вікторія Любащенко. Реформаційний рух // Історія української культури. – Київ, 2001. – Том 2. Розділ 4. http://litopys.org.ua/istkult2/ikult234.htm).

Це говорить про те, що між тодішнім українським православ’ям і аріянством не було суттєвих суперечностей.

Поширенню аріянства сприяло те, що його послідовники були далекими від фанатизму чи непримиренності до інших віруючих. Так, в аріянській Раківській академії навчалися юнаки з кальвіністських, католицьких, православних громад. Свою віру аріянський рух не відділяв від гуманістичних ідеалів свободи совісті і вільного розвитку людини. У їхній релігійній діяльності головна увага приділялася проповіді Євангелія, вихованню, освіті і практичній реалізації духовних настанов у щоденному житті. Тому кожна аріянська громада активно займалася просвітою, майже всі громади мали власні школи, які керувалися високоосвіченими людьми, більшість з яких володіла широким світоглядом і пройшла закордонні університети.

Проте головним центром українського аріянства була історична Київщина. Так, серед шляхти Житомира, Овруча, Черняхова у цей період було так багато послідовників аріянства, що вони іноді заповнювали собою місцеві провінційні сейми і становили тут переважаючу партію. Цим, мабуть, можна пояснити факт особливої активності аріянства на Київщині, «прихильники якого публічно відстоювали права не лише єдиновірців, а й православних, не тільки шляхтичів, а й міщанства... Поширення социніанства у містах засвідчує, що його прихильниками було чимало міщан. Деякі громади майже повністю складалися із середнього міського прошарку, даючи підстави католицьким опонентам називати аріан принизливими (в умовах тодішнього станового менталітету) прізвиськами “хлопи, токарі, веретельники…”» (Любащенко В. І. Історія протестантизму в Україні).

Про масштаби руху свідчить те, що у 1638, 1639 та 1640 рр. в Киселині на Волині відбувалися аріянські з’їзди, на яких були присутніми до трьох тисяч делегатів. Сюди приїздили представники громад не лише зі всіх куточків Речі Посполитої, а й з інших країн (Петро Кралюк. Там же).

«Киселин був родовим помістям шляхетської родини Киселів, які залишили визначні сліди в історії України. На думку деяких дослідників, цей рід вів свій початок із часів Київської Русі, а його родоначальники були сподвижниками князя Володимира Святого. Можливо, Киселин існував ще в давньоруський період, хоч перша згадка про нього припадає на 1545 р.» (Петро Кралюк. Там же.) Нагадаємо, що святий Володимир Великий зробив аріанство державною релігією Русі.

«З реєстру витрат киселинсько-березької громади видно, що до неї належали міщани різного ступеня заможності: від багатіїв до злидарів, які платили дуже низькі внески і час від часу отримували допомогу від інших членів громади. Трапляються між ними ремісники різних фахів (цирульник, кравець, ткач), жінки» (Вікторія Любащенко. Реформаційний рух).

Киселин приваблював тим, що тут діяла аріянська академія – одна з перших вищих шкіл України. Її головним фундатором і опікуном був Юрій Немирич – український магнат, воєначальник, державний діяч і дипломат, автор проекту Гадяцького договору. Він народився він 1612 р. в м. Черняхові на Житомирщині.

Немирич здобув блискучу європейську освіту. Навчався у знаменитій Раківській аріянській академії (південна Польща), де привернув до себе увагу Мартіна Руара, який відрекомендував його відомому філософу та політику Гуго Гроцію. Далі Немирич мандрує Європою – Греція, університети Лейдена й Амстердама; навчання в Оксфорді й Кембриджі, слухав лекції у Паризькій Сорбоні.

Цей період у Європі був часом розквіту суспільних наук та ідей оновлення суспільства. «Всі ці ідеї знаходять відгук у вразливій душі молодого українського шляхтича. Його державний ідеал, який він спочатку хоче здійснити в межах Речі Посполитої, а потім в українській козацькій державі – ідея республіканської федеративної держави типу Швейцарії» (Лоський І. Юрий Немирич – канцлер Великого Княжества Руского //Поступ. – 1928. – № 8. – C. 155).

Навчався Немирич також у Падуанському університеті в Італії та Швейцарії. Він був надзвичайно здібним математиком. Найвизначніший на той час професор математики Раківської академії Йоахим Штегман, друкуючи в 1630 році свою працю «Institutionum Mathematica», присвятив розділ «Геометрія» своєму учневі Юрію Немиричу. Свої знання з геометрії Немирич яскраво продемонстрував під час Конотопської битви – розташування військ було справді геометрично точним (Соколовський О. Л. Там же).

Закінчуючи освіту в Сорбоні, талановитий юнак, якому пророкували велику наукову кар’єру, видав власний твір, написаний латиною під назвою "Discursus de bello moskovitico" ("Розвідка про Московську війну"), яка була видана в Парижі 1634 р. У ньому він виступив як теоретик та історик ведення війни. Ця книга була реакцією на війну між Польщею та Московією. У ній висловлено політичні ідеали молодого Немирича й подано ретельний опис порад щодо ведення бойових дій.

Водночас перед нами – гарячий патріот своєї Батьківщини: «мій скромний, але відповідний до цієї хвилини і мого таланту вияв моєї любові до Вітчизни». Він різкий противник Московії, яку не приймає через темноту й рабський послух: «Московинам вдалося завести у себе рабську залежність… Так, що всі вони раби, ніколи справжньої свободи не знали, тепер не знають і знати не бажають».

Юрій Немирич написав ряд теологічних праць, зокрема, виданий латиномовний трактат «Опис і виклад духовного арсеналу хрестиян», а також низку молитов і славнів, складених для аріянських громад.

Після повернення в Україну він став одним із найпалкіших та найпотужніших оборонців аріянства в Речі Посполитій. Він уряджував диспути з представниками інших віросповідань, організовував аріянські з’їзди і сам займався пропагуванням віри, був щедрим меценатом справ, що стосуються аріянства. Авторитет Немирича був настільки високим, що у 1638 році шляхта обирає його на посаду київського підкоморія (судді). Незважаючи на його відверто аріянські переконання, кандидатуру Немирича підтримала навіть частина католицької шляхти.

До початку 17 ст. у Речі Посполитій релігійне життя характеризується значною віротерпимістю. Проте вже з другої половини 16 починається європейська католицька реакція. У другій чверті 17 ст., особливо з кінця 30-х рр., у Речі Посполитій посилюються репресії щодо представників некатолицьких течій. Як зазначав Михайло Грушевський, Польща, що за часів Зигмунта-Августа вважала себе чи не найбільш вільнодумним краєм у світі, півстоліття тому стала царством темної реакції та клерикалізму.

Наприклад, намагаючись протидіяти зростаючому впливові нововірчої проповіді, католицька церква в Галичині проводила у цей період публічні екзекуції Лютера та Арія (хоча Арій не був засновником аріянства ). Їх у вигляді великих манекенів провозили на волах по місту, а потім разом з протестантською літературою спалювали на ринковій площі. Одна з таких процесій відбулася у Львові у 1622 році (Janusz Tazbir. Święci, grzesznicy i kacerze. Z dziejów myśli polskiej kontrreformacji. – Warszawa, 1959. – S.179-181).

«У 1626 р. юрба католицьких фанатиків розгромила збір аріян у м. Бережанах. 1639 р. у м. Більську страчено міщанина Івана Тишкевича за відмову складати присягу в ім’я Трійці.

У 1640 р. луцький католицький єпископ Анджей Гембіцький та володимирський декан Станіслав Урбанович розпочали судовий процес проти родини Чапличів за те, що вони поширюють “заборонену сеймовими і трибунальськими аріянську секту”, надають притулок аріянським діячам з інших міст. Процес тривав досить довго, і 1644 р. за вироком люблінського головного трибуналу Чапличам було наказано вигнати социніан з Киселина й Березька, скасувати їхні громади і школи. Коли Юрій Чаплич не виконав декрету, його, а також социніанських проповідників, покарано “інфамією”, що означало позбавлення громадянських прав і вигнання.

Так само в Ляхівцях та Тихомлі і після декрету від 8 червня 1644 р. продовжували існувати социніанські громади. Сенюти, щоправда, були змушені заплатити значні грошові штрафи, однак социніан з своїх маєтків не вигнали. Вироків про скасування социніанських громад під загрозою високих грошових штрафів, інфамії, вигнання та позбавлення шляхетства було набагато більше» (Вікторія Любащенко. Реформаційний рух).

Зі сказаного випливає, що значна частина аріян була готова терпіти репресії, але не зрадити своїм переконанням. Це говорить про щирість їхньої віри і наявність вищих цінностей, важливіших за добробут і за саме життя. У них не було розриву між теорією і практикою, вони жили цілісно. Зокрема, Юрій (у Киселині) та Мартин (у Берізку) Чапличі навіть звільнили своїх селян-єдиновірців від панщини, тому користувалися серед них великим авторитетом і навіть любов’ю. За релігійні переконання ці та інші шляхтичі зазнавали державних утисків, однак продовжували залишатися членами громад, надаючи моральну і матеріальну допомогу єдиновірцям.

Відчуваючи погіршення умов для аріянства на Правобережній Україні, київський підкоморій Юрій Немирич у 1643 р. купив обширні землі на Лівобережжі, на берегах Ворскли та Орелі. Орендаторами в цих маєтках він настановлював аріян (Любащенко В. І. Історія протестантизму в Україні).

У часи релігійної свободи аріянська шляхта, що володіла майже половиною України, відстоювала інтереси віри, але залишалася відданою державі. Проте релігійні репресії, ініційовані орденом єзуїтів, особливо після приходу у 1648 р. до королівської влади Яна Казимира (колишнього єзуїтського монаха), викликали у аріян глибоке розчарування в Речі Посполитій. Тому під час війни проти Речі Посполитої, відомої в літературі як «Потоп»*, більшість аріян перейшла у табір шведського короля Карла Х Густава, який був союзником Богдана Хмельницького. На це 1658 р. польський суд відповів безапеляційно: вигнати всіх аріян з Речі Посполитої.

* Потоп (1655–1660 р.) – війна між Річчю Посполитою і коаліцією, в яку входила Козацька держава, Швеція, Бранденбург, Семигород, Молдавське князівство, Волощина та литовські князі.

Юрій Немирич, будучи прихильником семигородського князя Ракочія – претендента на королівський престол Речі Посполитої, у 1655 році перейшов на бік шведського короля Карла X Густава, який разом із трансільванцями Юрія Ракочія захопив мало не всю Польщу.

Проте шведський король дбав про свої інтереси, а не інтереси України. Тому у 1657 р. Юрій Немирич вступає на службу до Богдана Хмельницького. Хмельницький із радістю прийняв таку освічену й талановиту людину, зробив його навіть полковником Ніжинського й Чернігівського полків. «І хоч степових маєтків не повернув… але дав йому скарб, належний йому як старшині Війська Запорізького, за його службу державі» (Липинський В. Україна на переломі. – Філадельфія, 1991. – 346 с., с. 200).

Після смерті Хмельницького Немирич стає правою рукою Івана Виговського. Навколо них формується партія прихильників. «Душею цієї партії був найосвіченіший від усіх Юрій Немирич, котрий мав найбільший вплив на гетьмана… Під його впливом Виговський і партія його замислили поєднати Україну з Польщею на федеративних основах, тобто, щоб Україна стала автономною державою…» (Літопис Самовидця. – К.: Наукова думка, 1971. – 207 с., с. 175). Часи Виговського-Немирича були зенітом утвердження Гетьманату, піком його бойової та політичної слави.

Москва підозрювала, що це Немирич схилив Виговського до союзу з Польшею і Литвою, тож вимагала вислати його з України. У політичних колах Речі Посполитої стало відомо, що Юрій є автором багатьох договорів козаків із поляками і що це саме його ідея зробити федеративний союз із Річчю Посполитою, аби тільки вирватися з обіймів Москви. В Україну продовжують іти листи з Москви з вимогами негайно відіслати геть «німчика» і «лютера» (брехливі московські ярлики), проводиться наполеглива агентурна робота з метою ліквідації Немирича як ворога Москви №1.

Фізична ліквідація противників руками агентури була звичною практикою для Москви. Дуже вірогідно, що важка хвороба і передчасна смерть гетьманів Дмитра Байди-Вишневецького і Богдана Хмельницького були спричинені отрутою повільної дії.

Так, Байда-Вишневецький (1517–1563) несподівано важко захворів відразу ж після розриву стосунків з Москвою; сам він був переконаний, що його отруїли.

Те ж саме з Богданом Хмельницьким: «Після зради Москви і перетворення її із союзника України в спільника Польщі, українська сторона в особі Богдана Хмельницького, подавшись під протекторат Високої Порти, фактично денонсувала досягнуту в Переяславі угоду, яка з того часу втратила будь-яке юридичне, моральне та історичне значення. Тим більше, що ініціатор цієї угоди, Богдан Хмельницький, несподівано для всіх раптово занедужав і в серпні 1657 року помер, отруєний, на глибоке переконання біографа Б. Хмельницького Миколи Костомарова, зацікавленим у його смерті московським керівництвом» (Сергієнко Олександр. Переяславська угода 1654 року з погляду історичної ретроспективи. http://www.ualogos.kiev.ua/text.html?id=2185).

Москві вдалося посіяли недовіру в частини козаків до Немирича, що спонукало його офіційно прийняти православ’я. Звертає увагу те, що до цього часу відверте аріянство Немирича не заважало його бути довіреною особою Хмельницького і Виговського. Легкість переходу Немирича у козацьке хрестиянство, попри його відому принципову позицію у питаннях віри і світогляду, підтверджує висловлені раніше докази того, що козацьке хрестиянство Богдана Хмельницького та Івана Сірка було різновидом аріянства.

Аріянство – віра козаків

Тому для Немирича не було проблематичним здійснити перехід до «козацького аріянства», тобто модернізувати форму без зміни внутрішнього змісту.

Відверто ворожі дії Москви персонально проти Немирича ще більше активізували його антимосковську дипломатію. Він виступив із «Маніфестом Війська Запорізького до європейських дворів з виявленням мотивів розриву з Москвою», у якому говорилося: «Москва готує нам ярмо неволі, насамперед, внутрішньою громадянською війною… то ми змушені підняти законну оборону та взятися до сусідів із проханням про допомогу для своєї свободи».

Цією маніфестацією Юрій Немирич пояснював причини розриву з Москвою. «Москва була занадто чужа для Немирича, і він прекрасно бачив московську тактику поширення хаосу в Україні шляхом підбурювання козацької черні проти старшин. Саме Юрій Немирич опрацював теорію й концепцію утворення на теренах українських Великого Князівства Руського й із допомогою гетьмана Виговського навіть його проголосив. Саме рукою Немирича було написано первісний варіант договору, ухваленого 6 вересня 1658 р. на Раді в Гадячі» (Соколовський О. Л. Там же).

Назва князівства є красномовним підтвердженням того, що Росії тоді ще не існувало – була Московія.

Гадяцька угода передбачала: «Україна, тобто землі у воєводствах Чернігівському, Київському і Брацлавському, стає вільною і незалежною країною і знов єднається з Королівством Польським і Великим Князівством Литовським під назвою Великого Князівства Руського… під зверхністю короля польського, котрого обирають усі три народи разом; Велике Князівство Руське саме порядкує своїми внутрішніми справами. Найвища законодавча влада належить Раді, котра складається з послів од усієї України» (Гадяцький договір між Україною і Польщею 1658 р. – Львів: Бібліотека
Української Народної Обнови, 1933. – 54 с., с. 37).

Один із дослідників Гадяцької угоди, В’ячеслав Будзиновський, дав таку характеристику пактам: «Гадяцькі статті доказують, що під цим поглядом наша нація випередила всі інші нації Європи майже на двісті років… Вони є першою ясною і найповнішою національною програмою в Європі» (Будзиновський В. Гадяцькі постулати і гетьман Виговський. – Львів: Народова, 1907. – 38 с., с. 21–22).

Ідея Немирича про державу як федеративний союз республік була прогресивною і могла реалізуватися в умовах католицької Польщі й православної України тільки з позицій аріянства.

Згідно з Гадяцькими угодами, виконавчу владу і командування військом здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Обирали гетьмана козацтво, шляхта та духовенство. Вища законодавча влада належала Національним зборам. Усе діловодство мало вестися руською (староукраїнською) мовою. ВКР мало право створити монетний двір для карбування власної монети. Збройні сили ВКР: 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. постійного найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території ВКР. У разі воєнних дій, перебуваючи на територіях ВКР, вони переходили під командування гетьмана.

Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку до ста козаків із кожного полку мали приймати до шляхетського стану. Православні зрівнювались у правах із католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася лише поза межами ВКР. У сенаті Речі Посполитої мали надати місце православному митрополитові київському і п’ятьом православним єпископам.

ВКР мало право на два університети (Києво-Могилянська колегія отримувала такі ж права, як і Краківський університет, а другий вуз мали заснувати в іншому місті), а також відкривати гімназії, колегії (середні навчальні заклади) та друкарні ”скільки буде потрібно” (Дмитро Шурхало. Великим Князівством Руським Україна побула півроку. «Газета по-українськи», №695 за 19.09.2008, http://gazeta.ua/post/254509).

Москва не могла пробачити гетьману самостійної політики, спрямованої на відрив України від північного сусіда. Навесні 1659 р. стотисячне московське військо князів Ромодановського, Трубецького та Пожарського перейшло кордон України, руйнуючи й знищуючи все на своєму шляху. Московські війська підійшли до Конотопа, обороною якого керував ніжинський полковник Григорій Гуляницький. У битві під Конотопом 28-29 червня 1659 р. Виговський і Немирич показали себе як видатні тактики і стратеги: московське окупаційне військо було вщент розбите.

«Після такої блискучої перемоги українському війську відкривалась дорога на Москву, захищати яку було практично нікому. Але проти Виговського виступила внутрішня опозиція на чолі з полковниками І. Безпалим, Т. Цецюрою, Я. Сомком та В. Золотаренком. У боротьбі за гетьманську булаву претенденти проявляли надзвичайну жорстокість» (Соколовський О. Л. Там же).

«Знекровлюючи гетьманське військо боями, повсюдно винищуючи його прибічників, Тиміш Цецюра, який стояв на чолі опозиції, дав змогу московському уряду зібрати нову армію і привести її на Україну» (Слабошпицький Михайло. З голосу нашої Кліо. Події і люди української історії. – К: Довіра, 1993. – 255 с., с. 237).

У бою з промосковським загоном козаків у вересні 1659 року Юрій Немирич був убитий. Залишившись без його підтримки, у жовтні цього ж року гетьман Виговський склав повноваження.

Ось таке життя прожив Юрій Немирич – видатний аріянський мислитель і організатор, творець і канцлер Великого Князівства Руського, видатний політичний діяч і дипломат України, талановитий воєначальник, один із найосвіченіших людей свого часу. Його називають першим українським гуманістом, попередником великого Григорія Сковороди.

Аріянство козацької України було спробою відновлення істинної арійської традиції. Воно залишило в історії потужний культурний спалах, проте в нього не вистачило сили для остаточної перемоги.

Які головні причини поразки?

По-перше, це дуже давні деструктивні закладки у світогляд, передусім фарисейські вставки в Євангеліє, які виступили в ролі повільно діючої отрути: чим більша тривалість дії, тим сильніші прояви отруєння.

По-друге, закономірне розгортання Залізної доби вело до проявлення найнижчих потенцій.

По-третє, застосування ворогом тотальної війни, зокрема інформаційної зброї та спецоперацій. Про інформаційну зброю читайте у статті Хула проти Святого Духа – інформаційна зброя дітей диявола. Про спецоперації - у статті Третя війна з Росією: 6 таємних інструментів сталінізму.

Музика з аудіодиску «Реформація: 25 пунктів» (аудіо, MP3)
 

Якщо вам сподобалась ця публікація, ви можете підтримати перетворення нашого сайту на платформу для колективних пошуків, обговорень, знайомств, експериментів:
Модернізуймо Народний Оглядач!


В тему:
Арійство (арійське хрестиянство) – реставрація релігії Золотої доби Трипілля 
Арійські обряди та настанови
Іудохристиянська антитеза
Світоглядні принципи арійства
Світоглядна антитеза, лівий шлях
Сварга і дракон – символи арійства
Первинні арійські хрестиянські храми прикрашалися сваргами
Аріянство – релігія знань
Аріанство у скіфів-готів-слов’ян
Скуфія брахманів і Русь кшатріїв
Русь – земля Тура
Русь аріянська
Хрещення варнових богів Русі
Аріанські храми в Україні
Свята Русь – держава Золотої доби
Антиохійський аріянський центр
Єгипетський іудохристиянський центр
Галілеяни – хрестияни – аріяни
Хрестиянство і християнство – дві різні релігії
Динамізм – філософський фундамент аріохрестиянства
Міф про гоніння християн
Фарисей Шауль – апостол, прапор і криголам
Аріянство – релігія Римської імперії
Новий порядок імператора Феодосія
Аріянство у скіфів-готів-слов’ян
Вульфила – великий брахман аріянства
Глаголиця – священне письмо брахманів
Готи – засновники хрестиянської Європи
Кирилиця – інформаційна диверсія
Ярослав Мудрий – внутрішній ворог
Українське аріянство
Аріянство – віра козаків
Хула проти Святого Духа – інформаційна зброя дітей диявола
Спецоперація арійських брахманів
Остання хуцпа голого короля
Коли радіє Всесвіт
 

Гравець: 
Ігор Каганець
1886

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка