Спецтема:

Категорія:

Спецоперація арійських брахманів

Ця вишукана багатоходова спецоперація була блискуче реалізована в самому центрі богоборського світогляду. Все було зроблено настільки несподівано, стрімко і потужно, що навіть безпосередні учасники подій ще довго не могли зрозуміти, що ж власне відбулося і до яких глобальних наслідків приведе.

Попередня стаття:

Хула проти Святого Духа – інформаційна зброя дітей диявола

Нагадаємо, що «лівий шлях» – це заколот проти Творця і антитеза еволюції людського роду. Функція будь-якої антитези полягає в тому, щоб чинити опір тезі і в такий спосіб сприяти її повнішому розгортанню. Відповідно, завданням Тези є подолання опору антитези і перехід Тези на вищий рівень розвитку. Тому поширення фарисейської антисистеми стало активатором для еволюційної тези Правого шляху.

Ця БОЖЕСТВЕННА ТЕЗА, відома як Примордіальна (тобто первинна) Традиція, існує від самого початку людського роду, тобто близько 40 тисячоліть. Під час Неолітичної революції 6 тис. до н. е. вона пройшла оновлення, внаслідок якого народилася Трипільська цивілізація; з цього часу її прийнято називати Арійською або Гіперборійською Традицією. Чергове оновлення було здійснено два тисячоліття тому арійським родом Ісуса Хреста.

Як ми вже бачили в попередній статті, процес формування антирелігії Єзекиїла тривав 5 століть, тому подолати його можна було тільки ще масштабнішною стратегією, розрахованою на тисячоліття.

Існує універсальний принцип: для того, щоб повністю ліквідувати помилкову ідею, треба її реалізувати – аби практично показати її недолугість і більше до неї не повертатися. Арійські брахмани розуміли, що ідея протидії Творцю рано чи пізно вичерпається, доведе себе до абсурду, покаже свої отруйні плоди – і саме тоді визріють умови для її повного подолання.

Але щоб це зробити в далекому майбутньому, потрібно було вже тут і тепер закласти фундамент майбутньої перемоги. Для цього треба було:

1) показати брехливість богоборчої антитези і викрити практику хуцпи, яка вже набирала обертів;

2) чітко ідентифікувати носіїв антитези;

3) виразно продемонструвати духовну, інтелектуальну і фізичну силу Тези – для підняття духу як її нинішніх прихильників, так і майбутнього покоління, якому призначено остаточно подолати антитезу і започаткувати новий цивілізаційний цикл.

Максимально потужна і яскраво-наочна демонстрація арійської сили була найважливішим елементом всього задуму. Для цього арійські брахмани таємно розробили вишукану багатоходову спецоперацію, яку БЛИСКУЧЕ ЗДІЙСНИЛИ В САМОМУ ЦЕНТРІ БОГОБОРСЬКОГО СВІТОГЛЯДУ. Все було зроблено настільки несподівано, стрімко і потужно, що навіть безпосередні учасники подій ще довго не могли зрозуміти, що ж власне відбулося і до яких глобальних наслідків приведе. Отже...

ПОЧАТОК

25 грудня 5508 року від сотворення Арійського світу народився хлопчик, якого назвали Їс або Яс, що значить «істинний, ясний, світлий», гелленською (давньогрецькою) мовою – Ісус або Їсус. Подібні імена – Іасіус, Іасіон, Ісидор, Ясон, Ясь, Івась – були звичними для арійських народів. Його рідним містом Добра Новина називає галілейський Назарет: це його батьківщина (Матвій 13.54, Марко 6.1), тут Ісус «був вихований» (Лука 4.16), тобто саме тут пройшла його юність, саме тут – у теплій батьківській хаті – Він і народився.

Його батько Йосип в цьому Назареті мав свою садибу. В гелленському тексті Доброї Новини (Матвій 13.55) професія Йосипа позначається словом «τέκτων» (тектоун, тектун), що перекладається як «майстер», інші значення – «столяр, будівельник, художник, творець»; наприклад, вираз «τέκτων vωδυνιᾱν» означає «цілитель хвороб, лікар» (Древнегреческо-русский словарь И. Х. Дворецкого. – М., 1958).

Від цього ж кореня походить слово «архітектор», що означає вищий ступінь будівельної майстерності. Так само майстром-«тектуном» в Євангелії називається Ісус (Марко 6.3). Пізніше ми дізнаємось, що Йосип з Ісусом були зовнішньо дуже подібні – не тільки як батько й син, але й тому, що Йосип у зрілому віці мав прекрасне здоров’я і виглядав дуже молодо.

Матір Ісуса – Марія – була галілеянкою, жила в Назареті, всі її найближчі родичі також були галілеянами. Згідно з переданням, вона походила з міста Сепфоріс, яке до 25 року н. е. було столицею Галілеї (пізніше столиця була перенесена до Тиверіади). Сепфоріс знаходився на відстані 5 км від Назарета.

Ім’я Марія, що означає «яра, сонячна, енергійна», було поширеним серед галілеян: у євангельських текстах зустрічаємо ще 3 жінок з цим іменем. Згідно з Доброю Новиною (Іван 2.5), матір Ісуса керувала підготовкою і ходом весілля в Кані Галілейській поблизу Назарета, що вказує на її організаційні здібності, знання арійського звичаю і високий суспільний авторитет.

Матір Ісуса ще називають Дівою Марією. Гелленське слово «παρθένος» (партенос) означає «діва, дівчина, молода жінка». У час відкритої діяльності Ісуса його матері було близько 50 років, але вона залишалася настільки енергійною, життєрадісною і молодою, що виглядала як молодиця. Поряд з Ісусом вона сприймалася як його сестра-одноліток (саме так їх і зображають на іконах).

Звідки ж ця нев’януча молодість? Вона властива для святих і мудрих людей, які вміють жити в гармонії з собою і навколишнім світом, вживають здорову їжу, володіють рецептами фундаментального здоров’я, вміють оновлювати свою душу і тіло.

Святий Йосип і Діва Марія володіли різними мовами, але між собою спілкувалися сакральною давньоукраїнською, тож природно, що саме вона стала рідною мовою Ісуса. Звучання цієї мови зафіксовано в Євангелії. Так, апостоли Іван і Яків мали прізвище Заведій (що значить «заспівувач», «заводіяка»), Марія Магдалина називала Ісуса словом «равуньо» (ніжний український варіант арамейського «равві» – вчитель, яке є редукованим від «дру-від» – знавець сили). А перед входженням у стан смерті Ісус звернувся до Творця словами «Лельо, лельо, лем з мя ся остані!», дослівно — «Тату, тату, лиш зі мною останься». Це була ритуальна передсмертна молитва єднання з Творцем, яка виголошувалася сакральною українською мовою (див.: Ісус молився українською).

Сукупність відомостей про Святого Йосипа і Діву Марію дозволяють стверджувати, що вони належали до брахманів-друвідів. Це пояснює не тільки їхню нев’янучу молодість, а й те, звідки Ісус отримав глибинні знання і магічні здібності. Навчання вищого рівня у друвідів тривало двадцять років і здійснювалося таємно. Тож коли у віці 30 років Ісус відкрито почав проповідь і чудесні зцілення, то для його земляків з Назарета це стало несподіванкою.

МІСЦЕ І ЧАС

Добра Новина писалась як історичний документ, тому вона починається з заголовку і точного опису часу й території, на якій відбувалися описані події: «Початок Доброї Новини Ісуса Хреста, Сина Божого. П’ятнадцятого року правління кесаря Тиберія, коли Понтій Пилат був правителем Юдеї, Ірод — тетрархом Галілеї, Филип, його брат, — тетрархом краю Ітуреї та Трахонітіди, Лісаній — тетрархом Авілени, за первосвящеників Анни та Каяфи був чоловік, посланий Богом, якому ім’я Іван. На природі він проповідував оновлення на звільнення від гріхів. І ходив він по всій околиці Йорданській і говорив: Оновлюйтесь, бо наблизилося Царство боже» (Матвій 3.1–2, Марко 1.1–5, Лука 3.1–3, Іван 1.6). «Сам же Ісус, розпочинаючи, мав з тридцять років» (Лука 3.23).

Традиційне масове омивання в природних водоймах відбувалося перед святкуванням арійського Нового року на весняне рівнодення 21–22 березня. В арійській нумерології число 21 означає завершення циклу, а число 22 – початок нового. Тому Новий рік святкували 22 березня. Описаний в Євангелії факт масового омивання в Йордані вказує на те, що йдеться про березень 30-го року н. е., точніше – до 22 березня.

У цей час Ісусу вже було 30 років. Як повідомив карпатський мольфар Михайло Нечай, ініціацію-посвячення в мольфари зазвичай роблять тільки після 30 років: «Тому що до 30 років визріває душа людська. Раніше 30 – ще не сформована духовна сутність людини» (Бердник Громовиця. Знаки карпатської магії. Таємниця старого мольфара. – К. : Зелений пес, 2006. – С. 144).

Ініціація Ісуса на Йордані саме в 30 років додатково вказує на «карпатський слід» в його походженні. Слово «мольфар» («молвар») походить від слова «мова», «молва», що значить «говоріння», «молитва», тобто мольфар – той, хто володіє силою слова. Ісус також був мольфаром найвищого рівня, оскільки всі чудеса він здійснював виключно силою слова: для зцілення людей, керування природою і здійснення задуманого йому не потрібно було ні цілющих напоїв, ні лікувальних процедур, ні технічних засобів, ні зброї.

Ритуальне омивання Ісуса в Йордані засвідчило його перехід у статус Учителя. В цей час Ісус уже мав преображене тіло: завдяки духовному подвигу Він здійснив метаморфозу – поєднання своєї людської природи з божественною – і став боголюдиною, сином Божим, хрестом. Він стабільно перебував у Просторі волі – просторі виключно позитивних подій, міг керувати земними стихіями, а його фізичне тіло було невразливим.

Найбільшим бажанням Ісуса було поділитися з людьми особистим досвідом метаморфози, навчити їх короткому шляху до боголюдської реалізації. Тому вся діяльність Ісуса полягала в тому, щоб показати людям шлях особистого і колективного вдосконалення, навчити їх підніматися у простір позитивних подій (Царство боже) і радісно творити в ньому, перебуваючи у стані щастя та невразливості.

Для цього Ісус із сотень своїх прихильників відібрав 12 учнів – у повній відповідності зі звичаєм карпатських мольфарів: «Як правило, мольфар передавав своє знання дванадцятьом людям. Це міг бути будь-хто, у кого є здатність до магічних здібностей... Свого істинного учня мольфар знаходить серед тисячі претендентів, по знаках, що їх він бачить над людиною. Він навчає його примівкам і травознавству, обрядам і ритуалам... Коли неофіт оволодіє знанням і стає готовим для самостійної праці, учитель передає йому духовний дар і проводить обряд ініціації» (Бердник Громовиця. Знаки карпатської магії (Таємниця старого мольфара) – К. : Зелений пес, 2006. – С. 147–148).

Найважливішим елементом Ісусового навчання стали дивовижні події в Єрусалимі, а передача духовного дару відбулася після воскресіння, під час зустрічі Ісуса з учнями на горі в Галілеї: «І каже їм Ісус: Як Мене послав Отець, так Я посилаю вас. Сказавши це, дихнув на них і каже їм: Прийміть Духа Святого» (Іван 20.19–23).

ВСЕ БУЛО СПЛАНОВАНО

Усі євангельські події відбулися протягом року і одного місяця. Підготовка проходила на території Галілеї, а демонстрація Арійської сили мала відбутися в самому центрі фарисейського гадючника – в Єрусалимі – за чітко розробленим планом.

Про загальні обриси цього плану Ісус розповів своїм учням принаймні тричі – після того, як визнав себе перед апостолами хрестом, боголюдиною, сином Божим: «А ви, — спитав їх, — що кажете про мене: хто Я? Озвався Симон Петро й каже до Нього: Ти хрестос – син Бога живого. І Він наказав їм гостро, щоб вони нікому не казали, що Він хрестос» (Матвій 16.13–20, Марко 8.27–30, Лука 9.18–21).

Учні точно знали, для чого вони йдуть до Єрусалима і що там відбудеться:

1. «З того часу Ісус почав виявляти своїм учням, що Йому треба йти в Єрусалим і там багато страждати, і старші та первосвященики відкинуть Його і Його уб’ють, і Він на третій день воскресне. Він говорив про це відкрито» (Матвій 16.21, Марко 8.31–32, Лука 9.22).

2. «Як же вони зібралися в Галілеї, Ісус сказав до них: Син людський готується бути виданим у руки людям, і вони Його уб’ють, але третього дня Він воскресне» (Матвій 17.22–23, Марко 9.30–31).

3. «Були ж вони в дорозі, простуючи в Єрусалим. Ісус ішов перед ними, і чудувались вони, ідучи за Ним. І коли наближались до Єрусалима, Ісус узяв набік дванадцятьох і дорогою сказав їм, що має з Ним статися: Оце ми піднімаємось до Єрусалима, і Син людський буде виданий первосвященикам і фарисеям, і засудять Його на смерть. І видадуть Його грішникам, і насміхатимуться з Нього, і зневажатимуть Його, і плюватимуть на Нього, і катуватимуть, і, бичувавши, уб’ють Його, та третього дня Він воскресне» (Матвій 20.17–19, Марко 10.32–34, Лука 18.31–33).

Хтось іще сумнівається, що все було наперед сплановано?

ХРОНОЛОГІЯ РОЗГОРТАННЯ ПОДІЙ

Добра Новина дозволяє відновити точну хронологію подій за тиждень до Воскресіння, що відбулося з самого ранку в неділю 25 березня 31 року.

У понеділок 19 березня, вже підвечір Ісус з учнями увійшов до Єрусалима, оглянув храм і повернувся на ночівлю до сусідньої Витанії, де компактно проживали знайомі галілеяни.

У вівторок 20 березня з самого ранку Ісус вигнав з храму торгашів і почав його використовувати за призначенням – для навчання Царству Божому і зцілення людей.

У середу зранку 21 березня, вийшовши з Витанії, Ісус вирішив підбадьорити учнів, продемонструвавши їм силу слова – Він наказав безплідній смоківниці: «Хай повік не буде з тебе плоду!». Потім прийшов у Єрусалим, де цілий день навчав і зцілював людей у храмі. Саме тоді Він звинуватив фарисеїв у сатанізмі та назвав їх дітьми диявола. Фарисеї і первосвященики ще активніше намагалися Його в чомусь звинуватити, ув’язнити і знищити чужими руками, але у них нічого не виходило. «Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаті первосвященика, що звався Каяфа, і радились, як би підступом схопити Ісуса й убити. Увійшов же сатана в Іуду, на прізвище Іскаріот, що був з числа дванадцяти» (Матвій 26.3–5, Марко 14.1–2, Лука 22.1–3).

Зверніть увагу: іудейська верхівка зібралася увечері в Єрусалимі, а Іуда в цей час перебував з Ісусом і апостолами у Витанії. Телефонного зв’язку між Єрусалимом і Витанією не було. Схоже, що іудеї в розпачі енергійно звернулися з молитвами до свого бога-егрегора – він їх почув і «увійшов сатана в Іуду». Диявол відновив давній зв’язок з Іудою, установлений з ним ще з дитинства – спрацювала генетика, ритуальне обрізання (знак договору з Ієговою) і родинне виховання в дусі антирелігії, адже 80% особистості формується до 8 років (див.: Чому Іуда зрадив Ісуса?).

Після опанування Іудою, диявол почав ним керувати: «Тоді один із дванадцятьох, що звався Іуда Іскаріотський, пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би Його видати, і каже: Що хочете мені дати, я вам його видам? Почувши це, вони зраділи й згодились дати йому гроші, і відважили йому тридцять срібняків. Він пристав на те і з того часу шукав сприятливої нагоди, щоб видати Його тайкома». Це відбулося в ніч з середи на четвер. Тридцять срібняків — це, згідно з Торою, була вартість раба (Вихід 21.32). Знову хуцпа: Іуда продав одноплемінникам те, що йому не належить.

У четвер 22 березня починається шалене розгортання подій: «Проходивши ж тудою вранці наступного дня, вони побачили смоківницю, всохлу від кореня. Здивувавшись, учні говорили між собою: Як це смоківниця засохла? Тоді Петро каже Йому: Учителю, дивися, смоківниця усохла. Ісус у відповідь сказав їм: Коли матимете віру й не завагаєтесь, зробите таке не тільки зі смоківницею. Майте віру бога. Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: двигнись і кинься в море, та не сумніватиметься у своїм серці, але віруватиме, що відбувається те, що каже, – буде йому так. Тому й кажу вам: коли молитесь і просите, віруйте, наче все вже отримали, і буде вам».

Ця демонстрація магічної сили мала на меті переконати учнів у тому, що всі наступні події будуть здійснені з позиції сили – як енергійна реалізація ретельно продуманого плану, здійсненого з волі Ісуса та його найближчого оточення.

У четвер 22 березня 31 року, тобто першого дня нового року, Ісус разом з учнями відсвяткував в Єрусалимі Арійський Новий рік (Паску, тобто Перехід до нового річного кола).

Щоб іудеї не зіпсували свято, підготовка до нього відбувалася за всіма правилами конспірації: про місце святкування не знали навіть апостоли.

«Першого дня, коли треба було Паску жертвувати, приступили учні до Ісуса й питають: Де хочеш, щоб ми пішли і приготували Тобі їсти паску? Тоді він послав двох із своїх учнів Петра та Івана і сказав їм: Ідіть та приготуйте нам їсти паску. Ось коли ввійдете в місто, стріне вас такий то і такий то чоловік, що буде нести глечик води.

Ідіть лишень слідом за ним у господу, куди він увійде, і скажіть господареві дому: Учитель каже – час мій близько, у тебе Я справлю Паску з учнями моїми. Де світлиця, в якій Я з учнями моїми міг би їсти паску? Він покаже вам велику світлицю, вистелену килимами, там приготуйте нам.

Пішли вони до міста й знайшли так, як Він сказав їм, і приготували паску. Коли ж настав вечір, прийшов Він з дванадцятьма учнями і сів з ними до столу» (Матвій 26.17–20, Марко 14.12–17, Лука 22.7–13).

Апостолів мав зустріти провідник, за яким просто треба було тихо йти. Господарю треба було сказати пароль. Через засекреченість це святкування Арійського Нового року прийнято називати «Таємною вечерею».

Арійський Новий рік (Таємна вечеря). Єрусалим, четвер 22 березня 31 року.


АРІЙСЬКИЙ РИТУАЛ ЄДНОСТІ

Під час вечері Ісус сказав апостолам про те, що один з них Його зрадить. Уже вночі Він відіслав Іуду з приміщення, начебто у справах, у такий спосіб давши йому останній шанс одуматись і відмовитися від свого задуму.

Після цього в приміщенні залишилися тільки галілеяни. Ісус був упевнений в успіху задуманої операції, проте справа була настільки ризикованою, що про всяк випадок Він дає учням останні настанови, наче заповіт.

«Коли він (Іуда) вийшов, Ісус промовив: Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного. Як Я любив вас, так любіть і ви один одного! По тому всі знатимуть, що ви Мої учні, коли матимете любов один до одного». (Іван 13.31–35).

Після цього Ісус виконав з апостолами традиційний арійський ритуал побратимства: вони випили по колу з однієї чаші свіжий виноградний сік («плід виноградної лози»), спожили паску-коровай і проспівали духовні пісні:

«І, взявши чашу, воздав хвалу й мовив: Візьміть її й поділіться нею між собою, бо, кажу вам: не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до того дня, коли питиму його з вами новим у Царстві божім. І подав їм, кажучи: Пийте з неї всі – і пили з неї всі. І, взявши хліб, воздав хвалу, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: «Беріть, їжте». І мовив: чиніть це на мій спомин. І, відспівавши славлення, вони вийшли на Оливну гору». (Матвій 26.26–30, Марко 14.22–26, Лука 22.14–18).

Далі Ісус попередив учнів, що цієї ночі вони потраплять у безвихідь, тобто події розвиватимуться так, що вони не зможуть на них вплинути: «Усі ви потрапите у безвихідь цієї ночі, але після мого воскресіння Я випереджу вас у Галілеї» (Матвій 26.32–32, Марко 14.27–28). Місце зустрічі – Галілея.

Ситуація справді була вкрай небезпечна, тому наступна Ісусова настанова також нагадує заповіт для нащадків: «Далі сказав їм: як Я вас посилав без калитки, без торби, без взуття, хіба вам чого бракувало? Нічого, – відповіли. І Він до них промовив: Тепер же хто має калитку, хай візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. Вони сказали: Господи! Ось два мечі тут. Він відповів їм: Достатньо» (Лука 22.35–38). Як ми вже раніше говорили, мечами були озброєні тільки двоє апостолів – рідні брати Петро і Андрій.

На останок Ісус дає апостолам останню підбадьорюючу настанову: «Хай не тривожиться серце ваше й не лякається! Ви чули, що Я вам сказав: відходжу і до вас вернуся. Уставайте, ходімо звідси! Ось надходить година, і тепер вона, коли ви розсієтеся кожен у свій бік і Мене лишите самого. Та Я не сам, бо зо мною Отець. Сказав Я вам це, щоб ви мали мир у Мені. У світі на вас тиснутимуть. Але дерзайте! Я переміг світ» (Іван 14.1,28, 16.32–33).

Ісус наказав апостолам не втручатися в події. Вони повинні були непомітно розсіятися і залишити Ісуса самого. Це наказ, і їх не повинна мучити совість, бо такий Його задум.

Ісус покидав апостолів на дві доби, а проте ці слова звучать як заповідь далеким нащадкам: У світі на вас тиснутимуть. Але дерзайте! Я переміг світ.

ГРА В ПІДДАВКИ. ХУЦПА ІУДИ

Далі треба просто читати Добру Новину Ісуса Хреста, Сина Божого:

«І відразу, коли Він ще говорив, прибув Іуда, що Його зрадив: він бо також знав те місце, адже Ісус та його учні часто там збиралися. Тож Іуда, один з дванадцяти, узявши велику юрбу слуг первосвящеників, фарисеїв та старших народу, прибув туди з ліхтарями, смолоскипами, мечами та кілками. Зрадник дав їм знак, кажучи: Кого поцілую, то він: візьміть його й ведіть під доброю сторожею». Іуда розраховував зрадити таємно, мовляв, просто прийшов і привітав.

Але в Ісуса були інші плани: всі діти диявола мають бути чітко ідентифіковані. «Та Ісус, знаючи все, що мало з Ним статися, сам вийшов і мовив до юрби: Кого шукаєте? Ті відповіли: Ісуса Назарянина. Каже їм Ісус: Це Я. Стояв же з ними Іуда, що Його зрадив. Коли Він їм сказав: «Це Я», вони подалися назад і впали на землю. Тоді Він спитав їх удруге: Кого шукаєте? Вони сказали: Ісуса Назарянина. Озвався Ісус: Я вам сказав, що це Я. Коли, отже, шукаєте Мене, пустіть цих, хай ідуть».

Нападники оговтались, але не хапали Ісуса, бо чекали знаку від Іуди – така була тверда домовленість. Всі погляди були прикуті до зрадника, тож він мусив діяти відкрито: «Іуда ж відразу підійшов до Ісуса, щоб Його поцілувати, й каже: Радуйся, равві! І поцілував Його. Ісус його питає: Чого прийшов єси, друже? Іудо, поцілунком видаєш Сина людського? І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і вхопили Його».

Іуді не вдалося зрадити таємно: всім було очевидно, що поцілунок Іуди – це хуцпа, безсоромна і нахабна брехня, перевертання природного стану речей. Річ у тім, що поцілунок завжди був проявом щирої любові, натомість поцілунок Іуди став проявом зради – підлим запереченням любові.

«Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: Господи, чи не вдарити нам мечем? Тоді Симон Петро, який мав меч при собі, добув його і, вдаривши слугу первосвященика, відтяв у нього праве вухо. Слуга той звався Малхом. Ісус озвався: Лишіть! І мовив до Петра: Сховай твій меч у піхви! І, доторкнувшись до вуха, зцілив його. Тоді Ісус промовив до первосвящеників, начальників сторожі храму і старших, що були вийшли проти Нього: наче на розбійника ви вийшли з мечами та киями! Коли Я щодня був із вами у храмі, ви не наклали рук на Мене; та це ваша година і влада темряви. Тоді всі учні лишили Його й розбіглися, і іудейські слуги схопили Ісуса».

Як бачимо, учні зовсім не злякалися – вони готові були боронити Ісуса навіть всупереч його попереднім настановам. Але після твердого наказу «Сховай меч у піхву!» вони виконали настанову Вчителя і в нічній темноті швидко розсіялися в різні сторони.

ПРИСКОРЕННЯ ПОДІЙ

Далі Добра Новина описує хронологію подій мало не по годинах.

Після схоплення Ісуса повели спочатку до старого первосвященика Анни, а потім до його зятя первосвященика Каяфи, де зібралися всі первосвященики і старші – Синедріон. Там уночі відбувся судовий фарс (пародія на суд, правосуддя навиворіт), оскільки рішення про знищення Ісуса руками Пилата вже було ухвалено, а сам процес відбувався вночі (що вже було протизаконно), з використання лжесвідків.

Оскільки жодних доказів проти Ісуса не було, то знову була застосована хуцпа: «Первосвященик каже до Нього: Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти хрестос – син Божий. Ісус відповів: Ви кажете, що це Я. Тоді первосвященик роздер свою одежу, кажучи: Він сказав богохульство! Нащо нам іще свідків? Ось ви тепер чули богохульство! Як вам здається? Ті відповіли: Він винен смерті». Ось вона, супернахабна брехня: Ісусу приписали богохульство, хоча Він взагалі нічого не сказав.

Після цього деякі члени Синедріону – «еліта нації» – почали бити Ісуса по обличчю, далі до побиття приєдналися їхні слуги. Ісус не боронився, хоча при бажанні міг паралізувати їх одним словом – так, як він це напередодні зробив з безплідною смоківницею.

На самому світанку, тобто після 5-ї години ранку за місцевим часом, привели Ісуса до Пилата. Обвинувачення полягало в тому, що Ісус начебто закликав не платити податок кесарю (імператору) і начебто називав себе царем Іудеї. Це була ще одна нахабна, безсоромна хуцпа, адже все було навпаки: Ісус казав «Віддайте кесареве кесареві, а Боже — Богові» (Матвій 22.21) і жодного разу не називав себе царем Іудеї.

Після короткої розмови Пилат визнав Ісуса невинним. Але іудеї нахабно наполягали на своєму і почали стверджувати, що начебто Ісус бунтує людей від самої Галілеї. Дізнавшись, що Ісус є громадянином сусідньої держави, Пилат відіслав його до Герода Антипи – правителя Галілеї. Герод з цікавості прибув до Єрусалима, бо давно хотів зустрітися з Ісусом.

Герод Антипа зрадів, побачивши Ісуса. Він також визнав Ісуса невинним, і з того часу Герод і Пилат заприятелювали між собою, хоча перед тим ворогували – їх об’єднала арійська солідарність, велика повага до Ісуса і прагнення Його захистити.

Коли Ісуса вдруге привели до Пилата, той знову визнав невинність галілеянина, посилаючись на рішення Герода. А оскільки фанатичний натовп вимагав розправи, Пилат запропонував їм на вибір звільнити або Ісуса, який зцілював людей, в т. ч. іудеїв, або розбійника Варраву, можливо, місцевого «потрошителя», який цих іудеїв убивав. Пилат сподівався, що спрацює елементарне відчуття справедливості і він зможе у такий спосіб звільнити Ісуса. Але все відбулося навпаки, навиворіт: іудеї, підбурювані своєю верхівкою, вимагають звільнити Варраву і ще енергійніше наполягають розіп’яти Ісуса.

Понтій Пилат був прогошений святим (його пам’ять відзначається 25 червня). 

Оскільки ставка на іудейську справедливість не спрацювала, Пилат, шукаючи хоч якийсь спосіб врятувати Ісуса, вирішив розжалобити іудеїв виглядом крові. Він наказав бичувати Ісуса. Після бичування все тіло було суцільною кривавою раною. Для посилення ефекту Ісусу одягнули на голову терновий вінець: це викликало сильну кровотечу, тож все його обличчя було закривавленим.

Навіть якби якась людина справді закликала не платити податки, то такого жорстокого покарання було б достатньо. І ось Пилат виводить закривавленого Ісуса перед натовпом, щоб заспокоїти його фактом вже здійсненого покарання. Але знову все відбувається навпаки: «Як тільки побачили Його первосвященики та слуги, закричали: Розіпни! Розіпни його!».

Пилат знову говорить, що не бачить в ньому вини. І тоді «іудеї йому відповіли: У нас є закон, і за законом він мусить умерти, бо він зробив себе сином Божим». Про те, що Ісус є сином Божим – боголюдиною, хрестом – знали тільки апостоли, адже Ісус гостро заборонив їм про це розповідати іншим людям. Звідки про цю таємницю дізналася іудейська верхівка? Вочевидь, від Іуди-зрадника.

Звістка про те, що перед ним син Божий, глибоко вразила Пилата. Він усамітнюється з Ісусом для відвертої розмови. Ісус дає зрозуміти Пилату, що ця ситуація є появом Вищої волі і що більша провина покладається не на нього, а на іудеїв. «З тієї хвилини Пилат шукав, як би Його відпустити»: якщо раніше Пилат просто безсторонньо виконував свої службові обов’язки, то тепер він перейнявся долею Ісуса і не хотів брати на себе вину за смерть святого.

Наближалась 12-та година за місцевим часом (згідно з текстом Євангелія – «шоста година», адже арійська доба починалася в шостій ранку). Пилат знову виводить Ісуса до натовпу, маючи слабку надію на його порятунок. І тут він бачить, що ситуація різко загострюється і вже йде до повстання. Він розуміє, що не може зупинити подальше розгортання подій, проте й не хоче брати вину на себе. «Пилат, бачачи, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: Я невинний крові його; ви бачили».

Іудейська верхівка зрозуміла, ЩО заважає Пилату віддати наказ про страту Ісуса, – небажання брати на себе їхню вину. І тоді первосвященики і фарисейська старшина, всупереч власним правилам діяти чужими руками, робить те, чого й хотів досягнути Ісус, а саме – однозначно ідентифікувати дітей диявола та їхню провину. Отже, сталося: «Увесь же народ відповів, кажучи: Кров його на нас і на дітей наших!» Це, до речі, єдиний відомий випадок, коли діти диявола визнали свою вину. І не відомо жодного випадку, коли вони покаялись; в Євангелії стан нерозкаяності називається «закаменілістю серця».

Отже, Пилат зняв з себе вину і тепер з полегкістю дає «зелене світло» подальшому розгортанню подій: «Тоді він присудив, щоб сталось, як вони просили: відпустив їм Варавву, що за повстання й убивство був вкинутий у темницю і якого вони просили; Ісуса ж видав у їхню волю – на розп’яття».

Далі все відбувається миттєво: о 12-й годині Ісуса вже розіп’яли на таврі (Т-подібній конструкції). «А як настала шоста година, темрява наступила по всім краю аж до дев’ятої години».

Протягом трьох годин, коли Ісус був розіп’ятий на таврі, іудеї знущалися з Нього, насміхалися і святкували свою перемогу. Ці три години стали часом тріумфу дітей диявола, передусім іудейської верхівки – первосвящеників і фарисейської старшини.

Через три години, тобто близько 15-ї години, Ісус вирішив увійти в стан смерті: «О дев’ятій же годині Ісус скрикнув сильним голосом: Лельо, лельо, лем в мя ся остані! — тобто Отче, у Твої руки віддаю дух Мій!»

Свої останні слова Ісус сказав мовою, яка законсервувалася в Карпатському регіоні і зрозуміла українцям, бо донині побутує серед лемків і русинів. «Лельо, лельо, лем в мя ся остані!» (Матвій 27.46, Марко 15.34) буквально перекладається як «Тату, тату, лише зі мною останься», що за змістом відповідає гелленському еквіваленту «Отче, у Твої руки віддаю дух Мій!» (Лука 23.46). Коли людина вмерла, у нас кажуть: «Віддав Богу душу». Докладніше див.: Ісус молився українською.

Ісус віддав дух («вічну душу») при повній свідомості, з власної волі. Хто його навчив керувати смертю? Можливо, батьки-друвіди – Святий Йосип і Діва Марія. За свідченням римського географа Помпонія Мели (~43 р. н. е.), «під керівництвом друїдів молоді аристократи залучалися до таємниць природи, божества, людського життя, дізнавалися про свої обов’язки, з яких головним було вміння битися і вміння вмирати» (Широкова H. С. Кельтские друиды. – Л., 1985.– С. 27–28). Мистецтво контрольованого вмирання властиве українській традиції: досить згадати козаків-смертників, Григорія Сковороду, воїнів УПА.

Після звернення до небесного Батька, Ісус попросив попити, – можливо для того, щоб відразу ж вигукнути сильним голосом: «Звершилося!» і, схиливши голову, віддати Богові духа. Сильний голос Ісуса підкреслює те, що смерть відбулася за Його волею, а не від повної втрати сил. Більше затягувати страждання не було сенсу – три години вважалося достатнім для констатації того, що подія відбулася. Окрім того, потрібно було до темноти покласти тіло до гробниці і правильно обгорнути його плащаницею.

Приблизно о 15-й годині Ісус помер. Через те, що після Його розп’яття над усім краєм настала темрява, то цей час вже сприймався як вечір. Йосип Ариматейський негайно пішов до Пилата, щоб отримати дозвіл на тіло. Пилат здивувався, що Ісус помер вже через три години, хоча розіп’яті іноді повільно вмирали по кілька днів. Неприродно швидка смерть підтверджує те, що Ісус помер з власної волі і саме тоді, коли вважав за потрібне.

ПОХОВАННЯ. ЗЕМНИЙ БАТЬКО ІСУСА

Одразу ж за Йосипом до Пилата прийшли іудеї з проханням завершити процедуру страти, адже головна їхня мета була досягнута – Ісус помер, а вони поспішали готуватися до святкування свого Пейсаху, який починався того ж вечора.

Щоб переконатися, що всі засуджені мертві, Пилат посилає на місце страти сотника з воїнами: «Вояки прийшли й переламали голінки першому і другому, що були з Ним розп’яті. Та коли приступили до Ісуса і побачили, що Він уже помер, голінок Йому не ламали, але один з вояків проколов Йому списом бік». Після перелому голінок розіп’яті не могли підтримувати своє тіло, опираючись ногами на підставку, вони тут же повисали на руках і не могли дихати, тому вмирали від удушення.

Оскільки Ісус уже був мертвий, то вояк просто зробив контрольний удар списом у серце. Завдяки цьому всі пересвідчились, що Ісус реально мертвий, що його смерть – це не ілюзія і не фокус.

«Довідавшись від сотника, що Ісус вже мертвий, Пилат дозволив видати Йосипові тіло». Згідно з римськими законами, тіла страчених віддавали родичам. Біля Ісуса до останніх хвилин його життя перебували його матір Марія, дві її сестри, а також апостол Іван – двоюрідний брат Ісуса. Чому Пилат віддав тіло не їм – явним родичам, а Йосипу – своєму раднику? Тому що Йосип був батьком Ісуса, про що він прямо сказав Пилатові. Безперечним доказом правдивості його слів була очевидна зовнішня подібність Йосипа та Ісуса, характерна для батька і сина. Зовнішня подібність є достатнім чинником визнання батьківства і в сучасній судовій практиці. Окрім того, Пилат знав Йосипа як людину чесну й надійну, то ж у нього не було підстав для недовіри. Отже, майстер-тектун Йосип з Назарета і майстер-будівельник Йосип Ариматейський виявилися тією ж самою особою.

«Прийшов він (Йосип) і зняв тіло Ісуса з тавра. Прийшов також і Никодим, який раніше приходив уночі до Нього, і приніс смирни, змішаної з алое, фунтів зо сто. Марія Магдалина й Марія, мати Йосипа, йшли слідом. На тому місці, де Його розп’яли, був сад, і в саду — нова гробниця Йосипа, яку він висік у скелі і в яку нікого ще не клали».

Зверніть увагу, що протягом усього розгортання подій в Єрусалимі ніхто з галілеян не плакав. Плакали тільки люди, які спостерігали за тим, як скривавленого Ісуса вели на Голготу: «Ішов за Ним великий натовп людей і жінки, що плакали за Ним та голосили» (Лука 23.27). Натомість родичі Ісуса та Його учні тримались максимально зосереджено і холоднокровно: «Жінки, які були прийшли з Ісусом із Галілеї, оглянули гробницю, потім сиділи проти гробниці і дивились, як клали тіло Ісуса. Чоловіки взяли тіло Ісуса й обгорнули його чистим полотном з пахощами. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшли».

ЗАДОКУМЕНТОВАНЕ ВОСКРЕСІННЯ

Важливо було зафіксувати факт воскресіння Ісуса Хреста – повне відновлення мертвого тіла. Для цього була зроблена перша у світі фотографія, де в якості фотопластини використали плащаницю. Для кращого збереження протягом століть, цю льняну тканину площею 5 квадратних метрів занурили в бальзамічний розчин – саме для цього Никодим приніс його в такій кількості (для кращого уявлення – це три великі відра).

Задля досягнення документальної точності, тіло Ісуса не обмивали від крові. На очі йому поклали мідні монети, які були викарбувані Пилатом у 29 чи 30 році і були в обігу тільки на підвладній йому території.

Ісусові руки поклали так, щоб вони закривали низ живота – типова сором’язлива поза оголеного чоловіка. Як бачимо, до фотографії ретельно підготувалися і продумали все: просякнуте захисною рідиною полотно («фотопластина»), тіло у відповідній позі, монета з інформацією про час і місце події.

Туринська плащаниця (фрагмент)


Після контакту плащаниці з тілом Ісуса, до неї пристала кров і навіть залишки єрусалимського грунту. Саме ж зображення було випалене на Плащаниці внаслідок спалаху невідомої енергії, що тривав мільйонні частки секунди. За допомогою цієї енергії й було повністю відновлено мертве тіло – відбулося Воскресіння. Завдяки потужному потоку енергії в тканині Плащаниці збільшилась кількість радіоактивного ізотопу вуглецю С14, через що стандартне радіовуглецеве датування Плащаниці робить її значно «молодшою». Проте галілейський льон Плащаниці, спосіб її виготовлення, наявність рослинного пилку вказують на те, що їй не менше двох тисяч років.

ДО ЗУСТРІЧІ В ГАЛІЛЕЇ!

Воскресіння відбулося з самого ранку в неділю 25 березня 31 року. Цю дату, до речі, добре знала рання церква як у Римі, так і в Константинополі. Так, архіваріус папи римського скіфський (український) чернець Діонісій Малий (475–550 рр.), опираючись на документи, власні розрахунки і широко розповсюджене передання, стверджував, що Воскресіння відбулося в неділю 25 березня 31 року – на 31 році життя Ісуса. Ця ж дата воскресіння пропагувалася візантійською «Пасхальною хронікою» 4 ст. і низкою візантійських істориків церкви. Зокрема, ця дата – неділя 25 березня 31 року – чітко зафіксована в 14 ст. у константинопольському «Зібранні святоотцівських правил» Матвія Властаря. Це канонічна книга, що описує правила вселенських і помісних соборів. Згідно з нею, Ісус воскрес у неділю 25 березня 5539 року, тобто (5539 - 5508) = 31 року н. е. (Матфей Властарь. Собрание святоотеческих правил. Издание П.А.Овчинникова, Балахна, тип. Ф.П.Волкова, 1908).

Воістину воскрес!

А ось що про Воскресіння розповідає Добра Новина Ісуса Хреста, Сина Божого.

Як тільки почало світати, жінки-галілеянки прийшли у сад до гробниці, де було сховане тіло Ісуса. Вони хотіли переконатися, що Ісус воскрес. Побачивши відкритий вхід до гробниці, вони зайшли всередину і побачили, що нема тіла.

Поки вони залишалися у гробниці, розмірковуючи про побачене, Марія Магдалина вискочила оглянути сад. Не встигла вона далеко відійти, яку до неї озвався Ісус! Коли вона його побачила і впізнала його голос, спонтанно вигукнула: «Раввуньо!» – це люблячо-пестлива форма слова «вчитель» з відтінком ніжності і близьких почуттів, подібно до наших «синуньо», «татуньо» чи «мамуньо». Ісус же їй каже: «Йди до Моїх братів і розкажи їм». Ісус лаконічний, тому що операція закінчена, тому треба швидко повертатися додому. Своїх учнів Ісус тепер називає братами.

Раввуньо!

У цей час інші жінки в напівтемряві гробниці побачили ангела, який до них промовив: «“Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, Його нема тут. Ось місце, де Його були поклали. Та ви біжіть хутко, скажіть Його учням, що Він воскрес із мертвих і що Він випередить вас у Галілеї: там Його побачите, як Він сказав вам”. І вони поспішно лишили гробницю з великою радістю, і побігли сповістити Його учнів». Цей ангел підтвердив те, що Ісус казав своїм учням у четвер: «Після мого воскресіння Я випереджу вас у Галілеї» (Матвій 26.32).

Коли жінки бігли сповістити учнів, вони зустріли самого Ісуса: «Аж ось Ісус зустрів їх і каже: Радійте! Ті підійшли й, кинувшись Йому в ноги, вклонились. Тоді Ісус сказав їм: Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галілею: там мене побачать. Отож побігли вони і оповіли все те одинадцятьом і всім іншим».

Апостоли Іван і Петро першими дізналися про Воскресіння – від Марії Магдалини. Коли вони прибігли до гробниці, то знайшли там Плащаницю: «Бігли вони обидва разом, та той інший учень біг швидше за Петра, тому й прибув до гробниці перший. Нахилившись, він бачить — лежить полотнище, однак він не ввійшов. Приходить тоді слідом за ним Симон Петро і, ввійшовши до гробу, бачить, що лежить полотнище. Тоді ввійшов і той інший учень, який перший був. І одинадцять учнів пішли в Галілею на гору, куди їм призначив Ісус». Після закінчення спецоперації всі її учасники негайно повернулися на батьківщину для зустрічі в умовленому місці. Іван і Петро забрали з собою Плащаницю зі світлиною Ісуса в момент воскресіння.

Як тільки учні зібралися в Галілеї за столом, серед них з’явився Ісус. Оскільки двері були зачинені, то несподівана поява Ісуса усіх вразила: «Вони, схвильовані, гадали, що привида бачать. Та Він сказав їм: Та це ж Я! Доторкніться до Мене та збагніть, що привид тіла й кісток не має, як бачите, що Я маю. І зраділи учні, побачивши Господа. А як вони з радощів іще не йняли йому віри й дивувались, Він сказав: Чи не маєте тут чого їсти? Вони подали Йому кусень печеної риби і стільника медового. Він узяв їх і їв перед ними». У такий демонстративний спосіб Ісус хотів попередити будь-які спроби в майбутньому заперечити факт повного відновлення фізичного тіла. Він воїстину Воскрес!

Згідно з Доброю Новиною, після Воскресіння тіло Ісуса змінилося – Він став ще досконаліший і красивіший, наче омолодився. Можливо, через це його не зразу впізнала Марія Магдалина біля гробниці, а також двоє учнів, з якими він пройшовся по дорозі до Галілеї через містечко Емаус.

Після пережитих пригод в Єрусалимі Ісус влаштував з учнями «розбір польотів» – обговорення і пояснення дивовижних подій останнього тижня, а може й усього року. Пережиті пригоди радикально змінили учнів Ісуса, надали їм абсолютної безстрашності і впевненості у тому, що істинне добро сильніше за будь-яке зло. В учнів з’явилася Віра – духовна магічна сила, основана на повній переконаності.

І тут, як ми вже згадували, Ісус передав учням духовний дар, здійснив їх вищу ініціацію: «І каже їм Ісус: Як Мене послав Отець, так Я посилаю вас. Сказавши це, дихнув на них і каже їм: Прийміть Духа Святого» (Іван 20.19–23). Тепер Святий дух – святий егрегор Велеса – постійно перебував з апостолами, просвічував їх, надихав і спрямовував (див.: Арійська трійця: Велес, Перун, Дажбог).

ЖУРНАЛІСТИ ІСУСА ХРЕСТА

Головні події, що відбулися протягом останнього року, були записані у чотирьох євангеліях. Річ у тім, що з самого початку троє учнів Ісуса – Матвій, Марко і Лука – отримали завдання спостерігати зі сторони за перебігом подій і, подібно до сучасних журналістів, фіксувати все суттєве. Ці троє євангелістів не були апостолами, адже апостоли були прямими учасниками більшості описаних подій. Кожен з євангелістів писав свою версію подій.

Керівником цієї творчої групи був призначений апостол Іван. Протягом короткого часу після завершення спецоперації він розглянув свідчення трьох євангелістів і додав до них свою – четверту – версію подій, в якій акцентував увагу на ключових подіях, а також написав те, про що не знали євангелісти, наприклад, про таємних учнів Ісуса – Йосипа і Никодима.

Остаточне ж редагування Євангелія здійснив особисто Ісус Хрестос.

По-перше, Він додав те, про що ніхто не знав, наприклад, про свою усамітнену розмову з Пилатом.

По-друге, він застосував небачений досі спосіб організації інформації, який поєднує компактність з оригінальною системою захисту від спотворення. З цією метою цілісний текст Доброї Новини було подано в чотирьох начебто незалежних євангеліях, в яких паралельні епізоди описані так, що в кожному з них обов’язково є якесь унікальне повідомлення.

По-третє, деякі ключові відомості були зафіксовані у П’ятому євангелії – Туринській плащаниці. Очевидно, що задум зробити фотографію моменту воскресіння міг належати тільки Ісусу Хресту.

СПРАВЖНЄ ПОСЛАННЯ У МАЙБУТНЄ

Спецоперація арійських брахманів увінчалася повним успіхом і перемогою над дітьми диявола – у точній відповідності з наперед розробленим планом:

1) час і місце подій були чітко зафіксовані;

2) було виставлено на всезагальний огляд злонаміреність дітей диявола і їхня провина, яку вони самі ж і визнали: «Увесь же народ відповів, кажучи: Кров його на нас і на дітей наших!»;

3) смерть Ісуса була очевидною для всіх, для чого було здійснено контрольний удар списом у серце;

4) так само очевидним для всіх був факт воскресіння Ісуса зі стану смерті, адже протягом багатьох років він продовжував навчання учнів, про що повідомляє святий Іриней Ліонський;

5) діти Божі – як сучасники, так і наступники – отримали виразне послання про непереможність Арійської Тези всюди і завжди;

6) загальним результатом стало формування потужного Арійського Руху – масового, сонячного, одухотвореного, організованого, технологічно оснащеного. Після двотисячолітніх випробувань і нинішньої гострої кризи він має воскреснути і довершити справу Господа нашого Ісуса Хреста.

7) Кінцева мета Арійського Руху проголошена самим життям Ісуса Хреста – це здійснення боголюдської трансформації (преображення, метаморфози) і формування раси святих людей, що розвиваються і радісно творять у Просторі волі – просторі Царства божого.

Як ми вже згадували, написане школою Єзекиїла «П’ятикнижжя Мойсеєве» (Тора) – це інструкція богоборчому руху, замаскована під історію. Слабкістю цієї антитези є паразитування на чужій історії і суперечливі вигадки щодо історії власної. Її тимчасовою перевагою є хуцпа, проте вона втрачає силу відразу ж після свого викриття і обертається проти своїх носіїв.

Але антитеза завжди сприяє повнішому, глибшому і масштабнішому розгортанню Тези. Арійські брахмани продемонстрували, що таке справжнє послання в майбутнє. На відміну від «П’ятикнижжя», Добра Новина стала точним описом реальних подій, здійснених за ретельно продуманим планом, який було втілено енергійно, швидко і блискуче.

Всі події Доброї Новини – це настанови для правильного започаткування і розгортання Арійського Руху нового циклу в його світоглядно-магічних, психоісторичних, інформаційних, організаційних, економічних, генетичних і технологічних аспектах.

Продовження у статті: Остання хуцпа голого короля

Якщо вам сподобалась ця публікація, ви можете підтримати перетворення нашого сайту на платформу для колективних пошуків, обговорень, знайомств, експериментів: Модернізуймо Народний Оглядач!


В тему:

Арійство (арійське хрестиянство) – реставрація релігії Золотої доби Трипілля
Арійські обряди та настанови
Іудохристиянська антитеза
Світоглядні принципи арійства
Світоглядна антитеза, лівий шлях
Сварга і дракон – символи арійства
Первинні арійські хрестиянські храми прикрашалися сваргами
Аріянство – релігія знань
Аріанство у слов’ян
Скуфія брахманів і Русь кшатріїв
Русь – земля Тура
Русь аріанська
Хрещення варнових богів Русі
Аріанські храми в Україні
Свята Русь – держава Золотої доби
Антиохійський аріянський центр
Єгипетський іудохристиянський центр
Галілеяни – хрестияни – аріяни
Хрестиянство і християнство – дві різні релігії
Динамізм – філософський фундамент аріохрестиянства
Міф про гоніння християн
Фарисей Шауль – апостол, прапор і криголам
Аріянство – релігія Римської імперії
Новий порядок імператора Феодосія
Аріянство у скіфів-готів-слов’ян
Вульфила – великий брахман аріянства
Глаголиця – священне письмо брахманів
Готи – засновники хрестиянської Європи
Кирилиця – інформаційна диверсія
Ярослав Мудрий – внутрішній ворог
Українське аріянство
Аріянство – віра козаків
Хула проти Святого Духа – інформаційна зброя дітей диявола

 

Гравець: 
Ігор Каганець
1084
 
Форум Підтримати сайт Довідка