Навіть коли Золота доба залишається в далекому минулому, час від часу відбувається її локальна реставрація – як нагадування про старі добрі часи і, водночас, як настанова на майбутнє.

Попередні статті:
Арійство (арійське хрестиянство) – реставрація релігії Золотої доби Трипілля
Арійські обряди та настанови
Іудохристиянська антитеза
Світоглядні принципи арійства
Світоглядна антитеза, лівий шлях
Сварга і дракон – символи арійства
Первинні арійські хрестиянські храми прикрашалися сваргами
Аріанство – релігія знань
Аріанство у слов’ян
Скуфія брахманів і Русь кшатріїв
Русь – земля Тура
Русь аріанська
Хрещення варнових богів Русі
Аріанські храми в Україні
 

Одна з таких реставрацій Золотої доби була здійснена родом Ісуса Хреста в Галілеї від 14 до 37 року, тобто протягом 23 років. З тих пір євангельська Галілея сприймається мільйонами людей як ідеал духовного розквіту, мирної праці і соціальної гармонії. Саме в час цей відбувся пасіонарний спалах аріохрестиянства і його поширення на навколишні території. При цьому розгортання руху за Царство боже відбувалося без офіційної державної підтримки, хоча серед вищого керівництва Римської імперії швидко з’явилося багато прихильників, про що ми пізніше ще поговоримо.

Наступним кроком стала спроба римського імператора Костянтина налагодити тіснішу взаємодію держави з хрестиянством і підтримати його як позитивний рух, хоча й без проголошення державною релігією. Важливим чинником такої підтримки стало охрещення самого Костянтина в аріанство у 337 р., а також активна підтримка аріохрестиянства його матір’ю святою Оленою, повне ім’я – Флавія Юлія Гелена Августа (~250–330). Згідно зі свідченням її сучасника – аріанського історика Євсевія Кесарійського (263–339) – прийняття Оленою хрестиянства відбулося під впливом її сина Костянтина.


Свята Олена Константинопольська, матір імператора Костянтина

Тіснішу інтеграцію аріохрестиянства з державою зустрічаємо у готів, які завжди були послідовними аріанами. Нагадаємо, що гети-готи були слов’янськими народами (див.: Аріанство у слов’ян). Деякі з них, зокрема у Криму, прийняли аріохрестиянство вже у 1 ст. н. е. Згодом готи, переживши потужний пасіонарний спалах, рознесли арійське хрестиянство по всій Європі. Вони дійшли навіть до північної Африки, де слов’янський народ вендів-вандалів заснував аріанське королівство Вандалія.


Королівства готів у Західній Європі та Північній Африці у 523 р.

Через тисячоліття після Ісуса Хреста євангельська ідея відновлення порядку захопила князя Володимира. Виховання, яке він отримав від своєю бабусі княгині Ольги, дало добрі плоди. Нагадаємо, що Ольга була охрещена в аріанську віру – так само, як і її попередники Аскольд, Олег та Ігор. Але саме вона – Ольга – започаткувала системну роботу з упорядкування Русі і наближення її до євангельського ідеалу.

МРІЯ СВЯТОЇ ОЛЬГИ

На відміну від своїх попередників Олега та Ігоря, княгиня Ольга (890–969) не вела зовнішніх війн. Вона ні на кого не нападала, і ніхто не нападав на неї. А все тому, що вона дотримувалася давнього принципу Золотої доби: «Хочеш миру – готуйся до війни» (див.: Чому трипільці були озброєні до зубів). Миролюбність Ольги основувалась на тому, що у будь-який момент вона могла виставити чисельну, вишколену і добре озброєну армію.

Її енергія і талант адміністратора яскраво проявились в активній дипломатії – як назовні, так і в середині країни. За 20 років мирного правління вона перетворила величезну територію, на якій раніше не раз вибухали повстання проти центральної влади, на цілісну, добре впорядковану державу. «Ні Ігор, ні Олег не мали часу за війнами на внутрішні справи. Ольга сама об’їхала всю державу: була на Десні, на Лузі, на Мсті, у Новгороді, у Пскові. В санях або звичайному возі їхала сотні, тисячі кілометрів. Їздила княгиня також серед племен, недавно підкорених, від яких можна було кожночасно сподіватися повстань» (Полонська-Василенко Наталія. Історія України, том 1. — Київ: Либідь, 1992. — С.101). Ольга закладала нові міста (Ольжичі, Псков), села, погости* і призначала в них правителів.

* Погост — адміністративно-господарський осередок, де призначені володарем Київської Русі люди від його імені віддавали розпорядження, чинили суд, зосереджували данину тощо.

Ольга здійснила адміністративно-територіальну реформу, провела перепис населення, запровадила податкову систему (ввела справедливі податки замість безсистемного «полюддя» — тодішньої форми державного рекету), навела лад у сферах полювання і бортного бджільництва як стратегічних галузей для експортного потенціалу держави. Ольга відродила Велику Скуфію – систему співпраці слов’янських родів на основі справедливості і взаємної згоди.

Члени найближчого оточення Ольги мали суто слов’янські імена: син Святослав, онуки — Ярополк і Володимир, ключниця (особливо довірена особа, що мала ключі від скарбів) Малуша та її брат Добриня.

Як ми вже говорили, Ольга належала до аріанства, яке було поширеним серед язичницької слов’янської еліти. Як таке співіснування могло виглядати з погляду сучасної людини?

Уявіть собі, що в сучасному суспільстві є соціальна група, яка дотримується здорового способу життя: не вживає алкоголю і тютюну, їсть просту здорову їжу, віддає перевагу інтернету перед телевізором, не вакцинується, займається фізичними вправами, допомагає ближнім, очищується від світоглядних помилок і забобонів, правильно виховує дітей, одне слово – вдосконалюється духовно, інтелектуально і фізично. Така група може мати своїх духовних авторитетів, може мати перелік правильних, на її думку, книжок чи кінофільмів, рекомендованих для обов’язкового ознайомлення. Така група може бути абсолютно неформальною, а проте її члени схильні легко впізнавати одне одного і тяжіти до об’єднання, адже з такими однодумцями приємніше, надійніше і ефективніше.

Приблизно таке місце займало аріанство в тодішньому суспільстві. Це була приватна справа кожної людини, справа її вільного вибору. Можна сказати, що аріанство було просвітленим, передовим язичництвом – вищим рівнем розвитку народного способу життя, його оновленням згори. Аріани прагнули до особистого вдосконалення і гармонійного життя у своїх родинах.

Цих «нових людей» підтримували стародавні легенди про далеке минуле, чудесну державу Золотої доби і щасливий народ гіперборіїв. Їх надихав приклад євангельської Галілеї, Ісуса Хреста та його апостолів. Їх заворожували оповідання про величезну кількість звичайних людей, які досягнули святості, навчилися ходити по воді, керувати вітром, літати в повітрі, миттєво телепортуватися в просторі, зцілювати хворих, оновлювати маси людей силою проповіді Царства божого. Вони – аріани – мріяли про такий стан, коли просвітлення охопить весь народ і він побудує для себе державу загальної гармонії.

Така мрія була й у великої княгині Ольги. Вона поширювала її серед своїх ближніх і мріяла, щоб її син повторив подвиг імператора Костянтина. Для цього вона при хрещенні навіть взяла собі ім’я Олена – на честь матері Костянтина. Проте її син Святослав вважав цю мрію занадто фантастичною і нездійсненною у світі жорсткої конкуренції і постійних воєн. Святослав перебував у Просторі боротьби і не міг повірити в існування Простору волі – Царства божого.

Нам, людям 21-го століття, це легко зрозуміти, адже подібну ситуацію ми й сьогодні спостерігаємо навколо: переважна більшість людей перебуває у нижчих просторах подій, а якщо їм хтось почне розповідати про Простір волі, то вони подумають, що ця людина з’їхала з глузду. Так можуть подумати навіть тоді, коли переконуєш людей елементарно відмовитися від горілки, пива і тютюну.

Тому й сказано в Літописі, що «невірним бо віра хрестиянська уродьство єсть». Сучасні «невірні» (невігласи) вважають «уродьством» вегетаріанство чи, скажімо, емоційний та інформаційний самоконтроль, тобто цілеспрямовані зусилля на підтримку позитивних емоцій і свідоме уникнення всякого негативу, бо він тягне вниз, у простір страждань.

Згідно з Літописом (рік 6463) «Ольга часто говорила (Святославу): “Я, сину, пізнала Бога і радію, а коли й ти пізнаєш Бога, то почнеш радіти”. Він же не приймав того, кажучи: “Як я можу один іншу віру прийняти? Та ж дружина моя (воїнство) з цього буде сміятися”. Вона ж рече йому: “Охрестишся ти – і всі інші те саме зроблять”. Він же матері не послухав і далі справляв звичаї поганські», тобто давав волю тривозі, ненависті, агресивності, гордині, насильству, перебуваючи у нижчих просторах подій.


Велика княгиня Ольга-Олена, автор ідеї Святої Русі

Але невдача з сином не зупинила Ольгу: вона вирішила запалити своєї мрією внуків. І її зусилля не пропали марно: ідея Святої Русі вкорінилася у глибинах підсвідомості її внука Володимира, а коли прийшов час – вона проросла. Свята Ольга виступила в ролі предтечі – вона підготувала простір для розгортання Володимиром ідеї Царства божого серед слов’ян і творення священної держави Золотої доби, нової Галілеї.

До реалізації мрії своєї видатної бабусі Володимир прийшов не відразу. Більше того, після здобуття влади у 980 році, він пішов шляхом свого батька і навіть зробив крок назад, здійснивши «революцію кшатріїв» (див.: Скуфія брахманів і Русь кшатріїв). Але щось пішло не так. Може, він когось зустрів або його осяяло. Можливо, його збентежило повстання завойованих у 981 р. в’ятичів, яких через рік довелося знову упокорювати. Як би там не було, а Володимир почав реалізацію грандіозного задуму княгині Ольги-Олени.

ХРОНІКА ПЕРЕХОДУ ДО СВЯТОЇ РУСІ

Нагадаємо, що хрещення – це ритуал ініціації, тобто переходу на вищий рівень життєдіяльності. Хрещення Русі було ритуалом ініціації-переходу на вищий рівень життя державного організму. На той час аріохрестиянство вже мало на українській землі тисячолітні корені – ще від святого апостола Андрія і святого Климента. Більше того, існував досвід аріанської імперії Атилли, що займала навіть більшу територію в порівнянні з імперією Володимира, а також досвід аріохрестиянських королівств готів і вандалів. Проте у 10 ст. аріанство існувало як приватна справа кожної людини і було поширене передусім поміж еліти – духовної, військової, торгової. Це можна порівняти зі здоровим способом життя, який доступний для всіх, але поширений в основному серед освічених соціальних груп.

Новація Володимира полягала в тому, щоб передовий світогляд і оснований на ньому спосіб життя відкрити для широких мас, надавши йому державну підтримку. Це якби сьогодні держава взялася за політику оздоровлення населення, просування здорових продуктів харчування і позитивної інформації, почала робити стратегічні інвестиції в освіту і дітонародження, ліквідувала індустрію наркоторгівлі, абортів, вакцинацій, фармацевтичних лохотронів, зупинила потоки дегенерації і розпусти в засобах масової інформації. Начебто нічого нового, а проте системний ефект був би надпотужним.

Отже, у 987 році Володимир оголошує про державну підтримку місцевої аріанської церкви і здійснює символічний акт хрещення Русі. Згідно з прадавньою арійською традицією, цей ритуал здійснювався у відкритих водоймах – подібно до того, як Іван Хреститель омивав людей у водах Йордану.

Для успішності задуму потрібно було подати особистий приклад. Тому спочатку охрестився сам Володимир – разом з усім воїнством і Перуном, богом варни кшатріїв. Під час цієї ініціації Володимир отримав ім’я Василь, а Перуна після охрещення-ініціації назвали Архістратегом Михайлом.

Подібним чином, але, можливо, менш публічно, була охрещена варна брахманів-волхвів, а їхній бог Велес почав називатися Святим Духом.

Після ініціації брахманів і кшатріїв відбулося масове хрещення всього народу, в ході якого Дажбог отримав ім’я Святий Никола (докладніше: Хрещення варнових богів Русі).

Таким чином, хрещення Русі відбулося власними силами, бо в залученні якихось зовнішніх сил не було потреби. Україна-Русь завжди була самодостатньою – і політично, і економічно, і духовно.

Хрещення Русі викликало спалах ентузіазму, а заохочене державою аріохрестиянство стало популярним і, можна сказати, модним. Так, відомо, що народ почав масово будувати церкви і каплиці – приватні, родові, цехові. За повідомленнями німецького хроніста єпископа Титмара Мерзебурзького, в Києві у 1018 році вже було понад 400 церков. Зусиллями ентузіастів і за підтримки меценатів масово засновувалися монастирі, які ставали центрами культури, освіти, колективного самовдосконалення і поширення Царства божого. Згідно з аріанською традицією, монастирі брали під опіку навколишні міста і села, завдяки чому формувалися багатотисячні духовні громади.

Піднесений настрій і спрямованість до світла неминуче піднімають людей у простір позитивних подій. Одна з них відбулася вже наступного, 988 року: візантійський імператор Василь II Македонянин, перебуваючи у відчайдушній ситуації, звернувся до князя Володимира-Василя по військову допомогу. Володимир погодився врятувати імператора за умови одруження з його сестрою Анною. Імператор пристав на це, тож Володимир надіслав йому добірне шеститисячне військо. Та коли після перемоги імператор почав затягувати з виконанням своєї обіцянки, Володимир у 989 році захопив місто-державу Корсунь (Херсонес) і пообіцяв те ж саме зробити з Константинополем.

Принагідно нагадаємо, що «Крим у цілому і Корсунь зокрема з найдавніших часів був такою собі околицею, куди засилали або куди втікали з Візантії незгодні зі світськими або релігійними ієрархами. Корсунь неодноразово політично прагнув відділитися від Візантії. Якраз у 60-70-х роках XI століття і розгорнулося одне з таких протистоянь, в якому Константинополь намагався заручитися підтримкою Києва» (Кузьмин А. Г. История России с древнейших времен до 1618 года: в 2 кн. – М.: Владос, 2004. – Кн. 1. – С.190).

Імператор нарешті надіслав Анну. Разом з нею Володимир тріумфально повернувся додому, а завойований Корсунь «подарував» Візантії як викуп за наречену. При цьому Володимир забрав з Корсуня мощі святого Климента, багато культурних цінностей, книжок та мистецьких творів, а також запросив до співпраці священство місцевої аріанської церкви. Для закріплення гарних стосунків, Володимир побудував у Корсуні храм Івана Предтечі.

Співпраця з Володимиром Великим виглядала дуже привабливо для корсунського священства, адже руська держава щедро фінансувала церковні проекти. Згодом один зі священників – Анастас Корсунянин – став настільки авторитетним, що його обрали настоятелем собору Пресвятої Богородиці (Десятинної церкви) – головного храму Руської помісної церкви, а отже й головою всієї Церкви. Інший корсунянин – Яким – був єпископом Новгорода, протягом 42 років очолював Руську аріанську церкву на півночі. Яким Корсунянин помер у 1032 році в Новгороді, залишивши після себе літопис (Кур А. А. Из истинной истории наших предков (1958). – М.: «Молодая гвардия», 1993. – С.263).

Таким чином, протягом 988–989 років Володимир вирішив одразу дві принципово важливі справи:

1) уклав династичний шлюб з сестрою імператора Візантії, що різко підняло його монархічний статус і статус усієї держави;

2) отримав мощі святого Климента, що сильно підняло статус Київської церкви, адже тепер вона перебувала у прямому зв’язку з апостолами і самим Ісусом Хрестом.

Описана вище послідовність подій випливає з відомих історичних джерел. Так, чернець Яків, найавторитетніший історик, що писав про князя Володимира, в своїй «Похвалі князю Володимиру» 11 століття розповідає, що князь Володимир спочатку охрестився, а вже потім – аж на третє літо по хрещенні – пішов на Корсунь. Тому саме 987 р. прийнятий в науці як рік хрещення Володимира. Причому Володимир хрестився не потайки, як це подає іудохристиянська пропаганда, а відкрито – з усім воїнством і усім народом. Особистий приклад був запорукою успіху задуманої ним справи.

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД І СИМВОЛІКА

Володимир продовжив справу святої Ольги з упорядкування держави і вдосконалення системи управління. Наголос робився на пошуку консенсусу, тобто узгоджених рішень. Це було у дусі реставрації Золотої доби – поверненням до вічової традиції Великої Скуфії. Для цього ідеально підходила аріанська традиція общинності і виборності. Так, Володимир створив Раду, що складалася з його військових начальників, а також земської старшини – виборних представників різних міст. Всі закони Володимир приймав тільки після узгодження зі своєю Радою.

Великі міста були влаштовані по-військовому: кожне місто утворювало цілісний організований полк, що називався тисячею, яка поділялася на сотні й десятки. Полковник обирався містом, а потім затверджувався князем. Так само обиралися сотники і десятники. Місцева старшина брала активну участь в управлінні державою і придворних урочистостях, утворюючи земську аристократію поруч з аристократією княжих чиновників. Пізніше така організаційна форма була відтворена за часів козацького Першого Гетьманату.

Для впорядкування церкви Володимир ухвалив Статут, до речі, близький за духом до 25 правил аріанського Антіохійського собору 341 року. Згідно з церковним статутом Володимира, на утримання церкви в ім’я Пресвятої Богородиці встановлюється десятинний збір з усіх князівських доходів. Духовна влада має повне самоврядування і має власний суд, у який світська влада не має права втручатися. При цьому духовні судді повинні бути присутніми у світських судах для нагляду за їх правильним провадженням і отриманням десятинного збору з судових доходів.

Статут завершується закляттям – зверненням Володимира до порушників прав Церкви, визначених у цьому Статуті. Згідно з ним, якщо хто порушить ці правила – чи княжі діти, чи правнуки, чи в якому місті намісник, чи суддя, якщо ображатимуть суди церковні або заважати їм, то хай будуть прокляті в цьому житті і в наступному (Церковный устав св. Владимира // Мрочек-Дроздовский П. Н. История русского права. Приложение 1. – М., 1892).

Цей Статут став першим нормативним актом, що визначив статус і повноваження церковної влади в Київській Русі після прийняття нею хрестиянства. Окрім судових повноважень, Церква отримала під свій нагляд систему мір і ваг, а також щомісячне утримання у вигляді десятини від князівських доходів.

Прагнучи досягнути повної самодостатності, Володимир почав карбувати власні золоті та срібні монети – златники і срібленики.


Златник святого Володимира. На лицьовій стороні монети – князь Володимир з великими вусами, скіпетром і знаком Трійці, а на звороній стороні – Ісус Хрестос.

Як ми вже говорили, гербом Святослава Хороброго, батька Володимира, був «дворіг», оскільки тур – це символ кшатріїв. Натомість символом Володимира стала Трійця*, що є брахманським символом.

* Російський історик Микола Карамзін, побачивши знак трійці, умовно назвав його «тризубцем», бо не знав справжньої назви – «трійця». Оскільки цей термін набув поширення, то українці переробили його на «тризуб», бо в українській мові «тризубець» – це звичайні тризубі вила.


Срібленик Володимира Великого зі знаком Трійці на зворотній стороні.

Цей знак можна пояснити як зображення руни Альгіз – руни святості і захищеності. Водночас це може бути знак Святого Духа, який традиційно позначали у вигляді голуба. Прикладом може бути мозаїка на куполі аріанського баптистерія (церковного приміщення для хрещення у воді) в місті Равенна (Італія). Цей баптистерій був побудований за наказом Теодоріха Великого – аріанського короля остготів, який до 493 року об’єднав всю Італію в королівство остготів зі столицею в Равенні.


Хрещення Ісуса в Йордані. Аріанська церква в Равенні (Італія), 5–6 ст. Святий дух уособлюється білим соколом. Поряд з Ісусом зображені Іван Хреститель і бог річки Йордан у вигляді старця з глеком і тростиною.

Таким чином, знак Трійця-Тризуб, скоріше всього, означав животворчу ласку Святого Духа. Повернення Володимира до цього прадавнього символу мало засвідчити, що Свята Русь – це держава Золотої доби, що плекає в собі Царство боже і поширює його навколо себе.

Новий символ поєднував руну святості й захищеності  Альгіз, зображення євангельського символа Святого Духа і популярне в арійців зображення атакуючого сокола. Слово «сокол» (с-кола) означає «з-сонця, сонячний», «сколоти-соколи» – сонячні, ярі, шляхетні, вільні.  Атакуючий сокіл, що блискавкою падає з неба, наз. «скоропад», таке прізвисько давали людям швидким, прудким, легким. 

РЕБРЕНДИНГ ДЕРЖАВИ ТА ЇЇ БОГІВ

Якщо використовувати сучасні терміни, то князь Володимир здійснив комплексний ребрендинг держави. Пояснимо, що бренд (від. от древньоскандинавського «brandr» – «пекти, вогонь», у значенні «клеймо, знак») – це не просто товарний знак, торгова марка, а егрегор, сформований думками, прагненнями і емоціями прихильників бренду. Іншими словами, бренд – це бог. Він має певну силу, наприклад, допомагає продавати брендові товари у кілька разів дорожче за небрендові.

Ребрендинг, тобто оновлення бренду, дозволяє задекларувати вихід на вищій рівень (підвищення статусу), а заодно позбутися «хвостів», що тягнуться з минулого і заважають рухатися вперед. Можна сказати, що отримання нового імені при ініціації, – це також ребрендинг. Тому застосування цього маркетингового терміну в духовних справах хоч і не звичне, а проте дозволяє краще зрозуміти сутність процесу.

Охрестившись в аріанство, Володимир отримав нове ім’я – Василь (від «вас, бас» – сильний, активний, ярий, баский, звідси – царственний), що фактично означало «імператор». Базилевсами називали спадкових монархів у Давній Гелладі, а також візантійських імператорів. Тобто навіть саме ім’я «Василь» вже викликало асоціації з імператором, що вказує на правильний ребрендинг.

Але це був тільки початок. Бог Перун-Тор, що мав імідж грізного, потужного, але вже немолодого вояки з молотом або мечем, тепер набуває просто якихось футуристичних, аеромобільних, космічних рис: він літає як птах, а замість тривіального меча в нього сонячний лазер – як у джедаїв із «зоряних війн». До того ж він тепер Архістратег, тобто вже не «рядовий», а найвищий полководець, начальник воєначальників, шляхетний і святий, молодий і прекрасний.

Дажбог, як ми вже говорили, став Святим Николою, покровителем сільського господарства і взагалі усього, що робиться на суші й на морі. Відповідно, сільська рутина набуває ознак святої праці. А самі селяни, а також мореплавці, змушені підніматися у святості до свого бога, інакше не отримають від нього благословення і допомоги. Що й казати, дуже вдалий хід для просвітлення основної маси населення і спонукання його до вдосконалення.

Але найпотужніший ребрендіг відбувся з варною брахманів-волхвів. Як ми пам’ятаємо, після приходу до влади, Володимир з ними «трохи» посварився, адже повністю видалив Велеса з пантеону богів. «Моральні збитки» варни брахманів Володимир компенсував надзвичайно щедро.

По-перше, оновлена варна отримувала найвищий статус, який собі можна було тільки уявити – Велес став Святим Духом, тобто носієм абсолютної істини, краси, мудрості, радості і благодаті, що йде безпосередньо від Творця Всесвіту.

По-друге, символ варни брахманів – Трійця – став символом держави і карбувався на всіх монетах.

По-третє, варна отримувала 10% з державного бюджету, хоча досі вона існувала за рахунок добровільних пожертв від членів духовних громад.

Ребрендинг зачепив і саму назву держави. Раніше вона позначалася словом Скуфія (трипільське – Сокупія, Скупія), тобто «спілка», «федерація». Словом «русь» позначалося тільки професійне військо, княжа дружина. Тепер же це військове слово було перенесене на всю державу, яка отримала грізне ім’я «Русь». Можливо, для часів Залізної доби і жорсткої боротьби за існування це був найкращий варіант.

Поступово «русами» почали називати весь корінний народ Русі, тобто слово «руси» стало етнічною самоназвою. Підлеглі ж племена називали себе «рускіми», тобто підвладними Русі («Ви чиї? Ми русскіє»), що згодом також перетворилося на етнонім.

Головними небесними покровителями Святої Русі стали Ісус Хрестос і його пресвята матір – Богородиця Марія. Їхні святі образи увіковічнені на церковних мозаїках, фресках та іконах. Зображення Ісуса Хреста, якого українці називали Спасом, карбувалося на золотих монетах. Згідно з аріанською вірою, Ісус Хрестос був ідеалом реалізованої людини, сином Божим, боголюдиною, найвищим зразком для наслідування. Кожна свідома людина повинна прагнути до цього ідеалу – згідно з Його заповіддю: «Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть» (Матвій 5.9).

Попри те, що Русь була централізованою феодальною державою, офіційне прийняття аріанства і надання високого статусу варні брахманів означало значною мірою повернення до давніх вічових традицій. Ми вже згадували, що до здійснення Володимиром «революції кшатріїв», волхви-брахмани володіли найвищою владою в державі і користувалися найвищим авторитетом у народі. Вони просвічували народ і піднімали його дух, лікували хворих, захищали від несправедливості, розробляли військові операції і стратегію розвитку держави. Хрещення Русі означало повернення до «старих добрих часів» і обмеження самовільної князівської влади зі сторони прадавніх звичаїв самоврядування, захисниками яких стала оновлена варна брахманів – священство Руської церкви.

Релігією Русі залишалася та ж сама народна традиція (язичництво), оновлена і раціоналізована слов’янським варіантом аріанства. «Для раннього руського хрестиянства характерний і такий зухвалий з точки зору не тільки Риму, а й Константинополя факт: церкви споруджувалися на місці язичницьких капищ» (Кузьмин А. Г. История России с древнейших времен до 1618 года: в 2 кн. – М.: Владос, 2004. – Кн. 1. – С.197). По-іншому й не могло бути, адже спосіб життя народу, його традиції і звички, перевірені позитивним досвідом попередніх поколінь, є основою його життєспроможності.

РЕВАНШ БРАХМАНІВ

Хрещення Русі вражає своєю продуманістю, технологічністю, глибоким розумінням масової свідомості. Оновлення вірувань – це завжди велика переміна. Вона зустрічає природний опір населення, адже переважна більшість людей боїться нововведень і тримається за старе, звичне, перевірене. Тому при хрещенні Русі було застосовано геніальний хід: оновлюючий рух вперед було представлено як повернення в минуле, до старих добрих часів. Для цього були використані архаїчні імена богів: Святий Дух, Миха, Николо. Інтелектуали, які це придумали, добре знали старовину, звичаї народу і його психологію.

То хто стояв за ефектною релігійною реформою Володимира? Це були брахмани-волхви, які завжди спрямовували князів, здійснювали розвідку і підготовку операцій, готували громадську думку. Згідно з «архетипом вепра», вони це робили приховано, таємно, без зайвого шуму (див.: Святий Йосип і Діва Марія були друїдами). Саме брахмани-волхви були хранителями старовини, безпосередньо взаємодіяли з народом, глибоко знали його мислення і звичаї.

Скоріше всього, брахмани були не просто активними учасниками, а й ініціаторами хрещення. Поміркуймо разом. Після «революції кшатріїв» брахмани були відсторонені від прямого впливу на державу. Для них це був поважний виклик, який вимагав негайної відповіді. Тоді брахманська еліта зробила Володимиру пропозицію, від якої він не міг відмовитися. Йшлося про духовну консолідацію багатомільйонного різноплемінного населення, сакралізацію держави, перетворення Русі на глобальний релігійний центр з усіма перевагами, які це може дати. В результаті хрещення Володимир і його держава опинилися в явному виграші.

Але найбільшого виграшу досягнула брахманська еліта, яка отримала провідне становище у суспільстві, щедре державне фінансування, свободу творчості. Проект Святої Русі відкривав фантастичні перспективи.

ЦЕНТР СВІТОВОГО ХРЕСТИЯНСТВА

Для завершення теми аріанського хрещення Русі, наведемо кілька цитат з академічної 10-томної праці «Історія релігії в Україні» (Редкол.: А. Колодний (голова) та ін. – К.: Укр. Центр духовн. культури, Інст. філософії НАН України, 1996–1998. – Т1. Дохристиянські вірування; Прийняття християнства / За ред. Б. Лобовика. – 384 с., с. 240–245).

«Русь часів Володимира була найбільшою з ранньофеодальних держав того часу, а за своєю територією перевищувала навіть Візантійську імперію. Часи князя Володимира – це кульмінаційний момент розвитку Київської держави. Тому Україна-Русь приймає нову релігію не на засадах вірнопідданства, а на засадах самостійної, рівної всім іншим церкви...

Русь приймає не візантійський і не римський варіант християнства, а свій власний, тому “християнство на Русі... виявилось у кінцевому рахунку не візантійським і не римським, а руським”.

Поява на світовій арені нової християнської держави не була з радістю сприйнята її сусідами. Візантійські хроністи взагалі не згадують про хрещення Русі Володимиром...

Русь не йшла у фарватері зовнішньою політики Візантії. У боротьбі, що розтяглася на декілька віків, Русь залишалась наступаючою стороною. Імперія була змушена поступово здавати одну позицію за другою.

Русь була для Візантії небезпечним сусідом. Візантійський письменник Михайло Псел писав, що “руське варварське плем’я завжди відчувало люту і скажену ненависть проти грецької гегемонії”.

Візантія, без сумніву, прагнула якщо не мечем, то словом, шляхом християнської проповіді підпорядкувати собі непокірну Русь. Залучення Русі до сфери впливу візантійської церковної ієрархії зробило б неспокійного сусіда не тільки союзником, а й васалом.

Запровадження християнства на Русі спочатку і особливо в часи Володимира проводилось самочинно, і це було руське (українське) незалежне християнство, і народжувалось воно не під впливом чи тиском Візантії, а автономно. В той період Київська Русь була могутньою та самостійною державою. І було б дуже дивно і незрозуміло, якби Володимир, який нав’язував свою волю Візантії, шляхом запровадження візантійського християнства підпадав під політичну чи ідеологічну залежність від свого вічного суперника та ворога».

«Хрещення Русі було в 987 році і без участі Візантії... Тобто Київська Русь хрестилася двічі: перший раз явно в аріанство, а другий раз негласно – у візантизм. Саме з цієї причини митрополит Феопемпт вдруге освятив Десятинну церкву в Києві, побудовану за Володимира Святого і при ньому ж освячену єпископом Русі Настасом Корсунянином, аріанської церкви» (Кур А. А. Из истинной истории наших предков (1958). – М.: «Молодая гвардия», 1993. – С. 268, 229).

Модернізована Русь мала амбіції і ресурси перетворитися на головний центр світового хрестиянства, стати найкультурнішою і найпотужнішою державою планети.

Царство боже, Дерево життя, Рай на землі. Символ аріанства. Поєднує астрономічний знак планети Земля (сонячний хрест) з руною святості Альгіз (трійця)

Кому Вниз: Ліра. Вишня Борія

Якщо вам сподобалась ця публікація, ви можете підтримати перетворення нашого сайту на платформу для колективних пошуків, обговорень, знайомств, експериментів:
Модернізуймо Народний Оглядач!

Наступна стаття: Ярослав Мудрий – внутрішній ворог 


В тему:
Антиохійський аріянський центр
Єгипетський іудохристиянський центр
Куди подівся Ісус Хрестос?
Святі, герої, мученики
Замовляємо 10-й випуск Народного Оглядача
Трипільська релігія
Три поверхи Великого Переходу: соціальний, національний, магічний

 

Гравець: 
Ігор Каганець
1212

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка