Згідно з «Повістю врем’яних літ» Нестора-літописця, Володимир був охрещений в аріанство – так само, як і римський імператор Костянтин. Обох імператорів поєднує те, що вони довго шукали універсальну духовну систему для консолідації імперії і тривалий час до неї приглядалися.

Попередні статті:
Арійство (арійське хрестиянство) – реставрація релігії Золотої доби Трипілля
Арійські обряди та настанови
Іудохристиянська антитеза
Світоглядні принципи арійства
Світоглядна антитеза, лівий шлях
Сварга і дракон – символи арійства
Первинні арійські хрестиянські храми прикрашалися сваргами
Аріанство – релігія знань
Аріанство у слов’ян
Скуфія брахманів і Русь кшатріїв
Русь – земля Тура
 

Обидва імператори здійснили короткочасне відхилення від мети: Костянтин допустив іудохристиянство в 325 році, а Володимир – «перунізм» у 980 році. Обидва швидко виправили ситуацію, підтримали аріанську церкву і особисто до неї долучилися, подавши своїм народам власний приклад. Завдяки такій разючій подібності святого Володимира часто порівнюють зі святим Костянтином.

Хрещення Володимира в аріанство однозначно випливає з прийнятого ним Символа віри, згідно з яким «Син – подобосущний і безначальний Отцю, народженням тільки відмінний від Отця і Духа». Це була аріанська формула, на відміну від іудохристиянської «Син єдиносущний Отцю».

Але чому саме аріанство, а не щось інше? Наприклад, чому не іудохристиянство?

РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ МІСЦЕВИХ ВІРУВАНЬ

По-перше, аріанство ідеально підходило для взаємодії з багаточисельними і різноманітними народами (язиками) імперії, адже воно не скасовувало місцеві звичаї і вірування, а раціоналізувало їх за допомогою метафізики, філософії, науки. Проявом такої раціоналізації було виправлення світоглядних помилок, відмова від забобонів, повернення до первинної чіткості та простоти. У цьому переконує лаконічність автентичного Євангелія, ясність основних обрядів і принципів арійства. Через це арійство нерідко розглядали як різновид язичництва, а тому агресивне іудохристиянство з однаковим запалом руйнувало як язичницькі, так і аріанські храми.

Натомість іудохристиянство абсолютно не підходило для консолідації, адже ця інформаційна зброя створювалася не для творення, а руйнування. Достатньо сказати, що після прийняття іудохристиянства Римська імперія розпалася вже через 15 років. Головна особливість іудохристиянської єресі – в ненависті до всіх природних утворень, в тому числі етносів, а також в енергійному і цілеспрямованому опусканні своїх жертв у Простір страждань.

АРІАНСЬКА ТРАДИЦІЯ РУСІ

По-друге, аріанство було добре знайомим вченням, адже було на цій землі ще від заснування Київської церкви апостолом Андрієм. Ми вже згадували, що південна Україна, в тому числі Крим, були аріанськими ще з 1 століття (с. 246).

Так, згідно з літописами, за часів князя Ігора (945 р.), тобто майже за півстоліття до хрещення Русі Володимиром, у Києві була хрестиянська церква: «А хрестиян-русів водили [на клятву] в церкву святого Іллі, що стоїть над потоком..., тут-бо була соборна церква, бо багато варягів були хрестияни» (Повість врем’яних літ). Ми вже згадували, що варяги були аріанами.

Звернемо увагу, що варяги тут же називаються русами (воїнами, турами), тобто слова «варяги» і «руси» – це синоніми.

Слово «соборна» може означати, що це була головна церква. Звідси слідує, що окрім неї існували й інші храми, менші за розмірами і важливістю. Отже, Ігор визнавав аріанство, а може й сам був аріанином.

Згідно з переданням, цей Іллінський собор був споруджений ще князем Аскольдом (правління 864—882), який був хрещений під іменем Микола. Отже, Аскольд був хрестиянином ще за сто років до Володимирового хрещення, і, найімовірніше, сповідував саме місцеве аріанство.

Княгиня Ольга (890—969), скоріше всього, також була аріанкою і хрестилася у себе вдома на Русі під іменем Олена – ще до поїздки в Константинополь. Там вона вела переговори з імператором Костянтином Багрянородним, який описав два її прийоми в 957 р., згадуючи при цьому священика Григорія в числі наближених княгині.

Проте імператор не визнав Ольгу хрестиянкою: він вітає княгиню як язичницьку зверхницю, мовчить про її хрестиянство і не вживає її хрестиянського імені. Це означає, що Ольга-Олена належала до якоїсь іншої церкви, але не візантійської, а, найвірогідніше, традиційної для слов’ян аріанської.

У посольстві Ольги було 42 купця: мабуть, метою її приїзду було укладення торгового договору. Поїздка була не зовсім вдалою, оскільки в 959 р. Ольга посилає посольство до майбутнього німецького імператора Оттона I з проханням прислати єпископа та священиків. Схоже, що це була спроба дипломатичного тиску на Візантію.

Подібно до імператора Костянтина, Володимир легалізував і взяв під опіку аріанство, оскільки воно було вкорінене в цю землю, не конфліктувало з місцевими віруваннями і віруваннями княжої дружини (професійного війська), натомість створювало універсальну основу для єдності.

РЕЛІГІЙНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ І САМОДОСТАТНІСТЬ

По-третє, підтримка вітчизняної аріанської церкви давала Володимиру духовну незалежність від усіх інших релігійних центрів, передусім від Риму і Константинополя. Пізніші вигадки про те, як київські князі після перемог над Візантією здійснювали іудохристиянське хрещення, суперечать не тільки історичним реаліям, а й здоровому глузду. Це тому, що прийняття від когось хрещення означає визнання його духовної, а отже й політичної зверхності, адже політика завжди йде у фарватері духовно-світоглядного духу.

Натомість Володимир все робив для підкреслення своєї самодостатності, зокрема, після охрещення Русі почав карбувати власні срібні та золоті монети. А для того, щоб остаточно зрівнятися у статусі з імператорами Візантії, Володимир домігся одруження з принцесою Анною (963–1011) – сестрою імператора Василя ІІ Македонянина (958–1025). У 988 році добірна 6-тисячна армія русів-варягів, надіслана Володимиром, врятувала імператора від катастрофи. А коли імператор почав зволікати з обіцяним одруженням, Володимир захопив Херсонес і пообіцяв те ж саме зробити з Константинополем.

Довідка: Давнє місто-держава Херсонес у слов’янських джерелах має назву Корсунь, а його руїни знаходяться в межах сучасного Севастополя. Територія Криму та всієї південної України ще з 2 ст. контролювалася готами, які завжди були послідовними аріанами. Тому церква Корсуня з самого початку була аріанською.

Пізніше іудохристиянська пропаганда поширила вигадку, начебто обов’язковою умовою одруження мало бути прийняття Володимиром хрещення від Візантії. Насправді все було простіше: у імператора не було іншого виходу, тим більше, що в імперії почалося нове повстання. Тож він був жорстко поставлений перед вибором – або видає свою сестру за Володимира, або війна і знищення, без варіантів.

Захоплення Херсонеса Володимир використав не тільки для тиску на Візантію, а й для отримання мощів святого Климента, перенесення яких до головного храму Русі – Десятинної церкви – встановлювало прямий зв’язок з апостолами і, відтак, з самим Ісусом Хрестом. Здобуття статусу апостольської церкви і породичання з імператором Візантії гарантувало Київській церкві легітимність на рівні з Римом і Константинополем.

ДО ІСТОРІЇ ХРЕЩЕННЯ РУСІ

Глибоке дослідження історії хрещення Русі здійснив Олександр Олександрович Куренков, псевдонім Ал. Кур (1891–1971) – першодослідник і популяризатор «Велесової книги». У своїй праці «З істинної історії наших предків» (1958) він пише:

«Хрещення Русі було в 987 році і без участі Візантії... У нашій історичній науці є ряд певних свідчень, які стверджують, що хрещення Русі було в 987 році, а не в 988-му, і не в Корсуні, а у нас на Русі в Києві. Свідками цієї події є Яків Мних, літописець Нестор, арабський автор Ях’я з Антіохії, митрополит Іларіон (він же Никон Великий), 1-й Новгородський літопис і Псковський літопис. Варіації «Корсунської легенди» і фіксування 988 року як дати хрещення Русі – все це з’явилося потім і з волі грецької ієрархії... Велику роль у фальсифікації повідомлення про «Корсунське хрещення» Володимира Святославича зіграв і Сильвестр, що популяризував це повідомлення у власній «Повісті врем’яних літ».

Яким Корсунянин (у церковній літературі – Іоаким Корсунянин) правдиво описав усі хрещення в літописі, який він вів і який зберігався після його смерті (у 1032 році) в Новгороді і був відомий як «Якимівський літопис», але до нашого часу він не дійшов, а, мабуть, був знищений як дуже небезпечний для фальсифікаторів нашої початкової історії. Його зміст відбився в багатьох релігійних творах, у першій повісті Нестора, в роботах митрополита Іларіона, в повчаннях єп. Луки Жидята (Жидята від Жидіслав), в Палеи, Четьї Мінеях і інших історичних пам’ятках. Так званий тепер «Іоакімівський літопис», цитований істориком В. Н. Татіщевим, не є роботою Якима Корсунянина, а написаний був якимось архімандритом, як про це пише Татіщев, не називаючи його імені, де наводяться витяги з літопису Якима, перемішані з фантазією автора і фальсифікаціями лжелітописців» (Кур А. А. Из истинной истории наших предков. – М.: «Молодая гвардия», 1993).

Нагадаємо, що чернець Яків у своїй «Похвалі князю Володимиру» пише, що «Після святого хрещення пожив князь Володимир 28 років. На друге літо після хрещення до порогів ходив, на третє Корсуньмісто взяв». Звідси слідує, що хрещення Володимира відбулося у 1015-28=987 р., адже взяття Корсуня відбулося у 989 р.

Там же Кур А.А. наголошує, Десятинна церква в Києві була побудована за Володимира Святого, а її настоятелем став Настас Корсунянин. Також автор розповідає про те, як відбувалися фальсифікації літописів, хто був замовником цієї брудної роботи, а хто виконавцем.

Обгрунтування аріанського хрещення Володимира також здійснив російський історик Аполлон Кузьмін у своїй книзі «Начало Руси» (2003). Він констатує світлий, оптимістичний характер давньоруського хрестиянства, яке не знало ні крайнощів аскетизму, ні агресивності стосовно інших вірувань.

Аріани мали свій тайнопис, яким була глаголиця, і саме з цієї причини Римська церква боролася проти неї, називаючи глаголичні тексти «готськими письменами» (як ми вже згадувати, слова «готи» і «аріани» часто вживалися як синоніми).

Автор розповідає, що аріанство було спорідненим з ірландським (кельтським) хрестиянством, їх зближував общинний дух. Тут громади складалися як монастирі, в яких налічувалося часто по багато тисяч ченців. Жили в монастирях часто сім’ями. В обов’язки монахів неодмінно входило «рукоділля» і допомога околишньому селянському населенню. В ірландській церкві громаду очолював абат монастиря або головного храму, а єпископи виконували господарські функції. Тобто церковні громади були великими духовно-виробничими корпораціями, які охоплювали навколишні села. Керівники громад обиралися членами цих громад за вічовим принципом.

За князя Володимира аріанську церкву Русі очолював Анастас Корсунянин, настоятель Десятинної церкви в Києві. При цьому ніде не згадується, що він був єпископом. Обрання настоятелів членами громади – це аріанська традиція. Говорячи сучасними термінами, Київська церква була своєрідною етномережею самодостатніх духовних громад. Як і в ірландському хрестиянстві, її очолював виборний настоятель головного храму.

На думку А. Кузьміна, великий князь Володимир був охрещений в місцевій аріанській церкві – як і його владарюючі попередники, що були такими ж самодостатніми духовно й політично. Для легітимізації помісної аріанської церкви як апостольської Володимир переніс до її головного храму – Десятинної церкви – мощі святого Климента, папи Римського, високо шанованого як на Сході, так і на Заході. Святий Климент безпосередньо спілкувався з апостолами, тож був носієм первинного хрестиянства – арійства. Коли в 99 році він прибув у Крим, то застав там поважну громаду з двома тисячами хрестиянських родин і численними храмами, а згодом сам заснував 75 нових церковних громад (Крисаченко Валентин Семенович. Україна на сторінках Святого письма та витяги з першоджерел, що засвідчують процес поширення християнства на теренах України від апостола Андрія до князя Володимира. — Видання НАН України. Київ: Наукова думка, 2000. — С. 111.). Тобто за своїм статусом святий Климент слідував відразу ж за апостолами.

Згідно з іудохристиянською пропагандою, святий Климент був замучений у 102 році. Проте ранні автори твердять, що він помер власною смертю і був похований у Херсонесі Таврійському. Це значно правдоподібніше, адже святі люди перебувають у просторі святості – Просторі волі, а тут відбуваються тільки позитивні події. Таким ставленням до святих арійство діаметрально відрізняється від іудохристиянства, в якому «справжніми» святими вважаються тільки ті, які були замучені. Натомість в арійстві критерієм святості є перебування у просторі Царства божого, тому арійські святі перемагали і раділи життю – за прикладом Ісуса Хреста.

Офіційне визнання аріанства не скасовувало державницькі прагнення Володимира. Він продовжував завойовницькі походи і укладання мирних договорів на вигідних умовах, які скріплювалися династичними шлюбами. Але те ж саме можна сказати і про імператора Костянтина та його сина Констанція II: підтримка аріанства не заважала їм правити імперією твердою рукою.

Мозаїчне зображення Святого Климента у Софійському соборі в Києві

ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА ПРОТИ ВОЛОДИМИРА

Тріумф аріанства на Русі викликав шалену лють дітей диявола, тож пізніше вони зробити все можливе, аби спаплюжити діяння Володимира, а з ним і всіх його попередників. Чого варті вигадки про садизм княгині Ольги щодо підкорених древлян, про фантастичну історію спалювання Іскоростеня за допомогою голубів та інші жахи в стилі іудохристиянської «печі огненної, де буде плач і скрегіт зубів». Всю цю злобну хворобливу маячню діти диявола вставили у руські літописи.

Найбільше ненависті було сконцентровано на великому князеві Володимирові. У вставках до літопису спочатку його представили як розпусника, який має сотні наложниць. Насправді, укладання династичних шлюбів Володимир використовував як гарантію мирних договорів зі стратегічно важливими державами. При цьому його дружини виступали як довірені комунікатори, компетентні й авторитетні посередники, своєрідні «міністри закордонних справ». Вони добре знали місцеві обставини своїх країн, щиро цікавились ними, тому Володимир завжди був у курсі подій на стратегічно важливих напрямках.

Далі фальсифікатори представляють Володимира як якогось дикуна і невігласа, який не знає, до якої віри пристати. Нарешті він начебто вибирає «канонічне православіє» візантійського розливу, паплюжить рідних богів, демонстративно принижує Перуна – бога руського воїнства, на якому тримається вся князівська влада. Жоден державний діяч при тверезому розумі не піде на таке безумство.

Насправді Володимир здійснив освячення ідола Перуна, якого з великою пошаною було доставлено до Дніпра, – пише історик Анатолій Кондратьєв. Там Перуна було охрещено, а наступного дня в цій же воді були охрещені кияни. Подібний обряд освячення у воді зберігся в Індії: на Новий рік ставлять ідола Індри (бога воїнства) на пагорбі біля річки, а за деякий час витягують це дерев’яне зображення і кидають у річку.

За словами Київського Синопсиса (17 ст.), після того, як дерев’яну статую Перуна пустили плисти по Дніпру, люди на березі кричали «видибай», що означало – випливай. Місце, де ідол пристав до берега, сприйняли настільки святим, що там побудували хрестиянський Видубицький монастир.

«Ось вам і поругання ідолів, ніби-то очевидне у древньому тексті, але загримоване різними додатками та виправленнями», – продовжує Анатолій Кондратьєв. «Літописи (тобто копії, що послідовно знімаються з метою розмноження та збереження інформації) починаючи вже з 12 століття мають вставки у оригінальні тексти. Інформаційну війну винайшли не сьогодні. Досить тільки переіначити декілька слів у ключових документах, і цим буде закладено фундамент духовних протирічь, які на загал обов’язково приведуть до заколотів та ослаблення держави... Ті, хто бажав ослаблення Русі, досягли чого хотіли. Різні рівні одної релігії були протипоставлені як ворожі. Це призвело до духовної слабкості держави, яку ми бачимо й донині».

Разом з Перуном був охрещений сам Володимир і все його професійне військо – княжа дружина, серед якої ще за князя Ігора було багато аріан. Освячення Перуна символічно означало, що руське воїнство повертається до природного порядку і визнає над собою владу брахманів. У такий спосіб Володимир відновив мир з духовною верствою слов’янства.

А як же оповідання про насильницьке хрещення Новгорода і масові репресії проти волхвів?

Теза про насильницьке хрещення Новгорода грунтується на псевдо-Якимівському літописі – збірнику розрізнених і недатованих виписок, опублікованих у 18 ст. московським істориком і державним діячем Василем Татіщевим у своїй книзі «Історія Россійская». Багато істориків вважали і вважають «Якимівський літопис» грубою фальшивкою («жартом») Татіщева.

В частині, присвяченій подіям 9–10 століть, автор згадав у вигляді вільного переказу відомості, які розходилися з «Повістю врем’яних літ». Найповніше Татіщев відтворив розповідь невідомої особи про хрещення (чи перехрещення) Новгорода. Якщо ця подія й була в реальності, то вже після смерті Володимира, коли іудохристиянство з властивим для нього фанатизмом почало «перехрещувати» Русь у візантійську ортодоксію.

Те ж саме стосується тези про репресії проти волхвів. Вони не могли відбутися за Володимира, оскільки аріанство і народна традиція Русі доповнювали один одного. Аріани одночасно були і хрестиянами, і язичниками – носіями народної традиції, рідновірами. У відповідності з настановами Євангелія і прикладом Ісуса Хреста, аріанство не вводило нових богів. По-суті, воно допомагало арійським народам повернутися до духовних першоджерел.

Аріанство нагадувало їм про Отця, і Сина, і Святого духа:

• про давню ведичну традицію, згідно з якою є Творець всесвіту, досконалий і святий, якого ще називають Отцем, Сварогом, Брахмою;

• про те, що людина є втіленою божественною сутністю, тому може стати сином Божим за прикладом Ісуса Хреста – якщо буде наполегливо вдосконалюватися протягом багатьох втілень;

• про те, що від Творця Всесвіту постійно йдуть потоки Святого духа – чистої, істинної, радісної інформації та енергії.

Інакше і не могло бути, адже вчення Ісуса Хреста було реставрацією арійської релігії Золотої доби Трипілля і розвитком її на новому витку еволюційної спіралі. Дослідники історії Русі констатують, що «на Київському грунті сформувався синкретичний хрестиянсько-язичницький варіант релігійності». Причому саме аріанський, адже з фанатичним, конфліктним та агресивним іудохристиянством жодна взаємодія було неможливою ні в минулому, ні тепер.

Ми вже говорили про те, що іудохристиянство було створене як інструмент руйнування суспільства, як протиприродна, антиеволюційна, диявольська химера. Через це воно зразу ж увійшло в гострий конфлікт з природними, етнічними традиціями (див.: Іудохристиянська антитеза). Всіх незгідних зі своєю духовною отрутою діти диявола назвали терміном «язичники», яке перетворили на лайливе слово.

Це була нахабна маніпуляція і характерна для іудохристиянства підміна понять. «Язики» – це народи, адже вони розмовляли власними мовами чи говірками. Тому «язичники» – це «народники», тобто люди, що дотримуються рідних звичаїв, в тому числі релігійних.

Згідно з Євангелієм і практикою його застосування, арійське хрестиянство було універсальною «технологією досягнення щастя», яка допомагала підняти етнічну традицію на вищий рівень – у Простір волі. Фактично, хрестияни – це й були язичники, але просвітлені, озброєні передовими знаннями, сповнені ентузіазму і пасіонарності. Перші хрестияни були галілеянами, тобто вже в самих початках заснованого Ісусом руху за Царство боже виразно бачимо етнічну основу.

З самого початку аріанські богослужіння велися національними мовами, а єпископи обиралися народом, що вже було проявом «язичництва» (народництва). Через це іудохристиянська єресь розглядала аріанство не інакше як небезпечне язичництво, тож руйнувала аріанські храми нарівні з язичницькими. «Аріанство ... іменувалося у католиків і православних “язичництвом”, а насправді це було хрестиянство, яке вважалося “єрессю”».

Можна здогадатися, що аріанство, яке підтримав Володимир у 10 ст., вже не було чистим арійством часів Ісуса Хреста і навіть не було аріанством часів Костянтина. Пройшло надто багато часу, та й духовна отрута фарисейських вставок в Євангеліє зробила свою справу. А проте аріанство було і завжди залишалось незрівнянно ближчим до первинного аріохрестиянства в порівнянні з католицизмом і православ’ям, глибоко вражених іудохристиянською отрутою. З погляду наближеності до Істини аріанство перебувало в Центрі, натомість і римське іудохристиянство, і візантійська ортодоксія були проявами духовної периферії – з притаманними для периферії деформаціями і агресивністю.

Продовження: Хрещення варнових богів Русі


В тему:

Добра Новина Ісуса Хреста, Сина Божого

Трипільська релігія

Як насправді відбулося хрещення Русі князем Володимиром

Модель «Галілея»: програма-інсталятор Золотої доби

Абсолютна захищеність у Просторі волі
 

Наші інтереси: 

Формуючи Співдружність Міжмор’я, корисно знати, як це робилося в минулому. 

Гравець: 
Народний Оглядач
2573

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка