Важливість: 
3
Українці згадали давні народні звичаї: молодь масово відзначає обливаний понеділок

Обливаним або Обливальним понеділком називали наші предки наступний день після Великодня. Коли хлопець та дівчина будуть добряче облиті водою на Великодній понеділок, то буде рясно облита земля, а це означає хороший врожай. За народними повір’ями, облита водою у цей день дівчина точно вийде заміж за коханого хлопця.

Ритуал обливання водою зазвичай виконувався приховано, несподівано, зненацька.

Про Обливаний понеділок згадується в Енциклопедії Українознавства (Мюнхен – Нью-Йорк, 1949): “З обміном крашанок пов’язаний також обряд “обливання”, що досі відбувається в Західній Україні на другий день Великодня”.

А ось як пише про звичай обливання дівчат у Гуцульщині Михайло Грушевській в “Історії української літератури”, (Київ – Львів, 1923): “Дівки того дня дають легіням (парубкам) галунки (крашанки) і писанки. Не дає сама, а ховає за пазуху, а легінь відбирає від неї, звівши вперед з нею легку боротьбу, буває, що й скупає цілу...”

Степан Килимник у своїй книзі “Український рік у народних звичаях в історичному освітленні” подає свій запис розповіді з Боднар Веронікою (с. Славна, пов. Зборів), з якою він у 1949 році чекав на пароплава у місті Бремен під час подорожі до Канади.

"О, я добре пам’ятаю, коли була іще молоденькою дівчинкою, як збудили мене неня, іще далеко до сходу сонця, і послали по „очисну воду" до криниці: „Не вмивайся у хаті, доню, а швидше бери коновки та біжи хутчій по воду до криниці біля Петрів... Там верба саме заглядає в криницю, то є добре. Там і вмийся і на свою вроду подивися, яка ти видаватимешся..." А про те, що хтось може обілляти водою – ні слова!

— Неню, мені страшно!

— Не бійся, сьогодні ходять по землі душечки наши родителів — дідів-прадідів ... Вони охоронять. На великоднім тижні, доню, лихі сили не мають влади, не можуть чинити зла у ці дні людям ..." Потім звернули до дедя:

— А може ти проведеш?

— Та де там, хто бачив? Відповіли дедьо.

І я пішла сама ... Страх мене обіймає ... Але тихо навколо й, врешті, йду спокійно. Враз на мене, несподівано, хлюснуло водою з-за плота... Певно мало не коновка води ... Я так перепудилась, що упустила свої коновки й сама впала ... А це облив мене мій хлопець ... Він підбіг до мене, підвів мене, притулив свої губи до моїх, і сказав: „Це ж я, не лякайся! Я довго тебе ждав... Ну, ну! Це ж добре, поберемось ... А файно я тебе облив!"

Страх від мене відійшов, я його посварила трохи і, не оглядаючись, — так не оглядатися сказали мені неня, — пішла далі. Коли дивлюсь, хтось за мною іде. Я по ході пізнала свого хлопця, і подумала: „Добре, я ж і тебе обіллю!"

Ось я і біля криниці. Заглянула у воду, побачила себе, як казали неня, набрала води, умилася, хоч я вже й так була вмита до сорочки... Оглядаюсь, а мій уже тут. Я до нього промовляю, заговорюю, а сама хвать коновку й на нього! А він схопив другу — й на мене! У хлющ обоє мокрі... А тут почали підходити дівчата, а за ними хлопці. Счинилося тут щось дивне! Хлопці почали обливати дівчат, а ті хлопців — усі мокрі, з усіх тече вода, мов були на великій зливі, під дощем... Що набере котра дівчина води в коновки — то й вилили, то й вилили... Врешті почали хлопці набирати воду й уже лили на всіх, хто попав під руки, бо попереду хлопець обливав лише свою дівчину. Ледве я схопила свої коновки, та на плечі... Пішла від криниці, як знову хлопці схопили мої коновки з коромисла, та й усю воду й вилили на мене... Лише мій (хлопець) допоміг мені втекти, і то я ледве принесла по півконовки додому.

Неня й кажуть: „Це дуже добре, доню, віддасишся! Ще цього року віддасишся. А тепер ставай за плотом і облий якогось парубка так, щоб він тебе не бачив, що ти стоїш”. Я з глечиком води й присіла за плотом. Уже починало світати. Дивлюсь — іде парубок. Я хлюсь на нього!

— Дідько б твоїй матері! Тобі невистачає хлопців обливати?" Чую таке... Дивлюсь, а це не парубок, а титар ішов уранці до церкви. Я зніяковіла, але сховалась, і він мене таки не бачив. Набрала знову води. Стою. Коли вже добре бачу: йде сусідній парубок, Гриць. Тільки порівнявся, а я хлюсь! Він перескочив та за мною, а я вмить -- шусть у сіни!..."

Романюк Варвара  (повіт Станіславів) пояснила, що удосвіта спершу обливав своїх дітей батько, а насамперед доньку на виданні: „Умийся, доню, як земля дощем на весні... та як радіє земля улітку в спеку по дощі... Будь розумна, здорова, багата й красна, як земля від дощу й весняного сонця..."

Коментар: 

Як відомо, вода і вогонь – “найвищі чистителі й святителі”  – проганяли лихі сили, надавали силу матері-землі, давали здоров’я та силу людині. Тому на початку кожної пори року цим стихіям віддавалася особлива пошана. На початку весни – а весна починалась після весняного рівнодення – практикувався ритуал обливання водою. Обливальний понеділок був наступного дня після Великодня (Великого дня), який в давнину святкувався одразу ж після весняного рівнодення і символізував пробудження природи, прихід весни. 

Запозичення церквою народних свят і вірувань призвело до того, що люди не знають, що вони святкують і чого вони це відзначають. Так само і обливальний понеділок молодь відзачила у великих містах бездумно, обливаючись водою. Зокрема, у Львові вже традиційно облаштовують спеціальне водяне містечко на Площі Ринок. Люди обливаються "стінка на стінку". Для зручності біля міської ратуші є зони, де можна набрати воду, а також так звана "суха зона". Там учасники дійства можуть переодягтися і підсушитися, повідомив 24 канал.

Наші інтереси: 

Відродження народних звичаїв добре, якщо знаєш про ці звичаї, їхнє походження і розумієш, для чого вони були потрібні.

Гравець: 
Олена Каганець
73

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка