Ігор Каганець — це філософ нашого часу чи науковий фантаст? А може він просто мрійник? Олександр Македонський мріяв побачити океан. І для цього мав грандіозний план завоювання земель. Ігор Каганець мріє побачити Україну через 10 років у Золотій добі. Його улюблені слова «серйозний» і «100%». Наскільки Золота доба є серйозною, як Ігор Каганець до неї готується і як все починалося — про це я спробувала поговорити з брахманом, представником нової еліти, автором книг «Нація золотих комірців» (1994), «Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга, соціоніка, психоінформатика» (1997), «Арійський стандарт» (2004), «Пшениця без куколю» (2006) і головним редактором журналу «Перехід-IV» та інтернет-видання «Народний оглядач».
До речі, про Каганця відгукуються досить амбівалентно. Це чи не найсуперечливіша постать нашого часу. У Львові його ідеї сприймають схвально як старі інтелігенти, так і молодь. А от у Києві, особливо свідомі спудеї з «Києво-Могилянської Академії», говорять про нього обережно. Кажуть, що нацизмом відганяє. А коли питаєш, де саме, то викручуються тим, що не настільки добре з ним знайомі, але так говорять їхні викладачі, які теж це від когось почули. Тож, щоб зрозуміти чи є Ігор Каганець нацистом, чи свідомим здоровим українцем, варто перечитати з олівцем його книги або поспілкуватися з ним декілька годин за духмяним чаєм.
— Пане Ігорю, як починався Ваш шлях у літературі? З такими ідеями, зрозуміло, що не народжуються. Ріс собі звичайний хлопчик... чи незвичайний?
— Можливо, не дуже звичайний. Мене з дитинства цікавило те, як влаштований світ, цікавила психологія людини. І в школі, і в інституті я вже шукав якусь систему, у мене було передчуття, що всю цю різноманітність нашого світу можна достатньо раціонально виразити в струнких моделях. І от я почав шукати ці моделі. Починав як психолог, адже мене дуже цікавила персональна сумісність і можливість наперед визначати, підходять люди одне одному чи ні.
По суті, це були пошуки самого себе. Знайти своє місце у світі — це питання виникає у всіх молодих людей, для них це найважливіше. До речі, коли нас переконують, що молодь цікавиться лише гулянками, тілесними задоволеннями та іншими суто матеріальними речами, то це абсолютно неправильно. Це вже потім, коли людина стає дорослішою, то вона починає «заземлюватися». А молодих людей цікавлять питання про те, в який світ я потрапив, чи є в ньому якась система, як я можу знайти себе? Питання самовдосконалення, свого місця в цьому світі, пошуку долі, чи є Творець цього світу, чи є якісь інші сили?
І мене ці теми також захоплювали. Поступово вийшов на питання етнопсихології, бо побачив, що народи, етноси, нації, подібно до людей, також мають свої характери і підпорядковуються подібним законам персональної сумісності.
— Народ, етнос і нація — хіба це не те ж саме?
Народ — це колективна істота, біосоціальний організм. Він може існувати у формі аморфного етносу або структурованої нації. Нація — це вища форма розвитку народу, це структурований етнос, який має свою духовну, владну, бізнесову і професійну еліту.
— Еліта — це ті, що багаті та «розкручені»?
Не обов’язково. Треба розрізняти еліту і владну верхівку, або істеблішмент. Еліта — це ті, які краще за інших можуть виконувати одну з чотирьох головних соціальних функцій: світопізнання, державного управління, господарювання, виконання спеціалізованих робіт. А істеблішмент — це ті, які при владі або біля влади. Чим більше еліти входить до владної верхівки, тим вона ефективніша. А ефективність визначається добрими плодами, тобто кінцевими результатами. Наприклад, сьогодні маємо стабільне вимирання українського народу, значить владна верхівка в цілому некомпетентна і її аж ніяк не можна називати елітою.
— І що ж робити? Змінювати верхівку?
Змінювати систему. Якщо дати Україні правильну організацію, то кожен у ній знайде своє місце для самореалізації. Але перетворення треба робити поступово, поетапно. Починати треба з виправлення найбільш брутальних деформацій нинішньої системи управління. Я це називаю «раціоналізацією держави».
Річ у тім, що для нормального розвитку будь-якої організації потрібна ясно сформульована мета, повноважний і відповідальний керівник, стимули керівникові для досягнення мети та незалежний контролюючий орган. У нинішній системі державного устрою немає ЖОДНОГО з цих чотирьох базових організаційних елементів.
По-перше, завдяки так званій «політреформі» суттєво зменшені повноваження Президента, через що Україна вже не має повноважного, а отже — відповідального керівника. По-друге, в Конституції України нічого не сказано про мету державної влади, а оскільки немає мети, то неможливо оцінити, ефективна ця влада чи ні. По-третє, Конституція не передбачає заохочення Президента до ефективної діяльності та його персональної відповідальності за результати свого правління. По-четверте, в Україні немає жодного незалежного контролюючого органу...
— А як же Конституційний суд?
Абсурдність ситуації в тому, що Конституційний суд, Верховний суд, Прокуратура, Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради з прав людини призначаються тими, кого вони повинні контролювати — Президентом і Верховною Радою. Це те ж саме, якби голова акціонерного товариства призначав склад ревізійної комісії. Відсутність незалежного контролю призводить до безконтрольності, безкарності та неефективності державної влади.
Одне слово, як тут не крути, але якщо не змінити саму модель управління, то будь-які «реформи» нічого не дадуть. Україні вже потрібні не реформи, а Реформація. Нинішня система вичерпала себе. Вона вже не придатна для реформ, тобто покращення і вдосконалення. Старий плід повинен згнити, щоб з нього виріс чистий і здоровий паросток нового життя. Потрібна нова державна модель.
— Для зміни моделі управління потрібна величезна соціальна енергія... Де її шукати?
У сфері духу. Головна проблема в тому, що наш світогляд надзвичайно зіпсований, перевернутий і настільки здеформований, що з ним неможливо робити раціональні, продуктивні речі. Треба починати зі світогляду. От і я з цим намагався розібратися у книжці «Нація золотих комірців». Тільки зачепив цю тему. Наступний крок було здійснено у книжці «Арійський стандарт». Виявляється, що ми досліджуємо комах, тварин, природні явища, але майже нічого не знаємо про людину і народи. На цю тему ніби накладено табу. Але там коріння і причини майже всього, що відбувається в нашому житті.
Зокрема, походження людини. Дуже важливе питання. Виявляється, що науковці достатньо близько наблизились до істини, але ця інформація десь блокується. Вона не популяризується, а як тільки з’явиться щось суттєве, так відразу ж просувається його заперечення — для того, щоб створити в свідомості людей повний хаос.
— Чим цікава книжка «Арійський стандарт»?
У ній показані закономірності формування людських рас. Розповідається, де виникла первинна людська раса, які були інші расотворчі центри, як з точки зору психології раси відрізняються одна від одної. Надзвичайно важливо знати глибинну сутність тої чи іншої спільноти, бо тоді можна прогнозувати, куди вона може піти, як може себе реалізувати і чи варто їй займатися якимось речами, а чи може і не варто. Якщо людина, наприклад, має здібності до музики, то їй треба займатися музикою, а якщо їх немає, то навіщо себе мучити.
Інша важлива тема, піднята в «Арійському стандарті» — циклічність розвитку України. Виявляється, що кожні 532 роки — це сонячно-місячний цикл — відбувається оновлення українського народу у формі нової нації і нової держави. Попередні українські формації — це Козацька держава, Русь, Антський союз, Велика Сарматія, Велика Скифія, Велика Кіммерія, Арта—Аратта. Сьогодні ж Україна переживає перехідний період і до 2015 року вона має сформуватися в нову українську націю з новою державою.
Ще одна тема «Арійського стандарту» — світоглядні основи нової цивілізації. Але це була, по суті, тільки постановка питання. Серйозний аналіз було здійснено в наступній книзі — «Пшениця без куколю». Тут уже відкривається шлях до соціальної практики, до практичного хрестиянства.
— Яка головна думка книги «Пшениця без куколю»? Яке в ній ключове запитання?
Воно звучить так: «Що є людина? Це розумна тварина чи втілена божественна сутність?» Якщо взяти теперішню парадигму, то панівним у ній є уявлення про те, що людина — це просто розумна тварина. Вона проживає на Землі відведений їй час, потім помирає, її закопують — і на тому життя закінчується. Тож виходить, що в людини немає ніякого стимулу дбати про те, що вона після себе залишить. Який сенс їй дбати про культуру, про екологію, про дітей, яких вона після себе залишає? Все одно ти звідси відходиш і вже не повернешся. Щось на рівні інстинктів працює, але розум говорить, що в цьому немає ніякого сенсу.
Проте є діаметрально протилежна доктрина, що пов’язана зі всією нашою українською традицією. Якщо брати ширше, то з арійською традицією, традицією європейської людини. Ця ж доктрина зафіксована в Євангелії. У ній стверджується, що людина є втіленою божественною сутністю. Як нам не намагаються перекрутити різні коментатори, але в Євангелії там про це відверто написано. Зокрема про реінкарнацію-палінгенезію. Там сказано, що ви боги, і коли будете мати віру як зерно гірчичне, то зможете гори пересувати і нічого не буде для вас неможливого. Там говориться: «майте віру бога», тому що ви потенційно є богами, ви є втіленими божественними сутностями і ви можете реалізувати свої потенції.
Тому то Ісус Хрестос вчив людей використовувати ці потенції: ходити по воді, керувати стихіями, миттєво зцілювати людей, якщо потрібно — ставати невидимим, бути повністю захищеним, здійснювати матеріалізацію хліба і риби. У кінці він показав, що можливий феномен воскресіння — відновлення фізичного тіла з виходом на вищий рівень. Оце головна сутність послання, яка викладена в «Добрій новині», тобто «Євангелії». Про це все і розповідається в моїй книзі «Пшениця без куколю». Книжка має 560 сторінок. Вийшла товстою. Хоча мала би бути ще товстіша, але це розумний компроміс між академічністю викладу і зручністю для читання.
— Як до Вас прийшла ідея написання цієї книжки? 50% пшениці та 50% куколю — як Ви їх пересіювали?
— Ця ідея нелегко до мене приходила. Я був вихований у переконанні, що в «Євангелії» кожна крапка і кожна кома стоять на своєму місці. І коли кожен раз я приходив до того, що деякі місця є пізнішими вставками, це був для мене більший чи менший шок. Але мені допомогло те, що я читав літературу, яка вважається авторитетною серед християн. Основними є дві книжки: греко-католицька «Новий Завіт з коментарем» під редакцією кардинала Мирослава Любачівського і православна 12-томна «Тлумачна Біблія» під редакцією професора Олександра Лопухіна. У цих книгах відверто говориться, що певні місця є пізнішими вставками, що їх немає в давніших текстах. Показовим прикладом є великий заключний фрагмент Євангелія від Марка 16.9—20: обидві згадані книги повідомляють, що цього розділу немає між найдавнішими текстами і що він є зведенням, яке виникло у 2 сторіччі.
Ті люди, які заперечують наявність вставок, просто не читають серйозну літературу. Вони лише повторюють те, що десь почули. Здебільшого ті, які виступають проти очищення Євангелія, погано з ним знайомі, а може і взагалі його не читали, а коментарі отримали з бульварних газет. Читайте поважну літературу і ви все зрозумієте.
Окрім того, є певні критерії розпізнавання правди і брехні, вироблені дослідниками-текстологами протягом багатьох століть. Передусім треба розуміти, що мова Євангелія йде від Святого Духа. Тому в ньому не може бути безглуздя, внутрішніх суперечностей чи невідповідності історичним фактам. «Суперечності Євангелія» — це суперечності між фальсифікаторськими вставками.
— Скільки часу писали «Пшеницю...»?
Я працював над цією книжкою два роки. Це сьогодні так легко про це розповідати. Нині я міг би це все знову відтворити набагато швидше, за місяць. А тоді доводилося пробиватися маленькими кроками. Іноді виникали такі думки, що це взагалі неможливо, що ти зайшов у глухий кут. Останні півроку, коли писав «Пшеницю без куколю», то занурився у такий стан, що крім цієї теми взагалі не міг ні про що ні говорити, ні думати. Так, коли я з кимось зустрічався, то відразу ж попереджав, що зі мною буде нецікаво, бо мене захоплює лише одна тема і лише про неї можу говорити. Я просто думав тільки про це. Мені ці речі снилися. А коли виникали здавалося б непереборні проблеми, тоді з’являлися й підказки — чи в якійсь книжці знаходив, чи уві сні приходили. Напевне зі мною тяжко було спілкуватися ці останні пів року. Але ось вийшов продукт. Я зараз його перечитую. Скільки часу пройшло. Майже рік. Іноді сам дивуюсь, як мені вдалося це написати. Бо тепер я вже виплив на поверхню, а тоді плавав на глибині.
— «Пшениця без куколю» вже майже рік, як доступна читачеві. Хто раніше читав Євангеліє і теж зрозумів, що з ним щось не так, той цю книжку з радістю взяв до рук. Проте є відомі люди, які, не читавши цієї праці, критикують її, називають «фантазією на вільну тему». Вона могла б їм допомогти, проте, судячи з усього, вони ніколи її не прочитають. Але ж до них прислухаються інші. А вони бояться, що закрадеться сумнів і втратять спокій. Чи як це пояснити?
— Треба розуміти, що проблема дуже поважна. Майже два тисячоліття культивувався певний світогляд і була написана маса літератури. Люди пройшли виховання, де це їм з дитинства вкладалося в голову. Багато людей, які зараз вчені, знавці, теологи... Їм можливо навіть ще важче, бо вони понаписували книжки, захистили дисертації, а тепер виявляється, що 90% написаного на цю тему — макулатура. Це визнати дуже важко.
Проте ще більша проблема в тому, що багато людей просто байдужі. Я був здивований, коли спілкувався з людьми достатньо вченими, зокрема з такими, які мають теологічну освіту. Я думав, що священики найшвидше на це відреагують, що їм це буде найцікавіше. Але виявилося, що більшість із них цим просто не цікавиться. Вони дізнаються про книгу і кажуть: «А, там вставки, а, 50%, цікаво-цікаво». І кожен далі займається своїм, чи то менеджментом, чи будівництвом. Вони дуже зайняті поточними справами. Дуже часто працюють як завгоспи, чи прораби. Іноді як воїни, що захищають свої громади, а до цих тонких речей, власне до релігії, до Слова Божого, їм якось руки не доходять.
— Повернімося до «Переходу-IV». В одному з номерів ще задовго до Помаранчевої революції була надрукована таблиця подальших подій на кожен рік. Події на Майдані, до речі, теж передбачалися. Вже добігає до завершення 2006-й. Надто багато розчарувань. Передбачення справджуються?
— Зараз ми переживаємо зачаття нового українського етносу, котрий сформує нову українську націю. Це зачаття відбувається в дві фази. Два роки тому, до Помаранчевої активації, ми цього ще не знали. Мені здавалося, що все буде швидше. Виникала навіть думка, що можливо щось таке на Майдані вже відбувається, ніби як «етногенетичне запліднення». Хоча, з другого боку, я до цього скептично ставився. Бо бачив, що сили, які йшли до влади на чолі з Ющенком, користуються старою світоглядною системою. Там немає світоглядної новизни, тому ніякого зачаття не повинно відбутися. Зачаття — це завжди нова інформація, так само, як при біологічному заплідненні завжди присутня нова генетична інформація. А там її не було.
Трохи пізніше, коли я звернувся до ембріології, то дізнався, що зачаття відбувається в дві фази. Перша фаза — це активація яйцеклітини. Коли протягом буквально декількох хвилин відбувається радикальна перебудова внутрішньої структури і яйцеклітина стає готовою для прийняття вже нової генетичної інформації, яка її буде перетворювати. Так от, завдяки листопадовим подіям 2004 року відбулася активація українського етносу. Що вона дала?
По-перше, з багатьох людей було знято жах перед владою, яка доти, три століття, винищувала цих людей. Особливо Голодомор, який на генетичному рівні посіяв колосальний страх в душі української людини. Оранжева активація стала психотерапією. Вона наче сказала українцям, що відтепер ви вже можете не боятися.
По-друге, люди побачили як гарно бути разом. Коли збирається на одній площі півмільйона людей — це божественне відчуття, тому що ти відчуваєш себе частинкою велетенського організму, який може все. Гаслом «Разом нас багато! Нас не подолати!» люди виразили це божественне відчуття, коли ти невразливий, коли щасливий, тому що ти є частинкою чогось великого, дуже доброго, чистого і здорового.
І третій цікавий момент: люди зрозуміли, що вони можуть чинити опір будь-якій владі і можуть перемагати.
Внаслідок активації Україна стала готова до сприйняття нової інформації. Для того, щоб налити свіжу воду в склянку, треба з неї вилити стару воду. Для того, щоб отримати новий світогляд, потрібно позбавитися старого світогляду, старих міфів. Народ зрозумів, що треба брати ініціативу в свої руки, а не чекати, поки влада тобі щось зробить, особливо якщо ти її не контролюєш.
2006-й — це рік деміфологізації. Починаючи з міфу про доброго царя. Окремі громади, не чекаючи, що хтось з’явиться, почали самі відстоювати свої інтереси хто де може, почали діяти самостійно. І це вже дуже добре. Це говорить про те, що ще трохи — і можемо стати великою громадою, яка складатиметься з менших українських громад.
Ще один міф, який зараз руйнується — це міф про те, що в нас досконала система управління. Зверніть увагу, що сьогодні вже починають відверто говорити, що у нас неповноцінна Конституція, що знівечене правове поле, що Україна — де-факто не правова держава. Про яке право можна говорити, якщо в нас зруйнована судова система. Якщо за гроші можна купити що завгодно. Вже наавіть розписано тарифи, скільки коштує посада судді, скільки коштує рік відсидіти у в’язниці, чи не відсидіти.
Ще одна тема, яка голосно прозвучала у 2006 році — це голодомор. Нарешті відкрили відповідні архіви КДБ.
Оце ж і є друга фаза етнічного зачаття. Український народ починає змінювати свідомість, після чого почнеться перетворення всієї системи. «Пшениця без куколю» — це також внесок у процес деміфологізації і відновлення цілісного світогляду, який дозволить потім зробити наступні кроки — політичні, економічні, соціальні, екологічні.
Друга фаза радикально відрізняє від першої. Якщо перша фаза була побудована на старій інформаційній базі, на кількості, то в новій фазі кількість не має значення. Зараз інше гасло: «Нас мало, але ми переможемо!» Питання в якості. Наскільки дійсно еліта здатна повести людей за собою, здатна сама усвідомлювати, йти до кінця, йти напролом. Якщо еліта матиме здатність іти в лобову атаку, називати все своїми справжніми іменами, її ніхто не зупинить. У цій системі все побудовано на брехні. Це все голий король. Але з’явиться хтось і скаже: «Король голий!» — і ця булька миттєво лусне. Ми насправді живемо в середовищі системного перегною. І в цьому перегної дійсно може вирости щось сильне і здорове. Як казав колись Аларіх, «чим густіша трава, тим легше косити». Головне, щоб було кому косити. Жнива наблизились, але робітників ще замало. Треба швидко їх готувати.
— Якою буде нова держава?
— Стара система вичерпала себе, тож з’являються гарні можливості для формування нової системи. А для цього потрібне ясне бачення, потрібен план. Навіть коли ми будуємо сарай біля хати, то маємо ескіз. А зараз ніхто з «розкручених» політиків не розкаже, яку державу ми хочемо створити. Звідси постійні метання між Сходом і Заходом. Ніхто з них не покладається на українську самодостатність, на український потенціал, на те, що цей народ і ця земля може щось робити своє. Весь час шукають з ким нам вступити в союз, під кого підлаштуватися.
Та нова сила, яка прийде їм на зміну, буде опиратися тільки на себе. Бо нам немає більше на кого опиратися. Є, звичайно, інші народи, які симпатизують Україні, проте якщо сам нічого не зробиш, то ніхто тобі не допоможе. Якщо ти будеш сильним сам і зможеш показати, що в тебе є гідність і ти здатний перемагати, до тебе повернуться і твої друзі, і всі інші до тебе будуть ставитися з повагою. А які друзі можуть бути у людини, яка живе не своїм розумом, яка слухає будь-які плітки, не знає чого хоче і навіть не знає, як її звати?
Україна повинна відродити родову пам’ять, повинна згадати звідки вона походить, що взагалі означає ім’я «Україна», що таке українська земля, що на ній відбувалося, згадати тих героїв, завдяки яким живемо на цьому світі, віддати їм належну шану, отримати доступ до тієї енергетики, коли на цій землі робилися великі справи, надзвичайно потужні, дуже цікаві та творчі. Ми до цього йдемо і я бачу, що дуже швидко відбувається розвиток саме у цьому напрямку.
— А що Ви читаєте на дозвіллі? Крім спеціальної літератури...
— Я люблю наукову фантастику. Вона цікава тим, що у ній можна вільно говорити про те, що вважається «неполіткоректним» в науковому світі. А якщо це фантастика, то меж немає, можна піднімати справді серйозні питання. З наукових фантастів мені дуже подобається Френк Герберт, особливо його роман «Дюна», навіть фільм такий є. З його книжок можна взяти безліч ідей. Багато чого можна навчитися з трилогії Айзека Азімова «Фонд». Там описуються події дуже подібні до наших, коли руйнується імперія і на її місці виростає щось зовсім нове. Це ніби як розважальна література, але вона мені цікава, тому що вона в темі моїх досліджень. Як не дивно, але сьогодні все більшої актуальності набувають твори Тараса Шевченка і Григорія Сковороди, особливо раджу перечитати його трактат «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру». Окрім того, кожна культурна людина повинна прочитати книгу Рене Ґенона «Криза сучасного світу» — там дуже велика концентрація Істини, тобто того, що є насправді.
— Брахман — це надто загальна назва, а якщо конкретніше, то хто Ігор Каганець — науковий фантаст, філософ чи …
— Не думаю, що я філософ. Філософія — це лише любов до мудрості, а мене цікавить безпосередньо сама мудрість як інструмент творення нової, кращої реальності. Правильніше сказати, що я футуролог. Прагнення побачити майбутнє, побачити різні його сценарії і спрямувати розвиток по тому сценарію, який виявляється найпродуктивнішим, найкращим. З одного боку, це суто прогноз, а з іншого — це прагнення активно вплинути на розвиток подій. Хоча будь-який прогнозист вже впливає, тому що він говорить — ось це або це може відбутися. Але для того, щоб побачити цей сценарій майбутнього, треба… Ось мене найбільше цікавить, що має відбутися в Україні за 10 років. Я вважаю, що за найближчі 5 — 8 років Україна має здійснити головні перетворення. Для того, щоб їх побачити, мені довелося зануритися в минуле на 100 тисяч років. Щоб побачити певні закономірності, як розвивалося людство і як розвивалася та лінія, та раса, до якої ми належимо. І побачити, що реально можна зробити протягом найближчого десятиліття, яке є історичною розвилкою на наступні тисячоліття.
— То якою Україна буде через 10 років?
— Можна просто віджартуватися, що Україна буде такою, якою ми захочемо. Бо якщо ми не захочемо, то вона такою точно не буде. 100%. А якщо ми дуже захочемо, то хто нас зупинить?
Проте можна приблизно сказати, що буде. Почнемо з того, що в українців буде цілісне мислення, що ґрунтуватиметься на 25-тисячолітній традиції Білої раси, 7-тисячолітній арійській традиції і «Добрій Новині Ісуса Хреста, Сина Божого» — бо це персональне послання кожному з нас. Ще трохи, і українці будуть розуміти, хто вони такі, до якого народу належать, серед яких народів живуть. Вони будуть любити своє і поважати чуже. Будуть жити в гармонії з Вищими силами. Вони розумітимуть, що людина — це не тварина, а дещо більше. Що є Творець, є духовні сутності наших предків, які тимчасово залишили цю землю. Що вся наша земля — це такий єдиний великий організм, з яким можна жити в гармонії. Буде набагато менше конфліктів між людьми. Вони будуть краще розуміти один одного. У них буде менше агресивних закладок — впроваджених ворогом у масову свідомість підривних програм, які руйнують людину і суспільство в цілому.
У нас буде чистіший інформаційний простір, набагато чистіший. Зараз в інформаційному просторі 90% просто бруду, який нікого не робить щасливішим. Це заглушування суттєвої інформації всіма можливими каналами. В комп’ютерній техніці те явище, що відбувається зараз, називається «атакою на переповнення буфера». Коли на комп’ютер подається така злива сигналів, що він вже не знає, на які з них реагувати, тому взагалі перестає виконувати свою функцію. Через подібну інформаційну атаку ми втрачаємо уявлення про те, що в цьому житті є головним. Ми забуваємо про близьких нам людей, про дітей, рідних — для них у нас немає часу. Ми забуваємо про те, що живемо у світі, де тварини і рослини залежать від нас. Вони можуть допомагати нам, а ми їм.
Штучне розділення між християнством і народною арійською традицією буде зняте. Насправді це єдина Традиція. Якщо прочитати «Євангеліє» таким, яким воно є, без вставок і спотворень, то очевидно, що цей текст написаний в сонячному, арійському дусі. Коли сучасна людина з ним знайомиться, то їй все зрозуміло. Вона це може сприймати як інструкцію до активних дій. «Євангеліє» писалося як послання на 2 тисячі років у майбутнє. Ми є першою генерацією, яка спромоглася його прочитати з допомогою нових технологій. Задум Євангелія полягав у тому, що нащадки колись потраплять у складну ситуацію. Буде відчай і вони скажуть: «Все, пропали. Ми нічого не можемо зробити». І тут з’являється «Добра новина», яка каже: «Як же не можете. Ви все можете, тому що ви боги. Ви можете гори пересувати. А тут втратили віру і злякалися». Дуже подібно до євангельської історії про апостола Петра, який був пішов по воді, а потім злякався свого дерзновенного вчинку і почав потопати. Але Ісус подав йому руку, і вони разом пішли по воді. Сьогодні Він простягає руку всім нам.
— А як держава?
— Держава буде організована за природними законами, відкритими управлінською наукою і перевіреними світовим досвідом. Сьогодні ця «целофанова республіка» є тотальним запереченням як природних законів, так і законів менеджменту. В будь-якій корпорації є відповідальний керівник, є мета, є колективний орган, який випрацьовує стратегію досягання цієї мети, є незалежний контролюючий орган, який вибирається загальними зборами товариства. В Україні немає ні першого, ні другого, ні третього, ні четвертого. Якби за цими принципами організувати будь-яку бізнесову структуру, то вона б розпалася якщо не на другий день, то через місяць. Україна ж як держава існує тільки завдяки тому, що тут талановитий, дуже терплячий народ, і тут є великі ресурси. Дуже багата земля. І тільки за рахунок цього нинішня псевдодержава може існувати. За цією безглуздою, паразитичною моделлю, за якою вона побудована.
— Якщо спиратися тільки на ресурси землі, то виходить, що Україна назавжди залишиться тільки сільськогосподарською державою. І ми, як наші пращурі, з ранку до ночі копатимемо лопатою своє багатство. Це ж та сама панщина, тільки на іншого пана.
— Україна буде постіндустріальною і постінформаційною державою. Державою, в якій головну роль відіграють інформаційні процеси, знання і творчість. Величезну роль відіграватиме сільськогосподарський сектор, але робота робитиметься набагато легше, ніж зараз. Вже зараз є технології, проте вони гальмуються урядом. Вони дозволяють радикально покращити родючість української землі, позбутися природними методами, без жодної хімії, бур’янів і шкідників. По суті, українські селяни повинні інтенсивно працювати на землі тільки два рази в рік. От вони навесні дружно засіяли, а восени енергійно все зібрали. А в перервах можуть відпочивати, займатися творчістю і самовдосконаленням. Вони мають жити, як описані Геродотом наші предки — гіперборії. Це арійські племена, які поклонялися сонцю, природі, Творцю. Кажуть, що вони нічим не займалися, а тільки танцювали і співали. Іноді щось там робили, звичайно, але це мало хто бачив. Просто коли вони займалися роботою, то там гостей не було. Ось і ми до цього йдемо. Це має бути високо технологічна держава, і наші вчені мають достатньо наробок для технологічного прориву. Теперішній «колоніальній адміністрації» не потрібні ні нові технології, ні наука, ні самі науковці. Але вони будуть потрібні Третьому Гетьманату — постіндустріальній державі української мрії.
Ще скажу, що український народ, наскільки я розумію, буде не тільки просвіченим і тотально здоровим, але й озброєним. Тому що світ іде до розвалу й великих випробувань. Для того, щоб людство продовжило існувати, в цьому хаотизованому світі має бути хоч один плацдарм, де є щось тверде, надійне, яке здатне себе захистити. Українці — це козацька нація, а козак — це озброєна людина. Українці були вільними, сильними і творчими тоді, коли були озброєними. І тому ми зараз ідемо до відновлення культури зброї. Певним орієнтиром може бути Швейцарія, яка є, безумовно, демократичною країною, де дуже велику роль відіграють місцеві громади. Наприклад, щоб поселитися в якомусь місті, ти не можеш просто так приїхати і жити — потрібна згода громади. Швейцарія за кількістю зброї на душу населення знаходиться на першому місці в Європі. Чоловіки ідуть в армію на періодичні збори зі своєю бойовою зброєю і зі своєю амуніцією, і так само повертаються зі своєю бойовою зброєю та зі своєю амуніцією.
— Тобто чоловіки завжди повинні мати при собі зброю. Це буде звичним явищем у повсякденному житті?
— Вони не зобов’язані ходити з автоматами, хоча у кожного може бути вдома снайперська гвинтівка. Якщо хоче, він може ходити з пістолетом, коли в цьому є потреба. Це та річ, яка посилює людину і захищає її. Бандити вже давно озброєні, тож треба дати шанс законослухняним громадянам. Якщо подивитися, чим здійснюється більшість злочинів, то в основному це ножі. Часто використовують незареєстровану зброю. А із зареєстрованою зброєю пов’язані, згідно зі статистикою, лише два відсотки правопорушень.
Бо коли говоримо про озброєння, то йдеться передусім про культуру самозахисту, про використання саме зареєстрованої зброї за всіма правилами, з усією підготовкою, з правом на зберігання, з постійним тренінгом. Коли ж просуваємо культуру зброї, то обов’язковим елементом має бути ліквідація реклами агресивності в ЗМІ. Озброєні люди не можуть бути агресивними. Їх не можна нацьковувати одне на одного, не можна підбурювати. Вони повинні бути тверезі. Це передбачає зупинку масованої пропаганди алкоголізації, наркотизації і обкурювання населення. Тому ідея персональної зброї — це ідея локомотив. Коли ми висуваємо цю ідею, ми автоматично висуваємо ідею очищення інформаційного простору від насильства і агресії, надаємо цінностей життю. Людина — це не комаха, яку можна просто так роздушити. Це духовно-божественна сутність, яка має величезну цінність у Всесвіті. Пропагуємо здоровий спосіб життя, припинення отруєння алкоголем і наркотиками, відповідальне ставлення до виховання дітей.
Культура зброї повинна виховуватися з дитинства, починаючи від дитячих іграшок, через відпочинково-спортивні табори. Дуже велике значення має психологічний аспект: озброєна людина не є рабом. Вона не дасть об себе витирати ноги. Вона здатна вимагати поваги до себе і поважати інших. Мені дуже подобається приклад, коли в другій половині ХІХ століття на Клондайку знайшли золото. На золоту лихоманку там тоді зібрався кримінальний набрід ледь чи не з цілого світу: за деякими даними, щонайменше третина населення складалася з бандитів. Системи державного правосуддя фактично не існувало, проте рівень злочинності був у кілька разів нижчий, ніж у цивілізованій Англії з її найкращою у світі правоохоронною системою. І знаєте, чому? Тому, що все населення цієї частини Аляски було поголовно озброєне, відповідно спроба зневаги людської гідності могла наразитися на негайний опір з фатальними наслідками. Пам’ятаєте: «Бог створив людей сильними й слабкими, а полковник Кольт зробив їх рівними».
Коли щось не відповідало Звичаю, порушник міг легко отримати кулю в лоба. Знаєте, хто такий англійський джентльмен? Три пункти, які роблять людину джентльменом. Перше: людина володіє власністю, будь-якою, чи це земля, чи інтелектуальна власність. Це робить її самодостатньою. Другий пункт: людина озброєна і добре володіє цією зброєю. І третій пункт: вона дуже ввічлива. Бо якщо ти озброєний, але не ввічливий, і спілкуєшся з такими самими озброєними, то в тебе дуже швидко можуть виникнути проблеми.
— Побутує стереотип козака, що він може випити бочку горілки, та ще й пивом запити. Тобто про козака думають як про гуляку, а не воїна.
— Алкоголь застосовувався для підготовки арійського воїна. Козаки міркували так: якщо людина в стані алкогольного сп’яніння може безпомилково стріляти в ціль з лука або гвинтівки, може витанцьовувати гопак або якийсь інший танець зі всіма складними фігурами, зберігає координацію і швидку реакцію навіть в цьому стані, то в стані тверезості, в бою вона буде незмірно ефективнішою. А в бою козаки взагалі не пили. Це не червона армія, коли перед атакою давали «бойові сто грамів». Козаки йшли в бій з абсолютно ясним розумом. Вони не потребували стимуляторів для хоробрості, бо й так були хоробрі. І алкоголіків серед них не було.
— Люди часто переходять межу, особливо в релігії. Стають аскетами, відмовляються від найнеобхідніших благ життя, мучать себе голодом, травмують своє тіло. Чи варто відмовлятися заради ідеї наближення до Творця від світського життя?
— Завжди варто знати міру у всьому. Не знаючи міри, можна проблеми отримати з будь-чого. Саме слово «мир», як поняття гармонії, походить від слова «міра» — здатність дотримуватись правильних пропорцій. Це не означає, що мир — це коли всі сидять тихо і там спокій, як на цвинтарі. Там десь і рішуча боротьба, і гострі конфлікти, але при всьому цьому присутня міра. Життя цим і багате, що не може бути безконфліктним. А те, що фанатики займаються пошкодженням своїх органів, то це від темноти. Людське тіло — храм Святого Духа, це найвище земне творіння. До нього треба ставитися з повагою, з любов’ю.
— Часто в людей виникають думки, що життя не має сенсу. Звідки вони беруться?
— Люди, в яких виникають такі думки, є жертвами інформаційної війни, як правило. Можна людей знищувати через розстріли чи голод, але є простіший спосіб, значно ефективніший. Достатньо переконати людей, що життя не має сенсу, що не треба за нього «чіплятися», що взагалі найкраще якомога швидше «звалити» з цього «місця сліз і страждань». І все — не треба жодного пострілу. Територія легко очищається від тих, хто повірив брехні.
А сутність нашого життя зовсім інша. Божий дух приходить на землю і поступово опановує цей фізичний простір. Він просвічує його, гармонізує, розбудовує і вдосконалює. І це дуже велика робота для всіх нас. Це робота на тисячі років. У формуванні правильного, життєстверджуючого світогляду велику роль відіграє і кіно, і література. У цій сфері також здійснюється «атака на переповнення буфера», тобто системне заглушування суттєвої інформації різним непотрібом, порнухою і чорнухою.
— Справді, наш літературний простір дещо однобокий. Це або російський ринок легкого чтива, або українських постмодерністів. Вважається, що модно читати Сергія Жадана, Любка Дереша, Ірену Карпу. Модно говорити про Юрка Андруховича. Їх цілеспрямовано просувають. Взяти хоча б конкурс «Книга року Бі-Бі-Сі 2006».
— Взагалі цей конкурс якийсь дивний. Спочатку оголосили правила конкурсу, згідно з ними у фінал мали вийти 5 україномовних книжок, які здобудуть найбільшу підтримку в інтернет-голосуванні на сайті Бі-Бі-Сі. Запрошені українською редакцією експерти повинні були додатково обрати «свої» книжки, після чого дати фахові коментарі щодо всього списку фіналістів і вибрати з них переможця. Правила як правила, все чітко і зрозуміло. Але сталося так, що в лідери читацьких симпатій потрапила «Пшениця без куколю», яка набрала найбільше — 1150 голосів. Після цього почалися «чудеса». Причому в прямому вечірньому ефірі радіо Бі-Бі-Сі 1 грудня 2006 року.
До читацької п’ятірки чомусь додали збірку старих статей Андруховича «Диявол ховається в сирі», хоча вона зайняла лише шосте місце з 164 голосами. Може тому, що ця книга видана за підтримки Гарвардського університету? Так що п’ятірка невимушено перетворилася на шістку. Мовляв, яка різниця — 5 чи 6?
Потім з’ясувалося, що з конкурсу без пояснення причин вилучено «Пшеницю без куколю» і ще дві книги з читацької п’ятірки — Дмитра Бондаренка і Ріо Кундера. Коли з цього приводу почався скандал і народ став цікавитися, що сталося, голова журі Світлана Пиркало повідомила, що «Пшениця...» знята з конкурсу як «взірець расизму» і що «наступного року в ньому не братимуть участі книжки расистського, антисемітського, гомофобского характеру».
— А що, там справді щось є расистське?
— Звісно що немає. Є дослідження поняття «арійська раса» в контексті трипільської цивілізації, але до чого тут расизм? Окрім того, надумана теза про расизм зовсім не пояснює, за що тоді зняли з конкурсу дві інші книги? Може, за антисемітизм і гомофобію?
— А яка книжка визнана Книгою року Бі-Бі-Сі?
— Збірка «Капітал» Сергія Жадана, яка на 80% складається зі старих, опублікованих раніше текстів. Вона взагалі не повинна була брати участь у цьому конкурсі, так само, як і книга Андруховича. Під час церемонії нагородження Жадана запитали, в чому секрет його популярності. Він відповів щиро: яскрава назва і нецензурна лексика. Справді, назви його книг — це відверте паразитування на розкручених брендах: до «Капіталу» увійшли тексти під назвами «Депеш Мод», «Гімн демократичної молоді», «Цитатник», «Пепсі», «У.Р.С.Р.» та інші. В інтернеті ця збірка набрала всього 20 голосів. Я розумію, що журі могло обрати переможцем будь-яку книгу, навіть з одним голосом. Але навіщо брехати людям в очі, що це результат інтернет-голосування?
— Це дещо нагадує фальсифікацію на президентських виборах 2004 року.
Взагалі-то там фальсифікатори соромилися своєї брехні, підключали якісь транзитні сервери. А тут все робилося нахабно, в прямому ефірі Бі-Бі-Сі, наче радіослухачі — це біомаса, якій можна «впарювати» що завгодно. Через тиждень одна з експертів, професор Києво-Могилянки Віра Агеєва переконувала в прямому ефірі Радіо-Ера, що книга Жадана була лідером читацьких симпатій. І безсоромно наполягала на своїй брехні навіть тоді, коли їй телефонували в студію обурені слухачі. Взагалі, цей конкурс показав, в якому брехливому інформаційному просторі ми живемо. Він значно брехливіший, ніж ми можемо собі уявити. Одне слово — інформаційна війна на знищення. Мета — очищення України від українців.
— І що робити?
Робити все навпаки. Якщо нам промивають мізки рекламою пива, горілки і цигарок — значить треба не пити і не курити, займатися спортом, вести здоровий спосіб життя. Нам нав’язують чіпси з кока-колою — а ми їмо борщ і п’ємо чисту воду. Нас намагаються послабити брудом, розпустою і виродженням, а ми будемо жити в чистоті. Нам пропонують читати їхні дегенеративні газети, а ми йдемо в Інтернет, бо там простір свободи і там ми самі вирішуємо, що нас цікавить. Нам кажуть, що брехня — це нормально, а ми знаємо, що це пастка, бо брехнею весь світ пройдеш, та назад не повернешся.
Скандал з Бі-Бі-Сі ще раз показав, що брехати стає дедалі важче. Одна з причин — розвиток сучасних технологій інтернет-пошуку. А також підслуховування і підглядування. Збулося євангельське пророцтво: «Нічого бо нема схованого, що б не відкрилось, і скритого, що б не виявилось. Ось чому те, що ви сказали потемки, почується при світлі; і те, що ви говорили на вухо по сховках, оголоситься на крівлях». Справді, що б ви сьогодні не робили і де б не знаходились — в робочому кабінеті, душовій кабіні чи ліжку — майте на увазі, що все це може записуватися чи навіть транслюватися на весь світ по якомусь супутниковому телеканалу.
Тож якщо хочеш бути вільним і ефективним — живи, неначе ти постійно перебуваєш у прямому ефірі, неначе за тобою спостерігають мільйони. Наші предки визнавали лише такий спосіб життя і називали його Шляхом Слави. Час оновити цю добру традицію, бо вона веде до перемоги.
— Що б ви хотіли побажати нашим читачам у 2007 році, який називають Роком Сонячного Вепра?
— Сонячний Вепр є тотемом України принаймні 27 тисячоліть. Прадавня назва України — Борія, що значить «Земля Вепра». Він є символом хоробрості, безстрашності, рішучості, шляхетного служіння вищій Ідеї. Його характер відповідає українській ментальності. З одного боку, це миролюбність і велика терпеливість, а з другого — здатність до енергійного, нестримного, надзвичайно жорсткого самозахисту тоді, коли «дістали». У цьому році має народитися рух української солідарності — Спільна Дія. Бажаю, щоб цей рух набув духовних ознак, притаманних Сонячному Вепру. І тоді Україна рине вперед. Хай Буде!
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
На порозі Реформації
Світ:
Спецтема:
07010203e.jpg
Ігор Каганець — це філософ нашого часу чи науковий фантаст? А може він просто мрійник? Олександр Македонський мріяв побачити океан. І для цього мав грандіозний план завоювання земель. Ігор Каганець мріє побачити Україну через 10 років у Золотій добі. Його улюблені слова «серйозний» і «100%». Наскільки Золота доба є серйозною, як Ігор Каганець до неї готується і як все починалося — про це я спробувала поговорити з брахманом, представником нової еліти, автором книг «Нація золотих комірців» (1994), «Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга, соціоніка, психоінформатика» (1997), «Арійський стандарт» (2004), «Пшениця без куколю» (2006) і головним редактором журналу «Перехід-IV» та інтернет-видання «Народний оглядач».
До речі, про Каганця відгукуються досить амбівалентно. Це чи не найсуперечливіша постать нашого часу. У Львові його ідеї сприймають схвально як старі інтелігенти, так і молодь. А от у Києві, особливо свідомі спудеї з «Києво-Могилянської Академії», говорять про нього обережно. Кажуть, що нацизмом відганяє. А коли питаєш, де саме, то викручуються тим, що не настільки добре з ним знайомі, але так говорять їхні викладачі, які теж це від когось почули. Тож, щоб зрозуміти чи є Ігор Каганець нацистом, чи свідомим здоровим українцем, варто перечитати з олівцем його книги або поспілкуватися з ним декілька годин за духмяним чаєм.
— Пане Ігорю, як починався Ваш шлях у літературі? З такими ідеями, зрозуміло, що не народжуються. Ріс собі звичайний хлопчик... чи незвичайний?
— Можливо, не дуже звичайний. Мене з дитинства цікавило те, як влаштований світ, цікавила психологія людини. І в школі, і в інституті я вже шукав якусь систему, у мене було передчуття, що всю цю різноманітність нашого світу можна достатньо раціонально виразити в струнких моделях. І от я почав шукати ці моделі. Починав як психолог, адже мене дуже цікавила персональна сумісність і можливість наперед визначати, підходять люди одне одному чи ні.
По суті, це були пошуки самого себе. Знайти своє місце у світі — це питання виникає у всіх молодих людей, для них це найважливіше. До речі, коли нас переконують, що молодь цікавиться лише гулянками, тілесними задоволеннями та іншими суто матеріальними речами, то це абсолютно неправильно. Це вже потім, коли людина стає дорослішою, то вона починає «заземлюватися». А молодих людей цікавлять питання про те, в який світ я потрапив, чи є в ньому якась система, як я можу знайти себе? Питання самовдосконалення, свого місця в цьому світі, пошуку долі, чи є Творець цього світу, чи є якісь інші сили?
І мене ці теми також захоплювали. Поступово вийшов на питання етнопсихології, бо побачив, що народи, етноси, нації, подібно до людей, також мають свої характери і підпорядковуються подібним законам персональної сумісності.
— Народ, етнос і нація — хіба це не те ж саме?
Народ — це колективна істота, біосоціальний організм. Він може існувати у формі аморфного етносу або структурованої нації. Нація — це вища форма розвитку народу, це структурований етнос, який має свою духовну, владну, бізнесову і професійну еліту.
— Еліта — це ті, що багаті та «розкручені»?
Не обов’язково. Треба розрізняти еліту і владну верхівку, або істеблішмент. Еліта — це ті, які краще за інших можуть виконувати одну з чотирьох головних соціальних функцій: світопізнання, державного управління, господарювання, виконання спеціалізованих робіт. А істеблішмент — це ті, які при владі або біля влади. Чим більше еліти входить до владної верхівки, тим вона ефективніша. А ефективність визначається добрими плодами, тобто кінцевими результатами. Наприклад, сьогодні маємо стабільне вимирання українського народу, значить владна верхівка в цілому некомпетентна і її аж ніяк не можна називати елітою.
— І що ж робити? Змінювати верхівку?
Змінювати систему. Якщо дати Україні правильну організацію, то кожен у ній знайде своє місце для самореалізації. Але перетворення треба робити поступово, поетапно. Починати треба з виправлення найбільш брутальних деформацій нинішньої системи управління. Я це називаю «раціоналізацією держави».
Річ у тім, що для нормального розвитку будь-якої організації потрібна ясно сформульована мета, повноважний і відповідальний керівник, стимули керівникові для досягнення мети та незалежний контролюючий орган. У нинішній системі державного устрою немає ЖОДНОГО з цих чотирьох базових організаційних елементів.
По-перше, завдяки так званій «політреформі» суттєво зменшені повноваження Президента, через що Україна вже не має повноважного, а отже — відповідального керівника. По-друге, в Конституції України нічого не сказано про мету державної влади, а оскільки немає мети, то неможливо оцінити, ефективна ця влада чи ні. По-третє, Конституція не передбачає заохочення Президента до ефективної діяльності та його персональної відповідальності за результати свого правління. По-четверте, в Україні немає жодного незалежного контролюючого органу...
— А як же Конституційний суд?
Абсурдність ситуації в тому, що Конституційний суд, Верховний суд, Прокуратура, Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради з прав людини призначаються тими, кого вони повинні контролювати — Президентом і Верховною Радою. Це те ж саме, якби голова акціонерного товариства призначав склад ревізійної комісії. Відсутність незалежного контролю призводить до безконтрольності, безкарності та неефективності державної влади.
Одне слово, як тут не крути, але якщо не змінити саму модель управління, то будь-які «реформи» нічого не дадуть. Україні вже потрібні не реформи, а Реформація. Нинішня система вичерпала себе. Вона вже не придатна для реформ, тобто покращення і вдосконалення. Старий плід повинен згнити, щоб з нього виріс чистий і здоровий паросток нового життя. Потрібна нова державна модель.
— Для зміни моделі управління потрібна величезна соціальна енергія... Де її шукати?
У сфері духу. Головна проблема в тому, що наш світогляд надзвичайно зіпсований, перевернутий і настільки здеформований, що з ним неможливо робити раціональні, продуктивні речі. Треба починати зі світогляду. От і я з цим намагався розібратися у книжці «Нація золотих комірців». Тільки зачепив цю тему. Наступний крок було здійснено у книжці «Арійський стандарт». Виявляється, що ми досліджуємо комах, тварин, природні явища, але майже нічого не знаємо про людину і народи. На цю тему ніби накладено табу. Але там коріння і причини майже всього, що відбувається в нашому житті.
Зокрема, походження людини. Дуже важливе питання. Виявляється, що науковці достатньо близько наблизились до істини, але ця інформація десь блокується. Вона не популяризується, а як тільки з’явиться щось суттєве, так відразу ж просувається його заперечення — для того, щоб створити в свідомості людей повний хаос.
— Чим цікава книжка «Арійський стандарт»?
У ній показані закономірності формування людських рас. Розповідається, де виникла первинна людська раса, які були інші расотворчі центри, як з точки зору психології раси відрізняються одна від одної. Надзвичайно важливо знати глибинну сутність тої чи іншої спільноти, бо тоді можна прогнозувати, куди вона може піти, як може себе реалізувати і чи варто їй займатися якимось речами, а чи може і не варто. Якщо людина, наприклад, має здібності до музики, то їй треба займатися музикою, а якщо їх немає, то навіщо себе мучити.
Інша важлива тема, піднята в «Арійському стандарті» — циклічність розвитку України. Виявляється, що кожні 532 роки — це сонячно-місячний цикл — відбувається оновлення українського народу у формі нової нації і нової держави. Попередні українські формації — це Козацька держава, Русь, Антський союз, Велика Сарматія, Велика Скифія, Велика Кіммерія, Арта—Аратта. Сьогодні ж Україна переживає перехідний період і до 2015 року вона має сформуватися в нову українську націю з новою державою.
Ще одна тема «Арійського стандарту» — світоглядні основи нової цивілізації. Але це була, по суті, тільки постановка питання. Серйозний аналіз було здійснено в наступній книзі — «Пшениця без куколю». Тут уже відкривається шлях до соціальної практики, до практичного хрестиянства.
— Яка головна думка книги «Пшениця без куколю»? Яке в ній ключове запитання?
Воно звучить так: «Що є людина? Це розумна тварина чи втілена божественна сутність?» Якщо взяти теперішню парадигму, то панівним у ній є уявлення про те, що людина — це просто розумна тварина. Вона проживає на Землі відведений їй час, потім помирає, її закопують — і на тому життя закінчується. Тож виходить, що в людини немає ніякого стимулу дбати про те, що вона після себе залишить. Який сенс їй дбати про культуру, про екологію, про дітей, яких вона після себе залишає? Все одно ти звідси відходиш і вже не повернешся. Щось на рівні інстинктів працює, але розум говорить, що в цьому немає ніякого сенсу.
Проте є діаметрально протилежна доктрина, що пов’язана зі всією нашою українською традицією. Якщо брати ширше, то з арійською традицією, традицією європейської людини. Ця ж доктрина зафіксована в Євангелії. У ній стверджується, що людина є втіленою божественною сутністю. Як нам не намагаються перекрутити різні коментатори, але в Євангелії там про це відверто написано. Зокрема про реінкарнацію-палінгенезію. Там сказано, що ви боги, і коли будете мати віру як зерно гірчичне, то зможете гори пересувати і нічого не буде для вас неможливого. Там говориться: «майте віру бога», тому що ви потенційно є богами, ви є втіленими божественними сутностями і ви можете реалізувати свої потенції.
Тому то Ісус Хрестос вчив людей використовувати ці потенції: ходити по воді, керувати стихіями, миттєво зцілювати людей, якщо потрібно — ставати невидимим, бути повністю захищеним, здійснювати матеріалізацію хліба і риби. У кінці він показав, що можливий феномен воскресіння — відновлення фізичного тіла з виходом на вищий рівень. Оце головна сутність послання, яка викладена в «Добрій новині», тобто «Євангелії». Про це все і розповідається в моїй книзі «Пшениця без куколю». Книжка має 560 сторінок. Вийшла товстою. Хоча мала би бути ще товстіша, але це розумний компроміс між академічністю викладу і зручністю для читання.
— Як до Вас прийшла ідея написання цієї книжки? 50% пшениці та 50% куколю — як Ви їх пересіювали?
— Ця ідея нелегко до мене приходила. Я був вихований у переконанні, що в «Євангелії» кожна крапка і кожна кома стоять на своєму місці. І коли кожен раз я приходив до того, що деякі місця є пізнішими вставками, це був для мене більший чи менший шок. Але мені допомогло те, що я читав літературу, яка вважається авторитетною серед християн. Основними є дві книжки: греко-католицька «Новий Завіт з коментарем» під редакцією кардинала Мирослава Любачівського і православна 12-томна «Тлумачна Біблія» під редакцією професора Олександра Лопухіна. У цих книгах відверто говориться, що певні місця є пізнішими вставками, що їх немає в давніших текстах. Показовим прикладом є великий заключний фрагмент Євангелія від Марка 16.9—20: обидві згадані книги повідомляють, що цього розділу немає між найдавнішими текстами і що він є зведенням, яке виникло у 2 сторіччі.
Ті люди, які заперечують наявність вставок, просто не читають серйозну літературу. Вони лише повторюють те, що десь почули. Здебільшого ті, які виступають проти очищення Євангелія, погано з ним знайомі, а може і взагалі його не читали, а коментарі отримали з бульварних газет. Читайте поважну літературу і ви все зрозумієте.
Окрім того, є певні критерії розпізнавання правди і брехні, вироблені дослідниками-текстологами протягом багатьох століть. Передусім треба розуміти, що мова Євангелія йде від Святого Духа. Тому в ньому не може бути безглуздя, внутрішніх суперечностей чи невідповідності історичним фактам. «Суперечності Євангелія» — це суперечності між фальсифікаторськими вставками.
— Скільки часу писали «Пшеницю...»?
Я працював над цією книжкою два роки. Це сьогодні так легко про це розповідати. Нині я міг би це все знову відтворити набагато швидше, за місяць. А тоді доводилося пробиватися маленькими кроками. Іноді виникали такі думки, що це взагалі неможливо, що ти зайшов у глухий кут. Останні півроку, коли писав «Пшеницю без куколю», то занурився у такий стан, що крім цієї теми взагалі не міг ні про що ні говорити, ні думати. Так, коли я з кимось зустрічався, то відразу ж попереджав, що зі мною буде нецікаво, бо мене захоплює лише одна тема і лише про неї можу говорити. Я просто думав тільки про це. Мені ці речі снилися. А коли виникали здавалося б непереборні проблеми, тоді з’являлися й підказки — чи в якійсь книжці знаходив, чи уві сні приходили. Напевне зі мною тяжко було спілкуватися ці останні пів року. Але ось вийшов продукт. Я зараз його перечитую. Скільки часу пройшло. Майже рік. Іноді сам дивуюсь, як мені вдалося це написати. Бо тепер я вже виплив на поверхню, а тоді плавав на глибині.
— «Пшениця без куколю» вже майже рік, як доступна читачеві. Хто раніше читав Євангеліє і теж зрозумів, що з ним щось не так, той цю книжку з радістю взяв до рук. Проте є відомі люди, які, не читавши цієї праці, критикують її, називають «фантазією на вільну тему». Вона могла б їм допомогти, проте, судячи з усього, вони ніколи її не прочитають. Але ж до них прислухаються інші. А вони бояться, що закрадеться сумнів і втратять спокій. Чи як це пояснити?
— Треба розуміти, що проблема дуже поважна. Майже два тисячоліття культивувався певний світогляд і була написана маса літератури. Люди пройшли виховання, де це їм з дитинства вкладалося в голову. Багато людей, які зараз вчені, знавці, теологи... Їм можливо навіть ще важче, бо вони понаписували книжки, захистили дисертації, а тепер виявляється, що 90% написаного на цю тему — макулатура. Це визнати дуже важко.
Проте ще більша проблема в тому, що багато людей просто байдужі. Я був здивований, коли спілкувався з людьми достатньо вченими, зокрема з такими, які мають теологічну освіту. Я думав, що священики найшвидше на це відреагують, що їм це буде найцікавіше. Але виявилося, що більшість із них цим просто не цікавиться. Вони дізнаються про книгу і кажуть: «А, там вставки, а, 50%, цікаво-цікаво». І кожен далі займається своїм, чи то менеджментом, чи будівництвом. Вони дуже зайняті поточними справами. Дуже часто працюють як завгоспи, чи прораби. Іноді як воїни, що захищають свої громади, а до цих тонких речей, власне до релігії, до Слова Божого, їм якось руки не доходять.
— Повернімося до «Переходу-IV». В одному з номерів ще задовго до Помаранчевої революції була надрукована таблиця подальших подій на кожен рік. Події на Майдані, до речі, теж передбачалися. Вже добігає до завершення 2006-й. Надто багато розчарувань. Передбачення справджуються?
— Зараз ми переживаємо зачаття нового українського етносу, котрий сформує нову українську націю. Це зачаття відбувається в дві фази. Два роки тому, до Помаранчевої активації, ми цього ще не знали. Мені здавалося, що все буде швидше. Виникала навіть думка, що можливо щось таке на Майдані вже відбувається, ніби як «етногенетичне запліднення». Хоча, з другого боку, я до цього скептично ставився. Бо бачив, що сили, які йшли до влади на чолі з Ющенком, користуються старою світоглядною системою. Там немає світоглядної новизни, тому ніякого зачаття не повинно відбутися. Зачаття — це завжди нова інформація, так само, як при біологічному заплідненні завжди присутня нова генетична інформація. А там її не було.
Трохи пізніше, коли я звернувся до ембріології, то дізнався, що зачаття відбувається в дві фази. Перша фаза — це активація яйцеклітини. Коли протягом буквально декількох хвилин відбувається радикальна перебудова внутрішньої структури і яйцеклітина стає готовою для прийняття вже нової генетичної інформації, яка її буде перетворювати. Так от, завдяки листопадовим подіям 2004 року відбулася активація українського етносу. Що вона дала?
По-перше, з багатьох людей було знято жах перед владою, яка доти, три століття, винищувала цих людей. Особливо Голодомор, який на генетичному рівні посіяв колосальний страх в душі української людини. Оранжева активація стала психотерапією. Вона наче сказала українцям, що відтепер ви вже можете не боятися.
По-друге, люди побачили як гарно бути разом. Коли збирається на одній площі півмільйона людей — це божественне відчуття, тому що ти відчуваєш себе частинкою велетенського організму, який може все. Гаслом «Разом нас багато! Нас не подолати!» люди виразили це божественне відчуття, коли ти невразливий, коли щасливий, тому що ти є частинкою чогось великого, дуже доброго, чистого і здорового.
І третій цікавий момент: люди зрозуміли, що вони можуть чинити опір будь-якій владі і можуть перемагати.
Внаслідок активації Україна стала готова до сприйняття нової інформації. Для того, щоб налити свіжу воду в склянку, треба з неї вилити стару воду. Для того, щоб отримати новий світогляд, потрібно позбавитися старого світогляду, старих міфів. Народ зрозумів, що треба брати ініціативу в свої руки, а не чекати, поки влада тобі щось зробить, особливо якщо ти її не контролюєш.
2006-й — це рік деміфологізації. Починаючи з міфу про доброго царя. Окремі громади, не чекаючи, що хтось з’явиться, почали самі відстоювати свої інтереси хто де може, почали діяти самостійно. І це вже дуже добре. Це говорить про те, що ще трохи — і можемо стати великою громадою, яка складатиметься з менших українських громад.
Ще один міф, який зараз руйнується — це міф про те, що в нас досконала система управління. Зверніть увагу, що сьогодні вже починають відверто говорити, що у нас неповноцінна Конституція, що знівечене правове поле, що Україна — де-факто не правова держава. Про яке право можна говорити, якщо в нас зруйнована судова система. Якщо за гроші можна купити що завгодно. Вже наавіть розписано тарифи, скільки коштує посада судді, скільки коштує рік відсидіти у в’язниці, чи не відсидіти.
Ще одна тема, яка голосно прозвучала у 2006 році — це голодомор. Нарешті відкрили відповідні архіви КДБ.
Оце ж і є друга фаза етнічного зачаття. Український народ починає змінювати свідомість, після чого почнеться перетворення всієї системи. «Пшениця без куколю» — це також внесок у процес деміфологізації і відновлення цілісного світогляду, який дозволить потім зробити наступні кроки — політичні, економічні, соціальні, екологічні.
Друга фаза радикально відрізняє від першої. Якщо перша фаза була побудована на старій інформаційній базі, на кількості, то в новій фазі кількість не має значення. Зараз інше гасло: «Нас мало, але ми переможемо!» Питання в якості. Наскільки дійсно еліта здатна повести людей за собою, здатна сама усвідомлювати, йти до кінця, йти напролом. Якщо еліта матиме здатність іти в лобову атаку, називати все своїми справжніми іменами, її ніхто не зупинить. У цій системі все побудовано на брехні. Це все голий король. Але з’явиться хтось і скаже: «Король голий!» — і ця булька миттєво лусне. Ми насправді живемо в середовищі системного перегною. І в цьому перегної дійсно може вирости щось сильне і здорове. Як казав колись Аларіх, «чим густіша трава, тим легше косити». Головне, щоб було кому косити. Жнива наблизились, але робітників ще замало. Треба швидко їх готувати.
— Якою буде нова держава?
— Стара система вичерпала себе, тож з’являються гарні можливості для формування нової системи. А для цього потрібне ясне бачення, потрібен план. Навіть коли ми будуємо сарай біля хати, то маємо ескіз. А зараз ніхто з «розкручених» політиків не розкаже, яку державу ми хочемо створити. Звідси постійні метання між Сходом і Заходом. Ніхто з них не покладається на українську самодостатність, на український потенціал, на те, що цей народ і ця земля може щось робити своє. Весь час шукають з ким нам вступити в союз, під кого підлаштуватися.
Та нова сила, яка прийде їм на зміну, буде опиратися тільки на себе. Бо нам немає більше на кого опиратися. Є, звичайно, інші народи, які симпатизують Україні, проте якщо сам нічого не зробиш, то ніхто тобі не допоможе. Якщо ти будеш сильним сам і зможеш показати, що в тебе є гідність і ти здатний перемагати, до тебе повернуться і твої друзі, і всі інші до тебе будуть ставитися з повагою. А які друзі можуть бути у людини, яка живе не своїм розумом, яка слухає будь-які плітки, не знає чого хоче і навіть не знає, як її звати?
Україна повинна відродити родову пам’ять, повинна згадати звідки вона походить, що взагалі означає ім’я «Україна», що таке українська земля, що на ній відбувалося, згадати тих героїв, завдяки яким живемо на цьому світі, віддати їм належну шану, отримати доступ до тієї енергетики, коли на цій землі робилися великі справи, надзвичайно потужні, дуже цікаві та творчі. Ми до цього йдемо і я бачу, що дуже швидко відбувається розвиток саме у цьому напрямку.
— А що Ви читаєте на дозвіллі? Крім спеціальної літератури...
— Я люблю наукову фантастику. Вона цікава тим, що у ній можна вільно говорити про те, що вважається «неполіткоректним» в науковому світі. А якщо це фантастика, то меж немає, можна піднімати справді серйозні питання. З наукових фантастів мені дуже подобається Френк Герберт, особливо його роман «Дюна», навіть фільм такий є. З його книжок можна взяти безліч ідей. Багато чого можна навчитися з трилогії Айзека Азімова «Фонд». Там описуються події дуже подібні до наших, коли руйнується імперія і на її місці виростає щось зовсім нове. Це ніби як розважальна література, але вона мені цікава, тому що вона в темі моїх досліджень. Як не дивно, але сьогодні все більшої актуальності набувають твори Тараса Шевченка і Григорія Сковороди, особливо раджу перечитати його трактат «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру». Окрім того, кожна культурна людина повинна прочитати книгу Рене Ґенона «Криза сучасного світу» — там дуже велика концентрація Істини, тобто того, що є насправді.
— Брахман — це надто загальна назва, а якщо конкретніше, то хто Ігор Каганець — науковий фантаст, філософ чи …
— Не думаю, що я філософ. Філософія — це лише любов до мудрості, а мене цікавить безпосередньо сама мудрість як інструмент творення нової, кращої реальності. Правильніше сказати, що я футуролог. Прагнення побачити майбутнє, побачити різні його сценарії і спрямувати розвиток по тому сценарію, який виявляється найпродуктивнішим, найкращим. З одного боку, це суто прогноз, а з іншого — це прагнення активно вплинути на розвиток подій. Хоча будь-який прогнозист вже впливає, тому що він говорить — ось це або це може відбутися. Але для того, щоб побачити цей сценарій майбутнього, треба… Ось мене найбільше цікавить, що має відбутися в Україні за 10 років. Я вважаю, що за найближчі 5 — 8 років Україна має здійснити головні перетворення. Для того, щоб їх побачити, мені довелося зануритися в минуле на 100 тисяч років. Щоб побачити певні закономірності, як розвивалося людство і як розвивалася та лінія, та раса, до якої ми належимо. І побачити, що реально можна зробити протягом найближчого десятиліття, яке є історичною розвилкою на наступні тисячоліття.
— То якою Україна буде через 10 років?
— Можна просто віджартуватися, що Україна буде такою, якою ми захочемо. Бо якщо ми не захочемо, то вона такою точно не буде. 100%. А якщо ми дуже захочемо, то хто нас зупинить?
Проте можна приблизно сказати, що буде. Почнемо з того, що в українців буде цілісне мислення, що ґрунтуватиметься на 25-тисячолітній традиції Білої раси, 7-тисячолітній арійській традиції і «Добрій Новині Ісуса Хреста, Сина Божого» — бо це персональне послання кожному з нас. Ще трохи, і українці будуть розуміти, хто вони такі, до якого народу належать, серед яких народів живуть. Вони будуть любити своє і поважати чуже. Будуть жити в гармонії з Вищими силами. Вони розумітимуть, що людина — це не тварина, а дещо більше. Що є Творець, є духовні сутності наших предків, які тимчасово залишили цю землю. Що вся наша земля — це такий єдиний великий організм, з яким можна жити в гармонії. Буде набагато менше конфліктів між людьми. Вони будуть краще розуміти один одного. У них буде менше агресивних закладок — впроваджених ворогом у масову свідомість підривних програм, які руйнують людину і суспільство в цілому.
У нас буде чистіший інформаційний простір, набагато чистіший. Зараз в інформаційному просторі 90% просто бруду, який нікого не робить щасливішим. Це заглушування суттєвої інформації всіма можливими каналами. В комп’ютерній техніці те явище, що відбувається зараз, називається «атакою на переповнення буфера». Коли на комп’ютер подається така злива сигналів, що він вже не знає, на які з них реагувати, тому взагалі перестає виконувати свою функцію. Через подібну інформаційну атаку ми втрачаємо уявлення про те, що в цьому житті є головним. Ми забуваємо про близьких нам людей, про дітей, рідних — для них у нас немає часу. Ми забуваємо про те, що живемо у світі, де тварини і рослини залежать від нас. Вони можуть допомагати нам, а ми їм.
Штучне розділення між християнством і народною арійською традицією буде зняте. Насправді це єдина Традиція. Якщо прочитати «Євангеліє» таким, яким воно є, без вставок і спотворень, то очевидно, що цей текст написаний в сонячному, арійському дусі. Коли сучасна людина з ним знайомиться, то їй все зрозуміло. Вона це може сприймати як інструкцію до активних дій. «Євангеліє» писалося як послання на 2 тисячі років у майбутнє. Ми є першою генерацією, яка спромоглася його прочитати з допомогою нових технологій. Задум Євангелія полягав у тому, що нащадки колись потраплять у складну ситуацію. Буде відчай і вони скажуть: «Все, пропали. Ми нічого не можемо зробити». І тут з’являється «Добра новина», яка каже: «Як же не можете. Ви все можете, тому що ви боги. Ви можете гори пересувати. А тут втратили віру і злякалися». Дуже подібно до євангельської історії про апостола Петра, який був пішов по воді, а потім злякався свого дерзновенного вчинку і почав потопати. Але Ісус подав йому руку, і вони разом пішли по воді. Сьогодні Він простягає руку всім нам.
— А як держава?
— Держава буде організована за природними законами, відкритими управлінською наукою і перевіреними світовим досвідом. Сьогодні ця «целофанова республіка» є тотальним запереченням як природних законів, так і законів менеджменту. В будь-якій корпорації є відповідальний керівник, є мета, є колективний орган, який випрацьовує стратегію досягання цієї мети, є незалежний контролюючий орган, який вибирається загальними зборами товариства. В Україні немає ні першого, ні другого, ні третього, ні четвертого. Якби за цими принципами організувати будь-яку бізнесову структуру, то вона б розпалася якщо не на другий день, то через місяць. Україна ж як держава існує тільки завдяки тому, що тут талановитий, дуже терплячий народ, і тут є великі ресурси. Дуже багата земля. І тільки за рахунок цього нинішня псевдодержава може існувати. За цією безглуздою, паразитичною моделлю, за якою вона побудована.
— Якщо спиратися тільки на ресурси землі, то виходить, що Україна назавжди залишиться тільки сільськогосподарською державою. І ми, як наші пращурі, з ранку до ночі копатимемо лопатою своє багатство. Це ж та сама панщина, тільки на іншого пана.
— Україна буде постіндустріальною і постінформаційною державою. Державою, в якій головну роль відіграють інформаційні процеси, знання і творчість. Величезну роль відіграватиме сільськогосподарський сектор, але робота робитиметься набагато легше, ніж зараз. Вже зараз є технології, проте вони гальмуються урядом. Вони дозволяють радикально покращити родючість української землі, позбутися природними методами, без жодної хімії, бур’янів і шкідників. По суті, українські селяни повинні інтенсивно працювати на землі тільки два рази в рік. От вони навесні дружно засіяли, а восени енергійно все зібрали. А в перервах можуть відпочивати, займатися творчістю і самовдосконаленням. Вони мають жити, як описані Геродотом наші предки — гіперборії. Це арійські племена, які поклонялися сонцю, природі, Творцю. Кажуть, що вони нічим не займалися, а тільки танцювали і співали. Іноді щось там робили, звичайно, але це мало хто бачив. Просто коли вони займалися роботою, то там гостей не було. Ось і ми до цього йдемо. Це має бути високо технологічна держава, і наші вчені мають достатньо наробок для технологічного прориву. Теперішній «колоніальній адміністрації» не потрібні ні нові технології, ні наука, ні самі науковці. Але вони будуть потрібні Третьому Гетьманату — постіндустріальній державі української мрії.
Ще скажу, що український народ, наскільки я розумію, буде не тільки просвіченим і тотально здоровим, але й озброєним. Тому що світ іде до розвалу й великих випробувань. Для того, щоб людство продовжило існувати, в цьому хаотизованому світі має бути хоч один плацдарм, де є щось тверде, надійне, яке здатне себе захистити. Українці — це козацька нація, а козак — це озброєна людина. Українці були вільними, сильними і творчими тоді, коли були озброєними. І тому ми зараз ідемо до відновлення культури зброї. Певним орієнтиром може бути Швейцарія, яка є, безумовно, демократичною країною, де дуже велику роль відіграють місцеві громади. Наприклад, щоб поселитися в якомусь місті, ти не можеш просто так приїхати і жити — потрібна згода громади. Швейцарія за кількістю зброї на душу населення знаходиться на першому місці в Європі. Чоловіки ідуть в армію на періодичні збори зі своєю бойовою зброєю і зі своєю амуніцією, і так само повертаються зі своєю бойовою зброєю та зі своєю амуніцією.
— Тобто чоловіки завжди повинні мати при собі зброю. Це буде звичним явищем у повсякденному житті?
— Вони не зобов’язані ходити з автоматами, хоча у кожного може бути вдома снайперська гвинтівка. Якщо хоче, він може ходити з пістолетом, коли в цьому є потреба. Це та річ, яка посилює людину і захищає її. Бандити вже давно озброєні, тож треба дати шанс законослухняним громадянам. Якщо подивитися, чим здійснюється більшість злочинів, то в основному це ножі. Часто використовують незареєстровану зброю. А із зареєстрованою зброєю пов’язані, згідно зі статистикою, лише два відсотки правопорушень.
Бо коли говоримо про озброєння, то йдеться передусім про культуру самозахисту, про використання саме зареєстрованої зброї за всіма правилами, з усією підготовкою, з правом на зберігання, з постійним тренінгом. Коли ж просуваємо культуру зброї, то обов’язковим елементом має бути ліквідація реклами агресивності в ЗМІ. Озброєні люди не можуть бути агресивними. Їх не можна нацьковувати одне на одного, не можна підбурювати. Вони повинні бути тверезі. Це передбачає зупинку масованої пропаганди алкоголізації, наркотизації і обкурювання населення. Тому ідея персональної зброї — це ідея локомотив. Коли ми висуваємо цю ідею, ми автоматично висуваємо ідею очищення інформаційного простору від насильства і агресії, надаємо цінностей життю. Людина — це не комаха, яку можна просто так роздушити. Це духовно-божественна сутність, яка має величезну цінність у Всесвіті. Пропагуємо здоровий спосіб життя, припинення отруєння алкоголем і наркотиками, відповідальне ставлення до виховання дітей.
Культура зброї повинна виховуватися з дитинства, починаючи від дитячих іграшок, через відпочинково-спортивні табори. Дуже велике значення має психологічний аспект: озброєна людина не є рабом. Вона не дасть об себе витирати ноги. Вона здатна вимагати поваги до себе і поважати інших. Мені дуже подобається приклад, коли в другій половині ХІХ століття на Клондайку знайшли золото. На золоту лихоманку там тоді зібрався кримінальний набрід ледь чи не з цілого світу: за деякими даними, щонайменше третина населення складалася з бандитів. Системи державного правосуддя фактично не існувало, проте рівень злочинності був у кілька разів нижчий, ніж у цивілізованій Англії з її найкращою у світі правоохоронною системою. І знаєте, чому? Тому, що все населення цієї частини Аляски було поголовно озброєне, відповідно спроба зневаги людської гідності могла наразитися на негайний опір з фатальними наслідками. Пам’ятаєте: «Бог створив людей сильними й слабкими, а полковник Кольт зробив їх рівними».
Коли щось не відповідало Звичаю, порушник міг легко отримати кулю в лоба. Знаєте, хто такий англійський джентльмен? Три пункти, які роблять людину джентльменом. Перше: людина володіє власністю, будь-якою, чи це земля, чи інтелектуальна власність. Це робить її самодостатньою. Другий пункт: людина озброєна і добре володіє цією зброєю. І третій пункт: вона дуже ввічлива. Бо якщо ти озброєний, але не ввічливий, і спілкуєшся з такими самими озброєними, то в тебе дуже швидко можуть виникнути проблеми.
— Побутує стереотип козака, що він може випити бочку горілки, та ще й пивом запити. Тобто про козака думають як про гуляку, а не воїна.
— Алкоголь застосовувався для підготовки арійського воїна. Козаки міркували так: якщо людина в стані алкогольного сп’яніння може безпомилково стріляти в ціль з лука або гвинтівки, може витанцьовувати гопак або якийсь інший танець зі всіма складними фігурами, зберігає координацію і швидку реакцію навіть в цьому стані, то в стані тверезості, в бою вона буде незмірно ефективнішою. А в бою козаки взагалі не пили. Це не червона армія, коли перед атакою давали «бойові сто грамів». Козаки йшли в бій з абсолютно ясним розумом. Вони не потребували стимуляторів для хоробрості, бо й так були хоробрі. І алкоголіків серед них не було.
— Люди часто переходять межу, особливо в релігії. Стають аскетами, відмовляються від найнеобхідніших благ життя, мучать себе голодом, травмують своє тіло. Чи варто відмовлятися заради ідеї наближення до Творця від світського життя?
— Завжди варто знати міру у всьому. Не знаючи міри, можна проблеми отримати з будь-чого. Саме слово «мир», як поняття гармонії, походить від слова «міра» — здатність дотримуватись правильних пропорцій. Це не означає, що мир — це коли всі сидять тихо і там спокій, як на цвинтарі. Там десь і рішуча боротьба, і гострі конфлікти, але при всьому цьому присутня міра. Життя цим і багате, що не може бути безконфліктним. А те, що фанатики займаються пошкодженням своїх органів, то це від темноти. Людське тіло — храм Святого Духа, це найвище земне творіння. До нього треба ставитися з повагою, з любов’ю.
— Часто в людей виникають думки, що життя не має сенсу. Звідки вони беруться?
— Люди, в яких виникають такі думки, є жертвами інформаційної війни, як правило. Можна людей знищувати через розстріли чи голод, але є простіший спосіб, значно ефективніший. Достатньо переконати людей, що життя не має сенсу, що не треба за нього «чіплятися», що взагалі найкраще якомога швидше «звалити» з цього «місця сліз і страждань». І все — не треба жодного пострілу. Територія легко очищається від тих, хто повірив брехні.
А сутність нашого життя зовсім інша. Божий дух приходить на землю і поступово опановує цей фізичний простір. Він просвічує його, гармонізує, розбудовує і вдосконалює. І це дуже велика робота для всіх нас. Це робота на тисячі років. У формуванні правильного, життєстверджуючого світогляду велику роль відіграє і кіно, і література. У цій сфері також здійснюється «атака на переповнення буфера», тобто системне заглушування суттєвої інформації різним непотрібом, порнухою і чорнухою.
— Справді, наш літературний простір дещо однобокий. Це або російський ринок легкого чтива, або українських постмодерністів. Вважається, що модно читати Сергія Жадана, Любка Дереша, Ірену Карпу. Модно говорити про Юрка Андруховича. Їх цілеспрямовано просувають. Взяти хоча б конкурс «Книга року Бі-Бі-Сі 2006».
— Взагалі цей конкурс якийсь дивний. Спочатку оголосили правила конкурсу, згідно з ними у фінал мали вийти 5 україномовних книжок, які здобудуть найбільшу підтримку в інтернет-голосуванні на сайті Бі-Бі-Сі. Запрошені українською редакцією експерти повинні були додатково обрати «свої» книжки, після чого дати фахові коментарі щодо всього списку фіналістів і вибрати з них переможця. Правила як правила, все чітко і зрозуміло. Але сталося так, що в лідери читацьких симпатій потрапила «Пшениця без куколю», яка набрала найбільше — 1150 голосів. Після цього почалися «чудеса». Причому в прямому вечірньому ефірі радіо Бі-Бі-Сі 1 грудня 2006 року.
До читацької п’ятірки чомусь додали збірку старих статей Андруховича «Диявол ховається в сирі», хоча вона зайняла лише шосте місце з 164 голосами. Може тому, що ця книга видана за підтримки Гарвардського університету? Так що п’ятірка невимушено перетворилася на шістку. Мовляв, яка різниця — 5 чи 6?
Потім з’ясувалося, що з конкурсу без пояснення причин вилучено «Пшеницю без куколю» і ще дві книги з читацької п’ятірки — Дмитра Бондаренка і Ріо Кундера. Коли з цього приводу почався скандал і народ став цікавитися, що сталося, голова журі Світлана Пиркало повідомила, що «Пшениця...» знята з конкурсу як «взірець расизму» і що «наступного року в ньому не братимуть участі книжки расистського, антисемітського, гомофобского характеру».
— А що, там справді щось є расистське?
— Звісно що немає. Є дослідження поняття «арійська раса» в контексті трипільської цивілізації, але до чого тут расизм? Окрім того, надумана теза про расизм зовсім не пояснює, за що тоді зняли з конкурсу дві інші книги? Може, за антисемітизм і гомофобію?
— А яка книжка визнана Книгою року Бі-Бі-Сі?
— Збірка «Капітал» Сергія Жадана, яка на 80% складається зі старих, опублікованих раніше текстів. Вона взагалі не повинна була брати участь у цьому конкурсі, так само, як і книга Андруховича. Під час церемонії нагородження Жадана запитали, в чому секрет його популярності. Він відповів щиро: яскрава назва і нецензурна лексика. Справді, назви його книг — це відверте паразитування на розкручених брендах: до «Капіталу» увійшли тексти під назвами «Депеш Мод», «Гімн демократичної молоді», «Цитатник», «Пепсі», «У.Р.С.Р.» та інші. В інтернеті ця збірка набрала всього 20 голосів. Я розумію, що журі могло обрати переможцем будь-яку книгу, навіть з одним голосом. Але навіщо брехати людям в очі, що це результат інтернет-голосування?
— Це дещо нагадує фальсифікацію на президентських виборах 2004 року.
Взагалі-то там фальсифікатори соромилися своєї брехні, підключали якісь транзитні сервери. А тут все робилося нахабно, в прямому ефірі Бі-Бі-Сі, наче радіослухачі — це біомаса, якій можна «впарювати» що завгодно. Через тиждень одна з експертів, професор Києво-Могилянки Віра Агеєва переконувала в прямому ефірі Радіо-Ера, що книга Жадана була лідером читацьких симпатій. І безсоромно наполягала на своїй брехні навіть тоді, коли їй телефонували в студію обурені слухачі. Взагалі, цей конкурс показав, в якому брехливому інформаційному просторі ми живемо. Він значно брехливіший, ніж ми можемо собі уявити. Одне слово — інформаційна війна на знищення. Мета — очищення України від українців.
— І що робити?
Робити все навпаки. Якщо нам промивають мізки рекламою пива, горілки і цигарок — значить треба не пити і не курити, займатися спортом, вести здоровий спосіб життя. Нам нав’язують чіпси з кока-колою — а ми їмо борщ і п’ємо чисту воду. Нас намагаються послабити брудом, розпустою і виродженням, а ми будемо жити в чистоті. Нам пропонують читати їхні дегенеративні газети, а ми йдемо в Інтернет, бо там простір свободи і там ми самі вирішуємо, що нас цікавить. Нам кажуть, що брехня — це нормально, а ми знаємо, що це пастка, бо брехнею весь світ пройдеш, та назад не повернешся.
Скандал з Бі-Бі-Сі ще раз показав, що брехати стає дедалі важче. Одна з причин — розвиток сучасних технологій інтернет-пошуку. А також підслуховування і підглядування. Збулося євангельське пророцтво: «Нічого бо нема схованого, що б не відкрилось, і скритого, що б не виявилось. Ось чому те, що ви сказали потемки, почується при світлі; і те, що ви говорили на вухо по сховках, оголоситься на крівлях». Справді, що б ви сьогодні не робили і де б не знаходились — в робочому кабінеті, душовій кабіні чи ліжку — майте на увазі, що все це може записуватися чи навіть транслюватися на весь світ по якомусь супутниковому телеканалу.
Тож якщо хочеш бути вільним і ефективним — живи, неначе ти постійно перебуваєш у прямому ефірі, неначе за тобою спостерігають мільйони. Наші предки визнавали лише такий спосіб життя і називали його Шляхом Слави. Час оновити цю добру традицію, бо вона веде до перемоги.
— Що б ви хотіли побажати нашим читачам у 2007 році, який називають Роком Сонячного Вепра?
— Сонячний Вепр є тотемом України принаймні 27 тисячоліть. Прадавня назва України — Борія, що значить «Земля Вепра». Він є символом хоробрості, безстрашності, рішучості, шляхетного служіння вищій Ідеї. Його характер відповідає українській ментальності. З одного боку, це миролюбність і велика терпеливість, а з другого — здатність до енергійного, нестримного, надзвичайно жорсткого самозахисту тоді, коли «дістали». У цьому році має народитися рух української солідарності — Спільна Дія. Бажаю, щоб цей рух набув духовних ознак, притаманних Сонячному Вепру. І тоді Україна рине вперед. Хай Буде!
-----------------------------------------
В тему:
2007: Сонячний Вепр, Реформація, Спільна Дія
Про книгу «Пшениця без куколю»
Нація золотих комірців
Арійський стандарт
Третій Гетьманат
Продай одежу й купи меч!
Війна людей і роботів
Час змінювати Систему
Третину інтернет-аудиторії Бі-Бі-Сі складають расисти?
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта