«НА БІЛІЙ ТИСІ СПРАВЖНІЙ ДУХ ВІТЧИЗНИ…», - мотив з вірша Петра Мідянки. (1).

             Василь Петрецький походить з дуже цікавої, інтелігентно – аристократичної закарпатської родини. Батько художника навчався у Празькому університеті, диплом захистив у Будапешті. Дід – Тегзе Василь здобув вищу освіту у Віденському університеті, серед однокурсників – Т. Масарик. Відтак, з плином років обійняв посаду міністра в уряді Чехо – Словаччини повоєнних років. Хрещеним батьком матері пана Василя, Катерини Тегзе, був Августин Волошин. Родаком доводився їм і Янош Коссей, губернатор Закарпаття. Брат Яноша, Павло Коссей втік від радянщини в Австрію, відвідати рідну землю роду свого вдалося йому аж після 1991 року. Військовий міністр Карпатської України – Степан Клочурак одружився на бабусиній небозі Василя Петрецького.

Родинне оточення і виховання не могло не відбитися на формуванні майбутнього художника. Вже у дитячому віці він умів косити траву, саджав помідори і різну городину. Батьки прищеплювали хлопцеві: працьовитість, чесність, порядність, а понад усе – віру в Бога… Він і виріс таким, яким хотіли бачити сина мама і батько. Студенти у минулому художнього училища, серед котрих чимало відомих митців, вважають пана Василя за морального авторитета.

Щодо обрання фаху, то не він обирав, бо мистецтво, то щось значно більше для нього, аніж просто спеціальність. Тут доречно процитувати: «…Коли Кароль Войтила обмірковував своє становище, міцніло його переконання в тому, що на світі не буває простих збігів – те, що здається нам «збігом», фактично є тією стороною Божого провидіння, якої ми ще не розуміємо…»(2). Іван Павло ІІ через півстоліття напише, - то не він вибирав, то його було вибрано. Можна трактувати вибір професії саме так, малярство «обрало» Василя Петрецького. З філософією його життя і світоглядом співвідносяться рядки Псалому першого: «Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить, на путь грішників не ступає, і на засідання блюзнірів не сідає» (3).

Цим художником створено чимало: взірців портретного живопису, пейзажів, натюрмортів, іконописних робіт. Та мабуть – таки найбільшу відомість він здобув яко художник – графік. Ніякого дива немає, адже мав студентське щастя навчатися у Г. Якутовича і М. Дерегуса, В. Касіяна, в останнього був одним з улюбленців. Почуймо що каже художник: « Найбільше я «запозичив» від В. Касіяна, дуже уважно вивчав і придивлявся до творчості Г. Якутовича». У приватній розмові пан Василь додає і таке: «Коли мав уже невеличкий досвід роботи, ходив на запрошення Василя Ільковича до нього додому, допомагав створювати лінотипи, плакати…».

Поміж іншим, прецікаво, якщо уважно придивитися, - у педагога і тодішнього студента віднайдемо багато чого спільного, проведімо хоч би одну паралель… Василь Касіян у 1927 році перебрався в Радянську Україну. До того, жив у центрі Праги, посідав добре оплачувану посаду викладача. У той період столиця Чехо – Словаччини була одним з центрів європейського малярства. Василь Ількович являвся одним із учнів видатного чеського художника М. Швабінського, вів світський образ життя, полюбляв елегантно вдягатися, і…  переїздить в окуповану Україну… У його житті чимало загадок, нерозкодованих дотепер. Хотів жити посеред своїх людей, тоді чому ж  замешкав у Києві, а не у Львові, або у Станіславові, бо народився на теренах сучасної Івано – Франківщини. Міг жити і творити посеред своїх, - О. Новаківського, С. Гординського, інших митців Галичини. У Львові тих років розкішно буяло мистецьке життя….

Василь Петрецький належить до тієї плеяди закарпатських художників, які не бачать себе поза межами краю. Ця риса характерна не тільки творчим особам, а більшості уродженців Срібної Землі, це локальний патріотизм. Хоча, головний персонаж тексту завше був українофілом, та перебував у мовчазній опозиції до радянської влади.

Але, повернімось до творчості закарпатського митця, яко графіка перш за все. Станкова графіка набула серйозного поширення по завершенні епохи Відродження. У ній митці застосовують різні прийоми і засоби композиційного характеру. Одна з визначальних рис графічного мистецтва – умовність, та у творах станкової графіки умовність відсутня майже повністю. Це ті твори, де форма і об’єм виписуються з точністю. Графічні роботи нашого автора є підтвердженням цього твердження. Частенько буває , що художник – графік надає перевагу одній техніці, професійно оволодіваючи нею. Обрана художником техніка відповідає його характеру, темпераменту. Митець посередництвом робіт володіє сильними методами емоційного впливу. Талановито використовуючи його (вплив), він викликає у глядачів широкий спектр почуттів, - хвилювання, урочисте піднесення, замисленість, смуток, навіть, напругу драматичного підтексту. На прикладі графічних робіт цього автора можна зазначити, ось так, вдало «будується» композиція твору і органічно «вібруючий» ритмічний лад. Ритми ж бувають різними: неспокійно – розбурханими, плавно – співучими. Одним з найголовніших чинників його творів є – пробудження у людині високих почуттів, такі роботи викликають у поціновувачів малярства естетичну насолоду. Реалістичне зображення не руйнується на площині, картини зберігають цілісність задумки і такого ж відтворення.

«Після того, як ми набиваємо руку спочатку в художній школі, потім під час першої самостійної роботи, ми часто втрачаємо почуття безпосереднього сприйняття  виявляємося безпорадними перед натурою. Працюючи в кіно, я сподівався «очиститися» від здобутих навичок і віднайти здатність такої її правдивої інтерпретації, коли ЛІНІЯ, ПЛЯМА ТА ФОРМА одразу ж ведуться в єдиному ключі, який передає музику природи», - писав Г. Якутович про процес створення фільму «Тіні забутих предків». (4).

 Василь Петрецький як митець – графік мав нехай і непрямий стосунок до «оновлення» творчих пошуків у цій царині, графіка українська початку 70-х років 20-го століття набувала трохи різкуватої манери, але то була реакція на попередній стиль – «розмивочний», домінантний до середини віку минулого. Цей митець негучно увійшов у ту когорту художників (переважно київських), 70-х – початку 80-х років, які мали сприйняття і розуміння графіки, - як цілковито самодостатнього і самостійного виду мистецтва. Книжкова графіка цього ж періоду почала виходити за рамки суто ілюстративної, перебуваючи з текстом ілюстрованим, у стані взаємного проникнення і суголосності….

Окрім того, у творах художника незалежно від жанру, як і  багатьох творах красного письменства М. Гоголя, присутня: метафорична асоціативність і двоїста символіка – християнська і язичницька. Знаками і символами окремих робіт є – символізм дня і ночі, дерев, гір, добра і зла,…. де Добро перемагає.

Наприклад, найбільше мою увагу «притягнула» графічна композиція «Аркан». Старовинний чоловічий танець, який танцюють колом (рондо!), або півколом. Поширений у ареалі Закарпаття, Буковини, Прикарпаття. Що єднає ці території України? Карпати! Митцеві вдалося прекрасно передати динаміку руху танцівників, натхненне горіння їхніх душ, утаємниченість цього дійства. Це не звичайний танок, а обряд посвячення хлопців у легіні. Після ініціації легінь здобував право носити бартку, підперезуватися широким паском, цебто, ставав вояком, опришком. Слово аркан походження етруського, запозичене римлянами – «arcanus», етимологія якого – прихований, таємний. Деякі науковці стверджують – що існували колись утаємничені ордени, чоловічі і жіночі ( професор Ю.Шилов, зокрема). Нібито у гористій місцевості орден іменувався «Аркан», у рівнинно – степовій - «Гопак». Загадка танцю, віковічні таємниці гір, історичні і мистецькі загадки…

               Василь Петрецький знаний і як майстер книжкової графіки. Вишукано оформляв книжки різних жанрів, почасти, присвячених фольклору і етнографії Закарпаття. Згадаємо, -збірку казок «Таємниця скляної гори» (1975 р.), «Зайчиків дзвіночок» (1997 р.), збірник пісень «Заспіваймо коломийку» (1995 р.), графічні малюнки автора гармонійно переплітаються із змістом творів закарпатських письменників – Ф. Потушняка «Повінь» (1971 р.), Ю. Мейгеша «Небезпечний вік» (1983 р.)

Навіть у творах книжкової графіки митець свідомо відштовхувався від джерел етносу, від засад образотворчої школи краю.

                  Доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України Іван Хланта, так означив «дао» цього художника: «В. Петрецький виробив свій стиль, своє особливе бачення явищ життя, у яких сплелися знання, інтуїція і досвід, що дає змогу збагнути як глибини так і вершини мистецтва. Він пройшов нелегкий шлях у педагогічній діяльності та художній творчості. Але постійно працюючи над собою, уміючи робити висновки, набуває життєвого і мистецького досвіду, досягає поставленої мети. Його художні твори змістовні, мають пізнавальний характер, несуть у собі вагоме естетичне наповнення..». (5).

                   А Біла і Чорна Тиси, які зливаються у єдину ріку трохи вище Рахова, Латориця, Уж, несли і несуть постійно нові води, а довкола цих річок, - жили, живуть і будуть жити і творити нові і ще новіші генерації митців українського Тибету, Землі Сріберної. І мовить аксіоматичні слова поет цього краю, Мідянка Петро про те, що справжній дух Вітцівщини відчутний тільки вдома!...

Андрій Будкевич - Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.