Важливість: 
3
Грузини воюють на боці українців не заради запаху пороху, їх об'єднує спільний ворог — Росія

Грузинські солдати стали першими іноземцями, які отримали можливість служити в рядах Української армії на законних підставах. Ми боремося пліч-о-пліч з українцями, бо Грузія пережила таку ж війну, і вони були єдиними, хто їй тоді допоміг.

Тема грузин в Україні звучала в основному в контексті реформаторів на чолі з Михайлом Саакашвілі, які з'явилися в Києві в 2014 році. Про тих грузинів, які з самого початку війни на Донбасі воювали на стороні українців, говорилося менше.
 
Ми виходимо з машини на околиці села в Луганській області, на дорогу привітати свого командира вибігають солдати. На своїй формі, окрім українських опізнавальних знаків, вони носять нашивки Грузинського національного легіону. 38-річний Мамука Мамулашвілі, офіцер і дипломат, недавно повернувся на фронт з США, де провів безліч зустрічей, розповідаючи про війну в Україні.
 
Далі знаходяться вже позиції з окопами, а за ними приблизно в 800 метрах стоять проросійські бойовики. Після заходу сонця тут буває неспокійно. Мамулашвілі - це жива легенда. Він став героєм в 14 років. Його батько, грузинський генерал, командував підрозділом під час війни в Абхазії на початку 1990-х років.

«Він взяв мене з собою на війну. Для грузинів це нормально. Цілий рік я брав участь в боях, а потім ми разом з батьком потрапили в полон, нас тримали російські спецслужби», - розповідає Мамулашвілі. Через три місяці їх обміняли на абхазів, які потрапили в полон.

Мамулашвілі володіє кількома мовами, він навчався в Тбілісі та Парижі, де отримав дипломатичну освіту. Він залишився вірним сімейним традиціям: служив в армії і воював в неофіційних збройних формуваннях.

«Я кілька разів бився з Росією. Грузія не визнавала цього відкрито, але ми допомагали чеченцям», - розповідає Мамулашвілі. Його батько теж воює на Донбасі, зараз він знаходиться на київській базі Легіону.
  
Грузини - найчисленніша група іноземців, які з самого початку війни воюють на стороні України.

«Ми були на Донбасі вже в квітні 2014 року. Спочатку нас було шестеро. Я створив Легіон за місяць до того, як почався конфлікт, коли вже стало ясно, що на Україну чекає війна. Поступово наші ряди поповнювалися, зараз це вже рота», - каже Мамулашвілі.

Вони воювали на різних ділянках фронту, часто виступаючи в ролі диверсійно-розвідувальної групи. У лютому 2016 року Легіон, в якому було близько 100 бійців, включили до складу 25-го батальйону «Київська Русь».

Починав воювати в дитинстві не тільки командир. «Я воюю з 15 років: Осетія, Абхазія, Нагорний Карабах, Грузія в 2008. Це вже моя п'ята війна. Я не боюся, почуття страху мені незнайоме. Я вмирав уже чотири рази. В Абхазії в мою машину тричі потрапляв снаряд», - розповідає 42-річний водій БМП Звіяд Маісурадзе.
 
28-річний Дмитро Джавахішвілі теж не відчуває страху, принаймні на цій війні. Набагато важче було під час місії в Афганістані, де він провів півроку.
 
«Там було страшно, вони діяли, як камікадзе. Все було заміновано: людина, машина, навіть мертвий індик, що лежить на дорозі. На нашу базу увірвався смертник на машині, десять чоловік з нашого батальйону загинули, 45 отримали поранення», - розповідає Джавахішвілі. Повернувшись з Афганістану, він працював в грузинському міністерстві оборони, а коли у нього закінчився там контракт, поїхав до України. В Легіоні він одночасно снайпер і лікар.
 
Випадкових людей в грузинському підрозділі немає. До його складу входять тільки професіонали, які воювали на території колишнього СРСР або брали участь в операціях на території Афганістану та Іраку. Серед них є офіцери, але на українській війні вони воюють як прості рядові.
 
«Дилетантів ми не беремо. Ми приймаємо людей, які пройшли одну або дві війни. У нас є бійці, що побували на міжнародних місіях. Це дуже цінні кадри для української армії, які відрізняються високим моральним духом і можуть виступати відмінними інструкторами для місцевих військових», - підкреслює Мамулашвілі.
 
У грузин панує дисципліна, на службі - ніякого алкоголю. Про високий рівень підготовки свідчить той факт, що за півтора року вони не втратили жодного бійця. У січні Легіон провів успішну операцію, захопивши позиції противника в районі Первомайська і Стаханова Луганської області.
 
«Ми просунулися на два з половиною чи навіть три кілометри. Там, де раніше знаходилися бойовики і російські війська, зараз стоять наші солдати. Ми зайняли цю ділянку, не зазнавши втрат», - розповідає командир. Захоплену позицію назвали Сухумі на честь столиці Абхазії.
 
«У світі є тільки один прекрасний запах - запах пороху. Жартую, - сміється Джавахішвілі. - Звичайно, якщо ти дізнався, що таке військовий адреналін, ти будеш його шукати, але я опинився тут не тому», - вже з серйозним обличчям додає він.
 
В Україні опинилися не шукачі пригод. Цих людей об'єднує почуття спільності і чітка мета. «Справа не в стрільбі або запаху пороху. Я народився вільною людиною. Поглянь на цих хлопців: ось вона - правда і честь. Я знаю, що вони мене не залишать, і я їх не залишу теж», - пояснює Мамулашвілі.
 
Ці люди пам'ятають, що під час війни в Абхазії українці прийшли їм на допомогу і воювали на їх стороні в якості добровольців. Ворог залишився тим же, тому участь в українському конфлікті здається їм цілком природним.

«Тоді була та ж сама російська агресія. Росія вторглася на територію суверенної держави. Ми боремося пліч-о-пліч з українцями, бо Грузія пережила таку ж війну, і вони були єдиними, хто їй тоді допоміг», - зазначає Мамулашвілі.
 
Грузинські солдати стали першими іноземцями, які отримали можливість служити в рядах Української армії на законних підставах. Проблеми, звичайно, виникали. Українські прикордонники виписували їм штрафи за порушення терміну безвізового перебування, а в Грузії до солдатів, які повернулися, виникали питання у місцевих спецслужб. Більшість бійців були пов'язані з попереднім керівництвом, однак, Мамулашвілі підкреслює, що його підрозділ не підтримує безпосередніх контактів з грузинськими політиками, які перебувають в Україні.
 
«Погано, що нас асоціюють з політиками. Легіон з моменту його створення ніхто не підтримував, Саакашвілі цього не робив теж. Нас об'єднує боротьба з Росією і бажання допомогти Україні. Я не хочу, щоб якісь політики користувалися нашим ім'ям», - пояснює Мамулашвілі.
 
На відміну від багатьох солдатів, які служать в інших підрозділах, тут ніхто не рахує дні до повернення додому. Грузини кажуть, що залишаться на фронті стільки, скільки це буде потрібно.

«Ми не збираємося повертатися, поки не виграємо війну. Зараз ми спостерігаємо, як сучасний світ протистоїть уламку Радянського Союзу. Я не хочу, щоб Україна опинилася помилкою, яка призведе до нової війни», - каже Мамулашвілі.
 
Командир Легіону хоче перетворити свою роту в батальйон. Він планує прийняти нових добровольців (не тільки грузин) і навчити їх, використовуючи методики, які розробив його підрозділ.

Наші інтереси: 

Об'єднувати може і спільний ворог. Наші брати грузини добре розуміють українців.

Гравець: 
Олена Каганець
37

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка